Куточок творчості АлРін

Від.сторонені.
Розійшлися. У різні. Сторони.
По куткам. Забилися.
І самі в собі. Зачинилися.

Лічені хвилі у просторі тануть до шторму.
Вказали б хоча б на яку платформу
Прийти,
Щоб знову тебе зустріти.

Знаю, що поряд і так…

Ми, як маленькі діти,
Часом дуркуємо,
Часом ображаємось…

Але я люблю миті,
Де ми обіймаємось

Тілом
Й душею.

Іноді так самотньо…
Як прокопали траншею
Між нами…

Хоча ти досі поряд,
Ти є,
Але так далеко…

Холод і сирість,
А хочеться знову — спека.

І знаю ж, що це пройде,
Може навіть за мить.

Просто хочу
Бути З Тобою
Навіть
Коли
Штормить.

А світ — це тенета
Із пут, що створили
Люди.
Все буде, кохана.
Я знаю, все точно буде.
Ти свою силу
Пробудиш.

Вона ж бо вже є в тобі,
Просто причаїлась.
Там, де ти
Народилась,
Зростала,
Виросла,
Йшла по світу.

Там, де життєву освіту
Здобула.
Там, де ти себе відчула,
Де загубила,
Забула,
Злякалась своїх почуттів.

І сховала
Себе чутливу,
Яка тебе справжню любить
Сильною
І слабкою.
Так,
Як ніхто
Не вмів.

Ти як відкрита книга.
Та, мабуть що,
Не кожен візьметься тебе читати.
Не варто, люба, час свій марнувати
На тих, хто вибере лиш стислий твір.

Тримайся тих, хто хоче
Зачитать тебе до дір.

Вір
У можливість таких зустріти.

Поряд з тобою усі, мов діти.
З тобою так легко, знаєш,
Радіти.

А от горювати важко…
Не кожен прийме твою слабкість.
Не кожен візьметься тебе
Зрозуміти.

Не кожен візьметься тебе
Полюбити…
Прийняти усю тебе…

Але «кожен» тобі не потрібен.
Лиш памʼятай це.

Люди питають: «Де ти береш натхнення?»
Я його черпаю звідусіль.
Кожна мить мого сьогодення
Потребує маленьких зусиль,
Аби втілити те жадане,
Те відчутне бажання жить.

Я плекаю в собі незрівнянне,
Я майструю моменти, мить,
Що пролине, пройде, закінчиться,
Але лишиться в серці й думках.

Я щодня проганяю свій страх,
Аби дихати вільно,
Бачить моменти краси
І у Бога й надалі просить:
Дай мені ще хоч день, як сьогодні,
Я вже встигла його полюбить.

І коли засинаю, молюся,
Щоби й завтра в коханні прожить.

Народжені рудими - відьми (?)
Ну, раз на те пішло,
То всі жінки - відьми.
Тут річ не в тому, щоб засмутитись
Від знання цього. Ні. Научитись (!)

Прийняти себе, полюбити, розкритись.
Стати тією, кому й самій полюбитись
Не гріх би було.
Щоб не схололо,
Підтримувать полум'я у собі.

Пірнути у стан,
Зануритись,
Погрузитись,
Спіймати себе на бажанні здійснитись,
Стати людиною, що несе
Слово.
І стан, коли легко й казково.

Коли ось так, без причини, щастя.

Всі руді... Якось звучить не дуже.
Як під копірку - сірість одного...
Колір це колір. Навіть, знаєш, осінь
Буває різна. Для сліпого
Лиш може бути чимось і схожа
На інші. А може - ні.
Думка складається багатьма,
Але також у кожного своє світло й пітьма.
І, звісно, ми всі унікальні.

У рудих ні совісті, ні сорому, ні душі (?)
А, може, просто не треба душить
Вогнем їх, порівняннями, фразами, сіллю?
Випробування часто пов'язані з біллю,
Але не завжди. Вибір йде за тобою.
Я ж є не тільки частково живою
Людиною, ким же ще?

А руда... Це просто мій колір волосся.

Жінка буває сильною.
Характер міцний, як сталь.
Для когось буває ніжною.
Тендітна, мов той кришталь.

Жінка бува у роздумах.
Як далі з цим всім жить?
Жінка буває полум'ям,
Іскрою, що горить.

Жінка буває лагідна.
В серці трима любов.
Жінка буває й жадібна,
Коли обманули, знов.

Жінка буває вірною
Для тих, хто її обрав.
Жінка буває вільною,
Якщо ти її не взнав.

Жінка буває радісна,
Якщо її розкривать.
Жінка буває й заздрісна,
У слабкості як сприймать...

Жінка бува в оточенні,
Та разом - на самоті.
Сили її спустошені,
Розум її в тіні,
Якщо забува про себе,
Якщо не шукать на дні
Те, що іще залишилось,
Те, що не віддала.

Жінка буває полум'ям,
Коли вона знов
Змогла
Встати, піднятись з попелу.
Феніксом знов ожить.

Жінка буває сильною,
Якщо її не любить...

Літаючи у хмарах,
Наче в снах,
Живу на повну.
Тож, не будіть мене,
Їй богу, не будіть.

Вже осінь серед літа наступила
І я ступаю по її стежкам.

Літаючи у мріях —
Маю крила.
І знаю вже спросоння,
Що дарам
Треба лишень увага,
Щоб відбутись.

Життя їх підкладає
Тут і там,
Щоб люди, які можуть їх
Відчути,
Могли наповнитись,
Побачить різнобарвність гам
І пропустити повністю
Крізь себе

Маленький
Сонячний
Шматочок неба.

Самотнє горе накрило море,
В самотнім серці дзвенить печаль,
В самотнім дзеркалі хтось по колу
Згадує досвід і бʼє кришталь.

В чотирьох стінах і серед міста,
Десь на вечірці серед «своїх»
Ніхто не знає з якого тіста
Твоє минуле
Й чому ти стих.

Як розказати — ніхто не чує.
Ніхто не бачить твоїх тривог.
Ніхто не знає, що так турбує.
Ніхто не знає,
Один лиш Бог.

А тіло памʼятає кожен шрам
І кожен крок, що не пішов на користь,
Памʼятає…
Я не належу зовсім
Ні його вустам,
Ні людям, що мене не знають.

А тіло реагує на Усе,
Що непомітно було, є і буде.
Воно пробачить, мила,
Та не все,
Бо в кожного все ж є ліміт терпіння.

Чужого віддане боготворіння…

А власне вже яке у списку?



Турботу тіло памʼятає теж.
Люби його,
Люби без меж
Таким як є,
Цінуй всі його риси.

Недосконале часом може буть,
А все ж…
Тобі в нім жить.
Іди із ним на компроміси.

Запамʼятай,
Воно — твоє.
Воно без тебе жить не зможе.
Частково визначає
Хто ти є
Й чекає, поки й ти йому
Поможеш.

Бути для когось людиною-затишком,
Людиною-спокоєм,
Тою, що йде вперед,
Не зважаючи
Й не чекаючи…
Знати і чітко бачити
Постаті навкруги
І свої береги
Захищати й оберігати
Для теплих
Безмежних
Людей…

Ті, кого можу біля грудей
Прихистити обіймами,
Знають, якою ціною цей спокій дістався,
І не порушать його навіть подихом.

І коли дощ малює на вікнах свої картини,
Він бачить серце тієї людини,
Що дивиться на його твори.

Дощ приходить, щоб ти попрощався з болем.

Я от думаю…
Чи додавати сюди мої відео з віршами? До цього вони постились лише в інсті. Що думаєте? 🧐

За крок до того, як стане легше,
Завжди стає набагато важче,
Аби обдумати весь маршрут
І його цінність,
Витрату сил.

На мілині так багато брил…
Вони розбились об ці думки.

Як часто ми розвертаємось
Подумки
Так і не взнавши,
Що там, за мить?

А раптом тобі
Все-таки
Пощастить?

Крила моєї надії —
Сила мого «не вмію,
Але ще є час навчитись».
Бачити далі —
Аби не стомитись
Любити усе нове.

В мені посміхається
Щось живе.
Щось яскраво жевріє,
Аби тільки втілити
Мрію.

Вірю
В її здійснення.
Люди творять своє
Сьогодення
У музиці переплетінь,
Енергії воєдино.
Ти тут,
Ти живеш,
Моя Україно.

В кожній маленькій іскорці
Жевріє твій вогонь.
В усій цій синергії світу —
Запах твоїх долонь,
Тепло від твоїх обіймів,
Світло твоїх мереж —
Люди, які тут стрілись,
Без меж

Хтось хоче прогулятись завтра? Тут вже все зелене 😍

Я тебе залюбила вже до вінця.
В темряві бачу риси твого лиця.
Як, можливо, колись, все ж підеш до Отця,
То подякуй йому за мою любов.

Це ж від Нього у мене шалена кров,
А я її всю дарувала тобі.
Все життя то у спокої, то в боротьбі…
І натхненна мрія про вічний мир…
Я його таки чула з тобою.

Привіт.
Я тут нарешті усе відпустила.
Все, що не дало мені тії крила,
Тільки моє особисте падіння…
Господи, дякую за терпіння
І за те, що вертаєш мені
Вірний шлях,
Що коли я ходжу зовсім по краях,
Ти малюєш мені майбутнє.

Дякую за тривоги,
Коли воно вже відсутнє
І нові дороги,
Аби торувати цей шлях
Із життя.

Дякую, за почуття,
Що мені аж до тімені
Відчувались.
За думки, що ночами мені підкрадались
І за те, що не було,
Від мене сховалось,
Бо я була не готова.

Дякую, за турботу.
Дякую, за життя.

Я нарешті готова у ньому Жити.

О, ще гарніше стало