Еспресо

І особисто Зеленський, і його оточення впродовж своєї сценічної кар’єри звикли до статусу "улюбленців", "народних героїв", "суспільних авторитетів". Схвалення публіки – важкий наркотик, який не відпускає і штовхає на пошуки нових доз.Здавалося б, це лише на користь суспільству. Раціональні очікування наче ведуть до "природного" прагнення такої влади до задоволення виборців. А отже, влада мала б шукати якнайкращі способи розв'язання проблем. Домагатися якнайкращих результатів.Зеленський і його "менеджери" мали б розбитись ущент, але домогтися, наприклад, ефективних фортифікацій. Швидкого масштабування технологій. Надійного постачання дронів. Виявлені розкрадачі оборонних бюджетів мали б "іти штурмувати посадки", а невмілі управлінці – як мінімум, поступатися місцем умілим.Але так не відбувається. Мільярдні розкрадання на обороні лишаються безкарними. От уже і Тімур Міндіч, пишуть, утік з країни. Хтось перед тим "тихо пішов у ліс", хтось вийшов за сміховинними (порівняно із завданими збитками) заставами.Скандали навколо відсутніх фортифікацій – попри виділення мільярдних сум з бюджету – спалахують раз за разом після проривів росіян. І тут-таки згасають, придушені зустрічними скандалами – як не "переслідуванням Порошенка", то черговим "мовним" чи "культурним" скандалом.Постачання фронту залишається справою благодійників і волонтерів – а  держава надає пізно, мало і таке, що іще треба доводити до ума в польових умовах.Читайте також: Що треба порадити президенту, щоб у нас почали з’являтися засоби проти "шахедів"Річ у тім, що аплодисменти досягаються не тільки й не стільки результатом. Дуже важливо натомість панувати над емоціями та тримати під контролем засоби донесення інформації до аудиторії.Завдяки цьому можна, зазнавши катастрофи на переговорах в Овальному кабінеті 28 лютого, вдома отримати навіть тимчасовий сплеск рейтингу. Люди обговорюють не те, що позбавлення даних розвідки й далекобійної зброї призвели до численних втрат на фронті та безславного завершення Курської операції – а хто, кому, що і як сказав."Розбір польотів" - це нудно. Дивитись в очі фактам – страшно. Набагато приємніше споживати солодку казочку про "все в нас під контролем", закривати очі на кричуще, нахабне у своїй багатомільярдності "крадівництво" і "вірити в Перемогу". Адже це всі так роблять. Так модно і безпечно.Є у такого підходу величезна вада. Він не вирішує реальних проблем: з фортифікаціями, з постачанням фронту, з мобілізацією людей. А це означає – об’єктивно ситуація погіршується і буде погіршуватись.Запасів міцності лишається на лічені місяці – і, виглядає, це менше, ніж запасів міцності у ворога. Перед владою насправді невеликий вибір. Або продовжувати вдавати, що "ми з усім впораємось самі, бачите, нас люблять" - цілком у дусі лютого 2022 року. А коли кувалдою вдарить по голові – сподіватися, що народ знов урятує. Проте, це дуже ризикована ставка.  Або, не доводячи до крайнощів, вже зараз змінити систему управління. І найперше – вже зараз створити надпартійний, технологічний Уряд національного порятунку. Залучивши туди учасників залежно від здібностей і результативності.Влада чітко обирає перший шлях. Маємо готуватися, що робити, коли (саме коли, а не якщо) резерви вичерпаються.ДжерелоПро автора. Ростислав Павленко, український політик, політолог, політтехнолог, викладач. Народний депутат України ІХ скликанняРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.