Лежу на лавці, дивлюсь на зоряне
серед міста маленького, не столиця.
В руках тримаю для мене створене,
але не показую іншим, то - таємниця.

Ледь чутно говорю, не порушаю спокою
темряви ночі, що розгорнулась для нас.
Я йшов сюди густою й широкою,
та вів не компас, один лиш час.

Моя голова на колінах у Вічності,
що водить рукою моїм плечем.
Часом втікав від неї, та її різнобічності
знову ловили. Від неї ніхто не втече.

#вірші