Громадське радіо

«У молодіжних гуртках українці усвідомлювали себе українцями»

<р>Анастасія Багаліка: Пласт виник тоді, коли на українську ще не відновлену державу і все українство насувалися значні виклики історії буремного ХХ століття. 
<р>Ольга Свідзинська: Так, у той час виклики з’являлися по всій Європі та Америці. Всюди почали з’являтися громадські рухи, які цікавилися допомогою, харитативними речима [благодійністю — ред.], це були рухи для молоді, скаутинг.
<р>У людей також з’явилася цікавість до життя поза містом, адже в основному інтелігенція була зосереджена в великих містах, які перетворилися на складні структури, що не давали можливості людям вийти за межі. Не було, зокрема, активного розвитку туризму.
<р>Одна справа, коли людина працювала на фермі чи жила в заміському будиночку десь в Англії. Інша справа, коли людина жила і працювала на фабриці чи місці, де немає можливості взагалі бачити природу. Тоді, зокрема і в Україні, на Галичині, у Львові, з’явилася нова течія будування міст-садів, щоб дати людині приємне середовище, де вона має будиночок, якийсь свій садочок тощо.  
<р>Скаутинг виник якраз на такій межі. З одного боку, це військова парамілітарна формація, тому що генерал Бейден-Поуелл був військовим, і він бачив потребу навчання дітей для імперських військових цілей. Це абсолютно чітко треба розуміти. З іншого боку, в нього були близькі друзі, наприклад, Кіплінг, який багато писав про природні явища; Сетон Томпсон, який досліджував зі специфічного європейського бачення індіанців. Усі ці течії зійшлися в одну цілісність і почали молодіжний рух для активної соціалізації дітей і молоді: там вони придумували собі правила і домовлялись їх дотримуватися. 
<р>Фактично це переросло в маленьку гру в державу. У дітей є різні соціальні ролі — хтось провідник, хтось підлеглий — вони міняються, пробують себе в різних ролях і дивляться, де в них краще виходить, де гірше. І діяльність спрямована не стільки на досягнення власних цілей, скільки на суспільство, в якому ти живеш. Цей рух виник в Англії, хоча загалом об’єднання молодих людей виникали в різних місцевостях.
<р>Для українців тут було складніше завдання, адже українці не мали своєї держави. Спочатку треба було усвідомити себе українцями, що для багатьох було відкриттям: більшість жили та вчилися в російськомовному, німецькомовному, польськомовному середовищі і починали поступово розуміти своє коріння, читати своє. Основна література — Шевченко, а основними героями були козаки. Тоді в Центральній Україні були бандуристи і кобзарі, які це співали, передавали. Шевченко був цензурований, але все одно існував. У школі можна було поділитися таємною літературою — і це був подвиг для підлітка.
<р>Такі гурти засновувалися в різних місцевостях: у Галичині, наприклад, вони називалися Драгоманівськими гуртками. Вони читали статті Драгоманова, займалися самоосвітою, знаходили заборонені книжки, читали, обговорювали їх. Це був не один гурток: знаходилися люди, які могли між собою з’єднати різних людей, писали статті в газетах.
<р>Для інших поневолених народів це теж було актуально. Наприклад, у Львові, який належав до Австро-Угорської імперії, були два поневолені народи — українці і поляки. Коли поляки збирали свої засідання, з тим же Пілсудським, який читав лекції про те, як треба боротися за незалежність, українці дивилися і розуміли, що теж мають таке робити.  
<р>Усе це кипіло, вирувало і стало гарним підґрунтям для того, щоб ідеї скаутингу можна було скерувати в українське національне русло. 
<р>Анастасія Багаліка: Звідки виникла назва українського руху Пласт?
<р>Ольга Свідзинська: Є невеличка дискусія щодо того, хто саме її придумав. У своїх спогадах Степан Гайдучок, один із співзасновників організації, писав про організацію «Сокіл» і її управу «Сокіл Батько» — це було формально пожежно-спортивне товариство. Вони з’ясовували, де і як хто розвиває спорт, самі розвивались у різних напрямках.
<р>Активним в «Соколі Батько» був професор Іван Боберський, який мав гарне лінгвістичне чуття — придумував відповідники запозиченням з різних мов, особливо спортивним термінам. Футбол — «копаний м’яч», волейбол — «сітківка», баскетбол — «кошиківка».
<р>Степан Гайдучок писав, що на якійсь нараді Петро Франко, син Івана Франка, почав «вертіти діру» в мозку Боберського, щоб він придумав відповідник для скаутингу, — але тоді нічого в них не вийшло. Наступного разу прийшов Петро Франко і каже: «Я знайшов» — а саме тоді в «Київській старині» вийшла стаття Якова Кухаренка «Пластуни» про кубанських козаків і про їхню розвідку.
<р>Пізніше Петро Франко цю статтю практично переказав своїми словами в газеті «Діло», яка вийшла 2 грудня 1911 року. І перша частина — це пояснення про пластунів, розвідників, які мають суперкруті навички, наприклад, дихати через очеретину під водою. Далі він пояснив, що таке скаутинг, що це та сама розвідка, і що молодіжний рух може називатись «Пласт».
<р>Однак далі є спогад Олександра Тисовського, який теж був вчителем в академічній гімназії і теж думав над питанням скаутингу. Одного разу він приходить в професорську залу, розказує про пошуки вчителям, шукає підмогу. А Іван Боберський, який теж був учасником цього придумування, каже: «Ти не знаєш? Це «Пласт» називається. Пластуни». Тобто ймовірно, воно вже було придумано.  
<р>Анастасія Багаліка: Називання і терміни, які походять з часів козацтва, — це  важливі речі з погляду історії культури і того, як це все зберігалося на рівні народного розуміння.
<р>Ольга Свідзинська: Козаччина була найближчою і найбільш зрозумілою для людей. Багато термінів прийшли звідти. Однак крім козаччини, це ще й різні природні реалії. Наприклад, є слово «скоб» — діалектна назва птахи, яка називається «скопа». І Тисовський придумав, що кожну літеру можна розшифрувати, і буде гасло «сильно», «красно», «обережно», «бистро». Це з’явилося ще до Першої світової війни.

«Скаутинг для українців — це не забава»

<р>Анастасія Багаліка: Серед постатей, причетних до створення Пласту, виділяють Олександра Тисовського. Водночас до організації було залучено дуже багато людей, лідерство переходило від однієї людини до іншої. Розкажіть про це, будь ласка.
<р>Ольга Свідзинська: Кожен мав свій характер, бачення, ідеї. Загалом як ідея скаутингу прийшла до українського середовища: у 1908 році вийшла книжка Бейдена-Поуелла, її почали перекладати різними мовами: німці переклали в 1909 році  — згодом у них з’явились скаутські гуртки. Цікаво, що в Російській імперії переклад книжки зробив Генеральний штаб розвідки. Вони розуміли, для чого це потрібно. Вони тоді програли Японську війну і хотіли виховувати щось в молоді.
<р>При цьому цар Ніколай ІІ використовував своїх скаутів як «потєшних»: малі діти марширували і рушниці носили, щоб можна було посміятися, порозважатися.
<р>В інших народів, зокрема в українців, це була не забава. Коли Іван Чмола, який познайомився з працею Бейдена-Поуелла в німецьких і польських перекладах, вперше зібрав молодь з наміром заснувати такий рух, то казав, що Пласт має стати зав’язком майбутнього українського війська. Вони мали свою програму, дотримувалися настанов, використовували елементи розвідки, які їх дуже захоплювали.
<р>Іван Чмола також почав військову частину цього вишколу: знаходив можливість добути реальну зброю, на якій можна було тренуватися. Члени його гуртків збиралися рано вранці на околиці Львова і йшли кудись мандрувати — і хлопці, і дівчата.
<р>Інша постать — Петро Франко, активний спортовець. У 1913-му році Петро Франко переклав збірку Бейдена-Поуелла «Пластові ігри та забави» з англійської. Він їх проводив зі своїми хлопцями і дівчатами на заняттях. 
<р>Степан Гайдучок теж організовував гімназистів — вони разом із Петром Франком склали іспити з тіловиховання, тобто могли бути викладачами в тому, що ми зараз називаємо фізкультурою. Раніше цим займались відставні військові, і не було розуміння, як тренувати адекватно тіло, щоби досягати успіхів у спорті. Тепер з’явилася течія тіловиховання, цього вчили в школі. Цей весь процес очолював Іван Боберський, з’явилися іспити. 
<р>Олександр Тисовський був більше теоретиком. Він читав різну літературу, роздумував над вихованням, написав серію статей під псевдами в Галицькій пресі, в газеті «Учитель», газеті «Діло», про те, що школа не займається вихованням, вихованням має займатися хтось інший. 
<р>Він виносив в собі ідею створення організації з певними правилами, з досягненням різних рівнів тощо. Матеріали з німецьких, з польських джерел накладались на його бачення, але він не переходив одразу до практики. 
<р>І ось хлопці у школі почули, що він щось читає, якісь нотатки веде, і на одній заміні  почали його питати — що воно таке, той скаутинг. Олександр Тисовський почав розказувати, а хлопці кажуть: «ми хочемо, готові записатися». І так він провів з ними перші сходини.  
<р>Вони зголосилися втілювати його ідею в життя: щосуботи приходити на заняття, щонеділі після служби йти кудись в мандри, гуляти околицями [Львова].  Він до цього не був готовий, але ось так ініціатива пішла «знизу».
Ведуча Анастасія Багаліка та гостя Ольга Свідзинська

«Пластуни — гнучкі люди, здатні сприймати нове»

<р>Анастасія Багаліка: У різних джерелах можна наштовхнутись на різні дати створення Пласту. Яку дату справді можна вважати датою заснування організації?
<р>Ольга Свідзинська: Ідея створення організації виринає то тут, то там, у різних середовищах, вона створюється спонтанно.
<р>Наприклад, Іван Чмола почав таємні заняття зі своїми гуртками восени 1911 року, за деякими джерелами, на початку 1912 року — коли саме, ми не знаємо. Таємний гурток не веде нотаток, адже інакше можна виявити таємну діяльність. Саме тому спогади були записані набагато пізніше.
<р>У гуртках Петра Франка простіше дізнатись про діяльність, адже він використовував пресу для того, щоб поширювати інформацію. Разом з однією ученицею вчительської семінарії він почав вести рукописну газетку для пластунів. Пізніше їх взяло під крило товариство «Сокіл Батько», вони почали там друкуватися. Власне, дівчата написали спогад і опублікували його в газеті «Учитель», тому є чітка дата початку дівочого Пласту.
<р>Із загальним рухом пластунів немає чіткої межі. Однак Олександр Тисовський як вчитель підходив до своєї діяльності системно. Щороку в гімназії виходив звіт: у 1911-1912 навчальному році Тисовський від себе подає до цієї книжки звіт на одну сторінку, де чітко пише, що провів перші сходини 21 квітня і пізніше щосуботи мав регулярні сходини з тими дітьми, у неділю і свята ходив на прогулянки і так далі.
<р>Далі він пише, що станом на момент написання звіту всі його пластуни ще є «прихильниками». Далі вони мають скласти іспит на «учасника» і після того скласти присягу. У нього було 12 людей в гуртку, і з них певна кількість вже приготувалися до першого іспиту. Цей звіт був набраний не пізніше червня.
<р>У 1913 році відбулося багато знакових подій для розвитку організації: Петро Франко зібрав з’їзд всіх виховників, щоб узгодити, як все має працювати. І вже було багато людей з різних місцевостей. Тоді ж вони домовилися з Тисовським: Тисовський сформулював закон, Іван Боберський надрукував цей закон у книжечці, яку ми умовно називаємо «Рожеві посвідки».
<р>На обкладинці було написано, кому належить книжечка; далі назва гуртка, ім’я, прізвище, дата народження. Нижче записувалися іспити на перший, другий, третій ступінь — і дата вступу в пласт. Також був текст закону та сторінки, де мали бути спортивні осяги.
<р>В архіві ми знайшли трьох людей, в яких у книжечках рукою Тисовського записана дата — 21.04.1912 року. Це дата їхнього вступу в організацію — найбільш рання дата. Цікаво, що пізніше пластуни видавали кишенькові календарі, і там чітко писало, що 21 квітня Тисовський почав заняття з гуртком «Крук».  
<р>Анастасія Багаліка: Невдовзі після заснування Пласту почалася Перша світова війна. Багато пластунів загинуло?
<р>Ольга Свідзинська: Багато пішло до війська, багато не повернулося з фронту, частина опинилася в центральній Україні. Хтось був у Січових стрільцях, хтось пізніше лишився в Галицькій армії, потрапив на Вінниччину, в «чотирикутник смерті» — де вони лежали, хворі на тиф. Багато кого розстріляли більшовики.
<р>Звісно, частина архіву була втрачена. Коли люди починали писати спогади, то відбувалася плутанина [у перерахуванні первісного складу гуртка Тисовського], адже хтось прийшов у Пласт до війни, хтось під час війни, хтось у 1918-му році, але вони всі звалені на купу і складно розділити, хто в який час почав пластувати. 
<р>Цікаво, що певна хроніка, наукова робота про історію того часу існувала. У Центральному державному історичному архіві України у Львові є фонд 389 «Верховна пластова команда», який під час Радянського Союзу був засекречений.
<р>Зокрема там є уривок рукопису про історію розвитку Пласту — з параграфами, виносками, примітками. Однак нумерація починається не з одиниці, а самих приміток немає. Це частина чогось цілісного, і вона ще й не завершена. Це нотатки невідомого автора. Там є дата 21 квітня, є характеристика засновників, є інформація про Івана Чмолу і його зібрання, додаткові прізвища.
<р>Анастасія Багаліка: Наскільки важливо для пластунів, яку саме дату вважати датою заснування руху?
<р>Ольга Свідзинська: Пластуни з 90-х, коли дізнаються, що 21 квітня — більш коректна дата, ніж 12 квітня, кажуть: «Ой, а як нам тепер жити?». Так само, як і до цього, я вважаю. Дата певною мірою символічна. Якщо ми творимо традицію, дати не є першорядними для пластунів, коли є пластовий закон і присяга. 
<р>Ми зрілі, дорослі, ми можемо побачити помилку і сказати собі: «О, ми можемо її виправити і почати мислити інакше». Пластуни — гнучкі люди, і вони сприймають нове, навіть якщо вони є 114-літні.
<р>Я не бачу перешкод для того, щоб придумати красивішу назву для цього свята, і досліджувати історію Пласту далі. Тому що досліджувати це надзвичайно цікаво. До мене часто приходять юнаки з питаннями: «А що було у нашому курені у 90-му чи 92-му році?». Я знаходжу звіти їхніх попередників, вони з захопленням це читають, впізнають людей, це для них цікаво.  
<р>Анастасія Багаліка: За понад 100 років існування Пласту багато відбулось в історії відродження незалежності нашої країни. Досвід бездержавності та боротьба за незалежність підсилили цінності організації?
<р>Ольга Свідзинська: Саме так. У скаутингу є поняття «братерство»: скаут є брат кожному іншому скауту. І коли ми переносимося у ситуацію зі скаутами воюючих між собою країн: як вони мають відчути себе братами через якусь лінію фронту?
<р>В українських визвольних змаганнях, наприклад, 1 листопада 1918 року на барикадах у Львові загинув пластун. Тисовський його перед тим викреслив, написав, що не надається до Пласту, а потім переписав: «згинув в болях за Україну 1.11.18 року». Зафіксував це.
<р>Ще одна важлива дата в історії Пласту — це 19 грудня 1916 року. Олександр Тисовський прослужив рік у штабі писарем в армії, повернувся для того, щоб далі вчителювати. Львів звільнили від росіян, діти знову приходять і кажуть: «Ми хочемо відновити наші збори». Попри нову реальність вони хочуть продовжувати. І відновлюючи це, Тисовський пише вірш, який став нашою присягою. Цитую першу строфу:
<р>«В пожежах всесвітніх, у лунах кривавих, 
<р>під громом гармат, у важкій боротьбі, 
<р>на лицарську честь і на предківську славу 
<р>Вітчизні обіти складаю такі».
<р stylе="tехt-аlіgn: сеntеr;">Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

<р> 
<р>Запис «Скаутинг для українців — це не забава» — дослідниця історії Пласту Ольга Свідзинська спершу з'явиться на Громадське радіо.