За що й навіщо ви йдете вмирати?
Невже ж землі своєї вам замало?
За що ви так нас прагнете вбивати?
Від цього всього краще жити стало?

Вам кажуть, що воюєте ви з НАТО? -
Вони не будуть в таке пекло лізти.
Яке ж безглузде ви московське стадо:
Йдете щоденно всі на 300 й 200.

Яким ви розумом усі живете?
Які у вас майбутні перспективи?
Що ви про нас надумане верзете?
Ідіть скоріш до дому поки живи.

Була війна, діди де наші
Лягли у землю молодими.
Ніхто про них вже не розкаже,
Хто знав їх вмерли із родини.

Про ту війну батьки мовчали,
Боялись нам не те сказати.
І правди всій нам не казали:
Були привчені всі мовчати.

Люди ховали нагороди.
Не було, пам'ятаю, свята:
Саджали впору всі городи.
Така була влада проклята.

До перемоги всі причасні
Народи вмерлої країни.
До сліз паради ці невчасні.
Згнили солдатські домовини.

Вся на кістках радянська влада.
В крові мільйонів перемога.
Хіба це повід для параду...
Краще побійтесь, вбивці, Бога...

Немає захисту ні в чому.
Надія є, що пощастить.
Не треба вірити нікому
В непередбачувану мить.

Скільки історія нас вчила.
Скільки ми витримали зрад.
Знов ситуація назріла...
Вперед, без огляду назад.

В справах можна будь-де у житті помилиться.
Зраду ж пробачити, - це не кожний зуміє.
Від цього навіть в згадках ночами не спиться.
А душа від огидного спогаду мліє.

Біль мине, і усмішка прикрасить обличчя.
Погляд буде очей вже без зайвого смутку.
Промайнуть неприємні життя протиріччя.
А в справах буде тільки багато здобутку.

Небесний чистий океан вгорі.
Блакить від сонця свіжа та прозора.
Весна. В полях у праці плугарі.
Душа радіє від всього простору.

Вже буйно яблуні цвітуть в садах.
Бузок п'янить весни легким диханням.
Надія, віра та любов в серцях...
Коли ж кінець прийде нашим стражданням?

Минають дні, за ними тижні, роки,
Які загубляться в подіях невідомих.
Всіх пам'ятати будуть завжди поки
Хтось буде жив із рідних та знайомих.

Пом'янемо всіх тих, хто вже не з нами.
Пом'янемо від серця добрим словом
Хто там, навік зріднившись з небесами,
Хто назавжди в небеснім царстві з Богом...

Навіть залізо проїдає іржа.
Від лиха та горя людина страждає,
А особливо її чуйна душа,
Що болісно й глибоко в себе сприймає.

Усі негаразди від кожного дня.
Біда від війни наче ржа її точить.
Вся розривається від свóго дбання,
Надати своїм допомоги чимсь хоче.

Ніколи не звикне до горя вона.
Тендітна, вразлива, а скільки в ній сили.
І навіть кривава, жорстока війна
Не може закрити її небосхили.

Хвилина в країні мовчання...
Загиблим усім шанування...
Не марні ці жертви народу
За честь, незалежність, свободу.

Навмисний поштовх вмить образив мрію.
Він втратив все, а головне - надію.
Не треба більше вже ніяких слів.
Все стерто, врятувати не зумів.

Розвіялись фантазії даремні,
Як виявилось - всі були химерні.
Лишилась дійсність : подихи весни,
Невтрачене бажання новизни.

Нема того часу, щоб кожну годину
Порожню проводити балаканину.
Союзники в діях розводять пасивність.
Лиш на трибунах проявляють активність.

Не хоче московія з нами угоди.
На всі пропозиції в неї відмови.
У неї до всього свої лиш підходи
І все переверне в порожні розмови.

А час не зупиниш, він швидко минає.
Московія наступ продовжує тиском,
Руйнує структури, навмисно вбиває.
Як завжди з спритним дипломатичним блиском.