Глибина мовчання

А я іду на три кроки попереду часу, Де розум не спить у полоні надій, Де кожен мій крок — це провісник антракту, Де доля схиляється перед волею дії.

Коли стихає завірюха світу, І замовкає зайвий крик суєт, Душа знаходить мудрістю зігріту, Незриму суть одвічних одкровень.

Вона не прагне гучності і слави, Не кличе в бій за примарний олімп. Її багатство — тихі переправи Через бурхливий і тривожний міст.

Там знання проростають не з підручників, А з власних ран, з випробовувань і літ. Зі споминів пророків і трудівників, Що залишали світло у пітьмі.

Стійкість не в тому, щоб не мати страху, А в тому, щоб крізь бурю і біду Не поступитись жодним цінним кроком І не згубити внутрішню нурту.

Душевна гармонія — це не відсутність шторму, А спокій у епіцентрі хвиль. Коли приймаєш світ усякої форми І бачиш світло крізь життєвий пил.

Той, хто осягнув глибину подиху, Вже не боїться ані темряви, ані жаги. Він знає: після бурі буде тиша, І розчиняться примарні береги.