Як завжди, я не встигла заскочити в останній вагон шакалячого експресу, котрий нісся опісля нового «Носферату» на повних парах, але, думаю, ви й без вашого не дуже покірного кота оцінили підгнившого Мазепу і вайб голівудської кіношки золотих часів (з ним наприкінці минулого й ось цього року якось зачастили на тому боці земної кулі, і хоч мене то не надто втішає, але маєм, шо маєм).
Попри таку довгу затравку, тут вам не про фільми прийшла теревені водити, бо тематика відверто «не моє». Алееее…в Чернігові є така собі байка про пана Василя Дуніна - Борковського, і вона вельми добре вписується у ввесь цей навколовампірський двіж, а якщо виють з мого рідного болота - хто я така, аби про це не розповісти. Летс гоу до історії)
Узагалі, пан не пан, а цілком собі граф, із достоту древнього шляхетського роду, мав герб (шо на ті часи важливо), але жити своє краще життя на початку виходило так собі, бо, як кажуть чутки, під час повстання Хмельницького всю його родину вирізали і загалом далі, аж до вступу до війська, про нього відомо приблизно нічого.
Після усіх історичних перипетій (гугліть), з посади сотника наш герой перекочовує на посаду Чернігівського полковника, шо нічого собі на той час, а після отримання грамоти на володіння землею, стає одним з найбагатших на теренах сучасної України. Але узагалі, якшо загуглити це ймення, можна добряче так попливти від родоводу й кількості впливових родичів. І нє, це не кумівство, це нетворкінг)
Був визнаним меценатом, за його рахунок (список чисто перекопійований з вікіпедії, бо мені лінь): відреставровані Чернігівський Спасо -Преображенський собор, Єлецький монастир, оздоблено Воскресенський, Благовіщенський храми, відновлений П’ятницький монастир. Про подарунки храмам й іже з ними мені писати ще більш ліньки, якщо цікаво – дьдько Гугл і тітка Вікіпедія з вами. До речі, пан був власником першого цегельного заводу в Чернігові. Не знаю, нащо вам ця інформація, живіть з цим.
Після смерті цього дуже милого мужчину почали кликати чернігівським Дракулою.
«Але чому чернігівський Дракула?» - спитаєте ви. «Тому шо ***ана меншовартість» - скажу я, бо не всі історії про упирів варто називати «геолокація Дракула». Але гаразд, доходимо до найцікавішого.
*вмикає моторошну музичку на фоні*
Кажуть, шо після пишної церемонії поховання, йому, як і личить подібній персоні, поставили красівий портрет і бронзову плиту з епітафією за всьо хороше у Єлецькому монастирі. Але пан обозний, як не личить подібній персоні, вирішив, що потойбічне життя це надто нудно, і внадився опісля заходу сонця робити тусу в одному зі своїх маєтків. Говорять, щоночі через міст на Стрижні неслася на всіх примарних кінських силах чорна (а яка ще) карета, котра супроводжувалася всілякими пекельними звуками, чим лякала містян до гикавки. Хоча біс його знає, що може привидітися поночі, нема чого шастати в комендантську. Коротше кажучи, тусу очевидно не зацінили, поставили нуль з десяти на гугл мапсі й тут версії розходяться - одні кажуть, що вдова покійного відверто задовбалася й запросила архієпископа Іоанна Максимовича, інші – що місцеві скинулися дзвінкою монетою й покликали цього ж таки Максимовича нечисть прогнати, відновити справедливість і відправити пана Василя на той світ остаточно. Результат, зрештою, один: за переказами архієпископ підсуєтився і організував хресний хід (люблю християн, у них на всяку напасть один вихід: війна – хресний хід, чума – хресний хід, привиди чи упирі – хресний хід). Загалом, ввесь цей веселий, і головне – дуже православний двіж перекрив дорогу кареті на Червоному мосту, владика помахав хрестом, міст упав, Борковський разом із каретою і всякою демонічною компашкою скупалися в Стрижні й зникли. Наступного дня вирішили відкрити склеп пана Василя (після смерті тусіть не дають, спати не дають, люди в ті часи були неприємні) – і шо ви думаєте – лежить собі, гарненький, рожевощокий, нарядний, навіть з трубкою в зубах, тому громада порішила, що «катюзі по заслузі» або упиряку на гілляку…ой, це не те. Коротше, кілок в серце, та й по всьому. Осиковий, звісно. Кажуть, що опісля того трапилася гроза і Десна вийшла з берегів.
А він просто хотів тусити…
Висновок з історії один - колись люди вміли дуже креативно пояснювати, чого міст, на який виділили бютжетні кошти, раптом впав у Стрижень)))