Еспресо

Важко розібратися, якою є остання позиція Дональда Трампа – він знову вкотре все переграв. Тепер він каже, що Путін його дурить, і, можливо, навіть готовий посилити американську допомогу. Це у президента США такі тактичні рішення чи він всерйоз утомився від путінської брехні?Важко сказати напевно, що планує президент Трамп, але його заява на засіданні кабінету міністрів була недвозначною: президент Путін обманював його впродовж останніх тижнів і місяців, і тепер Трамп це розуміє. Путін не хоче припинення вогню, не хоче завершення війни. Він прагне поразки України. Якщо Трамп це усвідомив і його радники говорять йому правду, це може стати підставою для нових поставок озброєння.Слід уважно стежити, про які саме системи йдеться. Найімовірніше, це буде протиповітряна оборона – наприклад, комплекси "Патріот" та інше подібне обладнання. Інший важливий момент, за яким слід уважно стежити, чи дозволить президент Трамп продаж американської зброї Україні. Третій ключовий аспект – питання санкцій. Наразі значний пакет обмежень очікує на розгляд у Конгресі США, і для подальшого просування потрібна підтримка президента Трампа. Як кажуть англійці, справжня цінність пудингу – коли його з’їдять. Тож доведеться дочекатися не слів, а конкретних дій з боку Трампа.Так, це важливо, але ми свого часу чекали, що американські і європейські санкції зможуть знищити російську економіку. Удар був потужний, але це не зупинило Путіна від продовження найкривавішої війни в Європі після Другої світової. У Кремлі бояться Трампа й додаткових санкційних пакетів? Чи в Кремлі вже готуються до цього, адже співпраця Москви й Пекіна є потужною і, можливо, лише посилюється?Гадаю, Кремль серйозно наляканий. Якщо буде ухвалено справжній пакет жорстких санкцій, який справді скоротить доходи Росії від експорту нафти, особливо якщо обмеження торкнуться третіх країн, таких як Китай, Індія та інші імпортери російської нафти, це може стати поворотною точкою.Саме продаж нафти за кордон живить цю війну. Це потрібно зупинити. Один із внесків НАТО нині полягає в тому, щоб заважати тіньовому флоту перевозити російську нафту через Балтійське море.Утім, є й інші способи впливу, і багато з них уже включено до двопартійного пакета санкцій, який має широку підтримку і в Сенаті, і в Палаті представників США.Путін, без сумніву, дуже стурбований можливістю запровадження цих санкцій, але його стримує невизначеність щодо Трампа. І саме ця непередбачуваність, на мою думку, лише підсилює страх Кремля.Російська економіка слабшає. Попри заяви про стійкість, реальність інша: значну частину цивільного сектора переорієнтовано на виробництво зброї, а державні кошти спрямовуються на виплати мобілізованим. І все ж система вже розхитується. До кінця цього року або на початку наступного російська економіка може опинитися в критичному стані.Росіяни почали погрожувати країнам Балтії, вимагаючи демілітаризації Литви, Латвії, Естонії. Тобто Путін не виглядає людиною, яка готова до перемовин. Які задачі він хоче вирішити за допомогою війни?Президент Путін втягнув Росію в надто багато конфліктів одночасно. Зростає напруженість на кордоні з Азербайджаном, де вже помічено розгортання російських військ. Ускладнюються відносини з країнами Балтії та Фінляндією. І все це на тлі повномасштабної війни проти України, у якій Росія вже втратила понад мільйон солдатів убитими або пораненими.Росія надміру розтягує власні ресурси. Її керівництво й досі вважає державу великою силою, спадкоємицею Радянського Союзу. Однак ми добре пам’ятаємо, як закінчилася історія СРСР, коли він перевантажив себе глобальними амбіціями. Складається враження, що Росія сьогодні перебуває в такій же пастці.Коли ведмідь помирає, тоді він ричить найгучніше і поводиться найагресивніше. Путін очевидно прагне зберегти довічну владу. Однак дедалі більше з’являється ознак внутрішньої боротьби та чисток у російській політичній системі. Смерть міністра транспорту, чи то самогубство, чи вбивство, викликає серйозне занепокоєння. Це перший випадок загибелі міністра за таких обставин, і він навіює асоціації зі сталінськими часами. Під посилений тиск потрапили й олігархи, їх змушують віддавати значні суми державі, оскільки бюджет стикається з глибоким дефіцитом.Резервний фонд країни стрімко виснажується і очікується, що його буде вичерпано вже до кінця цього або на початку наступного року.Якщо скласти всі ці фактори докупи, видно, що російська економіка і система влади поступово розвалюються. Не варто зважати на офіційні заяви, слід уважно стежити за тим, що відбувається всередині самої Росії.Росіяни кажуть, що готові воювати 20 років, та зрозуміло, що це блеф. Багато чого залежить від активності колективного Заходу, від Америки. З іншого боку, США демонструють, що вони не можуть гарантувати стабільність усього світу, Дональд Трамп хоче змінити нинішній статус США як глобального поліцейського. Наскільки довго триватиме російська агресія проти України?Хочу сказати кілька слів про президента Трампа. Він прагне, щоб його вважали великим миротворцем. Президент Зеленський зробив важливі кроки, не поступаючись принципами, а намагаючись допомогти Трампу досягти припинення вогню як початку шляху до тривалого миру.Однак, як стало зрозуміло під час нещодавнього засідання кабінету міністрів, Трамп дедалі більше розчаровується в Путіні. Той повторює, що хоче миру і припинення вогню, але не надає жодних реальних доказів на підтвердження своїх слів.Якщо уважно слухати, навіть не читаючи між рядків, стає ясно, що російське керівництво не має наміру зупинятися. Вони продовжать війну, поки не досягнуть своїх цілей. А ці цілі полягають у поваленні українського уряду, встановленні контролю над українською державою і, зрештою, у перетворенні кожного українця на росіянина. Такі амбіції переслідувалися ними протягом століть.Що стосується термінів, то час точно не на боці Росії. З економічної, демографічної, міжнародної, дипломатичної та військової точок зору, особливо в умовах активного зміцнення європейської обороноздатності, Росія стикається з усе більшими труднощами. Німеччина вперше заявила про готовність витрачати понад 2% ВВП на оборону і активно нарощує виробництво зброї. Інші європейські члени НАТО також зобов’язалися підвищити оборонні витрати.У найближчі один-три роки Європа стане набагато сильнішою і буде краще підготовленою до довгострокової підтримки України.Водночас варто не забувати про те, чого вже досягла Україна. Ми часто зосереджуємо увагу на західній допомозі, але саме Україна сьогодні є світовим лідером у виробництві безпілотників і веденні бойових дій з їх використанням. Вона формує стандарти сучасної війни і може навчити цього НАТО та інші західні країни. Крім того, Україна активно відновлює і розбудовує власну оборонну промисловість.Усе це свідчить про очевидне: час грає на боці України. Росія ж його стрімко втрачає.Український спротив російській агресії – це світове диво, і досвід цієї війни напевне вивчають у світі. Але водночас ми потребуємо ресурсів, тому що в росіян їх більше. Відповідно, потрібна активність наших друзів (я їх не називаю союзниками, тому що союзники мають залучати військових для підтримки). Готовність європейців воювати залишається на рівні бюджетів чи вона відчувається? Україна показала, як вона збирає дрони, атакує стратегічні об’єкти ворога, витримує російські удари по наших містах. Наскільки серйозно готові діяти європейці і американці, де ті червоні лінії, які їх спонукають до дій?Готовність воювати стає зрозумілою лише тоді, коли починається війна. Чи були українці повністю готові, коли Росія вторглася? Ні, але вони швидко навчилися. Вони зрозуміли, з ким мають справу, і дуже швидко опанували реальність сучасної війни.Те саме стосується можливого нападу на країни Балтії чи Польщу. Навіть якщо вони не матимуть повної військової підготовки, у момент, коли постає загроза самому існуванню, люди чинять опір.Війна – це не лише про зброю. Це насамперед про моральну стійкість, рішучість і силу волі. А ці якості особливо сильні в Балтійських державах, Польщі, Фінляндії та інших країнах регіону. Західна Європа ніколи не відчувала такої загрози з боку Росії, як Центральна Європа – ні в минулому, ні тепер. Тому запитання про їхню готовність воювати і про те, що для них означає війна, – це зовсім різні речі..Якщо Росія нападе на будь-яку з країн Балтії, ми очікуємо, що Захід, зокрема Німеччина, Франція, Велика Британія, Італія, скандинавські держави та інші, надасть допомогу. Члени НАТО відповідно до статті 5 мають зобов’язання підтримати союзника у разі нападу з боку зовнішнього агресора. Що саме це означатиме на практиці, напевно не знає ніхто.Однак те, що ці країни активно зміцнюють свою оборону, проводять логістичну підготовку, нарощують закупівлі зброї та збільшують чисельність армій, є ознакою серйозного зрушення. Заяви міністрів оборони Німеччини, Данії та інших країн свідчать про те, що вони серйозно розглядають можливість війни з Росією і готуються до неї. Вони нарешті починають усвідомлювати, що Росія – це реальна загроза. Загроза стабільності й безпеці всієї Європи. І сьогодні саме Україна стримує цю загрозу, фактично захищаючи Європу від російської агресії.Під час Другої світової війни щодо Польщі було здійснено два акти зради з  боку союзників – був такий період, який отримав назву "Дивна війна", коли Франція і Велика Британія підтримали Польщу, що зазнала нападу Німеччини і Радянського союзу. Але Франція і Велика Британія були занадто пасивними. Згодом була друга зрада – "Ялта" і попередні зустрічі й домовленості між американським президентом, британським прем’єром і російським диктатором Сталіним.Сподіваюся, що подібний поганий сценарій ніколи з нами не станеться. Які ви бачите ризики того, що Трамп може укласти не надто приємну угоду за нашими плечима?Ми справді ставили собі це запитання: чи прагне президент Трамп до формування нових сфер впливу? Тобто чи готовий він погодитися на те, щоб Москва встановила контроль над сусідніми країнами і частинами Євразії, у той час як Сполучені Штати зосередяться лише на Західній півкулі, за логікою так званих полюсів сили, яку в 1990-х роках просували Примаков та інші російські стратеги? Це можливо. Втім не схоже, що у президента Трампа є послідовна і цілісна стратегія.Найважливіше, що потрібно розуміти про Трампа, – він поважає не стільки держави, скільки лідерів, яких вважає сильними. Коли він бачить сильного лідера, як це було у випадку з Путіним, він схильний шукати контакт, укладати угоди, робити поступки. Якщо ж він бачить слабкість або поразку, то дуже швидко змінює ставлення і переходить на інший бік.Тобто Трамп може міркувати так: чому мені пропонують угоду, якщо ви у слабшій позиції? Він уже говорив президенту Зеленському, що Україна не має карт, але це не відповідає дійсності. Україна має багато сильних аргументів і повинна чітко їх озвучувати.Натомість у Росії ці аргументи стрімко зникають. І, схоже, в оточенні Трампа це починають усвідомлювати.Ви згадали “Дивну війну” на початку Другої світової, коли Німеччина вторглася в Польщу, а також Ялтинську конференцію. І все ж тоді були зовсім інші обставини. Радянський Союз перебував на піку сили, його вважали ключовим союзником у перемозі над нацистською Німеччиною. На Заході переважала думка, що СРСР має бути винагороджений за свій внесок і жертви у спільній боротьбі. Сьогодні ситуація зовсім інша. Росія більше не сприймається як союзник і не розглядається як партнер. Її бачать агресором. Більше немає ілюзій про спільну мету чи спільну справу. Саме тому побоювання нової зради України або країн Центральної та Східної Європи, на мою думку, перебільшені.Водночас, звертаючись до історії, потрібно визнати: Україну вже зраджували. Після Першої світової війни, коли була проголошена незалежна українська держава, вона не отримала реальної підтримки з боку Заходу. Часткова допомога дісталась Польщі, але Україна залишилася сам на сам із більшовиками. Отже, в історії не лише Польща зазнавала зрад. Україна також пережила свою зраду.Стосовно польсько-більшовицької війни можна згадати 1920 рік, коли, зокрема і за участі українських військ під проводом полковника Безручка, вдалося зупинити більшовицькій наступ на Польщі: більшовики були готові домовлятися, коли їхні війська були розгромлені під Варшавою.Але зараз інша війна – без кавалерії, але з дронами. Водночас росіяни вчаться, і китайці також, і рівень боєздатності російської армії з використанням новітніх технологій суттєво зріс порівняно з початком повномасштабного вторгнення.Кожна армія змінюється і адаптується в ході війни, особливо коли йдеться про виживання і захист власних сил. Багато технологій, необхідних для такої адаптації, надходить із Китаю. Китай не прагне відкрито втручатися у війну проти України, оскільки не хоче загострювати відносини зі Сполученими Штатами. Проте китайські технології, прямо або через посередників, потрапляють до Росії і використовуються, зокрема, для виробництва безпілотників.Справжнє питання полягає у змаганні за перевагу. Нещодавно у західних медіа та серед українських аналітиків з’явилося кілька змістовних публікацій, які показують, що саме Україна наразі лідирує у сфері безпілотних технологій. Її здатність до адаптації значно вища, ніж у Росії.Головне, на чому я хочу наголосити, це те, що коли ресурси Росії почнуть вичерпуватися, а санкції стануть жорсткішими, як нині вимагають багато сенаторів США після заяв президента Трампа, Росія почне зазнавати серйозних втрат і тиску. Росія більше не зможе підтримувати той рівень технологічного розвитку й адаптації до бойових дій, який їй вдавалося утримувати раніше. Водночас Україна має реальний потенціал для подальшого прогресу, значною мірою завдяки постійній підтримці з боку Заходу. Саме зараз настав момент, коли європейська оборонна промисловість має прискорити свої зусилля. Потрібно зосередитися не лише на виробництві танків і літаків, а й на створенні сучасних безпілотників, інвестуванні в засоби радіоелектронної боротьби та вирішенні інших критично важливих завдань, до яких Захід виявився недостатньо готовим. Україна сьогодні перебуває на передовій сучасної війни. Вона є авангардом. Однак щоб залишатися попереду, їй потрібні ресурси й тісна співпраця з європейською та американською оборонними промисловостями.Несподіваний приклад для Кремля. Ізраїлю вдалося знищити систему ППО Ірану: десь 200 ізраїльських літаків виробляли в іранському небі все що хотіли, потім долучилася американська стратегічна авіація і завдала потужних ударів по шахтах, де збагачували уран. У Москві на цей виклик не відповіли. Китай і  Москва висловили занепокоєння й рішучу незгоду, але не підтримали свого стратегічного союзника, Іран. У них немає сил і ресурсів чи вони чогось чекають і готуються до якоїсь відповіді?Насамперед слід пам’ятати, що Ізраїль був близьким союзником Сполучених Штатів протягом десятиліть – практично від моменту свого заснування наприкінці 1940-х років. Це принципово інша ситуація, ніж в України, яка тривалий час залишалась частиною Радянського Союзу.Навіть після здобуття незалежності Україна не обрала чіткого курсу на вступ до НАТО. У 1990-х і на початку 2000-х я працював із представниками українського уряду і заохочував їх добиватися отримання Плану дій щодо членства в Альянсі. Це могло б убезпечити країну від майбутньої російської агресії. На жаль, тоді не було достатньо політичної волі та далекоглядності. Це перший момент, який важливо враховувати у порівнянні з Ізраїлем. Другий важливий момент – Ізраїль продемонстрував неефективність російських систем протиповітряної оборони, зокрема тих, що перебувають в Ірані. Це матиме серйозні наслідки для російського оборонного експорту. Виникає очевидне запитання: навіщо купувати російські системи, якщо вони не здатні захистити стратегічні об'єкти? І нарешті, третій аспект. Американські удари по іранських ядерних об’єктах і відсутність будь-якої реакції з боку Росії свідчать про те, що Москва уникає прямої конфронтації з Вашингтоном. Це показує, що попри риторику, Росія побоюється відкритого зіткнення зі США.На жаль, деякі лідери досі вважають, що не варто провокувати Росію, аби не втягнутися у повномасштабну війну за Україну чи інші території. Але правда в тому, що саме Росія боїться сили Сполучених Штатів і навряд чи стане на захист навіть власного союзника, такого як Іран. Формально він може вважатися союзником, але на практиці Росія не має жодного справжнього союзника.Її зв’язки з іншими країнами - це радше тимчасові домовленості, продиктовані вигодою. Відносини з Китаєм або Північною Кореєю мають паразитичний характер. Це не альянси, здатні витримати серйозну кризу. Ні Китай не прийде на допомогу Росії, ні сама Росія не ризикне втручатися заради так званих партнерів. Нещодавно я говорив з колишнім командувачем американських військ на європейському континенті генералом Веслі Кларком. Він сказав, що, крім війни на Донбасі, росіяни хотіли б розгорнути іншу стратегічну операцію – на півдні. На його думку, плани росіян не змінилися: вони хочуть просуватися в напрямку Одеси, тому вважають, що війна може затягнутися.Водночас має бути план перемоги в наших західних партнерів. Чекати, що Путін опиниться в мавзолеї й тоді все зміниться, – це не план. Чи є у вас відчуття, що є чіткий західний план, як перемагати Росію?Що ж, це слушне зауваження.Я не вважаю, що головна проблема полягала в тому, що Захід не мав плану перемоги від початку війни. Проблема радше в тому, що так і не було чітко визначено, що саме вважати перемогою.Для мене перемога – це повне звільнення всієї української території, включно з Кримом. Доти, доки російські війська залишаються хоча б на одному клаптику міжнародно визнаної української землі, війна не завершена, а перемога – не досягнута.Можливі тимчасові або поступові перемоги, кроки вперед на шляху до остаточної мети. Захід цього прямо не сформулював, але дедалі більше лідерів розуміють: якщо Росія утримає хоч частину української території, вона знову становитиме загрозу.Якщо їй вдасться відновити армію, обійти санкції й продовжити продавати нафту для фінансування війни, вона зможе знову нарощувати свою міць. Це викликає тривогу. Та попри це, я залишаюсь оптимістом.Я вірю, що Росія слабшає не лише у військовому сенсі, а й економічно. Її амбіції давно перевищують реальні можливості. Так, вона прагне захопити Одесу, відрізати Україну від моря, повернути свій флот у Чорне море. Це її давні цілі. І все ж навіть у часи найбільшої сили Росія не змогла їх досягти. Тому я переконаний, що момент, коли це було можливо, вже втрачено.Як правильно було б Україні зараз працювати з американською адміністрацією? Де, на вашу думку, ми добре працюємо, а де варто було б поміняти стратегію чи тактику в комунікації та співпраці?Моє головне послання українському уряду щодо президента Трампа завжди полягало в одному: не поводьтеся як жертва.Трамп поважає силу, впевненість і рішучість. Україна повинна демонструвати, чого вже досягла. Ми говорили про безпілотники та інші військові успіхи. З початку війни Україна звільнила більшу частину своєї території. Росія не змогла захопити жодного великого міста.Вона навіть не змогла захопити ті області, які офіційно оголосила анексованими. Україна зупинила російський наступ і фактично вивела з ладу Чорноморський флот. Це серйозні здобутки. Сьогодні Україна має сильну підтримку з боку європейських країн. Внаслідок цієї війни Європа серйозно наростила оборонні бюджети. Вже сам цей факт є великою перемогою, і за це слід віддати належне українському спротиву.Україна має багато сильних сторін, які варто підкреслювати, зокрема її ресурси, стратегічне розташування та цінність, яку вона може принести НАТО і партнерству зі Сполученими Штатами після завершення війни. Слід зосереджувати увагу саме на цих перевагах, а не на образі жертви.Медіа, звісно, повідомляють про загибель цивільних, поранення та руйнування, і саме в такому контексті інформація часто доходить до Трампа. Для України значно важливіше робити наголос на власній здатності перемагати. Саме це, на мою думку, справить на Трампа куди сильніше враження, ніж просто констатація нападів з боку Росії.Ілон Маск згадав про справу Епштейна – перевірити це ми не можемо, але ж щось стримувало президента Трампа. Батько Маска поїхав до Росії на форум, який організував Дугін, в якому брав участь один із авторів російської агресії проти України – міністр закордонних справ Лавров. Наскільки міцними є ці середовища? Отже, крім Дональда Трампа є інші впливові сили, які хочуть поміняти глобальний порядок денний. Ілон Маск – дуже суперечлива постать. Він створив третю політичну силу у США і нині перебуває в конфлікті з президентом Трампом. Трамп навіть пригрозив розслідуванням його імміграційного статусу і припустив можливість депортації до Південної Африки.На цьому етапі я не став би надавати надто великого значення фігурам на кшталт Маска у сфері зовнішньої політики. Він глибоко залучений у внутрішні американські процеси і зосереджений передусім на збереженні свого бізнесу. Тому навряд чи варто розглядати його як впливового гравця на міжнародній арені.Так, дійсно є особи, які раніше висловлювали підтримку Росії. Водночас є підстави вважати, що президент Трамп переформатовує рух "Зробимо Америку знову великою" у новому напрямку. До цього часу в русі були голоси, які відкрито симпатизували Росії. Проте зараз, коли Трамп чітко демонструє негативне ставлення до президента Путіна, дедалі більше людей переглядають свою позицію.Деякі члени Конгресу і Сенату вже зазначають, що всередині руху зростає підтримка України. Особливо це помітно на тлі розуміння того, що Путін намагається маніпулювати Трампом і перешкоджає його зусиллям досягти припинення вогню та миру в Україні.