Еспресо

Наступна історія про бойову медикиню Марту Дем'янчук. Дівчина ще у 2018 році вирушила на війну. Спочатку добровольцем, а через кілька років підписала контракт із ЗСУМарта Дем'янчук – бойова медикиня розвідувального взводу однієї з бригад ЗСУ. На війну дівчина потрапила ще у 2018 році, коли їй виповнилося 18. Тоді поїхала на курси з тактичної медицини й через кілька місяців з добровольчим батальйоном вирушила на маріупольський напрямок. Широкине, Павлопіль – місця, в які до повномасштабної війни дівчина час від часу їздила рятувати військових. Фото: Марта на курсах такмеду"Я познайомилася з хлопцями з добровольчого підрозділу Ведмеді, – так про своє рішення стати на захист України розповідає Марта. – Це була неофіційна структура. Вони працювали як ДРГ. Вони мене підштовхнули почати займатися тактичною медициною. Побачили в мені хист. Хлопці воювали на Широкинському напрямку з 2016 року безперервно до 2022-го року. І на Азовсталі потрапили в полон. Половину групи наразі звільнили. А декілька хлопців ще залишаються в полоні". У цивільному житті Марта зовсім не цікавилася медициною. Навчалася у коледжі на праві, згодом здобула журналістську освіту. Займалася волонтерством, відкрила  в Івано-Франківську книгарню від видавництва, створеного ветеранами полку Азов. Рік працювала і все ж вирішила пов'язати своє життя з війною. "Я була дуже ідейно налаштована і готова до цього. Але не могла собі уявити, що це буде медицина, – дивується Марта. – Я нічого спільного з цим не мала. Навіть не уявляла, що бойовий медик – це людина без освіти. Насправді робота бойового медика – домедична допомога. Тобто медицини тут не багато. Перший свій курс, до якого дуже добре готувалася, не пройшла. Досить складно було, бо це щось нове, рух, дуже важко було. Але згодом наполегливою працею безсонними ночами все вийшло. І на той момент я не була ще стресостійкою. Тобто не вміла в стресових ситуаціях приймати правильні рішення. Але з часом все прийшло і зараз я вже навчаю".У 2020-му році Марта офіційно вступила у військо. Підписала контракт зі Збройними силами України. Вдалося приєднатися до розвідувальної роти бойовим медиком. Відтоді поєднала своє життя з війною."Першу співбесіду я не пройшла. Мені говорили: ти дівчина, тобі не підходить посада бойового медика, приходь іншим разом чи на якусь іншу посаду, – пригадує військова. – У мене було скерування у розвідувальну роту, вони якось так скептично ставилися до цього, враховуючи навіть те, що в мене вже був бойовий досвід та багато сертифікатів. Для мене це було трохи дивно. Але все одно через тиждень я прийшла і потрапила в бригаду". Ось уже 7 років  Марта у війську. У 2021 році взвод дівчини розформували й посада бойового медика зникла. Оскільки не любила паперової роботи, вивчилася на розвідницю. Нині мало хто може перевершити її в обізнаності щодо картографії, військової топографії, визначенні координат чи аналітиці. Тоді за лічені дні опанувала все. Втім інтенсивна робота дала свої наслідки. За якийсь час з позицій потрапила у лікарню з підозрою на інфаркт. Але після хвороби не змогла повноцінно відновитися. Адже почалася повномасштабна війна і її викликали на службу. 24 лютого Марта мала вперше чергувати на КПП."Я живу в Івано-Франківську і щодня доїжджала до місця служби, – розповідає Марта. –  Якраз тоді я прокинулася о п'ятій ранку, прочитала новини, була шокована. У нас завжди було шикування вранці, і на ньому кажуть — всі жінки можете йти. Жінки пішли, а я залишилася. Мені подобаються такі рухи. Я чергувала на КПП, в той день це було пекло. Тоді через частину пройшло більше тисячі мобілізованих. Наша бригада за три дні закрила всі потреби по особовому складу. Через декілька днів ми потрапили на Волинь. Там побули кілька днів  і далі поїхали на Житомирщину та Київщину". Марта постійно на фронті на Соледарському напрямку. Каже, їхню бригаду за цей час ще не виводили на відновлення. За цей час двічі була не у зоні бойових дій. Одного разу поїхала на кілька днів у відпустку додому, а інший – коли дістала поранення. А так – весь час рятує поранених."На Соледарському напрямку поранених було настільки багато, що медиків бракувало, – зазначає Марта. –  Тоді прості військові "300-ті" тягнули один одного. "Трьохсотий" міг тягнути "двохсотого". Не було навіть носилок, їх не вистачало. Дійшло до того, що наш начмед поїхав як евакуаційна група. Найскладніші поранення – відірвані кінцівки, тазові поранення, високі ампутації. Складність в тому, що ти не знаєш чого очікувати. Немає ніякого плану, кудись їдеш – як дорога в один кінець. Але згодом звикаєш". Марті доводиться виїжджати на бойові завдання за кількасот метрів від ворога. Ось як розповідає про один із бойових виїздів."Взимку треба було поїхати на одне завдання за сто метрів від наших позицій. Це було село, де через сто метрів ще одна хата. Там був спостережний пост противника, – розповідає Марта. – Вони звідти могли періодично вести вогонь по селу. Потрібно було зачистити цей дім або знищити разом з особовим складом. Там настільки мала відстань до ворога, що снаряди та міни перелітали. Чути стрілецький бій. Було страшно, але ти не можеш цього показати, бо потім тебе можуть не взяти. Я якось контролюю цей страх, в мене немає ступору. Я просто роблю те, що мені говорять".Під час нашої розмови Марта дивується, що росіяни дали змогу поговорити. Адже обстріли на її напрямку постійні. Кожен дім зруйнований авіацією, артилерією або фосфором. У їх дім теж були прильоти. Трирічний контракт у Збройних силах України у Марти перейшов вже у п'ятий рік служби. За свою роботу отримала нагороду "Золотий хрест" від Головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного. Вона не планує покидати військо. А хоче продовжувати службу як офіцер у розвідці. Втім не в медицині. Каже, стало морально важко. Найближчим часом на демобілізацію не розраховує, але мріє повернутись додому зі своїм чоловіком, стати батьками і відкрити власну справу. Залишилось єдине - дочекатися нашої перемоги.