Дорога додому завжди має відчуватися як фінішна пряма. Але вже п’ятий рік поспіль це — суцільний калейдоскоп поїздок, очікувань та сподівань, такий собі зал очікування і довга дорога одночасно, де кожна зупинка тимчасова, де ти тимчасово.... от зараз перепочинеш і продовжиш шлях.
​Куди б я не прямувала і куди б не поверталась, залишається це гостре, тихе відчуття: я ніяк не доїду до дому. До того справжнього відчуття безпеки та затишку, ″це моє″, ″тут я можу бути собою″, яке було колись. Дорога триває, і ми рухаємося далі....