Море хвилюється раз… Море хвилюється два… На жаль, воно хвилювалося даремно.
Нині богемно слухаємо чудову Alizee
Іноді всі ми хочемо трошки бути цим кітом.
У польському місті Бартошице вже шість років на дереві живе кіт. При чому буквально – він не спускається навіть для того, аби поїсти.
Місцеві стверджують, що коли той був кошеням, його налякала собака, тож сполохане кошеня залізло на дерево, і з тих пір не злазить з нього. Принаймні ніхто з місцевих цього не бачив. Пожежники кілька разів намагалися його зняти, проте кіт вперто повертався назад на своє місце. Клички кіт не має – всі називають його просто – кіт з Бартошице. На тварину, яка влаштувала таку собі акцію протесту, навіть приїжджають подивитися люди з інших міст.
Ночує кіт в дуплі дуба, а харчується тим, що принесуть місцеві жителі чи туристи. На дереві обладнали спеціальну драбину, якою й доставляють коту їжу. Кота кілька разів намагалися зняти з дерева й інші люди, але марно. Він знову повертався на дерево.
Загалом це просто чудова новина, бо скоро у вільний доступ потрапить купа класичної української анімації, а це не може не радувати, бо це велетенський доробок абсолютно різнопланової анімації. Топ.
Хороші новини! Права на анімаційні фільми ТО при «Київнаукфільмі» та Укранімафільму, переходять Довженко-Центру. 389 назв.
Рекомендуємо переконатися, що ви підписані на Youtube-канал Ukrainian animation — адже ми зможемо повернутися до поповнення колекції нашими якісними сканами
Історія створення одного з моїх улюлених памʼятників (насправді люблю його саме за мем з заголовку)
Як створювали пам’ятник свині
Сьогодні у пам’ятника одвічній годувальниці українського народу день народження. Розказуємо маловідомі факти про нього
а це памʼятник свиніІдея виникла доволі несподівано. Доцент аграрної академії Віктор Самородов прийшов до ректора Віктора Писаренка з пропозицією: «Давайте зробимо щось оригінальне, щоб увійти в історію».
Початковий задум був доволі незвичним: планувалося зобразити свиню, яку ведуть ангели. Віктор Писаренко згадує свою розмову з єпископом Феодосієм: «Я йому говорю: „Батюшка, така мисль є. Як ви вважаєте наскільки це буде доцільно?“ А він каже: „Свиня – істота не духовна, а ангел – духовний. Це не великий гріх, що ангели будуть зі свинею, але хтось прийде після тебе і може зіпсувати композицію, обрубавши їм крила“. Тому спочатку були янголята, а потім пастушки».
Замість них у композиції з’явилися пастушки. І це не вигадані персонажі. Хлопчик і дівчинка – прототипи онуків ректора Писаренка, Павлика і Катрусі. Ще одну дитину теж планували додати, але для неї просто не вистачило місця на постаменті.
Сама свиня теж має прототип. Скульптуру створили за образом миргородської білої породи, яку виводили на Полтавщині. Кажуть, товщина сала у таких свиней могла досягати 20 сантиметрів.
Назву для пам’ятника теж придумали символічну – «Одвічній годувальниці українського народу». За однією з версій, під час набігів татари забирали в людей худобу, але не чіпали свиней через релігійні заборони. Тож саме вони часто допомагали людям пережити голод.
У 2020 році під час пандемії свиня і її колеги чемно носили маски, щоб не влетіти на штраф
Я насправді надзвичайно кайфонув саме від візуалізації, але для любителів науки і деталей відразу несу і посиланьки на дві статті які розповідають про цю красу:
Бактерії пересуваються за допомогою молекулярного механізму, який називається джгутиковим мотором: він обертається швидше, ніж маховик двигуна гоночного автомобіля, і миттєво змінює напрямок руху. Через 50 років вчені нарешті з’ясували, як це працює.
Ладно, вона просто дуже кʼютна (насправді все ок, і після того як її відмили собанька поїхала в нову родину, тож історія з хепі ендом)
Волонтери евакуювали з Дружківки собаку зеленого кольору. Її привезли на стерилізацію у Краматорськ. Назвали — назвали Хала Грін. Далі Халу заберуть волонтери для пошуку їй постійної родини.
Про це повідомила благодійна організація “12 вартових”.
“Знайомтесь: Хала Грін. Типу, подружка Халка, але напівпанк. Ця собака поступила до нас за нашою програмою стерилізації в Краматорську. Коли ми не в місті, ми стерилізуємо та лікуємо тварин за допомогою “Центру Здоров’я Тварин” міста Краматорськ та щотижнево сплачуємо рахунки”, — йдеться у повідомленні.
“Вперше у нас з’явилася зелена собака! Не тільки ви такого ще не бачили, ми самі не бачили, і це не фотошоп. “Коли лікарі нам показали це відео, ми одноголосно закричали: Забермо!”.
Благодійники розповіли, що собаку привезла волонтерка з Дружківки, яка не в змозі утримувати всіх тварин, яких вона знаходить.
“Халу привезла волонтерка з Дружківки — Лєра. Не в змозі забрати всіх тварин, якими вона опікується, вона намагається зробити бодай щось — стерилізувати, вакцинувати тощо. Зелену собаку вона знайшла після того, як та шукала їжу на складі харчових барвників”, — йдеться у повідомленні.
Доки ми тут, то принагідно нагадую, що задонатити це не тільки чудова ідея, що береже сон, покращує травлення і робить волосся блискучим, а ще й наш обовʼязок, бо в нас є тільки ми.
Дронопад RUSORIZ “АЗОВ.ONE”Ну, а вдруг ти вже задонатив, то завжди можеш закинути кілька грибнів на підтримку проекту
на кохве з курасаном класового розривуРанкове курйозно-бентежно-цікаве
15 травня 2026 Папа Римський Лев XIV випустив у світ свою енцикліку «MAGNIFICA HUMANITAS», такий собі маніфест і звернення до людства про те як жити в нинішньому буремному світі (вибачаюся, якщо недостатньо добре передаю важливість і суть енцикліки, я ще не прочитав, бо вона велетенська)
Так от, до курйозного – в параграфі 213 цитується професор Толкін, а якщо бути точніше, то Гендальф з «Повернення Короля»: «…не наша справа керувати всіма припливами й відпливами світу; наше завдання — робити все від нас залежне для підтримки тих років, у які ми живемо, викорінюючи зло на тих полях, які ми знаємо, щоб ті, хто житиме після нас, мали чисту землю для обробітку».
Шанс, що тебе цитуватиме Папа невеликий, але ненульовий Толкін конєшно створив щось надзвичайне!
Власне MAGNIFICA HUMANITAS
Corvid Cleaning AB — шведський стартап із Седертельє, що неподалік Стокгольма, — свого часу став маленькою міжнародною сенсацією завдяки доволі казковій ідеї: навчити диких ворон прибирати вулиці в обмін на їжу. Проєкт був спрямований передусім на недопалки — один із наймасовіших видів сміття у Швеції. Для цього команда створила спеціальний «пташиний смітник» з AI-камерою: ворона кидала недопалок у отвір, система розпізнавала предмет і видавала винагороду — зазвичай арахіс або гранули. Працювало це через навчання винагородою: птахи добровільно звикали до машини й поступово починали «обмінювати» знайдене сміття на ласощі.
Ідея виглядала розумною і навіть економною: стартап обіцяв суттєво зменшити витрати міст на прибирання. Але попри вірусну славу, до кінця 2025 року Corvid Cleaning AB збанкрутувала. Проєкт не витягнув довгострокового фінансування, а ще постійно стикався з етичними питаннями: недопалки містять нікотин, мікропластик та інші токсичні речовини, з якими дикі птахи мали б контактувати. Та все ж ця історія красиво показала, наскільки розумними й адаптивними можуть бути ворони.
Ну, як говорив мій викладач в академії “ну, не змогла”, але ідея була цікавою)
А ще ця новина це гарна підводка до одного з моїх крайнії постів про те, як розрізняти воронових, що живуть поруч з нами, він класнінький
Як відрізняти воронових птахів, що живуть поруч з намиГрупа черниць у центральній Іспанії докладає зусиль, щоб врятувати від вимирання рідкісну породу гігантських кроликів.
11 францисканських сестер із монастиря Святого Антонія Падуанського в Кастилії-Ла-Манчі, Іспанія, наразі доглядають за 35 іспанськими гігантськими кроликами. Ця порода, що є гібридом фландрійського гіганта та іспанських кроликів коричневого типу, може виростати до майже 9 кілограмів і народжувати близько 22 дитинчат на місяць.
За даними Global Sisters Report, некомерційного новинного ресурсу, що висвітлює життя католицьких сестер та людей (і тварин), яким вони служать, історія цієї рідкісної породи кроликів сягає понад століття.
Сестри з монастиря Святого Антонія Падуанського розводять іспанських гігантських кроликів вже понад 30 років. Приблизно десять років тому вони активізували свої зусилля, дізнавшись, що порода перебуває під загрозою зникнення. Це відкриття змінило напрямок їхньої роботи на збереження виду та спонукало черниць до співпраці з місцевою владою з метою створення програми розведення та ферми для своїх кроликів.
A nun holding a Spanish giant rabbitCredit : Lissette Lemus/Global Sisters ReportМасаюкі Окі (Masayuki Oki) — японський фотограф, який спеціалізується на вуличних котах. Його роботи часто виглядають майже як комедійні сценки, хоча це повністю документальна зйомка. Придивіться, фото мають мемний потенціал Instagram: okirakuoki
Настав час передивлятися цей шедевр) Ні, ну справді, я фз, що ще тут можна додати чи сказати, бо, на мою скромну(не дууже то й скромну) думку, це все ще найкращий ситком, пік серіальної творчості, що не втратив своєї краси і актуальності ні на йоту, бо кожна серія це шедевр.
*і ще таке трошки сумно бентежне хех десь з перших серій – головні герої шото там обговорюють і такі “а шо там, війна в перській затоці досі триває”; 20 років пройшло, а “жарт” досі актуальний(краще б не був таким)
**а вообще думаю над тим, шоб зробити окремий пост по “Друзям” з якимись культурними моментами і відсилками, які там постійно помічаю
Підписка
Доки ми тут, то принагідно нагадую, що задонатити це не тільки чудова ідея, що береже сон, покращує травлення і робить волосся блискучим, а ще й наш обовʼязок, бо в нас є тільки ми.
Дронопад RUSORIZ “АЗОВ.ONE”Ну, а вдруг ти вже задонатив, то завжди можеш закинути кілька грибнів на підтримку проекту
на кохве з курасаном класового розривуНарешті дочитав всі 3 книжечки про мумі-тролів і тепер дуже дивне відчуття, бо з одного боку це прям культова дитяча книжечка, яку було мега кайфово перечитувати навіть не зважаючи на її дитячість, а з іншого – книжечка зовсім не дитяча в плані патернів поведінки, бо чого вартує тільки мумі-тато, який постійно поривається “піти по молоко”, бо йому шото скучно стало; а ще ж мумі-мама, яка буквально тягне все сімейство на своїх плечах; чи малий мумі-троль, який красіва ілюстрація “спасібо шо вижив в дитинстві”; ото хіба Нюхмумрик ма бой, тупо лутший)
Почав читати Орвеллівску “Нехай квітне аспідистра” від видавництва жупанського і вона направду класна, але така тяжкувата і постійно хочеться відкласти, бо вчинки головного героя прям викликають якесь отторженіє і огиду, бо ну не можна бути такою людиною, це не по людськи
Джордж Орвелл (1903–1950) – англійський письменник і публіцист, який став знаменитим завдяки найвідомішому роману в жанрі антиутопії «1984», де він змалював жахливе тоталітарне суспільство майбутнього, а також повісті «Колгосп тварин», де в алегоричній формі розповів про часи становлення СРСР.
На жаль, на тлі цих знаних книжок для багатьох читачів і досі лишається в тіні інший доробок Орвелла – романи, в яких письменник з властивими йому спостережливістю, проникливістю і гумором описує життя в період між двома світовими війнами минулого сторіччя і розмірковує над питаннями, які є актуальними й донині – взаємовідносини людини й суспільства, чи можна оголосити війну суспільним нормам і цінностям і не програти в ній, чи залежить свобода творчості від побутових умов і наповненості кишені. Саме таким є його твір «Нехай квітне аспідистра» – роман про те, як одного разу у міжвоєнному Лондоні людина мистецтва оголосила війну грошам і що з того вийшло.
Гроші – вони все вирішують, все контролюють, відчиняють двері пристойних будинків і салонів, знайомлять з потрібними людьми, наділяють їхнього господаря чарівною здатністю подобатися жінкам і друзям, вони, по суті, і є саме життя. Але хіба так має бути? Хіба має життя людей аж так залежати від грошей, а надто від їх браку? Чи можливо, живучи в сучасному суспільстві, позбутися нав’язливої влади грошей, оголосити їм війну, а заодно й усім ознакам «надійності», «порядності» і «благопристойності», головним символом яких є аспідистра, чиї отруйно-зелені пагони стирчать з горщиків у вікнах кожної пристойної оселі?
Молодий талановитий поет Гордон Комсток веде особисту затяту війну з аспідистрою і з усім, що вона собою символізує – владою грошей і нудьгою благопристойності. Він вважає, що звільнившись від влади грошей, зможе повністю присвятити себе творчості. Але воювати з грошима і благопристойністю було завжди непросто, особливо якщо ти живеш у міжвоєнному Лондоні 30-х. Війна з аспідистрою, війна з грошима, війна із самим собою – чи можлива тут перемога, а якщо й можлива, то якою ціною?
Сьогодні до перегляду галерея роботів з Best_of_OMNI_1_1980
Доки ми тут, то принагідно нагадую, що задонатити це не тільки чудова ідея, що береже сон, покращує травлення і робить волосся блискучим, а ще й наш обовʼязок, бо в нас є тільки ми.
Дронопад RUSORIZ “АЗОВ.ONE”Ну, а вдруг ти вже задонатив, то завжди можеш закинути кілька грибнів на підтримку проекту
на кохве з курасаном класового розривуЯкщо ви вподобали щось з того, що тут знайдете, то будь ласка задонатьте кілька грибнів на підтримку України в боротьбі проти російських окупантів – на дронопад від ПЖ. Кожна ваша гривня справді допоможе наблизити нашу перемогу і захистити українців в цій війні.
Якщо ж у вас лишилися грибні і ви хочете закинути автору на каву з круасаном класового розриву, то хто я такий, щоб вас відмовляти, звичайно ж подякую за підтримку
Шануймося, любіть маму, тата і Україну! Допомагайте бабусям і дідусям переходити дорогу і носити важкі сумки. Мийте руки з милом і поводьте себе погано!
Все буде Україна
Попередні листи є в архіві (ну, їх небагато, але тако трохи є, якщо вам цікаво ше щось читнути)
The post Куда я жмав #28 first appeared on gallery21.
Море хвилюється раз… Море хвилюється два… На жаль, воно хвилювалося даремно. Фотокартка для привернення уваги: Саундтреки до листа: Нині богемно слухаємо чудову Alizee ЩÖсь: 🟠 Кіт-квадробер Іноді всі ми хочемо трошки бути цим кітом. У польському місті Бартошице вже шість років на дереві живе кіт. При чому буквально – він […]
The post Куда я жмав #28 first appeared on gallery21.
*номер чисто “ну припустимо велкам ін да клаб” (безглуздо хіхікає по курткобейнівськи)
“No” is no to one thing. “Yes” is no to a lot of things.
Вже давненько пройшли день весняного рівнодення. Ніч тепер вже менша за день і можна підставляти моську до сонечка. Весна настала остаточно. Світло майже не вимикають. Теплішає з кожним днем. Верби «котики» квітнуть. «Солдатіки» з землі повилізали. Відновлюються багато популяцій тварин, що були на грані зникнення.
сьогодні вам весняні домашні тваринки
то шо, це виходить з попереднього листа пройшло біля місяці, а це значить, що час повертатися з новим випуском, тож так ось же він
first things first – вирішив зайнятися розхламленням і заодно поробити шото хороше, тож несу і вам.
Весна. Час розхламлятися і робити щось хороше. У мене на полиці стоять три томи «Володаря Перснів» — і вони шукають нового господаря чи господиню! Щоб вони дісталися тому, хто дійсно цінуватиме, — розігруємо їх за донат на офіційну банку Rusoriz-у Як взяти участь: → донат від 50 грн = 1 шанс → 100 грн = 2 шанси і так далі → чим більше кратних донатів — тим більше шансів (якщо донатите не з моно, обовʼязково додавайте в коментарях як з вами звʼязатися) Розіграш — 20 травня (саме в цей день Братство Кільця вирушило з Мінас Тіріту додому — здається, гарна дата, щоб зібрані кошти теж відправилися за призначенням) Банка: https://send.monobank.ua/jar/vymDVHsTn Книги мають йти до своїх — а гроші туди, де вони зараз потрібніші за все
Ладно, вобщє гріх не скористатися нагодою, щоб принагідно напамʼятати, що в мене ж є кілька класніньких постів про Толкіна і всесвіт Середземʼя, тож напамʼятовую:
А взагалі в Києві весна, тому сидіти і тупити в монітор зараз абсолютно мінімум бажання, тому це буде такий максимально лайтовий листочок, бо так.
З прикольного – це був перший Великдень в Києві, а не вдома в батьків, тож самі пекли пасочки (вийшло не прям ідеально, але всерівно добре і смачно) і ходили святити їх до правильної церкви (ПЦУ), що не може не тішити, бо, блін, приємно бути зі своїми (і шкода, що процес переходу парафій так повільно йде, бо справді хочеться, щоб той вишуканий храм на малій батьківщині нарешті теж перейшов, він того вартує)
Ще ходили на зйомки “Точка збору” і це було дуже класнінько. Випуску ще на ютуб немає, тож посилання не буде, але гляньте інші випуски, вони чудові.
Першими будуть посилання на пости опубліковані за крайній час, бо вам на пошту вони не летять і з великою ймовірністю ви їх не бачили (а якщо бачили, то не гріх і передивитися ще раз)
Нехай і невелике, але хороше дослідження про те, як перегляд коротких відосіків впливає на наш мозок, про те, що це не просто крихточка простого дофамінчику, а пупупу, і, якшо вам здається, що ви від них тупішаєте, то вам не здається. Насправді трошки вірю в конспірологію в цьому плані, що повальний перехід до цих відосіків це не зовсім органічна історія розвитку соцмереж, а “спланована” акція вініпухленду з оскотинювання населення (яка може й вийшла з під контролю і оригінального задуму)
Переклад давнішого посту від Adam Mastroianni про те, як ми обрали неправильний термін “штучка-інтєлєкт” для АІ, хоча насправді це мало би бути щось типу “нісенітка торбинка”, бо АІ в нинішній його формі це саме торбинка зі всяким різним, що за правильного співпадіння обставин видає нам щось - те, що треба на наш запит (окремо ніжно люблю розділ про galileo gpt, бо він ідеально ілюструє це все). Хороша стаття, одна з улюблених за останній час.
Тут треба читати! Постик зовсім невеликий, але мене щиро потішив, бо й про динозаврів почитав і прикольчика побачив.
От про цей пост неможливо написати коротко, бо це за всіма параметрами найдовший пост на блогі со фар. Переклад How to Do Great Work за авторстовом Пола Грехема про те, як знайти себе і свою сродну працю в цьому світі. Щоб його прочитати це відразу беріть собі булку з маком, велетенську чашку чаю і вмощуйтеся зручненько, бо буде біля години роздумів про те, як не всрати все і робити справді те, що буде тебе драйвити. Щиро рекомендую і вам і звичайно собі, бо планую час від часу повертатися до нього, щоби звіряти годинника, що рухаюся як треба.
А це останній за черговістю з недавніх, але не останній за важливістю. Моя “візуальна” любов, бо він ну дуже красивий, про космос і оце все. Це прям той момент, коли відчуваєш себе не те, що піщинкою в масштабах всесвіту, а чимось ще дрібнішим, від чого тако трохи бентежно і мурахами десь там поза спиною. Oh Man!
Доки ми тут, то принагідно нагадую, що задонатити це не тільки чудова ідея, що береже сон, покращує травлення і робить волосся блискучим, а ще й наш обовʼязок, бо в нас є тільки ми.
Дронопад RUSORIZ “АЗОВ.ONE”Ну, а вдруг ти вже задонатив, то завжди можеш закинути кілька грибнів на підтримку проекту
на кохве з курасаном класового розривуПро велике, величне і не дуже вже було вище, то теперки поїхали до речей попроще (або як мінімум покорочє)
Вибачте, я прям відверто не сильний в математиці, але дуже кайфую з таких штук, які знаходять люди в купу разів розумніші за мене
Найкраща стаття, яку я прочитав цього місяця:
Усі елементарні функції (sin, cos, tan, exp, log, степені, корені, гіперболічні функції, π, e і навіть елементарна арифметика) можна побудувати за допомогою лише одного бінарного оператора:eml(x, y) = exp(x) − ln(y)…плюс константа 1.Це «філогенетичне дерево» ілюструє повне генеалогічне дерево, де EML виступає останнім універсальним спільним предком математичних функцій (про останнього спільного предка був ще прикольний прикольчик отут, мені нравиться – Найдревніша і можливо досі їстівна їжа)
Стаття Анджея Одрживолека: All elementary functions from a single binary operator
Навіяно моєю любовʼю до Києва і його водіїв, які не знають, що таке покажчики поворотів, що підрізання це “фу таким бути”, яким невідоме адекватне водіння і оце все все все, вічної срачки цим добрякам, щоб не мали часу виператися на дорогу
Закон Вурхіза – це математична модель (2026 р.), яка доводить, що в місті швидке авто не приїжджає швидше за повільне. Різниця між 50 км/год та 100 км/год на 5 км зазвичай становить не більше 30–60 секунд.
Підсумок «економії» на 10 км: Між 50 та 100 км/год: 20–30 секунд (часто 0, бо вони стоять на одному світлофорі).
The Voorhees law of traffic: a stochastic model explaining why the car you passed always returns
*ну давай, пожартуй про Джейсона)
Весна вже ін да плейс, а це значить, що активно зʼявляється смачна вітамінна зеленушечка, тож ділюся цією знахідкою – купа прикольних салатів, які планую і сам скуштувати (дай боже здоровля тій людині, які зробила ці картіночки)
І хоча великдень вже пройшов, але це дуже класний тред про те, як святкували Великдень в Україні, рекоооомендую!
Тред про те, як насправді святкували Великдень у старосвітській Україні. Що додавали у паски, яка вона була за формою, найдавніший склад великоднього кошика, чому купити паску – теж давня традиція, скільки яєць йшло на паску/крашанки/писанки, як взагалі люди проводили Великдень
Підписка
Доки ми тут, то принагідно нагадую, що задонатити це не тільки чудова ідея, що береже сон, покращує травлення і робить волосся блискучим, а ще й наш обовʼязок, бо в нас є тільки ми.
Дронопад RUSORIZ “АЗОВ.ONE”Ну, а вдруг ти вже задонатив, то завжди можеш закинути кілька грибнів на підтримку проекту
на кохве з курасаном класового розривуМунтжак Мо, який постраждав від вибухової хвилі після атаки рф у листопаді 2025-го, повністю відновився. У нього зрослася зламана щелепа — тепер знову хрумтить травою і гілками.І головне: у пари Мо та Мілу — поповнення. Народилось маленьке мунтженя.
Мунтжа́к або гавкаючий олень (Muntiacus) — рід оленів (Cervidae), який містить 12 сучасних видів, що поширені у Південній та Південно-Східній Азії, Китаю та деяких районах Японії. Це найстаріший рід оленів, який виник біля 15-35 млн років тому в епоху міоцену. Його найдавніші залишки знайдені на території Франції, Німеччини та Польщі
Я колись раніше вже писав про цей проект ДТЕК, але не гріх і повторитися, він хороший. А за посиланням є цікавий атлас про цей проект.
ДТЕК Тилігульська вітроелектростанція будує штучні острови для птахів посеред лиману на півдні України. Там народжуються ось такі малятка. На цих островах живуть вже майже 500 пар птахів, багато червонокнижних. 90% пташенят виживають і летять жити життя, тому проєктом «Острови птахів» ДТЕК сміливо пишається
В Одеському зоопарку прокинулася ведмедиця Поляна. Ну ви подивіці яка кайфушніца
Дочитав першу книжечку про Мумі Тролів. Щось випадково, після цього мультика знизу, згадав про цей шедевр і вирішив перечитати, ідеальна книжечка для того, щоб почитати перед сном і налаштувати мозок на приємний відпочинок.
А цього не буде в інсті, але буде тут, бо правильне, бо золота цитата для колекції золотих цитат:
Якщо ви вподобали щось з того, що тут знайдете, то будь ласка задонатьте кілька грибнів на підтримку України в боротьбі проти російських окупантів – на дронопад від ПЖ. Кожна ваша гривня справді допоможе наблизити нашу перемогу і захистити українців в цій війні.
Якщо ж у вас лишилися грибні і ви хочете закинути автору на каву з круасаном класового розриву, то хто я такий, щоб вас відмовляти, звичайно ж подякую за підтримку
Шануймося, любіть маму, тата і Україну! Допомагайте бабусям і дідусям переходити дорогу і носити важкі сумки. Мийте руки з милом і поводьте себе погано!
Все буде Україна
Попередні листи є в архіві (ну, їх небагато, але тако трохи є, якщо вам цікаво ше щось читнути)
The post Куда я жмав #27 first appeared on gallery21.
Вже давненько пройшли день весняного рівнодення. Ніч тепер вже менша за день і можна підставляти моську до сонечка. Весна настала остаточно. Світло майже не вимикають. Теплішає з кожним днем. Верби «котики» квітнуть. «Солдатіки» з землі повилізали. Відновлюються багато популяцій тварин, що були на грані зникнення.
The post Куда я жмав #27 first appeared on gallery21.
«Повен неба капелюх» — роман із серії «Дискосвіт» Террі Пратчетта, продовження пригод маленької відьмочки Тіфані Болячки.
Тіфані — одинадцять, і вона стає ученицею досвідченої відьми панни Рівень. Дівчинка мріє літати на мітлі, чарувати паличкою, вивчати заклинання, однак їй доводиться багато поратися у господарстві, а ще — ходити селами і без усіляких чарів допомагати людям.
Тіфані призвичаюється виходити зі свого тіла, щоб подивитися на себе, коли під рукою немає дзеркала. Та це виявляється небезпечною вправою, адже ніколи не знаєш, хто і з якою метою може цим скористатися. Тіфані дізнається, як це — не бути собою, і вкотре переконується, що ознакою справжньої відьми є зовсім не модний капелюх.
Підписка
щось я не готовий вигадувати унікальні враження до кожної з 41 книг, тож просто скажу, що вся серія про Дискосвіт це унікально чудові книги, від яких неможливо відірватися, тож люблю, ціную і надихаюся.
Книга на сайті видавництва: «Повен неба капелюх» – Террі Пратчетт
AuthorТеррі ПратчеттRate★ ★ ★ ★ ★ ISBN978-617-679-908-5LangUAPublisherВидавництво Старого ЛеваЇм подобається наш світ із його осяйним сонцем і горами, блакитним небом і усім, що надається до бійки. Такий прекрасний світ абикому не доступний, кажуть вони. То якийсь рай, а чи Валгала, куди потрапляють браві вояки по смерті. Тож вони певні, що колись жили, а тоді — померли і їх впустили сюди за добру поведінку.
Підсподом світ малолюдців трохи скидається на вулик, щоправда, з акцентом не так на мед, як на жала.
Але Тіфані сказала, що так годиться, бо всі так роблять. Не все того світу, що у вікні. З людьми запізнаєшся. І буде видно, що з того буде.
То було дуже зручно, бо люд у Крейдокраї відьмам не довіряв. Усі думали, що ті збираються місячної ночі, щоб роздягтися догола і стати в танок. (Тіфані провела опитування, і їй аж полегшало, коли вона дізналася, що це необов’язково. Можна, якщо хочеться, але тільки спершу слід переконатися, що довкола нема кропиви, будяків та їжаків.)
Міс Тік трохи дивувала і трохи лякала її батьків, та їх з дитинства вчили, що той чи та, хто знає більше за них і вживає довгі слова, є, вочевидь, особою серйозною, тож вони погодилися.
Слід визнати — і то рішуче, що Роланд змінився і вже тепер не такий дурко, як був раніше. Та, як вже на те пішло, дурості в нього було з вершком, роботи ще непочатий край.
«П» в тебе якесь кривувате, «Б» — переплутав, а «О» — взагалі пропустив, — перебила його Дженні, бо святий обов’язок жінки не дати своєму чоловікові луснути від пихи.
Дженні зітхнула. Вона виросла із семистами братами і знала їхній хід думок, який, хоч і напрочуд швидкий, переважно був спрямований у не той бік, що треба. А якщо їм не вдавалося пристосувати свої погляди до світу, то вони намагалися пристосувати світ до своїх поглядів. Мама зазвичай казала їй, що краще їм не перечити.
Він бо не довго одружений, а шлюбний чоловік має набагато більше усіляких премудростей в голові і одна з них — умить розпізнати, що гряде небачена халепа.
Ви дуже схвильована, — сказала Тіфані. — Якщо ви скажете мені чому, то ми розділимо ваші переживання на двох, і вже буде кожній по половині гризот.
Наука міс Тік колихалися в хвилях її думок: Дивись в обличчя своїм страхам. Май грошей стільки, скільки потрібно, не більше. І шворку май. Навіть якщо це не твоя провина, це все одно твоя відповідальність. Відьми з усім дають собі раду. Ніколи не стій між двома дзеркалами. Ніколи не смійся по-відьомськи. Роби те, що треба. Ніколи не обманюй, але не завжди слід бути чесною. Ніколи не загадуй бажань. Особливо коли падає зірка, бо це астрономічне безглуздя. Розплющ очі, а тоді розплющ по-справжньому.
«Ще б пак!» — знову подумала Тіфані, бо їй цей вигук подобався.
То я піду роздивлюся он те дерево, добре? — відповіла вона з надією, що міс Тік відчитає сарказм. — Я б на твоєму місці пішла розглядати кущі, люба, — панна Рівень гукнула їй услід. — Бо на мітлі убиральні нема!
У садку було багато декоративних фігурок. То були убогі дешеві статуетки: зайці у божевільному вишкірі, глиняний олень з великими очима, гноми у гостроверхих червоних капелюхах, і вираз у них був такий, що одразу зрозуміло — вони на важких антидепресантах.
Звісно, — зауважила вона, — якщо ти обережна, цілеспрямована і тверезомисляча, то бджоли тебе не вжалять. На жаль, не всім бджолам відома ця теорія.
Поглянь-но на цю. Це звиклий горіх. Потрібно роздивитися його під зеленою лупою при світлі від свічки із червоним бавовняним ґнотом… Тіфані прижмурилась. Літери були крихітні, і їх було годі прочитати. — Може містити горіхи? — врешті розібрала вона. — Але ж це шкаралупа! Звісно, що всередині горіх! Правда? — Не обов’язково, — сказала панна Рівень. — Там могла би бути, наприклад, крихітна золота мініатюра з коштовними каменями, що зображає дивовижний храм у далекому краю. Ну, а чому ж не могла б, — додала вона, упіймавши міну Тіфані. — Це ж не протизаконно. Світ повен сюрпризів!
Я не вмер! Мені що, не можна на мить зануритися в екзистенційну печаль, чи шо? Анайто, чи ж то вже не може чулувік прислухатися до колючого вітру долі спокійно, без братчиків, які лізут перевіряти, чи він вмер, чи ше жиє?
То був божевільний, відчайдушний план, ще й небезпечний та ризикований, щоб його втілити, слід бути сильними і відважними. Тож всі пристали без вагань.
Ти робиш те, що можеш. Люди дають тобі те, що можуть
Як можна не допомагати людям, бо вони дурні, забудькуваті чи прикрі? Тут всі живуть бідно. Якщо ти їм не допоможеш, то хто тоді? — Бабуня Болячка… моя бабуся завжди казала, що хтось має вступитися за тих, хто не має голосу, — згадала Тіфані.
Він все казав, що буде про мене дбав на старість, але я йому казав, що я сам про все подбав — про штири дошки, два метри землі і гріш для перевізника!
Пан Ткачовець дуже короткозорий, але минуле йому бачиться добре. Тіфані не знала, що сказати, і спромоглась лиш на: — Так не має бути! — Має чи не має, а є, як є. І ми робимо те, що робимо.
І це Тіфані гнітило. Все це якесь трохи… солодкаво-нудке. Це, вочевидь, краще, ніж гостро-колюче, але трохи… дива не завадило б
А я знаю, що не так. Подумала Тіфані. Ти, Аннаграммо, наче той собака, що лякає овець. Ти не даєш їм часу, щоб подумати і прислухатися, і не кажеш, що вони роблять щось правильно. Ти все тільки гавкаєш без упину.
«Чоловіче мій, голова — не тільки для того, щоб нею буцатись»
Ой, всьо, в небі навчимосі, — не витримав довгих пояснень Вулі. — Шо там може бути такого складного в тій авіації. Навіть качки то вміют, а в них зовсім нема мозґів.
Пані Щипавка розповідає ученицям про космічний баланс, зірки, кола, кольори і чарівні палички… а це забавки, просто забавки! Пані Дощевіск фиркнула. — Дозволю собі зауважити, що це всього лиш декорації: мила розрада у важкій праці, от і все. Це показуха, тільки й того, а початок та кінець, початок та кінець — це допомога людям у тяжку хвилину. Навіть тим людям, які тобі не милі. Зірки — то просто, а от люди — то складно.
Навчитися не робити чогось так само важливо, як навчитися робити щось. А то й важче.
Авжеж. Панна Рівень вірить, що людям треба казати правду! — От і чудово. Вона дуже добра й чесна жінка, — сказала пані Дощевіск. — А я кажу, що людям слід розповідати ті історії, в які вони здатні повірити. Звісно, якщо би ти перевернула світ догори дриґом — і ще б декілька разів гепнула того товстого безмозкого пана Рудька головою об мур, то він би охоче повірив, що всі хвороби — від тих малих волоханів, що сидять у воді. Тим часом його діти хворітимуть й далі. А от історія про ґоблінів навела лад вже сьогодні! Історії змінюють світ.
Ну, не плач, дівчино! Сонце сяє, птахи співают, минуле ж не перепишеш! — радісно вигукнув пан Ткачовець.
Світ несправедливий, дитинко. Тішся, що маєш друзів.
Як Бабуня Болячка, — сказала Тіфані. — Тільки мені вона була бабусею, але у Крейдокраї усі кликали її Бабуня Болячка. Пані Болячка не звучить. Потрібне якесь велике, тепле і округле звертання. Бабуня Болячка кожному була рідна. — Це як рідна бабуся для всіх, — додала Тіфані.
Всі сумніви розвіялися, коли здійнявся галас — захоплений вереск та обурений репет: «А-а-а-а-а-а-а-а, хоцу назад мою кульку!». Зазвичай ці звуки символізують гірку науку, яку засвоюють діти, що не варто відпускати з рук те, що твоє, — і це стосується не лише кульок. У цьому і є призначення кульок у цьому світі.
Більшість старших відьом сиділи за триногими столами на терені, огородженому мотузками. Вони чаювали. Мололи язиками і кивали гострими вершками капелюхів. Усі жінки вміють говорити і слухати одночасно — нечуваний талант, притаманний, одначе, не лише відьмам.
«Якби це була якась казка, — гарячково міркувала вона, — то я б прислухалася до свого серця і йшла б за покликом моєї щасливої зорі і всяке таке, — і все б вийшло на добре, як за помахом чарівної палички. Але у важку хвилину жодних казок, сама ява довкола».
А хлопчик, що ловив зайців у маленькій долині коло Коня, казав, що відрога розверзлась, і кінь вистрибнув звідти, наче хвиля заввишки з небо, і грива його була наче піна морська, а масть — крейдяно-біла. Він казав, що кінь метнувся в небо, наче стіна туману, і помчав до гір, як той вихор. Його насварили за те, що плів небилиці, ясна річ, але він не пошкодував.
Ми — це історія! Усе, що було на шляху до нас теперішніх, досі є в нас.
Одне із найбільших див Всесвіту, научав він, у тому, що все обертається на все, щоправда, на це знадобиться не один мільйон років. Дітлахи з нього реготали, але Тіфані знала, що малі морські істоти обернулися на крейду, з якої складаються її пагорби. Кругообіг речей у природі навіть зірок не оминув.
Дехто з віком не мудріє, я так бачу! Йди-но сюди, негайно! — наказала вона. Двері позад неї почали зачинятись, але відьма спритно підставила ногу, щоб їх спинити. — Навіть собі не думай, шельмо диявольська! — А… як же правила? — вигукнула Тіфані, зриваючись на ноги. Куди й поділася втома… Навіть вкрай виснажене тіло хоче жити. — Правила? — перепитала Бабуня. — Ти щось підписувала? Ти присягалася? Ні? То які ще правила! Швидко, ну ж бо! І тебе це теж стосується, пане Пограбуйко!
А пані Чорночіпок каже, що подекуди місяць уповні, а подекуди — серпиком, але слід пам’ятати, що це той самий місяць.
Серед відьом поголос шириться швидше, ніж найлютіший грип. Відьми пліткують, як ті шпаки.
Але вона не карга, подумала Тіфані. Бабуня Дощевіск сувора і очікує, що й інші мають такими бути, бо слабакам не слід пхатися над прірву. З нею все скидається на випробування.
Це наче на межі сну та яви, коли вже майже прокинулася і можеш контролювати події, розумієте? — спитала Тіфані. — Якщо я обережна, то вдається керувати. Я ніби піднялась у повітря, сильно смикнувши себе за шнурівки черевиків. Я сама собі розповідала історію… Бабуня кивнула: — Історії всюди. І завжди. Схід сонця щоранку — це теж історія. У всьому своя історія. Зміни історію, і ти зміниш світ.
Запевняю, відьми за потреби вміють згуртуватися. Звісно, змусити їх до цього складніше, ніж зігнати котів докупи. Але, як піднатужитися, то можна.
Ну гаразд, ходімо. Я дам тобі урок — перший і останній. І його не треба записувати в блокнот з очицями. Вона повела дівчинку до криниці у задньому дворі і підняла із землі прутик. — Чарівна паличка, — пояснила вона. — Бачиш? Паличка порскнула зеленим полум’ям, аж Тіфані відсахнулася. — Ну ж бо, спробуй сама. Тіфані не вдавалося видобути із палички полум’я, хоч як би та нею не трясла. — А бачиш, — сказала Бабуня. — Це просто собі прутик. Може, я видобула з нього полум’я, а може, змусила тебе в це повірити. Яка різниця. Я це зробила, і тільки це важить, а не якась паличка. Налаштуй свої думки, і ти зможеш обернути прутик на чарівну паличку, небо — на капелюх, а калюжу на… як то називається? Такі горнята великі? — Ем… кубок? — підказала Тіфані. — Саме так. Магічний кубок. Речі — неважливі. Тільки люди мають значення
Чому люди йдуть геть із рідних країв? Аби повернутися. Щоб подивитися на них новим поглядом і побачити нові фарби. І ті, хто залишилися, бачать вас теж по-новому. Повернутися додому — не те ж саме, що нікуди не йти.
Вона не могла промовчати, адже вона і відьма, і вчителька, а це найгірше з можливих поєднань. Вони хочуть, щоб все було правильно. Якщо б вам захотілося помучити відьму, то не беріться за чари-мари, просто замкніть її в кімнаті, де криво висить картина. Побачите, як її буде викручувати від того видовища.
Доки ми тут, то принагідно нагадую, що задонатити це не тільки чудова ідея, що береже сон, покращує травлення і робить волосся блискучим, а ще й наш обовʼязок, бо в нас є тільки ми.
Дронопад RUSORIZ “АЗОВ.ONE”Ну, а вдруг ти вже задонатив, то завжди можеш закинути кілька грибнів на підтримку проекту
на кохве з курасаном класового розривуThe post «Повен неба капелюх» – Террі Пратчетт first appeared on gallery21.
Блог про все, що мені видалося цікавим, книжки, фільми, нотатки на полях, меми і всяке різне
