Хто стоїть за замахом на командира “Хартії” Оболєнського і що це говорить про тактику спецслужб РФ
Go to prm.ua
Джерело: Fасеbооk-сторінка автора
Сьогодні у центрі Харкова 69-річний харків’янин Генадій Парфенюк намагався вбити одного з вищих командирів сил оборони України. Парфенюк отримав наводку від спостерігача, який слідкував за Оболєнським, і приїхав на місце, де мав з’явитись комкор. Весь час зрадник був на зв’язку через телефон та навушники з організатором замаху.
Отримавши команду про вихід комкора на вулицю, Парфенюк наблизився зі спини до нбого та до його охоронця, навів пістолет на них пістолет і натиснув на гачок. Але пострілу не відбулось, оскільки… через хвилювання Парфенюк не діслав патрон в патроннік!
Парфенюк намагався зарядити зброю, але комкор почув звук, розгорнувся, і побачив, як на нього дивиться ствол з відстані в три метри, та швидко зреагував – разом з охоронцем вони затримали зрадника. Навушники випали з вух свої людини і було чутно, як російський куратор кричить: “Стреляй по нему, работай!”.
Напад потрапив на численні камери спостереження.
Парфенюк – пенсіонер, його відоме в інтернеті останнє місце роботи – водій одного з комунальних підприємств Харківської міськради. Парфенюк озвучив свою легенду – нібито, він отримав команду від співробітників СБУ напасти у центрі Харкова на… російського агента, про якого раніше нічого не чув та не знав.
Отримав від іншого агента пістолет Макарова з одним магазином набоїв, і завдання – підійти впритул та здійснити кілька пострілів по людині, яку він не знає і яку йому мають на місці вказати “куратори”. Ось так просто – незнайомі люди дзвонять по телефону, передають пістолет, йдеш у центр та тиснеш на гачок.
Парфенюк не проходив якоїсь спецпідготовки до теракту, він служив в силових структурах і володів зброєю. Був завербований нібито на початку липня.
Наскільки відомо, по цій справі співробітники СБУ вже затримали кілька агентів з цієї російської групи.
Сьогодні у Ігоря Оболєнського, без перебільшення, ще один день народження. Він вижив завдяки своїй швидкій реакції та помилці російського агента. Значить, ще багато чого треба зробити у житті.
На даний момент Оболєнський командує 2-м корпусом у складі 9 бригад НГУ та ЗСУ, які діють у широкій смузі на Харківщині, на якій наступ російчських військ протягом тривалого часу повністю зупинений, та проводяться успішні контратаки. Очевидно, ворог планує активні заходи.
У цьому році російські спецслужби також планували теракт проти командира 3-го корпусу Андрія Білецького, російського агента також вдалось затримати.
Це ще одне підтвердження, що ворог посилив агентурну роботу та намагається вести цілеспрямоване полювання на українських командирів, тому заходи безпеки мають бути посилені.
Фото Парфенюка за 15 хвилин після скоєння злочину на місці затримання.
Напередодні, на командира 13-ї бригади Національної гвардії України “Хартія” Ігоря Оболєнського 31 липня було скоєно замах. Нападника та його спільника вже затримали, тривають процесуальні дії для встановлення всіх обставин.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
Тhе роst Хто стоїть за замахом на командира “Хартії” Оболєнського і що це говорить про тактику спецслужб РФ арреаrеd fіrst оn Прямий.
Сьогодні у центрі Харкова 69-річний харків’янин Генадій Парфенюк намагався вбити одного з вищих командирів сил оборони України. Парфенюк отримав наводку від спостерігача, який слідкував за Оболєнським, і приїхав на місце, де мав з’явитись комкор. Весь час зрадник був на зв’язку через телефон та навушники з організатором замаху.
Отримавши команду про вихід комкора на вулицю, Парфенюк наблизився зі спини до нбого та до його охоронця, навів пістолет на них пістолет і натиснув на гачок. Але пострілу не відбулось, оскільки… через хвилювання Парфенюк не діслав патрон в патроннік!
Парфенюк намагався зарядити зброю, але комкор почув звук, розгорнувся, і побачив, як на нього дивиться ствол з відстані в три метри, та швидко зреагував – разом з охоронцем вони затримали зрадника. Навушники випали з вух свої людини і було чутно, як російський куратор кричить: “Стреляй по нему, работай!”.
Напад потрапив на численні камери спостереження.
Парфенюк – пенсіонер, його відоме в інтернеті останнє місце роботи – водій одного з комунальних підприємств Харківської міськради. Парфенюк озвучив свою легенду – нібито, він отримав команду від співробітників СБУ напасти у центрі Харкова на… російського агента, про якого раніше нічого не чув та не знав.
Отримав від іншого агента пістолет Макарова з одним магазином набоїв, і завдання – підійти впритул та здійснити кілька пострілів по людині, яку він не знає і яку йому мають на місці вказати “куратори”. Ось так просто – незнайомі люди дзвонять по телефону, передають пістолет, йдеш у центр та тиснеш на гачок.
Парфенюк не проходив якоїсь спецпідготовки до теракту, він служив в силових структурах і володів зброєю. Був завербований нібито на початку липня.
Наскільки відомо, по цій справі співробітники СБУ вже затримали кілька агентів з цієї російської групи.
Сьогодні у Ігоря Оболєнського, без перебільшення, ще один день народження. Він вижив завдяки своїй швидкій реакції та помилці російського агента. Значить, ще багато чого треба зробити у житті.
На даний момент Оболєнський командує 2-м корпусом у складі 9 бригад НГУ та ЗСУ, які діють у широкій смузі на Харківщині, на якій наступ російчських військ протягом тривалого часу повністю зупинений, та проводяться успішні контратаки. Очевидно, ворог планує активні заходи.
У цьому році російські спецслужби також планували теракт проти командира 3-го корпусу Андрія Білецького, російського агента також вдалось затримати.
Це ще одне підтвердження, що ворог посилив агентурну роботу та намагається вести цілеспрямоване полювання на українських командирів, тому заходи безпеки мають бути посилені.
Фото Парфенюка за 15 хвилин після скоєння злочину на місці затримання.
Напередодні, на командира 13-ї бригади Національної гвардії України “Хартія” Ігоря Оболєнського 31 липня було скоєно замах. Нападника та його спільника вже затримали, тривають процесуальні дії для встановлення всіх обставин.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
Тhе роst Хто стоїть за замахом на командира “Хартії” Оболєнського і що це говорить про тактику спецслужб РФ арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaУдар по гаманцю Кремля: які нові больові точки Росії намацали ЗСУ
Go to prm.ua
Нинішній етап війни можна охарактеризувати словами Дональда Трампа за лаштунками зустрічі з Володимиром Зеленським під час саміту НАТО: “Максимальна інтенсифікація ударів по російській федерації з метою змусити росіян сісти за стіл переговорів”.
Саме після цього починається активна фаза операції Сил оборони України за підтримки наших стратегічних партнерів проти російської логістики.
Під ударами українських БПЛА опинилися основні перевалочні бази країни-окупанта для експорту сільгосппродукції, кам’яного вугілля, мінеральних добрив та продукції важкої металургії. Але основне — це продукція сільгоспвиробників, мінеральні добрива. Кремль фактично поставили перед фактом, що їх виштовхують зі світових ринків збуту. Насамперед продовольства і мінеральних добрив.
Показовим є той факт, що російські залізниці (РЖД) оголосили надзвичайні обмеження на відвантаження вантажів у напрямку припортових станцій “Азов” та “Таганрог” щонайменше до 4 серпня 2026 року.
Міністерство транспорту країни-окупанта повністю заборонило цивільним кораблям ставати на якір поблизу порту Азов. Внаслідок критичної ситуації уряд рф навіть запропонував цивільним судновласникам за власний кошт встановлювати на суховантажі кулемети та мобільні ракетні комплекси для захисту від українських дронів.
Через високі ризики знищення кораблів російська влада тимчасово припинила прийом заявок на прохід суден через Керченську протоку, що повністю заблокувало Дон-Азовський маршрут. Варто зазначити, що цим шляхом країна-окупант вивозила близько 27–30% свого збіжжя (понад 14 млн тонн за сезон). Через блокаду липневий експорт російського зерна впав до найнижчого рівня з 2017 року.
А в поєднанні з ударами по НПЗ — це колосальний тиск на її економіку.
Щодо серії ударів по складах Wіldbеrrіеs, то Україна насамперед блокує логістику матеріально-технічного забезпечення російської армії.
Справа утім, що логістичні комплекси Wіldbеrrіеs інтегровані у структуру російської армії. Платформа Wіldbеrrіеs активно використовувалася для масових закупівель російською армією амуніції, бронежилетів, квадрокоптерів, тепловізорів та підсанкційних електронних компонентів для збирання зброї.
Перед початком масованих атак на маркетплейсі діяв величезний спеціалізований розділ “Все для СВО”, який компанія поспіхом видалила після перших атак українських БПЛА.
Це досить серйозно вдарило по російській окупаційній армії. Окупанти визнають той факт, що знищення цих складів, а було уражено до 15 % складських приміщень, суттєво позначилося на можливості застосування FРV-дронів і дронів на оптоволокні.
Але головне – на цих маркетплейсах зареєстровані 1 млн росіян. Річний оборот мережі перевищує 4,1 трлн рублів, що становить понад 2% ВВП рф. Разом з більш дрібними конкурентами Wіldbеrrіеs та Оzоn продають товари та послуги на суму, еквівалентну 8,5% російського ВВП, а також забезпечують 4 млн робочих місць.
Оскільки в росії відсутнє воєнне страхування майна, фінансові втрати дрібних російських підприємців (сейлерів) від знищення товарів уже перевищили 1–1,3 млрд доларів. Загальні збитки логістичної мережі оцінюють у понад 2 млрд доларів. Лише за один тиждень наприкінці липня сукупна виручка російського е-соmmеrсе сегмента впала на 10,6%. Через ураження ключових хабів терміни доставки в регіонах зросли у кілька разів.
Одразу після перших ударів Wіldbеrrіеs, Оzоn, “Яндекс Маркет” та “Мегамаркет” екстрено змінили свої оферти для продавців. Вони внесли “удари БПЛА, падіння ракет та воєнні дії” до списку форс-мажорів. Відтепер маркетплейси не компенсують збитки продавцям за згорілий товар.
А це вже створення елемента соціальної напруги в росії. Економісти вже заявляють про потенційне збільшення кількісті банкрутств серед російських малих та середніх бізнесів та скорочення податкових надходжень на фінансування активної фази війни в Україні.
Українська розвідка повідомила, що Кремль усе активніше використовує приховану емісію грошей для фінансування війни проти України. Через неможливість залучити достатньо коштів на ринку, російська влада змушує державні банки скуповувати облігації федеральної позики, а необхідну ліквідність для цього забезпечує Центральний банк рф.
За перше півріччя 2026 року дефіцит бюджету рф сягнув майже 77 млрд дол., а головним фактором залишаються військові витрати. Додаткові видатки на війну можуть перевищити план ще на 51,3–64,1 млрд дол., частину яких Кремль хоче покрити новими запозиченнями. Водночас Центральний банк рф прогнозує, що річний дефіцит може зрости до 105,1 млрд дол.
Нагадаю, розвідувальний центр Сил оборони Естоні повідомив, що успішні повітряні атаки України на росію, новими цілями яких стали, зокрема, склади Wіldbеrrіеs, завдають відчутної шкоди російській економіці.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Удар по гаманцю Кремля: які нові больові точки Росії намацали ЗСУ арреаrеd fіrst оn Прямий.
Саме після цього починається активна фаза операції Сил оборони України за підтримки наших стратегічних партнерів проти російської логістики.
Під ударами українських БПЛА опинилися основні перевалочні бази країни-окупанта для експорту сільгосппродукції, кам’яного вугілля, мінеральних добрив та продукції важкої металургії. Але основне — це продукція сільгоспвиробників, мінеральні добрива. Кремль фактично поставили перед фактом, що їх виштовхують зі світових ринків збуту. Насамперед продовольства і мінеральних добрив.
Показовим є той факт, що російські залізниці (РЖД) оголосили надзвичайні обмеження на відвантаження вантажів у напрямку припортових станцій “Азов” та “Таганрог” щонайменше до 4 серпня 2026 року.
Міністерство транспорту країни-окупанта повністю заборонило цивільним кораблям ставати на якір поблизу порту Азов. Внаслідок критичної ситуації уряд рф навіть запропонував цивільним судновласникам за власний кошт встановлювати на суховантажі кулемети та мобільні ракетні комплекси для захисту від українських дронів.
Через високі ризики знищення кораблів російська влада тимчасово припинила прийом заявок на прохід суден через Керченську протоку, що повністю заблокувало Дон-Азовський маршрут. Варто зазначити, що цим шляхом країна-окупант вивозила близько 27–30% свого збіжжя (понад 14 млн тонн за сезон). Через блокаду липневий експорт російського зерна впав до найнижчого рівня з 2017 року.
А в поєднанні з ударами по НПЗ — це колосальний тиск на її економіку.
Щодо серії ударів по складах Wіldbеrrіеs, то Україна насамперед блокує логістику матеріально-технічного забезпечення російської армії.
Справа утім, що логістичні комплекси Wіldbеrrіеs інтегровані у структуру російської армії. Платформа Wіldbеrrіеs активно використовувалася для масових закупівель російською армією амуніції, бронежилетів, квадрокоптерів, тепловізорів та підсанкційних електронних компонентів для збирання зброї.
Перед початком масованих атак на маркетплейсі діяв величезний спеціалізований розділ “Все для СВО”, який компанія поспіхом видалила після перших атак українських БПЛА.
Це досить серйозно вдарило по російській окупаційній армії. Окупанти визнають той факт, що знищення цих складів, а було уражено до 15 % складських приміщень, суттєво позначилося на можливості застосування FРV-дронів і дронів на оптоволокні.
Але головне – на цих маркетплейсах зареєстровані 1 млн росіян. Річний оборот мережі перевищує 4,1 трлн рублів, що становить понад 2% ВВП рф. Разом з більш дрібними конкурентами Wіldbеrrіеs та Оzоn продають товари та послуги на суму, еквівалентну 8,5% російського ВВП, а також забезпечують 4 млн робочих місць.
Оскільки в росії відсутнє воєнне страхування майна, фінансові втрати дрібних російських підприємців (сейлерів) від знищення товарів уже перевищили 1–1,3 млрд доларів. Загальні збитки логістичної мережі оцінюють у понад 2 млрд доларів. Лише за один тиждень наприкінці липня сукупна виручка російського е-соmmеrсе сегмента впала на 10,6%. Через ураження ключових хабів терміни доставки в регіонах зросли у кілька разів.
Одразу після перших ударів Wіldbеrrіеs, Оzоn, “Яндекс Маркет” та “Мегамаркет” екстрено змінили свої оферти для продавців. Вони внесли “удари БПЛА, падіння ракет та воєнні дії” до списку форс-мажорів. Відтепер маркетплейси не компенсують збитки продавцям за згорілий товар.
А це вже створення елемента соціальної напруги в росії. Економісти вже заявляють про потенційне збільшення кількісті банкрутств серед російських малих та середніх бізнесів та скорочення податкових надходжень на фінансування активної фази війни в Україні.
Українська розвідка повідомила, що Кремль усе активніше використовує приховану емісію грошей для фінансування війни проти України. Через неможливість залучити достатньо коштів на ринку, російська влада змушує державні банки скуповувати облігації федеральної позики, а необхідну ліквідність для цього забезпечує Центральний банк рф.
За перше півріччя 2026 року дефіцит бюджету рф сягнув майже 77 млрд дол., а головним фактором залишаються військові витрати. Додаткові видатки на війну можуть перевищити план ще на 51,3–64,1 млрд дол., частину яких Кремль хоче покрити новими запозиченнями. Водночас Центральний банк рф прогнозує, що річний дефіцит може зрости до 105,1 млрд дол.
Нагадаю, розвідувальний центр Сил оборони Естоні повідомив, що успішні повітряні атаки України на росію, новими цілями яких стали, зокрема, склади Wіldbеrrіеs, завдають відчутної шкоди російській економіці.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Удар по гаманцю Кремля: які нові больові точки Росії намацали ЗСУ арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaПортновська інфопомийка заплатить
Go to prm.ua
Майже півтора роки тому я писав про те, як Вишгородський районний суд Київської області відмовив у задоволенні позову батька двох дітей з інвалідністю про спростування брехливої інформації, поширеної газетою “Закон і Бізнес” і сестрою Портнова, колишньою суддею Печерського суду, Оленою Ісаєвською.
Суд своїм рішенням встановив, що родичі Портнова і його інфопомийка можуть кого завгодно публічно звинуватити в ухиленні від мобілізації, навіть написати, що батько двох дітей з особливими потребами “розшукується органами ТЦК та ухиляється від проходження ВВК”. (Напевно, малася на увазі “ВЛК”, але, схоже, “военно-врачебная комиссия” було для них більше звично ніж “військово-лікарська”).
Само собою, нахабно протиправне рішення було оскаржене і скасоване.
Сьогодні отримали постанову Київського апеляційного суду ще від 29 квітня 2026 року (!).
Інфопомийка “Закон і Бізнес” і родичка Портнова заплатять за брехню 100 тис. грн.
Така собі сума, вимагали мільйон.
Але дітям і 100 тис. зайвими не будуть.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Портновська інфопомийка заплатить арреаrеd fіrst оn Прямий.
Суд своїм рішенням встановив, що родичі Портнова і його інфопомийка можуть кого завгодно публічно звинуватити в ухиленні від мобілізації, навіть написати, що батько двох дітей з особливими потребами “розшукується органами ТЦК та ухиляється від проходження ВВК”. (Напевно, малася на увазі “ВЛК”, але, схоже, “военно-врачебная комиссия” було для них більше звично ніж “військово-лікарська”).
Само собою, нахабно протиправне рішення було оскаржене і скасоване.
Сьогодні отримали постанову Київського апеляційного суду ще від 29 квітня 2026 року (!).
Інфопомийка “Закон і Бізнес” і родичка Портнова заплатять за брехню 100 тис. грн.
Така собі сума, вимагали мільйон.
Але дітям і 100 тис. зайвими не будуть.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Портновська інфопомийка заплатить арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaЯк судді Верховного Суду проігнорували фальсифікацію санкційних документів проти Порошенка
Go to prm.ua
Джерело: Fасеbооk-сторінка автораЯ обіцяв лонгрід про рішення першої інстанції в справі Порошенко проти Зеленського про санкції. Вже зрозуміло, що в один навіть дуже довгий текст всі цікаві деталі не влізуть, тому будемо різати слона по частинах.Сьогодні розберемо два елемента цього пазлу:
- як суд відреагував на фальсифікацію доказів зі сторони державних органів;що суд думає про вплив санкцій на вибори.
Go to prm.uaКлименко і незручна спадщина МВС: мародерство, сфабрикована справа та мовчання системи
Go to prm.ua
Інформація про те, що президент Володимир Зеленський розглядає ексочільника МВС Ігоря Клименко, на посаду керівника РНБО, змушує мене повернутися до запитань, відповіді на які правоохоронна система роками воліла не давати. Станом на момент написання цього тексту рішення про призначення Клименка ще не ухвалене, однак сама можливість такої кадрової ротації потребує публічного обговорення.
Ігор Клименко очолював Національну поліцію з вересня 2019 року, а з лютого 2023-го керує Міністерством внутрішніх справ. Тобто йдеться про посадовця, який роками перебував на керівних посадах та мав усі можливості реагувати на повідомлення про незаконні дії з боку співробітників НПУ.
Тому, перш ніж суспільству запропонують чергового “ефективного менеджера” на чолі Міністерства оборони, варто отримати відповідь на просте запитання: наскільки ефективно цей “менеджер” реагував на звинувачення в мародерстві, зловживанні владою, фабрикації кримінальних справ і порушенні конституційних прав громадян у системі, яку він очолював?
“Луганські щури у погонах”.
19 травня 2026 року я звернувся з офіційним листом до народного депутата України Валентина Наливайченка з проханням ініціювати перевірку щодо начальника Сєвєродонецького районного управління поліції Анатолія Мазура.
Підставою для звернення стали оприлюднені у відкритих джерелах відомості про можливу причетність співробітників поліції до мародерства, крадіжок і зловживання владою під час активних бойових дій на Луганщині навесні 2022 року. Я закликав народного депутата В. Наливайченка використати його законні повноваження та з’ясувати, чи проводилися службові перевірки, чи порушувалися кримінальні провадження та яку правову оцінку їхнім можливим діям дало керівництво Національної поліції України.
Однак належної реакції, а ні з боку Наливайченка,а ні збоку керівництва МВС та НПУ я не побачив.
Відсутність відповіді не означає, що проблему знято з порядку денного. Тим більше, що історії про так званих “щурів у погонах” для мене не є абстрактними повідомленнями з інтернету. Я маю власний досвід зіткнення з людьми, які носили українську форму, але, за моїм переконанням, діяли як звичайні мародери.
Табір, який пережив Януковича, але не пережив АТО.
Свого часу я придбав занедбаний піонерський табір “Дружба” у селі Макарове Станично-Луганського району Луганської області. До цього він близько десяти років не використовувався.
Моєю метою було створення українського дитячого центру в регіоні, де десятиліттями насаджувалися російські імперські та радянські міфи. Тут мали виховувати дітей на найкращих традиціях української культури та історії. На території табору також планувалося відкрити храм Великомученика і цілителя Пантелеймона.
Український дитячий табір “Дружба” розташовувалася в курортній заповідній зоні приблизно за 15 кілометрів від Луганська. Загальна площа становила п’ять гектарів. На території було шість спальних корпусів, кожен із яких міг приймати до 40 дітей. За сезон у таборі могли оздоровлюватися близько 300 осіб. У 2007–2008 роках корпуси були капітально відремонтовані. Йшлося про відновлену дитячу установу з матеріально-технічною базою та чіткою українською концепцією.
Саме ця концепція і стала причиною тиску з боку місцевої проросійські налаштованої влади і співробітників правоохоронних і спеціальних органів.
15 травня 2008 року депутати Луганської обласної ради, більшість серед яких становили представники Партії регіонів, вирішили звернутися до СБУ та прокуратури з вимогою перевірити діяльність табору. У місцевій пресі розгорнулася кампанія зі шельмування мене особисто та дитячого табору “Дружба”. Заголовки на кшталт “Тень Шухевича над станицей” і “Лагерь украинского национализма” мали сформувати образ небезпечного осередку лише тому, що дітей там планували знайомити з українською історією та культурою.
Були погрозитмені особисто, фізичний тиск і вимоги припинити мою політичну діяльність. Правоохоронні органи не реагували на мої звернення.
Однак, попри тиск місцевої влади, криміналітету та спеціальних служб часів Януковича, табір вдалося зберегти.
На жаль, табір “Дружба” пережила Партію регіонів, але не пережила період антитерористичної операції та появу людей у формі українського Міністерства внутрішніх справ.
50 тисяч доларів за недоторканність.
Перед пограбуванням табору мені зателефонував чоловік, який представився бійцем батальйону “Торнадо” і висунув вимогу: я маю передати 50 тисяч доларів, після чого “Дружбу” нібито не чіпатимуть.
Моя відповідь була однозначною: платити мародерам я не буду. Після цього матеріально-технічну базу дитячого табору знищили та розграбували.
У моєму випадку особливо показовим є те, що розташовані поруч табір “Берізка” та пансіонат “Сосновий” від мародерів не постраждали. Знищено було саме “Дружбу”. Це дає мені підстави говорити не про випадковість, а про вибірковий і спланований характер дій.
Руйнування табору почалося у 2015 році. У часі це збіглося з моїми публікаціями, в яких порушувалися питання можливих корупційних оборудок керівництва Луганської обласної військово-цивільної адміністрації та обласного управління СБУ.
Нагадаю, добровольчий підрозділ “Торнадо”, створений на базі розформованого батальйону “Шахтарськ”, дислокувався у Станиці Луганській із січня до весни 2015 року. Цей період запам’ятався не стільки оборонними боями, скільки масовим свавіллям і тяжкими злочинами проти місцевого цивільного населення.
Навесні 2015 року через численні скарги місцевих жителів командування сектору “А” прийняло рішення про виведення “Торнадо” зі Станиці Луганської. Тодішній очільник Луганської обласної військово-цивільної адміністрації Геннадій Москаль офіційно звернувся до МВС, СБУ та Генпрокуратури з вимогою роззброїти підрозділ через його злочинну діяльність.
18 червня 2015 року міністр внутрішніх справ А. Аваков підписав наказ про розформування підрозділу. Військова прокуратура затримала командування та частину бійців підрозділу.
Розмови замість компенсації.
Я неодноразово звертався до керівництва Міністерства внутрішніх справ із вимогою дати правову оцінку діям мародерів та розв’язати питання компенсації завданих збитків.
Також мав зустрічі з представниками керівництва МВС, зокрема із заступником міністра Антоном Геращенком. Крім того, це питання піднімалося мною під час зустрічі з керівництвом політичної партії “Народний Фронт”. Нагадаю, на той момент я був членом Політради політичної партії “Народний фрон”, одним з керівником якої був тодішній міністр МВС Ураїни А. Аваков.
Під час цих зустрічей обговорювалося питання щодо відшкодування збитків. Лунали й пропозиції щодо можливого викупу території табору для розквартирування підрозділів Національної гвардії.
Однак далі розмов справа не пішла. Жодних практичних рішень ухвалено не було.
У 2019 році я змушений був звернутися до Кабінету Міністрів України і оприлюднити інформацію про пограбування табору у ЗМІ.
Протягом тривалого часу я свідомо не робив головного акценту на тому, що український дитячий табір був пограбований людьми, пов’язаними зі структурою українського МВС. Не тому, що змирився з втратою майна. І не тому, що не мав запитань до держави.
Я розумів, що подібна історія може бути використана російською пропагандою для дискредитації України. Розумів, що під час війни повідомлення про пограбування української дитячої установи представниками українських силових структур може завдати серйозної репутаційної шкоди державі. Саме тому я роками намагався вирішити питання всередині країни, не виносячи його на міжнародний рівень.
Але патріотизм не означає обов’язку мовчати про злочини людей у погонах. І тим більше він не означає, що постраждала людина повинна відмовитися від права на справедливість і компенсацію.
Позов проти держави та кримінальна справа.
Коли стало зрозуміло, що Міністерство внутрішніх справ не збирається ані належним чином розслідувати знищення табору, ані компенсувати завдані збитки, я заявив керівництву політичної партії “Народний Фронт” та МВС про намір звернутися з позовом проти держави Україна. На той момент територія перебувала під контролем української влади. Відповідно, держава несла відповідальність за дії підрозділів, створених і озброєних її органами.
І саме на тлі моїх спроб домогтися компенсації нового звучання набула кримінальна справа, яка була сфабрикована проти мене та політично вмотивованою.
Напередодні Дня Конституції на сайті Головного управління Національної поліції в Київській області з’явилася публікація під претензійною назвою: “В аеропорту “Бориспіль” поліція Київщини затримала крадія“.
У тексті були прямо вказані моє ім’я та прізвище. Ба більше, поліція в категоричній формі повідомила, що я нібито викрав гаманець із грошима та мобільний телефон пасажира аеропорту.
Однак, звертаю увагу, на момент публікації обвинувального вироку суду щодо мене не було. Справа не завершена і станом на зараз, а моя вина — не доведена.
До детального аналізу відеозаписів, дій конкретних правоохоронців та інших обставин цієї справи я ще повернуся окремо.
Коли поліція сама порушує презумпцію невинуватості.
Стаття 62 Конституції України, відповідно до якої “Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду”.
Ніхто не зобов”язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Стаття17 КПК України, згідно якої особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Стаття 296 Цивільного кодексу України окремо регулює використання імені затриманої, підозрюваної або обвинуваченої особи.
Я не вимагаю особливого ставлення до себе. Я вимагаю лише того, щоб Національна поліція дотримувалася Конституції та законів, які, власне, і зобов’язана захищати. Назвати людину злодієм до ухвалення обвинувального вироку — це формування наперед заданого образу винного та пряме порушення чиного законодавства і Конституції України.
Така практика дій з боку керівництва НПУ виключає об’єктивність і неупередженість подальшого розслідування. Адже правоохоронний орган, який повинен збирати й оцінювати докази, ще до завершення справи публічно повідомляє суспільству готовий вирок.
Чого не помітили захисники журналістських стандартів.
Згодом поліцейську версію Бориспільського інциденту використала “Реальна газета” у матеріалі, побудованому не на аналізі конкретної справи, а на моїй персональній дискредитації.
Я не збираюся витрачати час на полеміку з авторами цього матеріалу. Значно більше запитань у мене до Інституту масової інформації та Центру прав людини ZМІNА, які поширили заяву “Реальної газети” про нібито атаку з мого боку.
Чи перевіряли представники ІМІ та Центру прав людини статус кримінального провадження, перш ніж повторювати інформацію, в якій Бориспільська справа використовувалася як частина моєї політичної дискредитації?
Чи з’ясували вони, чи існує обвинувальний вирок суду?
Чи звернулися до мене, щоб отримати мою позицію?
Чи перевірили інформацію щодо моїх заяв і скарг на дії та бездіяльність поліції?
І головне: чому організації, які опікуються журналістськими стандартами та питаннями прав людини не побачили очевидної порушення конституційних прав людини, а саме: людину оголосили винною ще до рішення суду?
Згідно ст. 68 Конституції України кожен зобов”язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи,честь і гідність інших людей.
Крім того, відкрите щодо мене провадження має всі ознаки політичного переслідування, а саме:
а) Поспішні публічні заяви чиновників з оцінкою (кваліфікацією) подій, які розслідуються правоохоронними органами.
б) Фактична дискредитація моєї опозиційної діяльності.
в) Особливе ставлення до розслідування.
Відповідні заяви щодо політичного переслідування направлені мною в Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та ЄСПЛ.
Публікація інформації, яка мала мене скомпрометувати, на тлі багаторічного порушення Конституції України, діючого законодавства і бездіяльності правоохоронних органів не залишає мені іншого вибору, окрім як привернути до цієї ситуації увагу міжнародних інституцій. Зокрема, місії ОБСЄ та іноземних посольств.
Мовчання більше не захищає Україну.
Матеріали щодо цих подій уже передані міжнародним інституціям та дипломатичним представництвам держав-партнерів України для отримання відповідної оцінки.
Йдеться не лише про мою особисту історію або матеріальні збитки. Йдеться про порушення норм Конституції та діючого законодавства не тільки правоохоронними органами країни, але й інституціями, які би мали опікуватися питаннями захисту прав людини. Ба більше, ці інституції отримують від держав-партнерів України відновідне фінансування для проведення моніторингу щодо дотримання захисту прав людини в Україні.
Йдеться про те, чи здатна українська держава розслідувати злочини людей у погонах. Чи готова вона компенсувати шкоду, заподіяну діями створених нею збройних формувань. Чи поважає вона презумпцію невинуватості. І чи може правоохоронна система використовуватися для дискредитації тих, хто порушує незручні питання.
Упродовж років я намагався не виносити цю історію на міжнародний рівень, оскільки розумів: вона може завдати удару по репутації України.
Але мовчання більше не захищає державу.
Воно захищає лише людей, які прикриваються державою, формою та посадовими повноваженнями.
Виникла парадоксальна ситуація: власник українського дитячого табору, який створював осередок української культури на Луганщині та захищав інтереси України, змушений звертатися з позовом проти власної держави і просити міжнародні інституції оцінити дії українських правоохоронців.
Патріотизм полягає не в тому, щоб приховувати подібні факти. Сильна держава — це не держава, в якій немає злочинців у погонах. Це держава, яка здатна їх виявляти, карати й захищати від них своїх громадян.
Тому питання щодо Ігоря Клименка полягає не лише в тому, чи стане він наступним міністром оборони.
Питання в іншому: чи готовий він нарешті відповісти за те, що відбувалося і продовжує відбуватися в системі, якою він керував усі ці роки?
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Клименко і незручна спадщина МВС: мародерство, сфабрикована справа та мовчання системи арреаrеd fіrst оn Прямий.
Ігор Клименко очолював Національну поліцію з вересня 2019 року, а з лютого 2023-го керує Міністерством внутрішніх справ. Тобто йдеться про посадовця, який роками перебував на керівних посадах та мав усі можливості реагувати на повідомлення про незаконні дії з боку співробітників НПУ.
Тому, перш ніж суспільству запропонують чергового “ефективного менеджера” на чолі Міністерства оборони, варто отримати відповідь на просте запитання: наскільки ефективно цей “менеджер” реагував на звинувачення в мародерстві, зловживанні владою, фабрикації кримінальних справ і порушенні конституційних прав громадян у системі, яку він очолював?
“Луганські щури у погонах”.
19 травня 2026 року я звернувся з офіційним листом до народного депутата України Валентина Наливайченка з проханням ініціювати перевірку щодо начальника Сєвєродонецького районного управління поліції Анатолія Мазура.
Підставою для звернення стали оприлюднені у відкритих джерелах відомості про можливу причетність співробітників поліції до мародерства, крадіжок і зловживання владою під час активних бойових дій на Луганщині навесні 2022 року. Я закликав народного депутата В. Наливайченка використати його законні повноваження та з’ясувати, чи проводилися службові перевірки, чи порушувалися кримінальні провадження та яку правову оцінку їхнім можливим діям дало керівництво Національної поліції України.
Однак належної реакції, а ні з боку Наливайченка,а ні збоку керівництва МВС та НПУ я не побачив.
Відсутність відповіді не означає, що проблему знято з порядку денного. Тим більше, що історії про так званих “щурів у погонах” для мене не є абстрактними повідомленнями з інтернету. Я маю власний досвід зіткнення з людьми, які носили українську форму, але, за моїм переконанням, діяли як звичайні мародери.
Табір, який пережив Януковича, але не пережив АТО.
Свого часу я придбав занедбаний піонерський табір “Дружба” у селі Макарове Станично-Луганського району Луганської області. До цього він близько десяти років не використовувався.
Моєю метою було створення українського дитячого центру в регіоні, де десятиліттями насаджувалися російські імперські та радянські міфи. Тут мали виховувати дітей на найкращих традиціях української культури та історії. На території табору також планувалося відкрити храм Великомученика і цілителя Пантелеймона.
Український дитячий табір “Дружба” розташовувалася в курортній заповідній зоні приблизно за 15 кілометрів від Луганська. Загальна площа становила п’ять гектарів. На території було шість спальних корпусів, кожен із яких міг приймати до 40 дітей. За сезон у таборі могли оздоровлюватися близько 300 осіб. У 2007–2008 роках корпуси були капітально відремонтовані. Йшлося про відновлену дитячу установу з матеріально-технічною базою та чіткою українською концепцією.
Саме ця концепція і стала причиною тиску з боку місцевої проросійські налаштованої влади і співробітників правоохоронних і спеціальних органів.
15 травня 2008 року депутати Луганської обласної ради, більшість серед яких становили представники Партії регіонів, вирішили звернутися до СБУ та прокуратури з вимогою перевірити діяльність табору. У місцевій пресі розгорнулася кампанія зі шельмування мене особисто та дитячого табору “Дружба”. Заголовки на кшталт “Тень Шухевича над станицей” і “Лагерь украинского национализма” мали сформувати образ небезпечного осередку лише тому, що дітей там планували знайомити з українською історією та культурою.
Були погрозитмені особисто, фізичний тиск і вимоги припинити мою політичну діяльність. Правоохоронні органи не реагували на мої звернення.
Однак, попри тиск місцевої влади, криміналітету та спеціальних служб часів Януковича, табір вдалося зберегти.
На жаль, табір “Дружба” пережила Партію регіонів, але не пережила період антитерористичної операції та появу людей у формі українського Міністерства внутрішніх справ.
50 тисяч доларів за недоторканність.
Перед пограбуванням табору мені зателефонував чоловік, який представився бійцем батальйону “Торнадо” і висунув вимогу: я маю передати 50 тисяч доларів, після чого “Дружбу” нібито не чіпатимуть.
Моя відповідь була однозначною: платити мародерам я не буду. Після цього матеріально-технічну базу дитячого табору знищили та розграбували.
У моєму випадку особливо показовим є те, що розташовані поруч табір “Берізка” та пансіонат “Сосновий” від мародерів не постраждали. Знищено було саме “Дружбу”. Це дає мені підстави говорити не про випадковість, а про вибірковий і спланований характер дій.
Руйнування табору почалося у 2015 році. У часі це збіглося з моїми публікаціями, в яких порушувалися питання можливих корупційних оборудок керівництва Луганської обласної військово-цивільної адміністрації та обласного управління СБУ.
Нагадаю, добровольчий підрозділ “Торнадо”, створений на базі розформованого батальйону “Шахтарськ”, дислокувався у Станиці Луганській із січня до весни 2015 року. Цей період запам’ятався не стільки оборонними боями, скільки масовим свавіллям і тяжкими злочинами проти місцевого цивільного населення.
Навесні 2015 року через численні скарги місцевих жителів командування сектору “А” прийняло рішення про виведення “Торнадо” зі Станиці Луганської. Тодішній очільник Луганської обласної військово-цивільної адміністрації Геннадій Москаль офіційно звернувся до МВС, СБУ та Генпрокуратури з вимогою роззброїти підрозділ через його злочинну діяльність.
18 червня 2015 року міністр внутрішніх справ А. Аваков підписав наказ про розформування підрозділу. Військова прокуратура затримала командування та частину бійців підрозділу.
Розмови замість компенсації.
Я неодноразово звертався до керівництва Міністерства внутрішніх справ із вимогою дати правову оцінку діям мародерів та розв’язати питання компенсації завданих збитків.
Також мав зустрічі з представниками керівництва МВС, зокрема із заступником міністра Антоном Геращенком. Крім того, це питання піднімалося мною під час зустрічі з керівництвом політичної партії “Народний Фронт”. Нагадаю, на той момент я був членом Політради політичної партії “Народний фрон”, одним з керівником якої був тодішній міністр МВС Ураїни А. Аваков.
Під час цих зустрічей обговорювалося питання щодо відшкодування збитків. Лунали й пропозиції щодо можливого викупу території табору для розквартирування підрозділів Національної гвардії.
Однак далі розмов справа не пішла. Жодних практичних рішень ухвалено не було.
У 2019 році я змушений був звернутися до Кабінету Міністрів України і оприлюднити інформацію про пограбування табору у ЗМІ.
Протягом тривалого часу я свідомо не робив головного акценту на тому, що український дитячий табір був пограбований людьми, пов’язаними зі структурою українського МВС. Не тому, що змирився з втратою майна. І не тому, що не мав запитань до держави.
Я розумів, що подібна історія може бути використана російською пропагандою для дискредитації України. Розумів, що під час війни повідомлення про пограбування української дитячої установи представниками українських силових структур може завдати серйозної репутаційної шкоди державі. Саме тому я роками намагався вирішити питання всередині країни, не виносячи його на міжнародний рівень.
Але патріотизм не означає обов’язку мовчати про злочини людей у погонах. І тим більше він не означає, що постраждала людина повинна відмовитися від права на справедливість і компенсацію.
Позов проти держави та кримінальна справа.
Коли стало зрозуміло, що Міністерство внутрішніх справ не збирається ані належним чином розслідувати знищення табору, ані компенсувати завдані збитки, я заявив керівництву політичної партії “Народний Фронт” та МВС про намір звернутися з позовом проти держави Україна. На той момент територія перебувала під контролем української влади. Відповідно, держава несла відповідальність за дії підрозділів, створених і озброєних її органами.
І саме на тлі моїх спроб домогтися компенсації нового звучання набула кримінальна справа, яка була сфабрикована проти мене та політично вмотивованою.
Напередодні Дня Конституції на сайті Головного управління Національної поліції в Київській області з’явилася публікація під претензійною назвою: “В аеропорту “Бориспіль” поліція Київщини затримала крадія“.
У тексті були прямо вказані моє ім’я та прізвище. Ба більше, поліція в категоричній формі повідомила, що я нібито викрав гаманець із грошима та мобільний телефон пасажира аеропорту.
Однак, звертаю увагу, на момент публікації обвинувального вироку суду щодо мене не було. Справа не завершена і станом на зараз, а моя вина — не доведена.
До детального аналізу відеозаписів, дій конкретних правоохоронців та інших обставин цієї справи я ще повернуся окремо.
Коли поліція сама порушує презумпцію невинуватості.
Стаття 62 Конституції України, відповідно до якої “Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду”.
Ніхто не зобов”язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Стаття17 КПК України, згідно якої особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Стаття 296 Цивільного кодексу України окремо регулює використання імені затриманої, підозрюваної або обвинуваченої особи.
Я не вимагаю особливого ставлення до себе. Я вимагаю лише того, щоб Національна поліція дотримувалася Конституції та законів, які, власне, і зобов’язана захищати. Назвати людину злодієм до ухвалення обвинувального вироку — це формування наперед заданого образу винного та пряме порушення чиного законодавства і Конституції України.
Така практика дій з боку керівництва НПУ виключає об’єктивність і неупередженість подальшого розслідування. Адже правоохоронний орган, який повинен збирати й оцінювати докази, ще до завершення справи публічно повідомляє суспільству готовий вирок.
Чого не помітили захисники журналістських стандартів.
Згодом поліцейську версію Бориспільського інциденту використала “Реальна газета” у матеріалі, побудованому не на аналізі конкретної справи, а на моїй персональній дискредитації.
Я не збираюся витрачати час на полеміку з авторами цього матеріалу. Значно більше запитань у мене до Інституту масової інформації та Центру прав людини ZМІNА, які поширили заяву “Реальної газети” про нібито атаку з мого боку.
Чи перевіряли представники ІМІ та Центру прав людини статус кримінального провадження, перш ніж повторювати інформацію, в якій Бориспільська справа використовувалася як частина моєї політичної дискредитації?
Чи з’ясували вони, чи існує обвинувальний вирок суду?
Чи звернулися до мене, щоб отримати мою позицію?
Чи перевірили інформацію щодо моїх заяв і скарг на дії та бездіяльність поліції?
І головне: чому організації, які опікуються журналістськими стандартами та питаннями прав людини не побачили очевидної порушення конституційних прав людини, а саме: людину оголосили винною ще до рішення суду?
Згідно ст. 68 Конституції України кожен зобов”язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи,честь і гідність інших людей.
Крім того, відкрите щодо мене провадження має всі ознаки політичного переслідування, а саме:
а) Поспішні публічні заяви чиновників з оцінкою (кваліфікацією) подій, які розслідуються правоохоронними органами.
б) Фактична дискредитація моєї опозиційної діяльності.
в) Особливе ставлення до розслідування.
Відповідні заяви щодо політичного переслідування направлені мною в Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та ЄСПЛ.
Публікація інформації, яка мала мене скомпрометувати, на тлі багаторічного порушення Конституції України, діючого законодавства і бездіяльності правоохоронних органів не залишає мені іншого вибору, окрім як привернути до цієї ситуації увагу міжнародних інституцій. Зокрема, місії ОБСЄ та іноземних посольств.
Мовчання більше не захищає Україну.
Матеріали щодо цих подій уже передані міжнародним інституціям та дипломатичним представництвам держав-партнерів України для отримання відповідної оцінки.
Йдеться не лише про мою особисту історію або матеріальні збитки. Йдеться про порушення норм Конституції та діючого законодавства не тільки правоохоронними органами країни, але й інституціями, які би мали опікуватися питаннями захисту прав людини. Ба більше, ці інституції отримують від держав-партнерів України відновідне фінансування для проведення моніторингу щодо дотримання захисту прав людини в Україні.
Йдеться про те, чи здатна українська держава розслідувати злочини людей у погонах. Чи готова вона компенсувати шкоду, заподіяну діями створених нею збройних формувань. Чи поважає вона презумпцію невинуватості. І чи може правоохоронна система використовуватися для дискредитації тих, хто порушує незручні питання.
Упродовж років я намагався не виносити цю історію на міжнародний рівень, оскільки розумів: вона може завдати удару по репутації України.
Але мовчання більше не захищає державу.
Воно захищає лише людей, які прикриваються державою, формою та посадовими повноваженнями.
Виникла парадоксальна ситуація: власник українського дитячого табору, який створював осередок української культури на Луганщині та захищав інтереси України, змушений звертатися з позовом проти власної держави і просити міжнародні інституції оцінити дії українських правоохоронців.
Патріотизм полягає не в тому, щоб приховувати подібні факти. Сильна держава — це не держава, в якій немає злочинців у погонах. Це держава, яка здатна їх виявляти, карати й захищати від них своїх громадян.
Тому питання щодо Ігоря Клименка полягає не лише в тому, чи стане він наступним міністром оборони.
Питання в іншому: чи готовий він нарешті відповісти за те, що відбувалося і продовжує відбуватися в системі, якою він керував усі ці роки?
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Клименко і незручна спадщина МВС: мародерство, сфабрикована справа та мовчання системи арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaФорпост на висотах: як ЗСУ стримують прорив ворога до Слов’янська в умовах складного рельєфу
Go to prm.ua
Армія РФ не зупиняє штурмові дії на фронті Донеччини. Відносно нещодавно ворог посилив атаки на Слов’янському напрямку. Минулої доби, як повідомив Генштаб, противник здійснив 19 штурмових дій у районах Кривої Луки, Закітного та Різниківки, а також у напрямках Пискунівки, Миколаївки та Рай-Олександрівки.
Ситуація в смузі оборони залишається важкою. Окрім спроб просунутись, застосовуючи прикриття важкої та легкої техніки, ворог постійно намагається інфільтруватись у міжпозиційний простір та накопичувати засоби артилерії та БПЛА неподалік тимчасово окупаваних міст і селищ. Також не припиняються удари та дистанційне мінування шляхів логістичного сполучення, яке ускладнює переміщення українських воїнів.
Окупанти продовжують тиск одразу на кількох ділянках фронту: від району Закітного на півночі до району Малинівки й Міньківки на півдні, намагаючись просунутися у напрямку Слов’янська та Краматорська.
Зазначу, що наразі одним із найбільших викликів для ЗСУ на цьому напрямку є частковий контроль російських військ над панівними висотами в районі Рай-Олександрівки.
Панівні висоти в районі Рай-Олександрівки мають вирішальне тактичне значення для контролю над Слов’янським напрямком. Рельєф цієї місцевості є сильно порізаним, оскільки село розташоване на правому березі річки Суха та оточене грядками пагорбів Донецького кряжу із середніми висотами близько 165–187 метрів над рівнем моря.
Оскільки лінія фронту проходить уздовж низовин та русла каналу Сіверський Донець — Донбас, пагорби біля Рай-Олександрівки слугують природним оборонним рубіжем для ЗСУ. Вони заважають ворогу розгорнути масштабний наступ у фланг угруповання Сил оборони України.
Утім частковий контроль над висотами дає окупантам суттєву тактичну перевагу, адже дозволяє ефективніше використовувати FРV-дрони завдяки розширенню радіогоризонту. У результаті російські війська можуть встановлювати вогневий контроль над тиловими районами українських підрозділів, позиціями оборонців у районі Лимана та створювати передумови для подальшого просування у бік Слов’янська. Вони намагаються використати позиції для коригування артилерії та розширення плацдарму за каналом Сіверський Донець — Донбас.
Саме нейтралізація цієї загрози стане одним із головних завдань для нещодавно призначеного Головнокомандувача Михайла Драпатого. Ситуацію необхідно оперативно вирішувати.
Разом із цим не вщухають бої на Лиманському напрямку з якого ворог теж прагне дістатися до Слов’янська. На Лиманському напрямку відбито спроби вклинитися в українську оборону. Окупанти п’ятнадцять разів атакували в районах Лимана, Ставків та Озерного, а також у напрямку Новоселівки.
Присутність російських військ безпосередньо у самому Лимані наразі не зафіксована. Східні околиці міста – це так звана “сіра зона”. Противник проводить штурмові дії у напрямок Лиману та Ямполя. Наразі ці населені пункти залишаються під контролем Сил оборони України.
За словами речника Угруповання об’єднаних сил Віктора Трегубова, це ключова точка докладення зусилля з боку окупантів. Саме тому, що у Лимані їм дуже важливо створити плацдарм для проходження у бік Слов’янсько-Краматорської агломерації. “Тим не менш, незважаючи на великі спроби, їм зараз не вдається”, — зауважив він.
Нині на цьому напрямку зафіксована передислокація додаткових підрозділів із глибинних районів окупованої Луганської області. Це не планові ротації, а саме оперативні резерви. Йдеться про накопичення підрозділів операторів БПЛА і так званих “штурмовиків”.
Тобто вони намагатимуться вирішити питання вже за стандартною схемою: спочатку взяти під вогневий контроль локації, а потім, за допомогою контролю панівних висот, вирішувати питання одночасного наступу як на Лиманському, так і на Слов’янському напрямках. Це основні загрози для нашого війська.
Однак за останній тиждень відбулися удари по тиловій інфраструктурі противника на території окупованих районів Луганської області. А це свідчить про те, що ЗСУ розуміють загрози, які окупанти наразі намагаються реалізувати, збільшуючи чисельність свого угруповання та налагоджуючи тилову логістику.
Одним із головних питань залишається й логістика. Тобто треба вирішувати низку питань одночасно, зокрема посилення вогневого контролю над логістикою ворога, причому не на тактичній, а на оперативній глибині. Друге питання — нейтралізація російської активності в районі Рай-Олександрівки. На жаль, ситуація, яка нині складається в тому районі, залишається домінуючою на цьому напрямку, від якої залежатиме подальший розвиток бойових дій.
На сусідньому Краматорському напрямку фіксують інфільтрацію підрозділів ворога. Йдеться про те, що російські військові все ж закріпилися за каналом Сіверський Донець — Донбас.
На жаль, зона присутності розширюється. Відповідно, тут знову постає питання щодо нейтралізації їхньої присутності й недопущення розширення плацдарму.
Бої на цих напрямках є частиною головного задуму окупантів — вийти до Слов’янсько-Краматорської агломерації. Вони зрізають і фактично вирівнюють лінію фронту, створюючи передумови для майбутнього наступу.
Це так званий ефект парасольки — можливість наступати одночасно по всій протяжності Слов’янсько-Краматорської агломерації. Тобто атаки будуть здійснюватися одночасно як у напрямку Дружківки, так і в напрямку Краматорська. Ну і, відповідно, в районі Рай-Олександрівки вони тиснуть на Слов’янськ.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Форпост на висотах: як ЗСУ стримують прорив ворога до Слов’янська в умовах складного рельєфу арреаrеd fіrst оn Прямий.
Ситуація в смузі оборони залишається важкою. Окрім спроб просунутись, застосовуючи прикриття важкої та легкої техніки, ворог постійно намагається інфільтруватись у міжпозиційний простір та накопичувати засоби артилерії та БПЛА неподалік тимчасово окупаваних міст і селищ. Також не припиняються удари та дистанційне мінування шляхів логістичного сполучення, яке ускладнює переміщення українських воїнів.
Окупанти продовжують тиск одразу на кількох ділянках фронту: від району Закітного на півночі до району Малинівки й Міньківки на півдні, намагаючись просунутися у напрямку Слов’янська та Краматорська.
Зазначу, що наразі одним із найбільших викликів для ЗСУ на цьому напрямку є частковий контроль російських військ над панівними висотами в районі Рай-Олександрівки.
Панівні висоти в районі Рай-Олександрівки мають вирішальне тактичне значення для контролю над Слов’янським напрямком. Рельєф цієї місцевості є сильно порізаним, оскільки село розташоване на правому березі річки Суха та оточене грядками пагорбів Донецького кряжу із середніми висотами близько 165–187 метрів над рівнем моря.
Оскільки лінія фронту проходить уздовж низовин та русла каналу Сіверський Донець — Донбас, пагорби біля Рай-Олександрівки слугують природним оборонним рубіжем для ЗСУ. Вони заважають ворогу розгорнути масштабний наступ у фланг угруповання Сил оборони України.
Утім частковий контроль над висотами дає окупантам суттєву тактичну перевагу, адже дозволяє ефективніше використовувати FРV-дрони завдяки розширенню радіогоризонту. У результаті російські війська можуть встановлювати вогневий контроль над тиловими районами українських підрозділів, позиціями оборонців у районі Лимана та створювати передумови для подальшого просування у бік Слов’янська. Вони намагаються використати позиції для коригування артилерії та розширення плацдарму за каналом Сіверський Донець — Донбас.
Саме нейтралізація цієї загрози стане одним із головних завдань для нещодавно призначеного Головнокомандувача Михайла Драпатого. Ситуацію необхідно оперативно вирішувати.
Разом із цим не вщухають бої на Лиманському напрямку з якого ворог теж прагне дістатися до Слов’янська. На Лиманському напрямку відбито спроби вклинитися в українську оборону. Окупанти п’ятнадцять разів атакували в районах Лимана, Ставків та Озерного, а також у напрямку Новоселівки.
Присутність російських військ безпосередньо у самому Лимані наразі не зафіксована. Східні околиці міста – це так звана “сіра зона”. Противник проводить штурмові дії у напрямок Лиману та Ямполя. Наразі ці населені пункти залишаються під контролем Сил оборони України.
За словами речника Угруповання об’єднаних сил Віктора Трегубова, це ключова точка докладення зусилля з боку окупантів. Саме тому, що у Лимані їм дуже важливо створити плацдарм для проходження у бік Слов’янсько-Краматорської агломерації. “Тим не менш, незважаючи на великі спроби, їм зараз не вдається”, — зауважив він.
Нині на цьому напрямку зафіксована передислокація додаткових підрозділів із глибинних районів окупованої Луганської області. Це не планові ротації, а саме оперативні резерви. Йдеться про накопичення підрозділів операторів БПЛА і так званих “штурмовиків”.
Тобто вони намагатимуться вирішити питання вже за стандартною схемою: спочатку взяти під вогневий контроль локації, а потім, за допомогою контролю панівних висот, вирішувати питання одночасного наступу як на Лиманському, так і на Слов’янському напрямках. Це основні загрози для нашого війська.
Однак за останній тиждень відбулися удари по тиловій інфраструктурі противника на території окупованих районів Луганської області. А це свідчить про те, що ЗСУ розуміють загрози, які окупанти наразі намагаються реалізувати, збільшуючи чисельність свого угруповання та налагоджуючи тилову логістику.
Одним із головних питань залишається й логістика. Тобто треба вирішувати низку питань одночасно, зокрема посилення вогневого контролю над логістикою ворога, причому не на тактичній, а на оперативній глибині. Друге питання — нейтралізація російської активності в районі Рай-Олександрівки. На жаль, ситуація, яка нині складається в тому районі, залишається домінуючою на цьому напрямку, від якої залежатиме подальший розвиток бойових дій.
На сусідньому Краматорському напрямку фіксують інфільтрацію підрозділів ворога. Йдеться про те, що російські військові все ж закріпилися за каналом Сіверський Донець — Донбас.
На жаль, зона присутності розширюється. Відповідно, тут знову постає питання щодо нейтралізації їхньої присутності й недопущення розширення плацдарму.
Бої на цих напрямках є частиною головного задуму окупантів — вийти до Слов’янсько-Краматорської агломерації. Вони зрізають і фактично вирівнюють лінію фронту, створюючи передумови для майбутнього наступу.
Це так званий ефект парасольки — можливість наступати одночасно по всій протяжності Слов’янсько-Краматорської агломерації. Тобто атаки будуть здійснюватися одночасно як у напрямку Дружківки, так і в напрямку Краматорська. Ну і, відповідно, в районі Рай-Олександрівки вони тиснуть на Слов’янськ.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Форпост на висотах: як ЗСУ стримують прорив ворога до Слов’янська в умовах складного рельєфу арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.ua“Нова кров” чи вимушений хід? Чому Драпатий очолив ЗСУ на піку суспільних протестів
Go to prm.ua
Командувач Угруповання об’єднаних сил, генерал-майор Михайло Драпатий став новим головнокомандувачем ЗСУ замість Олександра Сирського.
Про це повідомив президент Володимир Зеленський у своєму вечірньому відеозверненні за 21 липня. “Визначив, що новим головнокомандувачем Збройних сил України стане Михайло Драпатий”, — сказав він.
Своєю чергою Драпатий подякував “президентові за довіру, міністрові оборони за підтримку, а Силам оборони — за новий етап служби”.
Михайло Драпатий-це вольова, енергійна людина, яка не боїться брати на себе відповідальність. Я заочно знайомий із генералом із 2014 року, коли забезпечував оперативний супровід бойових дій у Луганській області.
Драпатий там себе блискавично продемонстрував. У серпні 2014 року підрозділ Драпатого опинився у щільному вогневому кільці на кордоні в Луганській області під постійними обстрілами з території рф. Проявивши особисту ініціативу та взявши на себе відповідальність, Драпатий успішно вивів із оточення 260 бійців та понад 30 одиниць бойової техніки, здолавши під ворожим вогнем шлях у 160 кілометрів.
Це реальний бойовий офіцер, який пройшов усі щаблі із самого низу. Він чудово розуміє, що таке Збройні сили України, саму структуру, її плюси й мінуси.
Драпатий уже неодноразово проявляв себе як кризовий менеджер.
Одразу після початку повторного масованого наступу РФ на півночі Харківщини, бригадного генерала Драпатого призначили командувачем оперативно-тактичного угруповання військ (ОТУ) “Харків”. Під його керівництвом Сили оборони змогли оперативно зупинити просування російських військ у районі Вовчанська та Липців, повністю зірвавши стратегічні плани ворога щодо глибокого прориву.
Крім того, був Покровський напрямок, де українські сили провели контрнаступальні дії та знизили темпи просування росіян. Під його стратегічним керівництвом Сили оборони провели низку локальних контрнаступальних дій, які суттєво уповільнили рух окупаційних військ та завадили швидкому прориву безпосередньо до Покровська.
А це говорить про його організаційні здібності.
Водночас новому Головнокомандувачу доведеться працювати в умовах складної ситуації на фронті. Найбільші виклики наразі зосереджені на Донеччині — на Костянтинівському, Лиманському та вже Слов’янському напрямках, де становище погіршується.
Проте ефективність Драпатого залежатиме не лише від його особистих якостей. Головне питання— чи дозволять новому Головкому сформувати власну команду та проводити необхідні зміни в Генеральному штабі, системі планування й безпосереднього управління бойовими операціями.
Окремим чинником є можливі інформаційні та політичні атаки. Із ними раніше стикалися і Валерій Залужний, і Олександр Сирський, незалежно від ефективності їхньої роботи.
Варто зауважити, що кадрові рішення щодо Головнокомандувачів часто ухвалювалися не з військових, а виключно із політичних міркувань. Саме тому Драпатому важливо отримати достатньо повноважень, щоб його не “зв’язували по руках” зовнішнім тиском та публічними кампаніями.
Окремо звертаю увагу на можливе призначення Євгенія Хмари міністром оборони. Поява представника спецслужб на чолі оборонного відомства може створити окремий центр впливу та стати своєрідною противагою новому Головнокомандувачу.
Система, за якої існують декілька центрів впливу, використовувалася ще за часів Леоніда Кучми. Одну впливову фігуру врівноважують іншою, тому призначення Хмари можна розглядати саме як противагу Драпатому. Якщо призначають генерала СБУ, це означає збільшення можливостей спецслужб. Утім, яке відношення СБУ має до Міністерства оборони? Це абсолютно різний функціонал.
У цьому контексті я скептично оцінюю й подальші перспективи Михайла Федорова. Я припускаю, що колишнього міністра оборони могли використати для загострення конфлікту із Сирським, однак повертати його на посаду вже не планують.
Федоров тепер не розуміє, чому його не повертають на посаду міністра. Тому що використали — і все. Його завдання було торпедувати Сирського, не більше того. Якщо людина за пів року не зрозуміла свого функціоналу, для чого її призначали, це вже питання безпосередньо до Федорова.
Постійні зміни керівництва Міністерства оборони не сприяють стабільній роботі. Кожен новий очільник відомства приводить власну команду, якій потрібен час, щоб розібратися у функціоналі та налагодити взаємодію з військовим командуванням.
П’ятий міністр оборони за цей період жодним чином не створює нормальних робочих відносин у самому міністерстві. Кожен міністр приводить свою команду, якій навіть в умовах війни потрібен щонайменше місяць-два, щоб увійти в курс справ. Це ще одна проблема, із чим може зіткнутися Драпатий.
Зміну військового керівництва на тлі “картонкових” протестів я оцінюю більш ніж критично. Спроби пояснити кадрові рішення як відповідь на настрої вулиці можуть розмивати відповідальність самої влади.
Гра в демократію — “ми почули вулицю” — в умовах війни згубна для держави. Драпатому фактично дають зрозуміти на прикладі Сирського, що він залежить від настроїв вулиці. Начебто подальші кадрові рішення ухвалюватимуться з урахуванням настроїв українського народу. Але це фактично нівелювання або перекладання відповідальності: мовляв, не ми вимагали відставки Сирського.
На мою думку, подальші події покажуть, що насправді стояло за призначенням нового Головкома: реальне зміцнення обороноздатності чи приховане “полювання на відьом”.
Драпатому я бажаю передусім витримки. Він справді позитивна людина, але за нього тривожно.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst “Нова кров” чи вимушений хід? Чому Драпатий очолив ЗСУ на піку суспільних протестів арреаrеd fіrst оn Прямий.
Про це повідомив президент Володимир Зеленський у своєму вечірньому відеозверненні за 21 липня. “Визначив, що новим головнокомандувачем Збройних сил України стане Михайло Драпатий”, — сказав він.
Своєю чергою Драпатий подякував “президентові за довіру, міністрові оборони за підтримку, а Силам оборони — за новий етап служби”.
Михайло Драпатий-це вольова, енергійна людина, яка не боїться брати на себе відповідальність. Я заочно знайомий із генералом із 2014 року, коли забезпечував оперативний супровід бойових дій у Луганській області.
Драпатий там себе блискавично продемонстрував. У серпні 2014 року підрозділ Драпатого опинився у щільному вогневому кільці на кордоні в Луганській області під постійними обстрілами з території рф. Проявивши особисту ініціативу та взявши на себе відповідальність, Драпатий успішно вивів із оточення 260 бійців та понад 30 одиниць бойової техніки, здолавши під ворожим вогнем шлях у 160 кілометрів.
Це реальний бойовий офіцер, який пройшов усі щаблі із самого низу. Він чудово розуміє, що таке Збройні сили України, саму структуру, її плюси й мінуси.
Драпатий уже неодноразово проявляв себе як кризовий менеджер.
Одразу після початку повторного масованого наступу РФ на півночі Харківщини, бригадного генерала Драпатого призначили командувачем оперативно-тактичного угруповання військ (ОТУ) “Харків”. Під його керівництвом Сили оборони змогли оперативно зупинити просування російських військ у районі Вовчанська та Липців, повністю зірвавши стратегічні плани ворога щодо глибокого прориву.
Крім того, був Покровський напрямок, де українські сили провели контрнаступальні дії та знизили темпи просування росіян. Під його стратегічним керівництвом Сили оборони провели низку локальних контрнаступальних дій, які суттєво уповільнили рух окупаційних військ та завадили швидкому прориву безпосередньо до Покровська.
А це говорить про його організаційні здібності.
Водночас новому Головнокомандувачу доведеться працювати в умовах складної ситуації на фронті. Найбільші виклики наразі зосереджені на Донеччині — на Костянтинівському, Лиманському та вже Слов’янському напрямках, де становище погіршується.
Проте ефективність Драпатого залежатиме не лише від його особистих якостей. Головне питання— чи дозволять новому Головкому сформувати власну команду та проводити необхідні зміни в Генеральному штабі, системі планування й безпосереднього управління бойовими операціями.
Окремим чинником є можливі інформаційні та політичні атаки. Із ними раніше стикалися і Валерій Залужний, і Олександр Сирський, незалежно від ефективності їхньої роботи.
Варто зауважити, що кадрові рішення щодо Головнокомандувачів часто ухвалювалися не з військових, а виключно із політичних міркувань. Саме тому Драпатому важливо отримати достатньо повноважень, щоб його не “зв’язували по руках” зовнішнім тиском та публічними кампаніями.
Окремо звертаю увагу на можливе призначення Євгенія Хмари міністром оборони. Поява представника спецслужб на чолі оборонного відомства може створити окремий центр впливу та стати своєрідною противагою новому Головнокомандувачу.
Система, за якої існують декілька центрів впливу, використовувалася ще за часів Леоніда Кучми. Одну впливову фігуру врівноважують іншою, тому призначення Хмари можна розглядати саме як противагу Драпатому. Якщо призначають генерала СБУ, це означає збільшення можливостей спецслужб. Утім, яке відношення СБУ має до Міністерства оборони? Це абсолютно різний функціонал.
У цьому контексті я скептично оцінюю й подальші перспективи Михайла Федорова. Я припускаю, що колишнього міністра оборони могли використати для загострення конфлікту із Сирським, однак повертати його на посаду вже не планують.
Федоров тепер не розуміє, чому його не повертають на посаду міністра. Тому що використали — і все. Його завдання було торпедувати Сирського, не більше того. Якщо людина за пів року не зрозуміла свого функціоналу, для чого її призначали, це вже питання безпосередньо до Федорова.
Постійні зміни керівництва Міністерства оборони не сприяють стабільній роботі. Кожен новий очільник відомства приводить власну команду, якій потрібен час, щоб розібратися у функціоналі та налагодити взаємодію з військовим командуванням.
П’ятий міністр оборони за цей період жодним чином не створює нормальних робочих відносин у самому міністерстві. Кожен міністр приводить свою команду, якій навіть в умовах війни потрібен щонайменше місяць-два, щоб увійти в курс справ. Це ще одна проблема, із чим може зіткнутися Драпатий.
Зміну військового керівництва на тлі “картонкових” протестів я оцінюю більш ніж критично. Спроби пояснити кадрові рішення як відповідь на настрої вулиці можуть розмивати відповідальність самої влади.
Гра в демократію — “ми почули вулицю” — в умовах війни згубна для держави. Драпатому фактично дають зрозуміти на прикладі Сирського, що він залежить від настроїв вулиці. Начебто подальші кадрові рішення ухвалюватимуться з урахуванням настроїв українського народу. Але це фактично нівелювання або перекладання відповідальності: мовляв, не ми вимагали відставки Сирського.
На мою думку, подальші події покажуть, що насправді стояло за призначенням нового Головкома: реальне зміцнення обороноздатності чи приховане “полювання на відьом”.
Драпатому я бажаю передусім витримки. Він справді позитивна людина, але за нього тривожно.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst “Нова кров” чи вимушений хід? Чому Драпатий очолив ЗСУ на піку суспільних протестів арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaВід “фортеці” до анклаву: як ізоляція Криму змінює хід війни
Go to prm.ua
Блокада Криму з боку Сил оборони України — це стратегічна військова кампанія, спрямована на перетворення півострова з потужного плацдарму агресії на вразливий ізольований анклав. Ця операція має комплексний вплив на перебіг війни.
Зауважу, що раніше окупанти використовувала Крим як ключову логістичну базу, де накопичувалися пально-мастильні матеріали, боєкомплект та особовий склад для проведення ротацій. Сюди ж відправлялася залізничними та автомобільними поромами військова техніка з тилових районів країни-окупанта.
Варто закуважити, що протягом останнього тижня українське розвідтовариство здійснило низку успішних ударів по важливих військових об’єктах противника на півострові.
Зокрема, бійцями спецпідрозділу Головного управління розвідки Міноборони було уражено сучасну російську радіолокаційну станцію “Каста-2Е2”, яка використовувалася для контролю повітряного простору. Крім того, знищено шість паливозаправників, що суттєво ускладнило логістику ворога.
Також під ударами української розвідки опинилися залізничні перевезення: два вантажні локомотиви та три цистерни з паливом були виведені з ладу. Це завдало серйозних втрат у забезпеченні російських військ пальним. Окремо в ГУР відзначили ураження військової техніки на ешелоні, що зірвало плани противника щодо перекидання сил і засобів на передову.
Через регулярні ураження Кримського мосту ворог почав повністю покладатися на морське постачання пального й техніки, яке зараз активно паралізують українські сили.
У морі біля берегів Криму та в Азовському басейні уражено десятки суден російського “тіньового флоту”. Під вогнем опинилися ворожі танкери, суховантажі, логістичні пороми та морські буксири. Крім того, фіксуються серйозні руйнування наземного нафтоналивного термінала в порту Керчі.
Паралельно з дефіцитом пального ГУР та суміжні підрозділи Сил оборони України створюють для військових об’єктів противника тотальну енергетичну кризу. За допомогою ударних дронів успішно уражено щонайменше 5 електропідстанцій на півострові. Системні удари знеструмили великі військові вузли (зокрема райони Сак та Євпаторії), що паралізує роботу ремонтних баз і систем ППО.
Систематичне руйнування залізничних поромів у Керчі та мостів на перешийках змусило окупантів переорієнтувати постачання на сухопутний коридор через Приазов’я. Цей маршрут пролягає близько до лінії фронту і знаходиться під постійним вогневим контролем ЗСУ. Вузькі логістичні точки (Чонгарський міст, Генічеська переправа) та траса Р-280 “Новоросія” перебувають під постійним ударом українських БПЛА.
Наразі завдяки успішним діям Сил оборони України і українського розвідтовариства Крим утратив своє ключове значення як логістичний хаб для російських окупаційних військ. Це призвело до серйозних наслідків для окупаційних військ безпосередньо на лінії бойового зіткнення у Херсонській та Запорізькій областях.
Так, зокрема, у Запорізькій області підрозділи Сил оборони України здійснили успішну контратаку та відкинули російські війська в районах населених пунктів Маліївка, Січневе, Новогеоргіївка та Запорізьке. Понад 33 кв. км територій перейшли під вогневий контроль України.
У Херсонській області українські сили утримують домінантні висоти на правому березі. Спроби росіян закріпитися на островах у дельті Дніпра та створити нові плацдарми оперативно припиняються масованими ударами артилерії та FРV-дронів.
Через дефіцит палива, снарядів та техніки, викликаний логістичною блокадою, угруповання російських військ на Запорізькому та Херсонському напрямках змушене обмежувати використання артилерії та бронемашин під час штурмів. Порушення постачання з Криму на південний фронт вже призвело до падіння співвідношення артилерійських пострілів противника з 2,4:1 до 1,6:1.
Після фактичної блокади окупованого Криму, який уже перетворився на повністю ізольований острів, серйозні проблеми з логістикою в окупантів і на тимчасово окупованих територіях Миколаївської області, мова йде про Кінбурнську косу.
Утім крім військової компоненти, блокада півострова також має політичне значення.
Це насамперед підвищення суб’єктності України у переговорному процесі. Я не виключаю, що саме питання Криму буде ключовим для економічного та політичного тиску як з боку України, так і Сполучених Штатів. Мова йде про можливу деокупацію районів Херсонської та Миколаївської областей. Я не виключаю, що стоятиме питання Запорізької атомної електростанції, а саме: пропозиція про створення міжнародного консорціуму, тобто фактичної передачі найбільшої атомної електростанції під зовнішнє управління.
Крим роками позиціонувався Кремлем як символ вічної та непохитної російської влади. Успішні українські атаки на штаб Чорноморського флоту, Кримський міст та аеродроми демонструють російському суспільству та елітам нездатність путінського режиму захистити навіть ключові сакральні об’єкти.
Окупаційна влада змушена витрачати колосальні фінансові ресурси на відновлення нафтобаз, мостів, компенсації бізнесу та постійне перекидання нових систем ППО, які швидко знищуються. Туристична галузь Криму, яка формувала імідж “мирного розвитку”, фактично знищена.
Натомість постійна загроза та відсутність безпеки стимулюють відтік лояльного до Кремля населення, сімей російських військовослужбовців та чиновників назад на територію країни-окупанта, що деморалізує місцеві окупаційні адміністрації.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Від “фортеці” до анклаву: як ізоляція Криму змінює хід війни арреаrеd fіrst оn Прямий.
Зауважу, що раніше окупанти використовувала Крим як ключову логістичну базу, де накопичувалися пально-мастильні матеріали, боєкомплект та особовий склад для проведення ротацій. Сюди ж відправлялася залізничними та автомобільними поромами військова техніка з тилових районів країни-окупанта.
Варто закуважити, що протягом останнього тижня українське розвідтовариство здійснило низку успішних ударів по важливих військових об’єктах противника на півострові.
Зокрема, бійцями спецпідрозділу Головного управління розвідки Міноборони було уражено сучасну російську радіолокаційну станцію “Каста-2Е2”, яка використовувалася для контролю повітряного простору. Крім того, знищено шість паливозаправників, що суттєво ускладнило логістику ворога.
Також під ударами української розвідки опинилися залізничні перевезення: два вантажні локомотиви та три цистерни з паливом були виведені з ладу. Це завдало серйозних втрат у забезпеченні російських військ пальним. Окремо в ГУР відзначили ураження військової техніки на ешелоні, що зірвало плани противника щодо перекидання сил і засобів на передову.
Через регулярні ураження Кримського мосту ворог почав повністю покладатися на морське постачання пального й техніки, яке зараз активно паралізують українські сили.
У морі біля берегів Криму та в Азовському басейні уражено десятки суден російського “тіньового флоту”. Під вогнем опинилися ворожі танкери, суховантажі, логістичні пороми та морські буксири. Крім того, фіксуються серйозні руйнування наземного нафтоналивного термінала в порту Керчі.
Паралельно з дефіцитом пального ГУР та суміжні підрозділи Сил оборони України створюють для військових об’єктів противника тотальну енергетичну кризу. За допомогою ударних дронів успішно уражено щонайменше 5 електропідстанцій на півострові. Системні удари знеструмили великі військові вузли (зокрема райони Сак та Євпаторії), що паралізує роботу ремонтних баз і систем ППО.
Систематичне руйнування залізничних поромів у Керчі та мостів на перешийках змусило окупантів переорієнтувати постачання на сухопутний коридор через Приазов’я. Цей маршрут пролягає близько до лінії фронту і знаходиться під постійним вогневим контролем ЗСУ. Вузькі логістичні точки (Чонгарський міст, Генічеська переправа) та траса Р-280 “Новоросія” перебувають під постійним ударом українських БПЛА.
Наразі завдяки успішним діям Сил оборони України і українського розвідтовариства Крим утратив своє ключове значення як логістичний хаб для російських окупаційних військ. Це призвело до серйозних наслідків для окупаційних військ безпосередньо на лінії бойового зіткнення у Херсонській та Запорізькій областях.
Так, зокрема, у Запорізькій області підрозділи Сил оборони України здійснили успішну контратаку та відкинули російські війська в районах населених пунктів Маліївка, Січневе, Новогеоргіївка та Запорізьке. Понад 33 кв. км територій перейшли під вогневий контроль України.
У Херсонській області українські сили утримують домінантні висоти на правому березі. Спроби росіян закріпитися на островах у дельті Дніпра та створити нові плацдарми оперативно припиняються масованими ударами артилерії та FРV-дронів.
Через дефіцит палива, снарядів та техніки, викликаний логістичною блокадою, угруповання російських військ на Запорізькому та Херсонському напрямках змушене обмежувати використання артилерії та бронемашин під час штурмів. Порушення постачання з Криму на південний фронт вже призвело до падіння співвідношення артилерійських пострілів противника з 2,4:1 до 1,6:1.
Після фактичної блокади окупованого Криму, який уже перетворився на повністю ізольований острів, серйозні проблеми з логістикою в окупантів і на тимчасово окупованих територіях Миколаївської області, мова йде про Кінбурнську косу.
Утім крім військової компоненти, блокада півострова також має політичне значення.
Це насамперед підвищення суб’єктності України у переговорному процесі. Я не виключаю, що саме питання Криму буде ключовим для економічного та політичного тиску як з боку України, так і Сполучених Штатів. Мова йде про можливу деокупацію районів Херсонської та Миколаївської областей. Я не виключаю, що стоятиме питання Запорізької атомної електростанції, а саме: пропозиція про створення міжнародного консорціуму, тобто фактичної передачі найбільшої атомної електростанції під зовнішнє управління.
Крим роками позиціонувався Кремлем як символ вічної та непохитної російської влади. Успішні українські атаки на штаб Чорноморського флоту, Кримський міст та аеродроми демонструють російському суспільству та елітам нездатність путінського режиму захистити навіть ключові сакральні об’єкти.
Окупаційна влада змушена витрачати колосальні фінансові ресурси на відновлення нафтобаз, мостів, компенсації бізнесу та постійне перекидання нових систем ППО, які швидко знищуються. Туристична галузь Криму, яка формувала імідж “мирного розвитку”, фактично знищена.
Натомість постійна загроза та відсутність безпеки стимулюють відтік лояльного до Кремля населення, сімей російських військовослужбовців та чиновників назад на територію країни-окупанта, що деморалізує місцеві окупаційні адміністрації.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Від “фортеці” до анклаву: як ізоляція Криму змінює хід війни арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaСтратегія асиметричної відплати: чому удари по російських заводах ОПК замінять дефіцитні протиракети
Go to prm.ua
Днями ворог здійснив чергову масовану атаку по цивільній та критичній інфраструктурі України. Основний удар балістикою припав на Київ та Одесу.
Росія завдала масованого комбінованого удару. За інформацією Повітряних сил ЗСУ, по столиці випустили 6 балістичних ракет класу «Іскандер-М» / С-400. Вибухи у місті пролунали ще до того, як встигли увімкнути сирени повітряної тривоги. Це пов’язано з мінімальним підлітним часом балістики з Брянської області (близько 7 хвилин).
Через критичний дефіцит протиракет-перехоплювачів до комплексів Раtrіоt жодну з 6 балістичних ракет збити не вдалося, усі вони досягли цілей або розірвалися в межах міста.
На тлі дефіциту ракет-перехоплювачів Україні варто змінювати акценти: не лише просити партнерів про нові поставки, а системно бити по підприємствах російського ОПК, які виробляють ракети та безпілотники.
Україна має достатньо засобів ураження, адже територію РФ щоночі атакують сотні безпілотників. Якщо Україна може масштабувати удари до кількох сотень БПЛА, то ці можливості варто концентрувати по конкретних об’єктах російського ОПК. Як приклад, Воткінський завод, пов’язаний із виробництвом ракетного озброєння.
Завод має стратегічне значення, оскільки є головним виробником російських міжконтинентальних та оперативно-тактичних ракетних комплексів. “Воткінський завод” займається виробництвом міжконтинентальних балістичних ракет РС-24 “Ярс” та їх модифікацій, балістичних ракет Р-30 “Булава” для підводних човнів проєкту “Борей-А”, а також ракет для комплексів “Іскандер-М” та авіаційного комплексу “Кинжал”. Про це повідомляє Генштаб.
Якщо за один день 400 безпілотників запустити по одному підприємству, то жодна система ППО противника, а її у них практично не існує, не буде здатна перешкодити такому масованому удару. А якщо за три дні накопичити 1200 — завод припинить своє існування.
Україна повинна застосовувати логіку комбінованих атак: спочатку дрони-обманки, які перевантажують ППО, потім ударні безпілотники, а разом із ними — крилаті ракети. Саме такий підхід варто використовувати проти підприємств російського ОПК.
Звертаю увагу на обмежені можливості США у виробництві ракет-перехоплювачів Раtrіоt. Якщо Росія запускає близько 75 ракет за одну масштабну атаку, для їхнього перехоплення потрібно приблизно вдвічі більше протиракет. Якщо таких атак дві на місяць, потреба може сягати близько 300 ракет-перехоплювачів щомісяця.
Річне виробництво ракет-перехоплювачів Раtrіоt — лише 600 на весь світ: на потреби армії США, стратегічних партнерів поза НАТО і ще на український фронт. Ми цього не розуміємо? Напевно, розуміємо.
Саме тому, Україна не може будувати оборону лише на очікуванні нових поставок від США. Партнери також можуть ставити питання, чому Україна, маючи власні засоби ураження, не зосереджує їх на російських заводах, які виробляють ракети й дрони.
Нагадаю, канцлер Німеччини Фрідріх Мерц під час виступу в Бундестазі заявив, що більше не бачить необхідності у постачанні Україні далекобійних крилатих ракет Таurus, оскільки Київ досяг значного технологічного прогресу та самостійно виготовляє ефективне далекобійне озброєння. Зокрема він зазначив, що українські далекобійні системи розробки є “значно ефективнішими, ніж відносно невелика кількість крилатих ракет Таurus, які б Німеччина могла передати”.
Натомість, ми вимагаємо від партнерів: дайте нам можливість полювати за кожною умовною “стрілою”. А вартість однієї ракети-перехоплювача — чотири мільйони доларів, для країн Перської затоки — сім мільйонів. Партнери так само дивляться на нас і не розуміють.
Серед потенційних цілей для ударів – підприємства у Воронежі, Чебоксарах, завод “Купол” в Іжевську, який виробляє безпілотники, а також особлива економічна зона “Алабуга”, де масштабується виробництво БПЛА.
Чому ми апелюємо до Сполучених Штатів, а не до європейських партнерів, які так само виробляють антибалістику — до Франції та Італії? І чому лише на п’ятому році війни ми підіймаємо цю тему? Ми не розуміли, що у нас немає засобів проти балістики?
Окремо звертаю увагу на передісторію нинішньої проблеми з ППО.
Після розпаду СРСР Україна мала одну з найпотужніших ешелонованих систем протиповітряної оборони у світі, але згодом значну частину цих можливостей втратила.
На момент розпаду СРСР та початку формування власних Збройних сил у 1991–1992 роках Україна успадкувала 225 зенітно-ракетних комплексів (систем) ППО. Це зробило українське угруповання протиповітряної оборони одним із найпотужніших у світі на той час.
Інфраструктура включала 9 зенітно-ракетних бригад ППО. Трохи пізніше, після внутрішніх реорганізацій, зняття застарілих зразків та передислокацій, станом на 1997 рік протиповітряний щит складався з 160 зенітно-ракетних дивізіонів
Але за часів Анатолія Гриценка, колишнього міністра оборони України, все це було розпродано за безцінь. За офіційними висновками Тимчасової слідчої комісії (ТСК) Верховної Ради України, яка розслідувала факти розкрадань та скорочення оборонного потенціалу ЗСУ, за часів керівництва Міністерством оборони Анатолія Гриценка (лютий 2005 — грудень 2007) було реалізовано десятки одиниць комплексів і систем протиповітряної оборони, а також значні обсяги супутнього ракетного озброєння.
Було списано та виведено на продаж елементи десятків одиниць ППО сухопутних військ та об’єктів протиповітряної оборони (переважно ЗРК “Бук-М1”, “Куб”, С-300 та С-125). Спільно з іншими типами артилерії за весь період розпродажів 2005–2014 років значна частина з майже 28 555 одиниць засобів ППО і ракетного озброєння припала саме на роки міністерства Гриценка, коли залишкова вартість майна розцінювалася за заниженими тарифами.
Тобто ми самі себе обеззброїли. Це прекрасно розуміють наші західні партнери. І головне питання: чому Гриценку досі не висунуто звинувачення? Ось де корінь проблем, які наразі є. Ми самі продали за безцінь системи ППО. А тепер ми скаржимося, що все розпродали, і просимо дати нам можливість збивати російську балістику.
Ключове питання зараз полягає в тому, чому українська стратегія ударів по Росії зосереджена переважно на нафтопереробних підприємствах, а не на об’єктах ОПК, які виробляють ракети та БПЛА, особливо на тлі нестачі ракет-перехоплювачів для захисту України.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
Тhе роst Стратегія асиметричної відплати: чому удари по російських заводах ОПК замінять дефіцитні протиракети арреаrеd fіrst оn Прямий.
Росія завдала масованого комбінованого удару. За інформацією Повітряних сил ЗСУ, по столиці випустили 6 балістичних ракет класу «Іскандер-М» / С-400. Вибухи у місті пролунали ще до того, як встигли увімкнути сирени повітряної тривоги. Це пов’язано з мінімальним підлітним часом балістики з Брянської області (близько 7 хвилин).
Через критичний дефіцит протиракет-перехоплювачів до комплексів Раtrіоt жодну з 6 балістичних ракет збити не вдалося, усі вони досягли цілей або розірвалися в межах міста.
На тлі дефіциту ракет-перехоплювачів Україні варто змінювати акценти: не лише просити партнерів про нові поставки, а системно бити по підприємствах російського ОПК, які виробляють ракети та безпілотники.
Україна має достатньо засобів ураження, адже територію РФ щоночі атакують сотні безпілотників. Якщо Україна може масштабувати удари до кількох сотень БПЛА, то ці можливості варто концентрувати по конкретних об’єктах російського ОПК. Як приклад, Воткінський завод, пов’язаний із виробництвом ракетного озброєння.
Завод має стратегічне значення, оскільки є головним виробником російських міжконтинентальних та оперативно-тактичних ракетних комплексів. “Воткінський завод” займається виробництвом міжконтинентальних балістичних ракет РС-24 “Ярс” та їх модифікацій, балістичних ракет Р-30 “Булава” для підводних човнів проєкту “Борей-А”, а також ракет для комплексів “Іскандер-М” та авіаційного комплексу “Кинжал”. Про це повідомляє Генштаб.
Якщо за один день 400 безпілотників запустити по одному підприємству, то жодна система ППО противника, а її у них практично не існує, не буде здатна перешкодити такому масованому удару. А якщо за три дні накопичити 1200 — завод припинить своє існування.
Україна повинна застосовувати логіку комбінованих атак: спочатку дрони-обманки, які перевантажують ППО, потім ударні безпілотники, а разом із ними — крилаті ракети. Саме такий підхід варто використовувати проти підприємств російського ОПК.
Звертаю увагу на обмежені можливості США у виробництві ракет-перехоплювачів Раtrіоt. Якщо Росія запускає близько 75 ракет за одну масштабну атаку, для їхнього перехоплення потрібно приблизно вдвічі більше протиракет. Якщо таких атак дві на місяць, потреба може сягати близько 300 ракет-перехоплювачів щомісяця.
Річне виробництво ракет-перехоплювачів Раtrіоt — лише 600 на весь світ: на потреби армії США, стратегічних партнерів поза НАТО і ще на український фронт. Ми цього не розуміємо? Напевно, розуміємо.
Саме тому, Україна не може будувати оборону лише на очікуванні нових поставок від США. Партнери також можуть ставити питання, чому Україна, маючи власні засоби ураження, не зосереджує їх на російських заводах, які виробляють ракети й дрони.
Нагадаю, канцлер Німеччини Фрідріх Мерц під час виступу в Бундестазі заявив, що більше не бачить необхідності у постачанні Україні далекобійних крилатих ракет Таurus, оскільки Київ досяг значного технологічного прогресу та самостійно виготовляє ефективне далекобійне озброєння. Зокрема він зазначив, що українські далекобійні системи розробки є “значно ефективнішими, ніж відносно невелика кількість крилатих ракет Таurus, які б Німеччина могла передати”.
Натомість, ми вимагаємо від партнерів: дайте нам можливість полювати за кожною умовною “стрілою”. А вартість однієї ракети-перехоплювача — чотири мільйони доларів, для країн Перської затоки — сім мільйонів. Партнери так само дивляться на нас і не розуміють.
Серед потенційних цілей для ударів – підприємства у Воронежі, Чебоксарах, завод “Купол” в Іжевську, який виробляє безпілотники, а також особлива економічна зона “Алабуга”, де масштабується виробництво БПЛА.
Чому ми апелюємо до Сполучених Штатів, а не до європейських партнерів, які так само виробляють антибалістику — до Франції та Італії? І чому лише на п’ятому році війни ми підіймаємо цю тему? Ми не розуміли, що у нас немає засобів проти балістики?
Окремо звертаю увагу на передісторію нинішньої проблеми з ППО.
Після розпаду СРСР Україна мала одну з найпотужніших ешелонованих систем протиповітряної оборони у світі, але згодом значну частину цих можливостей втратила.
На момент розпаду СРСР та початку формування власних Збройних сил у 1991–1992 роках Україна успадкувала 225 зенітно-ракетних комплексів (систем) ППО. Це зробило українське угруповання протиповітряної оборони одним із найпотужніших у світі на той час.
Інфраструктура включала 9 зенітно-ракетних бригад ППО. Трохи пізніше, після внутрішніх реорганізацій, зняття застарілих зразків та передислокацій, станом на 1997 рік протиповітряний щит складався з 160 зенітно-ракетних дивізіонів
Але за часів Анатолія Гриценка, колишнього міністра оборони України, все це було розпродано за безцінь. За офіційними висновками Тимчасової слідчої комісії (ТСК) Верховної Ради України, яка розслідувала факти розкрадань та скорочення оборонного потенціалу ЗСУ, за часів керівництва Міністерством оборони Анатолія Гриценка (лютий 2005 — грудень 2007) було реалізовано десятки одиниць комплексів і систем протиповітряної оборони, а також значні обсяги супутнього ракетного озброєння.
Було списано та виведено на продаж елементи десятків одиниць ППО сухопутних військ та об’єктів протиповітряної оборони (переважно ЗРК “Бук-М1”, “Куб”, С-300 та С-125). Спільно з іншими типами артилерії за весь період розпродажів 2005–2014 років значна частина з майже 28 555 одиниць засобів ППО і ракетного озброєння припала саме на роки міністерства Гриценка, коли залишкова вартість майна розцінювалася за заниженими тарифами.
Тобто ми самі себе обеззброїли. Це прекрасно розуміють наші західні партнери. І головне питання: чому Гриценку досі не висунуто звинувачення? Ось де корінь проблем, які наразі є. Ми самі продали за безцінь системи ППО. А тепер ми скаржимося, що все розпродали, і просимо дати нам можливість збивати російську балістику.
Ключове питання зараз полягає в тому, чому українська стратегія ударів по Росії зосереджена переважно на нафтопереробних підприємствах, а не на об’єктах ОПК, які виробляють ракети та БПЛА, особливо на тлі нестачі ракет-перехоплювачів для захисту України.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
Тhе роst Стратегія асиметричної відплати: чому удари по російських заводах ОПК замінять дефіцитні протиракети арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaФаза діпстрайків: як війна наближається до етапу інфраструктурного протистояння
Go to prm.ua
Джерело: Теlеgrаm-канал автора.
Чим ближче до можливих переговорів про мир, тим більше сторони готують для них підґрунтя. Війна з формату бойових дій на фронтах перейшла у фазу діпстрайків и мідлстрайків.
Ми в кращих умовах, тому що Росія більша за нас, має більше критичних об’єктів, що впливають на хід війни, і навіть за кілька років не зможе забезпечити їхній захист.
Але ми вразливіші в тому, що ворог не обиратиме (вже не обирає) об’єкти для атаки на нашій території. Тилові регіони від бензинових “Шахідів” ми захищаємо в цілому. Тому треба готуватися до того, що вони атакуватимуть на глибину 100 кілометрів усе що можливо: АЗС, поштові відділення, будь-які склади, підприємства, бази будівельної та сільськогосподарської техніки, об’єкти залізниці, автомобільні дороги, електроподстанції не лише великої потужності.
Ситуація абсолютно безглузда: обидві сторони планомірно знищують інфраструктуру одна одної. При цьому гинуть люди. Ми хочемо все це зупинити, а наш ворог ні. Його все це цілком влаштовує(
Варто розуміти, що ресурсів і натхнення для знищення об’єктів на території нашого ворога у нас більш ніж достатньо.
До слова, у ніч на неділю, 12 липня, Сили оборони уразили Сизранський НПЗ, який розташований у Самарській області РФ.
Раніше, у ніч проти 10 липня, безпілотники атакували морський порт у російському Таганрозі та Ільський нафтопереробний завод у Краснодарському краї. Після влучань у районі порту зафіксували сильне задимлення.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Фаза діпстрайків: як війна наближається до етапу інфраструктурного протистояння арреаrеd fіrst оn Прямий.
Чим ближче до можливих переговорів про мир, тим більше сторони готують для них підґрунтя. Війна з формату бойових дій на фронтах перейшла у фазу діпстрайків и мідлстрайків.
Ми в кращих умовах, тому що Росія більша за нас, має більше критичних об’єктів, що впливають на хід війни, і навіть за кілька років не зможе забезпечити їхній захист.
Але ми вразливіші в тому, що ворог не обиратиме (вже не обирає) об’єкти для атаки на нашій території. Тилові регіони від бензинових “Шахідів” ми захищаємо в цілому. Тому треба готуватися до того, що вони атакуватимуть на глибину 100 кілометрів усе що можливо: АЗС, поштові відділення, будь-які склади, підприємства, бази будівельної та сільськогосподарської техніки, об’єкти залізниці, автомобільні дороги, електроподстанції не лише великої потужності.
Ситуація абсолютно безглузда: обидві сторони планомірно знищують інфраструктуру одна одної. При цьому гинуть люди. Ми хочемо все це зупинити, а наш ворог ні. Його все це цілком влаштовує(
Варто розуміти, що ресурсів і натхнення для знищення об’єктів на території нашого ворога у нас більш ніж достатньо.
До слова, у ніч на неділю, 12 липня, Сили оборони уразили Сизранський НПЗ, який розташований у Самарській області РФ.
Раніше, у ніч проти 10 липня, безпілотники атакували морський порт у російському Таганрозі та Ільський нафтопереробний завод у Краснодарському краї. Після влучань у районі порту зафіксували сильне задимлення.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Фаза діпстрайків: як війна наближається до етапу інфраструктурного протистояння арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaАнатомія диверсії у Вишневому: як вибухи під Києвом підтвердили системний збій контррозвідки
Go to prm.ua
Під час останньої комбінованої атаки противника відбулося влучання у склад боєприпасів одного з підприємств “Укроборонпрому” у Вишневому. Це спровокувало сильну пожежу та потужну вторинну детонацію, яка тривала багато годин.
Президент Володимир Зеленський повідомив, що за фактом вибухів відкрито кримінальне провадження. Керівництво держави анонсувало масштабні звільнення в структурі “Укроборонпрому” через розміщення боєприпасів поблизу цивільної забудови, що прямо порушує чинні накази Головнокомандувача ЗСУ.
Перше питання після таких атак має бути іншим: звідки російська сторона отримує інформацію про місця базування особового складу, склади з боєкомплектом, паливно-мастильними матеріалами, ремонтні бази, оборонні підприємства та людей, пов’язаних із військовою сферою.
Чому на п’ятому році війни у нас настільки низький контррозвідувальний рівень захисту, що окупанти мають можливість отримувати інформацію щодо місць базування особового складу, складів з БК, паливно-мастильними матеріалами тощо? З цього треба починати. У випадку з Вишневим ключове питання полягає не лише в тому, чи могли там бути склади з боєкомплектом, а в тому, як про це могли дізнатися росіяни.
Наявність у російських спецслужб інформації про те, що у Вишневому були розташовані склади з БК. Оце основна причина, а не тільки те, що розташували склади з БК. Основний момент —чому військова контррозвідка допустила сценарії, які зараз відбуваються: знищення складів і численні людські жертви.
Удар по Вишневому не можна розглядати як одиничний епізод. Це вписується у ширший контекст, коли російські спецслужби демонструють обізнаність щодо українських військових об’єктів, фахівців та інфраструктури, пов’язаної з обороною.
Як приклад, згадаю цілеспрямовану атаку ворожих БПЛА на будинок радника міністра оборони України, відомого експерта з радіоелектронної боротьби (РЕБ) та зв’язку Сергія Бескрестнова (позивний “Флеш”). Постраждалий дивом залишився живий. Він отримав травми та був госпіталізований до лікарні. Його стан оцінювали як стабільний.
Виникає цілком логічне запитання щодо наявності у окупантів інформації про місце проживання радника міністра оборони. Це спеціаліст високого профілю, таких одиниці. Якщо спецслужби противника знають не тільки місце проживання, а й графік його пересування, то в мене питань ще більше.
Ще один кейс — так званий “голосіївський стрілець”. Попри спроби українських ЗМІ представити його як агента російських спецслужб, ця людина проходила службу в Збройних силах України. За офіційними даними Генерального прокурора України, Васильченков був військовим пенсіонером. У період з 1992 по 2005 рік він проходив службу в лавах Збройних сил України на різних посадах.
І знову питання до військової контррозвідки: яким чином проросійськи налаштована людина проходила службу у лавах ЗСУ? Чому він не став об’єктом оперативної розробки співробітників СБУ? Ці питання стають ще гострішими з огляду на чисельність Служби безпеки України.
Нагадаю, у 2025 році президент України підписав закон, який збільшив штат відомства. В особливий період (під час війни): гранична чисельність становить до 41 000 співробітників. У мирний час штат має бути скорочено до 37 000 осіб.
Для порівняння, провідні європейські держави утримують значно менші окремі агентства. Так, наприклад, у Великобританії Головна служба внутрішньої безпеки та контррозвідки (МІ5) налічує трохи більше 5 000 співробітників. Служба зовнішньої розвідки (МІ6) має близько 3 600 працівників. Разом вони майже вчетверо менші за СБУ.
У Німеччині Федеральна служба захисту конституції (ВfV — внутрішня безпека) має приблизно 4 200 співробітників. Федеральна розвідувальна служба (ВND — зовнішня розвідка) налічує близько 6 500 осіб. У Франції Головне управління внутрішньої безпеки (DGSІ) координує роботу близько 4 500–5 000 працівників.
Окремо звертаю увагу на російські Теlеgrаm-канали, які після таких ударів посилаються на українські відкриті джерела, зокрема судові рішення. Це створює одразу дві проблеми: по-перше, ворог може отримувати або підтверджувати інформацію про місця розташування об’єктів; по-друге, ворог може використовувати ці дані для інформаційно-психологічних операцій проти України.
Як приклад згадаю про публікації російських пабліків щодо рішення українського суду, де фігурує ДП “Завод 410 ЦА” у Києві. У судовому документі, на який посилаються російські джерела, йдеться про факт знищення 4 липня 2025 року місця тимчасового зберігання боєприпасів військової частини на території цього заводу внаслідок влучання ворожого БПЛА типу Shаhеd.
У документі також зазначено, що, крім боєприпасів до стрілецької зброї, там зберігалися боєприпаси великих калібрів, що у матеріалах справи названо грубим порушенням вимог безпеки та наказів вищого командування.
Крім того, у справі фігурує, що після попереднього удару 17 червня 2025 року були організовані заходи з переміщення майна: частину підготували або вивезли, однак повторне ураження 4 липня сталося раніше, ніж цей процес завершили. У матеріалах також ідеться, що логістичні дії проводилися, але не вистачало транспорту, спеціальних засобів, водіїв та особового складу. Окремо суд зазначає, що територія ДП “Завод 410 ЦА” використовувалася військовою частиною з 2022 року.
На моє переконання, сама наявність чутливої інформації у відкритих судових документах потребує реакції з боку держави.
Український суд фактично дав можливість окупантам розуміти місця розташування складів з БК, а головне — дав можливість проводити інформаційно-психологічні операції зі звинуваченням України в порушенні правил і норм ведення війни. Це дуже серйозна проблема.
Розташування складів з БК, особового складу чи техніки в місцях концентрації цивільного населення противник може використовувати як аргумент у своїй інформаційній пропаганді. Саме тому, удар по Вишневому мав не лише військову мету.
Чому окупанти вдарили по Вишневому? Ворог прекрасно розумів, що буде вторинна детонація, яка призведе до загибелі цивільного населення. Але всі спроби звинуватити країну-окупанта в ударах по цивільній інфраструктурі окупанти потім будуть нівелювати самим фактом розташування складів з БК безпосередньо в міській забудові. Тобто, за задумом росіян, це вже вдарить бумерангом по українській стороні.
Я переконаний, що такі удари є багатовекторними. По-перше — знищення складів або військового майна. По-друге — жертви серед цивільного населення. Третій — створення соціальної напруги всередині України. Четвертий — спроба звинуватити українську сторону в порушенні правил і норм ведення війни. П’ятий — провокування конфлікту всередині українського силового блоку.
Додаткову проблему створюють публічні коментарі посадовців, якщо вони підтверджують чутливі деталі, які потім можуть бути використані ворогом. Одразу після початку вибухів у Вишневому голова МВС України Клименко повідомив у своєму Теlеgrаm-каналі: “Складна ситуація на Київщині… У Вишневому через загрозу повторної детонації ми розпочали евакуацію жителів із небезпечної території”.
Якщо посадовець коментує такі події й фактично підтверджує вторинну детонацію, це може створювати штучний конфлікт між представниками силового блоку. Примітно, що Генеральний штаб ЗСУ миттєво відреагував на ці заяви і наголосив, що об’єкт не підпорядковувався військовим, оскільки чинне розпорядження Головнокомандувача суворо забороняє розміщувати армійські арсенали поруч із житловою забудовою.
Утім проблема не обмежується Вишневим чи заводом №410. У відкритому доступі можуть залишатися дані про компанії, які виконують оборонні замовлення, виробництва БПЛА, ремонтні бази, приватні оборонні підприємства та навіть людей, які там працюють.
П’ятий рік війни. Окупанти б’ють вибірково по підприємствах, виробництвах БПЛА, ремонтних базах, тому що інформація є у відкритих джерелах. Російські пабліки іноді прямо пишуть, хто де проживає з генеральних конструкторів тих чи інших оборонних підприємств, і напряму попереджають: мовляв, ми будемо бити по житловому будинку, сусіди, виїжджайте.
Я вважаю, що це свідчить про відсутність належного контррозвідувального режиму.
У цьому контексті варто згадати й інші кейси, які демонструють проблеми зі спецперевірками. Серед них — історія з Арестовичем. Звертаю увагу, що лише після моїх публікацій було прийнято рішення про відставку Арестовича. Зауважу, він проходив спецперевірку СБУ.
Крім того варто нагадати і про Олексія Філіпова — колишнього російського офіцера, який був інфільтрований російськими спецслужбами в середовище, пов’язане з “Азовом”, і також пройшов спецперевірку.
Російське “опозиційне” видання “Медуза” наводить спогади Філіпова щодо спецперевірки СБУ. “Ближче надвечір … приїхали співробітники Служби безпеки України. Філіппов знову повторив, що він на боці українців і готовий воювати. Переночувати його відвезли до квартири на околиці містечка, а вранці він у супроводі співробітника СБУ електричкою поїхав до Києва. Там його зустріли працівники Київського управління служби….Усі перевірки Філіппов пройшов. По Києву пересувався бсолютно вільно, мешкав у готелі”.
Аналітичний відділ ГІ “Права Справа” провів власну спецперевірку Філіпова і я мав зустріч з керівництвом СБУ з цього приводу. У підсумку Філіпову дали можливість “виломитися” з України, пояснюючи своє рішення небажанням йти на конфлікт зі структурами наближеними до тодішнього міністра МВС України Авакова.
Третій приклад— Олександр Морозов, російський політтехнолог, який позиціонував себе як “жертва путінського режиму”. Він фактично очолював громадську організацію “Батальйонне братство”. Мітинги організації, зокрема під Адміністрацією Президента у лютому 2015 року, активно використовувалися російськими телеканалами як картинка для дестабілізації ситуації в Україні. Примітно, що він так само пройшов спецперевірку СБУ і лише після оприлюднення мною інформації про його зв”язки зі спецслужбами країни-окупанта було прийнято рішення про його депортацію з України. 31 березня 2015 року СБУ депортувала російського політтехнолога та члена правління Батальйонного братства» Олександра Морозова до Росії з забороною в’їзду на 5 років.
Усі ці історії — від ударів по складах і підприємствах до питань спецперевірок окремих осіб — ведуть до одного висновку: Україні потрібно переглядати не лише правила розміщення військового майна, а й увесь характер діяльності контррозвідувальних органів
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Анатомія диверсії у Вишневому: як вибухи під Києвом підтвердили системний збій контррозвідки арреаrеd fіrst оn Прямий.
Президент Володимир Зеленський повідомив, що за фактом вибухів відкрито кримінальне провадження. Керівництво держави анонсувало масштабні звільнення в структурі “Укроборонпрому” через розміщення боєприпасів поблизу цивільної забудови, що прямо порушує чинні накази Головнокомандувача ЗСУ.
Перше питання після таких атак має бути іншим: звідки російська сторона отримує інформацію про місця базування особового складу, склади з боєкомплектом, паливно-мастильними матеріалами, ремонтні бази, оборонні підприємства та людей, пов’язаних із військовою сферою.
Чому на п’ятому році війни у нас настільки низький контррозвідувальний рівень захисту, що окупанти мають можливість отримувати інформацію щодо місць базування особового складу, складів з БК, паливно-мастильними матеріалами тощо? З цього треба починати. У випадку з Вишневим ключове питання полягає не лише в тому, чи могли там бути склади з боєкомплектом, а в тому, як про це могли дізнатися росіяни.
Наявність у російських спецслужб інформації про те, що у Вишневому були розташовані склади з БК. Оце основна причина, а не тільки те, що розташували склади з БК. Основний момент —чому військова контррозвідка допустила сценарії, які зараз відбуваються: знищення складів і численні людські жертви.
Удар по Вишневому не можна розглядати як одиничний епізод. Це вписується у ширший контекст, коли російські спецслужби демонструють обізнаність щодо українських військових об’єктів, фахівців та інфраструктури, пов’язаної з обороною.
Як приклад, згадаю цілеспрямовану атаку ворожих БПЛА на будинок радника міністра оборони України, відомого експерта з радіоелектронної боротьби (РЕБ) та зв’язку Сергія Бескрестнова (позивний “Флеш”). Постраждалий дивом залишився живий. Він отримав травми та був госпіталізований до лікарні. Його стан оцінювали як стабільний.
Виникає цілком логічне запитання щодо наявності у окупантів інформації про місце проживання радника міністра оборони. Це спеціаліст високого профілю, таких одиниці. Якщо спецслужби противника знають не тільки місце проживання, а й графік його пересування, то в мене питань ще більше.
Ще один кейс — так званий “голосіївський стрілець”. Попри спроби українських ЗМІ представити його як агента російських спецслужб, ця людина проходила службу в Збройних силах України. За офіційними даними Генерального прокурора України, Васильченков був військовим пенсіонером. У період з 1992 по 2005 рік він проходив службу в лавах Збройних сил України на різних посадах.
І знову питання до військової контррозвідки: яким чином проросійськи налаштована людина проходила службу у лавах ЗСУ? Чому він не став об’єктом оперативної розробки співробітників СБУ? Ці питання стають ще гострішими з огляду на чисельність Служби безпеки України.
Нагадаю, у 2025 році президент України підписав закон, який збільшив штат відомства. В особливий період (під час війни): гранична чисельність становить до 41 000 співробітників. У мирний час штат має бути скорочено до 37 000 осіб.
Для порівняння, провідні європейські держави утримують значно менші окремі агентства. Так, наприклад, у Великобританії Головна служба внутрішньої безпеки та контррозвідки (МІ5) налічує трохи більше 5 000 співробітників. Служба зовнішньої розвідки (МІ6) має близько 3 600 працівників. Разом вони майже вчетверо менші за СБУ.
У Німеччині Федеральна служба захисту конституції (ВfV — внутрішня безпека) має приблизно 4 200 співробітників. Федеральна розвідувальна служба (ВND — зовнішня розвідка) налічує близько 6 500 осіб. У Франції Головне управління внутрішньої безпеки (DGSІ) координує роботу близько 4 500–5 000 працівників.
Окремо звертаю увагу на російські Теlеgrаm-канали, які після таких ударів посилаються на українські відкриті джерела, зокрема судові рішення. Це створює одразу дві проблеми: по-перше, ворог може отримувати або підтверджувати інформацію про місця розташування об’єктів; по-друге, ворог може використовувати ці дані для інформаційно-психологічних операцій проти України.
Як приклад згадаю про публікації російських пабліків щодо рішення українського суду, де фігурує ДП “Завод 410 ЦА” у Києві. У судовому документі, на який посилаються російські джерела, йдеться про факт знищення 4 липня 2025 року місця тимчасового зберігання боєприпасів військової частини на території цього заводу внаслідок влучання ворожого БПЛА типу Shаhеd.
У документі також зазначено, що, крім боєприпасів до стрілецької зброї, там зберігалися боєприпаси великих калібрів, що у матеріалах справи названо грубим порушенням вимог безпеки та наказів вищого командування.
Крім того, у справі фігурує, що після попереднього удару 17 червня 2025 року були організовані заходи з переміщення майна: частину підготували або вивезли, однак повторне ураження 4 липня сталося раніше, ніж цей процес завершили. У матеріалах також ідеться, що логістичні дії проводилися, але не вистачало транспорту, спеціальних засобів, водіїв та особового складу. Окремо суд зазначає, що територія ДП “Завод 410 ЦА” використовувалася військовою частиною з 2022 року.
На моє переконання, сама наявність чутливої інформації у відкритих судових документах потребує реакції з боку держави.
Український суд фактично дав можливість окупантам розуміти місця розташування складів з БК, а головне — дав можливість проводити інформаційно-психологічні операції зі звинуваченням України в порушенні правил і норм ведення війни. Це дуже серйозна проблема.
Розташування складів з БК, особового складу чи техніки в місцях концентрації цивільного населення противник може використовувати як аргумент у своїй інформаційній пропаганді. Саме тому, удар по Вишневому мав не лише військову мету.
Чому окупанти вдарили по Вишневому? Ворог прекрасно розумів, що буде вторинна детонація, яка призведе до загибелі цивільного населення. Але всі спроби звинуватити країну-окупанта в ударах по цивільній інфраструктурі окупанти потім будуть нівелювати самим фактом розташування складів з БК безпосередньо в міській забудові. Тобто, за задумом росіян, це вже вдарить бумерангом по українській стороні.
Я переконаний, що такі удари є багатовекторними. По-перше — знищення складів або військового майна. По-друге — жертви серед цивільного населення. Третій — створення соціальної напруги всередині України. Четвертий — спроба звинуватити українську сторону в порушенні правил і норм ведення війни. П’ятий — провокування конфлікту всередині українського силового блоку.
Додаткову проблему створюють публічні коментарі посадовців, якщо вони підтверджують чутливі деталі, які потім можуть бути використані ворогом. Одразу після початку вибухів у Вишневому голова МВС України Клименко повідомив у своєму Теlеgrаm-каналі: “Складна ситуація на Київщині… У Вишневому через загрозу повторної детонації ми розпочали евакуацію жителів із небезпечної території”.
Якщо посадовець коментує такі події й фактично підтверджує вторинну детонацію, це може створювати штучний конфлікт між представниками силового блоку. Примітно, що Генеральний штаб ЗСУ миттєво відреагував на ці заяви і наголосив, що об’єкт не підпорядковувався військовим, оскільки чинне розпорядження Головнокомандувача суворо забороняє розміщувати армійські арсенали поруч із житловою забудовою.
Утім проблема не обмежується Вишневим чи заводом №410. У відкритому доступі можуть залишатися дані про компанії, які виконують оборонні замовлення, виробництва БПЛА, ремонтні бази, приватні оборонні підприємства та навіть людей, які там працюють.
П’ятий рік війни. Окупанти б’ють вибірково по підприємствах, виробництвах БПЛА, ремонтних базах, тому що інформація є у відкритих джерелах. Російські пабліки іноді прямо пишуть, хто де проживає з генеральних конструкторів тих чи інших оборонних підприємств, і напряму попереджають: мовляв, ми будемо бити по житловому будинку, сусіди, виїжджайте.
Я вважаю, що це свідчить про відсутність належного контррозвідувального режиму.
У цьому контексті варто згадати й інші кейси, які демонструють проблеми зі спецперевірками. Серед них — історія з Арестовичем. Звертаю увагу, що лише після моїх публікацій було прийнято рішення про відставку Арестовича. Зауважу, він проходив спецперевірку СБУ.
Крім того варто нагадати і про Олексія Філіпова — колишнього російського офіцера, який був інфільтрований російськими спецслужбами в середовище, пов’язане з “Азовом”, і також пройшов спецперевірку.
Російське “опозиційне” видання “Медуза” наводить спогади Філіпова щодо спецперевірки СБУ. “Ближче надвечір … приїхали співробітники Служби безпеки України. Філіппов знову повторив, що він на боці українців і готовий воювати. Переночувати його відвезли до квартири на околиці містечка, а вранці він у супроводі співробітника СБУ електричкою поїхав до Києва. Там його зустріли працівники Київського управління служби….Усі перевірки Філіппов пройшов. По Києву пересувався бсолютно вільно, мешкав у готелі”.
Аналітичний відділ ГІ “Права Справа” провів власну спецперевірку Філіпова і я мав зустріч з керівництвом СБУ з цього приводу. У підсумку Філіпову дали можливість “виломитися” з України, пояснюючи своє рішення небажанням йти на конфлікт зі структурами наближеними до тодішнього міністра МВС України Авакова.
Третій приклад— Олександр Морозов, російський політтехнолог, який позиціонував себе як “жертва путінського режиму”. Він фактично очолював громадську організацію “Батальйонне братство”. Мітинги організації, зокрема під Адміністрацією Президента у лютому 2015 року, активно використовувалися російськими телеканалами як картинка для дестабілізації ситуації в Україні. Примітно, що він так само пройшов спецперевірку СБУ і лише після оприлюднення мною інформації про його зв”язки зі спецслужбами країни-окупанта було прийнято рішення про його депортацію з України. 31 березня 2015 року СБУ депортувала російського політтехнолога та члена правління Батальйонного братства» Олександра Морозова до Росії з забороною в’їзду на 5 років.
Усі ці історії — від ударів по складах і підприємствах до питань спецперевірок окремих осіб — ведуть до одного висновку: Україні потрібно переглядати не лише правила розміщення військового майна, а й увесь характер діяльності контррозвідувальних органів
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Анатомія диверсії у Вишневому: як вибухи під Києвом підтвердили системний збій контррозвідки арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaЄвропарламент прямо вимагає від української влади скасувати незаконні санкції проти Петра Порошенка – адвокат Головань
Go to prm.ua
Європейський парламент прямо вимагає від української влади скасувати незаконні санкції проти Петра Порошенка.
Про це написав адвокат Ігор Головань в блозі на УП.
“Відповідно до Конституції України: президент є гарантом реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору. Кабінет Міністрів забезпечує реалізацію стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору”, – нагадав адвокат.
“Відповідь на питання, наскільки успішно Президент гарантує, а Кабмін забезпечує, знаходимо у свіжій резолюції Європарламенту, якраз присвяченій питанням вступу України до ЄС. Європарламент закликає українську владу утриматися від політично мотивованих судових переслідувань; не запроваджувати персональні санкції проти представників опозиції; не запроваджувати персональні санкції проти лідерів громадянського суспільства, оскільки така практика підриває демократичні стандарти і суспільну довіру”, – підкреслив Головань.
“Європейці вже не натякають. Прямо вимагають, називаючи речі своїми іменами. І якщо наша влада не прислухається, перед нашим носом цілком можуть грюкнути європейськими дверима”, – зазначив він.
“Найближчого іспиту довго чекати не доведеться. 10 липня Верховний Суд має проголосити рішення у справі про скасування прямо згаданих у резолюції персональних санкцій проти Петра Порошенка”, – зазначив адвокат.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Європарламент прямо вимагає від української влади скасувати незаконні санкції проти Петра Порошенка – адвокат Головань арреаrеd fіrst оn Прямий.
Про це написав адвокат Ігор Головань в блозі на УП.
“Відповідно до Конституції України: президент є гарантом реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору. Кабінет Міністрів забезпечує реалізацію стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору”, – нагадав адвокат.
“Відповідь на питання, наскільки успішно Президент гарантує, а Кабмін забезпечує, знаходимо у свіжій резолюції Європарламенту, якраз присвяченій питанням вступу України до ЄС. Європарламент закликає українську владу утриматися від політично мотивованих судових переслідувань; не запроваджувати персональні санкції проти представників опозиції; не запроваджувати персональні санкції проти лідерів громадянського суспільства, оскільки така практика підриває демократичні стандарти і суспільну довіру”, – підкреслив Головань.
“Європейці вже не натякають. Прямо вимагають, називаючи речі своїми іменами. І якщо наша влада не прислухається, перед нашим носом цілком можуть грюкнути європейськими дверима”, – зазначив він.
“Найближчого іспиту довго чекати не доведеться. 10 липня Верховний Суд має проголосити рішення у справі про скасування прямо згаданих у резолюції персональних санкцій проти Петра Порошенка”, – зазначив адвокат.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Європарламент прямо вимагає від української влади скасувати незаконні санкції проти Петра Порошенка – адвокат Головань арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaЗа крок до власного “щита”: перспективи та потенційні загрози локалізації антибалістичної зброї в Україні
Go to prm.ua
Під час пресконференції на полях саміту НАТО в Анкарі президент США Дональд Трамп заявив, що Вашингтон готовий надати Україні ліцензію на виробництво ракет для систем Раtrіоt.
За словами Трампа, після передачі ліцензії Київ уже не зможе дорікати Вашингтону недостатньою кількістю допомоги, адже зможе виробляти ракети самостійно. Водночас Трамп визнав, що виробника систем Раtrіоt ще не поінформували про це рішення, але висловив упевненість, що питання буде врегульовано.
Варто зауважити, що заява Дональда Трампа про можливу передачу Україні ліцензії на виробництво ракет для Раtrіоt може бути не лише практичним рішенням, а й політичним сигналом. Такий крок варто розглядати як елемент військово-політичного тиску на Росію.Такою заявою США вибивають останній важіль тиску РФ на Україну — балістику.
Україна, і Росія розуміють, що навколо теми війни посилюється політичний тиск. Тому заява про ліцензію може стосуватися не стільки негайного запуску виробництва, скільки історичної перспективи та подальших кроків США щодо зміцнення української обороноздатності.
Практичне розгортання такого виробництва швидким бути не може. Йдеться про повний виробничий цикл, компоненти, а також захищений майданчик, який має бути прикритий системами ППО або розміщений глибоко під землею.
Це потребує часу. До пів року мінімум.
Водночас я не виключаю, що під заявою про передачу ліцензії Україні може матися на увазі не розміщення виробництва саме на українській території. Найбільш імовірним варіантом є Польща. Це найбільш вірогідна ситуація — розміщення виробництва в Польщі. Все ж таки це країна НАТО, її територія не під ударами російської балістики, а логістика дозволяє досить швидко перекидати в Україну антибалістичні ракети.
Нагадаю, наприкінці травня 2026 року Державний департамент США надав попередній дозвіл Польщі на розгортання виробництва ракет-перехоплювачів для американських комплексів МІМ-104 Раtrіоt. Йдеться про РАС-3 МSЕ — антибалістичні ракети, які здатні перехоплювати балістичні цілі методом прямого кінетичного удару. Випуск планують організувати в межах консорціуму польських оборонних підприємств. Зокрема компаній, що входять до групи Роlskа Gruра Zbrоjеnіоwа.
На мою думку, варто виділити два аспекти цієї заяви. Перший — військово-політичний тиск на Росію. Другий — демонстрація того, що Трамп публічно займає проукраїнську позицію і готовий піти на передачу Україні ліцензії.
Однак, у цьому рішенні можуть бути й ризики для України.
Звертаю увагу на слова Трампа про те, що після передачі ліцензії Київ уже не зможе “дорікати Вашингтону недостатньою допомогою”. На мою думку, це дасть можливість США перекласти відповідальність за дефіцит антибалістичних ракет на саму Україну.
США передали ліцензію — і їх уже не цікавить, скільки український ВПК випустив: сто, двісті чи триста. США прекрасно розуміють обмежені можливості виробництва. Але з іншого боку, вони вибивають риторику Зеленського щодо постійних звинувачень на адресу США. Більше українській стороні аргументувати буде нічим.
Проблема в тому, що навіть США мають обмежені можливості виробництва таких ракет, а Україні для повноцінного прикриття від масованих ударів потрібні значно більші обсяги.
Річний обсяг виробництва основних протибалістичних ракет-перехоплювачів РАС-3 МSЕ для ЗРК Раtrіоt у США на сьогодні становить близько 600–620 одиниць на рік. У 2025 році компанія-виробник продемонструвала рекордні темпи та передала замовникам 620 ракет. Варто зауважити, що показник зріс на 60% порівняно з 2023 роком, коли випускали по 380 одиниць. Наразі завдяки додатковому фінансуванню оборонного сектору та новому контракту Пентагону на $4,7 млрд, компанія Lосkhееd Маrtіn випереджає графік і планує вийти на обсяг 750 ракет на рік уже до 2027 року (початковий план передбачав 650 одиниць).
Звертаю увагу, що цикл створення однієї ракети РАС-3 МSЕ є дуже тривалим і займає від 23 до 25 місяців. Головною проблемою залишається дефіцит високотехнологічних компонентів від субпідрядників, зокрема головок самонаведення (виробництва Воеіng) та твердопаливних ракетних двигунів від L3Наrrіs. Саме через нестачу цих деталей США раніше не змогли оперативно наростити ліцензійний випуск Раtrіоt на заводах Міtsubіshі Неаvy Іndustrіеs у Японії.
Утім нам потрібно до 300 ракет на місяць, щоб перехоплювати 150 російських ракет.
Справа утім, що за інформацією Головного управління розвідки МОУ, у 2026 році військово-промисловий комплекс країни-окупанта планує поставити до 700 балістичних ракет 9М723 для ОТРК “Іскандер” — стільки ж, як і минулого року. Щомісячні темпи виробництва цих ракет залишаються на рівні 55-60 одиниць.
Крім того, за даними ГУР МОУ, ворог більш ніж удвічі збільшив виробництво ударних ракет РМ-48У для ЗРС типу С-300ПМ/С-400, які окупанти застосовують для ударів по наземних цілях. У 2026 році заплановано випуск понад 480 таких ракет, тоді як у 2025 році цей показник становив понад 200 одиниць. Наразі щомісячні темпи їхнього виробництва становлять до 50 штук.
Цього року Росія також планує поставити до 60 аеробалістичних ракет “Кинджал”.
І, відповідно, якщо США передають Україні ліцензію, вони можуть сказати: “ми вам дали можливість виробляти, тепер це ваша відповідальність”.
Передача ліцензії може бути важливим кроком для майбутнього, однак вона не вирішить проблему дефіциту ракет швидко і не замінить поточну потребу України в готових засобах протиракетної оборони.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst За крок до власного “щита”: перспективи та потенційні загрози локалізації антибалістичної зброї в Україні арреаrеd fіrst оn Прямий.
За словами Трампа, після передачі ліцензії Київ уже не зможе дорікати Вашингтону недостатньою кількістю допомоги, адже зможе виробляти ракети самостійно. Водночас Трамп визнав, що виробника систем Раtrіоt ще не поінформували про це рішення, але висловив упевненість, що питання буде врегульовано.
Варто зауважити, що заява Дональда Трампа про можливу передачу Україні ліцензії на виробництво ракет для Раtrіоt може бути не лише практичним рішенням, а й політичним сигналом. Такий крок варто розглядати як елемент військово-політичного тиску на Росію.Такою заявою США вибивають останній важіль тиску РФ на Україну — балістику.
Україна, і Росія розуміють, що навколо теми війни посилюється політичний тиск. Тому заява про ліцензію може стосуватися не стільки негайного запуску виробництва, скільки історичної перспективи та подальших кроків США щодо зміцнення української обороноздатності.
Практичне розгортання такого виробництва швидким бути не може. Йдеться про повний виробничий цикл, компоненти, а також захищений майданчик, який має бути прикритий системами ППО або розміщений глибоко під землею.
Це потребує часу. До пів року мінімум.
Водночас я не виключаю, що під заявою про передачу ліцензії Україні може матися на увазі не розміщення виробництва саме на українській території. Найбільш імовірним варіантом є Польща. Це найбільш вірогідна ситуація — розміщення виробництва в Польщі. Все ж таки це країна НАТО, її територія не під ударами російської балістики, а логістика дозволяє досить швидко перекидати в Україну антибалістичні ракети.
Нагадаю, наприкінці травня 2026 року Державний департамент США надав попередній дозвіл Польщі на розгортання виробництва ракет-перехоплювачів для американських комплексів МІМ-104 Раtrіоt. Йдеться про РАС-3 МSЕ — антибалістичні ракети, які здатні перехоплювати балістичні цілі методом прямого кінетичного удару. Випуск планують організувати в межах консорціуму польських оборонних підприємств. Зокрема компаній, що входять до групи Роlskа Gruра Zbrоjеnіоwа.
На мою думку, варто виділити два аспекти цієї заяви. Перший — військово-політичний тиск на Росію. Другий — демонстрація того, що Трамп публічно займає проукраїнську позицію і готовий піти на передачу Україні ліцензії.
Однак, у цьому рішенні можуть бути й ризики для України.
Звертаю увагу на слова Трампа про те, що після передачі ліцензії Київ уже не зможе “дорікати Вашингтону недостатньою допомогою”. На мою думку, це дасть можливість США перекласти відповідальність за дефіцит антибалістичних ракет на саму Україну.
США передали ліцензію — і їх уже не цікавить, скільки український ВПК випустив: сто, двісті чи триста. США прекрасно розуміють обмежені можливості виробництва. Але з іншого боку, вони вибивають риторику Зеленського щодо постійних звинувачень на адресу США. Більше українській стороні аргументувати буде нічим.
Проблема в тому, що навіть США мають обмежені можливості виробництва таких ракет, а Україні для повноцінного прикриття від масованих ударів потрібні значно більші обсяги.
Річний обсяг виробництва основних протибалістичних ракет-перехоплювачів РАС-3 МSЕ для ЗРК Раtrіоt у США на сьогодні становить близько 600–620 одиниць на рік. У 2025 році компанія-виробник продемонструвала рекордні темпи та передала замовникам 620 ракет. Варто зауважити, що показник зріс на 60% порівняно з 2023 роком, коли випускали по 380 одиниць. Наразі завдяки додатковому фінансуванню оборонного сектору та новому контракту Пентагону на $4,7 млрд, компанія Lосkhееd Маrtіn випереджає графік і планує вийти на обсяг 750 ракет на рік уже до 2027 року (початковий план передбачав 650 одиниць).
Звертаю увагу, що цикл створення однієї ракети РАС-3 МSЕ є дуже тривалим і займає від 23 до 25 місяців. Головною проблемою залишається дефіцит високотехнологічних компонентів від субпідрядників, зокрема головок самонаведення (виробництва Воеіng) та твердопаливних ракетних двигунів від L3Наrrіs. Саме через нестачу цих деталей США раніше не змогли оперативно наростити ліцензійний випуск Раtrіоt на заводах Міtsubіshі Неаvy Іndustrіеs у Японії.
Утім нам потрібно до 300 ракет на місяць, щоб перехоплювати 150 російських ракет.
Справа утім, що за інформацією Головного управління розвідки МОУ, у 2026 році військово-промисловий комплекс країни-окупанта планує поставити до 700 балістичних ракет 9М723 для ОТРК “Іскандер” — стільки ж, як і минулого року. Щомісячні темпи виробництва цих ракет залишаються на рівні 55-60 одиниць.
Крім того, за даними ГУР МОУ, ворог більш ніж удвічі збільшив виробництво ударних ракет РМ-48У для ЗРС типу С-300ПМ/С-400, які окупанти застосовують для ударів по наземних цілях. У 2026 році заплановано випуск понад 480 таких ракет, тоді як у 2025 році цей показник становив понад 200 одиниць. Наразі щомісячні темпи їхнього виробництва становлять до 50 штук.
Цього року Росія також планує поставити до 60 аеробалістичних ракет “Кинджал”.
І, відповідно, якщо США передають Україні ліцензію, вони можуть сказати: “ми вам дали можливість виробляти, тепер це ваша відповідальність”.
Передача ліцензії може бути важливим кроком для майбутнього, однак вона не вирішить проблему дефіциту ракет швидко і не замінить поточну потребу України в готових засобах протиракетної оборони.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst За крок до власного “щита”: перспективи та потенційні загрози локалізації антибалістичної зброї в Україні арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaЧому Patriot не можуть закрити небо від усіх балістичних ракет
Go to prm.ua
Ворог не вичерпав увесь свій запас під час попередньої атаки в ніч на четвер.
На жаль, мій прогноз справдився – наступний обстріл не забарився. Причому ракетами, а не “Шахедами”.
Тут на всю цю свору ніяких Раtrіоt не вистачить.
Минулого разу було 28 балістичних ракет. Цього разу – близько 29.
Беремо для простоти 50 балістичних ракет загалом у двох “порціях” і 2-4 ракети-перехоплювачі на кожну ціль.
Тобто від 100 до 200 ракет РАС-3 лише для оперативної реакції, не кажучи вже про необхідність мати запас. І це тільки для Києва.
У світі, нагадаю, загалом виробляють до 650 таких ракет на рік.
Більше їх просто не стане.
Ходіть до укриттів. На жаль, буде прилітати.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Чому Раtrіоt не можуть закрити небо від усіх балістичних ракет арреаrеd fіrst оn Прямий.
На жаль, мій прогноз справдився – наступний обстріл не забарився. Причому ракетами, а не “Шахедами”.
Тут на всю цю свору ніяких Раtrіоt не вистачить.
Минулого разу було 28 балістичних ракет. Цього разу – близько 29.
Беремо для простоти 50 балістичних ракет загалом у двох “порціях” і 2-4 ракети-перехоплювачі на кожну ціль.
Тобто від 100 до 200 ракет РАС-3 лише для оперативної реакції, не кажучи вже про необхідність мати запас. І це тільки для Києва.
У світі, нагадаю, загалом виробляють до 650 таких ракет на рік.
Більше їх просто не стане.
Ходіть до укриттів. На жаль, буде прилітати.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Чому Раtrіоt не можуть закрити небо від усіх балістичних ракет арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaРосія переходить на реактивні “Шахеди” та вибіркові удари
Go to prm.ua
Росія змінює тактику застосування ударних безпілотників типу “Шахед”. Окупанти дедалі частіше використовують реактивні модифікації дронів, а також переходять від масованих атак до вибіркових ударів по важливих цілях.
Про це заявив радник міністра оборони України Сергій “Флеш” Бескрестнов.
За його словами, зміна тактики стала логічною після того, як українські сили почали збивати 92-96% бензинових “Шахедів” під час атак по обʼєктах у глибокому тилу.
Бескрестнов зазначив, що реактивних “Шахедів” стає дедалі більше. Водночас бензинові безпілотники росіяни й надалі активно застосовують для ударів по прикордонних регіонах і містах.
За його оцінкою, щодня близько 200 таких дронів атакують автозаправні станції, склади, енергетичну інфраструктуру та транспортні об’єкти поблизу кордону.
Радник міністра оборони пояснив, що через близькість до кордону російські війська масово використовують радіокерування на меш-модемах, тому придушення супутникової навігації в таких випадках не дає необхідного ефекту.
Водночас Бескрестнов звернув увагу, що загальна кількість “Шахедів”, які Росія запускає по Україні, останнім часом зменшилася. При цьому він не бачить для цього ані технічних, ані економічних причин і припускає, що частину виробничих потужностей ворог переорієнтував на серійний випуск реактивних версій безпілотників.
За словами “Флеша”, російська армія також переходить від тактики масованих ударів до ретельно підготовлених атак. Перед запуском дронів окупанти проводять багаторівневу розвідку, вивчають роботу українських систем РЕБ, радіолокаційних станцій і ППО, визначають маршрути обходу засобів перехоплення та застосовують безпілотники модифікації “Сікер”, здатні самостійно захоплювати цілі.
Раніше повідомлялося, що в ніч на 6 липня Росія завдала масованого ракетного удару по Києву. Перші повідомлення про вибухи з’явилися близько 2:00 ночі. Внаслідок атаки постраждали Голосіївський, Подільський, Дарницький та Оболонський райони столиці. Є загиблі та десятки поранених.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
Тhе роst Росія переходить на реактивні “Шахеди” та вибіркові удари арреаrеd fіrst оn Прямий.
Про це заявив радник міністра оборони України Сергій “Флеш” Бескрестнов.
За його словами, зміна тактики стала логічною після того, як українські сили почали збивати 92-96% бензинових “Шахедів” під час атак по обʼєктах у глибокому тилу.
Бескрестнов зазначив, що реактивних “Шахедів” стає дедалі більше. Водночас бензинові безпілотники росіяни й надалі активно застосовують для ударів по прикордонних регіонах і містах.
За його оцінкою, щодня близько 200 таких дронів атакують автозаправні станції, склади, енергетичну інфраструктуру та транспортні об’єкти поблизу кордону.
Радник міністра оборони пояснив, що через близькість до кордону російські війська масово використовують радіокерування на меш-модемах, тому придушення супутникової навігації в таких випадках не дає необхідного ефекту.
Водночас Бескрестнов звернув увагу, що загальна кількість “Шахедів”, які Росія запускає по Україні, останнім часом зменшилася. При цьому він не бачить для цього ані технічних, ані економічних причин і припускає, що частину виробничих потужностей ворог переорієнтував на серійний випуск реактивних версій безпілотників.
За словами “Флеша”, російська армія також переходить від тактики масованих ударів до ретельно підготовлених атак. Перед запуском дронів окупанти проводять багаторівневу розвідку, вивчають роботу українських систем РЕБ, радіолокаційних станцій і ППО, визначають маршрути обходу засобів перехоплення та застосовують безпілотники модифікації “Сікер”, здатні самостійно захоплювати цілі.
Раніше повідомлялося, що в ніч на 6 липня Росія завдала масованого ракетного удару по Києву. Перші повідомлення про вибухи з’явилися близько 2:00 ночі. Внаслідок атаки постраждали Голосіївський, Подільський, Дарницький та Оболонський райони столиці. Є загиблі та десятки поранених.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
Тhе роst Росія переходить на реактивні “Шахеди” та вибіркові удари арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaВід “маршу справедливості” до нової Смути: Чи є передумови для появи нової військової опозиції?
Go to prm.ua
В російській армії накопичується невдоволення через “м’ясні штурми”, катування солдатів командуванням та самогубні накази. Прикладом став публічний демарш ексвійськового Олександра Луніна, який відкрито погрожував Путіну новим військовим бунтом.
Поява цих відеозвернень викликала в українських ЗМІ асоціації з подіями 2023 року, коли засновник ПВК “Вагнер” Євген Пригожин організував так званий “марш справедливості”.
Утім події червня 2023 року не варто сприймати як справжню спробу заколоту проти Путіна. Мовиться про те, що так званий “марш справедливості” є чітко спланованою багатовекторною операцією російських спецслужб (насамперед ФСБ), спрямованою на вирішення внутрішніх та зовнішніх завдань Кремля.
Це не була ініціатива самого Пригожина. Пригожин ніколи не був самостійним гравцем в російській політиці. Пригожин є продуктом російських спецслужб. Він людина, яка була частиною найближчого оточення Путіна. За ним стояли Кірієнко та інші посадові особи. Тому говорити про якусь самостійність Пригожина не доводилось й не доводиться.
Звертаю увагу, що тривале публічне протистояння між Пригожиним і керівництвом міноборони рф (Шойгу та Герасимовим) від самого початку координувалося російськими спецслужбами. Саме через його публічні заяви російське суспільство поступово готували до кадрових змін у військовому керівництві.
Після провалу початкового етапу повномасштабної війни Кремлю було необхідно знайти винних за невдачі на фронті та одночасно не допустити появи реальної військової опозиції.
Примітно, що у звіті Інституту вивчення війни (ІSW) за 12 березня 2023 року зазначається, що Путін нібито шукав “цапів-відбувайлів”, на яких зможе покласти провину за провали росії у війні проти України . І одним із таких “цапів”, на думку представників ІSW , мав би стати Пригожин.
Натомість ніякого конфлікту не існувало. І заяви Інституту вивчення війни не вперше завідчили про повне нерозуміння ситуації його так званими аналітиками. Саме щоби унеможливити появу військової опозиції, і був спровокований так званий “марш справедливості”.
Кремль використав марш Пригожина як лакмусовий папірець, щоб виявити прихованих ворогів і ненадійних елементів усередині міноборони рф, спецслужб та серед цивільних еліт. Події дозволили провести масштабну чистку в лавах збройних сил рф, прибравши або ізолювавши генералів, які виявляли нелояльність або підтримували критику Шойгу (зокрема, генерала Суровікіна).
Ця операція російських спецслужб мала на меті дезінформувати українську сторону та західну розвідку щодо “розколу” всередині військово-політичного керівництва росії, намагаючись спровокувати на передчасні або помилкові кроки на фронті. Крім того, інсценований бунт дозволив Кремлю безболісно ліквідувати автономію ПВК “Вагнер”, перепідпорядкувати бійців міністерству оборони та перевести африканські активи під пряме керівництво ГРУ та ФСБ.
Зауважу, що наразі імовірність успішного військового чи олігархічного заколоту проти Володимира Путіна оцінюється як низька, хоча всередині російської системи наростають приховані лінії напруги. Натомість Кремль у відповідь безпрецедентно посилив заходи безпеки, а потенційні внутрішні загрози жорстко зачищаються. Путін регулярно проводить ротації та арешти у вищому військовому керівництві (наприклад, ізоляція оточення Сергія Шойгу), щоб ніхто не встиг сформувати коаліцію для перевороту.
Бізнесмени та топчиновники незадоволені ізоляцією та санкціями, але паралізовані страхом. Більшість представників так званої “еліти” вважають за краще просто чекати на природну смерть диктатора, оскільки будь-які дії проти нього несуть смертельний ризик. Силова машина миттєво реагує на найменші ознаки нелояльності, що унеможливлює таємну організацію змови.
Загальний консенсус аналітиків, зафіксований у звітах ВВС, зводиться до того, що хоча нервозність серед російських еліт висока, говорити про реальну екзистенційну загрозу режиму прямо зараз передчасно. Силовий апарат контролює ситуацію всередині країни.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Від “маршу справедливості” до нової Смути: Чи є передумови для появи нової військової опозиції? арреаrеd fіrst оn Прямий.
Поява цих відеозвернень викликала в українських ЗМІ асоціації з подіями 2023 року, коли засновник ПВК “Вагнер” Євген Пригожин організував так званий “марш справедливості”.
Утім події червня 2023 року не варто сприймати як справжню спробу заколоту проти Путіна. Мовиться про те, що так званий “марш справедливості” є чітко спланованою багатовекторною операцією російських спецслужб (насамперед ФСБ), спрямованою на вирішення внутрішніх та зовнішніх завдань Кремля.
Це не була ініціатива самого Пригожина. Пригожин ніколи не був самостійним гравцем в російській політиці. Пригожин є продуктом російських спецслужб. Він людина, яка була частиною найближчого оточення Путіна. За ним стояли Кірієнко та інші посадові особи. Тому говорити про якусь самостійність Пригожина не доводилось й не доводиться.
Звертаю увагу, що тривале публічне протистояння між Пригожиним і керівництвом міноборони рф (Шойгу та Герасимовим) від самого початку координувалося російськими спецслужбами. Саме через його публічні заяви російське суспільство поступово готували до кадрових змін у військовому керівництві.
Після провалу початкового етапу повномасштабної війни Кремлю було необхідно знайти винних за невдачі на фронті та одночасно не допустити появи реальної військової опозиції.
Примітно, що у звіті Інституту вивчення війни (ІSW) за 12 березня 2023 року зазначається, що Путін нібито шукав “цапів-відбувайлів”, на яких зможе покласти провину за провали росії у війні проти України . І одним із таких “цапів”, на думку представників ІSW , мав би стати Пригожин.
Натомість ніякого конфлікту не існувало. І заяви Інституту вивчення війни не вперше завідчили про повне нерозуміння ситуації його так званими аналітиками. Саме щоби унеможливити появу військової опозиції, і був спровокований так званий “марш справедливості”.
Кремль використав марш Пригожина як лакмусовий папірець, щоб виявити прихованих ворогів і ненадійних елементів усередині міноборони рф, спецслужб та серед цивільних еліт. Події дозволили провести масштабну чистку в лавах збройних сил рф, прибравши або ізолювавши генералів, які виявляли нелояльність або підтримували критику Шойгу (зокрема, генерала Суровікіна).
Ця операція російських спецслужб мала на меті дезінформувати українську сторону та західну розвідку щодо “розколу” всередині військово-політичного керівництва росії, намагаючись спровокувати на передчасні або помилкові кроки на фронті. Крім того, інсценований бунт дозволив Кремлю безболісно ліквідувати автономію ПВК “Вагнер”, перепідпорядкувати бійців міністерству оборони та перевести африканські активи під пряме керівництво ГРУ та ФСБ.
Зауважу, що наразі імовірність успішного військового чи олігархічного заколоту проти Володимира Путіна оцінюється як низька, хоча всередині російської системи наростають приховані лінії напруги. Натомість Кремль у відповідь безпрецедентно посилив заходи безпеки, а потенційні внутрішні загрози жорстко зачищаються. Путін регулярно проводить ротації та арешти у вищому військовому керівництві (наприклад, ізоляція оточення Сергія Шойгу), щоб ніхто не встиг сформувати коаліцію для перевороту.
Бізнесмени та топчиновники незадоволені ізоляцією та санкціями, але паралізовані страхом. Більшість представників так званої “еліти” вважають за краще просто чекати на природну смерть диктатора, оскільки будь-які дії проти нього несуть смертельний ризик. Силова машина миттєво реагує на найменші ознаки нелояльності, що унеможливлює таємну організацію змови.
Загальний консенсус аналітиків, зафіксований у звітах ВВС, зводиться до того, що хоча нервозність серед російських еліт висока, говорити про реальну екзистенційну загрозу режиму прямо зараз передчасно. Силовий апарат контролює ситуацію всередині країни.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Від “маршу справедливості” до нової Смути: Чи є передумови для появи нової військової опозиції? арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaПроти волі Гітлера і Сталіна: Як гартувалася українська державність
Go to prm.ua
Рано вранці 30 червня 1941 р. у Львові відбулися Народні збори, на яких було одностайно прийнято Акт відновлення Української Держави. На Князівській горі було підняте український національний прапор, а Львівська радіостанція повідомила про Державницький Акт населення України. Православне та греко-католицьке духовенство підтримало Акт і закликало українців об’єднатися задля розбудови незалежної держави.
Національні Збори, на яких було проголошено Акт, обрали головою новоствореного Державного Правління Ярослава Стецька – активного діяча ОУН, одного із найближчих соратників Степана Бандери.
На Східну Україну звістку про відновлення Української держави понесли 6 тисяч націоналістів-бандерівців, яких розділили на три похідні групи. Перед ними стояло завдання творити українську адміністрацію та осередки ОУН. Найбільший осередок був на Дніпропетровщині (5 тисяч осіб), Кіровоградщині (1100 осіб), а також на Донбасі і в Криму. Ми наводимо повний текст Акту відновлення Української Держави:
АКТ ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
1. Волею українського народу, Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України.
Організація Українських Націоналістів, яка під проводом її Творця й Вождя Євгена Коновальця вела в останніх десятиліттях кровавого московсько-большевицького поневолення завзяту боротьбу за свободу, взиває весь український нарід не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Українська Суверенна Держава.
Суверенна Українська Влада запевнить українському народові лад і порядок, усесторонній розвиток усіх його сил та заспокоєння всіх його потреб.
2. На західних землях України твориться Українська Влада, яка підпорядкується Українському Національному Урядові, що створиться у столиці України – Києві з волі українського народу.
3. Відновлена Українська Держава буде тісно співдіяти з Націонал-Соціалістичною Велико-Німеччиною, що під проводом Адольфа Гітлера творить новий лад в Європі й світі та допомагає українському народові визволитися з-під московської окупації.
Українська Національна Революційна Армія, що творитиме на українській землі, боротись дальше спільно з Союзною німецькою армією проти московської окупації за Суверенну Соборну Українську Державу і новий лад у цілому світі.
Хай живе Суверенна Соборна Українська Держава, хай живе Організація Українських Націоналістів, хай живе Провідник Організації Українських Націоналістів Степан Бандера! Слава Україні! Героям Слава!
В сучасних формулюваннях основний зміст Акту наступний. ОУН під проводом Степана Бандери проголошує відновлення незалежної Української Держави на Західній Україні. Основною метою є розповсюдження державності на всі землі України і створення повноцінної держави зі столицею у Києві. Ця держава покликана забезпечити українцям повноцінний розвиток і задовільнення всіх його потреб. Все це – зрозумілі речі, які у сучасного громадянина України не викликають заперечень. Заперечення традиційно викликає те, що союзником у боротьбі за державність проголошується гітлерівська Німеччина. На факті цього союзництва дуже часто спекулюють антиукраїнські сили, використовуючи його окремо від історичного і політичного контексту. Тож давайте розглянемо цей момент.
По-перше, Радянський Союз, який іноді зображують оплотом антифашизму, до війни на вищому рівні мав «теплі стосунки» з Гітлером. 23 серпня 1939 року під час зустрічі з Ріббентропом в Кремлі Сталін виголосив тост: «Я знаю, як німецький народ любить свого фюрера. Я хотів би тому випити за його здоров’я». Наступний тост Сталін підняв за Гіммлера, за «людину, яка забезпечує безпеку німецької держави». Пізніше Ріббентроп згадував: «Я почував себе в Кремлі, як серед старих партійних товаришів». За цими тостами стояла реальна співпраця двох режимів. Наприклад, до 20 тисяч офіцерів Вермахту пройшли бойову підготовку на радянських танкодромах і авіабазах. А німецько-радянський договір про дружбу і кордони від 29 вересня 1939 року розглядав розчленування Польщі «як надійний фундамент для подальшого розвитку дружніх відносин між своїми народами». Так що закидати ОУН пронімецьку орієнтацію треба лише після відповідного закиду в бік СРСР. Або треба просто зрозуміти, що війна- є війна. Війна, як відомо, є продовженням політики іншими засобами. А політика сентиментів не знає: в ній є лише вічні інтереси і тимчасові союзники.
По-друге, орієнтація ОУН на режим Гітлера була дійсно лише тактичним ходом. Дозволимо собі об’ємну цитату зі спогадів Степана Бандери. «Було ясно, що у відношенні до гітлерівської Німеччини не можна було сподіватися на успішність переговорів, ставлення вимог, переконувань тощо. Такі заходи були заздалегідь засуджені на неуспішність і могли мати значення тільки тактичних заходів, щоб мати й такі козирі і щоб приховати підготовку до дії по іншій лінії. Справжня ж самостійницька політика мусіла йти шляхом доконаних фактів, власної ініціативи, не оглядаючись на політику Німеччини, а коли треба, то й виразно проти неї». Питання відносин між Україною та Німеччиною, за висловом Степана Бандери, «мусіло залежати тільки від одного: як поставиться Німеччина до державної суверенності України».
Ту саму позицію обстоював і Ярослав Стецько, який особисто виголошував Державницький Акт. «Україна була покликана сказати своє слово: вона за інший, за новий лад в Європі, лад суверенних держав на руїнах російської імперії і кожної імперії, яка б прагнула встановлятися на Сході Європи і в поневоленій Росією Азії… Якщо ж при нагоді проголошення державності… унаявниться незмінна колоніальна політика Німеччини – тим краще для мобілізації другого – тим разом – протинімецького фронту» – писав Ярослав Стецько у своїх спогадах.
По-третє, проголошення Державницького Акту було здійснено прямо всупереч Німеччині. Якби проголошення Української Держави було на руку гітлерівцям, Степан Бандера, Ярослав Стецько і ще 300 членів ОУН не були б заарештовані гестапо 15 вересня 1941. А слідом за цим Гітлер видав наказ знищити бандерівський рух. А у пізнішому звіті про події в Україні говорилося: «Захоплені друковані матеріали та зізнання заарештованих в між часі різних людей Бандери доказують ще раз, що є неможливим притягнути членів організації Бандери до якоїсь позитивної співпраці з німецькими чинниками. Залишається тільки вирішений шлях безпощадного винищення тієї організації».
Отже, з огляду на викладені вище аргументи, можна зробити такий висновок. Державницький Акт 30 червня 1941 року свідчить, що в тій історичній ситуації ОУН була єдиною українською державницькою силою. Тільки ОУН послідовно просувалася до своєї головної мети – створення Української Соборної Самостійної Держави (УССД). «Здобудеш Українську Державу або загинеш у боротьбі за неї» – так говорить перший пункт Декалогу Українського Націоналіста.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Проти волі Гітлера і Сталіна: Як гартувалася українська державність арреаrеd fіrst оn Прямий.
Національні Збори, на яких було проголошено Акт, обрали головою новоствореного Державного Правління Ярослава Стецька – активного діяча ОУН, одного із найближчих соратників Степана Бандери.
На Східну Україну звістку про відновлення Української держави понесли 6 тисяч націоналістів-бандерівців, яких розділили на три похідні групи. Перед ними стояло завдання творити українську адміністрацію та осередки ОУН. Найбільший осередок був на Дніпропетровщині (5 тисяч осіб), Кіровоградщині (1100 осіб), а також на Донбасі і в Криму. Ми наводимо повний текст Акту відновлення Української Держави:
АКТ ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
1. Волею українського народу, Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України.
Організація Українських Націоналістів, яка під проводом її Творця й Вождя Євгена Коновальця вела в останніх десятиліттях кровавого московсько-большевицького поневолення завзяту боротьбу за свободу, взиває весь український нарід не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Українська Суверенна Держава.
Суверенна Українська Влада запевнить українському народові лад і порядок, усесторонній розвиток усіх його сил та заспокоєння всіх його потреб.
2. На західних землях України твориться Українська Влада, яка підпорядкується Українському Національному Урядові, що створиться у столиці України – Києві з волі українського народу.
3. Відновлена Українська Держава буде тісно співдіяти з Націонал-Соціалістичною Велико-Німеччиною, що під проводом Адольфа Гітлера творить новий лад в Європі й світі та допомагає українському народові визволитися з-під московської окупації.
Українська Національна Революційна Армія, що творитиме на українській землі, боротись дальше спільно з Союзною німецькою армією проти московської окупації за Суверенну Соборну Українську Державу і новий лад у цілому світі.
Хай живе Суверенна Соборна Українська Держава, хай живе Організація Українських Націоналістів, хай живе Провідник Організації Українських Націоналістів Степан Бандера! Слава Україні! Героям Слава!
В сучасних формулюваннях основний зміст Акту наступний. ОУН під проводом Степана Бандери проголошує відновлення незалежної Української Держави на Західній Україні. Основною метою є розповсюдження державності на всі землі України і створення повноцінної держави зі столицею у Києві. Ця держава покликана забезпечити українцям повноцінний розвиток і задовільнення всіх його потреб. Все це – зрозумілі речі, які у сучасного громадянина України не викликають заперечень. Заперечення традиційно викликає те, що союзником у боротьбі за державність проголошується гітлерівська Німеччина. На факті цього союзництва дуже часто спекулюють антиукраїнські сили, використовуючи його окремо від історичного і політичного контексту. Тож давайте розглянемо цей момент.
По-перше, Радянський Союз, який іноді зображують оплотом антифашизму, до війни на вищому рівні мав «теплі стосунки» з Гітлером. 23 серпня 1939 року під час зустрічі з Ріббентропом в Кремлі Сталін виголосив тост: «Я знаю, як німецький народ любить свого фюрера. Я хотів би тому випити за його здоров’я». Наступний тост Сталін підняв за Гіммлера, за «людину, яка забезпечує безпеку німецької держави». Пізніше Ріббентроп згадував: «Я почував себе в Кремлі, як серед старих партійних товаришів». За цими тостами стояла реальна співпраця двох режимів. Наприклад, до 20 тисяч офіцерів Вермахту пройшли бойову підготовку на радянських танкодромах і авіабазах. А німецько-радянський договір про дружбу і кордони від 29 вересня 1939 року розглядав розчленування Польщі «як надійний фундамент для подальшого розвитку дружніх відносин між своїми народами». Так що закидати ОУН пронімецьку орієнтацію треба лише після відповідного закиду в бік СРСР. Або треба просто зрозуміти, що війна- є війна. Війна, як відомо, є продовженням політики іншими засобами. А політика сентиментів не знає: в ній є лише вічні інтереси і тимчасові союзники.
По-друге, орієнтація ОУН на режим Гітлера була дійсно лише тактичним ходом. Дозволимо собі об’ємну цитату зі спогадів Степана Бандери. «Було ясно, що у відношенні до гітлерівської Німеччини не можна було сподіватися на успішність переговорів, ставлення вимог, переконувань тощо. Такі заходи були заздалегідь засуджені на неуспішність і могли мати значення тільки тактичних заходів, щоб мати й такі козирі і щоб приховати підготовку до дії по іншій лінії. Справжня ж самостійницька політика мусіла йти шляхом доконаних фактів, власної ініціативи, не оглядаючись на політику Німеччини, а коли треба, то й виразно проти неї». Питання відносин між Україною та Німеччиною, за висловом Степана Бандери, «мусіло залежати тільки від одного: як поставиться Німеччина до державної суверенності України».
Ту саму позицію обстоював і Ярослав Стецько, який особисто виголошував Державницький Акт. «Україна була покликана сказати своє слово: вона за інший, за новий лад в Європі, лад суверенних держав на руїнах російської імперії і кожної імперії, яка б прагнула встановлятися на Сході Європи і в поневоленій Росією Азії… Якщо ж при нагоді проголошення державності… унаявниться незмінна колоніальна політика Німеччини – тим краще для мобілізації другого – тим разом – протинімецького фронту» – писав Ярослав Стецько у своїх спогадах.
По-третє, проголошення Державницького Акту було здійснено прямо всупереч Німеччині. Якби проголошення Української Держави було на руку гітлерівцям, Степан Бандера, Ярослав Стецько і ще 300 членів ОУН не були б заарештовані гестапо 15 вересня 1941. А слідом за цим Гітлер видав наказ знищити бандерівський рух. А у пізнішому звіті про події в Україні говорилося: «Захоплені друковані матеріали та зізнання заарештованих в між часі різних людей Бандери доказують ще раз, що є неможливим притягнути членів організації Бандери до якоїсь позитивної співпраці з німецькими чинниками. Залишається тільки вирішений шлях безпощадного винищення тієї організації».
Отже, з огляду на викладені вище аргументи, можна зробити такий висновок. Державницький Акт 30 червня 1941 року свідчить, що в тій історичній ситуації ОУН була єдиною українською державницькою силою. Тільки ОУН послідовно просувалася до своєї головної мети – створення Української Соборної Самостійної Держави (УССД). «Здобудеш Українську Державу або загинеш у боротьбі за неї» – так говорить перший пункт Декалогу Українського Націоналіста.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Проти волі Гітлера і Сталіна: Як гартувалася українська державність арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaГарматне м’ясо в кредит: Чому російський диктатор заявляє про збільшення армії, яка втрачає в Україні тисячі солдатів щодня
Go to prm.ua
Днями російський диктатор заявив, що понад 700 тисяч російських військових зараз воюють в Україні. Також 12 червня диктатор видав указ про збільшення чисельності армії країни-окупанта до 2,4 млн осіб, з них 1,5 млн — це саме військові. У березні цього року був виданий подібний указ, але в новому документі чисельність військових зросла на 7 400 осіб. З цих даних випливає, що на сьогодні на фронті проти України воює майже половина російських військових.
Варто зауважити, що про 700 тисяч особового складу противника ще у вересні 2025 року заявляло Головне управління розвідки Міністерства оборони України. Зокрема, представник Головного управління розвідки Міністерства оборони Андріій Юсов на інтерв’ю Новини.LІVЕ, заявив про те, що на території України перебуває близько 700 тисяч російських військових. За словами Юсова, ця цифра враховує не лише регулярні війська, а й сили підтримки, спецслужби та росгвардію. Сухопутний компонент становить понад 620 000 солдатів. З них понад 200 000 осіб — це безпосередньо штурмові підрозділи на першій лінії фронту.
Більшість угруповання зосереджена в Донецькій області, що свідчить про головний пріоритет ворога.
Тому озвучення цієї цифри російським диктатором — не більше ніж констатація. І визнання того факту, що збільшення чисельності особового складу окупаційних військ не призвело за пів року до зміни ситуації на лінії бойового зіткнення.
Зауважу, що у червні 2024 року джерела у Головному управлінні розвідки (ГУР) повідомили, що окупанти зосередили безпосередньо в Україні та у прикордонних зонах близько 550 000 окупантів. Ця цифра складалася з 520 000 регулярних військовослужбовців зс рф та 32 000 представників росгвардії, фсб та інших силових структур, які виконували поліційні функції на окупованих територіях.
Водночас найсвіжіші комплексні дані Генерального штабу ЗСУ станом на червень 2026 року вказують, що загальна чисельність наступального угруповання окупаційних військ становить 721 300 військовослужбовців.
На думку господаря Кремля, збільшення чисельності мало кардинально змінити ситуацію на лінії фронту і дозволити країні-окупанту диктувати свої умови на міжнародній арені. Але ці плани російського диктатора провалилися.
Щобільше, збільшення чисельності збройних сил рф призвело і до зворотних процесів.
За даними Генерального штабу ЗСУ та військового керівництва України, середньомісячні втрати російських окупантів у 2026 році становлять від 35 000 до 40 000 осіб (убитими та важкопораненими). Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський та закордонні партнери з НАТО підтверджують, що в середньому окупаційна армія щодня втрачає щонайменше 1 000 – 1 300 військовослужбовців
Президент Володимир Зеленський офіційно повідомляв, що лише за один місяць активних боїв (на прикладі квітня) втрати ворога перевищили 35 000 осіб убитими та важко пораненими. Станом на кінець травня, за перші 5 місяців року, загальні втрати окупантів перевищили 141 500 осіб, з яких понад 83 000 — безповоротні (загиблі). Це дає стабільну динаміку у близько 28 300 лише загиблих на місяць, не враховуючи поранених. Загалом, станом на кінець червня 2026 року, сумарні втрати особового складу РФ від початку повномасштабного вторгнення вже перетнули межу у 1 400 000 військових (включаючи поранених, загиблих та полонених).
Варто зауважити, що можливості противника щодо поповнення особового складу у 2026 році зіткнулися із серйозною системною кризою. Аналітики СNN та українська військова розвідка констатують, що темпи рекрутингу в рф впали на 20% порівняно з минулим роком, і вже п’ятий місяць поспіль обсяги притоку новобранців не перекривають щомісячні втрати на фронті.
Через недовиконання планів поповнення особового сладу окупаційної армії російські силовики перейшли до радикальних кроків. Повідомляється про масові рейди та облави на чоловіків (наприклад, у Пензенській області), під час яких затриманих водіїв та пасажирів примусом змушували підписувати контракти.
Тому своєю заявою про чисельність угруповання російських військ господар Кремля підписався під повною неспроможністю окупаційної армії в Україні. Попри збільшення чисельності, реальних результатів на фронті у них немає.
Нагадаю, за оцінками українського військово-політичного керівництва, лінія фронту на кінець травня 2026 року знаходиться на тому ж місці, що й станом на кінець травня 2025-го. І зауважу, що водночас відбулося збільшення чисельності окупаційних військ більш як на 150 тисяч особового складу.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Гарматне м’ясо в кредит: Чому російський диктатор заявляє про збільшення армії, яка втрачає в Україні тисячі солдатів щодня арреаrеd fіrst оn Прямий.
Варто зауважити, що про 700 тисяч особового складу противника ще у вересні 2025 року заявляло Головне управління розвідки Міністерства оборони України. Зокрема, представник Головного управління розвідки Міністерства оборони Андріій Юсов на інтерв’ю Новини.LІVЕ, заявив про те, що на території України перебуває близько 700 тисяч російських військових. За словами Юсова, ця цифра враховує не лише регулярні війська, а й сили підтримки, спецслужби та росгвардію. Сухопутний компонент становить понад 620 000 солдатів. З них понад 200 000 осіб — це безпосередньо штурмові підрозділи на першій лінії фронту.
Більшість угруповання зосереджена в Донецькій області, що свідчить про головний пріоритет ворога.
Тому озвучення цієї цифри російським диктатором — не більше ніж констатація. І визнання того факту, що збільшення чисельності особового складу окупаційних військ не призвело за пів року до зміни ситуації на лінії бойового зіткнення.
Зауважу, що у червні 2024 року джерела у Головному управлінні розвідки (ГУР) повідомили, що окупанти зосередили безпосередньо в Україні та у прикордонних зонах близько 550 000 окупантів. Ця цифра складалася з 520 000 регулярних військовослужбовців зс рф та 32 000 представників росгвардії, фсб та інших силових структур, які виконували поліційні функції на окупованих територіях.
Водночас найсвіжіші комплексні дані Генерального штабу ЗСУ станом на червень 2026 року вказують, що загальна чисельність наступального угруповання окупаційних військ становить 721 300 військовослужбовців.
На думку господаря Кремля, збільшення чисельності мало кардинально змінити ситуацію на лінії фронту і дозволити країні-окупанту диктувати свої умови на міжнародній арені. Але ці плани російського диктатора провалилися.
Щобільше, збільшення чисельності збройних сил рф призвело і до зворотних процесів.
За даними Генерального штабу ЗСУ та військового керівництва України, середньомісячні втрати російських окупантів у 2026 році становлять від 35 000 до 40 000 осіб (убитими та важкопораненими). Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський та закордонні партнери з НАТО підтверджують, що в середньому окупаційна армія щодня втрачає щонайменше 1 000 – 1 300 військовослужбовців
Президент Володимир Зеленський офіційно повідомляв, що лише за один місяць активних боїв (на прикладі квітня) втрати ворога перевищили 35 000 осіб убитими та важко пораненими. Станом на кінець травня, за перші 5 місяців року, загальні втрати окупантів перевищили 141 500 осіб, з яких понад 83 000 — безповоротні (загиблі). Це дає стабільну динаміку у близько 28 300 лише загиблих на місяць, не враховуючи поранених. Загалом, станом на кінець червня 2026 року, сумарні втрати особового складу РФ від початку повномасштабного вторгнення вже перетнули межу у 1 400 000 військових (включаючи поранених, загиблих та полонених).
Варто зауважити, що можливості противника щодо поповнення особового складу у 2026 році зіткнулися із серйозною системною кризою. Аналітики СNN та українська військова розвідка констатують, що темпи рекрутингу в рф впали на 20% порівняно з минулим роком, і вже п’ятий місяць поспіль обсяги притоку новобранців не перекривають щомісячні втрати на фронті.
Через недовиконання планів поповнення особового сладу окупаційної армії російські силовики перейшли до радикальних кроків. Повідомляється про масові рейди та облави на чоловіків (наприклад, у Пензенській області), під час яких затриманих водіїв та пасажирів примусом змушували підписувати контракти.
Тому своєю заявою про чисельність угруповання російських військ господар Кремля підписався під повною неспроможністю окупаційної армії в Україні. Попри збільшення чисельності, реальних результатів на фронті у них немає.
Нагадаю, за оцінками українського військово-політичного керівництва, лінія фронту на кінець травня 2026 року знаходиться на тому ж місці, що й станом на кінець травня 2025-го. І зауважу, що водночас відбулося збільшення чисельності окупаційних військ більш як на 150 тисяч особового складу.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Гарматне м’ясо в кредит: Чому російський диктатор заявляє про збільшення армії, яка втрачає в Україні тисячі солдатів щодня арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaБитва за Лиман: чому заяви окупантів про захоплення міста є черговим фейком
Go to prm.ua
На Лиманському напрямку ситуація вкрай загострена: ворог посилює тиск і намагається просочитися на східні околиці Лимана. Найскладніша обстановка фіксується в районах Ямполя та Озерного, де тривають важкі бої.
Ворог завдає ударів та проводить десятки штурмів щодоби, намагаючись вклинитися в українську оборону. Водночас повідомлення про те, що росіяни нібито взяли під контроль Лиман, не мають жодного підтвердження.
Пресслужби бригад ЗСУ, які тримають оборону на цьому напрямку (зокрема, 60-та та 63-тя окремі механізовані бригади), зазначають, що лінія фронту залишається непохитною у своїй основі. Повідомлення про нібито масштабний відхід ЗСУ за Сіверський Донець є виключно російським фейком. Відео з російськими військовими, які з’являються у мережі, — це наслідок короткочасних рейдових дій та спроб інфільтрації малих штурмових груп.
Наразі окупаційні війська здійснюють спроби прориву малими штурмовими групами (по 5-10 осіб) за підтримки БПЛА. Ворог активно використовує особливості рельєфу місцевості — лісові масиви. Також окупанти намагалися застосувати ту саму тактику, яку використовували під час боїв за Покровськ: закріпитися в міській забудові з метою подальшого накопичення сил.
Однак наразі Лиман залишається під контролем ЗСУ. Ба більше, під контролем українських військ перебувають ключові населені пункти — Дробишеве, Ставки, Зарічне, Озерне та Діброва.
У районі Озерного наразі фіксується складна ситуація. Село знаходиться під постійними ударами, а російські підрозділи активно намагаються вклинитися в оборону з боку Серебрянського лісництва. В районі населеного пункту Діброва ворог регулярно здійснює штурмові дії, намагаючись прорвати лінію оборони. Проте Сили оборони успішно відбивають ці атаки.
Населений пункт Ямпіль залишається під контролем Збройних Сил України, проте ця ділянка фронту є однією з найгостріших точок бойового зіткнення. Окупанти активно атакують оборонні порядки в районі селища, намагаючись повністю вклинитися в лінію оборони та створити умови для подальшого просування до Лимана. Селище перебуває під щоденними артилерійськими обстрілами та ударами керованих авіабомб (КАБ), що значно ускладнює логістичне забезпечення та утримання позицій.
Звертаю увагу на різку активізацію бойових дій на цьому напрямку. Насамперед це пов’язано зі спробами окупантів вийти на фланг українського угруповання на Слов’янсько-Краматорському відтинку фронту.
Ключове завдання — спробувати просунутися у бік Святогірська та, відповідно, перерізати логістику ЗСУ. Для виконання завдань на Лиманському напрямку зосереджені значні сили російських окупаційних військ. Це 1-ша танкова армія, а також 20-та і 25-та загальновійськові армії. У 25-ї армії безпосередньою зоною відповідальності є Лиман. Інші підрозділи намагаються вирішити питання контролю над логістикою.
Ворог проводить комбіновані атаки. Йдеться не лише про дії малих штурмових груп — окупанти активно використовують автомобільну та мототехніку, а також залучають бронетехніку.
Наразі вони намагаються взяти під контроль логістику на лінії Новоселівка — Ярова. Саме там зосереджений основний тиск. Така тактика є характерною для окупантів щонайменше протягом останніх двох місяців.
Крім того, вони мають можливість оперативно перекидати резерви завдяки короткому плечу логістики. Йдеться про окуповані території Луганської області. Тому не випадково ЗСУ зосередили основні удари по тиловій логістиці противника. Це не лише так званий сухопутний коридор, а й польові склади, паливно-мастильні матеріали. Українські сили впливають на можливості ворога проводити ротації, евакуйовувати поранених, підвозити боєкомплект тощо. Саме тому ситуація на напрямку нині змінюється дуже динамічно.
Ворог розглядає Лиман як пріоритетну ціль літньої компанії через його логістичне значення як великого залізничного вузла. Вони прагнуть вийти до міста, щоб розвивати подальший рух на Слов’янськ та Краматорськ.
Командування ОСУВ “Хортиця” акцентує, що ворог намагається застосувати під Лиманом таку саму тактику, як і на інших гарячих напрямках — тиснути живою силою через брак техніки, створюючи інформаційну картинку нібито “прориву”.
Ситуація важка і змінюється динамічно. Українські війська ведуть активну оборону, здійснюють контрзаходи для стабілізації обстановки та не дають противнику розвинути тактичний успіх.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Битва за Лиман: чому заяви окупантів про захоплення міста є черговим фейком арреаrеd fіrst оn Прямий.
Ворог завдає ударів та проводить десятки штурмів щодоби, намагаючись вклинитися в українську оборону. Водночас повідомлення про те, що росіяни нібито взяли під контроль Лиман, не мають жодного підтвердження.
Пресслужби бригад ЗСУ, які тримають оборону на цьому напрямку (зокрема, 60-та та 63-тя окремі механізовані бригади), зазначають, що лінія фронту залишається непохитною у своїй основі. Повідомлення про нібито масштабний відхід ЗСУ за Сіверський Донець є виключно російським фейком. Відео з російськими військовими, які з’являються у мережі, — це наслідок короткочасних рейдових дій та спроб інфільтрації малих штурмових груп.
Наразі окупаційні війська здійснюють спроби прориву малими штурмовими групами (по 5-10 осіб) за підтримки БПЛА. Ворог активно використовує особливості рельєфу місцевості — лісові масиви. Також окупанти намагалися застосувати ту саму тактику, яку використовували під час боїв за Покровськ: закріпитися в міській забудові з метою подальшого накопичення сил.
Однак наразі Лиман залишається під контролем ЗСУ. Ба більше, під контролем українських військ перебувають ключові населені пункти — Дробишеве, Ставки, Зарічне, Озерне та Діброва.
У районі Озерного наразі фіксується складна ситуація. Село знаходиться під постійними ударами, а російські підрозділи активно намагаються вклинитися в оборону з боку Серебрянського лісництва. В районі населеного пункту Діброва ворог регулярно здійснює штурмові дії, намагаючись прорвати лінію оборони. Проте Сили оборони успішно відбивають ці атаки.
Населений пункт Ямпіль залишається під контролем Збройних Сил України, проте ця ділянка фронту є однією з найгостріших точок бойового зіткнення. Окупанти активно атакують оборонні порядки в районі селища, намагаючись повністю вклинитися в лінію оборони та створити умови для подальшого просування до Лимана. Селище перебуває під щоденними артилерійськими обстрілами та ударами керованих авіабомб (КАБ), що значно ускладнює логістичне забезпечення та утримання позицій.
Звертаю увагу на різку активізацію бойових дій на цьому напрямку. Насамперед це пов’язано зі спробами окупантів вийти на фланг українського угруповання на Слов’янсько-Краматорському відтинку фронту.
Ключове завдання — спробувати просунутися у бік Святогірська та, відповідно, перерізати логістику ЗСУ. Для виконання завдань на Лиманському напрямку зосереджені значні сили російських окупаційних військ. Це 1-ша танкова армія, а також 20-та і 25-та загальновійськові армії. У 25-ї армії безпосередньою зоною відповідальності є Лиман. Інші підрозділи намагаються вирішити питання контролю над логістикою.
Ворог проводить комбіновані атаки. Йдеться не лише про дії малих штурмових груп — окупанти активно використовують автомобільну та мототехніку, а також залучають бронетехніку.
Наразі вони намагаються взяти під контроль логістику на лінії Новоселівка — Ярова. Саме там зосереджений основний тиск. Така тактика є характерною для окупантів щонайменше протягом останніх двох місяців.
Крім того, вони мають можливість оперативно перекидати резерви завдяки короткому плечу логістики. Йдеться про окуповані території Луганської області. Тому не випадково ЗСУ зосередили основні удари по тиловій логістиці противника. Це не лише так званий сухопутний коридор, а й польові склади, паливно-мастильні матеріали. Українські сили впливають на можливості ворога проводити ротації, евакуйовувати поранених, підвозити боєкомплект тощо. Саме тому ситуація на напрямку нині змінюється дуже динамічно.
Ворог розглядає Лиман як пріоритетну ціль літньої компанії через його логістичне значення як великого залізничного вузла. Вони прагнуть вийти до міста, щоб розвивати подальший рух на Слов’янськ та Краматорськ.
Командування ОСУВ “Хортиця” акцентує, що ворог намагається застосувати під Лиманом таку саму тактику, як і на інших гарячих напрямках — тиснути живою силою через брак техніки, створюючи інформаційну картинку нібито “прориву”.
Ситуація важка і змінюється динамічно. Українські війська ведуть активну оборону, здійснюють контрзаходи для стабілізації обстановки та не дають противнику розвинути тактичний успіх.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Битва за Лиман: чому заяви окупантів про захоплення міста є черговим фейком арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaЩо насправді думають в Євросоюзі про санкції Зеленського проти громадян України
Go to prm.ua
Джерело: Fасеbооk-сторінка автора
“Поділ майна подружжя Порошенків: чому це не по-європейськи і до чого тут директива ЄС” – назва статті Тетяни Хутор, голови аналітичногоцентру ІЗІ на сайті “Європейської правди”.
В статті Тетяна Хутор пише, що “конкретний випадок із поділом майна між подружжям Порошенків, ймовірніше за все, слід кваліфікувати як обхід санкцій” – і далі про те, що в Україні, на жаль, досі нема за це кримінальної відповідальності, а в Європі є. Хоча в цілому в санкційному механізмі і є окремі недоліки, наприклад з дотриманням балансу інтересів громадян і держави і взагалі зі справедливістю санкцій не все гаразд. Треба вдосконалювати законодавство і практику, а обходити санкції, звісно, неможна, це неправильно.
На статтю миттєво відгукнулися анонімні і напіванонімні російськомовні пропрезидентські телеграм-канали: “В ЕС назвали преступлением обход Порошенко санкций и вывод через схемы 17 млрд – ЕП”. Дякуємо, “Європейська правдо”, вітаємо, пані Тетяно. У вас швидко знайшлася вдячна авдиторія. Вона не буде вникати, що саме ви написали про позицію Євросоюзу, і взагалі ні у що не буде вникати, бо це складно. Але їй приємно читати, що Порошенка знову хтось там назвав злочинцем. Я не знаю, чи було метою автора публікації кинути пас подальшим маніпуляціям медіа-смітників, але саме так воно фактично і спрацювало.
Коротку відповідь на питання із заголовку статті можна вкласти в одне речення: це не по-європейськи тому, що в Європі не буває санкцій проти своїх громадян. Рішення не потрібне, бо немає такої проблеми.
Подружжя в Польщі чи у Франції не бувають вимушені ділити спільне майно через те, що президент республіки своїм указом заборонив одному з них, як Зеленський Порошенку Цукладення договорів, вчинення правочинів – безстроковоЦ. Навіть європейські королі – ані в Іспанії, ані в Бельгії, ані в країнах Скандинавії – так вчинити зі своїми підданими не можуть. А президент України може.
Тому судовий розподіл майна наполовину підсанкційного подружжя це чисто наша українська тема. І жодна директива ЄС тут насправді ні до чого – взагалі нема таких директив, ЄС просто ніколи не доводилося регулювати щось таке як сучасні українські санкції для використання проти власних громадян. Директива №2024/1226, на яку посилається стаття, про централізовані санкції Євросоюзу і як державам-учасницям бути з ними. І звісно, ніхто в ЄС не додумався, що санкції можуть бути пожиттєвими, тотальними і без реального судового контролю.
Справжня позиція органів Євросоюзу щодо санкцій конкретно проти Порошенка зазначена в резолюціях Європарламенту від 9.09.2025 та 24.02.2026, доповіді по Україні євроомбудсмена ОʼФлаерті і в звітах Єврокомісії по темі верховенства права в Україні. Вона суто негативна: теорія українського уряду, що президент має повноваження застосовувати санкції проти політичних опонентів, не знаходить підтримки в європейців. І це одна з проблем, на яку Україні відкрито вказують як на те, що вимагає виправлення на шляху до членства.
Це все напевно вимагає пояснень з нашого боку.
Перед усім, звинувачення Порошенка в обході санкцій не має сенсу – бо обхід це щось приховане, що робиться тишком, і про що людина зазвичай не хоче, щоб дізналися держава та суспільство. Порошенко санкції не обходить, він їх порушує. Щодня, відкрито і явно, і не соромлячись. Щоразу як він заправляє мотоцикл, чи купує хоча б хліб – це порушення санкцій, бо йому заборонено всі договори і правочини, ніякого винятку для побутових витрат указ Зеленського №81/2025 не передбачає. Що ж, тим гірше для указу. Так само з пунктами “обмеження або припинення надання електронних комунікаційних послуг і використання електронних комунікаційних мереж (повне припинення)” та “заборона користування радіочастотним спектром України” – по мобільному телефону Порошенко, звісно, говорить незаконно.
Хто хоче, може удавати, що шокований таким ставленням пʼятого президента України до виконання закону. Але не треба говорити про “обхід санкцій”, це вже неактуально, цю станцію ми проїхали.
До речі, питанням “як жити, якщо президент заборонив вам купувати їжу” в контексті справи Порошенка вже зараз займається Європейський суд з прав людини. Розуміючи, що розгляд позову про оскарження санкцій у Верховному Суді може затягнутися (як воно потім і сталося) є, ми в березні 2025 року паралельно з позовом подали клопотання про зупинення дії указу в цій частині на час судового розгляду. Суд нам передбачувано двічі відмовив – і перша інстанція, і Велика Палата, бо Кодекс адміністративного судочинства не передбачає можливості зупинити дію указу президента. В лютому 2026 року ЄСПЛ прийняв нашу скаргу до розгляду, предметом обговорення там буде вже не сам указ Зеленського, а недоліки законодавства, саме відсутність в законі запобіжного механізму проти свавільних правових фантазій президента та призначеного ним особисто РНБО. Сам факт, що ЄСПЛ зареєстрував цю паралельну скаргу, поки розгляд основного позову ще триває, є гарною для нас ознакою, так буває не часто, зазвичай – коли судді бачать системну юридичну проблему.
Ця проблема там не єдина. Наші санкції, між іншим, незаконні (бо закон не дозволяє застосовувати їх проти громадян-резидентів), неконституційні – (бо Конституція не дає президентові повноважень позбавляти громадян правоздатності), безпідставні (у Зеленського називають це словом «превентивні», але юридичний сенс той самий), позасудові (ефективного судового контролю санкцій в Україні просто немає, як вже визнав ЄСПЛ) і кричуще свавільні. Про це доводиться щоразу нагадувати.
Повертаючись до статті Тетяни Хутор, треба звернути увагу ще на дві речі. Не лише Тетяна, а всі, хто говорять і пишуть про “обхід санкцій подружжям Порошенків”, в тому числі Владислав Власюк, уповноважений Офісу Президента з питань санкційної політики, який особисто рулив підготовкою санкцій проти Порошенка – не дають жодної відповіді на питання “а що саме мала робити Марина Порошенко, якщо не вимагати свою половину майна через суд?”. Всі вони згодні, що так не можна, бо це порушує принципи закону про санкції і підриває ефективність санкційного механізму, але якщо не можна так – тоді як?
Оскаржувати санкції самостійно Марина Порошенко не вправі, вона особисто не перебуває під санкціями. Про санкції проти Петра Порошенка ми чули на суді від представників Зеленського, що вони є “превентивними” і не є покаранням, а лише запобігають Порошенку завдати шкоди національним інтересам України в майбутньому. Для нас це виглядає як абсурдне пояснення, але про Марину Порошенко ніхто не каже навіть і такого. Її законна половина майна заблокована взагалі без обґрунтування, як би воно не було потрібно.
Спільне родинне майно, включно з половиною Марини Порошенко, було заблоковано указом, про її права ніхто під час процедури ні разу не згадав. Кабмін, РНБО, президент Зеленський – ніхто з них не зупинився на хвилину і не подумав “а як же там права дружини, треба ж знайти розумний баланс”. Європейська конвенція з прав людини цього вимагає, а національні звичаї – ні, тож ніхто не переймався. Ніякої процедури в законі про санкції для захисту членів сім’ї не передбачено, використовувати для цього судовий механізм поділу майна нам хочуть заборонити, бо це нібито зловживання правом. Ну думку цих законослухняних людей, якщо ви жінка і ваш чоловік потрапив під санкції, то йти до суду не можна. Бо якщо суд дозволить звільняти активи з-під санкцій через поділ майна подружжя, цим скористаються погані люди, а треба думати про національну безпеку. Коротко кажучи, і в цьому питанні Конституція теж на паузі. Жодного конкретного сценарію, що робити в такій ситуації, “Європейська Правда” та Владислав Власюк нам не пропонують. Треба просто терпіти.
Звісно, в Зеленського є “елегантний” вихід з ситуації: він завжди може впровадити санкції також і проти Марини Порошенко. Може навіть власноручно їх ініціювати перед РНБО як президент – в нього є таке повноваження, хоча він ані разу за 7 років президентства ним не скористався. Відомо, що для Зеленського комфортніша роль фінального арбітра: “я не знаю, як там було, мені доповіли, РНБО проголосувало, я лише підписав”. Проблема не у відсутності законних підстав, їх не було і у випадку Петра Порошенка, і це нікого не зупинило. Президент Зеленський не хоче виглядати жалюгідним, а саме так він й виглядатиме, якщо почне відкрито мститися на членах сім’ї свого попередника. Саме заради рятування обличчя президента зараз ведеться кампанія проти “обходу санкцій через поділ майна”.
Друга і остання річ, яку варто мати на увазі, коли ми говоримо про “посилення ефективності санкцій”. Справжнім “слоном в кімнаті”, темою, яку часто уникають в розмові про санкції, є те, на що їх фактично перетворив Зеленський. В 2014 році, коли закон про санкції приймався, міцні економічні зв’язки між Україною і Росією робили сенсовним існування механізму, який дозволяв точково блокувати російські і проросійські активи в Україні. В принципі, так подібні механізми і працюють в інших країнах. Згодом, і зокрема після 24 лютого 2022, ситуація повністю змінилася. Первинного сенсу впровадження нових економічних обмежень майже не залишилось. Всі крупні активи, пов’язані з росіянами, вже були або заблоковані, або виведені, або “обілечені” і не ризикували потрапити в поле зору РНБО. Санкції проти російського бізнесу без активів в Україні – суцільна імітація бурхливої діяльності. Європейські партнери України не дублюють наші санкції, судна російського тіньового флоту не заходять в українські порти і в нас не арештовуються. Російські пропагандисти і воєнні злочинці як правило не мають в Україні нічого, навіть нещасної квартирки. Втім, укази про санкції проти росіян множаться, апарат РНБО завантажений роботою, реєстр розбухає, Зеленський регулярно звітує про перемоги на санкційному фронті.
Ці перемоги здебільш уявні. Зсередини може бути не помітно, але коли Президент України указом №246/2025 застосовує санкції проти російського ватного клоуна, дресирувальника котів Юрія Куклачьова, забороняючи йому “заходження невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України” – це просто означає, що в ситуації беруть участь не один, а два клоуни. Це знецінює саму ідею. Краще вже ніяк, ніж так.
Так, санкції неефективні проти росіян і проти сепаратистів на окупованих територіях, а ефективні лише проти українських громадян, які залишаються в Україні. Якщо ви виїхали до Європи і вже там дізналися з соцмереж що ви тепер в Україні підсанкційна особа – на ваше життя воно не дуже й вплине. Я, наприклад, офіційно визнаний “иностранным агентом” в Росії, включений до реєстру терористів і екстремістів – і нічого, в Києві можна з цим жити. Але якщо ви мешкаєте в Україні і вам президентом заборонено “укладення договорів, вчинення правочинів” – то кожен похід в магазин для вас стає порушенням закону.
Не можна серйозно обговорювати впровадження кримінальної відповідальності за обхід санкцій “відповідно до європейських стандартів” в ситуації, коли президент перетворив санкції в імітацію боротьби з агресором і одночасно в реальну зброю проти своїх ворогів всередині України.
Краще вже нарешті впровадити за російським прикладом статус “іноземного агента”. І заодно виписатись з ЄСПЛ, бо з такими підходами ми і так нікому в Європі ще довго не будемо потрібні.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Що насправді думають в Євросоюзі про санкції Зеленського проти громадян України арреаrеd fіrst оn Прямий.
“Поділ майна подружжя Порошенків: чому це не по-європейськи і до чого тут директива ЄС” – назва статті Тетяни Хутор, голови аналітичногоцентру ІЗІ на сайті “Європейської правди”.
В статті Тетяна Хутор пише, що “конкретний випадок із поділом майна між подружжям Порошенків, ймовірніше за все, слід кваліфікувати як обхід санкцій” – і далі про те, що в Україні, на жаль, досі нема за це кримінальної відповідальності, а в Європі є. Хоча в цілому в санкційному механізмі і є окремі недоліки, наприклад з дотриманням балансу інтересів громадян і держави і взагалі зі справедливістю санкцій не все гаразд. Треба вдосконалювати законодавство і практику, а обходити санкції, звісно, неможна, це неправильно.
На статтю миттєво відгукнулися анонімні і напіванонімні російськомовні пропрезидентські телеграм-канали: “В ЕС назвали преступлением обход Порошенко санкций и вывод через схемы 17 млрд – ЕП”. Дякуємо, “Європейська правдо”, вітаємо, пані Тетяно. У вас швидко знайшлася вдячна авдиторія. Вона не буде вникати, що саме ви написали про позицію Євросоюзу, і взагалі ні у що не буде вникати, бо це складно. Але їй приємно читати, що Порошенка знову хтось там назвав злочинцем. Я не знаю, чи було метою автора публікації кинути пас подальшим маніпуляціям медіа-смітників, але саме так воно фактично і спрацювало.
Коротку відповідь на питання із заголовку статті можна вкласти в одне речення: це не по-європейськи тому, що в Європі не буває санкцій проти своїх громадян. Рішення не потрібне, бо немає такої проблеми.
Подружжя в Польщі чи у Франції не бувають вимушені ділити спільне майно через те, що президент республіки своїм указом заборонив одному з них, як Зеленський Порошенку Цукладення договорів, вчинення правочинів – безстроковоЦ. Навіть європейські королі – ані в Іспанії, ані в Бельгії, ані в країнах Скандинавії – так вчинити зі своїми підданими не можуть. А президент України може.
Тому судовий розподіл майна наполовину підсанкційного подружжя це чисто наша українська тема. І жодна директива ЄС тут насправді ні до чого – взагалі нема таких директив, ЄС просто ніколи не доводилося регулювати щось таке як сучасні українські санкції для використання проти власних громадян. Директива №2024/1226, на яку посилається стаття, про централізовані санкції Євросоюзу і як державам-учасницям бути з ними. І звісно, ніхто в ЄС не додумався, що санкції можуть бути пожиттєвими, тотальними і без реального судового контролю.
Справжня позиція органів Євросоюзу щодо санкцій конкретно проти Порошенка зазначена в резолюціях Європарламенту від 9.09.2025 та 24.02.2026, доповіді по Україні євроомбудсмена ОʼФлаерті і в звітах Єврокомісії по темі верховенства права в Україні. Вона суто негативна: теорія українського уряду, що президент має повноваження застосовувати санкції проти політичних опонентів, не знаходить підтримки в європейців. І це одна з проблем, на яку Україні відкрито вказують як на те, що вимагає виправлення на шляху до членства.
Це все напевно вимагає пояснень з нашого боку.
Перед усім, звинувачення Порошенка в обході санкцій не має сенсу – бо обхід це щось приховане, що робиться тишком, і про що людина зазвичай не хоче, щоб дізналися держава та суспільство. Порошенко санкції не обходить, він їх порушує. Щодня, відкрито і явно, і не соромлячись. Щоразу як він заправляє мотоцикл, чи купує хоча б хліб – це порушення санкцій, бо йому заборонено всі договори і правочини, ніякого винятку для побутових витрат указ Зеленського №81/2025 не передбачає. Що ж, тим гірше для указу. Так само з пунктами “обмеження або припинення надання електронних комунікаційних послуг і використання електронних комунікаційних мереж (повне припинення)” та “заборона користування радіочастотним спектром України” – по мобільному телефону Порошенко, звісно, говорить незаконно.
Хто хоче, може удавати, що шокований таким ставленням пʼятого президента України до виконання закону. Але не треба говорити про “обхід санкцій”, це вже неактуально, цю станцію ми проїхали.
До речі, питанням “як жити, якщо президент заборонив вам купувати їжу” в контексті справи Порошенка вже зараз займається Європейський суд з прав людини. Розуміючи, що розгляд позову про оскарження санкцій у Верховному Суді може затягнутися (як воно потім і сталося) є, ми в березні 2025 року паралельно з позовом подали клопотання про зупинення дії указу в цій частині на час судового розгляду. Суд нам передбачувано двічі відмовив – і перша інстанція, і Велика Палата, бо Кодекс адміністративного судочинства не передбачає можливості зупинити дію указу президента. В лютому 2026 року ЄСПЛ прийняв нашу скаргу до розгляду, предметом обговорення там буде вже не сам указ Зеленського, а недоліки законодавства, саме відсутність в законі запобіжного механізму проти свавільних правових фантазій президента та призначеного ним особисто РНБО. Сам факт, що ЄСПЛ зареєстрував цю паралельну скаргу, поки розгляд основного позову ще триває, є гарною для нас ознакою, так буває не часто, зазвичай – коли судді бачать системну юридичну проблему.
Ця проблема там не єдина. Наші санкції, між іншим, незаконні (бо закон не дозволяє застосовувати їх проти громадян-резидентів), неконституційні – (бо Конституція не дає президентові повноважень позбавляти громадян правоздатності), безпідставні (у Зеленського називають це словом «превентивні», але юридичний сенс той самий), позасудові (ефективного судового контролю санкцій в Україні просто немає, як вже визнав ЄСПЛ) і кричуще свавільні. Про це доводиться щоразу нагадувати.
Повертаючись до статті Тетяни Хутор, треба звернути увагу ще на дві речі. Не лише Тетяна, а всі, хто говорять і пишуть про “обхід санкцій подружжям Порошенків”, в тому числі Владислав Власюк, уповноважений Офісу Президента з питань санкційної політики, який особисто рулив підготовкою санкцій проти Порошенка – не дають жодної відповіді на питання “а що саме мала робити Марина Порошенко, якщо не вимагати свою половину майна через суд?”. Всі вони згодні, що так не можна, бо це порушує принципи закону про санкції і підриває ефективність санкційного механізму, але якщо не можна так – тоді як?
Оскаржувати санкції самостійно Марина Порошенко не вправі, вона особисто не перебуває під санкціями. Про санкції проти Петра Порошенка ми чули на суді від представників Зеленського, що вони є “превентивними” і не є покаранням, а лише запобігають Порошенку завдати шкоди національним інтересам України в майбутньому. Для нас це виглядає як абсурдне пояснення, але про Марину Порошенко ніхто не каже навіть і такого. Її законна половина майна заблокована взагалі без обґрунтування, як би воно не було потрібно.
Спільне родинне майно, включно з половиною Марини Порошенко, було заблоковано указом, про її права ніхто під час процедури ні разу не згадав. Кабмін, РНБО, президент Зеленський – ніхто з них не зупинився на хвилину і не подумав “а як же там права дружини, треба ж знайти розумний баланс”. Європейська конвенція з прав людини цього вимагає, а національні звичаї – ні, тож ніхто не переймався. Ніякої процедури в законі про санкції для захисту членів сім’ї не передбачено, використовувати для цього судовий механізм поділу майна нам хочуть заборонити, бо це нібито зловживання правом. Ну думку цих законослухняних людей, якщо ви жінка і ваш чоловік потрапив під санкції, то йти до суду не можна. Бо якщо суд дозволить звільняти активи з-під санкцій через поділ майна подружжя, цим скористаються погані люди, а треба думати про національну безпеку. Коротко кажучи, і в цьому питанні Конституція теж на паузі. Жодного конкретного сценарію, що робити в такій ситуації, “Європейська Правда” та Владислав Власюк нам не пропонують. Треба просто терпіти.
Звісно, в Зеленського є “елегантний” вихід з ситуації: він завжди може впровадити санкції також і проти Марини Порошенко. Може навіть власноручно їх ініціювати перед РНБО як президент – в нього є таке повноваження, хоча він ані разу за 7 років президентства ним не скористався. Відомо, що для Зеленського комфортніша роль фінального арбітра: “я не знаю, як там було, мені доповіли, РНБО проголосувало, я лише підписав”. Проблема не у відсутності законних підстав, їх не було і у випадку Петра Порошенка, і це нікого не зупинило. Президент Зеленський не хоче виглядати жалюгідним, а саме так він й виглядатиме, якщо почне відкрито мститися на членах сім’ї свого попередника. Саме заради рятування обличчя президента зараз ведеться кампанія проти “обходу санкцій через поділ майна”.
Друга і остання річ, яку варто мати на увазі, коли ми говоримо про “посилення ефективності санкцій”. Справжнім “слоном в кімнаті”, темою, яку часто уникають в розмові про санкції, є те, на що їх фактично перетворив Зеленський. В 2014 році, коли закон про санкції приймався, міцні економічні зв’язки між Україною і Росією робили сенсовним існування механізму, який дозволяв точково блокувати російські і проросійські активи в Україні. В принципі, так подібні механізми і працюють в інших країнах. Згодом, і зокрема після 24 лютого 2022, ситуація повністю змінилася. Первинного сенсу впровадження нових економічних обмежень майже не залишилось. Всі крупні активи, пов’язані з росіянами, вже були або заблоковані, або виведені, або “обілечені” і не ризикували потрапити в поле зору РНБО. Санкції проти російського бізнесу без активів в Україні – суцільна імітація бурхливої діяльності. Європейські партнери України не дублюють наші санкції, судна російського тіньового флоту не заходять в українські порти і в нас не арештовуються. Російські пропагандисти і воєнні злочинці як правило не мають в Україні нічого, навіть нещасної квартирки. Втім, укази про санкції проти росіян множаться, апарат РНБО завантажений роботою, реєстр розбухає, Зеленський регулярно звітує про перемоги на санкційному фронті.
Ці перемоги здебільш уявні. Зсередини може бути не помітно, але коли Президент України указом №246/2025 застосовує санкції проти російського ватного клоуна, дресирувальника котів Юрія Куклачьова, забороняючи йому “заходження невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України” – це просто означає, що в ситуації беруть участь не один, а два клоуни. Це знецінює саму ідею. Краще вже ніяк, ніж так.
Так, санкції неефективні проти росіян і проти сепаратистів на окупованих територіях, а ефективні лише проти українських громадян, які залишаються в Україні. Якщо ви виїхали до Європи і вже там дізналися з соцмереж що ви тепер в Україні підсанкційна особа – на ваше життя воно не дуже й вплине. Я, наприклад, офіційно визнаний “иностранным агентом” в Росії, включений до реєстру терористів і екстремістів – і нічого, в Києві можна з цим жити. Але якщо ви мешкаєте в Україні і вам президентом заборонено “укладення договорів, вчинення правочинів” – то кожен похід в магазин для вас стає порушенням закону.
Не можна серйозно обговорювати впровадження кримінальної відповідальності за обхід санкцій “відповідно до європейських стандартів” в ситуації, коли президент перетворив санкції в імітацію боротьби з агресором і одночасно в реальну зброю проти своїх ворогів всередині України.
Краще вже нарешті впровадити за російським прикладом статус “іноземного агента”. І заодно виписатись з ЄСПЛ, бо з такими підходами ми і так нікому в Європі ще довго не будемо потрібні.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Що насправді думають в Євросоюзі про санкції Зеленського проти громадян України арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaAbout news channel
Дізнайтеся першими про останні новини дня з Прямим каналом. 100% Свіжі новини. Новини Прямого каналу з сайту prm.ua
All publications are taken from public RSS feeds in order to organize transitions for further reading of full news texts on the site.
Responsible: editorial office of the site prm.ua.