Старий джентльмен у сірому
Дістає з капелюха твоє нове ″Я″,
Що вже без тривог і в білому,
В якого планета Земля
Танцює під цим дощем,
Як у фільмах, що ти рідко дивишся.
Мюзикли ж... Для дітей?

Старий джентльмен без імені
Очистить тебе від туги,
Від всіх тих думок, що снують між тімені,
Від сірості днів і нудьги.
Якщо, звісно, приймеш його чари,
Щоб глянуть по-іншому на життя.

Старий джентльмен, що воду ллє
З небес на усе живе,
Змінить за мить все життя твоє.
Станеш листком, що в воді пливе
В пошуках істини,
В пошуках радості,
В пошуках щастя.

Зупинись. Злови мить. Танцюй.

#вірші

Я лежав, а в обіймах у мене був кіт.
Намурликував цілий світ.

Малював мені зоряне небо,
Що красою тягнуло до себе,
Малював лісостеп і гори
І широкі морські простори.

Муркотів мені сни на вухо.
Я лежав, засинаючи, й слухав.

Про історії мореплавців,
Королівських відважних посланців,
Про дороги, що лиш ласкаві...

І видіння чіткі й яскраві
Заколисували у сон.

Бачив тих, хто мандрує в часі
І монахів, що завжди в рясі,
Заблукавших у лісі мавок
І в воді закружлявших русалок.
Бачив місто, що вже заснуло
І іще одне - затонуло.

Мандрував по пустелі з верблюдом,
З літака пригнув з парашютом,
Куховарив із Ектором Браво,
Здобув те, що у нас кажуть - слава.

Став актором в бродячих виставах.
В мене світ був - одна забава.

Але час прокидатись, сонце
Уже встало і я встаю.
Трохи більше життя люблю,
Як під боком мурличе кіт.

Полюбив я увесь твій світ,
Тож створю і собі такий.

#вірші

Лежу на лавці, дивлюсь на зоряне
серед міста маленького, не столиця.
В руках тримаю для мене створене,
але не показую іншим, то - таємниця.

Ледь чутно говорю, не порушаю спокою
темряви ночі, що розгорнулась для нас.
Я йшов сюди густою й широкою,
та вів не компас, один лиш час.

Моя голова на колінах у Вічності,
що водить рукою моїм плечем.
Часом втікав від неї, та її різнобічності
знову ловили. Від неї ніхто не втече.

#вірші

Дім - це там, куди хочеш вернутись.
Я знаходжу його не вперше.
І не раз ще, надіюсь, знайду.

Дім - де вмить вимикаєш свою байду
Про проблеми, що можуть до краю роздутись.
Дім їх лопає.
Все розтане.
Він лікує душевні рани.
Повертає жагу до життя в любові.

Дім тримається тільки на добрім слові,
Але вчишся вірити в його міцність.

Дім - це там, де ти відчуваєш дійсність
І проводиш свій час в розумінні й подяці.
Дім тебе відкриває й заходить всередину.
Чи готовий ти до співпраці?

#вірші

Мені примарилось, я танцюю.
Рухами тіла картини малюю.
Вільно й сміливо, наче сама...
Не турбуюсь про погляди.
Їх нема.
І нікого немає, лиш я.

Відчуваю, що мати моя - земля,
Що під небом мені якраз саме місце.
Кожен крок кольоровий, як твістер.
І відчуте у серці - компас.

Крок назад, крок вперед і хвиля.
Спершу вдих, потім видих, дія.

Танець - поклик моєї душі.

#вірші

Дотики поміж маленьких дрібниць.
Світ твій складається з таємниць,
Що тобі ж і розплутувати.

Пізнай і відкрий.
Як знайдеш в собі блок,
Зрозумій його і розбий.
По одному за раз,
Але потім іще й іще.

Ти розділяєш на сотню речей,
Кроком за крок прописавши деталі.
Потім ″Хочу″ і ″Можу″ ведуть в магістралі
І проводять за руку.

До мрій трошки далі.

#вірші

Як описати душевний спокій?
Ти в глибині і тобі не страшно.
За одним тільки серцем,
Відчуттям із нього,
Граєш моменти, де ти в ролі Бога
Власного світу, свого життя.

Кожному прощення за каяття.
Світло і спрощення
До простоти.
Знайди в собі миті,
Де ти - просто ти.

Не чужими думками,
Не рамками, стежками
Йдеш у двері від себе й до себе.

Тиша. Дерева. Вітер. Комахи.
Спокій. Звучання. Літо. Спів птаха.

Крила твої лиш в ілюзіях відрізають.
Вони завжди за спиною.
Своїх від чужих відрізняють.

#вірші
#мотивація

Місто накрило хмарою.
Небо гримить на нас.
Місто все тут, примарою,
Каже: ″Настав твій час″.

Місто живе і разом з ним
Живуть люди і їх душа.
Деякі з них чекають
Цього доща,
Щоби змити із себе зайве.

Бо натомість потрібне зайде
І поверне у сторону щастя
Їхнє життя.

Але дощ не причина, не спосіб, не інструмент.
Так, він частково лиш аргумент.
Дощ змиває,
А що — то вже вибір твій.
Ти сам обираєш напрямок руху подій
І самостійно ідеш до них.

Тримайся хорошого настрою,
Коли дощ іде
І коли він стих.

#вірші

Я був тут завжди, бо Я є — Світ.
В мені перевтілення кожного, Я — Творець.
Я бачив багато за стільки літ...
І зим. Але Я був і є — Митець.
Буду й далі, така в мене роль.

Я був тут завжди, Я тут і нині.
В мені — кожен дух, в мені є святиня.
Я — кожен родич в твоїй родині.
Я є — ти сам. Я — вранці птахів гомоніння.
Я — твоє дзеркало. Я — твоя тінь.

Я був тут вічно. Я є і буду.
Я стану твоїм надійним крилом,
Якщо й ти станеш. Я все забуду
І одягну на тебе шолом.
Я захищу тебе від усього.

Я горизонти відкрию нові,
Я двері всі відчиню навстіж.
Я відміню всі засухи й повінь.
Від тебе не прошу нічого, лиш
Люби себе так, наче віриш в щастя.

#вірші

Знаю, ти прийдеш, як вечір вимкнеться,
Як світло лампи настільної та ноутбука.
Знову нізвідки, з нічого візьмешся
Просто щоб вірші в пітьмі послухать.

Знаю, що більше ніхто не чутиме.
Всі давно сплять і їм солодко спиться.
Вітер за вікнами мелодію дутиме.
Хотіла б я знати, що їм там сниться.

Так, як слова заплітаються в мудрості,
Ніби під ковдру в холодний день,
Сенс залишається лиш від присутності.
Повних прожито з десяток жмень.

Ти хочеш чути моєї вірності
Правду забуту, світло надій.
Я — осередок твоєї гідності,
Чи скоро буду. Сій в мені віру, сій.

#вірші