А родоначальник — то хто? Предок, від якого веде свій початок який-небудь рід. До прикладу, Остап Вишня писав: «Пішов [Стецько] із Слобожанщини аж на Львівські землі, там оселився й став за родоначальника всіх теперішніх Стецьків». Основою для створення українських прізвищ часто ставали імена батьків, посада чи професія людини, її етнічне походження, певні особисті риси. Але не всі є зрозумілими для мовців зараз, адже вІдомості про значення певних слів стерлися. Гайда шукати відповіді разом.Чи замислювалися ви, а навіщо людям знадобилися прізвища? Усе просто: коли суспільство розвивалося, а держава розбудовувалася, одного лише імені було замало. Держава мала точно знати, хто є хто — аби збирати податки, вестИ облік і ухвалювати закони. Саме тому виникнення прізвищ — це не про вигадливу моду, а про життєву потребу. Цікаво, що в Італії прізвища виникли з ХІ століття, в Англії — з ХV століття, у Данії та Швеції — з ХVІ століття, Франція офіційно закріпила їх побІжно законом короля Франциска І про громадянське становище 1539 року. А німці остаточно перейшли на прізвища вже у ХVІІ столітті. Так аргументувала дослідниця словʼянських антропосистем Світлана Медвідь-Пахомова.Але прізвища виникали не у всіх одночасно. Спершу — в аристокрАтії, панства, шляхти. А звичайний люд чекав на власні прізвища ще… добрі три століття. Наприклад, у хорватів знать мала прізвища ще з ХІІ століття, а більшість селян жила без них аж до ХVІІ. У поляків шляхта мала родові імена у ХVІ столітті, а селяни залишалися без них навіть у ХVІІІ. У російської аристократії прізвища формувалися впродовж ХV – ХVІ століть, а селяни не мали їх до реформи 1861 року, коли скасували кріпосне право.А що ж Україна? Тут мовознавці й досі сперечаються про точні дати. Проте дослідниця ЛукІя ГумЕцька, вивчаючи українську актову мову ХІV – ХV століть, виділила патронімічні особові назви, тобто назви за власним іменем спільного предка по чоловічій лінії, які виконували, очевидно, функцію прізвищ у сучасному розумінні. Втім, на думку мовознавця у царині ономАстики, зокрема антропонІміки, яка вивчає власні назви людей, Івана Сухомлина́, відімЕнні українські прізвища виникли ще раніше — впродовж ХІІІ – ХІV століть, адже досліджений науковцем сучасний арсенал живих народних форм імен був типовим для Наддніпрянщини ХV – ХVІ століть, а форми деяких сучасних прізвищ уже були зафіксовані в памʼятках не тільки ХVІ століття, але й VІІ. А це свідчить про те, що такі прізвища творилися ще раніше в живому народному мовленні від розмовних форм імен, передавалися від покоління до покоління часто без лексико-морфологічних змін. На користь виникнення прізвищ в українців у ХVІ столітті дослідник навів тотожні (тобто Дід, Коза, Талалай, Шульга́, Балабан, Бандура) або схожі лексичні паралелі між сучасними прізвищами Наддніпрянщини та іменуваннями в «Списку низовИх козаків» 1578 року і в «Реєстрі козаків низовИх запорозьких…» 1581 року (наприклад, від Подолянина 1578 року утворилися прізвища Подоляк і Подолян; від прІзвищевої назви Дід 1578-го зʼявилося прізвище Діденко; а від Козуба 1881 року утворилися прізвища Козуб і Кузуб).Натомість на думку дослідниць Віри Франчук та Оксани Неділько, українські прізвища почали формуватися в тридцяті роки ХVІІ століття. Саме тоді на території північної частини Лівобережжя багаті вЕрстви суспільства мали спадкові прізвища, які брали свій початок із ХVІ століття, хоча процес закріплення прізвищ широких мас відбувався в другій половині ХVІІ століття, цьомУ сприяло укладення реєстрОвих списків козаків і загальний перЕпис населення з метою обклАдення його податками. Подібне припущення висловлював й Іван Франко, який теж вважав, що початок закріплення прізвищ сягав серЕдини ХVІІ століття, коли Петро Могила 1642 року доручив священникам вестИ метричні книги, де фіксували новонароджених, померлих та тих, хто брав шлюб.Досліджуючи українську історичну антропонІмію (тобто сукупність власних назв людей), мовознавець Михайло ХудАш дійшов висновку, що неунормованість і довільне вживання особових назв в Україні існували доти, доки не запровадили кодифіковане право та практику ідентифікації особи, унормовані з боку держави, наприкінці ХVІІІ століття у Галичині від патенту Йосифа ІІ, а згодом і на початку ХІХ століття від патенту цісаря Франциска І. Через деякий час у всій Австрійській імперії, до складу якої входила й частина України, запровадили «Загальний цивільний кодекс», який й закріпив уживані особові назви як спадкові скамʼянілі родинні прізвища. На іншій території України, яка входила до складу Росії, таке унормування почалося 1826 року. Саме цей період антропонімІсти вважають вирішальним у процесі становлення українських прізвищ.До того ж дослідник Михайло ХудАш дає й чітке визначення терміна прізвище: «Прізвище — це додАване до власного імені й назви по батькові спадкове незмінне офіційне родинне найменування, яке передається від батька до шлюбних дітей або (у передбачених законодавством випадках) від матері, при шлюбі від чоловіка до дружини й навпаки, і в офіційній практиці ідентифікації особи вживається після імені й назви по батькові або перед ними». Мовознавець в такий спосіб стверджував, що про українські прізвища в сучасному розумінні цього терміна можна говорити, починаючи з 30-х років ХІХ століття, хоча ще до кінця століття в ідентифікації низів суспільства існували відхилення навіть в урядових документах. Усі іменування особи, які існували до зазначеного періоду й наближалися до цьОго поняття та трактувались іншими дослідниками як прізвища, науковець умовно пропонував називати прІзвищевими назвами. Таке твердження стало загальновизнаним у сучасній антропонІміці.Найчастіше в Україні трапляються прізвища, утворені від особових власних імен, що не дивно: нащадків називали переважно за іменем батька, а також матері або діда — спершу це могло бути просто прізвисько, яке далі трансформувалось у прізвище цілого роду. Так виникли патронімічні та матронімічні прізвища, тобто ті, які утворилися від особових власних імен.Найбільше прізвищ цьогО виду утворено від чоловічих імен, що можна пояснити соціальним статусом чоловіка в суспільстві й давньою традицією українського народу давати іменування дитині за батьком: ПетрЕнко, ІванЕнко й ІваничУк, АнтонЕнко й Антонюк, ОлексІєнко й Олексійчук, ЯрЕменко і Яремчук тощо. Історично склалося, що родоначальниками насамперед вважали чоловіків. Тому це найбільша група українських прізвищ.А тепер дослідІмо, як одне канонічне імʼя може розквітнути цілим «родовим деревом» українських прізвищ. Це, до слова, називають антропонІмним гніздом. Візьмімо для прикладу імʼя Григорій, яке дало життя десяткам різних прізвищ. Наполегливо рекомендую опрацювати текстовУ (памʼятаймо й про правильний наголос) версію цього випуску подкасту «Ошатна українська» зі Світланою Білою на Громадському радіо, адже ви зможете побачити, який візуальний вигляд має це антропонІмне гніздо, в якому подані антропОніми (тобто власні імені людей) реконструйовані з прізвищ.
Отже, загалом від імені Григорій походять прізвища Григоре́нко, Гри́горов, Григоро́вич, Гришко́, Гри́щенко, Гри́шин, Грищу́к, Грине́вич, Грине́нко, Гринько́, Гринче́нко та Грінче́нко, Гринчу́к, Грице́нко, Гри́ців, Грицаєнко, Грицун, Грицунко та інші.
В основі деяких прізвищ лежать антропОніми, утворені одночасно усіченням і суфіксацією. Тобто спочатку скорочували офіційне імʼя, додавали до нього суфікс, а вже потім від цьОго творили прізвище. Наприклад:
імʼя Дементій скоротили до зменшувально-пестливої форма Дема — і так виникло прізвище Деменко;імʼя Кузьма усікли до Кузі — і так утворилося прізвище Кузін;імʼя Савелій — до Сави, звідки й пішли прізвища Савин та Савенко;Хома, утворений одночасно усіченням і суфіксацією від імʼя Нахомій, подарував прізвище Хоменко, Ярмолай став Ярмолою — і перетворився на прізвище Ярмоленко.
Загалом в основах прізвищ лежать імена, утворені різними формантами, які приєднувалися до повної, скороченої або ж ускладненої іншим суфіксом основи, яка вже побутувала у функції самостійного антропОніма:
АндрУсенко < Андрусь < Андрій, Демченко < Демко < Демʼян, ЄвтушЕнко < Явтух < Євтихій, Захарченко < Захарко < Захар, Іванченко < Іванко < Іван, Іващенко < Івасько < Іван, Ільченко < Ілько < Ілля, Іщенко < Ісько < Ісь < Іван, Кириченко < Кирик < Кирило або від апелятива, тобто загальної назви — кирик, що в говірках означає «малий чоловік»; до слова, власне імʼя Кирик набуло такого значення в полтавських та південнокиївських говорах;КостючЕнко < Костюк < Кость < Костянтин (в останньому відбувається накладення найпоширеніших в українській мові суфіксів -ук (-юк), які вичленовуються в антропОнімах, які побутують переважно на Правобережній Україні, та -енк-о — на Лівобережжі),Онищенко < Онисько < ОнИсим,Савченко < Савка < Савелій,Терещенко < Терешко < Терентій,Харченко < Харко < Харитон, Юрченко < Юрко < Юрій, Ющенко < Юсько < Юхим.
До слова, прізвище Буданов таЇть у собі два варіанти походження. Перше — від давньоукраїнського імені Будомир у значенні «той, який збуджує або пильнує». Згодом воно перетворилося на імʼя Будан. Пізніше доданий суфікс -ов дав дослівне тлумачення, тобто Буданов — син Будана. За іншою версією, прізвище породжене від калмицького слова «будан», що означало «ледар» чи «юшка з борошном». А калмИки — це єдиний монгольський і буддийський народ Європи, який проживав на землях сучасної Росії. У цьОму випадку суфікс -ов свідчить про зросійщення прізвища. Жінка ж мала обмежені права в суспільстві, тому дитину називали за матірʼю у разі відсутності чоловіка, коли вона ставала вдовою або коли народжувала позашлюбну дитину. Прикладом іменування дитини за матірʼю можуть слугувати промовисті українські прізвища: Удовенко (тобто син удови), Безкоровайний (адже коровай пекли на весілля, тому дитина, народжена «без коровая», позашлюбна). Від жіночих імен утворені прізвища Ганич (тобто від імʼя Ганна), Орищенко (від імені Оришка), Мотрич (від імʼя Мотря) тощо. Але прізвища на ґрунті жіночих імен виникали не тільки тоді, коли роль родоначальника виконувала жінка, але якщо й дружина мала вищий статус за чоловіковий. А ще в такому разі могло йтися про жінку із сильним, вольовим характером, яка була головою в родині.Загалом утворень, які походять від жіночих імен, мало. Але багато з них мають у своїй основі суфікс -к-. Наявність у твірнІй базі цього суфікса можна пояснити тим, що в живому мовленні використовували не повні офіційні форми жіночих імен, а скорочені розмовно-побутові варіанти, серед яких значне місце посідали імена із суфіксом -к-, утворені від усічених основ. Ці антропОніми, очевидно, вживали без будь-якого емоційно-експресивного відтінку, про що свідчать памʼятки ділової мови Лівобережної України ХVІІ століття.
В основах прізвищ також лежать жіночі імена Марія, Уляна, ГафІя, Меланія, Катерина, Феодосія, Христина, Ірина, ПараскОвія, ПелагЕя, ДомАха, Настасія. Ці та інші жіночі імена відтворюються в таких прізвищах: Вірич, Варюта, Веклич, Гапич, Гапченко, Домнич, Іринин, Катрич, Малащук, Маринич, Марусич, Марущак, Марущенко, Марюта (< Марфа), Настечко, Одарич, Оленич, Орисенко, Оришич, ПалажЕнко, Паранька, Паранько, Райкун, Солоха, Сонін, Улянко, Улянченко, Фенич, Хіврич, Христич, Христюк та інші.
На заході України поширені прізвища на -ишин, які генетично є матрОнімами, які своєю чергою походять від андрОнімів — іменування жінки за іменем, прізвищем чи прізвиськом її чоловіка (наприклад, Данилючка, Петрова, Терпелиха… від Данилюк, Петро, Терпило); тож прізвище Федоришин утворене від андрОніма Федориха, Дзюбишин — від Дзюбиха, Іванишин — від Іваниха, Стефанишин — від Стефаниха, Павлишин — від Павлиха. У сучасній українській мові андрОніми в офіційному вжитку не використовують, їх кваліфікують лише як особливий вид прізвиськ. До слова, якщо ви маєте у прізвищі суфікси -ів, -ин, -ишин, ваші предки, імовірно, з Галичини. Такі компоненти — вказівка на приналежність дітей батькам — дослівно означали «ти мій» (наприклад, син Івана — ІвАнів, син Дмитра — Дмитришин). Загалом прізвищ із привласнювальною ознакою в українському реєстрі найбільше. Творили такі форми від імені батька чи матері, а ще від їхніх прізвиськ або професій. Прізвища із суфіксами -ук, -юк родом із Закарпаття та Галичини, найчастіше їх творили від імен чи прізвиськ дідуся або бабусі (Артемчук — онук Артема, Гуменюк — внук Гуменного). Суфікси -ак та -ич були популярні на Закарпатті (Грицак — син Гриця, Маринич — син Марини). Прізвища із суфіксальною морфемою -енко поширені також в центральній частині України. Дослівно — це «хтось маленький» (Петренко, Мельниченко, Шевченко, Коваленко, ПрокопЕнко і море інших). Професії теж залИшили слід у творенні прізвищ. Наприклад, прізвища Бортник і БОртиков походять від назви професії, яка утворилася від найменування діяльності — «бортництво», тобто лісове бджільництво. У давнину існував термін «борть» і він окреслював вулик у дереві. Від цьОго й сформувалося найменування професії, відомої ще з часів Руси-України. Стає зрозуміло, що бортник — це збирач меду диких бджіл. Прізвища Бондар, Бондаренко, Бондарчук походять від майстрів, ремісників, які виробляли діжкИ чи деревʼЯні відра. Імовірно, в середині найменування лежить слово «бОдня» — так називали діжку з кришкою, різновид вулика або верхню частину воза з дОщок. Є припущення, що воно примандрувало до нас із латини через посередництво германських мов.
Прізвища Кухаренко, Кухарчук походять від слова кухар; Маляренко, Малярчук — від слова маляр;Мельник, Мельниченко, Мірошник — від власника млинА;Солодо́вник — той, хто робить солод;Соля́р — той, хто виварює сіль з води, той, хто торгує сіллю.
До слова, прізвище Сирський — не популярне в Україні прізвище, адже налічують усього 13 носіїв. Кінцівка на -ський або -цький вказує на польське походження його власників, які могли бути представниками шляхти чи семінаристами. Ймовірно, походить від прізвиська Сир. Так могли називати людину, яка виготовляла чи продавала молочний продукт. Цікаво, що в деяких говірках сиром називали ділянку лісу, призначену для смолокуріння. Тому предки ексголовнокомандувача ЗСУ могли добувати смолу із хвойних дерев. Прізвища Столяренко, Столярчук походять від слова стОляр;Тютюнник — той, хто працює на тютюнових плантаціях;Шевченко, Шевчук — той, хто шиє чоботи;Кравченко, Кравець, Кравчук — той, хто крОїть і шиє одяг. Прізвище Кушнір походить від ремесла людини, яка вичинЯла хУтро і шила з нього одяг, головні убори. Якщо хтось із вас має прізвище Лихвар, знайте, що так казали на людей, які позичали гроші під високі відсотки. У корені слова закладений прасловʼянський іменник lîх(ъ)vа. Ним окреслювали явище, коли давали високовідсОткову позику. Або ще ли́хво́ю могли називати просто відсоток чи прибуток. А деякі походили від жартівливих прізвиськ, які позначали ту чи іншу професію: Вовкобой, Вовкодав — мисливці; Волобуй, Волобуєв — той, хто бив волів на бійні, як і Різни́к, Різниченко; Дубогрій, Дубодій, Дубоділ — тЕслі; Козолуп, Коновал — теж різникИ. Цікаву групу утворюють прізвища, які походять від назв кОней та волів, володіння якими було настільки важливим для селянИна, що характерне для тварини найменування за мастю чи якоюсь іншою ознакою односельці могли перенести на її господаря. Так виникли прізвища: Сивокінь, Білокінь, Чорновіл, Гнідий, Громак (порівняймо зі словом громАк, що означає «баскИй кінь»), Чалий, Багрій (порівняймо зі словом багрій, що означає «сіро-бурий віл»), Смаглій (порівняймо зі словом смаглій — «віл майже чорної масті»), Гулий (тобто «безрогий віл або корова»).
Чи не кожен добре знайомий із творчістю письменника Михайла Стельмаха, але мало хто здогадується, що його предки виготовляли возИ, сани й деревʼЯні колЕса. До слова, польською мовою «stеlmасh» — це «коліснИк, каретник», німецькою Stéllmасhеr — виробник возІв.
Простежмо з-за лаштунків історії, звідки походить прізвище Драгоманови. Значення слова драгомАн — товмАч, тобто перекладач. Драгоманови — український козацько-старшинський рід, який має грецьке походження та отримав статус дворянського за часів Російської імперії. Найвідоміші його представники — брат і сестра Михайло та Ольга. І ось що цікаво: Ольгу Драгоманову (після шлюбу — Ко́сач) ми добре знаємо як Олену Пчілку — українську перекладачку, письменницю та громадську діячку, матір Лесі Українки. А її брат Михайло Драгоманов — видатний науковець і перекладач. Збіг? Варто додати, що мало не кожен представник роду Драгоманових-Ко́сачів мав здібності до вивчення мов: Олена Пчілка володіла пʼятьма мовами, Леся Українка — приблизно десятьма, її брати й сестри також присвятили свою діяльність перекладу.Також є прізвища, які вказують на звʼязок носіїв з історичними подіями, наприклад, прізвища Колій, Коліє́нко походять від учасників Коліївщини; Левенець, Опришко повʼязані з учасниками повстань, з опрИшками Карпат і повстанськими ватажками; до слова, саме лЕвЕнець позначає ще й високого, дужого юнака, а друге значення цього слова — гайдамАка, тобто учасник народно-визвОльної боротьби ХVІІІ століття на Правобережній Україні проти польсько-шляхетського гніту. Доба козаччини спричинила появу та поширення специфічних прізвищ. Кожен козак на Сі́чі отримував нове імʼя чи прізвисько за різноманітними ознаками — за зовнішністю, уміннями, звичками, чинАми, званнями та обовʼязками. А пізніше так стали називати його родину й нащадків. Наприклад, Хорунжий, Сотник, Стороженко, Саловоз, Носань, Шрам, Прохватило, Неїжборщ, Убийвовк та інші. До слова, за однією з версій, прізвище Зеленський чи Зелінський походить від назви селища Зеле́не або Зеле́нки. Останнє розташоване неподалІк Канева. Також є теорія про звʼязок з найменуванням кольору та утвореного від нього імені Зеленій. З одного боку, зелений асоціюється з весною, відновленням, родючістю, дозріванням і безсмертям. Водночас цю ознаку прикріплюють й до молодої, недосвідченої людини. Загалом прізвище Зеленський вперше зафіксували не пізніше серЕдини ХVІІІ століття. Його мали як представники польської шляхти, старшинИ часів ГетьмАнщини, російського дворянства, так і київські купці, духовенство, міщанство, члени єврейської громади та репресовані. Розгляньмо прізвища, повʼязані із зовнішністю людини, особливостями вдачі, фізіології, ситуаціями з біографії. Прізвище Дзюба, яке походить від слова «подзьобаний», означає, що предок мав сліди від віспи, бо мав шкіру з ямками. Прізвища Кирпа, Кирпатий походять від лексеми «кирпа» — тобто це ніс, трохи задертий угору, також прізвище могло означати рису характеру — пихатість, зухвальство. Джинджеря — людина, яка багато уваги приділяє зовнішності, чепуриться. Кучма — людина з пишним волоссям або власник шапки з густого розкОшланого хУтра. Прізвища Гладкий, Гладун, Гладченко позначали огрядну людину. Коротенко, Коротич — невисока на зріст людина. Прізвища Шульга́, Шульженко, Шульжук походять від слова «шульга» — тобто ліва рука — так називали людину, яка переважно краще володіла лівою рукою, аніж правою. Рева, Плаксій, Стогній, Стогнієнко — людина з вередливою вдачею. Заремба — молода, сильна людина, забіяка. Прізвище Залужний походить, найімовірніше, від місця проживання — тобто «той, який живе за лугом». Більшість власників цього прізвища раніше проживала у Дніпрі, Львові та Запоріжжі.Висновуємо, що прізвище — це генетичний код, розшифрувати який ви здатні на мовному рівні. Зазирніть у його корінь, подивіться на суфікс чи закінчення — і знатимете, як звали ваших прародичів або ким вони були, який характер мали. Й тут, до речі, вам стане у пригоді сайт «Рідні» генеалогічного товариства. Борімося за існування української та плекаймо питомість наших прізвищ. З вами була Світлана Біла та наша з вами «Ошатна українська»! Обіймаю вас й білими крилами свого прізвища! Запис Про що мовчать прізвища? спершу з'явиться на Громадське радіо.
