Найперше, ми сильно скучили за прямими трансляціями парламенту, де можна було бачити інтриги, скандали й зізнання, мовляв, "я завше був із народом, але демони дещо карти сплутали". Так от, почнемо якраз із трансляції засідання Ради. Доцільність закривати ці голосування під приводом безпеки депутатів і знімальних груп перезріла, наче жовтяк на городі. Голосування депутатів були і є найрейтинговішим політичним шоу. І це дуже корисно бачити наживо, як Арахамія з колегами приносять вибачальні картонки, Сергій Власенко показує непристойні жести пальцями, а його шефиня Юлія Тимошенко граційно пересувається в повітрі, пояснюючи, чому вона має дві різні позиції щодо НАБУ та САП. І, безумовно, моя улюблена рубрика "Скандали, інтриги та обвинувачення". Я навіть зависла на екрані, коли депутат Дмитро Костюк обґрунтовував свій вихід із партії "Слуга Народу" і згадував Максима Бужанського. Що ось, так, голосував за документ, правки в який вносила людина, "яка давно вже в цій залі продемонструвала, хто вона є, демонстративно проігнорувавши хвилину мовчання за Небесною сотнею. Якщо у фракції такі лідери — це не моя фракція". Достойно вистрибнув із болота і трохи струсив із себе гріхи рубання гілки євроінтеграції. Читайте також: Чому я буду голосувати за повернення повноважень НАБУ і САПАвральне повертання "всього, як було" нагадало перші засідання цього скликання. Коли новоспечені депутатки з пишним бюстом надягали на себе футболки "Маю право на помилку". Тепер ці морально прострочені депутати чинять щось на грані злочинів. І це не є ніякою помилкою. Якщо можна одним фото пояснити, що робили монобільшість і президент, то ось воно. Сумний Арахамія та невеселий Маріковський хочуть спокусити народ близькістю. Арахамія та Маріковський, фото: FасеbооkЦе виглядає дещо іронічно, бо цілий тиждень сітка телеграм-каналів та позитивних блогерів переконувала, що мітинги під ребрами хтось спонсорує. І взагалі, хто проплатив ці "картонові протести"? То ж хочеться саркастично запитати: хто проплатив картонку главі фракції СН, що збирав голоси на скандальне голосування? Тепер поміркуймо, чи після проби пера мітингами та голосуванням взад влада щось усвідомить і дасть добро посадити трьох кумів? Перше, не треба нікому вірити. А надто лідерам держави, які дещо забронзовіли на сьомий рік правління і сплутали, що держава — це не зовсім тільки я. Хто таке уже робив в європейській історії — той платив головою в буквальному смислі. Момент другий — на жаль, нинішня влада боїться лише розголосу і виразів без купюр від західних союзників. Де цитати "грошей не дамо" та "не сподівайтесь продати відновлення України як власний політичний піар" звучать єдиним переконливим аргументом для Зеленського. Без цього є спроби втюхати суспільству сурогат, очорнити журналістів, антикорупційних активістів та загазлайтити кожного, хто питає: а нащо ви це робите?Читайте також: Криза режиму одноосібної владиТому чи була користь від матюків на картонках? Була, і велика — адресати розуміють лише публічне шмагання. І знаєте, не відмовлю собі у задоволенні процитувати один плакат з-під стін Театру імені Франка: "Досить передавати х*йню у спадок". Голосування за відновлення субʼєктності антикорупційних інституцій за законопроєктом під особистим контролем президента — це спроба дещо заспокоїти розбурхане суспільство, яке побачило золоті унітази одного друга президента, а ще переварює кейс Чернишова, який влаштовував домашню обслугу на зарплати та броні в Нафтогаз. Далі вилізли болі, про які було не заведено говорити поза межами кухонь та фейсбуків, — це тобі і терміни служби, і проблеми справедливої мобілізації, і неспроможність справитись із російськими "шахедними" атаками на тил. Щобільше — у повітрі, попри прохання Єврокомісії, зависло питання призначення голови БЕБ — фіналіста конкурсу Олександра Цивінського. А отже, треба пильнувати за нинішньою владою, бо час права на помилку давно завершився. Влада порушила негласний суспільний договір на відсутність критики в той момент, коли хотіла перекреслити євроінтеграцію та безвіз, за які в Революцію Гідності люди кров проливали на підходах до урядового кварталу. Гнати Зе-Банкову під три чорти в часи воєнного стану ми не можемо. Але наше повне право - шмагати кожного, хто погіршує умови виграшу нинішнього етапу війни. Маю право на помилку і свідомо роблю злочини, але тримаю роkеr fасе — уже не працює. Надто дорого обходяться країні подібні краш-тестування. Станом на зараз аж 20% території і мільйон українських громадян, які не бачили себе героями війни, але змушені вигрібати все - за себе і за того неголеного хлопця в Раді, який не читав, але проголосував. Спеціально для ЕспресоПро авторку: Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналісткаРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
... More