Еспресо

 І враховуючи, що ми перебуваємо у слабшій позиції, ніж наш ворог, то єдиним способом посадити його за стіл переговорів є тактика примусу. Водночас також вважаю, що тактика примусу обрана нашими партнерами є хибною через відсутність механізмів відчутного покарання за відмову від переговорів. Ті механізми, які партнери зараз використовують як погрози, не є відчутними за своєю суттю і через низку обʼєктивних причин. Тому наш ворог, який досить непогано розуміє психологію наших партнерів, обрав тактику затягування часу. Тут хочу зробити уточнення. Європу він не сприймає серйозно взагалі, а Трампа він поки вивчає. Вивчає в тому сенсі, що з одного боку виявляє видимість бажання переговорів, а з іншого — намагається зрозуміти, як далеко той готовий зайти в цьому питанню. Окрім того, треба розуміти, що ворог, перебуваючи у сильнішій позиції, розглядає переговори лише як спосіб досягнути своїх цілей з меншими витратами для себе. В іншому разі, він демонстративно показує, що готовий за це воювати. І враховуючи, що в обох сторін протистояння абсолютно різні цілі та бажання, які суперечать позиції опонента, то це унеможливлює саму успішність цих переговорів. Бо в цій ситуації відсутні якісь точки дотику та поле для компромісу. Читайте також: Що таке війна на виснаження Плюс до того, це зараз ворог хоче забрати 4 області, але це лише програма-мінімум. Якщо ворог перестав говорити про Одесу, Харків чи навіть Київ, то це не значить, що він відмовився від цих цілей. Просто зараз в нього недостатньо сил, щоб претендувати на ці регіони. Однак, якщо ситуація цьому сприятиме, то його апетити будуть також зростати. Так само як апетити виросли з кордонів двох областей до чотирьох. Тому треба розуміти, що в таких умовах війна може тривати дуже довго — навіть десятки років. Тобто це вічний конфлікт.І коли хтось каже, що переговори не усунуть причин цього конфлікту, то це дійсно так. Водночас не треба тішити себе ілюзіями й думати, що тривала війна може їх усунути. Не зможе. Тобто, може пройти ще 5 років такої війни, але ми прийдемо до того самого конфлікту інтересів, що і зараз. І навіть якщо вірити, що потім ми будемо в кращій переговорній позиції, бо країна ворога розпадеться чи зникне, то це дуже поганий план. Бо може також бути, що пізніше ми опинимось в гіршій переговорній позиції.ДжерелоПро автора: Павло Вернівський, економіст, експерт Інституту ім. Олександра ПоляРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.