Еспресо

Як виникла ідея підкорити першу вершину? Насправді, це була не моя ідея, я пішла, як то кажуть, за компанію з друзями. Це був як один з різновидів відпочинку – піднятися на Кіліманджаро. Чесно кажучи, ніхто не сподівався і не розраховував на те, що буде так складно, і я зокрема. Тож коли я зійшла на свою першу гору, шеститисячник, відразу сказала собі, що це моя перша і остання гора, що більше ніхто мене туди і силою не затягне. Але минув рік, була ще одна гора, потім ще одна. І вже наприкінці 2021 року я пішла у свою першу експедицію – в Антарктиду. І от там я зрозуміла, що по-справжньому закохалася в гори. Попри те, що до 21-го року я вже підкорила не одну вершину, та якогось особливого захвату не було. Такий собі спосіб екстремального відпочинку.Антоніна Самойлова, Фото: з соціальних мереж Антоніни Самойлової Як готувалися до перших сходжень? Адже альпінізм потребує не лише фізичної, а й моральної підготовки. Якщо говорити про першу гору – Кіліманджаро, то як такої підготовки не було. Для нас із друзями це був просто відпочинок в горах. І, чесно кажучи, ця легковажність була нашою великою помилкою. Зараз, коли мене просять порадити, як саме підготуватися до першого сходження, я кажу: "Ніколи не недооцінюйте гори" Будь-які, навіть низькі. Це зовсім інше середовище. Треба готуватися і фізично, і морально. Морально я витривала, сильна людина, тому навіть до Евересту особливо не готувалася. Але фізична підготовка однозначно потрібна. Це біг, це фізичні навантаження на витривалість. І відсутність підготовки – це дуже поширена помилка серед людей, які вперше йдуть на гору. Більшість думає, що якщо, наприклад, Кіліманджаро – це Африка, то йдеться про тепло. Насправді ж, на вершині температура до мінус 15 градусів, шалені вітри, та найнебезпечніше – нестача кисню. Треба одразу розуміти, що альпінізм – це життя в наметі тижнями, це поганий сон і харчування, які виснажують організм. Ви перша українка, яка тричі підкорила Еверест. Чому саме цю вершину підкорювали тричі?Насправді це було зроблено точно не для рекордів. Кожне сходження мало мету. Перший Еверест – класика: найвища гора у світі, вершина, на яку мріють піднятися усі альпіністи. Я не була винятком. Коли вдруге пішла на Еверест, то хотіла зробити безкисневе сходження, яке у мене, на жаль, не вийшло. Напередодні я захворіла на Соvіd. Але саме це сходження було таким внутрішнім змаганням з самою собою. Не для когось, для себе. Довести, що я – зможу. Та попри всі перешкоди, ми з оператором зняли весь шлях на Еверест – від підніжжя до вершини. У мене була і є ідея зробити про це фільм. Коли піднялися на вершину – вирішили зняти дронове відео з нашим українським прапором. Воно вийшло історичним і розлетілося мережею за лічені години. Третій раз я також йшла з чіткою метою – піднятися на два восьмитисячники за добу. І мені це вдалося. Піднялася на Еверест та Лхоцзе. Тобто, Еверест я ніколи не розглядала як вершину для рекордів, ні. Я завжди хотіла зрозуміти, а чи я зможу. Наприклад, коли я спустилася з Евересту вдруге, я дуже розчарувалась через те, що мені не вдалося зробити це сходження безкисневим. А тут, в Україні, ця новина просто "вибухнула" в новинах, що я – Антоніна Самойлова, стала першою українкою, яка зробила це двічі. Хоча я не дивилась на це саме з такого ракурсу. Що таке "безкисневе сходження" і в чому небезпека?Антарктида, сходження на найвищу точку, г. Вінсон, Фото: з соціальних мереж Антоніни СамойловоїБезкисневе сходження на восьмитисячник, тобто на будь-яку гору вище 8000 метрів, практично неможливе. Це – як у космос полетіти, у прямому сенсі. Якщо пояснити простими словами, то це ніби тобі на голову надягнули пакет, завʼязали його і дихати немає чим, ти просто не можеш. Мало того, що тобі повітря катастрофічно не вистачає, так ти ще й просто не можеш вдихнути. Ти не можеш зробити будь-який рух. Просто підняти руку чи зробити крок здається чимось неможливим. Тобто всі звичні нам рухи тут, на землі, там, на висоті, здаються "завданням з зірочкою". Все це супроводжується дуже неприємними симптомами гірської хвороби – нудота, сильний головний біль, гіпоксія та нестерпний кашель. І все це – у кращому випадку. Якщо ти йдеш на восьмитисячник без кисню, ти повинен розуміти ризики. А це – набряк легень або головного мозку, що призводить, у більшості випадків, до летальних наслідків. Тому безкисневе сходження – це величезний ризик, на який йдуть альпіністи. Як ви відновлюєтеся після сходжень? Ох, це складне питання, тому що кожного разу я обіцяю, що повернуся і буду відновлюватися так, як треба. Проте не завжди мені вдається.Потрібно багато відпочивати і спати, бажано на рівні моря. Тобто дати своєму організму повністю компенсувати всі ці навантаження. Але мені відпочити по-справжньому виходить нечасто. Я повертаюся з експедиції і одразу ж з'являється ідея для нового сходження. Через це мене сварить тато, адже він людина, яка також пов'язана із спортом і як ніхто розуміє, наскільки важливий відпочинок. І тільки зараз він зітхає і каже: "Ну, я вже втомився чути твої обіцянки, що ти відпочинеш". Та попри все я приймаю комплекс вітамінів і намагаюся вести максимально здоровий спосіб життя. Чи дорого займатися альпінізмом? Висотний альпінізм доволі дороговартісний вид спорту. перше сходження – вершина Кіліманджаро, Фото: з соціальних мереж Антоніни Самойлової Якщо казати про відносно низькі гори, такі як Кіліманджаро, Арарат, Казбек, то таке сходження приблизно дорівнює вартості відпочинку на морі. Але багато людей не надають перевагу саме такому відпочинку, адже зрозуміти те, що можна віддавати гроші не за пляж з сонечком десь у Греції, а за свої ж обмеження і певні страждання, – складно. Тому на початку захоплення альпінізм доволі доступний. Згодом зʼявляється азарт підкорювати справді високі гори. Ось висотний альпінізм справді дорогий. Вартість сходження на Кіліманджаро та Еверест суттєво відрізняється і різниця ця в тисячі доларів. Усі свої останні сходження я робила завдяки спонсорам. Тобто,  я шукала компанії, яким цікава співпраця зі мною. Вони оплачували мої експедиції, а я виконувала  певні рекламні домовленості. Мій альпінізм це вже і фінансова історія. Але для того, щоб знайти спонсора, звичайно, ти повинен вже мати якісь певні досягнення або ж мати справді неймовірну ідею. Твоє сходження має привернути увагу, адже люди вкладають в рекламу великі гроші. Ну і ти повинен бути впевнений у своїх силах, аби не підвести спонсора. У соцмережах ви розповідали про те, що всі сходження від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну присвячуєте Збройним Силам України, адже батько і брат зараз несуть там службу. Розкажіть детальніше.Вершина К2, 2022 рік, Фото: з соціальних мереж Антоніни СамойловоїНу, звичайно, від початку повномасштабного вторгнення думок зробити по-іншому не було. Після першого сходження на Еверест у 2022-му мені почали писати наші військові. Вони дякували, писали, що український прапор на найвищій вершині світу це дуже і дуже важливо. І, мабуть, до цього я якось не розуміла, що саме я зробила, не розуміла усієї значущості. Але згодом я вже й не мала іншої думки, ніж кожного разу нести наш прапор на нові вершини. Кожна експедиція була з прапором нової бригади ЗСУ. Наприклад, коли я втретє йшла на Еверест, то взяла з собою прапор, який був саме на фронті. Так, він напівзнищений, в деяких місцях розірваний. Це прапор 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади "Едельвейс". Коли цей прапор замайорів на найвищій вершині світу, військові дякували, бо це важливо. Це можливість вкотре нагадати світу, що війна в Україні триває. І, звичайно, в цьому я вбачаю вже свою якусь місію, особливо з нашим стягом на вершині Евересту. Це відео облетіло увесь світ і люди з різних куточків земної кулі писали мені, це було класно, що це потрібно і важливо. Це відео я вважаю ідеальним і дуже вдячна за нього оператору, який зробив максимум, аби все вдалося. Ну і те, що дуже гріло мені душу, це неймовірна реакція українців. Вони побачили в ньому символ незламності нашого народу. І я дуже щаслива, що я можу дарувати людям такі відчуття, якийсь певний символізм тоді, коли вони втомлені, коли вони не знають де брати сили і як рухатися далі. Але ми повинні, у нас немає іншого виходу. Це справді символічно: я подолала вершину, українці долають перешкоди кожного дня. Просто сходження – це мій вибір. Війну ж не ми не обирали. Але це не відміняє того, що ми повинні кожен раз збирати свої сили. Ми повинні вкотре нагадувати світу про те, що війна триває і кожна згадка про Україну у всесвітніх медіа дуже і дуже важлива.  Скільки вершин з 2018 року ви вже підкорили і яка далася найважче? Чесно кажучи, навіть не рахувала. Їх близько двадцяти.Антарктида, сходження на найвищу точку, г. Вінсон, Фото: з соціальних мереж Антоніни Самойлової Найскладнішою була К-2. Це друга за висотою гора у світі і саме її вважають найнебезпечнішою. Часто її називають "гора вбивця". Вона стала для мене найбільшим випробуванням, тому що до технічної складності підйому додалися мої проблеми зі здоров’ям. І в якийсь момент вже ніхто не вірив, що я закінчу експедицію успішно. Але, слава Богу, зібравши всі сили в кулак, я це змогла.Що ваші рідні думають про таке захоплення? Мабуть, вони вже звикли. Під час перших моїх великих сходжень та експедицій зі мною не було жодного зв’язку. До того ж, в Антарктиду я їхала хворою. Рідні шалено переживали. Сестра моя навіть плакала. На жаль, в нас вже немає мами, але я думаю, якби вона все це бачила, то не пережила б. Інші члени родини спокійніші. Тато сказав: "Я вже втомився переживати за тебе кожного разу". У нас є сімейна група в соціальних мережах, яка називається "Група підтримки альпініста". Я її створила, щоб перед сходженням повідомляти рідних, що скоро зв'язку зі мною не буде, аби вони не переживали. Завжди пишу "чекайте новин". І кожного разу моя сестра ще до того, як я вийду на зв'язок, пише усім знайомим альпіністам з питаннями про мене. Коли повертаюся, перше, що роблю, пишу "Є вершина, я зійшла". Що ви відчуваєте, коли долаєте омріяні вершини? Ці відчуття не можна порівняти ні з чим. Пам'ятаю, коли я вперше зійшла на Еверест, це було настільки швидко і непередбачувано, що перші думки були: "Як? Невже я це зробила?" Я не вірила, що моє життя може повернутися саме так. Я не вірила, що це трапилось зі мною, адже це була заповітна мрія, про здійснення якої я й думати боялася. Проте найемоційнішим було сходження на Еверест вдруге. Це було складне сходження через те, що я була хвора на Соvіd. І кожен крок, кожен табір, я думала, що це вже все.Сил не було. Але коли я все ж дійшла до вершини і ми запустили цей дрон – я заплакала. Які у вас плани на майбутні сходження?Плани завжди є, і їх багато. Завжди все впирається у фінансування. Я, як і, мабуть, будь-який висотний альпініст, мрію піднятися на восьмитисячники, яких у світі 14. Із цих 14-ти я вже зійшла на чотири. І, можливо, цієї весни, я піду на один з восьмитисячників в Непалі. Ось такий у мене план. Чи підкорювали ви найвищу вершину України – Говерлу? Ні. Це дуже прикро і соромно, але я не підкорювала Говерлу. Планую вже другий рік поспіль. Минулого року, влітку, я була впевнена, що зійду, але потім якось закрутилося моє життя і просто не вистачило часу.Я хотіла, хочу і обов'язково сходжу, можливо, і цього року.