Громадське радіо

Ангеліна Завадецька: Привіт, це подкаст «Що з економікою?» від Центру економічної стратегії спільно з Громадським радіо за підтримки ПриватБанку. Мене звати Ангеліна Завадецька, я комунікаційна менеджерка ЦЕС.
Максим Самойлюк: А я Максим Самойлюк, економіст ЦЕС. З нами сьогодні Юлія Вітка з ПриватБанку. Вона голова управління з бізнес-взаємодії з міжнародними та державними програмами. 

Ангеліна Завадецька: ПриватБанк та Європейський банк реконструкції та розвитку запускають новий механізм розподілу ризиків на €825 млн для підтримки українського бізнесу. У межах цього проєкту ЄБРР надаватиме покриття частини кредитного ризику за новими кредитами, які ПриватБанк надаватиме українським компаніям. Сьогодні про це будемо говорити. Юліє, для початку розкажи, будь ласка, що таке дерискінг? Що це за інструмент, для чого він бізнесу і як він допоможе українському бізнесу?
Юлія Вітка: Дерискінг — це українською мовою фактично покриття ризиків. Це допомагає банку більш безпечно себе почувати, фінансуючи бізнес, особливо в умовах війни. Фактично дерискінг замінює для банку забезпечення, тобто тверду заставу. Ми часто стикаємося з ситуаціями, коли в бізнесу немає застави, її недостатньо або це застаріле обладнання. Або взагалі, якщо ми говоримо про прифронтові зони, то навіть і сама застава ще не є гарантією. І ось наявність такого гарантійного механізму від ЄБРР, або ВGК, або Європейського інвестиційного банку, чи ІFС — всі з яких є у нас у банку — фактично покриває для банку ці ризики. Тобто у випадку, якщо щось станеться, банк звертається до гарантора, і гарантор відшкодовує за підприємство вартість цього кредиту.
Ангеліна Завадецька: Тобто, якщо говорити просто, то це такий механізм, який дозволить українському бізнесу більше можливостей брати кредити, а відповідно інвестувати, розвиватися або відновлюватися.
Юлія Вітка: Так, це дозволяє бізнесу або брати кредит у тих випадках, коли взагалі неможливо його отримати, або брати більші суми. Інколи це взагалі уможливлює фінансування у високоризикових територіях, навіть якщо там є застава і всі фінансові показники достатні. Але, припустимо, місто знаходиться під постійними обстрілами. Тобто це або збільшення фінансування, або його уможливлення. І лише завдяки міжнародним програмам у 2025 році банк профінансував 12 тисяч клієнтів.
Максим Самойлюк: Як виглядає типовий клієнт за дерискінгом? У мене було відчуття, що дерискінг пов’язаний насамперед із безпековими ризиками. Але зараз мені здається, що це не зовсім так, бо ви сказали, що це і бізнеси, які не мають застави. Ось типова ситуація: приходить бізнес, у нього є все потрібне, щоб отримати кредит, щось його зупиняє — і це щось може покрити дерискінг. Як виглядає ця ситуація?
Юлія Вітка: Так, може бути ситуація, коли, наприклад, застави недостатньо для отримання кредиту. Причому коефіцієнт застави буде різним для прифронтових територій і для решти регіонів — для прифронтових він буде вищий. Буває так, що не вистачає застави: є певна частина суми кредиту, ми вираховуємо, скільки є застави у клієнта, а решта — це незабезпечена частина. І буває так, що ті ліміти, які розраховані по незабезпеченій частині, є недостатніми — клієнту потрібна більша сума кредиту, ніж оця незабезпечена, яка залишається за мінусом застави. А в такому разі якраз гарантія або дерискінг допомагає збільшити цю незабезпечену суму, фактично її подвоїти. Буває також, що гарантія дозволяє зменшити суму авансового внеску. Ну або взагалі, якщо немає застави — я про це вже сказала. Таких клієнтів є дуже багато.
Ми фактично до великої частини портфелю застосовуємо дерискінг, тому що в таких умовах у нас зараз немає повністю безпечних територій. Тому це дуже зручний інструмент для банку, а для клієнта це дозволяє або отримати фінансування взагалі, або більшу суму, або з більш сприятливими умовами — більш сприятливою структурою кредитної угоди.
Ангеліна Завадецька: Ви вже згадали, що 12 тисяч клієнтів отримали кредит за таким інструментом. Що це за бізнес? Чи можна їх розділити на якісь категорії? Є умовно бізнес, хто готовий отримувати фінансування, тільки ці ризики заважають. Хто це?
Юлія Вітка: Бізнес це може бути з різних сфер. У нас історично за нашою статистикою десь близько третини — це агробізнес. Ми знаємо, як для агробізнесу важлива посівна, важлива сезонна закупівля засобів захисту рослин або аграрного обладнання і техніки. І у нас є такі можливості. Більше того, це відбувається не тільки з гарантією, але і з грантами. У нас є можливість завдяки програмі ЄБРР отримати ще грант на агротехніку, особливо якщо це зелена техніка, — розмір гранту від 10 до 30% від суми фінансування, так званий кешбек. І ця програма є дуже популярною.
Це один з прикладів. Аграрний сектор займає близько третини нашого портфелю, але є також виробничі підприємства, переробні, підприємства логістики, надання послуг. Тобто, коли ми публікуємо історії успіху підприємств, які погоджуються на розкриття інформації, то в нас є кейси від зовсім маленьких — наприклад, кав’ярня в Харкові, яка під час війни відновила свою роботу завдяки програмі ВGК, тобто мікробізнес — до таких великих або середніх, як Куменський тепличний комбінат, який має багато гектарів теплиць, вирощує помідори. У цьому випадку ми підтримали енергонезалежність цього бізнесу — їм потрібно було закупити відповідне енергообладнання.
Тому кейси дуже різні, і тут немає такого, що якомусь сектору ми відмовимо або надамо перевагу. Це вже залежатиме більше від фінансового стану клієнта, від його фінансової звітності та її актуальності, наявності, прозорості, від співвідношення фінансових показників, від бізнес-моделі клієнта і від наявності забезпечення.
Ангеліна Завадецька: Чи є взагалі історичні успішні приклади в інших країнах? Як застосовується цей інструмент?
Юлія Вітка: В інших країнах — тут трошки важко порівнювати Україну, тому що все-таки всі ці програми Україні надаються Європейським Союзом, за що ми дуже вдячні. Це треба підсвітити — всі ці програми за підтримки Європейського Союзу, і вони надаються в рамках так званого Ukrаіnіаn Іnvеstmеnt Frаmеwоrk, тобто Української інвестиційної рамки. Це виділення коштів, траншів Єврокомісії для підтримки бізнесу, і вони насамперед зосереджені на малому та середньому бізнесі.
Аналогічні програми, напевно, існують або у дещо видозміненому вигляді, тому що я думаю, що в Україні вони на більш сприятливих умовах. Наприклад, ці грантові компоненти — це доволі унікальна річ саме для України. Але загалом дерискінг у країнах Східної Європи — це не абсолютно новий чи незнаний інструмент. Так само, звичайно, ці міжнародні фінансові інституції, такі як ЄБРР, ІFС, Європейський інвестиційний банк, працюють і в інших країнах.
Ангеліна Завадецька: ПриватБанк та ЄБРР запускають новий механізм на €825 млн, який я вже згадала. Як бізнеси можуть на практиці ним скористатися?
Юлія Вітка: Для цього потрібно звернутися до банку.
Максим Самойлюк: До ЄБРР?
Юлія Вітка: Ні, до нашого банку, звичайно. Тому що для цього і є українські банки, через які працюють міжнародні фінансові організації. Тобто звертатися потрібно лише напряму до ПриватБанку — або через Рrіvаt24 подати заявку, або прийти за консультацією. І тут важливо розуміти, що клієнту може бути доступна не лише гарантія ЄБРР, а може бути доступна якась інша гарантія, яка саме в його випадку підійде більше. Тому що кожен з цих міжнародних фінансових інститутів надає різне покриття. До прикладу, в ЄБРР це 50% покриття ризику по кредиту — тобто 50%, якщо щось стається, покриває ЄБРР. А, наприклад, в Європейського інвестиційного банку це 80%. У Банку господарства краєвого Польщі — це Польський банк розвитку — також 80%. Деяким клієнтам це більше підходить.
І особливість ПриватБанку в тому, що коли клієнт звернеться і ми подивимося на його профіль, у нас з’явиться, чи доступна йому та чи інша гарантія — як галочками відмічено. І далі вже можна вибирати те, що підходить саме цьому клієнту. Є випадки, коли покриття у 80% грає дуже важливу або навіть вирішальну роль.
У нас є також такий кейс у роботі — не будемо називати імен. Це місто Марганець: ми розуміємо, що воно під постійними обстрілами і там насправді небагато працюючих підприємств залишилося. Навіть незважаючи на те, що там є застава, доволі ризиково фінансувати, бо ми розуміємо, що ця застава може бути знищена в будь-який момент. Але наявність покриття або гарантій на 80% дозволила нам прийняти позитивне рішення і рухатися з таким клієнтом.
І тут ще важливо зазначити, що інколи ми можемо просити індивідуальні погодження через ці фінансові організації в Єврокомісії на певні підприємства, коли, наприклад, у них перевищуються певні показники по кількості підприємств чи по обороту за рік.
Ангеліна Завадецька: Тобто здається, що вони вже більші, але їм все одно потрібно скористатися, і ви просто оцінюєте їх?
Юлія Вітка: Так, тому що ми маємо оцінювати клієнта за групою — тобто не лише індивідуально, але і за групою пов’язаних осіб, пов’язаних контрагентів фактично. І деякі клієнти через цей показник виходять за межі малого або мікромалого бізнесу, на які спрямована допомога Єврокомісії. То в таких випадках ми можемо просити індивідуальне погодження.
Максим Самойлюк: Якщо я правильно зрозумів, це не так, що бізнес приходить у ПриватБанк і думає: «О, я хочу податись на цю програму €825 млн дерискінгу». Він просто приходить до ПриватБанку, каже, що йому потрібні гроші — це може бути і капітальні інвестиції, і поповнення обігових коштів — і вже під конкретний бізнес у ПриватБанку визначають, чи є та чи інша програма, якою він може скористатися. І це може бути не обов’язково ця — може бути якась краща програма.
Юлія Вітка: Так. Я відразу, можливо, перерахую. У нас є програма ЄБРР — це не лише новий договір, який ми будемо підписувати, але і фактично продовження всієї попередньої співпраці, бо ми починали з €200 млн, потім €400 млн, €600 млн і зараз €825 млн. Це одна програма і там є грантовий компонент.
Друга програма — це програма Міжнародної фінансової корпорації, або ІFС. Там також покриття ризику 50%, але кредити від $10 тис. до $100 тис. лише туди потрапляють — саме так визначили межі цих мікромалих підприємств у даній програмі.
Є програма Європейського інвестиційного банку, яку ми буквально завтра почнемо приймати заявки. Теж дуже хороша програма, бо там покриття 80%, і також незабаром ми додамо туди грантовий компонент для інвестиційних кредитів — тобто коли клієнти закупляють обладнання, не просто обіговий капітал, а саме інвестиційні кредити.
І також у нас є програма Банку господарства краєвого Польщі — Польського банку розвитку — де покриття 80%, і вона саме орієнтована на прифронтові області: Миколаївська, Харківська, Запорізька, Херсонська. І фактично вона також в основному спрямована на інвестиційні кредити.
Тобто так, ви правильно кажете: клієнт може, звичайно, запитати про програму ЄБРР, але насправді можливостей є більше. Крім цього, ці міжнародні програми ще можуть поєднуватися з державними — наприклад, з програмою 5-7-9 зі зниженими відсотковими ставками. Тому ми вже запропонуємо клієнту цю комбінацію державної і міжнародної програми.
Ангеліна Завадецька: Я, до речі, в цьому контексті також хотіла запитати про програму від ЄБРР та ПриватБанку — механізм часткового звільнення від боргу для постраждалого від війни бізнесу. На це виділили майже €7 млн. Що це за інструмент? Чим він відрізняється від програми дерискінгу на €825 млн і хто ним зможе скористатися на практиці?
Юлія Вітка: Цю програму нещодавно запровадили — буквально нещодавно ми підписали цей договір. Наразі вона є лише у двох банках, але далі буде масштабуватися, у тому числі у ПриватБанку. Вона є частиною тої програми дерискінгу і полягає в тому, що якщо підприємству буде завдано збитків — фактично пошкодження його майна, яке було придбано за кредитні кошти під програмою ЄБРР з гарантією ЄБРР — то дві умови мають бути: це майно придбано за кредитні кошти, якісь активи підприємства, і воно було під гарантією ЄБРР. І третя умова — відбулося пошкодження або знищення внаслідок війни.
У такому разі підприємство може претендувати на фактично прощення частини боргу, яка відповідає відсотку покриття ЄБРР, а ми говорили, що це 50%. І є ще умова — пошкодження повинно становити не менше ніж 10% від цих активів. Тобто в такому випадку фактично підприємству буде прощено частину його боргу, яка відповідає покриттю ЄБРР. Умовно кажучи, ЄБРР відмовляється від своєї частини, пов’язаної з неможливістю повернення цієї частини кредиту. Тоді як решту кредиту позичальник буде банку повертати.
Це, знаєте, як аналог страхування військових ризиків, де також є певна франшиза і фактично виплата здійснюється клієнту у випадку страхування. А тут, оскільки він брав кредит, йому фактично прощається борг — тобто те саме.
І ще одна відмінність — це безкоштовно для клієнтів. Для клієнтів ПриватБанку, які отримували кредит за програмою ЄБРР, це безкоштовна опція. Якщо, не дай Боже, з будь-яким з наших клієнтів це станеться, то клієнт може звернутися із заявою. Там зручно ще й те, що пакет документів доволі невеликий, мінімальний: фото до і фото після, та ще один підтверджуючий документ. Тобто не потрібно збирати великого пакету документів. І ми далі процесуємо цю заяву, передаємо до ЄБРР, і вже далі цей механізм працює.
Максим Самойлюк: То виходить такий ланцюжок, якщо я правильно зрозумів. Дерискінг — це коли ПриватБанк звертається до ЄБРР або іншої міжнародної інституції, отримує гарантію і може видати більше кредитів. Якщо щось стається, то ПриватБанк отримує компенсацію, і це дозволяє фінансувати далі. А оце покриття ризиків — це якщо у компанії, яка взяла кредит, щось стається, то вона отримує компенсацію і може не платити цю частину?
Юлія Вітка: Так, фактично як прощення частини боргу отримує.
Ангеліна Завадецька: На одному з наших подкастів Роман Ботнар, співзасновник «LаРіес» та власник мережі «РіzzаНоt» розповідав нам — для довідки, його виробництво росіяни знищили в листопаді минулого року — що його та подібні бізнеси не страхують від воєнних ризиків. Розкажіть, будь ласка, які зараз є в Україні програми і чи вони дійсно працюють?
Юлія Вітка: Ну, тут, звичайно, питання перш за все до страхових компаній, але з того, що є на ринку, є певні пропозиції страхування воєнних ризиків. Як мінімум, я знаю декілька компаній — українських або навіть з іноземним капіталом, які в Україні працюють — що пропонують страхування. Вони перестраховують свої ризики у Лондоні, відповідно, або у декого з них є програми перестрахування з DFС. Вартість такого страхування є досить високою — це перше. Друге, вартість страхування може в один момент бути одною, в інший — іншою. Залежить від безпекової ситуації на даний момент, залежить від попиту на такі продукти, який є доволі волатильним. Тобто, коли спілкуєшся зі страховими компаніями, вони говорять, що в періоди загострення попит збільшується, в периоди послаблення — зменшується. Власне, через цю волатильність і ціна доволі висока. Тому я не буду тут говорити якихось конкретних цінових індикаторів, бо різні говорять — 10%, 5% може бути. Все залежить від того, який об’єкт страхується і де він знаходиться.
Ми розуміємо, що ціна дуже визначатиметься територією, типом об’єкта і так далі. Але точно знаю, що за підтримки ЄБРР і деяких українських страхових компаній якраз зараз знову запроваджується страхування воєнних ризиків вже під більш прийнятну ціну. Можливо, це страхування товарів в обороті, тобто не всі об’єкти туди потраплятимуть, але цим треба більше цікавитися. Тобто, в принципі, є певні інструменти — вони, скажімо, не системні, але вони є. Ціна може бути висока. Щодо певних об’єктів страхові можуть відмовлятися страхувати. Тому тут дійсно якогось системного покриття всієї держави наразі немає. Але й невідомо, чи воно буде, тому що небагато є охочих брати на себе ці ризики — зрозуміло, що хтось потім за них платитиме.
Максим Самойлюк: А чому так виходить? Чому ми говоримо, що для дерискінгу вже є системні програми на суми, які обчислюються мільярдами євро, різні інституції готові це підтримувати, і бачимо з того, що ви розповідаєте, що це дійсно працює — бізнес може прийти, йому видадуть меню і він обере, що найбільше підходить. А чому зі страхуванням ризиків ми такого не бачимо, хоча, можливо, це мало би навіть більший ефект і більший вплив на роботу підприємства?
Юлія Вітка: Ну, важко сказати, я можу говорити тільки свої думки. По-перше, у нас банківський сектор набагато більш розвинений і ліквідний в Україні, ніж страховий. Зрозуміло, що хтось повинен брати на себе ці ризики. Банк також бере на себе ризики позичальників, але маючи дуже сильну базу, резерви, ліквідність — може цим оперувати. Страховий ринок України, по-перше, дуже мало займає у ВВП і історично не був таким розвиненим. На ринку є небагато фінансово спроможних страхових компаній. Відповідно, їм доводиться або якось об’єднуватися в консорціуми, або шукати перестрахування за кордоном — фактично додаткове покриття для себе. І ось те покриття для них є доволі дорогим. Тут ще, якщо говорити про дерискінг, який іде через міжнародні фінансові організації, — це все йде в рамках траншів і підтримки Єврокомісії.
Тому цей дерискінг не є таким вартісним для банків, це більше не прибуткова історія, а такий самий механізм підтримки від Європейського Союзу. Це механізм підтримки, і тому він є здешевлений для України. Наразі таких системних механізмів підтримки від Європейського Союзу, які би настільки здешевлювали страхування, немає. Можливо, цьому сприяє і стан розвитку страхового ринку. Тому є поодинокі компанії, які спроможні, але цього начебто недостатньо для системного покриття країни — підприємств багато, а розмір і кількість страхових компаній є набагато меншими.
Максим Самойлюк: Минулого літа ми записували подкаст з Євгеном Заіграєвим, членом правління ПриватБанку з питань корпоративного, малого і середнього бізнесу. Тоді тема була про покриття ризиків — дерискінг від ЄБРР, який надав ПриватБанку на суму €185 млн. Як спрацювала та програма? Я так розумію, що зараз це все є продовженням тієї. Чи є якісь гучні історії успіху? І загалом скільки кредитів видали по факту, які суми?
Юлія Вітка: Власне, це ті цифри, про які я говорила. Тобто 12 100 клієнтів у нас за програмами міжнародної підтримки за 2025 рік. А фактично у 2025-му в нас були наразі тільки ЄБРР і програма БГК, але там клієнти не в тисячах вимірюються.
Максим Самойлюк: Тобто у 2025-му були тільки ці дві програми, а зараз вже ціле меню?
Юлія Вітка: Так, саме так. Ми дуже багато працювали минулого року, щоб підписати договори ще з ІFС і з ЄІФ. Власне, підписали в кінці минулого року обидва ці договори, але певний час займає впровадження в системах банку — якраз зараз впроваджуємо. Тому ось ці 12 000 клієнтів профінансовано переважно за допомогою ЄБРР, бо БГК — це значно менша програма.
І тому ми постійно нарощуємо наш портфель з ЄБРР, вони бачать, що ми надійний партнер, швидко видаємо кредити, утилізовуємо ці транші — і відповідно суми збільшуються. Дещо видозмінюється структура цих траншів і сублімітів, наприклад, можуть бути спеціалізовані субліміти на енергопотреби. До речі, там частка зелених технологій повинна бути не менше 70%. Таким чином ми навіть пропагуємо принципи сталого розвитку, хоча в Україні це доволі важко — зрозуміло, що багато бізнесів можуть закуповувати генератори. І коли ми бачили хвилю закупівлі генераторів, особливо коли держава ще видала свою програму підтримки під генератори взимку, то був такий сплеск.
Ми бачимо, що тоді вже наближаємося і незабаром не будемо виконувати 70-відсотковий показник зелених технологій — бо це не про генератори. Відповідно, ми починаємо це коригувати, спрямовувати такі заявки не в цю програму, щоб дотримуватися того показника. Ми не відмовляємо в таких заявках — просто це піде в іншу програму, де або немає таких вимог, або це буде без покриття гарантій ЄБРР. Тобто є в нас такий енергосубліміт з ЄБРР.
Далі — ми з ЄБРР і взагалі з Єврокомісією, якраз вчора був діалог банків з Єврокомісією тут у Києві, дякуємо їм за те, що приїжджають і напряму з нами спілкуються — розвиваємо тему фінансування підприємств середнього розміру. Ми бачимо, що є великий попит і пайплайн проєктів клієнтів середнього бізнесу — не лише мікро і малого, але й середнього та корпоративного, тобто більших клієнтів, особливо на енергопотреби. І це клієнти, у яких потреба є більше $5 млн, а інколи, якщо говоримо дійсно про забезпечення енергонезалежності, то більше $15 млн.
І ось ми з Єврокомісією говоримо про те, що ці рамки потрібно розширювати — не обмежуватися визначенням МСБ або SМЕ, як це є у європейській регуляції, а додавати механізми й транші для таких підприємств. Бо вони ж також будують навколо себе екосистему малих підприємств. Ми не можемо відновлювати українську економіку лише за рахунок мікро і малих підприємств. І Єврокомісія це чує, йде назустріч. Ми сподіваємося, що в нових програмах буде закладена хоча б якась частка фінансування для більших підприємств — нехай це буде 20% від всього, що виділяється на бізнес, для середніх і більших підприємств — і це вже буде дуже добре. Якщо там ще буде якась грантова складова для інвестиційних кредитів, було б взагалі чудово. Тобто ось так програми видозмінюються від того, який ми відчуваємо попит і запит від українського бізнесу. Ведемо ці переговори з Єврокомісією і міжнародними фінансовими організаціями — не лише напряму як ПриватБанк, але і через банківську асоціацію. Вдячні, що вони чують і рухаються нам назустріч.
Ще одна потреба — ви запитуєте, як еволюціонують ці відносини. Бо крім самих сум, які збільшуються, наш банк здатний їх абсорбувати, процесувати і видати в бізнес — крім сум, ми ще говоримо з ними про такі галузі, як товари подвійного призначення та оборонний комплекс. Зрозуміло, що для багатьох цих інституцій це табу і так звані списки виключення — тобто ОПК як такий не підпадає під ці програми гарантій. Але потрошку з’являється рух в Єврокомісії — хоча б дозволяти фінансувати так звані МіlТесh, DеfеnсеТесh, Іnnоvаtіоns Соmраnіеs, тобто фактично розробників дронів. Десь ми сподіваємося, що ці списки виключення ставатимуть більш гнучкими, хоча б дозволяючи фінансувати розробників товарів подвійного призначення.
І вже — я от була на ЕU-Ukrаіnе Вusіnеss Summіt — там підписувалися угоди, поки що не через банки, але з європейськими інвестиційними фондами, де вони будуть співінвестувати в українські стартапи — розробників дронів. Фактично надавати їм еquіty-капітал, тобто пайовий капітал, бо це ще стартапи. Але можливо, якщо там будуть ці інвестиційні фонди в капіталі у них, то далі десь і вимоги до гарантій стануть більш гнучкими, і ми як банки зможемо фінансувати не лише самостійно — це не означає, що ми взагалі не фінансуємо, це означає, що ми не під ці гарантії фінансуємо. Дуже би хотілося, щоб ми могли і під такі гарантії. Тобто такий діалог іде, наразі чітких механізмів, що такі гарантії можна застосовувати до товарів подвійного призначення, ще немає, але робота в цьому плані ведеться.
Максим Самойлюк: А з цих гарантій €185 млн — чи доводилося ПриватБанку звертатися до ЄБРР по покриття? Чи все пройшло супер?
Юлія Вітка: Всі попередні транші вони утилізовані…
Максим Самойлюк: Я маю на увазі — ці кошти, якщо я правильно розумію, не надходять ПриватБанку одразу, вони надходять тільки якщо щось стається і потрібно покривати?
Юлія Вітка: Так, ці кошти — це так звані unfundеd mесhаnіsms. Тобто ПриватБанк їх не має в наявності, вони є потенційними — це гарантія від потенційного збитку. Але це зафіксовано в угоді, і звичайно, якщо будуть якісь невиконання, тобто NРL, дефолтні кредити, — то ми будемо звертатися. Але рівень дефолтів дуже низький, тому, якщо ви запитували про те, в яких випадках ми звертаємося, — це справді поодинокі випадки.
І слава Богу, ми взагалі спостерігаємо невисокий рівень NРL, і тим більше по цих програмах гарантій, оскільки там позичальники також мають відповідати певним критеріям. Навіть взяти критерії сталого розвитку — відповідно, природно, можливо, кращі позичальники потрапляють під гарантії ЄБРР. Тобто в нас рівень NРL або неповернених кредитів є низьким в принципі, а за програмами гарантій — точно низький. Тому в нас дуже небагато таких випадків звернень за виплатами.
Максим Самойлюк: А чи не виходить тоді, що якщо NРL такий низький, то, може, ці гарантії не потрібні — може, і без них можна давати кредити?
Юлія Вітка: Ну, знаєте, залежно від того, яка би була безпекова ситуація, — це перший момент. Другий — як я сказала, наразі це дозволяє банку все-таки в рамках кредитних політик і вимог Національного банку надавати більші суми кредиту. Ми би могли фінансувати і без гарантій — це не те, що банк би не міг, в нас є частина портфелю без гарантій, і зрештою до 2023 року в нас і були гарантії Кабінету Міністрів, але це ж також не весь портфель покривало. Але тоді були би значно менші суми, значно менші портфелі. Тобто є ще регуляторні вимоги, які обмежують?
Максим Самойлюк: Так, тобто є регуляторні вимоги які це обмежують?
Юлія Вітка: Так, є регуляторні вимоги, бо ці гарантії ще позитивно впливають на капітал банку. Вони як тверда застава — зменшують ризикові активи. Тобто хоч банк і не отримує фізично ці гроші, вони повністю впливають на капітал згідно з регуляціями Нацбанку і знижують нам активи, зважені на ризик, — так наче ми взяли заставу на всю цю суму.
Ангеліна Завадецька: Часто малий і середній бізнес каже, що банки все одно не кредитують. Це відповідає реальності? І чи є це проблема банків чи бізнесу?
Юлія Вітка: Ну, я б не сказала таке твердження, бо навіть якщо подивитися на статистику кредитування — в кожного банку зростає портфель, в когось швидше, в когось повільніше. Я знаю, що в нас одні з найшвидших темпів зростання портфелів. Тому це вже за статистикою не може відповідати дійсності.
А по-друге, тут можливо або клієнти просто не пробували, а лише щось чули — це перший фактор. Другий — можливо, в них є завищені очікування. Ну, наприклад, це може бути якийсь стартап, в якого є лише бізнес-ідея, невідомо як вона буде реалізована, і він хоче якусь велику суму кредиту. Зрозуміло, що тут це може бути нереально. А може бути якась непрацююча бізнес-модель і так далі.
Тобто, як правило, я думаю, така думка може бути тільки в підприємств або стартапів, які лише починають діяльність, ще самі не знають, чи їхня ідея буде втілена. Або якісь завищені очікування щодо суми кредиту. А так, в принципі, ми це можемо бачити по портфелях не тільки нашого, але і інших банків. Від ФОПів, тобто якщо ФОП може взяти кредит — до великих підприємств. Тобто, якщо ти ФОП, в тебе є звітність і немає збиткової діяльності, то абсолютно, цілком — таких тисячі прикладів.
Максим Самойлюк: А кого ПриватБанк зараз кредитує? Які є пріоритетні сектори — це ФОПи чи це великі бізнеси? І от ви казали, що в європейців є табу, вони ОПК не кредитують. ПриватБанк кредитує? Чи є в ПриватБанку табу? Або які навпаки сектори пріоритетні?
Юлія Вітка: Так, я можу пояснити і по сегментах, і по секторах. Тобто, історично ПриватБанк — це банк мікро- і малого бізнесу. Ми навіть знаємо, що ПриватБанк — це банк ФОПів. Дуже багато людей мають відкриті рахунки в ПриватБанку і користуються додатком Приват24. Але протягом вже певного часу — близько двох років — ми розвиваємо в банку і сегмент середнього та корпоративного бізнесу.
Тобто, це порівняно нові сегменти для нас, ми там свою експертизу розвиваємо, вже маємо багато клієнтів, вже наростили портфель, тому будемо в цьому плані також рухатися. Так, історично для мікро- та малого бізнесу це залишається, напевно, основною цільовою аудиторією ПриватБанку, але ми активно працюємо і про нас вже знає середній та корпоративний бізнес. І власне, нові програми, які ми зможемо отримати від ЄБРР або від інших партнерів, які будуть покривати ці сегменти, дуже нам допоможуть. Більш того, якщо говорити про енергопроєкти, то це якраз більше середній і корпоративний бізнес.
Ось приклад Уманського тепличного комбінату, про який я згадувала. Ситуація змінюється, і ми під неї перебудовуємося. Якщо ми розуміємо, що для відбудови України це потрібно — будемо рухатися.
Більш того, на перспективу можна думати про муніципалітети, про комунальні підприємства. Не всі банки фінансують ці сектори, але ми розуміємо, що для відбудови це також наш стратегічний напрям. Тим більше, що з’являються і програми Єврокомісії у цьому напрямку.
Якщо говорити про сектори, то для нас немає якихось заборонених секторів економіки. Є ті сектори, які не підпадають під програми — це вже кожен МФІ визначає. Тут не тільки може бути ОПК, а й, наприклад, продаж алкоголю, тютюнових виробів або зброї — вони можуть бути заборонені під вимогами МФІ. У нас у банку велика частка — це агробізнес, і в нас дуже амбітна ціль нарощувати кредитування агробізнесу, бо маємо для цього всі умови.
Друге — у нас великий ритейл, логістика, послуги. Немає якихось заборон на товари подвійного призначення чи ОПК, але деталі визначаються кредитною політикою та відповідними рішеннями кредитного комітету. Ми розуміємо, що це можуть бути як невеликі угоди, так і дуже великі, консорціумні — і це вже питання індивідуальних рішень.
Ангеліна Завадецька: Я наостанок хотіла запитати: чи є якась підтримка від європейських банків, пов’язана з оподаткуванням українських банків — зараз це 50%?
Юлія Вітка: Тут я б не сказала, що це питання дуже залучає Єврокомісію чи європейські банки, бо це все-таки питання оподаткування — це наші внутрішні питання.
Тут важливу роль відіграє НАБУ як банківська асоціація.
Максим Самойлюк: Це не той НАБУ — інший.
Юлія Вітка: Так, інший. Це Національна асоціація банків України. Я є головою міжнародного комітету в цій асоціації, і НАБУ відстоює позиції банків у питаннях оподаткування. Я особисто не пригадую якихось заяв від Єврокомісії чи європейських банків щодо цього. Це більше наша внутрішня політика.
Ангеліна Завадецька: А це більше про допомогу українському бізнесу?
Юлія Вітка: Так, саме так. Є певна допомога у питаннях політик — наприклад, розвиток факторингу, сприяння появі нових фінансових інструментів, технічна допомога, допомога в розробці законопроєктів тощо. Але велика частина — і Єврокомісія постійно наголошує на цьому — це бажання бачити, як допомога доходить до кожного конкретного бізнесу, до кожної людини.
Тому в своїх угодах вони дуже чітко прописують так звану передачу вигоди: як гарантії допоможуть бізнесам, як ми спростимо свої вимоги або збільшимо суми — все це прописується. Це є індикаторами для Єврокомісії того, що допомога йде за призначенням і дійсно допомагає безпосередньо українському бізнесу.


Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
Запис Як бізнесу отримати кредит під час війни? Юлія Вітка з ПриватБанку спершу з'явиться на Громадське радіо.