Ой, нагадали ви мені, розповім.
Крим. Весна. Квітне акація. Я вчуся у початковій школі. Нам сказали принести коробочку з калом.
По-перше, це було нове слово. Я пам\'ятаю, як вчителька крейдою і каліграфічним почерком писала його на дошці і пояснювала, що, куди і як.
По-друге, ввечері ми з мамою займались виготовленням. Старанно. Я старанна і відповідальна була. Виробили. Мама загорнула, підписала. Ну і що робити? До ранку далеко. У холодильник. Максимально герметично запаковане, ну але. Мама ходить, хитає головою, щось бурмоче про \"поки вас виростиш...\" Батька попередили, щоб не вхопив на сніданок раптом.
По-третє. Ну що. Ранок. Коробочку взяли, йдемо до школи. Погода чудова і всі діти чекають на вулиці перед школою, щоби потім на якусь екскурсію…
Мама мене приводить, залишає і йде далі вулицею. На роботу. Метрів 200 відійшла. Учителька починає збирати коробочки у великий мішок. І тут мене сходить усвідомлення: що моя лишилася у маминій сумці!!! Я мало не непритомнію. Кажу про коробочку вчительці.
Вона моментально оцінює ситуацію. Відстань до мами. Мої туфельки на каблучку. Мою нульову спортивну підготовку. Гукає однокласника:
— Денисе! Ану бігом дожени тьотю Олю, забери коробочку.
Денис (ім’я змінено) стартує по вулиці. Ми всі стоїмо, вболіваємо. Через якийсь час вертається. Захеканий. Розгублений. Не наздогнав. ̶Н̶̶е̶̶в̶̶д̶̶а̶̶х̶̶а̶̶.̶
До кінця дня я маюся, що ж тепер буде. Йду додому.
Вдома кидаюся до мами. Розповідаю історію гонитви — і чекаю, що вона жахнеться, як же ж так прикро вийшло з коробочкою. А мама раптом робить круглі очі, потім починає реготати, до сліз регоче і не може зупинитися, сповзає по стінці.
— Мало того, — каже, — що я з тим калом на роботу прийшла. Але щоб хлопець по гімно дівчини бігав кроси…
Закінчилося тим, що розвідка донесла, як ті всі коробочки лабораторія викинула у смітник, бо немає сенсу працювати з матеріалом сумнівної свіжості. Немає сенсу, грошей і задоволення. І глистів ні в кого немає — так написали у звітах. Не виявлено. Не знайшли. І у мене теж ні, бо хто їх рахував і звіряв ті коробочки.
====
Записуйтесь у чергу на книжку про моє дитинство у Криму: https://forms.gle/JeufKn3dxsu1BPEs8
Крим. Весна. Квітне акація. Я вчуся у початковій школі. Нам сказали принести коробочку з калом.
По-перше, це було нове слово. Я пам\'ятаю, як вчителька крейдою і каліграфічним почерком писала його на дошці і пояснювала, що, куди і як.
По-друге, ввечері ми з мамою займались виготовленням. Старанно. Я старанна і відповідальна була. Виробили. Мама загорнула, підписала. Ну і що робити? До ранку далеко. У холодильник. Максимально герметично запаковане, ну але. Мама ходить, хитає головою, щось бурмоче про \"поки вас виростиш...\" Батька попередили, щоб не вхопив на сніданок раптом.
По-третє. Ну що. Ранок. Коробочку взяли, йдемо до школи. Погода чудова і всі діти чекають на вулиці перед школою, щоби потім на якусь екскурсію…
Мама мене приводить, залишає і йде далі вулицею. На роботу. Метрів 200 відійшла. Учителька починає збирати коробочки у великий мішок. І тут мене сходить усвідомлення: що моя лишилася у маминій сумці!!! Я мало не непритомнію. Кажу про коробочку вчительці.
Вона моментально оцінює ситуацію. Відстань до мами. Мої туфельки на каблучку. Мою нульову спортивну підготовку. Гукає однокласника:
— Денисе! Ану бігом дожени тьотю Олю, забери коробочку.
Денис (ім’я змінено) стартує по вулиці. Ми всі стоїмо, вболіваємо. Через якийсь час вертається. Захеканий. Розгублений. Не наздогнав. ̶Н̶̶е̶̶в̶̶д̶̶а̶̶х̶̶а̶̶.̶
До кінця дня я маюся, що ж тепер буде. Йду додому.
Вдома кидаюся до мами. Розповідаю історію гонитви — і чекаю, що вона жахнеться, як же ж так прикро вийшло з коробочкою. А мама раптом робить круглі очі, потім починає реготати, до сліз регоче і не може зупинитися, сповзає по стінці.
— Мало того, — каже, — що я з тим калом на роботу прийшла. Але щоб хлопець по гімно дівчини бігав кроси…
Закінчилося тим, що розвідка донесла, як ті всі коробочки лабораторія викинула у смітник, бо немає сенсу працювати з матеріалом сумнівної свіжості. Немає сенсу, грошей і задоволення. І глистів ні в кого немає — так написали у звітах. Не виявлено. Не знайшли. І у мене теж ні, бо хто їх рахував і звіряв ті коробочки.
====
Записуйтесь у чергу на книжку про моє дитинство у Криму: https://forms.gle/JeufKn3dxsu1BPEs8
Про канал
Засновниця проєкту робить так, щоб українська стала улюбленою мовою як мінімум 40 мільйонів людей
Створено: 24 серпня 2025
Відповідальні:
Джерело каналу
Даний канал ретранслює дані з наступного публічно-доступного джерела: https://t.me/maketexts, з метою його популяризації та збільшення аудиторії його підписників.
Переходьте за посиланнями в дописах для отримання повної інформації про Автора, чи предмет допису.