Gazeta.ua

15 червня 1934-го у Варшаві член ОУН Григорій Мацейко підстрелив міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького. Політик помер у лікарні. Рішення про вбивство Перацького ухвалив Революційний трибунал ОУН у Берліні. Політик був одним із головних організаторів Пацифікації в Галичині у вересні - листопаді 1930 року. Той період характеризувався боротьбою із внутрішньою опозицією проти режиму санації Юзефа Пілсудського, а також проти українських націоналістів. Польська поліція та армія проводили масові арешти, побиття та вбивства українців, руйнували українські установи. Це не зупинило масових акцій саботажу проти польських державних установ, а дало протилежний ефект. Пізніше Перацький ініціював каральні заходи щодо українців Лемківщини, Волині й Полісся. План замаху на міністра розробив бойовий референт Крайової Екзекутиви ОУН Роман Шухевич. У дію його вводив зв'язковий Микола Лебідь - "Марко", а загальне керівництво здійснював Степан Бандера - "Лис". Убити міністра погодився Григорій Мацейко - "Ґонта". ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Варшавському процесі націоналістів засудили до смертної кари 15 червня, у п'ятницю, Перацький, як зазвичай, приїхав на каву до "Товариського клубу" на вулиці Фоксаль, 3 у Варшаві. Націоналісти знали про цю традицію, виготовили й підклали невелику бомбу. Але Мацейко не зміг її підірвати. Тоді він дістав пістолет, підбіг до міністра, вистрелив декілька разів і втік. Кулі влучили у капелюх і голову. Мацейку вдалося сховатися від переслідувачів і незабаром виїхати з країни. Він перебрався у Чехословаччину, а звідти в Аргентину. Зрештою оселився в містечку Ланус біля Буенос-Айреса. Після убивства міністра розпочалося слідство. Висували версію, що атентат здійснили польські націоналісти, яким 1922 року у варшавському палаці товариства заохочення мистецтв, уже вдалося вбити першого президента Польщі Габрієля Нарутовича. Але врешті слідчі й преса зійшлися на тому, що це зробили члени ОУН. За інформацію про вбивцю обіцяли 100 тис. злотих винагороди. Розпочався Варшавський судовий процес, у якому багатьох діячів ОУН, зокрема, Степана Бандеру, засудили до страти. Пацифікація охопила майже 450 сіл і містечок. Проводили голова уряду Польщі маршал Юзеф Пілсудський і міністр внутрішніх справ Феліціян Славой-Складовський. Приводом стали протести українців у Галичині щодо польського панування. Відповідальність за це покладали на ОУН та Українську військову організацію. Поляки хотіли послабити українські політичні сили в краї. До неї залучили понад 1 тис. поліцейських, військову кавалерію та допоміжні підрозділи. Село оточувало військо, чоловіків збирали й по черзі били зазвичай давали 25 буків. Бувало, щоб принизити, кидали в ями з гноєм. Нібито шукаючи зброю, руйнували будинки, громадські читальні й кооперативи. Розсипали борошно, доливали до нього гасу, розпорювали подушки й перини. Арештували адвоката Володимира Целевича та священника Івана Ліщинського. Ліквідували українські молодіжні організації: "Січ", "Пласт", "Сокіл", розгромили "Просвіту" й кооперативи.