У темряві кімнати, де гасне денний шум,
Зринає тихо погляд із глибини розлук.
Він не говорить гучно, він просто проникає
У самі склепіння душі, що болісно палає.
У ньому цілі всесвіти, згорілі дотла,
І тиша мовчазна, що мудрістю зріднила.
Той погляд — наче вічність, що вмістилась в одну мить,
Він б'є без жалю й страху, він пестить і болить.
А поруч б'ється серце у зовсім іншім такті,
Де кожен подих щирий, не схованій у пакті.
Душевний ритм — мов музика незвіданих світів,
Що б'ється в унісон із найзавітніших мрій.
Він проникає в душу так глибоко і стрімко,
Ніби торкнувся крила ангела незримо.
І сльози на вії не від образи й болю,
А від того одкровення, що повернуло волю.
Коли у цьому світі розбитих і чужих
Знаходиш раптом погляд, що розуміє стих.