Я писала цю книжку, щоб розказати про часто непомітне, але важливе життя вуличних котиків. Також про те, як ведеться волонтерам, які ними опікуються. Написала і відпустила у світ. А потім моя книжка-дитина прийшла до мене і раптом каже:
— Мам, я цей во… Буду посібником із кримськотатарської.
— Несподівано, але дуже добре, гаразд!

Ви могли помітити, що я пишу дуже простими реченнями. Навіть коли хочу сказати складне. Навіть — особливо коли про складне. Це тому, що мені хочеться, аби читачам було комфортно. Короткі прості фрази, коли їх багато, створюють відчуття невимушеності. Розмови на рівних. Дружньої розмови. Я вважаю, що в такій атмосфері інформацію найлегше сприйняти і полюбити.

Це якось вийшло само собою, що ці прості короткі речення стали моїм стилем. Коли я пишу, намагаюся створювати ними музику і красу. Навіть ритм — але не такий, як у віршах, а інший. Як вдих-видих, вдих-видих. Стук-стук серця. Стук-стук.

Теж само собою вийшло, що починала я як амбасадорка української мови, а тепер я ще й трошки амбасадорка кримськотатарської. Бо моя книжка «Паралельне життя безпритульних котів» вийшла у перекладі цією маленькою важливою мовою.

Цікаво, що оця моя схильність до простих коротких речень робить книжку про котів дуже зручною і доречною для тих, хто тільки починає читати кримськотатарською. З ініціативи перекладачки Мамурє Чабанової наприкінці книжки з’явився розділ зі словничком. Там зібрані слова, пов’язані з тваринами: «лоток», «переноска» тощо. Також ось-ось з’явиться й аудіоверсія книжки, а отже, вона буде корисною тим, хто вчиться розуміти кримськотатарську на слух.

Кажуть, що книжки живуть своїм життям. Мабуть, так і є.

===

Я сьогодні отримала посилку від видавництва з цими книжками. Кому потрібен примірник з автографом авторки — замовляйте на сайті!