Прямий канал

Напередодні глава європейської дипломатії Кая Каллас заявила, що після погроз росії завдати нових ударів по Києву американське посольство нібито залишило українську столицю, тоді як європейські дипломати продовжують працювати в Україні.
За словами Каллас, загрози Москви щодо “системних ударів” по Києву є спробою росії посіяти страх серед цивільного населення та дипломатичних представництв. Вона також наголосила, що європейські посольства продовжують роботу у столиці України.
Заяву глави європейської дипломатії Каї Каллас про нібито виїзд посольства США з Києва до МЗС України оперативно спростували. Представник МЗС Георгій Тихий заявив, що повідомлення про виїзд посольства США з Києва “не відповідають дійсності”.
Нагадаю, останніми днями Кремль посилив риторику щодо можливих ударів по “центрах прийняття рішень” у Києві. Після цього низка країн ЄС викликала російських дипломатів через погрози Москви і заявила про неприпустимість тиску на іноземні представництва в Україні.
Утім, справжнім індикатором рівня загрози для Києва є не реакція західних посольств, а поведінка дипломатичних представництв країн, які залишаються партнерами росії. Варто зазначити, що наразі немає жодних ознак того, що до евакуації готується посольство Китаю, яке розташоване поблизу урядового кварталу і потенційно також могло б опинитися в зоні ризику у разі ударів по так званих “центрах прийняття рішень”.
Більш того, напередодні були заяви Міністерства закордонних справ Китаю про неможливість ударів по Києву і так званих центрах прийняття рішень.
Відповідну заяву 26 травня 2026 року зробила речниця Міністерства закордонних справ КНР Мао Нін під час брифінгу для ЗМІ. Речниця МЗС наголосила, що позиція Китаю залишається “послідовною та чіткою”, а діалог і переговори є єдиним життєздатним способом врегулювання конфлікту. Офіційний Пекін закликав “відповідні сторони” спільно докласти зусиль для припинення ескалації та створення умов для відновлення переговорного процесу. Це є і політичним, і військовим сигналом для Кремля.
Жодних ознак підготовки до евакуації не демонструють і дипломатичні представництва Ірану та Узбекистану, які також розташовані неподалік урядового кварталу. Ці країни входять до Шанхайської організації співпраці. Фактично це ключові військово-політичні та економічні партнери країни-окупанта. І саме сигнал з боку цих держав є дуже показовим.
На мою думку, якби загроза ударів по Києву була реальною та неминучою, першими на заяви росії мали б реагувати саме країни, які підтримують чи мають тісні контакти з Кремлем. Але ми бачимо прямо протилежну ситуацію. Китай демонструє зовсім інший порядок денний. Причому після провального візиту російського диктатора Путіна до Китаю. Це свідчення того, що Пекін дає чіткий сигнал росії про неможливість подальшої ескалації та необхідність припинення війни в Україні.
Після заяви Каллас про нібито виїзд посольства США з Києва лунали припущення, що таким чином вона могла намагатися привернути увагу Сполучених Штатів та спровокувати публічну реакцію Вашингтона на російські погрози. Утім я скептично оцінюю таку версію і вважаю, що зараз у ЄС швидше намагаються мінімізувати негативний ефект від заяви Каллас.
Представниця Єврокомісії Аніта Гіппер під час брифінгу у Брюсселі повідомила, що заява очільниці європейської дипломатії Каї Каллас про виїзд американського посольства з Києва прозвучала в результаті непорозуміння. “Це було непорозуміння, яке на той час було роз’яснене, як ви могли переконатися з мого допису”, – зазначила Гіппер.
Примітно, що з транскрипту спілкування Каллас із медіа вранці 28 травня, опублікованого пресслужбою Європейської служби зовнішніх справ, прибрали фрагменти про виїзд представників американського посольства з Києва на тлі російських погроз, додавши відповідну примітку. Натомість відеозапис підходу Каллас до медіа залишився без змін.
Варто зауважити, що це не перша контраверсійна заява Каллас. Більше того, подібні заяви викликають питання щодо її професійної придатності. Водночас зауважу, що позиція США щодо російських ядерних загроз уже давно є чіткою та прогнозованою. Офіційна позиція США полягає в тому, що Росію чекають катастрофічні наслідки у разі застосування ядерної зброї проти України. Офіційні особи США, включно з радником з нацбезпеки Джейком Салліваном та держсекретарем Ентоні Блінкеном, неодноразово наголошували, що будь-яке використання ядерної зброї Росією отримає рішучу відповідь.
Крім того, Вашингтон активно співпрацює з іншими ядерними державами, зокрема з Китаєм та Індією, аби вони чинили дипломатичний тиск на Москву задля недопущення ядерної ескалації. Тому говорити про якесь “тестування реакції США” після таких заяв виглядає щонайменше моветоном.
Нагадаю, посольство США в Україні повністю заперечило заяву високого представника ЄС Каї Каллас про нібито евакуацію американських дипломатів із Києва, назвавши подібні повідомлення неправдивими. Дипломати офіційно запевнили, що установа залишається відкритою, а в її поточній діяльності не відбулося жодних змін.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst “Америка пішла?”: гучна заява Каллас про евакуацію посольства США та неочікувана реакція Китаю арреаrеd fіrst оn Прямий.

Станом на кінець травня 2026 року загроза повторного наземного вторгнення в Україну з території Білорусі оцінюється військовими аналітиками та Силами оборони як дуже низька (на рівні 3–5%).
Звертаю увагу, що наразі на території Республіки Білорусь відсутні основні ознаки формування контингенту вторгнення: не зафіксована передислокація важкої бронетехніки, особового складу, створення польових складів з БК та паливно-мастильними матеріалами, розгортання польових шпиталів.
Якщо і йдеться про використання країною-окупантом території Республіки Білорусь, то це, в першу чергу, – інфраструктура білоруських збройних сил, адже у них є три військові аеродроми. Також є інформація українського розвідториства щодо можливості розміщення ретрансляторів вздовж українського-білоруського кордону. Це проведення тих заходів з метою збільшення дальності ураження російських безпілотників для використання білоруського повітряного простору, щоб завдавати ударів по території України.
Хотів би пояснити деякі аспекти. Республіка Білорусь застосовує свої системи ППО для збиття будь-яких безпілотників. Уже були зафіксовані випадки збиття російських безпілотників, як ЗРК, так і системами ППО, йдеться про використання літаків білоруської армії. Тому говорити, що повітряний простір Білорусі – відкриті двері для росіян, то це, як мінімум, не відповідає дійсності.
Натомість, основна небезпека – 5000 особового складу ПВК “Вагнер” на території Республіки Білорусь. Причому ці вояки легалізовані на території цієї країни згідно з місцевим законодавством. Вони мають практичний досвід ведення боїв в міській забудові і можуть бути використані російською стороною для створення локальних загроз на білорусько-польському кордоні або білорусько-українському. Такого сценарію відкидати не можна. Це фактично гібридний характер війни.
Щодо даних розвідки ДПСУ, варто довіряти професіоналам. ДПСУ повідомляє, що безпосереднього переміщення ворожої техніки чи особового складу регулярних військ у безпосередній близькості до кордону не спостерігається. Проте вся ділянка залишається зоною підвищеного ризику, а сили оборони продовжують укріплювати оборонні рубежі.
Разом з тим ДПСУ офіційно спростувала звинувачення Ради безпеки Білорусі про нібито “масовані атаки українських БпЛА” на білоруську прикордонну інфраструктуру. Українські прикордонники наголошують, що такі заяви Мінська є виключно інформаційною провокацією з метою перекладання відповідальності.
За інформацією ГУР МОУ, станом на поточний момент на території Білорусі немає ударних чи наступальних угруповань російських військ, які могли б створити пряму загрозу масштабного вторгнення в Україну. Кремль утримує в РБ виключно обмежений контингент чисельністю близько 2000–2500 військовослужбовців. Наявні сили класифікуються як підрозділи забезпечення, логістики та технічного супроводу. Близько 1450 осіб несуть службу на радіотехнічному вузлі “Барановичі” та 43-му вузлі зв’язку “Вілейка”. Понад 500 військових розгорнуті на аеродромах “Барановичі”, “Зябровка” та “Мозир” для обслуговування ППО, РЕБ та авіації. А це не можна класифікувати як формування контингенту вторгнення.
Попри відсутність живої сили для наступу, українська сторона фіксує інші загрози. За даними ГУР МОУ, у прикордонних районах Білорусі триває розбудова доріг до українського кордону та налагодження прихованих артилерійських позицій. Крім того, росія планує розгорнути в РБ станції управління БПЛА дальньої дії.
Українська сторона чітко дала зрозуміти Лукашенко, що у разі провокації вся територія Білорусі опиниться в зоні ураження української сторони. Якщо ми до Челябінська дотягуємося – 2000 км, то передати “палкий привіт” Мозирському нафтопереробному підприємству, не стане аж занадто великою проблемою для українського розвідтовариства. І це досить серйозно впливає на настрої білоруського диктатора в можливості повторення сценаріїв 2022 року. Але основне – у білоруської армії немає достатнього нарощування сил.
Збройні Сили РБ — це близько 55 тисяч особового складу. Із них 15 тисяч — цивільні. Сухопутні війська рб налічують до 24 тисяч жителів. Найбільш боєздатними є три бригади: 38-та гвардійська окрема мобільна бригада (Брест), 103-та гвардійська окрема мобільна бригада (Вітебськ) та 5-та окрема бригада спеціального призначення (Мар’їна Гірка).
Щорічний призовний контингент складає приблизно 50 тисяч осіб. Навчений резерв — близько 290 тисяч осіб. До чверті військовослужбовців — контрактники.
Якщо гіпотетично припустити можливу частку ЗС РБ у вторгненні на територію України, то білоруси можуть виставити близько 15-20 тисяч підготовленого особового складу.
До потенційних загроз варто віднести наявність на озброєнні і на консервації ЗС РБ більше 1,3 тисячі танків Т-72Б. Це дуже багато. Росіяни зараз розконсервують свої танки Т-62 та Т-64. А Т-72 — нова модель, до того ж, яка пройшла певну модифікацію у складі збройних сил Республіки Білорусь.
Постійна напруга на північному кордоні змушує Україну утримувати там значні сили та резерви. Це дозволяє російській армії відволікати українські підрозділи від основних напрямків наступу.
Президент Білорусі Олександр Лукашенко кілька разів заявляв про необхідність “мобілізації” білорусів. У лютому Міноборони Білорусі проводило збори резервістів та перевірку бойової готовності армії.
Водночас Лукашенко заявив, що Білорусь вступить у війну у разі атаки “з іншого боку”. За його словами, у такому випадку йтиметься про “захист”, а росія надасть допомогу. Варто зауважити, що сценарії 2022 року не повторяться.
Українсько-білоруський кордон на даний момент — це укріплена лінія, практично фронт. Проведені інженерно-фортифікаційні роботи, створена достатня глибина мінних полів. Вздовж кордону також зосереджені оперативні резерви, щоб не допустити повторення сценарію лютого 2022 року.
Наразі з українського боку триває зведення додаткових оборонних споруд, мінування потенційно небезпечних напрямків та посилення моніторингу за допомогою засобів аеророзвідки.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Загроза з півночі: чи реальне повторне вторгнення в Україну з Білорусі? арреаrеd fіrst оn Прямий.

Джерело: Fасеbооk-сторінка автора
З 2026 року Україна веде діалог з білоруською владою з позиції сили. Це розуміє і Лукашенко, який на всі випади Зеленського та інших українських посадовців не відповідає жодним словом.
Впродовж декількох місяців Україна своєю риторикою тисне на Лукашенка. Починаючи з лютого, коли Зеленський ввів персональні санкції проти Лукашенка, позиція України стає лише жорсткішою. Заяви про втягування Білорусі у війну проти України та підготовку нового вторгнення через білоруські кордони лунають від українських посадовців ледь не щодня. А через декілька днів після того, як Лукашенко запропонував самому приїхати в Україну, щоб вирішити всі питання, до Києва прибуває Світлана Тихановська, яку зустрічають на найвищому державному рівні.
Очевидно, що ніякого вторгнення з Білорусі прямо зараз не готується. Для цього потрібна концентрація сил, якої зараз немає ні у Лукашенка, ні у Путіна. Навіть невдалий наступ 2022 року сьогодні вже не вийде повторити тими самими силами, адже дрони та бойовий досвід ЗСУ багато що змінили. Тому ні західні розвідки, ні аналітичні центри, які стежать за ситуацією в самій Білорусі, не спостерігають жодних ознак підготовки Білорусі до якоїсь ескалації.

Північна загроза: чи Росія справді готує новий наступ з Білорусі


При тому, що у випадку розширення географії застосування українських БПЛА на територію Білорусі Лукашенку просто не буде чим відповісти. Якщо сьогодні Росія має два НПЗ у Білорусі, які Україна не спалює, а отже росіяни можуть на них розраховувати в періоди дефіциту пального, то після вторгнення з Білорусі долю цих заводів передбачити не складно. Росія не здатна захистити свої НПЗ, а отже чи може хтось розраховувати, що білоруські вони захищатимуть краще?
Але, не дивлячись на це, риторика Зеленського не змінюється. Виглядає так, наче наша влада намагається спровокувати Лукашенка, щоб той лише дав привід. Лукашенко це розуміє і при цьому усвідомлює поточний баланс сил між збройними силами України та Білорусі. Тому він мовчить і на випади Зеленського не відповідає, хоча ми всі знаємо, що зазвичай він поговорити любить.
Виникає питання, на що саме Зеленський провокує Лукашенка? У підготовку вторгнення України в Білорусь ніхто не повірить. Але, з іншого боку, у вторгнення до Курської області теж ніхто не вірив. Сьогодні ставлення Зеленського до Лукашенка нагадує ставлення Трампа до Мадуро напередодні американської військової операції. Можливо, в цьому і є мета – за рахунок стратегічної невизначеності щодо українських планів тримати Лукашенка в напрузі, щоб той не робив зайвих рухів і знову почав згадувати “откуда на Беларусь готовилось нападение”.
Впродовж десятиліть Росія продавала пострадянським тираніям свій головний товар – ілюзію “гарантій безпеки”. Зараз ми стаємо свідками фундаментального зламу: Москва не здатна захистити навіть власні НПЗ, і навіть наявність ядерної зброї не допомогла уникнути ударів українських дронів.

Загроза наступу з Білорусі – чи реально це?


Лукашенко чудово розуміє цю нову реальність, тому панічно боїться погіршення відносин із Києвом. Але ми не маємо права забути, звідки саме прийшли російські танки у Бучу, Гостомель та Бородянку – свій вибір мінський диктатор уже зробив. Тепер його паралізуючий страх – це і є справжня ознака нової ролі України, яка наочно знищила міф про всемогутні кремлівські гарантії безпеки.
Нагадаємо, за даними військових, Росія розглядає кілька сценаріїв нових наступальних операцій на Чернігівсько-Київському напрямку, які можуть розпочатися не раніше осені 2026 року. Для цього Кремль планує провести нову хвилю мобілізації на 100 тисяч осіб.
Тим часом Росія та Білорусь завершили спільні ядерні навчання 21 травня, під час яких відпрацьовували доставку боєприпасів, запуск ракет і перекидання ракетних комплексів. В Інституті вивчення війни вважають, що це демонструє вплив РФ на Білорусь та можливість залучення країни до майбутніх російських військових операцій.
Раніше Президент України Володимир Зеленський провів нараду з керівниками ГШ ЗСУ, ГУР МО, СЗРУ та СБУ щодо безпекової ситуації та дій Росії. Обговорювалися спроби Росії посилити залучення Білорусі до війни проти України та можливі загрози на окремих напрямках. Також глава держави раніше заявляв про “специфічну активність” з боку Білорусі на ділянках українського кордону.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Страхи диктатора: навіщо Зеленський провокує Лукашенка арреаrеd fіrst оn Прямий.

Джерело: Fасеbооk-сторінка автора
Багато питають, а чому путін публічно заявляє, що російська армія наступає, а українська армія “близька до катастрофи” – хоча насправді це далеко не так? Невже він не розуміє реальну ситуацію на фронті?
Прослідкував за його заявами й дійшов до висновку, що так – він справді вважає, що ситуація є саме такою: російська армія наступає; Куп’янськ у “червоній зоні”; Лиман на 85% контролюється; Костянтинівка скоро буде під росіянами, бої тривають на підступах до Слов’янська. Відтак, війна скоро завершиться, але завершиться перемогою та на умовах російської сторони.
Путін справді не користується інтернетом, а тому вважає його шкідливим й всіляко блокує його роботу. Щоправда, він розуміє, що інтернет є частиною цього світу, але треба його повністю поставити під контроль, аби там було тільке те, що вигідно режиму.
Путін користується інформацією, яку надають йому люди, яким він всіляко довіряє. Ті люди, яким він довіряє, безбожно йому брешуть, оскільки війна для них – це передусім спосіб збагачування та відмивання коштів. Поки можна – вони гребуть гроші, а далі крива якось виведе.

Як у часи пізнього сталінізму: чи готується переворот у Кремлі?


Чи є у Кремлі люди, які тверезо оцінюють ситуацію? Є, і таких багато, але “доступу до тіла” вони не мають. А ті, хто має такий доступ, помістили путіна у “теплу ванну” та інформаційну бульбашку. Власне, це доля будь-якого автократа чи диктатора: йому кажуть тільки те, що він хоче чути.
Відтак, путін ретранслює викривлену картинку на зовнішній контур, вливає її у вуха Дональду Трампу, який спочатку цьому вірив, а тепер просто вирішив зайнятися Іраном. Але саме ця викривлена картинка – одна з причин, чому переговори під модераторством Трампа зайшли у глухий кут. На мій погляд, під впливом путінських казок, які ґрунтувалися на брехні його генералів, американські переговорники справді повірили, що кращим виходом для України буде просто погодитись на втрату територій, бо далі буде гірше.
Чи означає це, що “царь хороший, а бояре плохие”? Наприклад, якщо хтось донесе путіну правду, чи означає це, що він вирішить зупинити війну?
Ні. Ця війна для путіна – запорука його політичного та фізичного існування. Бо в історії росії царі, які програвали війни – довго на цьому світі не жили. Якщо він дізнається, що йому брехали, не факт, що навіть полетять голови. Швидше за все, він навпаки віддасть наказ на додаткову ескалацію, аби таки “досягти цілей СВО”. Що це буде – додаткова мобілізація, черговий пуск “Орєшніка” або відкриття нових напрямків, я прогнозувати не готовий.

“Тупік на хронтє”: що змінилося в імперській свідомості росіян


Але найстрашніше те, що брехня російських генералів легла на поживний грунт. Путін справді вважає, що виграє, бо йому так сказали ті, кому він вірить. А якщо йому раптом скажуть правду ті, кому він не вірить, то він тому їм і не вірить, що вони кажуть правду, яку путін не хоче чути.
Нагадаємо, у російських владних колах почали лунати заяви про необхідність припинення бойових дій проти України. Головним стимулом до таких розмов стало стрімке погіршення стану економіки країни-агресора. Так, дефіцит російського бюджету наблизився до позначки у 6 трильйонів рублів, що змушує уряд шукати шляхи радикального скорочення видатків.
Тим часом західні аналітики фіксують посилення ознак кризи влади в Росії, що супроводжується втратою єдності навколо військових дій та зростанням економічного тиску. Згідно з матеріалом Тhе Есоnоmіst, нинішня ситуація свідчить про те, що кремлівський диктатор Володимир Путін остаточно завів державу у стратегічний та політичний глухий кут. Головним індикатором цього процесу стало не лише падіння економіки, а й суттєва трансформація мови, якою послуговуються представники владних кіл.
Однак ймовірність організованого заколоту серед найближчого оточення російського лідера є мінімальною через жорсткий контроль спецслужб та систематичні зачистки опозиції. Військово-політичний аналітик Дмитро Снєгирьов в етері “Прямого” висловив скепсис щодо чуток про внутрішні перевороти, нагадавши про долю Шойгу, який наразі фактично ізольований від реального впливу.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Брехня російських генералів: чи розуміє Путін реальну ситуацію на фронті арреаrеd fіrst оn Прямий.

Джерело: Fасеbооk-сторінка автора
Ще під час ІІ Світової нацисти сподівались, що нальотами на міста і цивільні обʼєкти зможуть примусити жертви – зокрема Британію – до капітуляції.
Доведено – так не працює. Але послідовники нацистів – рашисти – вирішили, що ті просто мало старалися. Що якщо накопичити побільше ракет і дронів, і атакувати цивільну інфраструктуру, можна зробити життя нестерпним. Ще й інформаційно підігрівати паніку.
Відповідь британців на подібні дії гарно описується фразою “холодна лють”. Її мусимо взяти на озброєння.
Але це не тільки і не стільки про стійкість, незламність і ранкове “повиздихате, ЙР”.
Це – про відповіді, які захищають своїх і нищать ворога.
Про гроші на армію. Наступного тижня – змін до бюджету. Ніяких перекидок зі статей оборони на ручне керування, “резервні фонди” чи “рішення Кабміну”. Прозорі процедури, розширення фінансування бригад, закупівля найкращого, а не “мідасівського”.

Психологія кремлівських пенсіонерів: чому зупинилися мирні переговори


Про масовий випуск озброєнь нападу і захисту. Ідеї та технології – у виробництво, виробництву – кошти свої і партнерські під контролем від розкрадань, вироблене – на голови рашистам. А не у відосікі про “тисячі ракет”, “зграї фламінго” чи інші серіальні фантасмагорії.
Про дорослу роботу з партнерами. Не стогін, скарги на несправделивість і звинувачення. А постійний робочий тиск, із задіянням кадрової, парламентської, експертної, гуманітарної, якої завгодно дипломатії.
Про швидке врахування повідомлень про проблеми і вирішення проблем – і на фронті, і в громадах. Швидкість реакції і якість управління та забезпечення здатні переважити тупу масу – якщо існують.
Про адекватну інформаційну політику. Не вкидання чуток про “наступ з Білорусі”, “кругову оборону” чи “ядерку” на тлі пророкування “миру вже восени/навесні”, аби відволікти від корупційного скандалу. А пояснення, що робити, чому російські фейки – брехня.

Північна загроза: чи Росія справді готує новий наступ з Білорусі


Про звітування, як долається корупція. Відсторонення причетних, невтручання в роботу антикорупційних інститутів. Повернення “зміндічізованих” коштів.
Про європейську інтеграцію – на шляху до якої зміцнювати інститути, які роблять країну демократичною, а отже – здатною вистояти проти орди, з допомогою союзників. А щодо вибриків сусідів – див. пункт про дорослу дипломатію.
Холодна лють тому й “холодна”, бо без метушні, пафосу і гучних викриків ворог нищиться, а безпека українців – зростає.
Сьогоднішня ніч – і все, що їй передувало – показали, що альтернативи нема.
Зосередитись, вистояти, постійно підвищувати тиск. Для цього – бути спроможним.
Бо спроможністю, а не відосиками чи брехнею, і виграються війни.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Холодна лють: як українцям перемогти у війні арреаrеd fіrst оn Прямий.

Країна-окупант офіційно юридично закріплює внутрішній кордон між своєю Ростовською областю та тимчасово окупованими територіями Донецької та Луганської областей України, що суперечить її ж пропагандистським заявам про “повну інтеграцію” цих територій.
У травні 2026 року губернатор Ростовської області Слюсар вніс до місцевих законодавчих зборів відповідні законопроєкти, а профільний комітет місцевого парламенту вже схвалив угоди, остаточне затвердження яких призначено на 28 травня 2026 року.
Загальна довжина встановленого кордону Ростовської області з окупованими територіями Луганської і Донецької областей становить близько 660 кілометрів (понад 400 км — суходіл). Зокрема, протяжність офіційного кордону з окупованими територіями Луганщини становитиме 492 км, а Донеччини — 178 км.
Варто зазначити, що окупанти проклали межу за радянсько-українськими адміністративними орієнтирами: через заплави річок Міус, Кринка, Мокрий і Сухий Єланчик, а також балки й лісові масиви.
Попри заяви Кремля про “єдиний простір”, на цих рубежах продовжує діяти повноцінний режим ФСБ із рентгеном багажу, перевірками, багатогодинними чергами та допитами. Ба більше, загарбники поступово ізолюють окуповані території: наприклад, Воронезька область обмежила в’їзд з окупованої Луганщини, залишивши лише один діючий пункт пропуску.
Фактично, йдеться про те, що країна-окупант хоче офіційно оформити лінію між Ростовською областю та окупованими територіями Донецької та Луганської областей як внутрішній адміністративний кордон.
Примітно, що ще з травня 2024 року в росії було введено особливу 5-кілометрову зону на кордоні, щоб обмежити вільне пересування між суб’єктами федерації країни-окупанта та окупованими територіями Донецької та Луганської області України. При цьому було запроваджено спеціальний режим в’їзду: офіційне перетин кордону було дозволено лише через пункти пропуску.
Чим це було зумовлено? Насамперед росіяни зрозуміли, що з цих територій йде неконтрольований потік зброї, вибухових речовин і незаконне переміщення так званих “нових громадян” рф поза митним контролем.
Тобто росіяни зіткнулися з тим, що окуповані території Донбасу перетворилися на “чорну діру”. Ще за АТО до початку широкомасштабної війни кримінальні угруповання рф використовували цю територію як анклав для торгівлі наркотичними та психотропними речовинами.
Це був “буфер” між росією та Україною. Плюс, існував трафік крадених автомобілів, які з України йшли через ці квазіутворення на територію країни-окупанта неконтрольованим потоком.
Крім того, додалася й економічна контрабанда, яка була ще за України. Це – вугілля з незаконних “копанок” на території Антрацитівського, Краснолуцького та Свердловського районів, що підриває можливості вуглевидобутку на території самої росії.
“Нові території”, — це анклав, гірший навіть за Чечню, враховуючи кількість зброї та відсутність правового режиму. Це зумовило створення 5-кілометрової зони у 2024 році.
Наразі посилення контролю обумовлено тим, що росіяни також намагаються унеможливити перетин кордону з росією агентурою української спецслужб. Вони ввели обмеження на пересування громадян України (і в класичному розумінні, і з тимчасово окупованих територій) виключно через Шереметьєво, де є досить серйозний контроль з боку спецслужб.
Окупанти захлинулися від неконтрольованого потоку вогнепальної зброї, вибухових речовин, кримінальних елементів, підакцизних товарів. Адже ні для кого не секрет, що Луганська і Донецька область ще при Україні були центрами виробництва контрафактної горілки, тютюнових виробів. І цей Клондайк перебував під контролем і спецслужб України, і наближених до Януковича осіб.
Підсумовуючи, зауважу, що таким чином російська влада намагається захистити власні регіони від неконтрольованого потоку зброї, вибухівки та дезертирів з зони бойових дій.
Крім того, російська влада намагається упорядкувати кадастрові, майнові та земельні питання всередині своєї системи, повністю відокремлюючи правове поле РФ від хаосу на захоплених територіях.


Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.


Тhе роst Кремль встановлює кордони з окупованими територіями України арреаrеd fіrst оn Прямий.

Джерело: Fасеbооk-сторінка автора
Офіс Зеленського на своїх зливних бачках вже рік ведуть проти мене компанію з дискредитації за мою антикор роботу.
1. Заброньовані в СБУ молоді чоловіки власники ТГ каналів за замовленням Офісу, крім вихваляння Зеленського, намагаються знищити репутацію антикор активістів та журналістів.
2. Отримують вони зі своїх ТГ каналів теж непогано – мільйони гривень на місяць. Ну і бронь.
3. Їх імена Олег Арутюнян, Богдан Тимощук, Андрій Сахаров та десяток інших власників всіх цих Інсайдерів та Україна оnlіnе.
4. Про тиск на мене через кібербулінг, залякування та інформаційну дискредитаційну кампанію написала у своєму звіті найбільша правозахисна організація України ZМІNА.

Оббреханий батальйон


5. Цей звіт побачили міжнародні партнери. Які вкажуть на це Україні і у своєму річному звіті.
Офіс Зеленського забуває, що, дискредитуючи антикор викривачів та журналістів, дискредитує перед Заходом перш за все себе.
Я уклінно дякую правозахисникам за те, що помічають нас, підтримують і є нашим голосом з захисту перед всім цивілізованими світом.
Ми не боїмось тиску і будемо далі говорити правду та боротись за чесні правила гри в країні
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Зливні бачки Банкової: як влада дискредитує антикорупційну роботу арреаrеd fіrst оn Прямий.

Джерело: Fасеbооk-сторінка автора
Є багато речей, які дуже точно показують реальний стан країни. Не декларації, не стратегії і не красиві презентації на державних форумах із банерами “економічна стійкість”, “підтримка ВПО” чи “людський капітал”.
Реальний стан країни видно в маленьких побутових ситуаціях, де людина просто намагається зробити щось нормально: отримати послугу, оплатити роботу, провести кошти офіційно, не обманювати, не ховатися і не гратися в схеми.
В цей момент система раптом показує своє справжнє табло. Не патріотичне, не європейське і не реформаторське. А старе, фіскальне, підозріле і мертве. Обличчя держави, яка досі не розуміє: економіку тримають не постанови Кабміну, а люди, які щодня щось лагодять, програмують, будують, лікують, виживають і з останніх сил намагаються залишатися в легальному полі.
Є людина. Українець. ФОП. Виконав ремонтні роботи. Виставив рахунок на 8 835 гривень.
Це не багатомільйонна схема, не офшор, не державний тендер із підрядником-прокладкою і не фіктивні “послуги з інформаційного супроводу”. Це малий бізнес у його найбільш матеріальному, людському вигляді. Хтось щось полагодив чи зробив іншу роботу в сфері послуг. Хтось має за це заплатити. У нормальній економіці на цьому історія закінчується: оплата проведена, податки сплачені, всі працюють далі. Але в українській реальності це – початок бюрократичного лабіринту.

В Україні запровадять нові ліміти на перекази для ФОП: кого це торкнеться


ФОП формально зареєстрований на тимчасово окупованій території – у Маріупольському районі. Тобто людина, чий дім і життя зруйнувала російська окупація, раптом стає для української податкової системи не просто підприємцем, а проблемою. Не громадянином, якому треба максимально спростити повернення в економіку, а ризиком. Податковою аномалією.
У нормальній правовій системі співпраця з малим бізнесом працює елементарно: ти переказуєш гроші на рахунок ФОП, а підприємець сам сплачує свій єдиний податок (наприклад, 5%). Усе. Ти – замовник, він – підрядник, держава отримує своє, транзакція закрита.
Але щойно в реєстрі світиться податкова адреса “Маріуполь”, вмикається фіскальна шизофренія. Згідно з податковим законодавством щодо тимчасово окупованих територій (ТОТ), держава фактично анулює презумпцію нормальності цього підприємця. Для Податкової служби цей ФОП раптом перестає бути повноцінним суб’єктом господарювання. Закон починає трактувати його як звичайну фізичну особу з “токсичною” пропискою.
Що це означає на практиці? Податковий кодекс автоматично вішає на підприємство-замовника статус “податкового агента”.
Тобто держава буквально каже бухгалтеру: “Ми не збираємося розбиратися, як йому працювати в окупації чи після неї. Ми просто йому не довіряємо. Тому, якщо ти хочеш оплатити йому ремонт, ти не можеш провести це як звичайну оплату послуг ФОП. Ти мусиш заплатити зверху 18% податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) та військовий збір за таку операцію.

Україна та Міжнародний валютний фонд обговорюють альтернативи ПДВ для ФОП


Тобто, ми бачимо так звану презумпцію фіскальної провини – замість того, щоб автоматично перевести ФОПів з окупованих територій у безпечний податковий статус або запропонувати просту процедуру в “Дії” за один клік, держава за замовчуванням ставиться до них як до потенційних порушників, що фінансують тероризм. Людина мусить доводити, що вона не злочинець, просто щоб отримати свої 8 тисяч гривень.
Скільки коштує державі та бізнесу обслуговування цього бар’єра? Робочий час бухгалтера, юриста, податкового інспектора, які розбиратимуться з цим платежем, обходиться економіці дорожче, ніж сума потенційних податків із цих 8 835 гривень. Це економіка спалювання ресурсів на порожній контроль.
Малий бізнес не має юридичних департаментів та соmрlіаnсе-офіцерів. Малий бізнес живе в режимі щоденного обігу грошей. Виходить, що система робить легальний платіж токсичним, вона не захищає бюджет – вона прямо стимулює тіньову економіку. Держава своїми ж руками змушує людей переходити на готівку і “чорні” перекази.
На рівні символів держава каже: “Маріуполь – це Україна, ми вас підтримуємо”. На рівні податкової практики вона каже контрагентам: “Працювати з цими людьми ризиковано і невигідно”. Це створює стигму, де ВПО стає небажаним партнером не через погану роботу, а через бюрократичний статус. Особливо цинічно це виглядає в контексті війни. Люди з Маріуполя, Мелітополя, Бердянська чи Каховки вже заплатили надто високу ціну. Вони втратили все. І коли така людина не стоїть із простягнутою рукою за субсидією, а сама створює ВВП і робочі місця, держава мала б носити її на руках.
Замість простого механізму: “Ми бачимо, що твоя адреса в окупації. Ось автоматичне оновлення, мінімум бар’єрів, просто працюй”, система фактично каже: “Ти, наче, ще наш, але якщо хтось захоче заплатити тобі офіційно, проблеми будуть у всіх”.
Великі корпорації з цим впораються. Вони наймуть консультантів, реструктурують платежі, створять нову ТОВку. А мікробізнес – ні. Для майстра з ремонту 8 835 гривень – це не абстрактна ліквідність. Це їжа, оренда, матеріали на завтра. Удар по цих грошах – це прямий удар по мікроекономіці виживання.

Після фронту – в чергу: реалії ветераноцентричності України


Недовіра до власного народу – це найдорожчий податок
Між “контролювати ризики фінансування окупанта” та “кошмарити власних громадян, які втекли з-під обстрілів” є величезна прірва. Розумна політика відрізняє реальну загрозу від хаосу війни. Дебільна недополітика – кладе всіх в одну коробку і вмиває руки, залишаючи бухгалтера та ФОПа розбиратися між собою. Ми можемо скільки завгодно говорити про повернення українців з-за кордону. Але людей повертають не лише грантами чи безпекою. Їх повертає відчуття, що вдома можна жити й працювати без приниження.
Справжня підтримка малого бізнесу – це коли людина з окупованої території не боїться виставити офіційний рахунок, а замовник не боїться його оплатити. Коли держава розуміє: кожен штучний бар’єр – це мінус одна легальна операція і мінус один мотивований підприємець. Сьогодні це рахунок на 8 835 гривень. Завтра – сотні таких рахунків. Післязавтра – тисячі людей, які здадуться, закриють ФОПи, підуть у тінь або поїдуть з країни. А чиновники назвуть це “низькою податковою культурою”.
Пслямова: коли держава карає людину за спробу працювати чесно, вона не збирає податки. Вона вирощує недовіру, тому що держава, яка замість “дякую, що вижив і працюєш” каже “доведи, що ти не проблема”, – воює не з економічними порушниками. Вона з успіхом добиває власне незалежне економічне майбутнє, приречуючі наступні покоління українців жити в борг за рахунок заокеанських кредитів, які ми потім вимінюємо на свої корисні копалини, перспективи євроінтеграції, розпродаж землі та інші страшні для нас речі, як колись індіанці вимінювали на буси.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst ФОПи ВПО: чому українська бюрократія воює з тими, хто вижив? арреаrеd fіrst оn Прямий.

Джерело: Fасеbооk-сторінка автора
Особа, якій не потискають руку в журналістських колах, блогер Володимир Бойко видав у інтерв’ю феєричну маячню про 206-й батальйон тероборони, який у перші дні повномасштабного вторгнення містився на території офісу партії “Європейська Солідарність”.
За словами Бойка, “Порошенко створив тиловий батальйон”, у який ніби сховав біля 40 підлеглих. Серед осіб яких “сховав” Порошенко, Бойко назвав Володимира Омеляна, Василя Бурбу, Володимира Вятровича, і навіть… Роберта Броуді.
Так-так, Мадяра, який зараз очолює Сили безпілотних систем. Записати Мадяра в порохоботи – це сильно, при всій моїй повазі до Мадяра як до організатора та командира.
Отже, можу привітати всіх діючих і колишніх службовців 206-го бату ТРО, вони всі служили в батальйоні який… створив Порошенко. Ба-більше, у 206-му батальйоні служив сам же Володимир Бойко.
Виходить так, що Бойко, більший порохобот ніж я або Сашко Погребиський… Зараз поясню чому.

Перші дні вторгнення: очевидці згадали про роль Порошенка в обороні Києва


До 206-го я потрапив на початку березня (якщо не помиляюся) 2022 р., зразу після, того як біля Білогородки був збитий мій БПЛА. Я тоді звернувся до знайомих з числа порохоботів – так мене покликали до 206-го.
Батальйон тоді по факту існував, але організаційно там панував такий бардак, що не описати словами. Я написав тоді заяву на вступ до 206-го. Але до самого відступу окупантів від Києва моя заява не була розглянута, тож на завдання я виїжджав, будучи офіційно цивільною особою.
За моїми спостереженнями, у такому самому статусі перебували ледь не 3/4 тодішніх бійців батальйону. Чому? Бо зібралися до батальйону добровольці (і далеко не тільки порохоботи) і командування просто не встигало всіх оформити.
Призначало командирів, до речі, командування ТРО, а не Порошенко. Створив Порошенко, кажете?
Бойко пише ніби “Порошенко ховав у 206-му наближених осіб”? Мені дуже цікаво дізнатися, що Юрій Бірюков, Олександр Погребиський і я до таких не відносилися, бо ми залишили 206-й зразу ж як завершилися бої біля Києва. Конкретно я написав заяву, що перебував у баті як волонтер, претензій не маю – і до побачення.

Сім років ілюзій: чи зрозуміли українці важливість вибору


За кілька тижнів я призвався до ЗСУ і відбув до місця служби – до розвідроти 72-ї ОМБР ім. Чорних запорожців. Гарячий привіт всім, хто стверджує, ніби я працюю на Порошенка.
До речі, 206-й майже зразу відбув з Києва на Херсонщину де знову таки зразу ж вступив у бій. Тиловий батальйон, типу…
Я з батальйону пішов, а Бойко – там опинився. Тут версій дві. Або Бойко – таємний агент Порошенка і свідомо розповідає дурниці. Або – Бойко зухвало бреше, 206-й то був звичайний батальйон ТРО, до якого потрапляли зокрема шляхом мобілізації. І так, 206-му на початку вторгнення активно допомагав Фонд Петра Порошенка. Але він багато кому допомагав. Я бачив на офісі ЄС у ті дні і Юру Гудименка, і Таню Чорновол і багатьох інших осіб, які служили ніяк не у 206-му.
Бреше Бойко про інше. 206-й брав участь в обороні Києва. 206-й прикривав виведення цивільних з Ірпеня. Зрештою, був випадок коли підрозділи 206-го охороняли урядовий квартал – той самий Офіс президента, де Зеленський не тікав з протиядерного бункеру, де всі давилися теплою мівіною, де на Єрмака не налазив бронік, біля вікон з гранатометом чатував Арестович, і звідки Татаров робив набіги, аби убивати чеченців.

Від мівіни до кулеметів: як поводили себе політики та військові у перші дні великої війни


Ще й зараз живі чимало учасників тих подій.
А от далі історія засмерділа лаптями, при чому безмежно.
Почнемо з того що Бойко – давній друзяка колаборантки Татьяни Монтян. І от що дивно. Інтерв’ю Бойка спершу радісно передрукували зелені медіа-смітники. А потім інфу зелених медіа слово у слова передрукувала Russіа Тоdаy Маргарити Симоньян. Спавді цікаво?
Я вже звик, що військових ділять на правильних і неправильних залежно від переконань. Про те як я неправильно водив БПЛА біля Бахмуту і Вугледару та про те як “втік в інструктори”, від ЗЕботви я читаю регулярно (і не тільки від них). Тепер “неправильними” оголошують цілі батальйони.
Ці люди потім дивуються що їх перестали поважати цивільні.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Оббреханий батальйон арреаrеd fіrst оn Прямий.

Джерело: Fасеbооk-сторінка автора
Переговори між Росією, Україною та США призупинені через відсутність прогресу – таку заяву сьогодні зробив Марко Рубіо перед журналістами.
Слід відзначити, що фактично це лише фіксація поточного стану справ. Активна фаза переговорів фактично зупинилась після початку війни в Ірані. В ході переговорів Росія розраховувала дотиснути Україну через американців, але з того нічого не вийшло. Україна розраховувала, що США натиснуть на Путіна щодо перемир’я по лінії фронту, але Путін відмовляється. Жоден із цих сценаріїв не мав шансів на життя з тієї причини, що російський диктатор категорично відмовляється від будь-яких компромісів, які не передбачають повного демонтажу українського суверенітету.
Проте нинішня заява може виявитися елементом класичного дипломатичного тиску. Я вже декілька разів писав, що переговорний процес потрібен Путіну не менше, а подекуди й набагато більше, ніж Україні чи Заходу. Оскільки стратегічні цілі Кремля мають виключно політичний характер, легітимізувати їх у довгостроковій перспективі Путін може лише шляхом переговорів. Окрім того, сама наявність переговорного процесу та зустрічі з американським президентом виводить Путіна з ізоляції, і не в інтересах Кремля ці процеси припиняти.

США призупинили тристоронні мирні переговори з Україною та РФ: причини


Очевидно, що для виходу з переговорного тупика, одна або обидві сторони мають зробити додаткові кроки для зближення позицій. Україна і так пішла на величезні поступки – сама лише публічна готовність Зеленського обговорювати “заморожування” конфлікту по лінії фронту – це колосальний внутрішньополітичний ризик, який, до речі, у майбутньому може коштувати йому кримінального справи. Рівно так само, як сам Зеленський у 2019 році відкривав справи проти Петра Порошенка за підписання Мінських угод.
Тож очевидно, що питання припинення війни повністю залежить від Путіна. А Путіну потрібен не мир – йому потрібен інструмент капітуляції. Кремль чітко дав зрозуміти, що він хоче для цього мирну угоду, умови якої він буде обговорювати лише після виведення українських військ з чотирьох областей, які Росія поспіхом і абсолютно протизаконно вписала до власної конституції.
Зрештою, ми знову повертаємося до того, з чого починали: до тотального нерозуміння західними елітами психології кремлівських пенсіонерів. Заява Рубіо демонструє, що у Вашингтоні починають усвідомлювати очевидне – з Путіним неможливо домовитися посередині, бо його “середина” пролягає по західних кордонах Польщі та інших країн Європи, які вийшли з-під радянського гніту. Черговий тупик у перемовинах – це логічний фінал для будь-яких спроб зазирнути в очі диктатору чи заморозити конфлікт ціною українських територій.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Психологія кремлівських пенсіонерів: чому зупинились мирні переговори арреаrеd fіrst оn Прямий.

23 травня 1938 року у місті Роттердам (Нідерланди) радянські спецслужби скоїли вбивство Євгена Коновальця — полковника Армії УНР, засновника та першого голови Проводу Організації українських націоналістів (ОУН). Ця подія стала одним із найгучніших політичних атентатів ХХ століття.
Євген Коновалець народився 14 червня 1891 року на Львівщині, в селі Зашків. Його дід був сільским священником, а батько – директором місцевої народної школи, яку у 1901 році і закінчив Євген. Потім він продовжив освіту в львівській Академічній гімназії. Саме там яскраво проявилися його головні риси – українська національна свідомість і активізм.
“Українці мусять бути добрими учнями, мусять засвоювати собі знання якнайкраще, якнайосновніше, якнайбільше, щоб надолужити те, що нам пограбувала неволя” – казав він побратимам, підтверджуючи свою вимогливість власним прикладом. Крім вивчення гімназійних курсів, Євген постійно відвідував студентські гуртки, що займалися поширенням політичних знань. Але основними джерелами української політичної думки для молодого Коновальця були вірші Шевченка і брошура “Самостійна Україна” Міхновського.
Його захоплення політикою не було безпредметним – він шукав виходу з польської неволі, в якій перебували українці Галичини. Разом із тим, Коновалець відчував загрозу москвофільства, до якого на противагу польському шовінізму схилялася частина галичан. Тому він ще в гімназійні роки активно долучився до розбудови українського національного життя. Завдяки його активності “ожили” осередки “Просвіти”, в Зашкові було засновано споживчий та кредитовий кооперативи, створено сильний осередок спортивного товариства “Сокіл”, у Львові влаштовано першу Шевченківську академію.
Разом з культурницькою діяльністю, Коновалець активно долучився до політичної боротьби. Будучи представником студентства у Центральному Комітеті Української Національно-демократичної Партії, він залучав до політичного життя молодь по всій Львівщині. Надзвичайна активність і високий авторитет серед українців швидко зробили Коновальця небезпечним для поляків.
“Новітній гайдамака” – так вони називали молодого Коновальця. Якось поляки домоглися його арешту, однак, австрійський суд виніс виправдальний вердикт – і авторитет Коновальця серед українців зріс ще більше. В 1909 році Коновалець поступив на юридичний факультет Львівського університету. Там він зіткнувся з брутальним польським шовінізмом з боку польського студентства, і професури. Не дивно, що в часи студентських заворушень 1910 року Коновалець був не лише одним з лідерів українського студентства, а й безпосереднім учасником сутичок з поляками.
Але і на судовому процесі проти українського студентства йому вдалося уникнути ув’язнення – свідки спростували закиди польської сторони. Слава “новітнього гайдамаки” закріпилася за Коновальцем ще міцніше. Закінчивши старшинську школу, Коновалець вирішив, що українці мають масово здобути військової підготовки і в разі австрійсько-російської війни виступити самостійною силою. Для цього він організував студентський мілітарний гурток “Січові Стрільці”. Ідею військового вишкілу молоді підхопили спортивні товариства “Сокіл” і “Січ” – і скоро задум Коновальця поширився по всій Галичині. Українці стали мілітаризуватися.
З вибухом Першої світової війни Коновальця було мобілізовано до австрійського війська, до полку “Крайової Оборони” – так званих “Ляндверів”. В цей же час формувався легіон Українських Січових Стрільців, куди масово вливалася вишколена згідно із задумом Коновальця молодь. Але перейти до “січовиків” військове керівництво Коновальцю не дозволило. В 1915 році Євген Коновалець зі своїми “Ляндверами” тримав позиції поруч з Українськими Січовими Стрільцями на горі Маквіці в Карпатах.
Там же він потрапив до російського полону і був перевезений до табору військовополонених у Чорний Яр, а потім – у Царицино. В таборі Коновалець разом з іншими полоненими галичанами зустрів російську революцію. Було зрозуміло: яка б влада не запанувала в Росії, незалежності Україні вона не подарує. Треба створювати українську армію.
Всі полонені галичани бажали стати до лав армії незалежної української держави, але вчинити масову втечу з таборів можливості не було. Допомогти звільненню полонених українців могло лише пряме втручання Центральної Ради – тодішнього українського уряду.
Коновалець бомбардував Центральну Раду зверненнями і листами, однак відповідей не отримував. Тому в липні 1917 року він втік з табору і рушив до Києва.
В 1917 році розкладений соціалізмом і анархією Київ являв собою сумне видовище. В цьому “тифозному бараці” лівизни і безладу Коновальцю вдалося відшукати Миколу Міхновського – стовідсоткового самостійника, авторитетного серед українських військових. Міхновський радо зустрів вістку про настрої серед полонених галичан і плани щодо створення української армії і порадив Коновальцю за будь-яку ціну добиватися згоди Центральної Ради. Та головував тоді в Центральній Раді Володимир Винниченко – патологічно нерішуча людина.
Атмосфера безладу страшенно гнітила Коновальця. Тому він вирішив дистанціюватися від міжпартійних чвар і всіляко сприяти розбудові українських збройних сил. За кілька місяців він ще раз відвідав табори військовополонених і пересвідчився, що бажання галичан долучитися до українського війська лишилося непохитним. Однак, Центральна Рада відповіла розпорядженням українським військовим частинам не приймати галичан і звільнити тих, що вже були прийняті. У відповідь Коновалець зібрав у Києві віче галичан, що висунуло жорстку вимогу до Центральної Ради – не заважати галичанам створювати військові частини. І Центральна Рада пішла на поступку. Почався набір до куреня Січових Стрільців.
Нова військова формація швидко росла. Коновалець  вступив до Куреня рядовим стрільцем і, заручившись підтримкою однодумців, розпочинає боротьбу з розкладом і деморалізацією. Успіхи не забарилися – скоро основні джерела соціалістичної агітації та анархії було пригашено, а комендантом Куреня став він сам. Скоро січовикам Коновальця випало проявити себе у боротьбі з більшовизмом.
18 січня 1918 року червоні орди розпочали наступ на Україну. З їх наближенням активізувалися і київські більшовики – в ніч на 29 січня повстали більшовики заводу “Арсенал”. І без того хитка українська державність захиталася ще сильніше. Розтління лівизною, якому прямо потурали усілякі винниченки, далося взнаки: військові частини Центральної Ради заявили про свій нейтралітет і відмовилися боротися з більшовиками. Ядром антибільшовицього спротиву стали Січові Стрільці. Історія зберегла слова Винниченка: “Безвиглядне положення Української Народньої Республіки врятував із своїми Січовими Стрільцями Євген Коновалець”.
І якби не патологічна нерішучість, не було б і гетьманського перевороту – Коновалець зі своїми січовиками був готовий придушити заколот в зародку, але керманичі Центральної Ради зв’язали Коновальця по руках і ногах. Визнати уряд Павла Скоропадського Січові Стрільці відмовилися і розформувалися.
Утім Коновалець домігся від гетьмана відновлення Куреня Січових Стрільців, поставивши вимогу – “якщо вона буде боронити самостійної і від нікого незалежної української державности”. Пропозицію Коновальця Скоропадський прийняв і січовики з ентузіазмом поновили військовий вишкіл. Та 14 листопада 1918 року вийшла “Грамота гетьмана” про “возз’єднання” України з Росією. Цього Коновалець стерпіти не міг і поставив перед Скоропадським ряд вимог, головними серед яких були відкликання “Грамоти” і розформування російських військових формувань. Відмова Скоропадського розтулила між ними прірву і Коновалець направив своїх стрільців проти гетьманату.
Це було повстання. Українські частини, сформовані Скоропадським, відмовилися виступати проти січовиків і 18 листопада 1918 року в боях під Мотовилівкою січовики поклали не братів-українців, а російських чорносотенних добровольців. Після здобуття Києва до січовиків масово приєдналися українські військові і постав цілий Корпус Січових Стрільців – найпотужніша українська самостійницька військова сила.Але з падінням гетьманату постала та сама соціалістична анархія.
Замість дисциплінованої армії діяли вкрай політизовані загони самочинних отаманів, в керівництві держави точилася гризня. Над Україною знову зависла загроза втрати державності.
Коновалець вирішив не зволікати. Порадившись з січовиками, він запропонував Винниченкові взяти всю повноту влади в свої руки за повної підтримки Січових Стрільців. До Винниченка висувалася єдина вимога – оборона української державності. Та Винничеко цієї пропозиції не прийняв. Вже тоді політика висіла на ньому страшним тягарем – він волів писати романи, а не керувати державою. Не прийняв аналогічної пропозиції і Петлюра. Тоді Коновалець з січовиками висунули ідею тріумвірату – правління Петлюри, Коновальця і Мельника, однак соціалісти втопили цю ідею в багні “демократичної дискусії”.
Замість концентрації влади в меншому колі осіб, вони запропонували Коновальцю стати шостим (!) членом Директорії. Від цього абсурду Коновалець, звісно, відмовився. Скоро, внаслідок хаотичних політичних кроків Директорії, було розформовано і корпус Січових Стрільців. А за рік припинила своє існування і сама Директорія.
Коновалець знову опинився в таборі для військовополонених – тепер вже в польському. З табору почався і в таборі закінчився перший визвольно-державницький похід Коновальця.
Поразка Перших визвольних змагань не зламала Євгена Коновальця.
“Ми не знали, як довго триватиме наше інтернування і що Польща гадає робити з нами далі. Думаючи над засобами, якими можна добутися на волю, не забували ми при цьому ніколи нашої мети: дальшої організованої активної боротьби” – згадував він пізніше.
В результаті чергових переговорів умираючої Директорії з Польщею, у 1920 році частину стрільців було звільнено з таборів.
Емігрантське середовище, в якому опинився Коновалець, на взаємну борню покладало чи не більше зусиль, ніж супроти ворога. Плани Коновальця щодо продовження збройної боротьби захлинулися, а на його самого сипалися дорікання і звинувачення з усіх боків.
Але боротьбу треба було продовжувати. Коновалець розумів, що історична ситуація змінилася і необхідно шукати нових засобів опору в умовах польсько-більшовицької окупації. Так народилася ідея бойового підпілля, що дістало назву Української Військової Організації – УВО.
Ідею Коновальця підхопили колишні стрілецькі старшини і робота знову закипіла. Влітку 1921 року Коновалець повертається на Галичину, щоби особисто керувати новоствореною організацією. Вже восени Галичину розбурхала перша акція УВО – у Львові було вчинено замах на маршала Пілсудського і вбито воєводу Грабовського. Розгорнулася активна саботажна діяльність проти польських поневолювачів: спалювалися військові склади, руйнувалися комунікації, постійно чинилися напади на поліцію.
На Тернопіллі масово спалювалися маєтки польських колоністів, каралися на смерть польські жандарми, “стукачі” і колабораціоністи. Широко розгорнулася експропріаційна кампанія. Бойовики УВО нападали на відділення польських банків і пошту, віднімаючи у польського окупаціного режиму величезні кошти. Здобуті гроші повністю йшли на фінансування організації і продовження боротьби.
Акції УВО ставали дедалі сміливішими і гучнішими. Наприклад, у 1926 році було взірвано редакцію газети “Слово польське” – бридкого антиукраїнського листка, 1929 було взірвано кілька бомб на торговій виставці “Тарги всходне”. А річницю проголошення Західноукраїнської Народної Республіки бійці УВО відзначили масовою перестрілкою з польською поліцією…
Польська влада нічого не могла вдіяти з українським підпіллям: замість арештованих бойовиків миттєво приходили нові і відповідали ще більш зухвалими акціями. Радість поляків з приводу опанування українських земель поступово замінювали панічні настрої.
“Період УВО був майже чистою революцією чину, ще без достатнього програмово-політичного завершення, але вага цього періоду – надзвичайна. В ньому лежить коріння всього новітнього українського здвигу. Тут зродився новий, світоглядово і чуттєво, тип українця-націоналіста… Відгук революційної акції Організації був такий сильний, що давно перейшов у суспільно-політичний рух. Вождь уважав, що прийшла пора, щоб перелом в психіці громадянства, доконаний революційно-бойовою роботою, оформився ідеолоґічно-програмово. Революція повинна себе світоглядово-політично окреслити” – так описував цей період Олег Ольжич.
На Першій Конференції Українських Націоналістів в листопаді 1927 року було вирішено створити підпільну ідеологічну націоналістичну організацію, що буде об’єднувати і координувати всі прояви українського національного спротиву – Провід Українських Націоналістів. Головою Проводу було обрано Євгена Коновальця.
За рік було підготовано і проведено Перший Конгрес Українських Націоналістів, на якому було створено Організацію Українських Націоналістів – ОУН – революційну підпільну націоналістичну організацію. Головою ОУН було обрано Коновальця. Зважаючи на його величезний авторитет і практичний досвід боротьби, інакше і не могло бути.В ідейні підвалини ОУН Коновалець заклав принцип опертя на власні сили. Він бачив, до чого призвели вагання Центральної Ради і тому категорично відкидав опортунізм, угодівство і пацифізм. Також він знав настрої, що панували в середовищі української політичної еміграції.
Надзвичайна схильність еміграції до взаємної ворожнечі і “дискусій” могли звести нанівець найбільші починання. Тому Коновалець усіляко запобігав, щоби новостворена ОУН не впала в залежність до емігранських кіл. Разом з тим, ОУН не стала на шлях самоізоляції. Навпаки, мережа контактів ОУН сягала Італії, Німеччини, Англії, Франції та інших європейських країн, а також Сполучених Штатів і Канади. Але метою було не підшукування українцям місця в чужому обозі, а пошук шляхів використання міжнародної ситуації в українських інтересах.
Коновалець завжди наполягав на максимальному поширенні підпілля ОУН на Центральну та Східну Україну, де в той час панували більшовики. Попри надзвичайну складіність, від просування на Схід він не міг відмовитися – там жили брати-українці і вони перебували ще в гіршому становищі, ніж українці Галичини.
Коновалець особисто керував підпільною мережею на Наддніпрянщині – напряму вирішував всі питання, особисто зустрічався зі зв’язковими.
“Співробітники виступають проти зашироких контактів вождя з членством, зокрема зустрічей по всіх усюдах зі зв’язковими аж звідти. Але Полковник непоправний. Він сміється і робить по-своєму. Хоче знати справи і життя з безпосереднього враження, а небезпеки – хіба він колись їх не мав?” – напише пізніше Ольжич.
Наближалася Друга Світова війна – другий шанс українців вхопити за хвіст долю. Та 23 травня 1938 року таємний агент більшовицьких спецслужб під виглядом зв’язкового передав Євгенові Коновальцю заховану в подарунковій коробці вибухівку. Коли Коновалець повертався із зустрічі, стався вибух – і його жахливо пошматоване тіло впало на бруківку.”…
Могила на цвинтарі “Кросвік” у Роттердамі не замкнула Євгена Коновальця. Постать, що виросла з державного змагання 1918-19 рр., піднеслася, як огненний стовп, над подоланою Україною, і відблиск його осяюватиме ряд майбутніх десятиліть. З волі вождя розгорнувся неозорий націоналістичний рух і повстала міцна Орґанізація.
Ведена твердою рукою найближчого Його Співробітника від часів Києва, Білої Церкви і Львова, в затяжних боях і трудах сучасності, становить вона той хребет, що тримає просто тіло української нації, є її остоєю й силою. Важкі хмари залягають над нашою землею, йдуть здалека вітри і бурі, але Нація знає, що з Його духом, з Його заповітові вірними людьми вона не зламається у негоді, а переможе”.
Євген Коновалець не лишив по собі багатої літературної спадщини. Але відомі його слова, що мусять бути викарбувані в серці кожного українця: “Як не буде в нас сили, не осягнемо нічого, хоч би все найкраще для нас складалося. Як жеж будемо мати силу, тоді вийдемо побідно з найгіршого лихоліття і здобудемо все, що нам треба”.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
 
Тhе роst “Вождь богом даний і правдивий”: як радянські спецслужби ліквідували творця ОУН Євгена Коновальця арреаrеd fіrst оn Прямий.

«Приватбанк» виграв апеляцію в Лондоні у колишніх власників – Коломойського і Боголюбова. Вони матимуть повернути вкрадені 3 млрд дол США. Активи мають бути стягнуті та користь України.
Банк втратив більше, у розслідуванні агенції Кrоll ішлося про 5,5 млрд дол – але, певне, решту було втрачено через «геніальне» ведення справ попередніми власниками…
… А тепер оцініть трагічну іронію.
У намаганні відновити контроль над банком, повʼязаними з ним схемами і загалом вплив у країні, Коломойський со товаріщі вклався у кампанію Зеленського.
1 1, спільний, як відомо зі ЗМІ, актив Коломойського з родиною медведчука, денно і нощно вбивав у голови українців просту до відрази схему:
– новини: все погано, погано, погано, борщовий набір, карупція, все погано
– програми кварталу 24/7: гигиги Порошенко гигиги Парубій гигиги Томос-термос гигиги декомунізація 8 марта
– надвечір – казочка «Слуга народа» про простого і чесного хлопця…
Це спрацювало. Це транслювалось на 80% аудиторії, підтримане каналами інших олігархів і медіа-проектами медведчука та інших проросійських діячів. Це забезпечило появу міфу, в який повірили українці – бо хотіли вірити, що ван просто, що чарівники існують, а всі проблеми можна вирішити простим бажанням.
«Поле чудес» у масштабах країни.
Коломойський у 2019 роздавав інтервʼю. Про примирення з росією. Про виправлення перекосів українізації. Про «гражданскую войну»…
Повернення банку видавалося, певне, Коломойському вирішеною справою.
Але дарма Коломойський, розпочинаючи свій похід помсти, забув світову історію і класику.
Бо все повернулось проти нього. Адже країна і держава – це більше, ніж зобовʼязання подяки за приведення до влади.
Банк залишився державним. Було збережене корпоративне управління. А щоб попередити тяганину в судах – було ухвалено окремий закон.
«Папа Карло переоцінив слухняність маріонеток»,- як тоді писали.
Далі – більше. Коломойський – під вартою. Термін весь час подовжується.
І от – юридичний розгром і необхідність відшкодувати 3 млрд. А на горизонті ще можливі питання від американської Феміди, зокрема штату Делавер…
Великою мірою, фіаско зазнала модель бізнесу родом з 1990х. Не «вклади-зароби-інвестуй», а «вхопи-відбери-обдури».
Перша модель – стійка, здатна витримати і понад 100 фейкових «справ», і навіть «санкції», як свідчить досвід Порошенка.
Друга – має відійти в минуле разом із усім супутнім матеріалом.
До речі.
У 2021 міжнародний консорціум журналістів-розслідувачів опублікував масив документів про офшори – Раndоrа рареrs.
Там, серед іншого, значиться про передання структурами Коломойського структурам, повʼязаним із Зеленським та низкою інших діячів нинішньої влади (щоправда, вже «відпрацьованих»).
Тож у контексті повернення державі виведених Коломойським коштів, імовірно, спливе і ця історія.
Жорна історії мелють повільно, але невідворотно. І, як любив говорити сам Коломойський, «на виході – каса». Надходить час платити.
Апеляційний суд у Великій Британії відкинув скаргу колишніх власників Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова на попереднє рішення Високого суду Англії та Уельсу щодо «Приватбанку».
Раніше Верховний суд Великої Британії підтвердив: націоналізація “ПриватБанку” була правильним рішенням.
Нагадаємо, що ПриватБанк переміг в англійському суді проти колишніх власників — Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова. Рішення підтверджено пресслужбою банку.

Раніше за заявами Коломойського відкрили ще чотири справи проти Порошенка за ПриватБанк.

Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
Тhе роst Каса, Ігоре Валерійовичу арреаrеd fіrst оn Прямий.

Джерело: Fасеbооk-сторінка автора
Ну що, підсумки підібʼємо на восьмому році правління Найвеличнішого. Візьму обіцянки з програми Зеленського. І майже не коментуватиму – коментуйте самі. Просто ви будете вражені, з якою брехнею він йшов на вибори і до якої реальності призвів. Отже, почнемо:
“Одразу хочу запевнити – іду на один термін, щоб змінити систему заради майбутнього” – зараз вже говорить про другий термін, а яку він корупційно-авторитарну систему побудував, Янукович заздрить.
“Торгувати принципами, репутацією, країною заради збереження влади не стану. Буду чесним і відданим Україні та передам її в руки нового покоління політиків”. – Зеленський робить все, щоб зачистити від конкурентів, не важливо старих чи нових і всі його дії свідчать по намір зберегти владу за будь-яку ціну.
“Держава для Людини, а не Людина для держави. Повага до людської гідності повинна стати основним принципом у діяльності держави”. – Я тут просто промовчу, ви самі все бачите
“Реформи мають позитивно відображатися на кожній Людині, а не на десятьох сім’ях”. – Міндіч, Чернишов, Єрмак, Татаров, Шурма, Галущенко, брати Шефіри з цього пункту ржуть несамовито
“Справедливість – основа довіри у суспільстві. Немає довіри – немає держави”. – рівень довіри до державних інституцій, які відповідають за право і справедливість є одним з найнижчих за всі роки
“Ніяких “корочок”, ніякого “телефонного права” – тут ржач у всіх, хто хоч трохи дотично стикався з вертикаллю Зеленського.

Сім з п‘яти років “простоти”


“Судова гілка влади повинна стати Владою, а не прислужником у Президента, уряду, Парламенту, місцевої влади. Ми повернемо довіру і повагу до суду”. – ага, за сім років тисячі людей яскраво відчули на собі кому насправді служить судова гілка. Справи проти Червінського, бойових генералів і інших військових, політиків і активістів доведуть що все відбувалося з точністю до навпаки.
“Ми повинні вибороти мир для України. Перед гарантами Будапештського меморандуму і партнерами з ЄС ми ставитимемо питання підтримки України у прагненні завершити війну, повернути тимчасово окуповані території і змусити агресора відшкодувати завдані збитки. Здача національних інтересів і територій не може бути предметом жодних перемовин”. – тут коментарі зайві. Перечитувати цей пункт з шашликами, якраз травень
“Професійна армія має стати школою лідерства і свободи. Армія повинна бути престижною службою, де отримані навички і знання будуть успішно застосовані і в реальному секторі економіки. Бюджет на армію має перестати бути “годівницею” для “кабінетних генералів”, а повинен забезпечити гідні умови служби і розвиток солдата”. – спочатку бюджет на армію перекидали на дороги, звідки кошти розлітались по кишенях наближених до “великого будівництва” Зеленського. А яйця по 17, куртки та інші ганебні закупівлі стали доказом брехні
“Рух України до НАТО та інших подібних об’єднань – запорука нашої безпеки, в яку я вірю, та яка повинна отримати підтвердження через всеукраїнський референдум. Моє завдання зробити так, щоб зарплата військовослужбовців була на рівні натівських стандартів”. – добре, що на словах прагне до НАТО, але майже 4 роки не піднімав зарплату військовим попри неодноразові вимоги.

Серіал без щасливого фіналу: чи справдились передвиборчі обіцянки Зеленського


“Органи правопорядку повинні припинити займатися економічним тиском на бізнес і повернутися до виконання своїх прямих обов’язків із забезпечення безпеки громадян. Час повернути довіру до правоохоронних органів, яку ми плекали на початку реформи. СБУ не буде займатися економічними злочинами” – …
“Головна мета моєї діяльності – заможний Українець. Наш вибір – економіка, зорієнтована на потреби кожного громадянина. Усі роки влада штучно створювала ситуацію, за якої чесно вести бізнес в Україні для підприємця було практично неможливо. Тому ми запровадимо одноразову “нульову декларацію” для бізнесу. Кожен бізнесмен за 5% зможе задекларувати та легалізувати свої доходи. Отримані кошти підуть на зменшення тарифного навантаження для малозабезпечених. Пройшовши “економічне чистилище”, кожен отримає шанс у подальшому чесно вести бізнес у країні”. – бізнес навіть за часів Януковича не перебував під таким пресингом, як зараз
“Не вкради!” – основна заповідь у боротьбі з корупцією. Нульова толерантність до корупції на всіх рівнях. Підозрюваний у корупції не вийде під заставу. Засуджений за корупцію отримає конфіскацію майна і довічну заборону обіймати державні посади. Викривач корупції перебуватиме під захистом держави та отримуватиме матеріальне заохочення. Я сам не крав і нікому не дозволю!” – підозрювані в корупції Єрмак і Чернишов, які вийшли під заставу, голосно ржуть над цим пунктом, а Міндіч за кордоном ще голосніше, особливо над “сам не крав і нікому не дозволю”.
“Новоствореним антикорупційним органам і Вищому антикорупційному суду – максимальну державну підтримку для ефективного виконання їхніх завдань”. – спроба скасування незалежності НАБУ і САП якраз вписується в цю обіцянку.
“Чесні посадовці отримають гарантовані гідні заробітні плати, відкриті конкурси на посади, високий соціальний статус і державне страхування”. – отримали призначення в доску своїх на посаду генпрокурора чи в наглядові ради.

“Какая разница” як формула несвободи: чи усвідомили українці все-таки різницю?


“Професії лікаря та вчителя повинні стати престижними і високооплачуваними. Лікарні і школи отримають сучасне обладнання, оновлять свою інфраструктуру. Скоротимо адміністративну надбудову системи охорони здоров’я та освіти”. – тут просто немає слів, рівно все навпаки.
“Україна повинна стати країною, де зручно і затишно всім. Молоді – якісну освіту, працевлаштування, простір для самореалізації. Відновимо програми молодіжного житлового кредитування. Молодим підприємцям – державну підтримку і рік пільгового оподаткування. Старшому поколінню – гідне пенсійне забезпечення”. – навіть з поправкою на війну все виявилося брехнею ще до повномасштабного вторгнення, адже урядові програми працювали тільки для дуже обраних, про пенсії взагалі мовчу
“Для рівного розвитку регіонів ми перестанемо концентрувати центральні органи влади у Києві. Влада повинна бачити проблеми на місцях, а не з вікон своїх київських кабінетів. Це підніме благоустрій у регіонах і дасть шанс працевлаштування на місцях”. – в результаті постійні спроби повернути владу центральним органам і атакувати децентралізацію
“Ми створимо умови, щоб люди, які роз’їхалися по світу, забажали повернутися додому. “Хочу виїхати” ми повинні замінити на “хочу повернутися”. – без коментарів, самі все бачите
Єдине що виконано – цифровізація. За сім років. І поки кінця цій епосі брехні і мародерства не видно.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Невиконані обіцянки: як минули сім років правління Зеленського арреаrеd fіrst оn Прямий.

Джерело: Fасеbооk-сторінка автора
Війна – це епоха, коли державні інституції мають працювати як єдиний, бездоганно налаштований механізм захисту національного суверенітету.
Проте в українських реаліях ми спостерігаємо небезпечну мутацію: апарат національної безпеки дедалі частіше використовується не для боротьби із зовнішнім ворогом, а для обслуговування політичного виживання конкретних фігур.
Оприлюднений звіт Служби зовнішньої розвідки (СЗР) щодо підготовки Росією “масштабної дезінформаційної кампанії” є класичним, хрестоматійним зразком такої інституційної деградації. Замість сухого, фактологічного аналізу військово-стратегічних загроз, суспільству запропонували примітивний медійно-технологічний конструкт. Його головна і єдина мета — превентивно заблокувати будь-яку внутрішню критику, легітимізувати управлінські провали та захистити фігурантів корупційних чи репутаційних розслідувань.
Найефективніший спосіб захистити чиновника від наслідків його ж діянь — це оголосити сам факт обговорення цих діянь “ворожою спецоперацією”. Це не новий метод, але зараз він набув гіпертрофованих масштабів.

140 мільйонів за кілька днів: звідки насправді взяли гроші на заставу Єрмаку


Розвідка офіційно вносить прізвища топ-посадовців (як-от затриманого ексочільника ОП Андрія Єрмака) чи токсичних медійних персон (як-от Юлію Мендель) у перелік “цілей російських інформаційних атак”. Цим кроком держава створює безпрецедентну презумпцію недоторканності. Відтепер будь-яке незалежне журналістське розслідування, антикорупційний аудит чи навіть справедливе обурення громадян діями цих осіб автоматично маркується як “робота на ворога”, “розхитування човна” або “підігрування Кремлю”.
Суть маніпуляції: Суспільний контроль, який є запорукою виживання демократичної держави, прирівнюється до державної зради. Корупціонер чи фігурант кримінального провадження отримує статус “жертви російського ІПСО”, що звільняє його від відповідальності перед власним народом.
В цій екосистемі кругової поруки роль видань штибу “Бабель” є набагато небезпечнішою і підступнішою, ніж роль офіційного телемарафону чи державних прес-служб. В “Бабель”, позиціонують себе як інтелектуальні, ліберальні та рівновіддалені медіа. Саме тому їхнє співробітництво в розповсюдженні темників Офісу Президента виконує функцію інформаційного відмивання. Вони легалізують цензуру, загортаючи її в обгортку “об’єктивної новинної журналістики”.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Небезпечна мутація: як спецслужби перетворюються на елітну РR-агенцію для “Династії” арреаrеd fіrst оn Прямий.

Джерело: Fасеbооk-сторінка автора
Завдяки Зеленському я неймовірно багато дізнався про націю, до якої належу. Якщо Зеленський задався метою розбивати ілюзії, йому це вдалося дивовижно.
Тепер я точно знаю, чому між державником Дорошенком і авантюристом Сірком українці обирали Сірка. Я розумію, чому у часи державотворця Мазепи українці радісно бігли під знамена Палія та Петрика. А згодом – царя Петра. Я розумію, чому між реформатором Скоропадським і популістом Петлюрою українці обрали Петлюру. А було що й анархіста і союзника більшовиків Махна.
Я бачив, як незламних вільних і незалежних українських журналістів роблять слухняними і недорогенькими. Я бачив, як під благим наміром в Україні створюють монополію на телебачення. Як політичні партії всі масово і радісно виконують команду “До ноги!”

Серіал без щасливого фіналу: чи справдились передвиборчі обіцянки Зеленського


Всі, крім порохоботів. На щастя на кожні 73% в Україні ще знаходяться свої 25%. За це нас цькують посіпаками Москви, причому мене, добровольця 14 року патріотизму повчає потвора, яка тоді волала ніби “ЗСУ обстрілює мирні квартали”.
І все це – у порядку речей.
Ні, панове. Історикам майбутнього період президентства Зеленського треба вивчати по хвилинах. Аби отримати розуміння – хто вони такі, справжні українці. Не гарні казочки про “садок вишневий коло хати”, а реальність. Смердючу і потворну.
Бо не можна зробити країну успішною, якщо ми самі не знаємо власного народу. Якщо не знаємо наскільки легко наш народ готовий відмовитися від своїх свобод і прав, задля… Задля гарненької казки.
Бо відкрийте програму президента Зеленського в скажіть собі – це було реально втілити у життя?

“Какая разница” як формула несвободи: чи усвідомили українці все-таки різницю?


Згадайте, що у всіх проблемах України винні Путін і Трамп. Хто завгодно, крім…
А, ну й Порошенко винний, звісно. Куди ж без нього?
Нещодавно їхав одною з центральних українських трас. Край траси – величезний борд про “Велике будівнициво” і що траса відремонтована як частина програми. Дорогу якраз латали після зими – методом ямкового ремонту. Цією дорогою, цідячи матюки крізь зуби їхали 73%, які зробили Зеленського президентом.
Ця картина мені видалася найбільш промовистим символом президентства ЗЕ.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Сім років ілюзій: чи зрозуміли українці важливість вибору арреаrеd fіrst оn Прямий.

Джерело: Fасеbооk-сторінка автора
Багато хто зараз завзято коментує заяву Головкома ЗСУ Олександра Сирського про загрозу наступу з Білорусі та російських операцій з півночі.
Скрізь подається це так, ніби Сирський про це попередив як про невідворотню загрозу. Оскільки я вже передбачаю купу питань з цього приводу, то ось вам моє трактування, яке межує з дружньою порадою.
Колеги, прослухайте ВСЕ інтерв’ю. Воно взяте кореспонденткою Мілітарного, і є на ютуб-каналі цього видання.
Фразу про наступ з Білорусі та про загрозу з півночі висмикнули з контексту!
Пролунала вона в контексті питання про корпусну реформу. Відповідаючи на це питання, Олександр Сирський почав розповідати про етапи проведення цієї реформи. Зокрема, він пояснив, що процес вже пройшов стадію створення органів управління корпусами, зараз знаходиться на рівні створення корпусних комплектів. На третьому етапі, за його словами, може виникнути питання переміщення бригад.

Росія хоче затягнути Білорусь у війну проти України: які ділянки під загрозою


Але це неможливо зробити просто так в умовах воєнного часу, оскільки лінія фронту має тенденцію до розширення і не можна просто так висмикнути бойову бригаду з певного напрямку. Тут Олександр Сирський якраз і навів приклад такого можливого розширення, згадавши нещодавню заяву Володимира Зеленського про ймовірну загрозу з боку Білорусі та підготовку операцій з півночі, що, за словами Головкома, і може призвести до збільшення лінії фронту. При цьому Сирський наголосив, що російське командування справді планує такі операції і це цілком реально.
Саме ця теза і стала інформприводом вечора. Але якщо слухати інтерв’ю далі, то розмова там знову йде про реформування та комплектування армії, ротації тощо. Питання Білорусі кореспондентка навіть не стала розвивати. Тобто інтерв’ю взагалі не було присвячене темі нового вторгнення з Білорусі. Там було багато іншої важливої інформації, а історія з Білоруссю прозвучала лише побіжно.
Далі по суті. Чи намагається ворог розтягнути фронт? Так, постійно намагається, щоб розпорошити наші резерви та відвернути увагу від основних напрямків свої зусиль. Сумська та Харківська області тому яскраві приклади.

У Білорусі розпочалися ядерні навчання спільно з РФ: деталі


Чи є плани у рф, щодо вторгнення в Україну з Білорусі? Є! Одного разу таке вторгнення вже відбулося. Це, нагадаю, сталося 24 лютого 2022 року. А якщо це сталося одного разу, то це може статися й вдруге. Білорусь під владою Лукашенка є союзником та васалом російської федерації, тому небезпека з півночі існує, і до неї треба весь час готуватись, поки триває війна.
Інші операції на півночі росіянами також плануються. Є, зокрема, варіанти створення так званої “буферної зони” у прикордонні Чернігівщини. Це абсолютно відкрита інформація. Про це ще до сьогоднішнього інтерв’ю Сирського, у квітні цього року, повідомляв заступник голови ОП Павло Паліса.
У жовтні минулого року про це ж казав заступник керівника ГУР Вадим Скібіцький, пояснюючи причини масованих обстрілів прикордоння Сумщини та Чернігівщини.
А ще до цього про ці ж наміри згадував тодішній керівник СЗРУ Олег Іващенко. Крім того, і Скібіцькій, і Іващенко теж заявляли про наміри росії використовувати територію Білорусі для дій проти України.
Ніщо з цього не є новиною! Лукашенка розхитують вже п’ятий рік, щоб він знову допоміг росії піти на Україну з півночі, або сам безпосередньо вступив у війну.
Але чи реально це? На це питання відповідає Павло Паліса у своєму розлогому інтерв’ю, яке вийшло вчора ж за кілька годин до інтерв’ю Сирського. Паліса чітко пояснює, що для нового наступу з півночі росіянам потрібно притомне угруповання, якого зараз там нема.

Лукашенко суттєво збільшив військовий бюджет Білорусі: звідки очікувати удару


Також він пояснює, чому Лукашенку неможливо і невигідно зараз наступати на Україну. За словами Паліси, основні зусилля росіян цього літа будуть зосереджені на сході та півдні (не з півночі!). Тобто у Донецькій та Запорізькій областях. Олександр Сирський визначає ті ж напрямки. При цьому заступник керівника ОП прямо заявляє, що поставлені на літо завдання російська армія не виконає, підкреслюючи, що ситуація на фронті, навпаки, створює приводи для обережного оптимізму.
На цьому з фактичним матеріалом все. Від себе зазначу. На п’ятому році війни вже можна було б привчитися до критичного мислення й прослуховувати повністю принаймні те, що звучить хоча б українською мовою. Особливо те, що стосується чутливих тем. Таких, наприклад, як наступ на Київ.
Далі непогано збирати докупи те, що вже звучало по цих темах раніше у відкритих джерелах. Це і називається аналіз, який розкриває картину. Зокрема, коли ми кожного року згадуємо про наступ з Білорусі, то чомусь забуваємо, що для цього необхідні принаймні війська. Щоб було кому наступати! У 2022 році вони були. Зараз їх нема. Може вони колись знову з’являться. Цього виключати теж не можна. Але зараз їх нема. Нема зараз кому наступати з Білорусі на Київ, Луцьк, Ковель чи Сарни. Тому припиняємо паніку.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Загроза наступу з Білорусі – чи реально це? арреаrеd fіrst оn Прямий.

Джерело: Fасеbооk-сторінка автора.
20 травня 2019 року був понеділок. Зважаючи на потяг представників нової влади до забобонів, оккультності та радянської кінокласики, можна було б очікувати обрання ними іншої дати. Бо «что б оні нє дєлалі – нє ідут дєла: відно, в понєдєльнік іх мама роділа».
Учасники процесу розповідають, що представники команди Зеленського і правда намагались поставити інаугурацію на інший день. Але перед 20 травня випали дати, де веселитись якось не личило: 18 травня – День памʼяті жертв геноциду кримськотатарського народу, 19 травня – День памʼяті жертв політичних репресій. Чекати ж ще день-два (час був до 30 травня) не хотіла «команда Зе»: дуже кортіло до важелів управління.
Бенефіціари кампанії – Коломойський, Шефір,- та й сам Зеленський роздавали інтервʼю, в яких просто випромінювали нетерпіння. І примиритися з росією, і виправити «перегини» українізації, і розправитися з опонентами… словом, повернути усе, як було.
Тож задовольнилися понеділком. Зеленський став Президентом України, обіцяючи за один термін продемонструвати нову якість політики.
Практично всі обіцянки були виконані з точністю до навпаки. Про це багато написано:
– замість миру – повномасштабна війна;
– замість боротьби з корупцією – небачений навіть за януковича її розгул, притому близько 40% опитаних вважають, що Зеленський бере в ній участь, а близько 30% – що добре обізнаний;
– замість покращення життя і вирішення соціальних проблем – падіння економіки вже восени 2019, до ковіду і повномасштабного вторгнення…
Виявилось, що «хуже – будєт». Експериментально підтверджено шкідливість обрання випадкових людей, яких за допомогою медіа технологій привели до влади, щоб «і внукам хватіло», як оцінювали новопризначені «новиє ліца» обсяг здобутого трофею.
Переможці-2019 використали, і ще й посилили суспільний запит на те, з чого живляться усі популісти:
• на «простоту» вирішення питань;
• на емоційне полегшення після шоку від нападу росії;
• на “неполітика” – чарівника, який здатен виконувати бажання: бо люди ж хочуть дива, тож хіба можливо їм його не забезпечити?
• на відмову від складних відповідей.
Українці тоді проголосували за ретельно продану їм надію, що складну історію можна “перемкнути, наче телеканал”.
Але реальність завжди рано чи пізно приходить по політичний маркетинг. Питання лише ціни…
Сім років потому ми значно краще розуміємо: державу неможливо замінити серіалом. А історію – хвацьким сценарієм. Медіапроект “Україна на сцені” провалився з тріском. І розгрібати цей мотлох проблем тепер доведеться усім разом.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Сім з п‘яти років “простоти” арреаrеd fіrst оn Прямий.

19 травня я, Снєгирьов Д.В., звернувся з офіційним листом до Народного депутата України Валентина Наливайченко із проханням ініціювати перевірку щодо начальника Сєвєродонецького РУП, в спеціальному званні, підполковник поліції Анатолія Мазура. 
У зверненні йдеться про те, що під час ознайомлення із пабліками в мережі інтернет мені стало відомо що особа, яка має відношення до Національної поліції України, а саме: Мазур Анатолій Вікторович, був причетний до вчинення протиправних дій (мародерство, крадіжки, зловживання владою), під час активних бойових дій у Луганській області навесні 2022 року.
У матеріалі “Луганські щури. Грабежі та мародерство під прикриттям ГУНП в Луганській області” видання” Останній бастіон” стверджується, що за його керівництвом відповідним підрозділом НПУ в м. Сєвєродонецьк  Луганської області в період часу з березень по квітень 2022 року, підлеглі вчиняли майнові та посадові злочини. 
За інформацією  видання, далі мовою оригіналу: “мародери у погонах діяли за ретельно спланованими планами. Пріоритетними “об’єктами” були помешкання місцевих мешканців з високим достатком. Члени ОЗУ виносили з помешкань жителів Сіверськодонецька гроші, ювелірні вироби та інше цінне майно. Мародери настільки знахабніли, що навіть виносили з квартир сейфи, які не могли відкрити на місці злочину. Однак, не зважаючи на прийняті злочинцями заходи безпеки, численні факти мародерства та причетність до них працівників поліції набули розголосу”.
Натомість, на сьогоднішній день відсутня інформація про відповідне реагування з боку керівництва Національної поліції України щодо цього ганебного факту.
Ба більше, за інформацією з відкритих джерел, Мазур А.В.  проходив службу в одному з підрозділів Національної поліції України в Київській області.
Окрему увагу у зверненні я приділив заявам місцевого громадського активіста Сергія Чуба, озвученим в одному з інтерв’ю на YоuТubе. 

Чуб стверджував, що після початку повномасштабного вторгнення частина керівництва Національної поліції в Луганській області не організувала евакуацію службової зброї та техніки, внаслідок чого значна кількість майна потрапила під контроль російських окупаційних військ.
Також за словами Чуба, у Дніпропетровській області співробітники ДБР та СБУ  затримували кілька груп автомобілів із награбованим майном. Серед фігурантів були двоє заступників начальника Сєвєродонецького райуправління поліції та ще кілька правоохоронців, пов’язаних із Мазуром. Він також стверджував, що ці особи нібито то займалися пограбуванням магазинів і квартир у період активних бойових дій.
Крім того, Чуб заявляв про те, що незважаючи на затримання фігурантів співробітниками ДБР, останні залишилися на волі. За його словами, Анатолій Мазур після скандалу  продовжив службу в системі Національної поліції України.
У зв’язку з вищенаведеним я звернувся із відкритим листом до  Народного депутата України Наливайченка В.О. надіслати депутатський запит до керівництва Національної поліції України та з’ясувати, чи проходить Анатолій Мазур службу у лавах НПУ  станом на зараз, на якій посаді він перебуває, чи проводилися службові перевірки щодо можливої причетності його та підлеглих до протиправних дій у березні–квітні 2022 року під час боїв за Луганщину. Крім того, з’ясувати чи порушувалися кримінальні провадження проти Мазура А.В. та його підлеглих співробітниками ДБР.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
 
Тhе роst “Луганські щури у погонах” та мародерство та під час боїв за Сєвєродонецьк: Наливайченка просять ініціювати перевірку арреаrеd fіrst оn Прямий.

Днями державна дума рф ухвалила закон, який надає російському диктатору офіційне право одноосібно приймати рішення про введення російських військ в інші країни під приводом “захисту прав та свобод громадян росії”.
Цей документ вносить концептуальні зміни до федеральних законів країни-окупанта “Про оборону” та “Про громадянство”.  Тепер армія рф може бути офіційно застосована за кордоном, якщо громадянина цієї країни заарештували, утримують або переслідують у кримінальному чи іншому порядку. Дія закону поширюється на рішення судів іноземних держав, ухвалені “без участі рф”, а також на рішення міжнародних судових органів, які Москва не визнає (наприклад, Міжнародний кримінальний суд).
Профільний комітет держдуми зазначив, що закон також покликаний “захищати російські організації від іноземних протиправних посягань”, під чим Кремль де-факто має на увазі арешти державних активів та санкції. Закон запроваджує поняття “екстериторіального використання” армії. Відтепер остаточне право відправляти солдатів за кордон у таких випадках покладається безпосередньо на президента рф.
Звертаю увагу, що ухвалення державною думою рф  цього закону збігається у часі з активізацією дипломатичних процесів. 
Передусім цей крок спрямований на Сполучені Штати та їхніх союзників. Країна-окупант таким чином демонструє готовність до подальших сценаріїв ескалації і фактично заявляє про своє “право” на превентивне застосування збройних сил для захисту власних громадян або російськомовного населення за кордоном. У результаті формується концепція, за якою зоною військово-політичних інтересів росії оголошуються країни пострадянського простору.
Відповідно, до потенційної зони застосування збройних сил країни-окупанта насамперед потрапляють країни Балтії. Це означає, що йдеться не лише про тиск на окремі держави, а й про створення виклику для блоку НАТО. У цьому контексті особливу увагу привертає сценарій так званого Сувалкського коридору — гіпотетичного сухопутного маршруту, який міг би з’єднати територію Білорусі з російським ексклавом — Калінінградською областю. Такий коридор мав би проходити територією Польщі та країн Балтії.
Додатковим сигналом є попередні заяви міністра закордонних справ росії Лаврова про те, що завершення війни проти України можливе лише з урахуванням “гарантій безпеки” для країни-окупанта. У цьому сенсі ухвалення закону є продовженням цієї риторики: росія намагається нав’язати власне бачення безпекової архітектури, зокрема щодо нерозширення НАТО, а також закріпити за собою можливість превентивних дій, включно з ударами по території потенційних противників.
На практичному рівні це супроводжується ескалацією напруженості в прикордонних регіонах. Зокрема в Естонії активізується інформаційна кампанія щодо можливих сценаріїв у прикордонних містах, таких як Нарва, де обговорюються варіанти дестабілізації або навіть окупації. Паралельно росія посилює військову інфраструктуру на кордоні з Фінляндією, що також створює небезпечні сценарії для ескалації.
Окремо варто згадати і Балтійський регіон загалом. Лунали заяви про потенційні претензії рф на острів Готланд, який має стратегічне значення для контролю над судноплавством. Таким чином, Тобто потенційно можна говорити про те, що в зоні можливого застосування армії держави-агресора в першу чергу опиняються країни Балтії, а також Фінляндія, Швеція та інші держави регіону. Водночас не виключається і політичний сигнал країнам пострадянського простору, насамперед Молдові.
Також не можна виключати і Білорусь — особливо на тлі останніх подій, пов’язаних із її поступовим зближенням зі Сполученими Штатами. Аналогічна ситуація стосується і Казахстану, який країна-окупант дедалі частіше розглядає як недружню державу.
Підсумовуючи, цей закон має на меті окреслити так звані “червоні лінії” — зони військово-політичного впливу росії. Його дія фактично поширюється як на країни колишнього срср, так і на держави НАТО, які межують із країнеою-окупантом.
Якщо говорити про один із ключових аспектів — це можливість застосування армії для “захисту” росіян у разі їхнього арешту за кордоном. Насправді цей пункт може трактуватися значно ширше. Йдеться не лише про звичайних громадян, а й про осіб, які можуть бути залучені до діяльності в інтересах росії.
Наприклад, у контексті нинішніх відносин з Азербайджаном затримання громадян рф у відповідь на дії російської сторони щодо громадян Азербайджану може бути використане як привід для подальшого тиску. Причому такі ситуації можуть стати інструментом для зменшення впливу інших гравців у регіоні, передусім Сполучених Штатів у Закавказзі, яке росія традиційно вважає зоною своїх виключних інтересів. Мова про так званий коридор Трампа – ті угоди, які підписані між Вірменією, Азербайджаном і США. Подібні ініціативи також можуть розглядатися росією як загроза її впливу, а отже — як додатковий привід для політичного чи навіть силового тиску. Таким чином, цей закон виступає ще одним сигналом як для Вірменії, так і для Азербайджану.
Що стосується реакції Заходу, то військові аналітики та розвідки країн НАТО розглядають цей крок як створення Росією завчасного юридичного плацдарму для потенційних гібридних або прямих військових операцій проти європейських держав.
Щодо України, цей закон створює додаткові ризики. Фактично йдеться про підрив основ державності, оскільки поняття “російськомовного населення” або “громадян росії” є доволі умовним і може трактуватися росією довільно. Якщо раніше анексія Криму та окупації східних областей пояснювалися “захистом” російськомовних, то тепер формується юридична база для подібних дій у майбутньому.
Міністерство закордонних справ України назвало ухвалений закон “агресивним беззаконням”. Речник МЗС Георгій Тихий провів пряму історичну паралель із діями нацистської Німеччини у 1938 році, коли Адольф Гітлер виправдовував окупацію чехословацької Судетської області ідентичними гаслами про “захист співвітчизників”.
Що ж стосується практичного застосування цього закону, то робити точні прогнози складно. Наразі основні ресурси країни-окупанта зосереджені у війні проти України. Її можливості для ведення активних бойових дій проти інших країн є обмеженими — як з огляду на людські, так і на технічні та фінансові ресурси.Відкриття другого фронту створило б серйозні проблеми для Росії. Тому подальший розвиток подій значною мірою залежатиме від ситуації в Україні та перебігу війни на її території.

Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.


Тhе роst Від України до Балтії: у РФ офіційно розширили підстави для застосування армії за кордоном арреаrеd fіrst оn Прямий.

Джерело: Fасеbооk-сторінка автора
Американці нарешті погодилися на співпрацю. Що це означає і які є підводні камені?
Уряди США та України підготували меморандум, у якому викладено умови потенційної нової оборонної угоди між країнами.
Як пише СВСnеws, Проект, узгоджений Державним департаментом США та послом України в США Ольгою Стефанішиною, є першим кроком до оборонної угоди, яка дозволить Україні експортувати військові технології до США та виробляти безпілотники у спільних підприємствах з американськими компаніями.
Це справді перемога України та особиста перемога нашого посла Ольги Стефанішиноі, зважаючи на заяви Трампа, який доволі критично висловлювався щодо нашого ВПК. Просто для розуміння: цей документ лежав з літа 2025 року. І тільки завдяки тому, що в останні місяці відбувається на фронті, США почали змінювати свою позицію. При чому не просто змінювати, а Пертагон направив своїх фахівців до нас для вивчення нових практик ведення війни, про що заявив явно не проукраїнський керівник Пентагону.
Тут варто звернути також увагу на те, що в США прийнято Drоnе Dоmіnаnсе Рrоgrаm, яка встановлює нові жорсткі правила по побудові дронів. Згідно з цією програмою, якщо коротко, протягом кількох наступних років США мають повністю(!) позбавитися від китайської залежності. Більше того, як зазначає Олександр Копил “програма побудована так, щоб для США кількість, ціна одиниці й темп виробництва стали важливішими за елегантність технічного рішення”.

Справжня “денацифікація”: як українську націю повільно ліквідують руками Заходу


Отже, якщо коротко: в України зараз відкривається доволі коротке вікно можливостей стати частиною цієї програми, адже у нас вже є інженерні рішення апробовані в реальному бою. Головна перешкода – поки самі американці не поспішають, хоча повторюся:, меморандум може відкрити для нас вікно можливостей.
Насправді, коли ми говоримо про майбутнє нашого дронового ВПК, то зараз ми маємо ряд вдалих спільних проектів з країнами ЄС. В США є, наскільки я розумію, поки тільки один кейс. але ринок США, безумовно, в рази цікавіший для наших виробників зброї.
Нагадаємо, Україна та США готують нову оборонну угоду у сфері безпілотників, яка може стати одним із ключових напрямків співпраці між країнами. Йдеться про так званий Drоnе Dеаl – масштабну домовленість щодо спільного виробництва дронів, розвитку військових технологій та експорту українських оборонних розробок.
За даними джерел, Київ і Вашингтон уже підготували меморандум, у якому прописані основні умови майбутньої співпраці. Документ погодили Державний департамент США та посол України в США Ольга Стефанишина.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Дронділ зі США: що це означає і які підводні камені для України арреаrеd fіrst оn Прямий.