День, який починається з розуміння, що за місяць тобі двадцять, вітру й дощу в ***льничок і водія тролейбуса, який з доброго раночку вирішив наволати саме на тебе, бо приват нині не працює, а готівка ″десятка по дві гривні″ пана нервує. Зрештою, не так і погано бути сонною, бо сил в такому стані: посміхатися і злагоджувати конфлікт, а не слати неврівноваженого мудака до чортової матері.
Хоча коли сонце хоч троха показується з-за дощових хмаровиськ, в навушничках грає відносно позитивний фонк,і на тому осонні можна трошки досипати, доки тролейбус везе дупцю з точки А в точку Б.
Колись я навчуся писати всякі позитивні практики вдячності щоранку, вести розклад в Гугл - календарі й вставати на роботу, як всі нормальні люди, але поки можна підставляти носа рідкісним листопадовим промінчикам, і думати лише про те, що б такого купити на сніданок.
В принципі, конкретно зараз я настільки овоч, що мене мало цікавить щось високе і складне. Просто навчатися. Просто їсти. Просто спати. Просто шукати роботу і періодично сидіти перед компом, щоб заробити грошів. Іноді вилазити гуляти. Іноді плакати. Повторювати щодня. Іноді намагатися в описовий жанр.
Об'єктивно, наявність сонця в небі робить сенси, і, можливо, вдома варто лише поїсти, схопити ноут і побігти десь гуляти чи сидіти в коворкінгу з великими вікнами. Організм вимагає вітаміну Д навіть більше, ніж мозок грошей. Дві константи, на який тримається моя кукуха: сонце й гроші. Могли б бути ще й антидепресанти, але я цьому дуже опираюся. Ніхто й не наполягає, в принципі.
Коротше, доброго ранку, світ.

Можливо, варто поїхати в Карпати, га