Еспресо

Я свого часу сперечався із визначенням рашизму, яке запропонували наші любі публічні інтелектуали. Це не працює ані як наукова теорія, ані як піар-хід. Заяложений аргумент Ад Гітлерум можна використати проти кого завгодно. Тільки не зрозуміло, який з того сенс. Хоча б тому, що Гітлер написав Майн Кампф, бувши малопомітним від землі опозиційним політиком, і коли прийшов до влади, робив все, як там написано. Путін — опортуніст, інтелектуальний боягуз, який, відчуваючи себе слабким, грався то в керовану демократію, то в ліберальну імперію. А на піку могутності намалював котячу с*аку на шкільній дошці. Навіть в цьому він програє посередньому художнику Адольфу, не кажучи про ораторську майстерність. Всі претензії Путіна на особливу роль у світі тримаються на альтернативній історії, за якою начебто слідує альтернативна географія.Читайте також: Юлія Навальна виступила проти фінансування Радіо СвободаКоли московитські опозиціонери критикують режим, вони вдаються до аргументів, дуже подібних до аргументів прихильників режиму. Тільки чомусь роблять протилежні висновки. Виходить, щоб перемогти Гітлера, треба бути максимально схожим на Сталіна, включно з вусами, френчем і сухою рукою. Але ж і до Сталіна московитська влада встигла примазатись. Отже, із цього роя носіїв спільної стратегічної культури не вилетить... нічого. Тому пропоную якось дистанціюватись від цієї Вєлікой Отєчєствєнной головного мозку. Припиніть робити комплімент пересічному гопнику з пітерської підворітні, якому зробила дещо схоже на авторитет одна з найбільших у світі мереж м'якого впливу. У поєднанні із жорстким впливом. А спробував би хтось схожий на Путіна пробитись до влади, початково маючи фан-клуб, що в повному складі вміщується в одну пивницю...ДжерелоПро автора. Віктор Пушкар, соціальний психологРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.