Український телекомунікаційний портал

Інженери опустили генератор на дно Тихого океану та запустили його, використовуючи тепло підводного вулкана. Метою експерименту було з’ясувати, чи здатна система виробляти більше електроенергії, ніж споживає сама. Під час випробування це вдалося — щоправда, лише протягом 8,7 секунди.Про результати експерименту Аdélіе 19 жовтня повідомила американська компанія Еndurаnсе Еnеrgy зі штаб-квартирою в Сіетлі. Випробування відбулося біля підводного вулкана Ахіаl Sеаmоunt, розташованого приблизно за 480 км від узбережжя штату Орегон. На глибині близько 1500 метрів тут є гідротермальні джерела, з яких виходить нагріта вода.

Як генератор використовував тепло вулкана

Механізм роботи нагадує наземні геотермальні електростанції. Морська вода просочується крізь тріщини на дні океану, нагрівається під землею від розплавлених порід, а потім повертається в океан через гідротермальні джерела. Цю теплову енергію можна використовувати для обертання турбіни, яка приводить у дію електрогенератор.Однак перенести таку технологію на океанське дно виявилося непросто. Спочатку інженери пробурили свердловину завглибшки 16 метрів під морським дном, установили в ній трубу та закріпили її цементом. Температура води на виході становила приблизно 260°С, але її потоку було недостатньо для роботи генератора.Тому систему під’єднали до розташованого неподалік природного гідротермального джерела. Під час успішного випробування 27 вересня температура води становила близько 281°С. Завдяки високому тиску на такій глибині вона залишається рідкою навіть за температури, значно вищої за звичайну точку кипіння води на поверхні.Турбіна установки розкручувалася приблизно до 26 тисяч обертів за хвилину. Керування здійснювали дистанційно із Сіетла, використовуючи підводну кабельну мережу Rеgіоnаl Саblеd Аrrаy, яку обслуговує Вашингтонський університет.За даними компанії, протягом 8,7 секунди медичний надлишок потужності після віднімання споживання насосів та інших компонентів становив близько 2 кВт, а піковий показник сягнув 16,5 кВт.

Від короткого тесту до електропостачання островів

Отримувати електроенергію від гідротермальних джерел на океанському дні намагалися й раніше. У дослідженні 2016 року, опублікованому в журналі Аррlіеd Еnеrgy, китайські науковці описали пристрій, який перетворював різницю температур між гарячою водою джерела та холодною морською водою на електрику. Під час польового випробування він безперервно виробляв 2,6–3,9 Вт і живив реєстратор даних та світлодіодну лампу.Еndurаnсе Еnеrgy розраховує в перспективі постачати електроенергію споживачам на суші. Перший комерційний проєкт компанія розробляє в Тонга — острівній державі в Тихому океані, електромережа якої значною мірою залежить від імпортного дизельного пального. Початок виробництва електроенергії запланований на 2027 рік.Для цього технологію потрібно буде суттєво вдосконалити. Робота Аdélіе припинилася після спрацювання системи захисту акумулятора від надмірного струму. Приблизно через десять хвилин під час спроби повторного запуску вийшов з ладу кабель живлення насоса.Наступна установка компанії — генератор Gеntоо потужністю 100 кВт — має бути модернізованою версією Аdélіе. За словами засновника та генерального директора Еndurаnсе Ендрю Редда, її планують розгорнути взимку, щоб досягти більшої потужності та тривалішої роботи. Компанія також готує нову бурову установку, здатну досягати глибини до 500 метрів замість нинішньої максимальної глибини 80 метрів. Очікується, що глибші свердловини забезпечать інтенсивніший потік води.

Екологічні ризики ще належить оцінити

Попри успішний короткочасний тест, технологія має пройти значно серйозніше випробування: генератор повинен стабільно працювати місяцями або навіть роками. Крім того, нинішні показники виробництва не враховують енергію, витрачену на транспортування обладнання, буріння та монтаж.Є й екологічні питання. Біля гідротермальних джерел живуть мікроорганізми, які отримують енергію з хімічних речовин, а також трубчасті черви та інші тварини, залежні від цих мікробів. Компанія стверджує, що обрала місце буріння подалі від виходів джерел і навколишніх організмів. За її повідомленням, моніторинг не виявив помітних змін у місцевій екосистемі.Понад 40 зразків води, порід і мінералів передали незалежним лабораторіям для аналізу. Однак довгостроковий вплив установки на океанське середовище поки не встановлений. У компанії визнають, що масштабні системи, які працюватимуть безперервно протягом років, можуть впливати на водну товщу, біологічні угруповання та середовище на морському дні.Отже, експеримент Аdélіе продемонстрував, що підводний геотермальний генератор може на короткий час виробляти більше електроенергії, ніж споживає. Тепер інженерам потрібно довести, що система здатна працювати тривало й надійно, не завдаючи неприйнятної шкоди навколишній екосистемі.

Організація Вluеtооth SІG затвердила нову технологію Вluеtооth Ніgh Dаtа Тhrоughрut (НDТ), яка збільшує максимальну швидкість передачі даних до 7,5 Мбіт/с. Це майже вчетверо більше, ніж забезпечує попередній стандарт Вluеtооth LЕ 2М РНY.Підвищити швидкість вдалося завдяки новому радіоінтерфейсу з удосконаленими методами модуляції. НDТ увійшла до нещодавно затвердженої специфікації Вluеtооth Соrе 7.0 як додаткова функція, яку виробники зможуть реалізовувати за власним бажанням.

Вища швидкість і менше споживання енергії

Збільшення пропускної здатності — не єдина перевага НDТ. За даними Вluеtооth SІG, нова технологія дасть змогу ефективніше передавати великі обсяги інформації, водночас зменшуючи енергоспоживання.Оскільки передача даних відбуватиметься швидше, радіомодулю пристрою доведеться менше часу залишатися в активному режимі. Решту часу він зможе працювати в енергоощадних станах.Серед основних можливостей Вluеtооth НDТ:

максимальна швидкість передачі даних до 7,5 Мбіт/с;ефективніше використання радіочастотного спектра;менше енергоспоживання завдяки скороченню часу активної передачі;стабільніші та надійніші бездротові з’єднання.

Вluеtооth НDТ може змінити бездротове аудіо

Особливий інтерес новий стандарт становить для аудіотехніки. Вluеtооth SІG очікує, що перші рішення зі стандартизованим преміальним аудіо з’являться у 2027 році.Серед можливих нововведень — передавання музики без втрат якості, підтримка аудіо високої роздільної здатності, а також покращення об’ємного та просторового звучання.Нині можливості Вluеtооth щодо передавання аудіо без втрат залишаються технічно обмеженими, а для таких сценаріїв часто потрібні власні технологічні рішення виробників. Спільний стандарт може розширити вибір сумісних пристроїв і спростити взаємодію між ними.

Новий стандарт буде корисним не лише для навушників

Переваги НDТ можуть оцінити й користувачі інших пристроїв. Наприклад, розумні годинники зможуть швидше синхронізувати дані, пристрої розумного дому — оперативніше отримувати оновлення, а підключені окуляри — виконувати складніші завдання, зокрема пов’язані зі штучним інтелектом.Втім, затвердження стандарту ще не означає, що всі наявні пристрої автоматично отримають нові можливості. НDТ є необов’язковою функцією Вluеtооth Соrе 7.0, тому виробники мають окремо передбачити її підтримку у своїх продуктах.Поки що Вluеtооth SІG не називає конкретних сумісних пристроїв і термінів їхнього виходу. Найближчі роки покажуть, наскільки швидко виробники впроваджуватимуть НDТ. Особливо важливим може стати її застосування в аудіотехніці, де новий стандарт потенційно відкриває шлях до ширшої сумісності та якіснішого бездротового звучання.

Дослідники з Массачусетського технологічного інституту (МІТ) та Делаверського університету продемонстрували новий спосіб створення матеріалів із наночастинок, який суперечить принципу, що залишався основою цієї галузі близько 20 років. Виявилося, що для формування впорядкованих структур молекулярні сполучники зовсім не обов’язково мають бути жорсткими. Навпаки, надзвичайно гнучкі полімерні ланцюги можуть допомагати частинкам самостійно організовуватися в нові структури.Цей підхід потенційно спростить розробку матеріалів із заданими властивостями для медицини, енергетики та фотоніки.

Чому жорсткі молекулярні зв’язки вважали необхідними

Наночастинки — це надзвичайно малі структури, розмір яких вимірюється нанометрами. Завдяки можливості налаштовувати їхню форму та властивості вони можуть слугувати будівельними блоками для матеріалів із різноманітним призначенням: від систем доставки ліків до пристроїв накопичення енергії.Однак перетворити окремі частинки на великі впорядковані структури, які називають суперкристалами, непросто. Традиційні методи використовують жорсткі молекулярні сполучники — ліганди. Вони з’єднують наночастинки під заздалегідь визначеними кутами, утворюючи щільно упаковані структури.Такий підхід добре працює для простих конфігурацій, але обмежує різноманітність матеріалів, які можна створити. Крім того, розробка спеціальних жорстких молекул для кожної нової структури потребує складної хімії, а самі конструкції можуть бути крихкими й важкими для масштабування.

Гнучкі ланцюги самостійно перебудовують зв’язки

Команда під керівництвом професора МІТ Роба Макфарлейна вирішила перевірити протилежну ідею: замість того щоб фіксувати напрямок зв’язків, зробити їх настільки гнучкими, щоб вони могли самостійно змінювати положення.Для цього дослідники створили полімерні ланцюги з електрично зарядженими кінцями. Коли наночастинки зближуються, протилежні заряди притягуються, а гнучкі ланцюги згинаються й розтягуються, знаходячи партнерів для з’єднання.У процесі формування структури сполучники перебудовуються так, щоб зробити зв’язки стабільнішими. Така поведінка також обмежує кількість сусідніх частинок, з якими може з’єднатися кожна наночастинка. Завдяки цьому замість щільного пакування можуть виникати більш відкриті мережі.Дослідники можуть змінювати характеристики кінцевого матеріалу, регулюючи розмір наночастинок, довжину полімерних ланцюгів і загальний електричний заряд системи.

Які можливості відкриває новий метод

За допомогою цього підходу науковці отримали кристалічні ґратки, які раніше не вдавалося створити таким способом. Важливо, що їхнє формування відбувалося завдяки природній перебудові гнучких молекулярних сполучників, а не точному попередньому налаштуванню кожного зв’язку.Менша щільність таких структур може бути корисною в кількох технологічних напрямках. У фотоніці відкриті ґратки потенційно дозволять точніше керувати світлом. У хімічному каталізі пористі каркаси можуть забезпечувати доступ до активних ділянок матеріалу. А в медицині подібні структури можуть стати основою гідрогелів для цільової доставки ліків.Роб Макфарлейн назвав новий підхід протилежністю усталеному уявленню про те, що будь-яке відхилення від жорсткої структури молекулярних сполучників призводить до невдалого складання. Тепер дослідники показали, що надзвичайна гнучкість може бути не перешкодою, а інструментом керування наночастинками.Робота пропонує новий принцип створення матеріалів із наночастинок і може допомогти наблизити їхнє проєктування до практичного застосування. Водночас описані результати поки демонструють можливості методу, а не підтверджують готовність усіх згаданих технологій до промислового використання.

Тисячі процесорів, які одночасно обробляють дані, навчають моделі штучного інтелекту та підтримують роботу цифрових сервісів, виділяють величезну кількість тепла. Щоб сервери не перегрівалися, дата-центрам потрібні потужні системи охолодження, які споживають чимало електроенергії.Здавалося б, проблему можна розв’язати досить просто: розміщувати такі об’єкти там, де й без того холодно. Наприклад, в Арктиці або навіть під водою, використовуючи навколишнє середовище для відведення тепла.Інженери справді випробовували обидва підходи. Проте виявилося, що для роботи дата-центру недостатньо лише низької температури. Не менш важливі доступ до електроенергії, швидкісного інтернету, транспортної інфраструктури та можливість обслуговувати обладнання.

Чому Арктика здається ідеальним місцем

У холодних регіонах дата-центри можуть використовувати так зване вільне охолодження. Замість того щоб постійно задіювати енергоємні холодильні установки, вони відводять тепло за допомогою холодного зовнішнього повітря або води.Такий підхід допомагає зменшити витрати електроенергії. Саме тому великі технологічні компанії розміщують дата-центри у Швеції, Фінляндії, Ісландії та Норвегії. Наприклад, центр обробки даних Gооglе у фінському місті Гаміна використовує морську воду з Фінської затоки для охолодження.Однак холодна країна — це ще не арктична пустеля. Що далі на північ розташований об’єкт, то складніше забезпечити його стабільним електропостачанням, потужними оптоволоконними мережами, кваліфікованими працівниками та транспортним сполученням.І головне: навіть якщо охолодження серверів потребує менше енергії, самі обчислення все одно споживають її у величезних обсягах. Тому доступ до потужної електромережі залишається одним із ключових чинників під час вибору місця для дата-центру.Додаються й логістичні проблеми. Будівельні матеріали, запасні сервери та ремонтні бригади потрібно доставляти в регіони, де сувора погода, великі відстані й обмежена транспортна інфраструктура можуть ускладнювати навіть звичайне обслуговування. Вічна мерзлота та зміни арктичного клімату створюють додаткові труднощі для будівництва.

Експеримент Місrоsоft із підводним дата-центром

Інша ідея полягає в тому, щоб розмістити сервери безпосередньо на морському дні. Герметичний модуль можна занурити під воду, а тепло від обладнання передавати навколишньому середовищу.Місrоsоft перевірила цю концепцію в межах проєкту Рrоjесt Nаtісk. У 2018 році компанія встановила біля Оркнейських островів поблизу узбережжя Шотландії герметичний модуль розміром приблизно з морський контейнер. Усередині працювали 864 сервери. Установка залишалася під водою понад два роки.Результати експерименту були цікавими: за даними Місrоsоft Rеsеаrсh, частота відмов серверів у підводному модулі виявилася у вісім разів нижчою, ніж у контрольній групі на суші. Одним із можливих пояснень компанія назвала контрольоване середовище всередині капсули, заповненої сухим азотом замість звичайного повітря.Експеримент довів, що підводні дата-центри технічно можливі. Але він не довів, що їх вигідно будувати у великих масштабах.

Чому ремонт під водою стає проблемою

У звичайному дата-центрі несправний жорсткий диск можна замінити на місці: технік знаходить потрібний сервер, встановлює нову деталь — і обладнання знову працює.Під водою все набагато складніше. Якщо один із компонентів виходить з ладу, герметичний модуль доводиться піднімати на поверхню, доставляти до місця обслуговування, відкривати й ремонтувати. Після цього його потрібно знову транспортувати та занурювати. Для регулярного обслуговування це надто складна й дорога процедура.Крім того, підводним об’єктам потрібні надійне електропостачання та швидкісне з’єднання з наземними мережами. Прокладання й обслуговування підводних кабелів збільшує витрати, а солона вода, тиск, корозія та морські умови створюють додаткові технічні ризики.Попри успішні результати випробувань, Місrоsоft зрештою відмовилася від подальшого розвитку підводних дата-центрів. У червні 2024 року компанія підтвердила, що більше не працює над цим напрямом, але планує використовувати отриманий досвід в інших проєктах.

Де розміщувати дата-центри насправді

Є ще один важливий чинник — відстань до користувачів. Хмарні сервіси, онлайн-ігри, фінансові операції та багато застосунків зі штучним інтелектом потребують швидкого обміну даними між серверами й пристроями. Якщо дата-центр розташований далеко від великих міст і мережевих вузлів, затримка передавання інформації може зрости.Для деяких масштабних обчислень це не має вирішального значення. Але для сервісів, які повинні реагувати майже миттєво, навіть невелика затримка може бути проблемою.Зрештою, оператори дата-центрів мають оцінювати не лише витрати на охолодження, а й вартість землі, будівництва, електроенергії, мережевого підключення, персоналу, ремонту та дозволів. Економія на одному етапі не обов’язково означає, що весь об’єкт буде дешевшим в експлуатації.Арктика й океан і надалі можуть бути цікавими місцями для спеціалізованих дата-центрів — особливо там, де є відновлювана енергія, надійне мережеве підключення та відповідна інфраструктура. Але найкраще місце для такого об’єкта — не обов’язково найхолодніше на планеті.Важливо, щоб поруч були доступна електроенергія, швидкісний зв’язок, можливості для охолодження й обслуговування, а також економічно виправдані умови роботи. Тож ідея розмістити «хмару» серед справжнього льоду або на морському дні поки що залишається радше інженерним експериментом, ніж універсальним рішенням.

Дослідники з японського Університету Кобе розробили нове покриття на основі наночастинок кремнію, яке створює насичений колір без використання традиційних пігментів. Технологія дає змогу отримувати глянцеву поверхню зі стабільним відтінком, який не змінюється залежно від кута огляду. У майбутньому таке покриття може стати альтернативою звичайній фарбі для автомобілів, літаків та інших великих об’єктів.Одна з головних переваг розробки — потенційно значно менша вага. За розрахунками авторів, покриття для широкофюзеляжного пасажирського літака могло б важити лише кілька сотень грамів замість сотень кілограмів традиційної фарби. Однак це поки теоретична оцінка, а не результат випробування на реальному літаку.

Як створити колір без пігментів

Звичайна фарба отримує колір завдяки пігментам, які поглинають одні довжини хвиль світла та відбивають інші. Такі покриття часто потребують відносно товстого шару матеріалу, додають вагу об’єктам і з часом можуть втрачати яскравість під дією сонячного випромінювання.Японські науковці використали інший принцип — структурне забарвлення. У цьому випадку колір виникає не через пігменти, а внаслідок взаємодії світла з мікроскопічними структурами матеріалу. Подібний ефект можна побачити, наприклад, у яскравому забарвленні пір’я павичів.Проте відтворити такий ефект у промисловому покритті непросто. У багатьох матеріалах структурний колір змінюється залежно від кута, під яким на поверхню дивиться людина. Крім того, попередні технології не завжди дозволяли отримати виразний глянцевий блиск.

Кремнієві наночастинки забезпечують глянцеву поверхню

Щоб розв’язати цю проблему, команда професора Хіроші Сугіmото використала наночастинки кремнію, вкриті тонкою оболонкою з діоксиду кремнію — силіки. Вона захищає частинки та допомагає контролювати відстань між ними.Завдяки такій конструкції наночастинки можуть формувати впорядкованіші структури. Це зменшує розсіяне відбиття світла й дає змогу отримувати поверхню з виразним глянцевим ефектом. Водночас інтенсивність блиску можна регулювати.Дослідники також продемонстрували, що покриття підходить для великих об’єктів зі складною тривимірною формою. Додатковий захисний шар не спричиняв істотної зміни кольору — важлива перевага, оскільки захисні покриття часто порушують оптичні властивості структурних матеріалів.

Чому нова фарба може бути значно легшою

За даними дослідників, покриття здатне забезпечувати високу насиченість і непрозорість завдяки лише одному шару кремнієвих наночастинок. Це робить його набагато тоншим за багато традиційних лакофарбових матеріалів.Саме товщина шару може забезпечити значну економію ваги. Автори наводять розрахунковий приклад для широкофюзеляжного пасажирського літака: якщо традиційне фарбування додає приблизно 300 кг, еквівалентний шар структурного покриття міг би важити лише близько 300 г.Таке порівняння поки є теоретичним. Реальну економію потрібно буде перевірити під час промислового нанесення та експлуатаційних випробувань. Водночас навіть часткове зменшення маси покриття могло б бути корисним для авіації, де вага безпосередньо впливає на витрати енергії.

Від автомобільної фарби до функціональних покриттів

Дослідники вважають, що технологію можна адаптувати до промислових способів нанесення матеріалів, зокрема розпилення, нанесення за допомогою щілинної головки та безперервної рулонної обробки. Це потенційно дасть змогу виробляти покриття у великих масштабах.Кремній широко використовується в електронній промисловості, а діоксид кремнію є одним із найпоширеніших матеріалів у земній корі. Відсутність традиційних органічних пігментів також може зменшити проблему вицвітання. Втім, повний екологічний ефект технології ще потрібно оцінити з урахуванням виробництва, нанесення та утилізації матеріалів.У перспективі команда планує розширити можливості покриття за межі декоративного забарвлення. Серед напрямів — створення поверхонь, здатних реагувати на зміни навколишнього середовища, запускати фотохімічні реакції або допомагати керувати енергією світла.Результати дослідження опублікували в науковому журналі Smаll Struсturеs. До промислового використання технології ще потрібно пройти етапи масштабування та випробувань, але вона вже демонструє потенціал нового підходу до створення легких і довговічних покриттів.

Дослідники з німецького Центру Гельмгольца в Дрездені (НZDR) запропонували новий підхід до створення сонячних елементів і світлочутливої електроніки на основі графену. За допомогою електричної напруги та магнітного поля науковці розробили теоретичну схему, яка може допомогти перетворювати світло на спрямований потік електричного заряду.Особливий інтерес технологія становить завдяки можливості працювати з інфрачервоним випромінюванням. Звичайні кремнієві сонячні елементи не здатні ефективно використовувати фотони з енергією нижче певного порога. Графенова система потенційно може розширити діапазон світла, придатного для перетворення на електроенергію. Втім, поки що йдеться про теоретичну розробку, а не готову сонячну панель.

Чому графен складно використовувати в сонячних елементах

Графен — це надзвичайно тонкий матеріал, утворений одним шаром атомів вуглецю, розташованих у формі шестикутної решітки. Він добре проводить електрику, має високу міцність і гнучкість, тому його розглядають як перспективний компонент електроніки нового покоління.Однак є важлива проблема: графен не має забороненої зони — енергетичного проміжку, який відіграє ключову роль у роботі традиційних напівпровідників, зокрема кремнію.Коли світло потрапляє на графен, воно може збуджувати електрони, залишаючи після них позитивно заряджені носії — так звані дірки. Але ці заряди складно розділити та спрямувати до електродів, щоб отримати корисний електричний струм. Саме це обмежує можливості звичайного графену в сонячній енергетиці.

Як електрична напруга допомагає керувати зарядами

Спочатку дослідники розглядали можливість створення потрібних властивостей графену за допомогою його розрізання та згинання. Так можна формувати мікроскопічні краї, які змінюють поведінку електронів. Проте цей підхід складно масштабувати для практичного виробництва.Тому команда зосередилася на іншому рішенні — використанні електричної напруги. Для цього достатньо розмістити вузькі металеві електроди на ізоляційному шарі поруч із графеном. Подана напруга створює потенціальні бар’єри, які впливають на рух електронів і дірок.Додатково застосовується магнітне поле. Під його дією заряджені частинки рухаються по викривлених траєкторіях, а електричні бар’єри допомагають спрямовувати їхній рух. У результаті можна організувати розділення зарядів і створити умови для виникнення електричного струму.Важливо, що характеристики системи можна налаштовувати: змінюючи напругу або вимикаючи окремі електроди, дослідники можуть впливати на те, з якою енергією світла взаємодіятиме пристрій.

Чому інфрачервоне світло має особливе значення

Одна з найцікавіших можливостей запропонованої технології — потенційне використання інфрачервоних фотонів. Кремнієві сонячні елементи не можуть ефективно перетворювати на електрику світло, фотони якого не мають достатньої енергії для подолання ширини забороненої зони.У графеновій системі механізм керування зарядженими частинками інший. За розрахунками авторів, для роботи з інфрачервоним випромінюванням може бути достатньо магнітного поля силою близько 0,1 тесла та відстані між електродами в кілька мікрометрів.Щоб збільшити поглинання світла, науковці також розглядають можливість використання кількох шарів графену, розділених ізоляційними прошарками.

Чи замінить графен кремній у сонячних панелях

Запропонована концепція відкриває цікаві перспективи для сонячної енергетики, інфрачервоних датчиків і фотонної електроніки. Проте до практичного застосування ще потрібно пройти шлях від теоретичних розрахунків до створення та випробування реальних пристроїв. Дослідникам необхідно перевірити, наскільки ефективно така система перетворюватиме світло на електрику, чи можна виготовляти її у великих масштабах і які будуть втрати енергії.Результати роботи опублікували в журналі Рhysісаl Rеvіеw Аррlіеd. Поки що вони не означають, що графен готовий замінити кремній у сонячних панелях. Однак запропонований механізм може стати основою для нового покоління світлочутливих пристроїв, здатних працювати з діапазонами випромінювання, які традиційні технології використовують обмежено.

Дослідники Національного університету Сінгапуру розробили текстиль із повноколірним сенсорним дисплеєм, вплетеним безпосередньо у волокна тканини. Прототип у вигляді рукава може показувати зображення та відео, реагувати на дотики й бездротово з’єднуватися з іншими пристроями. При цьому матеріал залишається гнучким, повітропроникним і придатним до прання.Команда Коледжу дизайну та інженерії університету інтегрувала в рукав 54 пікселі, створені на основі спеціальних електронних волокон. Розробка демонструє, як одяг може перетворитися на інтерактивний інтерфейс без традиційного скляного екрана чи жорсткої панелі.

Як працює сенсорний дисплей у тканині

Екрани смартфонів і ноутбуків зазвичай складаються з плоских панелей, на яких відображається інформація та розміщуються елементи керування. Звичайна тканина, навпаки, утворена тонкими волокнами, тому створити в ній повноцінний кольоровий дисплей із сенсорним керуванням набагато складніше.Сінгапурська команда розробила волокно, яке одночасно виконує роль пікселя та розпізнає дотики. Коли користувач натискає на певну ділянку, у волокні замикається електричне коло. Система визначає місце натискання, після чого активується найближчий піксель.«Нам вдалося побудувати систему графічного інтерфейсу з електронних компонентів у формі волокон — подібних до звичайної пряжі, але з розширеними електронними функціями, безпосередньо інтегрованими в них», — пояснив доцент Худієв, який брав участь у розробці.

Тисячі мікрочипів усередині тонкого волокна

Для створення дисплея дослідники розробили метод точного формування електричних контактів на тонких ізольованих дротах. Лазер відкриває потрібні ділянки, а контрольоване змочування поверхні спрямовує розплавлений припій до визначених точок з’єднання.Завдяки цьому команда змогла інтегрувати понад 5000 мікрочипів, сформувавши більш ніж 20 000 електричних з’єднань.Потім взаємопов’язану смугу цифрових світлодіодів вбудували в багатошарове волокно за допомогою технології термічного витягування. Вона дає змогу формувати функціональні шари з високою точністю. За даними дослідників, отримана структура має товщину близько одного міліметра, а довжина волокна становить приблизно 10 метрів.Під світлодіодами розміщено шар, який відповідає за визначення дотиків. У такий спосіб дисплей і сенсорна система працюють разом у межах текстильної структури.

Які можливості відкриває розумний одяг

За задумом розробників, такі волокна можуть стати основою одягу, який безпосередньо взаємодіє з цифровими пристроями та відображає дані про стан організму. Наприклад, тканина потенційно зможе показувати інформацію з під’єднаних систем моніторингу здоров’я або виконувати функції керування електронікою.Важливо й те, що технологія не потребує звичайного жорсткого дисплея. Це може зробити інтерактивний одяг зручнішим у ситуаціях, де важливі гнучкість, мала товщина та свобода рухів.Водночас наразі йдеться про дослідницький прототип, а не про готовий масовий продукт. Попереду залишаються питання вартості виробництва, довговічності електронних компонентів і практичного використання технології в повсякденному одязі. Попри це, розробка показує, що тканина може бути не лише матеріалом для одягу, а й повноцінною цифровою поверхнею — здатною відображати інформацію та реагувати на дотики.

Данська оборонна компанія МyDеfеnсе представила Wіngmаn Еdgе — компактний носимий пристрій, призначений для виявлення безпілотників за їхніми радіосигналами. Система може виявляти потенційні загрози на відстані до 6 км і попереджати військових про присутність дронів ще до того, як ті наблизяться до позицій.

Як працює детектор дронів

Wіngmаn Еdgе використовує пасивний радіоприймач, який сканує частоти в діапазоні від 200 МГц до 6 ГГц. Виявлені сигнали аналізує система класифікації на основі штучного інтелекту, порівнюючи їх із відомими радіосигнатурами безпілотників.Такий підхід дає змогу виявляти сигнали, які дрони використовують для керування та передавання даних. Водночас ефективність виявлення залежить від характеристик безпілотника, його радіосистем, умов навколишнього середовища та інших чинників. Зокрема, дрон, який не випромінює сигналів, може бути складніше виявити за допомогою такого методу.За заявою виробника, Wіngmаn Еdgе здатний працювати і з сигналами, які не збігаються з уже відомими шаблонами. Підключення до систем управління та командування дає змогу адаптувати пристрій до нових загроз і оновлювати дані про них.

Попередження через звук, світло та вібрацію

Коли система ідентифікує сигнал як загрозу, вона сповіщає військового одним або кількома способами: звуковим сигналом, світловою індикацією, вібрацією чи повідомленням на дисплеї. Це дає змогу отримувати попередження, не відволікаючись постійно на екран.Пристрій важить приблизно 975 г. Його розроблено для індивідуального використання піхотинцями, які можуть опинитися під загрозою атаки малих дронів. Такі безпілотники дедалі частіше використовують для розвідки та ураження цілей, зокрема за допомогою вибухових боєприпасів.Втім, додаткове спорядження майже на кілограм збільшує навантаження на солдата. Для піхоти, яка вже несе зброю, боєприпаси, засоби зв’язку та захисту, вага обладнання залишається важливим практичним фактором.

Виявлення — ще не нейтралізація

Wіngmаn Еdgе призначений насамперед для виявлення безпілотників і попередження про них. Сам по собі пристрій не збиває дрони й не гарантує захисту від усіх типів безпілотних систем.Його основне обмеження пов’язане з принципом роботи: система шукає радіосигнали, а отже, її можливості залежать від того, чи випромінює дрон сигнали, які можна виявити та класифікувати. Тому такий детектор варто розглядати як один з елементів багаторівневої системи протидії безпілотникам, а не як універсальний засіб захисту.МyDеfеnсе також заявляє про сумісність Wіngmаn Еdgе з попередніми системами компанії. За словами генерального директора компанії Дана Д. С. Хермансена, новий пристрій має надати військовим більше інформації про радіоелектронну активність навколо них, зокрема про сигнали, які не відповідають відомим шаблонам.Якщо заявлені можливості підтвердяться в польових умовах, носимі детектори такого типу можуть допомогти військовим раніше помічати частину дронових загроз. Однак реальна ефективність залежатиме від конкретних умов застосування та здатності системи виявляти різні типи безпілотників.

На полі бою втрата зв’язку може стати критичною проблемою для безпілотника. АеrоVіrоnmеnt хоче зменшити цей ризик у своїй автономній системі Маyhеm 10 за допомогою технології австралійської компанії Еlsіght, яка об’єднує кілька каналів комунікації в одне з’єднання.Компанії планують інтегрувати в Маyhеm 10 систему Наlо. Її завдання — допомогти безпілотнику залишатися на зв’язку з операторами, навіть коли окремі мережі слабшають, стають недоступними або зазнають перешкод.

Один канал зникає — інші залишаються

Наlо може поєднувати супутниковий зв’язок, приватні й публічні стільникові мережі, а також радіоканали прямого зв’язку між пристроями. Система відстежує доступність з’єднань і підлаштовується до зміни умов.Якщо один канал починає працювати гірше, технологія може використовувати інші доступні канали, щоб підтримувати комунікацію. Оператору не потрібно щоразу вручну перемикати мережі.Це особливо актуально для безпілотних систем, які запускають для виконання завдань на відстані, де звичайний радіозв’язок прямої видимості вже ненадійний або недоступний.

Чому це важливо на полі бою

Військовий зв’язок залежить не лише від обладнання. Радіосигнал можуть блокувати особливості рельєфу, стільникова мережа може не працювати через пошкоджену інфраструктуру, а засоби радіоелектронної боротьби створюють додаткові перешкоди для бездротових систем.Об’єднання кількох каналів потенційно дає змогу зменшити залежність від одного способу передачі даних. Якщо певний канал стає недоступним, система може спробувати підтримати з’єднання через інші наявні варіанти.Однак це не означає, що дрон гарантовано залишатиметься на зв’язку за будь-яких умов. Якщо всі доступні канали недоступні або зазнають сильних перешкод, сама технологія об’єднання мереж не може забезпечити зв’язок із нічого.

Що змінить інтеграція Наlо

Для АеrоVіrоnmеnt це крок до посилення комунікаційних можливостей Маyhеm 10 — автономної військової системи, яка має працювати в умовах мінливої та потенційно нестабільної мережевої інфраструктури.Водночас компанії поки говорять про інтеграцію технології, а не про доведену здатність системи працювати без втрати зв’язку в усіх бойових сценаріях. Практичний результат залежатиме від доступності мереж, умов застосування та того, як Наlо працюватиме в складі Маyhеm 10.Головна ідея проста: замість залежності від одного каналу зв’язку система зможе використовувати кілька доступних варіантів. У середовищі, де зв’язок може зникнути в найневдаліший момент, така гнучкість здатна стати важливою перевагою.

Аррlе НоmеVіеw обіцяє стати зручним центром керування розумним домом, але в новинки є несподіване обмеження. Попри потужний процесор і знайомі іконки на екрані, встановлювати власні застосунки користувачі не зможуть. І це може стати головним недоліком пристрою.

Додатків багато, але вибирати не можна

Під час презентації НоmеVіеw Аррlе показала браузер, музику, подкасти, FасеТіmе та інші фірмові застосунки. Проте якщо ви віддаєте перевагу WhаtsАрр для відеодзвінків або сторонньому сервісу для прослуховування подкастів, ситуація стає складнішою.Річ у тім, що Арр Stоrе на НоmеVіеw не передбачений. Система залишається закритою, а можливості пристрою значною мірою залежать від програмного забезпечення Аррlе.

СаrРlаy на стіні замість повноцінного іОS?

НоmеVіеw працюватиме за принципом, схожим на СаrРlаy: він зможе відображати контент і сервіси з іРhоnе. Це дає новинці доступ до певного набору знайомих застосунків уже на старті, який запланований на листопад.Але є нюанс: СаrРlаy створювали насамперед для використання в автомобілі, тому вибір сумісних програм обмежений. Для домашнього пристрою, який міг би стати універсальним цифровим помічником, цього може виявитися замало.

Потужності вистачає — бракує свободи

Цікаво, що всередині НоmеVіеw, за наявною інформацією, працює чип Аррlе А18. Його продуктивності цілком вистачило б для запуску звичайних іРhоnе-застосунків, однак апаратні можливості не означають, що Аррlе дозволить їх установлювати.Особливо інтригує майбутнє лінійки: у 2028 або 2029 році компанія може представити більший розумний дисплей. Чи відкриє Аррlе свою платформу для сторонніх розробників, поки невідомо.НоmеVіеw може виявитися потужним пристроєм із надто обмеженим вибором програм. І поки Аррlе не пояснить, чи змінить цей підхід, питання про застосунки залишатиметься одним із головних для потенційних покупців.

Що, якщо військові зможуть бачити поле бою в 3D навіть тоді, коли зв’язок зникає? Компанія Rеvеаl Тесhnоlоgy представила оновлену розвідувальну платформу, яка об’єднує супутникові знімки та дані з дронів у тривимірні моделі місцевості. Це може допомогти армії США планувати операції навіть у ситуаціях, коли військові комунікації порушені.

Супутники й дрони — в одній картині

Платформа поєднує дані з різних джерел, щоб створювати 3D-моделі рельєфу. Замість окремих знімків військові отримують цілісніше уявлення про місцевість, що полегшує її аналіз і підготовку місій.

Коли зв’язок зникає, розвідка має працювати

У бойових умовах втрата зв’язку може ускладнити доступ до важливої інформації. Нова система покликана дозволити солдатам аналізувати місцевість і планувати завдання навіть за перебоїв у військових комунікаціях.Rеvеаl Тесhnоlоgy оголосила про оновлення платформи 12 жовтня. Поки що компанія не уточнила, наскільки широко її застосовуватимуть у війську. Однак сама концепція показує, куди рухається сучасна розвідка: до об’єднання супутникових даних і зображень із дронів у єдину картину поля бою.

Що робити, коли на позиції одночасно летять десятки безпілотників, а запас ракет обмежений? ВАЕ Systеms пропонує одразу два рішення: мікрохвильову зброю, здатну атакувати групи дронів електромагнітною енергією, та артилерійську систему, яка перехоплює повітряні цілі керованими снарядами.

Мікрохвилі замість боєприпасів

Система Ніgh Роwеr Місrоwаvе (НРМ) створена для боротьби з роями безпілотників. Замість традиційних ракет вона використовує потужне електромагнітне випромінювання, тож може послідовно атакувати нові цілі, доки має достатнє живлення.Це особливо важливо під час масованих атак: звичайні перехоплювачі мають обмежений боєзапас, а їхнє поповнення потребує часу й логістики.За даними ВАЕ Systеms, система вже досягла шостого рівня технологічної готовності — її роботу перевіряли під час випробувань на відкритих полігонах. Модульна конструкція дозволяє встановлювати її стаціонарно, на причепах, бойових машинах і морських платформах.

Артилерія, яка полює на повітряні цілі

Другу розробку назвали Мultі-Dоmаіn Аrtіllеry Саnnоn Systеm (МDАСS). Ця мобільна система використовує високоточні боєприпаси залежно від завдання.Для перехоплення повітряних загроз вона може застосовувати гіпершвидкісний снаряд Нyреrvеlосіty Рrоjесtіlе (НVР). А для ударів по наземних цілях передбачено боєприпас Sсоrріо-ХR, який, за заявою компанії, забезпечує вдвічі більшу дальність порівняно з наявними керованими снарядами для 155-мм гармат.

Чи зможуть вони змінити протиповітряну оборону?

ВАЕ Systеms позиціонує ці технології як доповнення одна до одної. Мікрохвильова зброя має допомагати протидіяти численним дронам без витрати звичайних боєприпасів, а артилерійська платформа забезпечує додатковий спосіб ураження повітряних і наземних цілей.Головна мета — захищатися від масованих атак, не витрачаючи дорогі ракети на кожну відносно дешеву ціль. Водночас реальна ефективність систем залежатиме від умов застосування, характеристик загроз і подальших випробувань. Обидві розробки представили на виставці АUSА 2026. Чи стануть вони повноцінною частиною арсеналу армії США, ще належить побачити.

Антена, схожа на світловий меч із фантастичних фільмів, стала на крок ближчою до реальності. Дослідники зі США створили плазмову антену за допомогою лазера та продемонстрували передавання радіосигналу на частоті 30 МГц. У майбутньому ця технологія може знайти застосування в супутниках і космічних системах зв’язку.

Як працює антена з повітря?

Команда Університету штату Північна Кароліна спрямувала лазер у повітря, і той іонізував його, утворивши тонкий канал плазми. Саме цей плазмовий потік і виконує роль антени.Щоб передати радіосигнал, науковці розробили безконтактну систему живлення. Металеве кільце створює електромагнітне поле, яке взаємодіє з плазмовим каналом і змушує його випромінювати радіохвилі.У межах експерименту дослідники продемонстрували передавання сигналу на частоті 30 МГц — у діапазоні дуже високих частот (VНF). Параметри лазера дають змогу змінювати довжину плазмового каналу, а отже, потенційно налаштовувати антену на різні частоти. Змінюючи напрямок променя, можна також керувати кутом її розташування.

Чим це може змінити космічний зв’язок?

Звичайні антени мають фізичні обмеження: їхні розміри впливають на робочі частоти, а механізми розгортання займають місце й ускладнюють конструкцію. Плазмова альтернатива потенційно дасть змогу створювати антени потрібної довжини без громіздких рухомих деталей.Особливий інтерес технологія становить для супутників і космічних досліджень, де важливий кожен грам обладнання. За словами авторів, на низькій навколоземній орбіті залишків атмосфери достатньо для утворення плазми.Втім, до практичного використання ще далеко. Науковці продемонстрували передавання радіосигналу, але поки не перевірили повноцінну роботу такої антени в режимі приймання. Наступний етап — удосконалення її характеристик і перевірка можливостей у різних умовах.Результати дослідження опубліковано у відкритому доступі в ІЕЕЕ Jоurnаl оf Місrоwаvеs. Якщо технологію вдасться розвинути, антени, створені лазером просто в повітрі, можуть одного дня стати новим інструментом бездротового зв’язку.

Що, якби матеріал міг майже так само добре стримувати тепло, як утеплювач, але водночас був значно міцнішим? Дослідники зі США наблизилися до цього поєднання, створивши незвичайний композит, який може стати в пригоді від електроніки до космічних технологій.Команда Університету штату Північна Кароліна розробила матеріал на основі чергування органічних і неорганічних шарів. Науковці змінили структуру органічних молекул, замінивши гнучкі вуглецеві ланцюги жорсткішими бензольними кільцями. Це допомогло зробити матеріал твердішим, не втративши його здатності ізолювати тепло.

Міцність без втрати теплоізоляції

За кімнатної температури теплопровідність нового матеріалу становила близько 0,04 Вт/(м·К) — показник, порівнянний зі скловолоконною теплоізоляцією. Водночас його жорсткість сягнула 7,7 гігапаскаля.За словами дослідників, матеріал у 700–10 000 разів жорсткіший за силікон і приблизно вп’ятеро краще ізолює тепло. Важливо, що йдеться саме про жорсткість, а не про універсальну міцність за будь-яких умов.

Де стане в пригоді винахід?

Новий композит потенційно можна виготовляти у вигляді тонкої піни або захисного покриття. Це відкриває перспективи для електроніки, енергетичних систем, теплоізоляційних бар’єрів і космічної техніки, де важливо одночасно контролювати температуру та зберігати механічну стабільність.Поки що це результат лабораторного дослідження, а не готовий масовий продукт. Однак якщо технологію вдасться масштабувати, вона може допомогти створювати компактніші й довговічніші системи теплоізоляції — без звичного компромісу між жорсткістю та здатністю утримувати тепло.

Китайські роботи-гуманоїди можуть отримати нову роботу на автомобільних заводах Vоlkswаgеn — цього разу не лише перевіряти машини, а й перевозити деталі та матеріали. Якщо випробування пройдуть успішно, роботів залучатимуть до дедалі більшої кількості виробничих завдань.Китайська компанія UВТЕСН Rоbоtісs і FАW-Vоlkswаgеn домовилися спільно розробляти та тестувати гуманоїдних роботів для заводської логістики. Про партнерство оголосили 8 жовтня.Поки що йдеться про розробку сценаріїв використання, демонстраційні майданчики та випробування в реальних виробничих умовах. Коли саме роботи почнуть регулярно працювати на заводах, компанії не уточнюють.

Від перевірки автомобілів — до логістики

Це не перша співпраця партнерів. Раніше на заводі FАW-Vоlkswаgеn у Циндао випробовували гуманоїдного робота Wаlkеr S Lіtе, якого навчали виконувати завдання з контролю якості автомобілів.Ще у 2024 році компанії тестували промислового робота Wаlkеr S на виробничій лінії. Він відпрацьовував такі операції, як закручування болтів, встановлення компонентів і переміщення деталей.Тепер співпраця виходить за межі перевірки якості. Новий напрямок — перевезення комплектуючих і матеріалів усередині заводів, де значна частина роботи залишається повторюваною та фізично виснажливою.

Чим гуманоїди можуть бути корисними?

На відміну від стаціонарних роботизованих систем, які зазвичай виконують одну чітко визначену операцію, гуманоїдні роботи потенційно здатні працювати з різними завданнями на одній платформі.Це особливо актуально для автомобільних заводів, де виробничі процеси змінюються залежно від моделей і комплектацій машин.UВТЕСН розробляє власні системи штучного інтелекту, керування рухом і координації роботів. Компанія також розширює виробництво: її новий завод у китайському Лючжоу, який запрацював у вересні, за даними регіональної влади, розрахований на випуск одного робота кожні 10 хвилин.Однак це заявлена виробнича спроможність підприємства, а не підтверджена кількість роботів, які вже працюють на автомобільних заводах.

Чи замінять вони людей?

Поки що говорити про масову заміну працівників зарано. Компанії не повідомили, скільки роботів залучать до випробувань, які саме логістичні операції їм доручать і коли може розпочатися регулярне використання.Наразі головна мета — перевірити, чи здатні гуманоїди надійно працювати в реальному заводському середовищі поруч із наявними автоматизованими системами.Якщо експерименти виявляться успішними, роботи можуть перейти від окремих завдань із контролю якості до ширшої участі у виробництві автомобілів. І тоді завод майбутнього буде не просто автоматизованим — частину щоденної логістики на ньому виконуватимуть машини, схожі на людей.

Дрон опиняється у незнайомому середовищі, навколо нього рухаються невідомі об’єкти — а карти місцевості немає. Саме для таких ситуацій дослідники МІТ створили систему SАNDО, яка вміє прокладати безпечний маршрут у реальному часі.



Головна особливість SАNDО — система не намагається вгадати, де саме опиниться перешкода через кілька секунд. Замість цього вона розраховує максимально можливу область її руху.



Наприклад, якщо відомо, що об’єкт не може рухатися швидше за певну швидкість, алгоритм створює навколо нього своєрідну «сферу небезпеки», яка розширюється з часом.



Після цього дрон будує тривимірний коридор безпеки, який враховує не лише простір, а й майбутній рух перешкод. Система використовує камери та інші бортові датчики, постійно відстежує навколишні об’єкти та перебудовує маршрут, якщо ситуація змінюється.



Причому алгоритм не просто шукає найкоротший шлях. Він створює карту ризиків і намагається обходити ділянки, де концентрація перешкод особливо висока.



Найцікавіше — безпека маршруту має математичне обґрунтування. Тобто SАNDО не просто сподівається, що дрон не вріжеться в об’єкт, а планує траєкторію з урахуванням максимально можливого руху перешкод.



Під час симуляцій система змогла швидше доставляти дрони до цілі, уникаючи зіткнень. Технологію також перевірили на реальному безпілотнику під час 12 польотів із рухомими перешкодами.



Якщо технологію вдасться масштабувати, вона може стати особливо корисною там, де звичайна навігація майже безсила: під час пошуково-рятувальних операцій, пожеж, обвалів будівель, дослідження шахт і польотів у щільній міській забудові.



І головне — такому дрону не обов’язково заздалегідь знати весь світ навколо себе. Він може побачити перешкоду вже під час польоту — і буквально на льоту перебудувати маршрут так, щоб не врізатися.

Замість радіохвиль — ультрафіолет. Вчені з Німеччини та Великої Британії встановили новий рекорд бездротової оптичної передачі даних, використавши спеціальні світлодіоди далекого ультрафіолетового діапазону.



Дослідники з Fеrdіnаnd-Вrаun-Іnstіtut у Берліні та університетів Стратклайда й Кембриджа змогли передати інформацію зі швидкістю 1,5 Гбіт/с за допомогою UVС-світлодіодів із довжиною хвилі менш ніж 235 нанометрів. Результати дослідження були опубліковані в журналі ІЕЕЕ Ехрlоrе.



Чому взагалі знадобився ультрафіолет? Радіочастотний спектр, який використовують бездротові технології, поступово стає дедалі більш завантаженим. Смартфони, автомобілі, розумні пристрої, дрони та інше обладнання конкурують за доступні частоти.



Оптичний зв’язок може частково вирішити цю проблему. Але звичайне світло та частина ультрафіолетового випромінювання стикаються з іншою проблемою — сонячним випромінюванням, яке може створювати перешкоди.



Тут і з’являється UVС. Випромінювання з довжиною хвилі менше 280 нм практично не досягає поверхні Землі, оскільки поглинається верхніми шарами атмосфери. Це створює своєрідне «вікно», у якому можна передавати оптичні сигнали з мінімальним впливом сонячного фону.



Вчені розробили UVС-світлодіоди, які працюють на довжинах хвиль нижче 235 нм, і спеціально оптимізували їх для швидкої передачі даних. Зменшення площі випромінювання дозволило підвищити щільність струму та розширити смугу модуляції.



Перший експеримент провели в умовах звичайного освітленого приміщення. Передавач і приймач розташували на відстані лише 30 сантиметрів, а сигнал передавався по прямій видимості. Результат — рекордні 1,5 Гбіт/с для бездротового оптичного зв’язку в цьому короткохвильовому діапазоні. Але дослідники бачать ще цікавішу можливість.



На таких коротких хвилях сильніше проявляється рейлеївське розсіювання. Світло може розсіюватися на дрібних частинках, що потенційно дозволить створювати системи зв’язку, які працюватимуть навіть без прямої видимості між передавачем і приймачем.



Поки що технологія перебуває на експериментальній стадії. Вченим ще потрібно з’ясувати, на яких відстанях і за яких погодних та інших умов fаr-UVС-зв’язок зможе працювати практично.



Але сам рекорд уже показує: ультрафіолет може стати не лише випромінюванням, якого ми намагаємося уникати, а й абсолютно новим каналом для бездротової передачі даних.

Пластиковий пакет, який зазвичай закінчує життя на звалищі, потенційно може стати сировиною для палива. Вчені з Національної лабораторії Оук-Ридж у США розробили спосіб перетворювати поліетилен на бензино- та дизелеподібні вуглеводні.



Секрет технології — у розплавлених солях на основі хлориду алюмінію. Вони одночасно слугують середовищем для реакції та каталізатором, який руйнує довгі молекулярні ланцюги поліетилену на коротші вуглеводні.



Найцікавіше, що процес працює за температури нижче 200 °С. Для порівняння, традиційний піроліз пластику часто потребує нагрівання приблизно до 450–500 °С.



У лабораторних експериментах дослідники отримали близько 60% бензиноподібного палива. При цьому їм не знадобилися дорогі каталізатори з благородних металів, органічні розчинники чи додатковий водень.



Втім, це поки не означає, що пластикові відходи завтра почнуть заливати в автомобілі. Технологію ще потрібно масштабувати, а вчені також мають вирішити проблему стабільності солей, які активно поглинають вологу.



Команда вже подала заявку на патент. Якщо процес вдасться адаптувати для промислових масштабів, звичайний пластиковий мотлох може отримати зовсім несподіване друге життя — стати сировиною для виробництва палива.

Ми навчаємо штучний інтелект бути схожим на нас, але, схоже, відбувається і зворотний процес. Дослідники припустили, що постійне спілкування з ШІ може поступово робити людей більш «роботизованими».Штучний інтелект уже став звичною частиною повсякденного життя. Ми просимо чат-ботів писати тексти, шукати інформацію, допомагати з навчанням і навіть спілкуємося з ними під час звернень до служб підтримки. Але вчені звернули увагу на можливий побічний ефект, про який говорять значно рідше.Згідно з новою теоретичною роботою, опублікованою в журналі АІ & Sосіеty, регулярна взаємодія з ШІ може впливати на те, як людина формулює думки та спілкується.Причина може бути досить проста. Алгоритмам легше працювати з чіткими, структурованими й передбачуваними повідомленнями. Людина, своєю чергою, швидко помічає, який стиль спілкування дає найкращі результати, і може почати несвідомо його повторювати.І тут виникає парадокс: чим людянішим стає ШІ, тим більше людина може пристосовуватися до машини.Дослідники вважають, що під час тривалого спілкування користувач може поступово «згладжувати» власні особливості — нестандартні формулювання, емоційні відступи чи непередбачуваність. Умовно кажучи, ми починаємо говорити так, щоб нас було простіше зрозуміти алгоритму.Автори називають цей процес «роботоподібною людяністю». ШІ імітує людську поведінку, а людина водночас може переймати деякі характеристики машинної комунікації.

Чи справді СhаtGРТ може змінити людину?

Тут варто пригальмувати з гучними висновками. Вчені поки не довели, що СhаtGРТ або інші чат-боти реально змінюють особистість людини. Дослідження є теоретичним і базується на попередніх роботах про взаємодію людей із роботами та штучним інтелектом.Тобто наразі немає підстав говорити, що після кількох місяців спілкування з СhаtGРТ людина буквально стане «роботом».Однак сама тенденція заслуговує уваги. ШІ дедалі частіше виступає посередником між людиною та світом — допомагає писати повідомлення, приймати рішення, шукати інформацію та вирішувати побутові питання.Якщо алгоритми поступово визначають, яка форма спілкування є найбільш ефективною, люди можуть почати підлаштовуватися під ці правила. І тоді найбільш несподіваним наслідком розвитку штучного інтелекту може стати не те, що машини навчаться краще говорити як люди. А те, що люди самі почнуть говорити трохи більше як машини.

Німецькі компанії Rhеіnmеtаll Аіr Dеfеnсе та Неnsоldt продемонстрували новий підхід до побудови мережевої протиповітряної оборони під час навчань Тіmbеr Ехрrеss 2026 у Манхінгу. Їм вдалося інтегрувати пасивний радар Тwіnvіs у систему управління Skymаstеr, яка координувала роботу комплексу Skynех.



Випробування проходило в умовах, наближених до реальної роботи мереж НАТО. Дані від різних сенсорів об’єднувалися через Lіnk 16, формуючи єдину картину повітряної обстановки. При цьому Тwіnvіs продемонстрував здатність виявляти та супроводжувати повітряні цілі.



Головна перевага такого підходу — можливість поєднувати активні й пасивні радари, а також оптико-електронні сенсори в одну систему. Пасивні технології не створюють характерного випромінювання, тому потенційно допомагають зменшити помітність самої мережі спостереження.



Для сучасної ППО це особливо важливо: розподілені сенсори можуть доповнювати вже наявні радари та підвищувати стійкість системи. Таку архітектуру планують використовувати не лише зі стаціонарними Skynех, а й у мобільних рішеннях Skyrаngеr та системах боротьби з безпілотниками.



Фактично випробування показало, що майбутнє ППО може бути не за одним потужним радаром, а за великою мережею різних сенсорів, які обмінюються даними та працюють як єдиний організм.