Еспресо

Еспресо розповість про життя та смерть Вікторії Рощиної на основі розслідувань групи журналістів іStоrіеs, Української правди, Слідства Інфо та багатьох інших медіа разом з організацією "Репортери без кордонів" та журналістським проєктом Fоrbіddеn Stоrіеs. Приклад Вікторії – це не лише про історію однієї журналістки, яка віддала життя за правду та свої принципи, а й про тисячі українців, які досі в полоні, чиї долі залишаються в тіні війни.  Життя та журналістська діяльність Вікторія Рощина народилася 6 жовтня 1996 року в Запоріжжі. З дитинства мала інтерес до розповідання історій. Ще у підлітковому віці дівчина розпочала свою журналістську кар’єру, висвітлюючи судові рішення та кримінальні справи. Її рідне місто стало відправною точкою для професійного розвитку, а сім’я завжди була важливою частиною особистого життя.Рощина обрала саме журналістику як спосіб розповідати історії, які мають значення. Її колеги згадують, що вона завжди бралася за найскладніші теми, не боялася ризикувати. Наталія Гуменюк, співзасновниця "Громадського телебачення", зазначала, що Вікторія мала "незвичайне відчуття несправедливості" і її неможливо було зупинити, коли вона працювала над матеріалом. Вікторія Рощина встигла попрацювати з багатьма провідними українськими медіа, зокрема "Громадське", "Українська правда", "Радіо Свобода", "UА: Перший", "Цензор.нет". Її репортажі часто стосувалися життя на окупованих територіях, де вона намагалася передати голоси людей, які опинилися під російським контролем. Вона вважала своїм обов’язком розповідати правду про війну, навіть якщо це означало ризик для власного життя.Рощина багато працювала над темами, пов’язаними з українськими полоненими. Зокрема, вона знімала документальний фільм про українських моряків, утримуваних у Росії, і висвітлювала справу Віталія Марківа, якого затримали в Італії. Її роботи відзначали експерти справи, що принесло їй у 2022 році нагороду Міжнародного жіночого медіафонду за мужність у журналістиці.Перший полон журналістки Вікторія Рощина, Фото: hrоmаdskеПісля початку повномасштабного російського вторгнення Вікторія зосередилася на висвітленні подій на сході та півдні України. Вона сама обрала фріланс, щоб мати свободу працювати на окупованих територіях, куди редакції рідко відправляли журналістів через загрозу їхньої безпеки. Це рішення дозволяло їй бути ближчою до подій, але значно підвищувало ризики, які могли коштувати життя. За даними розслідувачів Української правди, під час повномасштабного вторгнення Вікторія Рощина здійснила щонайменше чотири поїздки на окуповані території.Ще на початку березня 2022 року російські військові затримали її у Василівці, але вона втекла, переховуючись у підвалі. Тоді ж її авто обстріляли ворожі танки, вона з водієм врятувалися, але втратили свою техніку. Це не зупинило Вікторію і вона продовжувала працювати в небезпечній зоні.Перший досвід полону журналістка пережила, коли її затримали в тимчасово окупованому Бердянську. Вона прямувала до Маріуполя, щоб задокументувати облогу міста. 15 березня представники ФСБ та російських збройних сил звинуватили Вікторію в шпигунстві. Протягом 11 днів її утримували в нелюдських умовах. Вікторія розповідала, що відмовилася від їжі, яку пропонували окупанти, і виживала на власних запасах із Запоріжжя, а згодом – лише на солодкому чаї. Сили покидали її, але вона зберігала стійкість.Під тиском ФСБ Рощину змусили записати відео, в якому вона заявляла, що не має претензій до російської сторони і що її "врятували". Це відео поширили проросійські ЗМІ, але Вікторія після звільнення опублікувала статтю для "Громадського" під назвою "Тиждень у полоні окупантів. Як я вибралася з рук ФСБ, "кадирівців" і дагестанців", де детально описала свій досвід. Попри полон, вона не полишила своїх спроб і продовжувала працювати над важкими темами життя під окупацією, вважаючи це своєю місією, щоб розповідати світові правду. Тому всього через тиждень після звільнення вона сказала колегам, що знову туди потрапить. Вона створювала репортажі про окупований Енергодар, проведення псевдореферендуму на Запоріжжі та викрадення людей. Як відзначила головна редакторка Української правди Севгіль Мусаєва, Рощина могла на кілька тижнів зникати, а потім з’являлися її статті, які показували справжнє лице життя під окупацією. В одній зі своїх останніх статтей, опублікованих в Українській правді, Рощина писала про двох підлітків, убитих у Бердянську. Зникнення, другий полон і смерть Рощиної  Та у кінці липня 2023 року Вікторія Рощина зникла під час чергової поїздки на окуповані території. 24 липня вона вирушила з Києва до Польщі, минула Литву і через Латвію потрапила в Росію під своїм ім’ям. Звідки рушила до тимчасово окупованих українських територій, рухаючись до Мелітополя. У Мелітополі Вікторія опинилася 26 липня. Востаннє на зв'язок із редакторами Української правди вона виходила 28 липня, не повідомивши, де саме перебуває.За словами батька Вікторії, Володимира Рощина, дочка перестала виходити на зв'язок 3 серпня. Вона зупинилась в Енергодарі, знайшла там квартиру і мала в ній якийсь час жити. Завдяки словам свідка стало відомо, що перед тим, як її затримали, над нею пролетів дрон. Після цього під'їхала машина і затримала Вікторію. Протягом року рідні, адвокати, численні журналісти та правозахисники намагалися з’ясувати її долю, та не могли. Бо вона стала іnсоmmunісаdо – термін, який позначають в'язнів, що не мають зв'язку із зовнішнім світом. Вікторія була однією з багатьох полонених, яких під час війни називають "привидами" через невідомість їхньої долі.Лише в квітні 2024 року Росія офіційно визнала, що утримує Рощину в полоні. Однак до Вікторії не пускали ані адвокатів, ані представників міжнародних організацій, як-от Червоний хрест. Розслідування, проведене міжнародним проєктом Vіktоrііа Рrоjесt виявило жахливі деталі утримання Вікторії. Після затримання в Енергодарі її перевезли до Мелітополя в неофіційну тюрму-катівню, де почалися катування журналістки. На її тілі залишилися ножові поранення, сліди від ударів електрострумом і зламане ребро. Її годували гнилою їжею, що призвело до критичного виснаження. До грудня 2023 року вона була в Мелітополі, але згодом потрапила в слідчий ізолятор №2 у Таганрозі Ростовської області РФ, який називають "пеклом на землі" ті, хто його пережив. Відомо, що в Таганрозькій тюрмі росіяни застосовують десятки видів катувань проти українців: від побиття одразу після прибуття до моріння голодом і психологічним тиском. Як відзначає розслідування іStоrіеs, Вікторія розповіла співкамерниці, що один із військовослужбовців, який перевозив її з Мелітополя до Таганрога, запропонував їй якусь угоду, від якої вона відмовилася, бо "завжди дотримувалася своїх життєвих принципів".  Також співкамерниця Рощиної розповіла, що в Таганрозі вона була у критичному стані: висока температура, біль у животі, відсутність місячних. Попри це, Рощина залишалася мужньою, відкрито звинувачуючи охоронців в окупації та відмовляючись співпрацювати. Вона швидко худла, ховала і викидала їжу. Зрештою, не маючи сил стояти, важачи близько 30 кг, влітку 2024 року її госпіталізували на ношах. У лікарні Вікторію охороняли шестеро озброєних чоловіків, але невідомо, чи отримала вона належне лікування. Після цього її перевели в окрему камеру. Тоді Вікторії навіть надали можливість по телефону поговорити з батьком і вона сказала про те, що її обміняють. Як йдеться в документальному фільмі розслідуванні "Останнє завдання Віки", російська сторона обіцяла, що Вікторію Рощину мали от-от відпустити під час обмінів полоненими між Україною та Росією. Тобто вона перебувала у списках на обмін полоненими та мала бути звільнена. Спершу повідомлялося, що це буде у вересні, а згодом – у жовтні. Однак цього так і не сталося.  10 жовтня 2024 року Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими повідомив про смерть 27-річної української журналістки Вікторії Рощиної. Її батько отримав листа від Міністерства оборони Росії датованим 2 жовтня, де було сказано без ніяких деталей, що його дочка померла 19 вересня. Згодом росіяни повідомили, що Вікторія нібито померла через "сумарне ураження артерій серця" під час етапування з Таганрога до Москви. Та вершиною цинізму з боку окупантів була відповідь Уповноваженого з прав людини Росії Тетяни Москалькової, яка у лютому (коли Рощина давно вже була мертва) офіційно повідомила, що питання встановлення місцеперебування журналістки "не ігнорується".Тож після тривалих зусиль з боку української сторони, тіло Вікторії Рощиної було повернуто в Україну у лютому 2025 року разом з тілами ще 756 військовослужбовців. Та воно прибуло під виглядом "невстановленої особи". Лише коли патологоанатоми відкрили мішок, у ньому було тіло жінки "у стані глибокого замерзання з ознаками кахексії" (крайнього виснаження). На її гомілці була бирка – "7390 Рощина В.В.", відзначають в іStоrіеs. За даними Vіktоrііа Рrоjесt, начальник Департаменту війни Офісу генпрокурора Юрій Бєлоусов підтвердив, що експертиза тіла Рощиної виявила численні ознаки катувань: садна, крововиливи, зламане ребро та опіки, ймовірно, від електрошоку. Крім того, з тіла були вилучені головний мозок, очні яблука та частина трахеї. Міжнародний експерт-патологоанатом у відповідь на запит розслідувачів припустив, що відсутність цих органів може свідчити, що росіяни намагалися приховати смерть журналістки, яка, ймовірно, настала внаслідок задушення.За даними правозахисників, до 16 тисяч українців можуть утримуватися в Росії, з них 1800 підтверджено Міжнародним Червоним Хрестом. Історія Вікторії Рощиної сколихнула багатьох — про неї писали світові імениті видання Тhе Wаshіngtоn Роst, Тhе Guаrdіаn, Lе Моndе, Dіе Zеіt, Еurоnеws та багато інших. Всі наголошують на одному: трагедія мужньої журналістки стала символом безкарності й системних злочинів російської влади проти українців – від катувань до навмисних убивств, які продовжуються в умовах війни. Читайте також: "Це для того, щоб покарати за такий спосіб мислення": розслідувачка Бабінець про катування журналістки Вікторії Рощиної