Еспресо

світлина з особистого архіву Віталія"Я — українець. Це мій святий обов’язок"Морському піхотинцю Віталію нині 22 роки. Попри юний вік, хлопець уже досвідчений військовий: пройшов одні з найгарячіших напрямків фронту.світлина з особистого архіву ВіталіяНа момент повномасштабного вторгнення Росії Віталію було 19. Він щойно переїхав до Німеччини. "Планував працювати. Все майже налагоджувалося. Але раптом почалася повномасштабна війна", - пригадує юнак. Близько місяця Віталій зважував одне з найважливіших рішень у своєму житті: "Я оцінював усі "за" і "проти", оцінював ризики. А потім зрозумів, що всі вони виправдані. Тому що я - українець. Це мій святий обов’язок - захищати свою країну".Навесні 2022-го Віталій повернувся до Харкова. У перший же день пішов до військкомату. Спершу його не хотіли брати, знадобилося три спроби. "На третій раз вони здалися під моїм натиском, - усміхається. - Я ж думаю: навіщо тоді повертався? Треба добиватися. Мені дали направлення у зв’язківці, у якусь забуту частину. Але я вже познайомився з хлопцями, які йшли в морпіхи. Я заховав своє відношення і сказав, що теж піду в морську піхоту. І просто став біля черги в морпіхи і все, стояв мовчки. І так "проконало", що мене взяли". "Кожен солдат пам’ятає своє бойове хрещення"світлина з особистого архіву ВіталіяПісля базової підготовки у таборі морських піхотинців Віталій також пройшов навчання за кордоном. А далі - фронт. "Кожен солдат пам’ятає своє бойове хрещення", - каже Віталій. Для нього це були бої в Кринках на лівому березі Херсонщини. "Операція була дуже складною. Але ми виконали поставлені завдання й повернулися. Найважчим в операції було ж, звісно, переплисти. Але ж ми пішли захищати країну, ми мали це зробити.Ні в кого не виникало ніяких сумнівів: ні в задачі, ні в командуванні. Всі виконували свою роботу". Окрім Кринок, Віталій воював на найгарячіших напрямках: Херсонському, Донецькому, Торецькому, Курахівському. Саме під Кураховим отримав важке поранення."Я знайшов свою ногу біля себе""Я вже відпрацював, мав вийти на евакуацію. По мене їхала автівка. Зазвичай на піхотинця тоді не звертають уваги. Я просто був там не в той час. Сидів в укритті до останнього. Автівка під’їхала, відчинилися двері. Я побіг. Аж раптом яскравий спалах і я лежу на землі. Нічого не відчув, просто намагався зрозуміти, що сталося. На жаль, я прямо так і знайшов свою ногу біля себе".Попереду була довга дорога до стабілізаційного пункту. "Знеболювального не було зовсім ніякого, тому довелося терпіти. Через п’ять хвилин я вже відчув, що таке - втратити кінцівку. Тому що на адреналіні перший час я просто не відчував. Я навіть не зрозумів в першу секунду, що мені відірвало ногу. Потім починається біль, а потім все стає нестерпно. Але довелося лежати. Просто лежав мовчки. Дивився на хлопців. Я вже був радий просто тому, що я вижив", - ділиться морпіх. світлина з особистого архіву ВіталіяРеабілітація тривала близько чотирьох місяців. Віталій майже одразу став на протез. Каже, ще в перший день після поранення зателефонував командиру: "Кажу: "Ви мене там не списуйте з рахунків, я скоро повернуся". А він: "Та лікуйся вже". А я: "Я повернуся. Щоб ви знали". "Я буду корисним для своєї країни до кінця"Як і обіцяв, юнак повернувся до служби. За бойові заслуги командування відзначило Віталія бойовим беретом. "Отримати берет - це велика честь для мене. Берет - це честь для кожного морпіха. Але я трохи засмутився, що не пробіг смугу перешкод. Я пробіжу її. Це традиція, що передається десятиліттями. Це дуже серйозно для мене".світлина з особистого архіву ВіталіяУ Віталія великі плани. Хоче вступити до вишу й створити родину. Але - після перемоги: "Поки все це триває, я буду служити далі. Я буду корисним для своєї країни до кінця".