Еспресо

Кетрін Морґан Шафлер. Посібник перфекціоністки. Як припинити все контролювати. – К.: Наш Формат, 2024Прагнути ідеалу і працювати над цим, звісно, добре, але що як це перетворюється на справжнісіньку манію, а не магію, завдяки якій іноді досягають неймовірних результатів? Насправді ні в тому, ні в другому немає великого сенсу, але у своєму "Посібнику перфекціоністки" Кетрін Морґан Шафлер все ж таки розмірковує над тим, чому це кажуть, як правило, жінкам, а чоловіків при цьому навіть не згадують. Тобто чому жіночий перфекціонізм повсюдно критикують, а чоловічий — ні. "Перфекціоністи -- це люди балансу, і це нормально, - нагадує авторка. - Підписуватися на загальноприйняте уявлення про баланс і добробут загалом, якщо воно тобі не підходить, -- це не здоровий підхід, а покора. Цю книжку я написала для жінок які більше не хочуть бути "хорошими дівчатками". Для жінок, готових розправити крила". При цьому варто згадати, що ми звикли говорити про перфекціонізм як про проблему — чи навіть хворобу — за яку потрібно перепрошувати, відчувати провину. Проте хто сказав нам, що це справді нездорово — прагнути ідеалу? Тож авторка книжки підважує звичний погляд на перфекціонізм і виділяє п’ять основних його типів. У своїй книжці вона пояснює, звідки взялося уявлення про "пошук балансу", і чи можна бути щасливими й здоровими перфекціоністками. Зауваження авторки через щирі, теплі, часом веселі, а подекуди складні й чуттєві історії клієнток і роки практики направляють до нового підходу до перфекціонізму. Авторка допомагає побачити дар, прихований за стигмою "розладу", і навчитися брати від нього найкраще. Тому ця книжка - для всіх жінок, яких колись називали надто владними чи амбітними, і для тих, хто досі намагається "боротися" з власним перфекціонізмом. "Дивлячись на себе та інших з нової перспективи — переконує авторка, - ми починаємо цінувати свої та чужі таланти, нам стає цікаво, як можна ефективніше працювати разом, і ми з глибшою емпатією ставимося до чужого болю. Невидима мережа, що пов’язує різні профілі перфекціоністок, покращить кожен аспект вашого життя — щойно ви цьому відкриєтеся".Олівія Ленґ. Тіло кожного. Книга про свободу. – Л.: Грушка, 2024У сучасному світі, де питання свободи стають дедалі актуальнішими, ця книжка британської письменниці - справжній маніфест у боротьбі за право на свободу власного тіла. Щобільше, "Тіло кожного" Олівії Ленг – справжній шедевр і правдиве дослідження сил, спрямованих проти свободи, і святкування того, як звичайні людські тіла можуть чинити опір гнобленню та змінювати світ. Так само цей твір не лише розкриває глибокі соціальні та особисті проблеми, але й пропонує новий погляд на фізичність і самоідентичність. Авторка поєднує культурну ерудицію з особистими досвідами, аналізуючи питання сексуальності, раси, хвороб і духовності. Вона досліджує, наскільки ми можемо ідентифікуватися зі своїм тілом і чому іноді хочемо втекти від нього. Відповіді на це авторка шукає в біографіях великих митців і науковців, які мріяли про революцію у сприйнятті фізичності: Сьюзен Зонтаґ, Ніни Сімони, Мартина Лютера Кінга та Малкольма Ікс. Тіло, як нагадують нам, — це джерело насолоди й болю, водночас безнадійно вразливе і сповнене сили. Тож не дивно, що у час, коли базові права знову опинилися під загрозою, авторка проводить блискуче дослідження тіла та його невдоволення, використовуючи життя психоаналітика-відступника Вільгельма Райха, щоб дослідити тривалу боротьбу за тілесну свободу.Стів Маґнесс. Роби те, що складно. І досягнеш того, чого прагнеш. – К.: ВооkСhеf, 2024Для людини, яка починала свою тренерську кар'єру у Вест-Пойнті, визначення міцності здавалося простим: - розпочинається ця оповідь. - "Здатність долати перешкоди. Не можна себе жаліти". І здебільшого його команди відповідали цьому визначенню, граючи в дисциплінований, безкомпромісний баскетбол. Тоді як у баскетболі поширена тенденція до ефектного закидання м'ячів, його команда завжди зосереджувалася не на показовій грі, а на захисті. Вони стали першовідкривачами наступального індивідуального захисту, який випробував дисципліну, робочу етику та наполегливість гравців. І це спрацювало. Була лише одна проблема. Не всі досягали успіху". Тож попри те, що стійкість здавна вважалася ключем до подолання труднощів і досягнення величі, незалежно від того, де відбувалися події: на спортивному майданчику, у залі засідань чи за обіднім столом, модель стійкості, яка почала переважати в сучасному світі, як виявилося, ґрунтується зовсім на інших засадах. На страху, фальшивій браваді й приховуванні будь-яких ознак слабкості. Тож у своїй книжці "Роби те, що складно. І досягнеш того, чого прагнеш" Стів Маґнесс, дослідник продуктивності, який тренує олімпійських спортсменів, відновлює розуміння стійкості за допомогою моделі, яка ґрунтується на новітніх наукових і психологічних дослідженнях. Він навчає своїх учнів, а посередництвом книги — і кожного з нас, як насправді розвинути внутрішню силу й стійкість. Спираючись на усвідомленість, військові тематичні дослідження, спортивну психологію, неврологію та філософію, він пропонує дорожню карту для подолання життєвих викликів і досягнення високих результатів у будь-якому починанні.Ольга Маслова, Ніка Бєльська. Коли я нарешті висплюся. – К.: Віхола, 2024Питання, на які відповідають у цій книжці нібито прості й зрозумілі, але мало хто знає на них відповіді. Так, питання про те, коли я нарешті висплюся ми ставимо собі роками, переконуючи самих себе в тому, що ось уже незабаром ­(після школи/іспитів/роботи/на старості) налагодимо цей процес. Переконуємо себе так, наче в цьому є щось складне, а у нас — необмежений запас часу. Але ж про інше іноді навіть не здогадуємось. Чому не варто змушувати сов прокидатися о п’ятій та навіщо жайворонки "підриваються" з першим промінням сонця? Як побороти джетлаг, чому на ніч хочеться з’їсти тортик і навіщо вам у спальні суцільна темрява? Натомість у книжці "Коли я нарешті висплюся" Ольги Маслової та Ніки Бєльської, де про це розповідається, не лише розвіюють міфи, але й за допомогою практичних вправ показують, як зробити так, щоб усі ми нарешті виспалися. А також зрозуміли, що люди не поділяються лише на жайворонків і сов, адже існує ціла шкала, і авторки пропонують відповісти на кілька запитань, щоб визначити своє місце на ній і регулювати сон, спираючись на ці результати. Виявляється, сон і біологічний годинник, за яким ми живемо, — хай які складні в роботі механізми, та все ж їх можна налаштувати. Достатньо лише зрозуміти, як усе це працює. Саме ці процеси пояснюють авторки книжки, які зокрема описують, як працюють біологічний годинник і циркадні ритми, що таке хронотипи, як налагодити режим сну в дорослих і дітей та чи варто спати вдень.Анна Булгакова. Лев у цирку не сміється. – Х.: Ранок, 2025Ця книжка – саме про крокодилові, а не удавані крокодилячі сльози, адже мова у ній про те, як почуваються тварини, яких використовують для розваг. Зрозуміло, що багато людей люблять тварин, люблять дивитися на них чи гратися з ними, проте у тварин власні бажання і потреби, на які ми повинні зважати. Завдяки зоологам і зоозахисникам, а також завдяки таким книжкам, як "Лев у цирку не сміється" Анни Булгакової, ми можемо припустити, що б нам розповіли тварини, яких тримають в неволі, і як ми можемо м допомогти. Отже, уявіть собі, що відома журналістка Сорока відвідала таких тварин та поставила їм по два запитання: 1) Як вам тут живеться? 2) Про що ви мрієте? Відповіді вразили репортерку. То що ж саме розповіли їй тварини? Як почувається чорна пантера в маленькій клітці приватного зоопарку? Чого найбільше хочеться дельфіну в дельфінарії? Чому лев у цирку не сміється? Відповіді можна дізнатися з цієї книжки-інтерв'ю безпосередньо від тварин. Наприклад, від крокодила. "На пляжі нам не вдалося поговорити з крокодилом, - дізнаємося ми подробиці. - Та, опинившись на волі, він розповів, що йому постійно перемотували щелепи, щоб він не поранив людей, які з ним фотографуються. Цими світлинами власник крокодила заробляв гроші. Однак самому крокодилові від того було дуже незручно, а часто навіть боляче". Або так само розпитали чорну пантеру. "Уже кілька років я нидію в цій крихітній клітці приватного зоопарку, - розповіла вона. - У дикій природі одна така пантера, як я, володіє територією завбільшки щонайменше з два футбольних поля. А тут ледве два кроки вдається ступити! Ще й годують кепсько, тому в мене болить живіт і псуються зуби". Загалом з кожним інтерв’ю дитина, для якої й створено цю книжку, пізнаватиме інший бік цирків, контактних зоопарків, дельфінаріїв і зрозуміє, чому їх краще не відвідувати. А читаючи мрії тварин, довідається, у яких умовах природно жити кожному з видів. Її любов до тварин, як нагадують зоозахисники, лишиться з нею, навіть якщо вона відмовиться від цирків з тваринами, дельфінаріїв, контактних зоопарків тощо. Що ж навзамін цього – так само можна дізнатися з корисних і практичних порад у цій незвичайній книжці.