Еспресо

Андрій Харук. Російсько-українська війна: бої за Харків і Харківщину (2022). – К.: 2025Про сьогоднішню війну вже пишуть монографії, і перед нами одне з таких досліджень. Перед тим виходили хіба що збірки "цивільного" формату, серед яких про харківське життя воєнного часу розповідали "Вщент" Андрія Краснящих і "Rепортаж" автора цих рядків. Зокрема про те, як місцеві хлопці зі шматками асфальту в руках відбили танк у російських зайд і про справжню зброю, яку, кажуть, влада роздавала народним ополченцям (тобто всім охочим), про приміські сільради, забиті похмурим людом з мисливськими рушницями, і те, як голову однієї з них мало не винесли на вилах, коли той запропонував хлопцям "іти додому". Тобто про "цивільний" драйв, гін, хіть та, можливо, навіть патріотизм, хоч Південний вокзал у Харкові у той самий час штурмували юрми від'їжджим. Натомість у цій книжці досліджено перебіг саме бойових дій російсько-української війни на Харківщині у 2022 р., включаючи події першої та другої стратегічних оборонних операцій (відповідно, 24 лютого – квітень і травень – серпень 2022 р.), а також першої стратегічної наступальної операції (вересень – початок листопада 2022 р.). Конкретно, фактографічно, без зайвої лірики.Ендрю Шонфілд. Повоєнна економіка: історія європейських економічних див. – К.: Наш Формат, 2025Так вже повелося, що дальні сусіди нас зажди дивували. Тож "Повоєнна економіка" Ендрю Шонфілда про історію європейських економічних див лише вкотре підтверджує те, що наші автори й без того знали, надто ж у згадані, тобто воєнні та повоєнні часи. "Довелося в 1945 році після поразки Німеччини бачити знищені німецькі міста, - згадував перший бургомістр Харкова О. Семененко. - Там ніколи не переставала функціонувати електрика, крамниці безперервно продавали бідний харчовий раціон, була вода, функціонувала залізниця. Там ніхто не вмер з голоду". Тож мова наразі про те, як після Другої світової війни перед Західним світом постало питання відбудови та розвитку, і саме використання країнами Європи власних інституційних шляхів та історичних особливостей відносин між державою, бізнесом та суспільством зумовило повоєнне економічне диво — два десятиліття зростання і процвітання завдяки вмілому плануванню, впровадженню інновацій, "зміні стилю" приватного підприємництва та управління економікою держави загалом. Таким чином, автор аналізує еволюцію ринкових економік і розглядає, як західні країни інтегрували державне втручання з ринковими механізмами для досягнення економічного розвитку та соціальної стабільності. "Повоєнний досвід показує, - доводить він, - що існування вбудованих стабілізаторів економіки може несприятливо впливати на розробку економічної політики. Вони посилюють бажання спокою в момент, коли уряд мусить вибирати між двома варіантами дій. Це особливо характерно для США, де існує народна традиція кричати "руки геть!", щойно федеральна влада починає демонструвати рух до якоїсь конструктивної політики. Єдиний виняток — явна криза, як під час "ста днів" Франкліна Рузвельта 1933 року. У таких випадках уряду дозволяють втручатися скрізь і навіть цього очікують. Але то лише в разі допущення, що тіло нації зазнало тимчасового каліцтва. Щойно воно відновить свої спромоги, нянька з Вашингтона має повернутися до звичайних обов’язків у глибині будинку. Це допущення не заважає уряду втручатись у повоєнні американські рецесії з позитивним результатом".В'ячеслав Агеєв. Релігія має померти, або У кого ми повіримо після Бога. – К.: Віхола, 2025Автор цієї книжки - релігієзнавець, філософ, дослідник нових релігійних рухів, співзасновник Майстерні Академічного Релігієзнавства, масон (мало не рептилоїд), який жив у Індії і вивчав медитацію та йогу ще до того як це стало мейнстримом, викликав духів і передбачав майбутнє. У межах релігієзнавчого експерименту заснував Церкву Великої Качки і, як Верховний Крячеслав, проповідує спасіння через споглядання качок і містичну практику кахка-йоги. При цьому всьому автор умудряється бути агностиком і вірянином десятка різних релігійних організацій (від баптизму до тантричного буддизму). Загалом у книжці В'ячеслава Агеєва "Релігія має померти, або У кого ми повіримо після Бога" розповідається про те, як багато якого люду - християни, агностики, буддисти, скопці, растафаріани, атеїсти, кришнаїти та мусульмани - за всі часи шукали систему координат, яка не лише дала би відповіді на питання "життя, Всесвіту і взагалі", а й підтримувала їх протягом усього життя. Власне, й знайшли для себе, і немає значення при цьому, у кого саме людина вірить — у Бога, Будду, Штучний Інтелект чи комунізм зі спогляданням качок. Усі ці системи так чи інакше дають відповіді на основні питання людства та працюють за схожими правилами. Зокрема автор пояснює, як релігії функціонують та як заробляють гроші, борються за владу, використовують психоактивні речовини і секс та як реагують на нові виклики, — від ЛГБТ та економічних катастроф до воєн і Соvіd-19. Чому комунізм, попри найжорстокіші репресії, так і не зміг знищити релігію? Як щупальця конспірології проникають у людську свідомість і чому критичне мислення вимикається, коли йдеться про теорії змови чи про бойових комарів НАТО та рептилоїдів? Так само захоплююче автор розмірковує про те, чи зможуть торжество науки, Штучний Інтелект і колонізація Марса побороти еволюційну "прошивку" та прибрати релігію з арени.Герман Гессе. Щоденники. Том 1. – Х.: Фоліо, 2025Таємниця в автора цієї книжки за життя була одна-однісінька, але розкрити її вдасться хіба що його читачам. Адже справді, як йому вдавалося бути таким популярним водночас серед геть різних людей - від хіпі до пацифістів, від європейських інтелектуалів до екоактивістів. Хай там як, але у "Щоденниках" Германа Гесе, про які мова, всі персонажі — цілком реальні люди. У різних фрагментах нотаток письменника розкидані його оцінювальні висловлювання - неупереджені, об’єктивні, чесні, особливо щодо себе. "38.11.1892, - нотує автор. - Вступ до гімназії у Каннштадті (7 клас). Пансіон Гайгер. Я майже нічим не займаюся, окрім улюбленої латини. Музика. Стаю соціал-демократом і вчащаю до трактиру. Пиво й розмірковування. Читаю майже тільки Гайне, якого дуже наслідую. Я все ще в поганих стосунках із Кальвом і влаштовую на вакаціях багато сцен". До речі, цей феномен, а саме – творче "неробство" -буде притаманний авторові протягом всього його життя. Сам письменник відверто визнавав, що жоден робітник ніколи б не подав йому руки, якби дізнався, як багато часу – годин, днів, а то й тижнів – він іноді витрачає на справжні дурниці, бездумно спостерігаючи за довколишнім "живим" життям. Загалом цей том "Щоденника" охоплює період із 1899-го по 1914 рік, в якому - формування світоглядних та естетичних засад творчості Гессе, подорожі до Італії та враження від поїздки до Індонезії й розкриття кризових явищ подружнього життя. Прикінцеву частину становлять записи, пов’язані з початком Першої світової війни, загальними настроями в Німеччині та Швейцарії, антивоєнною позицією письменника, який був пацифістом і патріотом водночас.Олександр Петухов. Університет для мольфарів. – К.: Зелений Пес, 2025Поки мольфари у цій книжці вчаться, у нас є шанс пізнати не менш важливу науку щодо сучасної міфології та її реальних наслідків. Роман Олександра Петухова "Університет для мольфарів" – безперечно, цікаве й повчальне читво, але ми також можемо, нарешті, дізнатися про саму суть цього прадавнього явища. Адже до цього були хіба що чутки про те, як мудрі віщуни з карпатського краю передбачають майбутнє й захищають від зла. Загалом у романі чимало про таємниці мольфарів, але хіба тільки про це? Чимало міфологічного люду живе в цій історії, встигай лише запам’ятовувати, стежачи за карколомним сюжетом. "Люди-горили - так, але їх небагато, - дізнаємося ми. - Це елітні жовніри сусідньої країни. Степняки - і менші, і слабші, і висоти бояться. Вони б і не лізли у гори, та їхньому кагану потрібна інформація. Тому наймає перших і гонить примусово других. Наші гори відділяють східну країну від великого західного світу. Кружний шлях довгий. Мокшики шукають коротку путь і через це шлють горил кагану степняків, які не дуже войовничі самі по собі. Каган і сам - мокшик, даруночок від сусідів. Він і не думав домовлятися, лаштував набіги. Та літуни - горці, а горці і гордість - одне й те саме". Тож, за сюжетом, головні героїні потрапляють у пригодницьку круговерть, що сягає часів Данила Галицького. Здавалося б, це лише сон, і марення скоро мине, та не все так просто, адже сила, якою наділені дівчата, передається із покоління у покоління, і саме вони — обрані. Та й дивні зникнення людей у горах змушують задуматись, адже вісточки від тих, хто, здавалося б, давно загинув, приходять рідним. Героїні зустрічають легендарних та міфічних особистостей, проте шлях, який вони мусять пройти разом, не завжди віщує перемогу, — тут хоч би лишитись живими. Хоча що таке життя без пригод? А також таємниць, які варто розкрити.