Сьогодні вночі при виконанні службових обов\'язків директорів з натхнення группа пухнастих осіб забарикадували двері на кухню. З середини. Діяли за попередньою змовою. Спрацювали професійно: були в масках і рукавичках. Вони завжди в масках і рукавичках, такий окрас.

Вони відколупали панель, що закриває ніжки шаф (там недавно був ремонт, цю панель знімали і потім, мабуть, погано закріпили). Потім доштовхали до дверей, вперли одним кінцем в полотно, іншим — у меблі. І все. І не відчиниш. Зранку я сьогодні то все вишибала.

До цього вони вночи вмикали світло. Просто натискали на вмикачі, де могли до них дістати. Постійно відкривають шухляди, бо там багато цікавого: ложки, пакети, труси.

Кайфують від котячих мультиків на ютубі. Дивляться канал, який любила й моя покійна Міця.

Я прочитала про котів купу книжок. І про Давній Єгипет, і про дресирування, і про їхнє тіло, і про хвороби, і про психологію. Я знаю про них все і нічого.

В Таїланді кажуть, що сіамські коти — це середнє між котами та мавпою. Щось в цьому є. Моїх (типу як) балінезійців точно стосується.

У нас все добре. Люблю їх страшенно.