Давайте одразу начистоту: забудьте про ″мирні угоди″, ″заморозку″ чи ″корейський сценарій″. Цього не буде. Дід пішов ва-банк і тиснутиме на гашетку до останнього патрона. Він воюватиме, поки здатен фізично віддавати накази, або поки вся його конструкція не розлетиться на друзки.

Вам здається, що це все ще про ″нові території″, ″боротьбу з НАТО″ чи підручники історії? Та щас. Це все лірика для телевізора. Реальність куди простіша і страшніша: він рятує власну шкуру. Для нього війна стала єдиним способом легітимізації влади. Поки йде війна — він ″вождь воюючої країни″, якого не можна чіпати. Як тільки стрілянина вщухне — люди (і, що важливіше, його оточення) почнуть ставити незручні питання: ″А заради чого ми поклали економіку і сотні тисяч людей?″.

Стоп-кран для нього — це гарантований вирок. У ту ж секунду, як він зробить крок назад або підпише якийсь папірець про компроміс, його система сприйме це як слабкість. А в їхньому ″пацанському″ світі слабкого зжирають. Його розірвуть свої ж шакали — силовики та еліти, які тільки й чекають моменту, щоб злити ″пахана″ і повісити на нього всіх собак.

Тому йому глибоко начхати на ваші західні ″мирні плани″, дипломатію і здоровий глузд. Йому не потрібен результат, йому потрібен вічний процес, бо тільки в ньому він живий. Ми будемо грузнути в цій воронці далі, і ставатиме тільки гірше.

Фінал у цієї драми безальтернативний: поїзд зупиниться тільки тоді, коли полетить у прірву. Або ″закінчиться″ сам Путін (фізично чи політично), або під вагою цієї авантюри хребет зламається у самої Росії. Третього варіанту просто не існує. Готуйтесь до марафону.