Тєжко мені. Тєжко. Ніхто мені не винен, крім моїх очікувань. Думала, чи писати відгук на книжку «Срав пес, перділи гуси», чи ні.

Вирішила, що чесно буде написати як є. Як є — це без лестощів. Мабуть, зовсім не те, чого очікують автори. Але все ж напишу.

Почну з того, що висловлю повагу до авторів (Людмила Горова, Руслан Горовий, Віталій Чепинога) як людей, наших громадян і діячів.

Тепер буду сварити.

Перші двоє авторів (Горові) постійно посилаються на різні прояви російської культури. Навіть вірші — це типу як пародія на «Вредные советы». Навіщо так робити? Не знаю… Пародія — це теж популяризація свого роду. Наслідування стилю. Це — не творення зсередини себе, калькування за чужим алгоритмом — який, до речі, у своєму часі і просторі мав дуже гучний успіх...

(Читати повністю: https://prykazka.com/2026/10/13/svizhyi-vidhuk-srav-pes-perdily-husy/)