Навесні 2025 року інспектори НБУ прийшли до Сенс Банку з позаплановою перевіркою. Вони мали зʼясувати, як банк дотримується правил корпоративного управління. Це була вже дванадцята перевірка від початку великої війни: з багатьох причин Нацбанк приділяв «Сенсу» особливу увагу.У цей момент банк перебував у «підвішеному» стані. Його відділення працювали, він проводив платежі для клієнтів. Після того як держава провела другу хвилю чисток на ринку онлайн-казино, частка Сенс Банку на цьому ринку впала, але він потроху відновлював свої позиції. Однак уже понад пів року в наглядовій раді банку не було кворуму і вона не могла повноцінно працювати. А отже, у банку заморозили багато важливих процесів.Як системно важливий державний банк залишився з непрацюючою наглядовою радою, ми пояснимо в наступному матеріалі серії. А зараз повернімося до того, що знайшли інспектори НБУ.Під час інтерв’ю з інспектором один із менеджерів середньої ланки банку пояснював деталі своєї роботи й послався на старе рішення правління банку. У менеджера знайшлася копія цього документа. На ній стояла позначка «К» — «конфіденційно». Раніше інспектори ніколи не бачили такої позначки, а самого документа не було в офіційному реєстрі банку.Це був перший із півтора десятка тисяч таємних протоколів, які виявив НБУ. З’ясувалося, що з 2012 до 2022 року в банку діяла таємна структура: таємне правління, яке лише частково збігалося з офіційним, таємні комітети, таємні засідання цих комітетів і таємні рішення, які оформлювали таємними протоколами. Коли колишні власники йшли з банку, вони знищили цифрову базу даних із протоколами, але її вдалося відновити. Верхівка банку ще до націоналізації (а дехто — ще до початку великої війни) виїхала з України, оскільки мала російське громадянство. Однак таємна структура проникала глибше в структуру банку — у різні роки в ній були задіяні сотні людей.Мета таємної структури була простою. Кінцевими бенефіціарами банку були Михайло Фрідман, Петро Авен, Герман Хан та декілька інших. Таємну структуру вони використовували, щоб обходити українське банківське законодавство. Банк працював не в інтересах своїх кредиторів і вкладників, а збагачував власників банку за рахунок усіх інших. Для цього таємна структура використовувала мережу компаній-оболонок у різних юрисдикціях. Вони маскували сумнівні операції банку та «погані» позиції в його балансі.Як стало зрозуміло з таємних протоколів, після деяких операцій банк ставав технічним банкрутом, каже НБУ. При цьому регулятору банк показував зразкову звітність, фактично сфальсифіковану.
Банк мав формувати резерви під ризикові кредити компаніям, які хронічно не платили за цими кредитами, — але не робив цього. Натомість банк приховував неплатежі за такими кредитами за допомогою реструктуризацій на короткий строк (тобто давав одну відстрочку за іншою). Якби він натомість формував резерви — у звітності це відображалося б як зменшення капіталу банку. При коректних підрахунках у деякі періоди капітал банку ставав би від’ємним.Коли на балансі банку виникав проблемний борг, банк видавав кредит пов’язаній із ним компанії, і та викуповувала проблемний борг у банку. Таким чином банк ніби «виносив сміття» зі свого балансу: воно опинялося на балансі іншої компанії, де його було простіше приховати. Так працювала, наприклад, відома компанія «Кредитні ініціативи»: вона накопичувала проблемні борги й жила за кредитні кошти банку.
Деякі операції, які погоджувала таємна структура, були схожі на класичний «відкат». Схема працювала, наприклад, так. Банк видавав кредит структурі великого українського олігарха. Через деякий час з’ясовувалося, що олігарх не може або не хоче повністю його повернути. Тоді банк погоджувався викупити свій борг за 50 центів за долар — тобто повернути половину. При цьому 20 центів ішли банку, а 30 центів — компанії на Кіпрі, підконтрольній «Альфа-Груп».Але наймасштабніша схема бенефіціарів була витонченішою. Обмеженому колу заможних клієнтів банку вони пропонували зберегти та примножити гроші за допомогою вигідного фінансового інструменту LРN, «схожого на депозит в Альфа-Банку». Так вони зібрали у великих українських бізнесменів понад 400 мільйонів доларів — тобто суму, яка в кілька разів перевищувала реальний капітал банку. Особливості цього інструменту проявилися в лютому 2022 року. З’ясувалося, що забрати ці «депозити» назад не вийде — ні відсотки, ні основну суму.Насправді бізнесмен не робив депозит у банку, а купував цінний папір у нідерландської компанії Е.М.І.S. Fіnаnсе. На зібрані гроші нідерландська компанія видавала кредит кіпрській компанії АВН Ukrаіnе, яка була акціонером банку. Кіпрська компанія далі могла розпоряджатися цими грошима як завгодно. Формально цінний папір Е.М.І.S. мав забезпечення. Але це були не акції банку чи його активи. Заставою було боргове зобов’язання АВН Ukrаіnе, причому стягнути борг можна було не напряму, а лише через компанію-трасті. Таким чином бізнесмен, по суті, віддавав свої гроші бенефіціарам без серйозної застави. Таку угоду погоджувала таємна структура банку — пояснює НБУ.Як це часто буває, подробиці схеми прояснилися в судових процесах з незадоволеними інвесторами. Наприклад, український бізнесмен Юрій Путко в позові до Комерційного суду Англії та Уельсу розповів, що у 2019 році керівник корпоративного бізнесу українського Альфа-Банку в західному регіоні Роман Гнідець багато разів радив йому вкластися в LРN. Крім того, Путко зустрів Михайла Фрідмана на джазовому фестивалі у Львові, і той сказав йому, що це «як депозит в Альфа-Банку».Чому українські бізнесмени купували ці папери, вкладаючи в них мільйони доларів? Навесні 2023 року, коли перші новини про цю схему потрапили в пресу, журнал Fоrbеs взяв коментарі у тих, хто купував LРN. Залежно від серії їм обіцяли високу дохідність — у середньому близько 8,5 відсотка. Звичайний валютний депозит в українському банку приніс би їм тоді 1,5—2 відсотки. Звідки бенефіціари «Альфа-Груп» брали гроші, щоб платити такі відсотки? Покупці LРN розповідають, що перші випуски LРN продавали за 100 або 200 тисяч доларів. Згодом з’явилися випуски вартістю 1 000 євро або 10 тисяч доларів. Строки розміщення були відносно короткими — від року до півтора. Можливо, група брала гроші з доходів своїх українських компаній. Можна також припустити, що LРN, по суті, перетворилася на «схему Понці»: відсотки за «ранніми» серіями LРN фінансувалися грошима, отриманими від продажу «пізніх» серій.Теоретично така схема могла б чесно працювати, якби український Альфа-Банк стабільно виплачував кіпрській компанії дивіденди. Тоді кіпрська компанія стабільно платила б за кредитом нідерландській компанії, а та, своєю чергою, — високі відсотки покупцям LРN. Але зі звітності банку відомо, що він не платив дивідендів нікому. Він би і не міг цього робити. У 2014—2016 роках банк мав збитки, а в прибуткові 2017—2021 роки дивіденди забороняла спершу постанова НБУ, а потім закон.Нідерландська компанія Е.М.І.S. перестала платити «купони» в лютому 2022 року — тобто від початку великої війни, коли ЄС запровадив санкції проти Михайла Фрідмана та Петра Авена. Зараз основний борг кіпрської АВН Ukrаіnе за десятьма непогашеними серіями LРN становить 388 мільйонів доларів. Вісім із десяти серій Е.М.І.S. реструктуризувала й обіцяє виплатити за ними гроші у 2029—2031 роках. Паралельно Е.М.І.S. подала позов проти України на 527 мільйонів доларів до міжнародного арбітражу. Вона стверджує, що не змогла розрахуватися, бо Україна спочатку обмежила роботу Сенс Банку, а потім націоналізувала його, а також запровадила санкції проти його власників. Цей позов арбітраж розглядає одночасно з позовом за націоналізацію.Про схему з LРN згадали в українських медіа, коли компанія бізнесмена Андрія Веревського подала до українського суду позов проти Сенс Банку. Процес почався в січні 2026 року. Його подробиці ми описуємо за ухвалами судів двох інстанцій. На той момент банк ще не опинився в центрі корупційного скандалу — до публікації «плівок Міндіча» залишалося пів року. Але в банку вже працював другий склад наглядової ради, а Кабінет міністрів почав готувати приватизацію банку.Компанія Веревського купила LРN у 2021 році (її угоду оформили трохи складніше, ніж ми описали вище) і вимагала гроші за договором зворотного викупу, строк якого минув ще у 2022 році. У цьому судовому процесі було одразу кілька цікавих особливостей. Одна стосувалася судді, інша — юрисдикції.По-перше, компанія зверталася до суду кілька разів: подавала позов, його розподіляла автоматична система, компанія не сплачувала судовий збір, позов залишали без розгляду, і компанія подавала його знову. Так сталося кілька разів, поки позов не потрапив до судді Світлани Погрібної. Вона відкрила провадження наприкінці квітня 2026 року.По-друге, компанія подала позов саме до українського суду й серед відповідачів назвала Сенс Банк. Вона стверджувала, що хоча формально банк нічого їй не продавав (це зробила офшорна компанія), він допомагав оформити угоду, а тому був частиною «єдиного договору». Після того як Ірина Мудра почала курувати банк, Світлана Погрібна взяла самовідвід. Справа потрапила до іншого судді, і він вирішив, що її має розглядати суд Англії або Лондонський міжнародний арбітражний суд — як було передбачено договором. Як пояснює НБУ, у нього немає свідчень того, що тіньова структура продовжила впливати на банк після націоналізації. Однак багато працівників банку, які брали участь у її роботі, зберегли свої посади, а дехто навіть отримав підвищення. За даними НБУ, на початку 2026 року в банку працювали 49 людей, які або були членами таємних комітетів, або доповідали цим комітетам. Їхні доповіді збереглися в конфіденційних протоколах.НБУ не міг їх звільнити — це повноваження наглядової ради банку та його правління. Однак наприкінці липня 2026 року закінчилися строки контрактів двох членів наглядової ради. Вона знову втратила кворум, а разом із ним і можливість ухвалювати рішення. Після цього, у серпні, вибухнув корупційний скандал, під час якого виявилося, що голова правління Микола Гладишенко спілкувався з заступницею голови ОП Іриною Мудрою. У результаті з наглядової ради звільнили її голову Миколу Гладишенка «за втрату незалежності». Також з банку звільнили голову правління Олексія Ступака.Олексій Ступак працював у банку з 2019 року. Його ім’я теж значилося серед співробітників банку, які брали участь у роботі таємної структури управління. Головою правління його призначила перша наглядова рада банку в грудні 2023 року. Як це сталося — ми розповімо в наступному матеріалі нашої серії.
