Територія А

Михайло Маслій про будні українських зірок:

«”Слушай, там єдєт етот — клоун Попов. А с нім єщьо какой–то хрєн... ”
Правдива історія з життя знаменитих і рідних колійовців. Чи, нарешті, Укрзалізниця заговорить українською, чи будуть провідники знати і любити свох кумирів?

Іван Попович: «Було це, правда, давненько, але згадується частенько. Середина 1990-их. Друга година ночі. Залізничний вокзал на півдні України. Я і гуморист Анатолій Паламаренко чекаємо після концерту на потяг до Хмельницького. В дорогу нам дали такі–сякі харчі, по пляшці горілки і квитки на плацкартні місця. ”Ну, — думаю, — спробую переговорити з провідником, щоб поміняв на купейні”.
Підходить потяг Сімферополь — Львів. Виглядає стюард, який уже добряче випив. Я йому одразу даю свою візитку: ”Народний артист України Іван Попович. Чув такого?” — ”Чув. А бутилка є?” — ”Та є. Зі мною ще один народний артист, лауреат Шевченківської премії, професор, академік, гуморист Анатолій Паламаренко. Чув такого?” — ”Чув. А в нього бутилка є?” — ”Та є пляшка. У нас проблема. Доплатимо, дамо спиртне, але хотіли б їхати у купейному вагоні. Можна?” — ”Щ–щас...” Будить начальника потяга, тримає в руках візитки, де чітко написано, хто й що. ”Слушай, там єдєт етот — клоун Попов. А с нім єщьо какой–то хрєн... ”
Після цих слів чолов’яги Анатолій Паламаренко мені сказав зі сумом у голосі: ”Ну, тобі добре. Ти хоч клоун, а я взагалі...”