Казка про офіцера та ВКЗ із паралельного всесвіту.

Частина 2

— Так. Часу в нас не так уже й багато… Коротенько по задачах. Значить, по СЗЧ. Щоб до завтра всі повернулися.
— Так точно!
І далі старший начальник почав розповідати, що треба зробити, аби до завтра всі повернулися із СЗЧ. Потім наказав, щоб до завтра всі бригади відновилися. І теж розповів, що для цього треба зробити.
— І останнє, — сказав на завершення старший начальник. — Мені до двадцять восьмої години подати дані за підсумками мобілізації за тиждень.
І в цей момент один присутній на ВКЗ майор не витримав і здійснив тактичне уточнення уточненого завдання:
— До четвертої ранку?
— До якої четвертої ранку, майор?! Ти з якого дуба рухнув? О четвертій у нас уже день, а не ранок! О четвертій уже друге сонце встає, о четвертій я вже доповідаю командувачу, а мені дані треба до двадцять восьмої години!
— Так у нас двадцять чотири години, пане полковнику, — зауважив майор. — І сонце наче одне, а другого я ніколи не бачив.
— Бля, майоре! Дивишся на перше сонце, повертаєш башту праворуч — і там друге. Що, сліпий, мля, чи шо?
— Та немає там другого сонця, — продовжив доводити свою правоту майор. — І годинник ось.
Майор показав у камеру свій годинник.
— Бачите? Дванадцять годин і два оберти. Усього двадцять чотири години на добу.
І тут старший начальник різко змінився в обличчі. Він нахмурив брови й сказав зв’язківцю:
— Ану йди сюди, мля! Куди ти мене, нах, підключив?
У камері з’явився зв’язківець. На диво, він був повністю схожий на того зв’язківця, який підключив до ВКЗ нашого офіцера. І навіть родимка на щоці була в тому самому місці.
Сидить офіцер і чує, як на іншому боці монітора дундолять зв’язківця в самій невідповідній формі.
— Ой… То щось не те.
— Щось не те… Понабирають дібілів! То з гуманоїдами з Альфа Центавра під’єднає, то з цими односонячними одноклітинними…
І тут зв’язок різко пропав.
Зв’язківець подивився на офіцера, офіцер — на зв’язківця. Обидва в шоці.
— Треба було не купляти мережевий фільтр у Дніпрі, — різко видав звʼязківець. — ще і відгуки перед тим прочитав…
Бурмоча собі щось під ніс зв’язківець перевірив індикацію мережевого обладнання, перепід’єднав кабель і перезапустив відеоконференцзв’язок. Потім перевірив адресу підключення та повторно встановив захищене з’єднання з потрібним вузлом.
На екрані знову з’явився той самий старший начальник.
— Чому так довго, бля? Бажаю здоров’я!
— Та… — спробував виправдатися офіцер, але потім пригадав негативний досвід і вирішив промовчати.
— Годинник собі купіть!
Старший начальник показав в екран наручний годинник зі звичним круглим циферблатом, дванадцятьма арабськими цифрами від 1 до 12 та трьома стрілками — годинною, хвилинною й секундною.
Фух… Подумав офіцер. Це вже наш, рідненький.
Ну, а далі ВКЗ пішло за тим самим сценарієм, із тією самою куканізацією та постановкою завдань на ранок. Глобально все те ж саме, тільки форми виконання трохи відрізнялися.
Що в нашому, що в паралельному Всесвіті — усе однаково. Єдине, тепер треба бути комунікабельним, як той майор, щоб не витрачати дорогоцінний час ні Всесвіту, в якому живеш ти, ні Всесвіту, в якому живе твій старший начальник.
ВКЗ закінчилося за годину. Офіцер, видихнувши, подивився на зв’язківця, а той тихенько шепнув:
— Пане підполковнику, було б добре, якби Ви не казали, що в нас було два ВКЗ. Бо тоді доведеться доповідати секретчику і, короче…
— А що казати?
— Краще просто: було ВКЗ, а в начальника періодично змінювався настрій.
— Проканає?
— Та то вже не вперше. Буває й таке.
Офіцер зітхнув і погодився. Єдине питання залишалося відкритим: чи виконувати задачі, нарізані старшим начальником із дивного Всесвіту?
Хоча, маючи за плечима двадцять чотири роки вислуги, офіцер розумів: краще виконати і то і то. Завдання старшого начальника треба виконувати, навіть якщо він ставив їх із паралельного Всесвіту.

Сподобалося?
Вподобаєчку швидко, без метушні.

Також прохання накинути трохи на баночку на авто. Баночка із нашого всесвіту і авто плануємо теж купувати у нашому😅😅😅👇👇👇

Баночка:

https://send.monobank.ua/jar/KKgahxnHk

Картка до неї:

4874100038340041