Небо на двох

Ховаю душу вперто за дощем,
У слові, що мою свідомість стисло,
Бо ту любов, що в часі десь зависла,
Відвертість пульсу видає іще.
Бо зоряні гортаючи плейлісти,
Я зрозумів, що там, на лезі ер,
Логічність моїх відчаїв тепер
Така ж важка, як суперечність істин.
Ось тому в колі збайдужілих строф
Замружусь по-дитячому, як мрія,
І, ставши на якусь хвилину Вієм,
На сенсорі життя натисну OFF