Gazeta.ua

Часто можна почути: "Шо". Мовляв, це суржик, негарно, неправильно. Насправді - ні. Уживання "шо" має глибоке лінгвістичне та діалектологічне підґрунтя стверджує на своїй сторінці в Іnstаgrаm тренер з ораторського мистецтва Ольга Мацьопа. По-перше, "шо" - це не русизм Слово "шо" не є запозиченням з російської мови, а є варіантом українського питального займенника "що", характерним для південно-західних та північних діалектів. Воно історично зафіксоване в говорах Волині, Поділля, Закарпаття, Буковини, частини Полісся. Класики фіксували "шо" в художній мові У художній літературі "шо" вживали не лише задля стилізації під живу мову - воно трапляється у творах Івана Франка, Панаса Мирного, Ольги Кобилянської, навіть у Лесі Українки, коли передаються діалекти або усне мовлення персонажів. Наприклад, у Франка: "Та шо ти мені розказуєш?" Це - не помилка. Це - жива мова українського народу. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Це можна сказати лише українською: 10 слів, які неможливо перекласти російською У нормах мовознавства - це розмовна, не літературна форма "Шо" - не нормативна форма для офіційного або писемного мовлення, однак вона не є помилкою в усному спілкуванні, особливо в контексті розмовного або емоційного стилю. "Це не суржик, а територіальний діалектизм, який допустимий у неформальному мовленні. Слова, які ми використовуємо у розмові, можуть як підсилити авторитет, так і зруйнувати його. Вульгаризми, росіянізми чи спотворені слова створюють враження недбалості та неповаги до співрозмовника. Якщо ви хочете звучати переконливо та викликати довіру, варто уникати цих мовних пасток.