Знайти себе у тиші ночі,
Відчути сутність глибини…
Ніхто не зна тої вини,
Що ти в собі давно ховаєш…

З дитинства, мабуть, все в руках тримаєш
Себе, свої емоції, страхи, молитви…
Ти ж так стомилась від гонитви
За собою ж…

Дівчинко-дівчинко,
Шо ти з собою
Коїш?

Пробач.

Час уже це відпустити.
Далі так більше не можна.
Досить себе гнітити.
Ти ж зовсім не безбожна,
Знаєш, що так було треба,
Минулого не вернеш.
В тобі досі є потреба —
Позбутися від цих меж.

Я буду тут з тобою.
Я тебе збережу.
І захищу від всього.
Ти більше не сама.

Бачиш? Немає зброї.
Ні куль, ні ножів нема.
Немає і слів, що ранять.
Ти більше не сама.

Я обіймаю ніжно
Кожен дитячий шрам,
Кожну твою сльозинку.
Чуєш? Будь тут, не там.

Там тобі досі страшно.
Знаю. Я поряд, тут.
Ти була так відважна…
Влаштовуй уже свій бунт
Проти усіх і всього.
Право ти маєш, все ж…
Випусти все на волю —
Так лиш себе збережеш.

Я розумію, важко…
Важко, але я тут.
Ти — одинока пташка,
Згублена в сотні пут…
Та ми це розплутаєм, звісно.
З часом усе розберем.
Ти тільки не будь там, де тісно…
Ти гідна любові без меж.

Щастя вже близько. Стеж.