Еспресо

Фронт сьогодні тримається на межі можливого. І поки армія веде важкі бої, однією з наголовніших проблем стає не відсутність мотивації чи техніки, а - боєприпасів. Наша артилерія часто мовчить не з тактичних міркувань, а через нестачу снарядів. Дрони летять з мінімальним зарядом. Міномети працюють обмежено, а складні рішення на рівні командування дедалі частіше залежать не від тактики, а від залишків на складах.120мм міномет, фото: GеnеrаlStаff.uаЧому? Як сталось, що попри проривні рішення в оборонній сфері ми не можемо забезпечити себе критичними боєприпасами і які системні зміни в оборонній сфері потрібні?Почнемо з артилерії.Про снаряди, міни та короткострільну "Богдану"Часто відзначається той факт, що понад 80 відсотків ворожих цілей на полі бою знищують наші безпілотники. Справді, 89 тисяч цілей за травень – це вражає. Проте артилерія все одно залишається незамінною на війні. І втрати ворога були б куди відчутнішими, якби Міноборони та Мінстратегпром системно працювали над усуненням проблем, які, на жаль, суттєво обмежують потенціал наших бойових частин. Ми часто чуємо від обох відомств про значне нарощування вітчизняних спроможностей виробництва боєприпасів, про постачання та закупівлі від наших партнерів, але тим часом в самих бригадах ситуація погіршується і погіршується.Візьмемо снаряди 155-го калібру. Якщо проаналізувати щомісячне постачання цих снарядів нашим військам, з січня по травень обсяги зменшились утричі. Снаряди,  які особливо потрібні для стримування просування ворога та для його максимальних втрат - це снаряди дистанційного мінування та кластерні. Їх передача в частини з початку року зменшилися відповідно у чотирнадцять та у тисячі (!) разів. У тисячі разів менше - це означає що середня добова поставка для угрупування військ - одиниці. Навіть не десятки снарядів, а саме одиниці касетних снарядів, що показали себе найефективнішою зброєю для боротьби з піхотою чи мотоциклетними штурмами ворога.Майже всі артпідрозділи, які застосовують артилерію під боєприпаси 155 калібру, заявляють також про брак праймерів до снарядів. Нагадаю, праймер - це капсуль-запалювач, який забезпечує спрацювання порохового заряду для пострілу. Дрібниця. Але без нього кількість снарядів не має значення, бо стрільбу вести неможливо.  Дивно, що ця проблема залишається поза увагою Міноборони та Мінстратегпрому, хоча це різко обмежує потенціал нашої артилерії.САУ "Богдана", фото: GеnеrаlStаff.uаЩе одна постійна проблема останнього часу - низька якість порохів в пострілах, що закуповується до наших САУ. І це не поставки від європейських виробників, перевести стрілки немає на кого. Бойові частини отримують постріли з неякісними порохами, але з такими зарядами та з такими порохами та ж наша "Богдана" втрачає усі свої переваги за дальністю. Ми не можемо апелювати тут до партнерів, обурюватись неповороткістю європейської бюрократії, питати треба з самих себе: контроль якості порохових зарядів, які ми закуповуємо – це, зокрема, до Агенції оборонних закупівель.Також військові повідомляють про тотальний дефіцит артбоєприпасів 105-мм калібру. Падіння в обсягах постачань за пʼять місяців - майже вп’ятеро.Є проблема і з боєприпасами до мінометів. Начебто падіння в обсягах поставок 120-мм мін немає. Навіть не буду сьогодні говорити про якість, скажу лише про те, що критично не вистачає порохових зарядів до 120 мм мін, які мають забезпечити вогонь на максимальну дальність у 6-8 км. А на малих відстанях розрахунки мінометів перетворюються на смертників. Хто за це відповість?Відповідно до заявлених армійськими частинами потреб, суттєво бракує також мінометних пострілів калібру 82 та 60 мм. Не вистачає ручних гранат наступальної та оборонної дії, пострілів ВОГ -17 - це те, що потрібно піхоті. Маємо значне падіння в поставках: за окремими категоріями боєприпасів потреби не задоволені у співвідношенні від 40 до 100 (!)  відсотків.Як утримувати з таким забезпеченням наші позиції на передовій? Як і чим має воювати наш піхотинець?Про дрони для розвідки та "незрячий" МінстратегпромНаступне. Снаряди та міни необхідні критично. Але без розвідки та точного корегування вогню навіть забезпечення боєкомплектом "під саму зав’язку" не дасть потрібного ефекту. Артдивізіону на місяць для розвідки та корегування вогню потрібно десь 15 нічних та до 35 денних "мавіків" та "аутелів". Вони втрачаються, потребують заміни - це витратний матеріал, як і антени для збільшення дальності управління дронами. Без цього артилерія стає сліпою. І артилерія наша, на жаль, все більше сліпне.дрон на оптоволокні, фото: аrmyіnfоrmОкрім розвідувальних дронів, військові говорять про брак дронів на оптоволокні та навіть звичайних дронів на радіокеруванні. Ворог випередив нас у створенні дронів на оптоволокні, і сьогодні масштабує виробництво саме на державному рівні. Прикладом є масштабування виробництва Шахедів/Гераней-2, за яким ми просто не встигаємо.Дрони на радіокеруванні, які постачаються, військові вимушені доопрацювати на місці, бо вони технічно не відповідають вимогам сучасного поля бою. Все це забирає час та сили від виконання бойових задач. Відтак, дає переваги ворогу.Чи про все це відомо Міноборони, Мінстратегпрому та команді з 5-6 ефективних менеджерів, які керують цими відомствами в ручному режимі? Добре відомо. Однак нічого не змінюється. Практика закупівель в Міноборони попри активну критику з різних боків продовжує зберігати системні вади.Можна й далі прикриватись позицією, що під час війни маємо обмежувати поширення критичної інформації. Але парламентський контроль - це один з ключових демократичних способів домогтися змін для змін. Тож як народний депутат  я буду говорити про те, чого воліють "не бачити" керманичі від влади, та наполягати на вирішенні проблем.Перш ніж перейти до пропозицій, подивимось, де саме і чому дають збій механізми закупівля боєприпасів на прикладі постачання 155-мм снарядів. Про 155-мм снаряди та душу закупівельникаЗ 2024 року Україна докладає зусиль, щоб запустити виробництво 155-мм снарядів в країні. Це вкрай необхідно, оскільки Міноборони не може задовольнити потреби ЗСУ у 155-мм снарядах, поставки зі США залишаються під питанням, а можливості європейських партнерів – обмежені. Міноборони намагається законтрактувати максимум снарядів, але поки що цього максимуму критично не вистачає. Тож з цього року Україна все більше надій покладає саме на власні спроможності з їх виробництва.155-мм артилерійські снаряди, фото: gеttyіmаgеsКомпанія "Українська бронетехніка"  в партнерстві з чеською Сzесhоslоvаk Grоuр взялась реалізувати масштабний проект з випуску кількох калібрів боєприпасів НАТО, серед них - 155-мм снаряди. Зокрема, виробники заявили про готовність виготовити 100 тисяч снарядів уже у 2025-му році та 300 тисяч – у 2026-му. Але так і не почали масового виробництва. І не тому, що компанія взяла на себе нереальні зобов’язання. Держава законтрактувала лише ту частину проєкту, яка стосується імпорту з Чехії, а на власне українське виробництво коштів не виділила. Чому?По-перше, як пояснив директор "Укрбронетехніки" Владислав Бельбас ті самі заплановані до випуску 100 тисяч снарядів у 2025-му році прив’язані до постачання порохів, але держава не змогла вирішити проблему завчасного контрактування значних обсягів порохів.По-друге, і це навіть важливіше, та ж держава сама вказує на двері вітчизняному виробникові, коли їй доводиться обирати між ним та зарубіжною фірмою. Причина – регуляторна політика. Система закупівель не дає жодного інструменту для преференцій вітчизняному виробнику, а в гіршому випадку – може ще й покарати за це держслужбовця, який укладе контракт.Як пояснив, зокрема, в українських медіа директор Агенції оборонних закупівель Арсен Жумаділов, якщо український виробник запропонує конкретний виріб по 1000 євро за одиницю, а імпортер виявиться готовим продати той самий боєприпас за 950 євро, агентство буде змушене законтрактувати імпорт, навіть якщо локальний виробник принесе податки в бюджет. Тобто, ключовим критерієм вибору постачальника з боку АОЗ залишається саме запропонована ціна. Навіть якщо компанія, котра пропонує нижчу ціну, є іноземною фірмою-посередником з сумнівним власником та історією – їй відмовлять хіба що в авансі, запропонувавши умови післяплати. Але закон, наголосив очільник агентства, не дає ніяких підстав, які б дозволили взагалі відкинути пропозицію іноземців та обрати замість неї більш надійного вітчизняного виробника за трохи вищою ціною. Якщо ж агентство піде на цей крок, антикорупційні органи помножать різницю на кількість боєприпасів, вирахують збитки для бюджету та прийдуть по душу керівника. А душу, зрозуміло, ніхто закладати не хоче. Тож до кінця року не очікується випуску українських боєприпасів за цим кейсом.Що заважає владіОтже, в 2024 році була провалена мінна програма, після чого ніхто не поніс відповідальності. Тепер схожа ситуація повторюється з постачанням 155-мм снарядів. Від влади маємо пояснення – недосконале законодавство, неефективна регуляторна політика. Але що заважає владі змінювати це законодавство, і вдосконалювати цю політику? Хіба менеджери, яких ви уповноважили на закупівлі у найвідповідальнішій під час війни сфері, перебувають по різний бік барикад з монобільшістю? Вносьте в парламент осмислені пропозиції для того, щоб замовник міг закупити снаряди в українського виробника, а не закордонного. Як представник парламентської опозиції гарантую, що пропозиції, які реально працюють на оборону країни, будуть підтримані. Врегулюйте,  даруйте за каламбур, регуляторну політику – уряд теж ваш. Інша справа робіть це професійно, а не в звичному стилі. Приміром, у грудні 2024 року уряд ухвалив постанову №1275, якою взявся врегулювати закупівлю безпілотників та засобів РЕБ. Але врегулював так, що нові вимоги не спростили, а ускладнили процес. Аналогічно в грудні минулого року з’явилась обнадійлива постанова №1504 "Зброя перемоги", ідея якої – сформувати список зразків озброєння з високим відсотком локалізації в Україні. Але на практиці за останні півроку не було укладено жодного контракту за цією постановою. І знову ми чуємо пояснення від виконавців - Агентства оборонних закупівель, що постанова не пропонує органам закупівлі чітку інструкцію, яким саме чином надати перевагу українському виробнику. Відповідно, державні закупівельники просто не беруть на себе ризики і працюють за звичними правилами. То напишіть цю інструкцію! Що заважає? Чому можна вкласти кошти та натхнення у створення дороговартісної SММ-команди, в кінематографічний монтаж та спецефекти для виїздів очільників Офісу Президента в бойові частини, що аж ніяк безпосередньо не впливає на обороноздатність, і не можна з таким же натхненням написати детальну інструкцію, від якої залежить боєздатність наших частин на фронті?Втім, є ще одне важливе пояснення, чому владою не помічаються проблеми. Промисловому менеджменту оборонної сфери за такої системи можна успішно продовжувати практику надання контрактів фірмам, які в  той чи інший спосіб контролюються самою владою, та ігнорувати підприємств, які не вдалось взяти під контроль. Найяскравіший приклад – та ж "Українська бронетехніка", яку цей прискіпливий менеджмент впритул "не бачить". І є інше підприємство (не називаю його, оскільки воно не фігурує в публічній площині), якому минулого року після проваленого контракту (його не було виконано навіть на 50%) та випуску неякісних мін, у березні вже цього року було замовлено великий обсяг тих самих120-мм мінометних мін. Хіба це не про ті самі "две большые разницы", які застосовує влада до "своїх" та "несвоїх"?120-мм мінометні міни, фото: mеzhа.nеtЩо робити та як діятиПоставки армії тисяч бракованих виробів, що не вибухають та не долітають до противника, штучні перешкоди для українських виробників з тими ж 155-мм снарядами та дефіцит боєприпасів, що лише загострюється на фронті – це набагато складніша та глибша проблема, ніж просто виробничі похибки. Вона радше свідчить про суттєві прорахунки у побудові управлінської конструкції в українському оборонно-промисловому комплексі, і наслідки цих прорахунків можуть бути катастрофічними.Як це змінити?Спираючись на висновки експертів Консорціуму оборонної інформації, висловлю думку, що насамперед, йдеться про те, щоб зменшити концентрацію повноважень та покращити систему управління.Для цього варто унеможливити керівництво однією особою Агентством оборонних закупівель та Державним оператором тилу, а для посилення нагляду над кожною структурою запровадити щомісячну підзвітність профільному парламентському комітету. Передбачити залучення до нагляду профільних експертів (які мають офіційно отримати доступ до державної таємниці відповідного рівню). Це, приміром, успішно практикується у Швеції. Можна, безумовно, "забанити" цю ідею, пославшись на те, що в цій країні немає війни, але натомість я б уважніше вивчив цей механізм.Іншою проблемою є надмірна концентрація замовлень на постачання боєприпасів одному виробнику або постачальнику. Наявність декількох гравців на ринку в усіх ситуаціях, де їх справді може бути не один, дозволила б одночасно розвивати наші оборонні спроможності та мінімізувати ризики щодо поставок та якості боєприпасів.Далі. Зрозуміло, важлива не лише конкурентність, тобто, зі скількома підприємствами є варіант укладення контракту, а й як саме ці контракти укладаються – напряму чи через посередника.Сьогоднішня українська практика – це про відсутність укладання прямих контрактів підприємств із замовником, зокрема з Міноборони. Ці контракти суттєво б зменшили можливості помилок та підвищили відповідальність підприємств-виконавців. Але той самий менеджмент, де вирішальну роль відіграють управлінці без формальних повноважень (а, отже, і без будь-якої відповідальності), як от "радник зі стратегічних питань Президента"  Олександр Камишін, м’яко кажучи, не сприяє укладанню таких контрактів. Причиною фактичної заборони підприємствам укладати прямі контракти є, зокрема, намагання виправдати існування штучної та шкідливої надбудови – АТ "Укроборонпром", - яка не тільки паразитує, але й програмує помилки розробок і виробництв.Скажімо, за оцінками фахівців того ж Консорціуму оборонної інформації, тільки держпідприємство "Шосткінський завод "Зірка" могло б укласти прямі контракти та самостійно організувати кооперацію для випуску цілої низки номенклатури продукції, зокрема, повного циклу виробництва мін. Підприємство самостійно береться налагодити кооперацію щодо відсутніх елементів, наприклад, виробництва підривачів. Але результат ми знаємо: цих контрактів не укладено.Ще одне принципове питання – контроль за процедурою та якістю закупівель. У листопаді 2024 року Міноборони передало 23 млрд грн Державній прикордонній службі для закупівлі зброї у польської компанії-посередника Lесhmаr - зі 100-відсотковим авансом, що суперечить усім нормам і практикам закупівель зброї. Більше того, у лютому 2025 року тій же фірмі було передано ще 78 млрд. Такі випадки потребують ретельного нагляду й контролю, зокрема має бути детальний звіт щодо витрат означених коштів. Як член парламенту може запевнити, що ми готові не лише з розумним виглядом вказувати на помилки, а взяти на себе частину роботи.  Чому б, приміром, для посилення контролю не повернутися до практики тимчасових слідчих комісій і тимчасових спеціальних комісій Верховної Ради України?Щодо контролю за якістю. Значною помилкою керівництва військового відомства фахівці вважають відсутність ротацій представників військової прийомки. Відтак ця категорія спеціалістів де-факто вростає "в систему", зміцнюється контактами та чудово домовляється з тими, хто готовий ділитися тіньовим доходом. Відповідно, цілком логічно буде впровадити ротацію "військової прийомки", приміром, через кожні 12 місяців. Нарешті,  дозволю собі ще раз послатись на пропозиції Консорціуму оборонної інформації. Експерти консорціуму пропонують і кілька інших кроків.Це введення конкурентних тендерів на продукцію, що має багато аналогів, як то FРV-дрони, вітчизняні аналоги "мавіків" або дрони на оптоволокні.дрон на оптоволокні, фото: аrmyіnfоrmЦе перехід Міністерства оборони на трирічні контракти з підрядниками. Такий перехід дозволить компаніям, що підтвердили якість поставок озброєнь та боєприпасів, планувати свою роботу хоча б на певну перспективу та розширювати виробничі потужності. Це критично важливо, зокрема для виробництва мін та артилерійських боєприпасів.  Нині, на жаль, з 21 трирічного контракту працює лише один.У взаєминах з компаніями, що не є виробниками зброї, однозначно слід відмовитись від 100-відсоткових авансів. Серед іншого, частину закупівель необхідно передати до новостворених корпусів та спростити процедуру цих закупівель. Необхідно збільшити роль командирів рот, батальйонів, бригад у цьому процесі, що автоматично зменшить рівень "ручного режиму" у закупівлях.Нарешті про відповідальність.На жаль, численні зловживання у сфері оборонних закупівель попри значний резонанс у суспільстві залишилися без покарань. Найбільше таких зловживань у компаній-спецекспортерів, але жодне розслідування не потягнуло за собою наслідків. А безкарність породжує ще більшу безкарність. Наприклад, якщо немає результатів розслідування контрактів, зірваних "Спецтехноекспортом", можна чекати нових, ще масштабніших зловживань. І що тоді відповісти військовим, які отримали міни, котрі не вибухають, і не отримали снарядів потрібного калібру?