Логістична криза окупаційних військ: тактичний вимір для ЗСУ
Go to prm.ua
Після атак українських військ по російській тиловій логістиці наступальні можливості противника суттєво скоротилися. І на окремих ділянках фронту Сили оборони України мають тактичні успіхи.
Блокада ключових транспортних артерій Криму та глибоководних портів Азовського моря обернулася для окупаційної армії логістичним колапсом.
Слід зазначити, що ще донедавна Крим був основною логістичною складовою російської окупаційної армії. Йшлося про можливість перекидання особового складу, паливно-мастильних матеріалів, боєкомплектів, важкої бронетехніки з тилових районів росії у Тамані залізничними поромами в напрямку Запорізької та Херсонської областей через окупований Крим. Плюс Крим використовувався як база накопичення тих самих боєкомплектів і паливно-мастильних матеріалів. Наразі у окупантів такої можливості немає.
Нгадаю, що останній із залізничних поромів, а саме “Славянин”, був знищений безпілотниками Головного управління розвідки Міноборони України у квітні 2026 року.
Те, що зараз відбувається, — Сили оборони України відсікають окупований Крим і від материкової України. Удари наносяться як безпосередньо по Чонгарському перешийку, так і по Чонгарському та Армянському мостах. Тобто, фактично, йдеться про паралізацію логістики російських окупантів і неможливість використовувати Крим як базу накопичення. Причому, зазначу, самі окупанти визнають серйозні логістичні проблеми в моменті передислокації особового складу, боєкомплектів, продовольства, води і, головне, паливно-мастильних матеріалів безпосередньо до лінії зіткнення.
Під вогневим контролем опинилася не лише логістична система окупованого Криму, а й портова інфраструктура окупованих Маріуполя та Бердянська. Ці глибоководні порти на Азовському морі активно використовувалися російськими військами як ключові логістичні хаби.
У зв’язку з цим на лінії бойового зіткнення в окупантів серйозні проблеми. Удари Сил оборони України по російській логістиці призвели до того, що окупанти тепер не можуть вести активні бойові дії.
Вони не можуть передислокувати особовий склад, проводити ротації, вивозити поранених, підвозити боєкомплекти, паливно-мастильні матеріали. Без усього цього активна фаза бойових дій окупаційних військ неможлива.
Блокування логістики в тилу противника дає можливість активізувати військові дії українським захисникам. Так, на Запорізькому напрямку Сили оборони мають низку серйозних тактичних успіхів у районі селищ Степногірськ, Приморське, Кам’янське. У районі окупованого Кам’янського українські підрозділи атакують фланги військ РФ, створюючи серйозні проблеми для російського угруповання.
Крім цього, на стику трьох областей — Донецької, Запорізької та Дніпропетровської — за останні тижні Сили оборони України, саме завдяки блокуванню логістики окупантів, зуміли провести успішні рейдові дії та деокупувати до 47 кв. км. Водночас територіальні втрати України за весь травень склали всього лише 14 кв. км.
Як бачимо, поступово Сили оборони України перехоплюють ініціативу на окремих ділянках фронту.
ЗСУ посилили удари по тиловій логістиці окупантів не тільки на південному напрямку, але й на захоплених частинах Донецької, Луганської областей. А також на території росії — насамперед у Бєлгородській та Курській областях, де розташовані тилові бази паливно-мастильних матеріалів, польові склади боєкомплектів, командно-штабні пункти.
І, як наслідок, на Лиманському напрямку фронту за останні кілька днів Сили оборони України досягли серйозних тактичних успіхів.
Завдяки блокаді російської логістики Сили оборони України провели зачистку Зеленої Долини та Шандриголового. Деокуповано 11,7 кв.км. Плюс, Сили оборони України просунулися на схід від Рай-Олександрівки — це Слов’янський напрямок фронту. І головне, ЗСУ вибили противника з трьох населених пунктів — Дробишеве, Новоселівки та Дерилове (Лиманський напрямок). Як бачимо, захисникам України вдалося досягти серйозних тактичних успіхів завдяки так званому транспортному локдауну противника.
Щобільше, зупинилося подальше просування окупантів на цьому напрямку. А це була одна із найскладніших ділянок фронту для Сил оборони України.
Крім того, внаслідок ударів ЗСУ по логістиці російських військ практично зупинено просування противника в районі села Гришине та міста Родинське на Покровському напрямку.
Окупанти визнають факт, що в районі Гришиного Сили оборони України проводять успішні контрзаходи з метою недопущення розширення російської присутності.
На мій погляд, тактика масштабування ударів по оперативних тилах російських військ може найсерйознішим чином вплинути на подальший хід бойових дій. І країна-окупант буде позбавлена можливості під час переговорів використовувати військову складову для політичного тиску як на американську, так і на українську сторону. А російський диктатор неодноразово заявляв, що контроль окупаційних військ над усією Донецькою областю є основним пунктом російських “мирних пропозицій”. І якщо Україна не віддасть цей регіон дипломатичним шляхом, то росія захопить його військовим. Але, як бачимо, зараз ситуація саме на лінії фронту змінилася найсерйознішим чином.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Логістична криза окупаційних військ: тактичний вимір для ЗСУ арреаrеd fіrst оn Прямий.
Блокада ключових транспортних артерій Криму та глибоководних портів Азовського моря обернулася для окупаційної армії логістичним колапсом.
Слід зазначити, що ще донедавна Крим був основною логістичною складовою російської окупаційної армії. Йшлося про можливість перекидання особового складу, паливно-мастильних матеріалів, боєкомплектів, важкої бронетехніки з тилових районів росії у Тамані залізничними поромами в напрямку Запорізької та Херсонської областей через окупований Крим. Плюс Крим використовувався як база накопичення тих самих боєкомплектів і паливно-мастильних матеріалів. Наразі у окупантів такої можливості немає.
Нгадаю, що останній із залізничних поромів, а саме “Славянин”, був знищений безпілотниками Головного управління розвідки Міноборони України у квітні 2026 року.
Те, що зараз відбувається, — Сили оборони України відсікають окупований Крим і від материкової України. Удари наносяться як безпосередньо по Чонгарському перешийку, так і по Чонгарському та Армянському мостах. Тобто, фактично, йдеться про паралізацію логістики російських окупантів і неможливість використовувати Крим як базу накопичення. Причому, зазначу, самі окупанти визнають серйозні логістичні проблеми в моменті передислокації особового складу, боєкомплектів, продовольства, води і, головне, паливно-мастильних матеріалів безпосередньо до лінії зіткнення.
Під вогневим контролем опинилася не лише логістична система окупованого Криму, а й портова інфраструктура окупованих Маріуполя та Бердянська. Ці глибоководні порти на Азовському морі активно використовувалися російськими військами як ключові логістичні хаби.
У зв’язку з цим на лінії бойового зіткнення в окупантів серйозні проблеми. Удари Сил оборони України по російській логістиці призвели до того, що окупанти тепер не можуть вести активні бойові дії.
Вони не можуть передислокувати особовий склад, проводити ротації, вивозити поранених, підвозити боєкомплекти, паливно-мастильні матеріали. Без усього цього активна фаза бойових дій окупаційних військ неможлива.
Блокування логістики в тилу противника дає можливість активізувати військові дії українським захисникам. Так, на Запорізькому напрямку Сили оборони мають низку серйозних тактичних успіхів у районі селищ Степногірськ, Приморське, Кам’янське. У районі окупованого Кам’янського українські підрозділи атакують фланги військ РФ, створюючи серйозні проблеми для російського угруповання.
Крім цього, на стику трьох областей — Донецької, Запорізької та Дніпропетровської — за останні тижні Сили оборони України, саме завдяки блокуванню логістики окупантів, зуміли провести успішні рейдові дії та деокупувати до 47 кв. км. Водночас територіальні втрати України за весь травень склали всього лише 14 кв. км.
Як бачимо, поступово Сили оборони України перехоплюють ініціативу на окремих ділянках фронту.
ЗСУ посилили удари по тиловій логістиці окупантів не тільки на південному напрямку, але й на захоплених частинах Донецької, Луганської областей. А також на території росії — насамперед у Бєлгородській та Курській областях, де розташовані тилові бази паливно-мастильних матеріалів, польові склади боєкомплектів, командно-штабні пункти.
І, як наслідок, на Лиманському напрямку фронту за останні кілька днів Сили оборони України досягли серйозних тактичних успіхів.
Завдяки блокаді російської логістики Сили оборони України провели зачистку Зеленої Долини та Шандриголового. Деокуповано 11,7 кв.км. Плюс, Сили оборони України просунулися на схід від Рай-Олександрівки — це Слов’янський напрямок фронту. І головне, ЗСУ вибили противника з трьох населених пунктів — Дробишеве, Новоселівки та Дерилове (Лиманський напрямок). Як бачимо, захисникам України вдалося досягти серйозних тактичних успіхів завдяки так званому транспортному локдауну противника.
Щобільше, зупинилося подальше просування окупантів на цьому напрямку. А це була одна із найскладніших ділянок фронту для Сил оборони України.
Крім того, внаслідок ударів ЗСУ по логістиці російських військ практично зупинено просування противника в районі села Гришине та міста Родинське на Покровському напрямку.
Окупанти визнають факт, що в районі Гришиного Сили оборони України проводять успішні контрзаходи з метою недопущення розширення російської присутності.
На мій погляд, тактика масштабування ударів по оперативних тилах російських військ може найсерйознішим чином вплинути на подальший хід бойових дій. І країна-окупант буде позбавлена можливості під час переговорів використовувати військову складову для політичного тиску як на американську, так і на українську сторону. А російський диктатор неодноразово заявляв, що контроль окупаційних військ над усією Донецькою областю є основним пунктом російських “мирних пропозицій”. І якщо Україна не віддасть цей регіон дипломатичним шляхом, то росія захопить його військовим. Але, як бачимо, зараз ситуація саме на лінії фронту змінилася найсерйознішим чином.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Логістична криза окупаційних військ: тактичний вимір для ЗСУ арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaЗустріч Зеленського з Трампом: чи стане саміт G7 кроком до миру?
Go to prm.ua
Джерело: Fасеbооk-сторінка автора
Український президент Володимир Зеленський скористався ювілеєм свого американського колеги, щоб привітати його і поговорити про майбутню зустріч під час саміту Групи семи. Уже сам факт цієї зустрічі є промовистим.
Через чотири з лишком роки після початку великої російсько-української війни провідні держави цивілізованого світу не можуть ані ігнорувати продовження цього конфлікту, ані його вирішити. Ба більше, президент Сполучених Штатів очевидно зацікавлений у тому, щоб домогтися хоча б припинення вогню на російсько-українському фронті до виборів у Конгрес. Адже це свідчило б про серйозні досягнення адміністрації в зовнішній політиці.
Питання полягає в тому, чи можна цього досягти реально і що в цьому плані обговорюватимуть Трамп і Зеленський під час своєї майбутньої зустрічі. Я завжди казав, що завершення війни залежить насамперед від Путіна. Адже якщо агресор припиняє свої військові дії, немає жодних проблем ані з перемир’ям, ані з миром. Путін теж говорив із Трампом і привітав його з днем народження. І ми знову побачили, що в російського президента немає жодної зацікавленості в припиненні війни з Україною. Що він зацікавлений у тому, щоб війна тривала, Україна руйнувалася, а Зеленський принижувався. Адже під час своєї розмови з американським президентом його російський колега знову нагадав, що готовий зустрітися з українським лідером тільки в російській столиці. Тобто запрошує Зеленського для капітуляції.
Зеленський і Трамп зустрінуться на G7: переговори відбудуться вже сьогодні
Але нічого іншого від Путіна й не очікувалося: російський президент давно вже живе у своїй реальності і вперто ігнорує те, що його військам не вдається досягти очікуваних результатів. Путін, як і будь-який диктатор, упевнений, що час працює на нього і що він може дозволити собі витрачати скільки завгодно часу, аби домогтися саме тих цілей, які запланував.
Але тепер завершення війни залежить не тільки від Путіна. Воно залежить і від Зеленського. Тобто від того, як діятимуть у наступні місяці Збройні сили України, чи зможуть вони розхитати російський економічний і енергетичний потенціал.
Ми вже зараз чуємо новини, яких не було в перші роки цієї війни. І про справжню паливну кризу, і про початок ізоляції окупованого Криму, і про загрозу для того сухопутного коридору, який Росія проклала через окуповані українські території до Криму, і про пожежі на заводах військово-промислового комплексу, і про проблеми в російській нафтопереробці. І в мене немає сумніву, що в наступні місяці й роки всі ці проблеми для Росії наростатимуть.
Питання тут в іншому: як запобігти руйнуванню України, знищенню української інфраструктури під російськими ударами, наростанню економічних і демографічних проблем. І тут без допомоги західних союзників, без допомоги Сполучених Штатів не обійтися. Українська система протиповітряної оборони працює неймовірно професійно, фактично нейтралізуючи переважну більшість атак безпілотників та ракет різних типів. Однак вона безсила перед балістикою в ситуації, коли немає ракет для “Патріотів”. І це, до речі, могло стати важливою темою для перемовин Трампа і Зеленського – щоб Україна з кінця черги на ці ракети перемістилася в перші ряди.
Україна зникла з пріоритетів США: чому це вигідно Зеленському
Адже якщо нейтралізувати російські атаки на Україну і зробити ефективнішими українські атаки на Росію, це й буде ключем до швидкого завершення війни. Якщо російські удари не досягають цілей, а російські війська не просуваються – і водночас українські удари ставлять на коліна російську економіку, – то навіть такий упертий пентюх, як Путін, змушений буде замислитися про необхідність завершення бойових дій. Принаймні на той час, який буде потрібен йому, щоб підготуватися до нової війни. І такого шансу йому теж не варто давати – шляхом перетворення України на фортецю і подальшого розвитку ВПК нашої країни, з розумінням, що доля України – це її захист від Росії. Принаймні на десятиліття панування в сусідній країні цього шовіністичного режиму.
А от якщо Сполучені Штати не зможуть надати такої підтримки і, навпаки, схилятимуть Україну до політичних поступок Росії та відмови від власних територій, тоді взаємний обмін ударами просто руйнуватиме обидві країни і не призведе до жодних результатів. Ми житимемо у війні, яка може з війни армій перейти у війну ракет, і спостерігатимемо, як балістика перетворює українські міста на територію, непридатну для життя. І це точно не той фінал, якого хотіли б досягти і в Україні, і в Сполучених Штатах.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Зустріч Зеленського з Трампом: чи стане саміт G7 кроком до миру? арреаrеd fіrst оn Прямий.
Український президент Володимир Зеленський скористався ювілеєм свого американського колеги, щоб привітати його і поговорити про майбутню зустріч під час саміту Групи семи. Уже сам факт цієї зустрічі є промовистим.
Через чотири з лишком роки після початку великої російсько-української війни провідні держави цивілізованого світу не можуть ані ігнорувати продовження цього конфлікту, ані його вирішити. Ба більше, президент Сполучених Штатів очевидно зацікавлений у тому, щоб домогтися хоча б припинення вогню на російсько-українському фронті до виборів у Конгрес. Адже це свідчило б про серйозні досягнення адміністрації в зовнішній політиці.
Питання полягає в тому, чи можна цього досягти реально і що в цьому плані обговорюватимуть Трамп і Зеленський під час своєї майбутньої зустрічі. Я завжди казав, що завершення війни залежить насамперед від Путіна. Адже якщо агресор припиняє свої військові дії, немає жодних проблем ані з перемир’ям, ані з миром. Путін теж говорив із Трампом і привітав його з днем народження. І ми знову побачили, що в російського президента немає жодної зацікавленості в припиненні війни з Україною. Що він зацікавлений у тому, щоб війна тривала, Україна руйнувалася, а Зеленський принижувався. Адже під час своєї розмови з американським президентом його російський колега знову нагадав, що готовий зустрітися з українським лідером тільки в російській столиці. Тобто запрошує Зеленського для капітуляції.
Зеленський і Трамп зустрінуться на G7: переговори відбудуться вже сьогодні
Але нічого іншого від Путіна й не очікувалося: російський президент давно вже живе у своїй реальності і вперто ігнорує те, що його військам не вдається досягти очікуваних результатів. Путін, як і будь-який диктатор, упевнений, що час працює на нього і що він може дозволити собі витрачати скільки завгодно часу, аби домогтися саме тих цілей, які запланував.
Але тепер завершення війни залежить не тільки від Путіна. Воно залежить і від Зеленського. Тобто від того, як діятимуть у наступні місяці Збройні сили України, чи зможуть вони розхитати російський економічний і енергетичний потенціал.
Ми вже зараз чуємо новини, яких не було в перші роки цієї війни. І про справжню паливну кризу, і про початок ізоляції окупованого Криму, і про загрозу для того сухопутного коридору, який Росія проклала через окуповані українські території до Криму, і про пожежі на заводах військово-промислового комплексу, і про проблеми в російській нафтопереробці. І в мене немає сумніву, що в наступні місяці й роки всі ці проблеми для Росії наростатимуть.
Питання тут в іншому: як запобігти руйнуванню України, знищенню української інфраструктури під російськими ударами, наростанню економічних і демографічних проблем. І тут без допомоги західних союзників, без допомоги Сполучених Штатів не обійтися. Українська система протиповітряної оборони працює неймовірно професійно, фактично нейтралізуючи переважну більшість атак безпілотників та ракет різних типів. Однак вона безсила перед балістикою в ситуації, коли немає ракет для “Патріотів”. І це, до речі, могло стати важливою темою для перемовин Трампа і Зеленського – щоб Україна з кінця черги на ці ракети перемістилася в перші ряди.
Україна зникла з пріоритетів США: чому це вигідно Зеленському
Адже якщо нейтралізувати російські атаки на Україну і зробити ефективнішими українські атаки на Росію, це й буде ключем до швидкого завершення війни. Якщо російські удари не досягають цілей, а російські війська не просуваються – і водночас українські удари ставлять на коліна російську економіку, – то навіть такий упертий пентюх, як Путін, змушений буде замислитися про необхідність завершення бойових дій. Принаймні на той час, який буде потрібен йому, щоб підготуватися до нової війни. І такого шансу йому теж не варто давати – шляхом перетворення України на фортецю і подальшого розвитку ВПК нашої країни, з розумінням, що доля України – це її захист від Росії. Принаймні на десятиліття панування в сусідній країні цього шовіністичного режиму.
А от якщо Сполучені Штати не зможуть надати такої підтримки і, навпаки, схилятимуть Україну до політичних поступок Росії та відмови від власних територій, тоді взаємний обмін ударами просто руйнуватиме обидві країни і не призведе до жодних результатів. Ми житимемо у війні, яка може з війни армій перейти у війну ракет, і спостерігатимемо, як балістика перетворює українські міста на територію, непридатну для життя. І це точно не той фінал, якого хотіли б досягти і в Україні, і в Сполучених Штатах.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Зустріч Зеленського з Трампом: чи стане саміт G7 кроком до миру? арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaПіар замість зброї: куди зникли гроші з резервного фонду
Go to prm.ua
Джерело: Fасеbооk-сторінка автора
Знаєте скільки розбазарили цього року з резервного фонду? На піарні, а не найнеобхідніші речі? Не знаєте?
Лише на кешбеки і безкоштовні чи дешеві квитки на Укрзалізниці – майже 20 мільярдів гривень! Не на відновлення розбитого житла та інфраструктури, не на допомогу людям, які втратили все – а на бздури!
Саме тому коли ми з колегами з Європейської Солідарності побачили, що уряд хоче в резервний фонд забрати 40 мільярдів гривень із програми закупівлі зброї, ми почали робити все, щоб цього не сталось.
Після таких обстрілів, здається абсолютно зрозуміло, що пріоритет – протиповітряна оборона. Краще закупати ракети ППО, ніж потім відновлювати те, що руйнують ракети ворогів. Щоб ви розуміли – 40 мільярдів це майже 200 зарядів до Раtrіоt.
Новий бюджет обурив захисників: куди зникли 40 мільярдів гривень
Коли ми запропонували владі в законі обмежити витрати з резервного фонду лише на термінові і необхідні речі – ті категорично відмовились. Хочуть далі займатися марнотратством.
Тому, коли зараз провладні спікери-блогери будуть заламувати руки і розповідати як потрібно зараз дати ці 40 млрд в резервний фонд, памʼятайте – уряд за наказом хазяїна з Банкової звідти тягає звідти гроші не на конче необхідне, а щоб купувати лояльність через марнотратні прожекти, які не мають нічого спільного ані з обороною, ані з відновленням.
Напередодні депутати “Євросолідарності” заявили, що влада витратила кошти з Резервного фонду на 2026 рік протягом першого кварталу, і тепер вирішила залізти в кишеню оборонного бюджету, вилучивши з нього 40 млрд грн. При цьому, наголошують депутати, кошти Резервного фонду витратили не на потреби відбудови, а на кешбек та інші популістські ініціативи.
“Картярські ігри” з бюджетом: уряд звинуватили у виведенні 40 мільярдів з оборонки
Окрім того, народна депутатка України від фракції “Європейська Солідарність” Ніна Южаніна повідомила, що реального збільшення внутрішнього фінансування Міністерства оборони не відбулося. Натомість влада перерозподілила кошти європейського кредиту та урізала власні оборонні можливості на величезну суму.
Нагадаємо, уряд ухвалив рішення вилучити з бюджету Міноборони 40 мільярдів гривень, які планували витратити на закупівлю озброєння з власних надходжень. Проте тепер ці плани опинилися під загрозою, попри обіцянки Кабміну замістити фінансування кредитними коштами.
Окрім того, експерти висловлюють занепокоєння через дії Кабінету Міністрів, який займається “сумнівним перерозподілом коштів” між бюджетними статтями. Зокрема, йдеться про вилучення 40 мільярдів гривень з оборонного сектора до резервного фонду, що може зупинити підвищення зарплат військовим.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Піар замість зброї: куди зникли гроші з резервного фонду арреаrеd fіrst оn Прямий.
Знаєте скільки розбазарили цього року з резервного фонду? На піарні, а не найнеобхідніші речі? Не знаєте?
Лише на кешбеки і безкоштовні чи дешеві квитки на Укрзалізниці – майже 20 мільярдів гривень! Не на відновлення розбитого житла та інфраструктури, не на допомогу людям, які втратили все – а на бздури!
Саме тому коли ми з колегами з Європейської Солідарності побачили, що уряд хоче в резервний фонд забрати 40 мільярдів гривень із програми закупівлі зброї, ми почали робити все, щоб цього не сталось.
Після таких обстрілів, здається абсолютно зрозуміло, що пріоритет – протиповітряна оборона. Краще закупати ракети ППО, ніж потім відновлювати те, що руйнують ракети ворогів. Щоб ви розуміли – 40 мільярдів це майже 200 зарядів до Раtrіоt.
Новий бюджет обурив захисників: куди зникли 40 мільярдів гривень
Коли ми запропонували владі в законі обмежити витрати з резервного фонду лише на термінові і необхідні речі – ті категорично відмовились. Хочуть далі займатися марнотратством.
Тому, коли зараз провладні спікери-блогери будуть заламувати руки і розповідати як потрібно зараз дати ці 40 млрд в резервний фонд, памʼятайте – уряд за наказом хазяїна з Банкової звідти тягає звідти гроші не на конче необхідне, а щоб купувати лояльність через марнотратні прожекти, які не мають нічого спільного ані з обороною, ані з відновленням.
Напередодні депутати “Євросолідарності” заявили, що влада витратила кошти з Резервного фонду на 2026 рік протягом першого кварталу, і тепер вирішила залізти в кишеню оборонного бюджету, вилучивши з нього 40 млрд грн. При цьому, наголошують депутати, кошти Резервного фонду витратили не на потреби відбудови, а на кешбек та інші популістські ініціативи.
“Картярські ігри” з бюджетом: уряд звинуватили у виведенні 40 мільярдів з оборонки
Окрім того, народна депутатка України від фракції “Європейська Солідарність” Ніна Южаніна повідомила, що реального збільшення внутрішнього фінансування Міністерства оборони не відбулося. Натомість влада перерозподілила кошти європейського кредиту та урізала власні оборонні можливості на величезну суму.
Нагадаємо, уряд ухвалив рішення вилучити з бюджету Міноборони 40 мільярдів гривень, які планували витратити на закупівлю озброєння з власних надходжень. Проте тепер ці плани опинилися під загрозою, попри обіцянки Кабміну замістити фінансування кредитними коштами.
Окрім того, експерти висловлюють занепокоєння через дії Кабінету Міністрів, який займається “сумнівним перерозподілом коштів” між бюджетними статтями. Зокрема, йдеться про вилучення 40 мільярдів гривень з оборонного сектора до резервного фонду, що може зупинити підвищення зарплат військовим.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Піар замість зброї: куди зникли гроші з резервного фонду арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaМетафізика випаленої землі та історичний суїцид “русского міра”
Go to prm.ua
Джерело: Fасеbооk-сторінка автора
15 червня Україна побачила не просто чергову російську атаку. Ми побачили розгорнуту карту. Не військову карту з позначками позицій чи ешелонів, а детальну карту глибинної, екзистенційної ненависті.
Це каральний ордер, який московська імперія намагається накласти на все, що не здатна підкорити, осмислити чи асимілювати: на тисячолітній храм, на музейну тишу, на кінематографічний спадок, на сучасне мистецтво, на роботизовану логістику, на вільний бізнес, на цивільний дім і на саме людське життя.
Зафіксований масштаб цієї атаки – сотні дронів і десятки ракет, удари по Успенському собору Києво-Печерської лаври, Мистецькому арсеналу, кіностудії Довженка, Харківському музею, Будинку органної музики у Дніпрі, хабам поштово-логістичної інфраструктури та житлових кварталах – не залишає простору для ілюзій. Це не похибка наведення. Це не хаос. Це спроба прицільно вибити культурну, духовну, історичну, економічну та повсякденну осі України-Руси. Москва б’є не лише по фізичному тілу держави. Вона методично б’є по її пам’яті, образу, молитві, голосу, руху й майбутньому.
Цей акт вимагає глибинного розкодування. Ми маємо подивитися в очі цьому злу і назвати його справжнім іменем, позбавивши ворога будь-яких прикриттів і міфологічних ширм.
Коли ми говоримо про московитів як про прямих спадкоємців Золотої Орди, ми маємо відкинути спрощені біологічні чи етнічні трактування. Йдеться не про генетику чи кров. Йдеться про політичну матрицю, державний інстинкт та алгоритм влади.
Орда не будується на суспільному договорі. Орда не веде діалогу з містом чи вільною людиною. Її єдиний метод комунікації – це вимога абсолютної покори, данина і страх. Якщо місто не кориться – його палять дотла. Якщо святиня не підкоряється – її плюндрують і перетворюють на стайню. Якщо народ не згоден стати ресурсом і даниною – його намагаються фізично та історично стерти з лиця землі. Московська державність сформувалася як ідеальний, безжальний механізм збору данини та придушення будь-якої суб’єктності. За століття цей механізм обріс європейськими костюмами, імперськими фасадами та вкраденими візантійськими титулами, але його ядро залишилося незмінним: це алгоритм випаленої землі.
Під ширмою «братніх народів» цей алгоритм несе не братерство, а спільну могилу. Під ширмою «русского міра» він несе не Русь, а її криваву підміну. Під ширмою «захисту канонічного православ’я» ця машина запускає дрони-камікадзе в один із найсвятіших християнських храмів Східної Європи. У цьому полягає абсолютна, дистильована ницість московської імперії: вона навчилася бездоганно розмовляти мовою святості, але діє виключно мовою спустошення. Вона привласнює Україну-Русь у своїх підручниках і промовах диктаторів, але на полі бою намагається спалити її реальний духовний і цивілізаційний центр. Це не християнська держава і не захисник традицій. Це Анти-Лавра. Це антисистема, яка давно втратила Бога, залишивши собі лише церковну декорацію для маскування ракетних шахт.
Удар по Києво-Печерській лаврі: владика розповів про стан святині після пожежі
Успенський собор
Успенський собор Києво-Печерської лаври – це не просто пам’ятка архітектури чи туристична локація. Це один із головних сакральних вузлів України-Руси, чия форма і дух безперервно тягнуться з ХІ століття. Удар по ньому – це багатошаровий акт терору, який читається на трьох рівнях.
На семіотичному рівні це спроба знищити знак Києва. Золоті бані Лаври – це не просто декор міського пейзажу, це монументальна мова нашої суб’єктності. Це знак того, що духовний центр Руси завжди стояв і стоятиме тут, над Дніпром, у серці України, а не на московських болотах. Це архітектурний маніфест первинності нашої християнської традиції. Ворог б’є по цьому знаку, бо не може винести його величі.
На символічному рівні цей удар оголює найглибшу шизофренію російської імперської свідомості. Росія століттями будувала свій міф на крадіжці нашої історії, нашої назви, нашої княжої слави та нашої духовної легітимності. Вони кричать: “Київ – наш”, і водночас б’ють по Києву ракетами. Вони кажуть: “Лавра – святиня русского міра”, і запускають по ній дрони. У цьому парадоксі прихована істина: Москва хоче Київ не як живе місто, а як мертвий трофей. Не Лавру як простір молитви, а Лавру як сургучеву печатку на власному фальшивому імперському родоводі. Але 15 червня вони власноруч спалили цей документ. Бо той, хто вважає святиню своєю, не підпалює її. Коли Київ не підкоряється, московський міф ламається, і тоді імперія переходить від крадіжки до анігіляції.
На метафізичному рівні це удар імперії смерті по храму Успіння. У християнській традиції Успіння – це не кінець, це перехід. Це знак того, що смерть подолана, що вона не має останнього слова. І саме сюди, в серце ідеї вічного життя, цілить держава, яка принесла на нашу землю Бучу, Ізюм, Маріуполь, катівні та масові депортації. Вони цілили в дах, але насправді намагалися влучити в саме небо України. Пошкоджений на 80% дах собору – це рана на тілі сакральної історії. Але московити не здатні збагнути: храм, який приймає на себе удар ворога, не слабшає. Він переходить у статус мученика. Його обпалені стіни стають частиною великої ікони українського спротиву.
Кіностудія Довженка
Другою ключовою ціллю стала кіностудія імені Олександра Довженка, де ворог знищив найбагатшу на пострадянському просторі колекцію – майже 100 тисяч історичних костюмів та реквізиту. Якщо Лавра – це молитва України, то Довженко – це її здатність бачити себе. Власним зором, а не через викривлену імперську оптику “забавної малоросійської провінції”.
Кінематограф є найпотужнішим інструментом конструювання національного міфу. Довженко створював українську візуальну метафізику: хліб, земля, небо, смерть, народження, трагедія, краса. Костюм у кінематографі – це не просто зшита тканина. Це матеріальне тіло історичної уяви. Це оболонка епохи, у яку вдягається наша пам’ять, коли виходить на екран. У цих костюмах оживали наші гетьмани, повстанці, дисиденти, селяни та князі.
Знищити 100 тисяч одиниць реквізиту – означає спробувати буквально роздягнути українську історію. Це акт візуальної кастрації, мета якого – позбавити нас матеріальної форми пам’яті, унеможливити створення потужних історичних епосів про самих себе. Це не удар по складу. Це удар по гардеробу національної ідентичності. Вони палять наші декорації, щоб ми ніколи більше не змогли поставити на світовій сцені п’єсу про власну велич.
“Росія – це не просто Путін”: чому небезпечно розділяти мову, церкву та ворожі ракети
Культурна та просторова вертикаль
Атака на Мистецький арсенал у Києві, музей у Харкові та Будинок органної і камерної музики у Дніпрі демонструє, що ворог б’є по всій багатошаровості української культури.
Мистецький арсенал є ідеальною метафорою сучасної України: ми взяли простір зброї (арсенал) і перетворили його на простір культури, думки, виставок і свободи. Ми наповнили силу смислом. Росія ж діє навпаки: вона бере простір смислу і накриває його вогнем, перетворюючи культуру назад на поле бою. Удар по Арсеналу – удар по Україні, яка відмовляється бути лише “фронтом” чи “жертвою”, а стверджує себе як європейська культурна держава.
Харківський музей і Дніпровський органний дім розбивають ще один московський міф – про “свій, сірий російськомовний Схід”. Харків – це місто авангарду, розстріляного відродження, університетів і модерну. Удар по його музею – це спроба стерти складну ідентичність Слобожанщини. А Органний дім у Дніпрі, розміщений у колишньому костелі – це звук європейської вертикалі. Орган – це не просто інструмент, це архітектура звуку, яка вимагає погляду вгору. Москва ненавидить цю багатошарову, складну, барокову, індустріальну, поліфонічну Україну. Вона хоче бачити тут плоску територію бездумних рабів, а натомість чує поліфонію вільного європейського міста.
Вісь майбутнього
Окремого аналізу потребує прицільний удар по сортувальних центрах найбільшої поштової компанії України – найсучаснішого роботизованого хабу. Умови війни перетворили пошту з бізнесу на нервову систему держави. Це кровообіг громадянського суспільства, який горизонтально зв’язує фронт і тил, волонтерів і бригади, економіку і людей.
Удар по хабу “Нової Пошти” – зухвалий удар по українському майбутньому та швидкості нашої нації. Росія – це держава, яка зупинила свій час десь між 1945 роком і Середньовіччям. Її дратує не тільки Лавра ХІ століття, її до сказу доводить український бізнес ХХІ століття. Як країна, що веде тотальну війну на виживання, здатна будувати автоматизовані термінали, використовувати робототехніку, забезпечувати енергетичну автономність і доставляти посилки під сиренами? Цей факт руйнує базовий наратив Кремля про Україну як “fаіlеd stаtе” (державу, що не відбулася). Україна під ракетами будує інноваційну економіку, тоді як Росія з нафтодоларами деградує у ГУЛАГ. Саме через цю чорну, онтологічну заздрість вони б’ють по конвеєрах і поштових машинах. Вони хочуть зупинити наш час.
Цивільний простір
Поруч із сакральними та культурними цілями, ракети шматують житлові будинки. Для імперії цивільний дім – це теж мішень, адже в Україні повсякденність стала абсолютною формою спротиву. Ворог прагне знищити відчуття нормальності. Їхня мета – загнати українця у стан перманентного тваринного жаху, де немає місця плануванню, творчості чи мріям, а є лише рефлекс виживання. Але вони програють цю битву щодня. Коли дитина йде до школи після безсонної ночі в укритті – це спротив. Коли кав’ярня відкривається на тлі руїн – це спротив. Коли музей евакуює фонди, а храм проводить службу під посіченим дахом – це непокора державного рівня. Кожен цвях, забитий у пошкоджений дах, є актом утвердження нашого права на життя.
Синдром стерв’ятника: чому всі сусіди одночасно вп’ялися в Україну?
Темрява забуття
Статистика ЮНЕСКО, що свідчить про сотні знищених церков, музеїв, бібліотек та театрів – це не сухі цифри. Це детальна мапа культуроциду. Росія системно воює з формою української присутності у світі. Але в цій темряві прихована наша найбільша перемога: держава, яка обирає тактику випаленої землі, підписує вирок власній історичній легітимності. На метафізичному рівні московська імперія вже мертва. Кожна знищена ними ікона, кожен обпалений костюм, кожен убитий цивільний лягає на них свинцевою печаткою прокляття. Це не містика, це невблаганний закон історії: цивілізація, яка живиться виключно руйнуванням, прирікає себе на гниття і колапс. Вона може тимчасово сіяти смерть, але вона більше ніколи нічого не народить.
Відбудувати Вісь
Наша відповідь на цей терор не може обмежуватися лише болем чи рефлексивним гнівом. Вона має бути холодною, стратегічною і державною.
1. Ми зобов’язані задокументувати кожен уламок, кожну фреску і кожну вирвану баню як доказову базу для майбутнього суду над Росією за знищення ідентичності.
2. Ми маємо тотально оцифрувати нашу спадщину. Кожен кресленик, костюм, картину і текст. Цифрова копія не замінить оригіналу, але вона стане бронежилетом для нашої пам’яті, який не проб’є жоден “Шахед”.
3. Найкраща реставрація – це збита ракета. Захист культури починається з систем ППО, і світ має зрозуміти, що Петріоти захищають не просто бетон, вони захищають європейську цивілізаційну спадщину.
4. Ми маємо назавжди перестати соромитися власного історичного масштабу. Україна – не “пострадянський простір”, а тисячолітня цивілізація, яка має Лавру і Софію, геній Довженка і міць інноваційного бізнесу, безстрашну армію і незламний народ.
Замість епілогу
Вони прийшли як Орда – і залишаться на звалищі історії як Орда, проклята і забута. Вони хотіли знищити нашу вісь, але лише освітили власну незворотну пустку. Москва може спалити дах, але їй ніколи не дістати нашого неба. Вона може нищити кінокостюми, але не зітре нашу здатність творити великі сенси. Вона може розбивати поштові термінали, але їй не зупинити нестримний рух нашої нації в майбутнє.
Україна-Русь вистоїть. Ми відбудуємо стіни, збережемо пам’ять, помстимося холодною правдою і переможемо непереборною силою.
Справжня “денацифікація”: як українську націю повільно ліквідують руками Заходу
Печатка вічного прокляття
Аналізуючи події 15 червня на найвищому, метафізичному рівні, стає очевидним одне: Московія остаточно підписала собі вирок перед лицем Вічності. Вбиваючи безневинних людей, стираючи з лиця землі тисячолітні святині, спалюючи культурне надбання і нищачи економічне майбутнє цілого народу, московська орда отримала незмивну печатку прокляття. За сльзи, за кров, за смерть народжених і ненароджених поколінь українського народу.
Світобудова не пробачає такої концентрації зла. Метафізичний закон невблаганний: нація, яка робить своїм єдиним сенсом існування смерть чужинців, неминуче притягне смерть у власний дім. Уся та чорна енергія, яку вони спрямували на Український народ, на мирні житла людей вже працює проти них. Вони заклали під власну державність бомбу сповільненої дії, яка розірве їхню імперію зсередини. Я сподіваюся дожити, коли на наших очах буде поховані рештки цього архаїчного потойбіччя, яке більше не зможе існувати в природі за рахунок біди інших націй. Московія має бути демілітаризована, денуклеарізована та деокупована.
За руйнування наших святинь, за спробу вкрасти нашу пам’ять і вбити наше майбутнє, уся ця недобита орда приречена на століття нещастя, ізоляції, внутрішньої різанини та абсолютного історичного занепаду. Вони стануть синонімом світового зла, нацією-вигнанцем, чиє ім’я викликатиме лише огиду.
А Україна-Русь вистоїть. Пройшовши крізь це пекло, ми станемо твердішими за сталь. На місці спалених костюмів ми знімемо нове велике кіно – про нашу Перемогу. На місці зруйнованих хабів збудуємо нові інноваційні міста. А над відбудованими куполами українських святинь завжди сяятиме сонце нації, яка здолала темряву. Бо з нами наша праведна правда, наш дух, і наше невідворотне Майбутнє.
Люблю вас, дорогі Українці. Прокидайтеся, вставайте, попереду багато роботи.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Метафізика випаленої землі та історичний суїцид “русского міра” арреаrеd fіrst оn Прямий.
15 червня Україна побачила не просто чергову російську атаку. Ми побачили розгорнуту карту. Не військову карту з позначками позицій чи ешелонів, а детальну карту глибинної, екзистенційної ненависті.
Це каральний ордер, який московська імперія намагається накласти на все, що не здатна підкорити, осмислити чи асимілювати: на тисячолітній храм, на музейну тишу, на кінематографічний спадок, на сучасне мистецтво, на роботизовану логістику, на вільний бізнес, на цивільний дім і на саме людське життя.
Зафіксований масштаб цієї атаки – сотні дронів і десятки ракет, удари по Успенському собору Києво-Печерської лаври, Мистецькому арсеналу, кіностудії Довженка, Харківському музею, Будинку органної музики у Дніпрі, хабам поштово-логістичної інфраструктури та житлових кварталах – не залишає простору для ілюзій. Це не похибка наведення. Це не хаос. Це спроба прицільно вибити культурну, духовну, історичну, економічну та повсякденну осі України-Руси. Москва б’є не лише по фізичному тілу держави. Вона методично б’є по її пам’яті, образу, молитві, голосу, руху й майбутньому.
Цей акт вимагає глибинного розкодування. Ми маємо подивитися в очі цьому злу і назвати його справжнім іменем, позбавивши ворога будь-яких прикриттів і міфологічних ширм.
Коли ми говоримо про московитів як про прямих спадкоємців Золотої Орди, ми маємо відкинути спрощені біологічні чи етнічні трактування. Йдеться не про генетику чи кров. Йдеться про політичну матрицю, державний інстинкт та алгоритм влади.
Орда не будується на суспільному договорі. Орда не веде діалогу з містом чи вільною людиною. Її єдиний метод комунікації – це вимога абсолютної покори, данина і страх. Якщо місто не кориться – його палять дотла. Якщо святиня не підкоряється – її плюндрують і перетворюють на стайню. Якщо народ не згоден стати ресурсом і даниною – його намагаються фізично та історично стерти з лиця землі. Московська державність сформувалася як ідеальний, безжальний механізм збору данини та придушення будь-якої суб’єктності. За століття цей механізм обріс європейськими костюмами, імперськими фасадами та вкраденими візантійськими титулами, але його ядро залишилося незмінним: це алгоритм випаленої землі.
Під ширмою «братніх народів» цей алгоритм несе не братерство, а спільну могилу. Під ширмою «русского міра» він несе не Русь, а її криваву підміну. Під ширмою «захисту канонічного православ’я» ця машина запускає дрони-камікадзе в один із найсвятіших християнських храмів Східної Європи. У цьому полягає абсолютна, дистильована ницість московської імперії: вона навчилася бездоганно розмовляти мовою святості, але діє виключно мовою спустошення. Вона привласнює Україну-Русь у своїх підручниках і промовах диктаторів, але на полі бою намагається спалити її реальний духовний і цивілізаційний центр. Це не християнська держава і не захисник традицій. Це Анти-Лавра. Це антисистема, яка давно втратила Бога, залишивши собі лише церковну декорацію для маскування ракетних шахт.
Удар по Києво-Печерській лаврі: владика розповів про стан святині після пожежі
Успенський собор
Успенський собор Києво-Печерської лаври – це не просто пам’ятка архітектури чи туристична локація. Це один із головних сакральних вузлів України-Руси, чия форма і дух безперервно тягнуться з ХІ століття. Удар по ньому – це багатошаровий акт терору, який читається на трьох рівнях.
На семіотичному рівні це спроба знищити знак Києва. Золоті бані Лаври – це не просто декор міського пейзажу, це монументальна мова нашої суб’єктності. Це знак того, що духовний центр Руси завжди стояв і стоятиме тут, над Дніпром, у серці України, а не на московських болотах. Це архітектурний маніфест первинності нашої християнської традиції. Ворог б’є по цьому знаку, бо не може винести його величі.
На символічному рівні цей удар оголює найглибшу шизофренію російської імперської свідомості. Росія століттями будувала свій міф на крадіжці нашої історії, нашої назви, нашої княжої слави та нашої духовної легітимності. Вони кричать: “Київ – наш”, і водночас б’ють по Києву ракетами. Вони кажуть: “Лавра – святиня русского міра”, і запускають по ній дрони. У цьому парадоксі прихована істина: Москва хоче Київ не як живе місто, а як мертвий трофей. Не Лавру як простір молитви, а Лавру як сургучеву печатку на власному фальшивому імперському родоводі. Але 15 червня вони власноруч спалили цей документ. Бо той, хто вважає святиню своєю, не підпалює її. Коли Київ не підкоряється, московський міф ламається, і тоді імперія переходить від крадіжки до анігіляції.
На метафізичному рівні це удар імперії смерті по храму Успіння. У християнській традиції Успіння – це не кінець, це перехід. Це знак того, що смерть подолана, що вона не має останнього слова. І саме сюди, в серце ідеї вічного життя, цілить держава, яка принесла на нашу землю Бучу, Ізюм, Маріуполь, катівні та масові депортації. Вони цілили в дах, але насправді намагалися влучити в саме небо України. Пошкоджений на 80% дах собору – це рана на тілі сакральної історії. Але московити не здатні збагнути: храм, який приймає на себе удар ворога, не слабшає. Він переходить у статус мученика. Його обпалені стіни стають частиною великої ікони українського спротиву.
Кіностудія Довженка
Другою ключовою ціллю стала кіностудія імені Олександра Довженка, де ворог знищив найбагатшу на пострадянському просторі колекцію – майже 100 тисяч історичних костюмів та реквізиту. Якщо Лавра – це молитва України, то Довженко – це її здатність бачити себе. Власним зором, а не через викривлену імперську оптику “забавної малоросійської провінції”.
Кінематограф є найпотужнішим інструментом конструювання національного міфу. Довженко створював українську візуальну метафізику: хліб, земля, небо, смерть, народження, трагедія, краса. Костюм у кінематографі – це не просто зшита тканина. Це матеріальне тіло історичної уяви. Це оболонка епохи, у яку вдягається наша пам’ять, коли виходить на екран. У цих костюмах оживали наші гетьмани, повстанці, дисиденти, селяни та князі.
Знищити 100 тисяч одиниць реквізиту – означає спробувати буквально роздягнути українську історію. Це акт візуальної кастрації, мета якого – позбавити нас матеріальної форми пам’яті, унеможливити створення потужних історичних епосів про самих себе. Це не удар по складу. Це удар по гардеробу національної ідентичності. Вони палять наші декорації, щоб ми ніколи більше не змогли поставити на світовій сцені п’єсу про власну велич.
“Росія – це не просто Путін”: чому небезпечно розділяти мову, церкву та ворожі ракети
Культурна та просторова вертикаль
Атака на Мистецький арсенал у Києві, музей у Харкові та Будинок органної і камерної музики у Дніпрі демонструє, що ворог б’є по всій багатошаровості української культури.
Мистецький арсенал є ідеальною метафорою сучасної України: ми взяли простір зброї (арсенал) і перетворили його на простір культури, думки, виставок і свободи. Ми наповнили силу смислом. Росія ж діє навпаки: вона бере простір смислу і накриває його вогнем, перетворюючи культуру назад на поле бою. Удар по Арсеналу – удар по Україні, яка відмовляється бути лише “фронтом” чи “жертвою”, а стверджує себе як європейська культурна держава.
Харківський музей і Дніпровський органний дім розбивають ще один московський міф – про “свій, сірий російськомовний Схід”. Харків – це місто авангарду, розстріляного відродження, університетів і модерну. Удар по його музею – це спроба стерти складну ідентичність Слобожанщини. А Органний дім у Дніпрі, розміщений у колишньому костелі – це звук європейської вертикалі. Орган – це не просто інструмент, це архітектура звуку, яка вимагає погляду вгору. Москва ненавидить цю багатошарову, складну, барокову, індустріальну, поліфонічну Україну. Вона хоче бачити тут плоску територію бездумних рабів, а натомість чує поліфонію вільного європейського міста.
Вісь майбутнього
Окремого аналізу потребує прицільний удар по сортувальних центрах найбільшої поштової компанії України – найсучаснішого роботизованого хабу. Умови війни перетворили пошту з бізнесу на нервову систему держави. Це кровообіг громадянського суспільства, який горизонтально зв’язує фронт і тил, волонтерів і бригади, економіку і людей.
Удар по хабу “Нової Пошти” – зухвалий удар по українському майбутньому та швидкості нашої нації. Росія – це держава, яка зупинила свій час десь між 1945 роком і Середньовіччям. Її дратує не тільки Лавра ХІ століття, її до сказу доводить український бізнес ХХІ століття. Як країна, що веде тотальну війну на виживання, здатна будувати автоматизовані термінали, використовувати робототехніку, забезпечувати енергетичну автономність і доставляти посилки під сиренами? Цей факт руйнує базовий наратив Кремля про Україну як “fаіlеd stаtе” (державу, що не відбулася). Україна під ракетами будує інноваційну економіку, тоді як Росія з нафтодоларами деградує у ГУЛАГ. Саме через цю чорну, онтологічну заздрість вони б’ють по конвеєрах і поштових машинах. Вони хочуть зупинити наш час.
Цивільний простір
Поруч із сакральними та культурними цілями, ракети шматують житлові будинки. Для імперії цивільний дім – це теж мішень, адже в Україні повсякденність стала абсолютною формою спротиву. Ворог прагне знищити відчуття нормальності. Їхня мета – загнати українця у стан перманентного тваринного жаху, де немає місця плануванню, творчості чи мріям, а є лише рефлекс виживання. Але вони програють цю битву щодня. Коли дитина йде до школи після безсонної ночі в укритті – це спротив. Коли кав’ярня відкривається на тлі руїн – це спротив. Коли музей евакуює фонди, а храм проводить службу під посіченим дахом – це непокора державного рівня. Кожен цвях, забитий у пошкоджений дах, є актом утвердження нашого права на життя.
Синдром стерв’ятника: чому всі сусіди одночасно вп’ялися в Україну?
Темрява забуття
Статистика ЮНЕСКО, що свідчить про сотні знищених церков, музеїв, бібліотек та театрів – це не сухі цифри. Це детальна мапа культуроциду. Росія системно воює з формою української присутності у світі. Але в цій темряві прихована наша найбільша перемога: держава, яка обирає тактику випаленої землі, підписує вирок власній історичній легітимності. На метафізичному рівні московська імперія вже мертва. Кожна знищена ними ікона, кожен обпалений костюм, кожен убитий цивільний лягає на них свинцевою печаткою прокляття. Це не містика, це невблаганний закон історії: цивілізація, яка живиться виключно руйнуванням, прирікає себе на гниття і колапс. Вона може тимчасово сіяти смерть, але вона більше ніколи нічого не народить.
Відбудувати Вісь
Наша відповідь на цей терор не може обмежуватися лише болем чи рефлексивним гнівом. Вона має бути холодною, стратегічною і державною.
1. Ми зобов’язані задокументувати кожен уламок, кожну фреску і кожну вирвану баню як доказову базу для майбутнього суду над Росією за знищення ідентичності.
2. Ми маємо тотально оцифрувати нашу спадщину. Кожен кресленик, костюм, картину і текст. Цифрова копія не замінить оригіналу, але вона стане бронежилетом для нашої пам’яті, який не проб’є жоден “Шахед”.
3. Найкраща реставрація – це збита ракета. Захист культури починається з систем ППО, і світ має зрозуміти, що Петріоти захищають не просто бетон, вони захищають європейську цивілізаційну спадщину.
4. Ми маємо назавжди перестати соромитися власного історичного масштабу. Україна – не “пострадянський простір”, а тисячолітня цивілізація, яка має Лавру і Софію, геній Довженка і міць інноваційного бізнесу, безстрашну армію і незламний народ.
Замість епілогу
Вони прийшли як Орда – і залишаться на звалищі історії як Орда, проклята і забута. Вони хотіли знищити нашу вісь, але лише освітили власну незворотну пустку. Москва може спалити дах, але їй ніколи не дістати нашого неба. Вона може нищити кінокостюми, але не зітре нашу здатність творити великі сенси. Вона може розбивати поштові термінали, але їй не зупинити нестримний рух нашої нації в майбутнє.
Україна-Русь вистоїть. Ми відбудуємо стіни, збережемо пам’ять, помстимося холодною правдою і переможемо непереборною силою.
Справжня “денацифікація”: як українську націю повільно ліквідують руками Заходу
Печатка вічного прокляття
Аналізуючи події 15 червня на найвищому, метафізичному рівні, стає очевидним одне: Московія остаточно підписала собі вирок перед лицем Вічності. Вбиваючи безневинних людей, стираючи з лиця землі тисячолітні святині, спалюючи культурне надбання і нищачи економічне майбутнє цілого народу, московська орда отримала незмивну печатку прокляття. За сльзи, за кров, за смерть народжених і ненароджених поколінь українського народу.
Світобудова не пробачає такої концентрації зла. Метафізичний закон невблаганний: нація, яка робить своїм єдиним сенсом існування смерть чужинців, неминуче притягне смерть у власний дім. Уся та чорна енергія, яку вони спрямували на Український народ, на мирні житла людей вже працює проти них. Вони заклали під власну державність бомбу сповільненої дії, яка розірве їхню імперію зсередини. Я сподіваюся дожити, коли на наших очах буде поховані рештки цього архаїчного потойбіччя, яке більше не зможе існувати в природі за рахунок біди інших націй. Московія має бути демілітаризована, денуклеарізована та деокупована.
За руйнування наших святинь, за спробу вкрасти нашу пам’ять і вбити наше майбутнє, уся ця недобита орда приречена на століття нещастя, ізоляції, внутрішньої різанини та абсолютного історичного занепаду. Вони стануть синонімом світового зла, нацією-вигнанцем, чиє ім’я викликатиме лише огиду.
А Україна-Русь вистоїть. Пройшовши крізь це пекло, ми станемо твердішими за сталь. На місці спалених костюмів ми знімемо нове велике кіно – про нашу Перемогу. На місці зруйнованих хабів збудуємо нові інноваційні міста. А над відбудованими куполами українських святинь завжди сяятиме сонце нації, яка здолала темряву. Бо з нами наша праведна правда, наш дух, і наше невідворотне Майбутнє.
Люблю вас, дорогі Українці. Прокидайтеся, вставайте, попереду багато роботи.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Метафізика випаленої землі та історичний суїцид “русского міра” арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaУкраїна зникла з пріоритетів США: чому це вигідно Зеленському
Go to prm.ua
Джерело: Fасеbооk-сторінка автора
Мені цікаво, чи багато наших співгромадян розуміють, що перемога Трампа на виборах та його політика у відношенні до України – це кращий подарунок для Зеленського?
Якщо ви цього не розумієте, то значить не розумієте того, що отримав Зеленський після того, як Трамп повторно став Президентом США. І через півтора року правління Трампа це стало просто беззаперечно.
А все лежить на поверхні. Після того, як Трамп переміг, а Україна зникла з пріоритетів США, то змінилася і політика комунікацій та вимог. Більше ніхто в США не примушує Зеленського боротися з корупцією, проводити реформи, не зривати конкурси та не порушувати закони. Це лягло на плечі ЄС. Більше ніхто не телефонує з посольства США з вимогами не заважати антикорупційним органам, не каже боротися з портновщиною та не каже позбавитися від Татарова та інших “успішних” менеджерів Зеленського.
Правда зараз викликали нашого Генпрокурора на Вашингтонщину і дуже сильно порадили не заважати тій частині НАБУ та САП, які орієнтовані на донорів, боротися з корупцією. Але загалом, США більше не є тим жандармом, який примушував Зеленського не звалюватися в тотальний авторитаризм.
І це подобається Володимиру Олександровичу. Він більше не повинен зображати з себе цивілізованого політика та грати президента, а може бути собою і уподібнитися тим, хто надихає його своїм форматом правління – на Ердогана та Лукашенка. Зник жандарм, який примушував Зеленського поводитися згідно стандартів західних цінностей і цим створював йому дискомфорт. І це найбільше подобається Зеленському. Так, Володимир Зеленський?
“Битва за Україну”: чи змінить резолюція Конгресу США позицію Трампа
Більше ніхто з Вашингтонщини не каже йому, що не можна вести себе як цар, ніхто з США не забороняє Зеленському переслідувати опозицію та атакувати свободу слова, ніхто не примушує Зеленского призначати тих, хто виграв конкурс, а не кого він хоче призначити через кумівство та особисту лояльність. Ніхто не каже дотримуватися корпоративного права і можна призначати на будь-які посади своїх друзів, колег, бізнес-партнерів або рятувати їх від відповідальності. Ніхто з Білого дому не вимагає від Зеленського дати відповідь, хто такий Вова, для якого будують дім в Династії поряд з Андрієм. І йому це подобається.
Єдине що він не враховує, що так буде не завжди. Просто зараз Трампу не до Вови, а Вова не завжди буде президентом. І забуває про головне – він не цар та у найскрутніші моменти ніколи не підійметься до рівня своїх наївних очікувань, а впаде до рівня своєї компетентності та підготовки. А той рівень ми добре пам’ятаємо. Бо смак “травневих шашликів” зразка 2022 року неможливо забути.
Враховуючи все це можна зрозуміти, чому Зеленського влаштовує такий підхід Трампа до України. Єдине що він забуває, що Трамп не буде вічно Президентом США, а пріоритети можуть змінитися. І вони зміняться. А ще його дратує нова залежність від ЄС і їх вимоги боротися з корупцією, не атакувати опозицію та не рівнятися на Лукашенка. І от це щиро бентежить Зеленського, якому вже подобається бути царем. Але так буде не завжди.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Україна зникла з пріоритетів США: чому це вигідно Зеленському арреаrеd fіrst оn Прямий.
Мені цікаво, чи багато наших співгромадян розуміють, що перемога Трампа на виборах та його політика у відношенні до України – це кращий подарунок для Зеленського?
Якщо ви цього не розумієте, то значить не розумієте того, що отримав Зеленський після того, як Трамп повторно став Президентом США. І через півтора року правління Трампа це стало просто беззаперечно.
А все лежить на поверхні. Після того, як Трамп переміг, а Україна зникла з пріоритетів США, то змінилася і політика комунікацій та вимог. Більше ніхто в США не примушує Зеленського боротися з корупцією, проводити реформи, не зривати конкурси та не порушувати закони. Це лягло на плечі ЄС. Більше ніхто не телефонує з посольства США з вимогами не заважати антикорупційним органам, не каже боротися з портновщиною та не каже позбавитися від Татарова та інших “успішних” менеджерів Зеленського.
Правда зараз викликали нашого Генпрокурора на Вашингтонщину і дуже сильно порадили не заважати тій частині НАБУ та САП, які орієнтовані на донорів, боротися з корупцією. Але загалом, США більше не є тим жандармом, який примушував Зеленського не звалюватися в тотальний авторитаризм.
І це подобається Володимиру Олександровичу. Він більше не повинен зображати з себе цивілізованого політика та грати президента, а може бути собою і уподібнитися тим, хто надихає його своїм форматом правління – на Ердогана та Лукашенка. Зник жандарм, який примушував Зеленського поводитися згідно стандартів західних цінностей і цим створював йому дискомфорт. І це найбільше подобається Зеленському. Так, Володимир Зеленський?
“Битва за Україну”: чи змінить резолюція Конгресу США позицію Трампа
Більше ніхто з Вашингтонщини не каже йому, що не можна вести себе як цар, ніхто з США не забороняє Зеленському переслідувати опозицію та атакувати свободу слова, ніхто не примушує Зеленского призначати тих, хто виграв конкурс, а не кого він хоче призначити через кумівство та особисту лояльність. Ніхто не каже дотримуватися корпоративного права і можна призначати на будь-які посади своїх друзів, колег, бізнес-партнерів або рятувати їх від відповідальності. Ніхто з Білого дому не вимагає від Зеленського дати відповідь, хто такий Вова, для якого будують дім в Династії поряд з Андрієм. І йому це подобається.
Єдине що він не враховує, що так буде не завжди. Просто зараз Трампу не до Вови, а Вова не завжди буде президентом. І забуває про головне – він не цар та у найскрутніші моменти ніколи не підійметься до рівня своїх наївних очікувань, а впаде до рівня своєї компетентності та підготовки. А той рівень ми добре пам’ятаємо. Бо смак “травневих шашликів” зразка 2022 року неможливо забути.
Враховуючи все це можна зрозуміти, чому Зеленського влаштовує такий підхід Трампа до України. Єдине що він забуває, що Трамп не буде вічно Президентом США, а пріоритети можуть змінитися. І вони зміняться. А ще його дратує нова залежність від ЄС і їх вимоги боротися з корупцією, не атакувати опозицію та не рівнятися на Лукашенка. І от це щиро бентежить Зеленського, якому вже подобається бути царем. Але так буде не завжди.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Україна зникла з пріоритетів США: чому це вигідно Зеленському арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaРеформа ЗСУ від Банкової: що ж насправді буде з термінами служби?
Go to prm.ua
Джерело: Fасеbооk-сторінка автора
Відучора в мережі купа обговорень, стосовно нових “покращень” для військових, які викотила Банкова. І ось серед всіх цих красивих фраз та великих цифр особисто я не побачив відповіді на просте питання… А що ж буде НАСПРАВДІ із термінами служби, про які зараз не говорить лише ледачий?!
Як колишній командир роти, тобто людина, яка нуууу “трішки часу” провела у війську, я чудово розумію, що всі такі заклики – не більше ніж політичний піар. Бо для того, щоби звільнити одну бойову одиницю завтра, вам треба призвати у військо людину учора. Вірніше позавчора. Призвати, а не чекати коли людина сама прийде. Себто закручувати питання мобілізації (а кому це треба з огляду на рейтинги?). Ба більше, цю людину треба навчити та вже потім обкатати її в бойових діях. Щоби ж бойову одиницю, яку звільняють, бо вона в строю з початку повномасштабного вторгнення, міняла бойова одиниця. А краще дві…
Так ось, до термінів служби. Серед красивих слайдів я побачив лише згадку про контракти. Зокрема “піхотні”, 6-10 м
ісяців. А ось контракти… просто бойові, лише 24 місяці. Тобто я вірно розумію? Для того, аби солдату, сержанту чи офіцеру, які іб@шать з 2022 року мати шанс на звільнення, треба обов’язково підписати контракт? І якщо ти раптом втомився до гикавки і відповідно мрієш звільнитися (бо вже більше ніж чотири роки в строю), то підписуй контракт… піхотний! І тоді, через півроку… Аххххх, не хочеш піхотний? Ну тоді все одно підписуй контракт, “просто бойовий”, себто ще на два роки?
У Генштабі пояснили, чому зараз неможлива масова демобілізація
Мотиватори від Бога.
р.s. Тільки не треба мені співати “воєнниє пєсні” про те, що у війську купа людей, які “мріють” підписати контракт. Серед тих, кого я знаю (а це, повірте, одні з найкращих людей цієї країни), купа тих, хто мріє зовсім про інше. Бути поруч із родиною, не озираючись на календар, бо, на жаль, знов відпустка закінчується, не встигнув початися.
І ще одне… Із нацією, себто військом, так і не навчились говорити дорослою мовою. Знов тотальне бажання, наїб@ти, видаючи хз що за смачну цукерку.
Нагадаємо, Міністерство оборони України оголосило про комплексну трансформацію військової служби, що передбачає нові контракти з чіткими термінами, збільшені виплати та гарантовані відстрочки після завершення служби. Зміни охоплюють також автоматичне переведення між підрозділами та спрощене повернення військовослужбовців, які самовільно залишили службу.
При цьому, як повідомив президент Володимир Зеленський, в Україні готують масштабні зміни для військовослужбовців. Влада планує підвищити виплати, запровадити нові контракти для піхотинців, спростити переведення між підрозділами та розширити можливості залучення іноземних добровольців до лав ЗСУ.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Реформа ЗСУ від Банкової: що ж насправді буде з термінами служби? арреаrеd fіrst оn Прямий.
Відучора в мережі купа обговорень, стосовно нових “покращень” для військових, які викотила Банкова. І ось серед всіх цих красивих фраз та великих цифр особисто я не побачив відповіді на просте питання… А що ж буде НАСПРАВДІ із термінами служби, про які зараз не говорить лише ледачий?!
Як колишній командир роти, тобто людина, яка нуууу “трішки часу” провела у війську, я чудово розумію, що всі такі заклики – не більше ніж політичний піар. Бо для того, щоби звільнити одну бойову одиницю завтра, вам треба призвати у військо людину учора. Вірніше позавчора. Призвати, а не чекати коли людина сама прийде. Себто закручувати питання мобілізації (а кому це треба з огляду на рейтинги?). Ба більше, цю людину треба навчити та вже потім обкатати її в бойових діях. Щоби ж бойову одиницю, яку звільняють, бо вона в строю з початку повномасштабного вторгнення, міняла бойова одиниця. А краще дві…
Так ось, до термінів служби. Серед красивих слайдів я побачив лише згадку про контракти. Зокрема “піхотні”, 6-10 м
ісяців. А ось контракти… просто бойові, лише 24 місяці. Тобто я вірно розумію? Для того, аби солдату, сержанту чи офіцеру, які іб@шать з 2022 року мати шанс на звільнення, треба обов’язково підписати контракт? І якщо ти раптом втомився до гикавки і відповідно мрієш звільнитися (бо вже більше ніж чотири роки в строю), то підписуй контракт… піхотний! І тоді, через півроку… Аххххх, не хочеш піхотний? Ну тоді все одно підписуй контракт, “просто бойовий”, себто ще на два роки?
У Генштабі пояснили, чому зараз неможлива масова демобілізація
Мотиватори від Бога.
р.s. Тільки не треба мені співати “воєнниє пєсні” про те, що у війську купа людей, які “мріють” підписати контракт. Серед тих, кого я знаю (а це, повірте, одні з найкращих людей цієї країни), купа тих, хто мріє зовсім про інше. Бути поруч із родиною, не озираючись на календар, бо, на жаль, знов відпустка закінчується, не встигнув початися.
І ще одне… Із нацією, себто військом, так і не навчились говорити дорослою мовою. Знов тотальне бажання, наїб@ти, видаючи хз що за смачну цукерку.
Нагадаємо, Міністерство оборони України оголосило про комплексну трансформацію військової служби, що передбачає нові контракти з чіткими термінами, збільшені виплати та гарантовані відстрочки після завершення служби. Зміни охоплюють також автоматичне переведення між підрозділами та спрощене повернення військовослужбовців, які самовільно залишили службу.
При цьому, як повідомив президент Володимир Зеленський, в Україні готують масштабні зміни для військовослужбовців. Влада планує підвищити виплати, запровадити нові контракти для піхотинців, спростити переведення між підрозділами та розширити можливості залучення іноземних добровольців до лав ЗСУ.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Реформа ЗСУ від Банкової: що ж насправді буде з термінами служби? арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaСиндром стерв’ятника: чому всі сусіди одночасно вп’ялися в Україну?
Go to prm.ua
Джерело: Fасеbооk-сторінка автора
Те, що ви відчуваєте зараз, дивлячись на новини з Варшави, Будапешта, Бухареста чи Софії – це абсолютно виправданий, здоровий державницький гнів.
Коли країна стікає кров’ю в траншеях, захищаючи східний фланг цивілізації, а ті, кого вона прикриває своїми спинами, починають шматувати її політичне, історичне та територіальне тіло – це виглядає як сюрреалістичний кошмар. Це викликає відчай і логічне запитання: чи це змова? Чи це випадковий збіг обставин, що всі сусіди раптом витягли старі карти й почали виставляти нам рахунки?
Ми стали свідками класичного геополітичного мародерства. Міжнародна політика не оперує категоріями “вдячності”, “емпатії” чи “справедливості”. Вона оперує виключно категоріями сили, інтересу та вікна можливостей. І сьогодні нам час остаточно поховати наш геополітичний інфантилізм і розібратися, чому сусіди діють як зграя і як українська держава мусить переламати їм хребет у цій дипломатичній війні. Ми опинилися в центрі ідеального шторму, де кожен сусід має свою історичну травму, яку він намагається вилікувати за український рахунок.
Угорщина (Таран): Будапешт перетворив Закарпаття на свій політичний полігон. Фантомні болі Тріанону диктують їхню політику. Вони не вимагають рівності, вони вимагають ексклюзивності: паспортизація, мовний диктат, інституційні анклави та 11 пунктів ультиматуму, які фактично виводять частину української території з-під освітнього та культурного суверенітету Києва.
Польща (Удар у спину): Варшава знехтувала всіма актами примирення 2003 року. Відчувши нашу логістичну залежність, польські еліти почали історичний шантаж Волинню, множачи його на економічний терор (блокади кордонів). Вони прагнуть закріпити за Україною статус “вічно винуватого молодшого партнера”, який платитиме економічними та моральними поступками за право транзиту.
Подвійна пропаганда: як Польща монополізує право на біль
Румунія (Тиха асиміляція): Бухарест діє не так галасливо, як Орбан, але не менш системно. Концепт “Великої Румунії” нікуди не зник. Вони масово роздають паспорти на Буковині та в Буджаку, фінансують церкви і школи, спокійно перетворюючи громадян України на румунський політичний ресурс під виглядом “захисту європейських прав”.
Словаччина (Економічний паразитизм): Уряд Фіцо відкрито ретранслює кремлівські наративи, блокує військову підтримку, але при цьому продовжує заробляти на транзиті. Вони грають на боці Москви рівно настільки, щоб витискати з нас та Брюсселя максимальні економічні преференції.
Болгарія (Троянський кінь на Півдні): Новий фронт. Софія починає експлуатувати питання Південної Бессарабії. Прикриваючись “дерусифікацією” болгарської меншини, вони готують ґрунт для освітніх ультиматумів. А їхні радикали вже відкрито креслять карти, де Буджак стає “болгарською землею”.
Але чому вони напали саме зараз?
Сусіди не змовлялися за одним столом, але їхні дії абсолютно синхронні. Ця синхронність продиктована чотирма залізними факторами нашої тимчасової вразливості:
1. Запах крові та логістика
Слабкість провокує агресію. Наші сусіди чудово розуміють: Україна зараз перебуває в стані екзистенційної війни. Наші порти частково заблоковані, наше небо закрите. Варшава, Бухарест і Братислава – це наші легенгні, через які йде зброя, паливо і хліб. Вони цинічно вирішили: “Якщо Київ залежить від наших доріг, ми можемо викручувати йому руки в питаннях історії, мови та територіального устрою. Вони не мають вибору, вони погодяться”. Це торгівля нашим виживанням в обмін на їхні національні інтереси.
Справжня “денацифікація”: як українську націю повільно ліквідують руками Заходу
2. Євроінтеграційна гільйотина
Вступ до ЄС перетворився для нас на пастку інституційного шантажу. Правила Євросоюзу дають кожній країні-члену право вето на будь-якому етапі переговорів. Сусідам більше не потрібні армії, щоб відкушувати наш суверенітет. Їм достатньо одного голосу в Брюсселі. Орбан, Туск чи Фіцо можуть заблокувати цілий переговорний розділ, вимагаючи “особливого статусу” для своїх меншин чи змушуючи нас відмовитися від власної пам’яті. Євроінтеграція стала ідеальним легальним інструментом для демонтажу нашої внутрішньої суб’єктності.
3. Російський диригент і гібридна війна
Було б злочинною наївністю не бачити за цим парадом претензій тінь Москви. Росія, зазнавши краху в спробі захопити Київ за три дні, перейшла до стратегії балканізації України. Вони десятиліттями вливали мільярди у східноєвропейських радикалів. Угорський “Йоббік”, румунська “АUR”, польська “Конфедерація”, болгарське “Възраждане”, словацький “Smеr” – усе це мережа, яку підживлює Кремль. Росія використовує сусідів як політичних проксі, щоб відкрити проти нас Другий фронт – фронт внутрішнього розколу, історичної ворожнечі та недовіри.
4. Дешевий електоральний паразитизм
Для політичних карликів сусідніх держав Україна стала ідеальною жертвою для внутрішніх виборів. Навіщо польському прем’єру вирішувати складні системні проблеми своїх фермерів, якщо можна заблокувати український кордон і стати “захисником нації”? Навіщо румунським чи болгарським політикам розбудовувати економіку, якщо можна зіграти на струнах історичного ресентименту і набрати голоси на криках про “порятунок співвітчизників” в Україні? Ми стали для них безкоштовним піар-майданчиком.
Що має робити Україна НЕГАЙНО:
Ми маємо припинити рефлексувати як жертва. Ми не можемо більше бути зручними. Якщо ми продовжимо здавати позиції під соусом “європейських цінностей”, ми ризикуємо виграти війну в Росії, але втратити державу, розтягнуту по клаптиках нашими “західними друзями”.
Україні потрібен радикальний розворот до Доктрини національного інтересу.
Польща знову згадала про “злочини УПА”: як реагувати Україні
Жорстка дзеркальна дипломатія.
Час мовчазного проковтування ультиматумів минув. На кожну вимогу Будапешта, Варшави чи Софії має лягати симетрична, підкріплена фактами вимога Києва. Вимагаєте шкіл для угорців на Закарпатті? Де державні українські гімназії в Будапешті? Вимагаєте ексгумацій на Волині? Де відновлені українські пам’ятники на горі Монастир та в Грушовичах? Вимагаєте особливого статусу для болгарської мови в Бессарабії? Покажіть нам українські культурні автономії в Болгарії. Будь-яка гра має вестися виключно на умовах взаємності. Ні – значить ні для обох.
Інституційна зачистка прикордоння.
Держава повинна повернутися у свої прикордонні регіони залізною хваткою. Закарпаття, Бессарабія, Буковина не можуть бути зоною вільного полювання іноземних фондів. Усі фінансові потоки, які йдуть на підтримку меншин від сусідніх держав, мають проходити жорсткий фінансовий і безпековий аудит СБУ та Мінфіну. Хто платить вчителю – той формує його світогляд. Ми маємо залити ці регіони українськими грошима, українським контентом та українськими преміями. Українська держава має стати єдиним і безальтернативним патроном для всіх своїх громадян, незалежно від їхнього етнічного походження.
Асиметричні альянси.
Нам потрібно перестати битися лобом об стіну в спілкуванні з шантажистами. Якщо Варшава чи Будапешт нас блокують – ми маємо йти через їхні голови. Українська дипломатія мусить вибудувати міцну вісь з Вашингтоном, Лондоном, Стокгольмом, Гельсінкі та країнами Балтії. Саме ці держави-важковаговики (або держави, що розуміють реальну екзистенційну загрозу) мають тиснути на наших східноєвропейських сусідів через механізми НАТО та фонди ЄС. Орбан чи Фіцо розуміють лише мову сили і грошей – цю мову їм мають озвучити ті, хто ці гроші їм дає.
Мораль із подвійним дном: Польща і УПА
Націоналізація історичної пам’яті.
Ми на своїй землі. Ми не будемо питати дозволу у Варшави, кого нам вважати героями. Ми не будемо питати дозволу у Софії, як нам нарізати райони в Одеській області. Ми маємо чітко артикулювати: територіальна цілісність, адміністративний устрій, державна мова та національний пантеон пам’яті не є предметом торгів для вступу в жодні союзи. Європа поважає лише тих, хто поважає себе.
Висновок
Те, що сусіди вп’ялися в нас сьогодні – це перевірка нашої державності на зрілість. Ми маємо перестати дивуватися їхньому цинізму. Це не кінець світу, це просто справжнє обличчя геополітики. Ми не для того заливаємо кров’ю схід і південь, щоб здати захід і Бессарабію в євроінтеграційних кабінетах. Час вибачень минув. Настав час диктувати свої умови.
Україна сьогодні – це поранений лев, навколо якого зібралися шакали, чекаючи, поки він знесилиться у битві з ведмедем. Але лев не має права вмирати, і не має права ділитися своїм м’ясом. Ми повинні відростити такі дипломатичні та інституційні ікла, об які зламається будь-який ультиматум або нас розтягнуть на сувеніри ті, хто сьогодні посміхається нам на дипломатичних прийомах. А для цього потрібна національна україноцетрична політика для України, Доктрина національного інтересу для українців.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Синдром стерв’ятника: чому всі сусіди одночасно вп’ялися в Україну? арреаrеd fіrst оn Прямий.
Те, що ви відчуваєте зараз, дивлячись на новини з Варшави, Будапешта, Бухареста чи Софії – це абсолютно виправданий, здоровий державницький гнів.
Коли країна стікає кров’ю в траншеях, захищаючи східний фланг цивілізації, а ті, кого вона прикриває своїми спинами, починають шматувати її політичне, історичне та територіальне тіло – це виглядає як сюрреалістичний кошмар. Це викликає відчай і логічне запитання: чи це змова? Чи це випадковий збіг обставин, що всі сусіди раптом витягли старі карти й почали виставляти нам рахунки?
Ми стали свідками класичного геополітичного мародерства. Міжнародна політика не оперує категоріями “вдячності”, “емпатії” чи “справедливості”. Вона оперує виключно категоріями сили, інтересу та вікна можливостей. І сьогодні нам час остаточно поховати наш геополітичний інфантилізм і розібратися, чому сусіди діють як зграя і як українська держава мусить переламати їм хребет у цій дипломатичній війні. Ми опинилися в центрі ідеального шторму, де кожен сусід має свою історичну травму, яку він намагається вилікувати за український рахунок.
Угорщина (Таран): Будапешт перетворив Закарпаття на свій політичний полігон. Фантомні болі Тріанону диктують їхню політику. Вони не вимагають рівності, вони вимагають ексклюзивності: паспортизація, мовний диктат, інституційні анклави та 11 пунктів ультиматуму, які фактично виводять частину української території з-під освітнього та культурного суверенітету Києва.
Польща (Удар у спину): Варшава знехтувала всіма актами примирення 2003 року. Відчувши нашу логістичну залежність, польські еліти почали історичний шантаж Волинню, множачи його на економічний терор (блокади кордонів). Вони прагнуть закріпити за Україною статус “вічно винуватого молодшого партнера”, який платитиме економічними та моральними поступками за право транзиту.
Подвійна пропаганда: як Польща монополізує право на біль
Румунія (Тиха асиміляція): Бухарест діє не так галасливо, як Орбан, але не менш системно. Концепт “Великої Румунії” нікуди не зник. Вони масово роздають паспорти на Буковині та в Буджаку, фінансують церкви і школи, спокійно перетворюючи громадян України на румунський політичний ресурс під виглядом “захисту європейських прав”.
Словаччина (Економічний паразитизм): Уряд Фіцо відкрито ретранслює кремлівські наративи, блокує військову підтримку, але при цьому продовжує заробляти на транзиті. Вони грають на боці Москви рівно настільки, щоб витискати з нас та Брюсселя максимальні економічні преференції.
Болгарія (Троянський кінь на Півдні): Новий фронт. Софія починає експлуатувати питання Південної Бессарабії. Прикриваючись “дерусифікацією” болгарської меншини, вони готують ґрунт для освітніх ультиматумів. А їхні радикали вже відкрито креслять карти, де Буджак стає “болгарською землею”.
Але чому вони напали саме зараз?
Сусіди не змовлялися за одним столом, але їхні дії абсолютно синхронні. Ця синхронність продиктована чотирма залізними факторами нашої тимчасової вразливості:
1. Запах крові та логістика
Слабкість провокує агресію. Наші сусіди чудово розуміють: Україна зараз перебуває в стані екзистенційної війни. Наші порти частково заблоковані, наше небо закрите. Варшава, Бухарест і Братислава – це наші легенгні, через які йде зброя, паливо і хліб. Вони цинічно вирішили: “Якщо Київ залежить від наших доріг, ми можемо викручувати йому руки в питаннях історії, мови та територіального устрою. Вони не мають вибору, вони погодяться”. Це торгівля нашим виживанням в обмін на їхні національні інтереси.
Справжня “денацифікація”: як українську націю повільно ліквідують руками Заходу
2. Євроінтеграційна гільйотина
Вступ до ЄС перетворився для нас на пастку інституційного шантажу. Правила Євросоюзу дають кожній країні-члену право вето на будь-якому етапі переговорів. Сусідам більше не потрібні армії, щоб відкушувати наш суверенітет. Їм достатньо одного голосу в Брюсселі. Орбан, Туск чи Фіцо можуть заблокувати цілий переговорний розділ, вимагаючи “особливого статусу” для своїх меншин чи змушуючи нас відмовитися від власної пам’яті. Євроінтеграція стала ідеальним легальним інструментом для демонтажу нашої внутрішньої суб’єктності.
3. Російський диригент і гібридна війна
Було б злочинною наївністю не бачити за цим парадом претензій тінь Москви. Росія, зазнавши краху в спробі захопити Київ за три дні, перейшла до стратегії балканізації України. Вони десятиліттями вливали мільярди у східноєвропейських радикалів. Угорський “Йоббік”, румунська “АUR”, польська “Конфедерація”, болгарське “Възраждане”, словацький “Smеr” – усе це мережа, яку підживлює Кремль. Росія використовує сусідів як політичних проксі, щоб відкрити проти нас Другий фронт – фронт внутрішнього розколу, історичної ворожнечі та недовіри.
4. Дешевий електоральний паразитизм
Для політичних карликів сусідніх держав Україна стала ідеальною жертвою для внутрішніх виборів. Навіщо польському прем’єру вирішувати складні системні проблеми своїх фермерів, якщо можна заблокувати український кордон і стати “захисником нації”? Навіщо румунським чи болгарським політикам розбудовувати економіку, якщо можна зіграти на струнах історичного ресентименту і набрати голоси на криках про “порятунок співвітчизників” в Україні? Ми стали для них безкоштовним піар-майданчиком.
Що має робити Україна НЕГАЙНО:
Ми маємо припинити рефлексувати як жертва. Ми не можемо більше бути зручними. Якщо ми продовжимо здавати позиції під соусом “європейських цінностей”, ми ризикуємо виграти війну в Росії, але втратити державу, розтягнуту по клаптиках нашими “західними друзями”.
Україні потрібен радикальний розворот до Доктрини національного інтересу.
Польща знову згадала про “злочини УПА”: як реагувати Україні
Жорстка дзеркальна дипломатія.
Час мовчазного проковтування ультиматумів минув. На кожну вимогу Будапешта, Варшави чи Софії має лягати симетрична, підкріплена фактами вимога Києва. Вимагаєте шкіл для угорців на Закарпатті? Де державні українські гімназії в Будапешті? Вимагаєте ексгумацій на Волині? Де відновлені українські пам’ятники на горі Монастир та в Грушовичах? Вимагаєте особливого статусу для болгарської мови в Бессарабії? Покажіть нам українські культурні автономії в Болгарії. Будь-яка гра має вестися виключно на умовах взаємності. Ні – значить ні для обох.
Інституційна зачистка прикордоння.
Держава повинна повернутися у свої прикордонні регіони залізною хваткою. Закарпаття, Бессарабія, Буковина не можуть бути зоною вільного полювання іноземних фондів. Усі фінансові потоки, які йдуть на підтримку меншин від сусідніх держав, мають проходити жорсткий фінансовий і безпековий аудит СБУ та Мінфіну. Хто платить вчителю – той формує його світогляд. Ми маємо залити ці регіони українськими грошима, українським контентом та українськими преміями. Українська держава має стати єдиним і безальтернативним патроном для всіх своїх громадян, незалежно від їхнього етнічного походження.
Асиметричні альянси.
Нам потрібно перестати битися лобом об стіну в спілкуванні з шантажистами. Якщо Варшава чи Будапешт нас блокують – ми маємо йти через їхні голови. Українська дипломатія мусить вибудувати міцну вісь з Вашингтоном, Лондоном, Стокгольмом, Гельсінкі та країнами Балтії. Саме ці держави-важковаговики (або держави, що розуміють реальну екзистенційну загрозу) мають тиснути на наших східноєвропейських сусідів через механізми НАТО та фонди ЄС. Орбан чи Фіцо розуміють лише мову сили і грошей – цю мову їм мають озвучити ті, хто ці гроші їм дає.
Мораль із подвійним дном: Польща і УПА
Націоналізація історичної пам’яті.
Ми на своїй землі. Ми не будемо питати дозволу у Варшави, кого нам вважати героями. Ми не будемо питати дозволу у Софії, як нам нарізати райони в Одеській області. Ми маємо чітко артикулювати: територіальна цілісність, адміністративний устрій, державна мова та національний пантеон пам’яті не є предметом торгів для вступу в жодні союзи. Європа поважає лише тих, хто поважає себе.
Висновок
Те, що сусіди вп’ялися в нас сьогодні – це перевірка нашої державності на зрілість. Ми маємо перестати дивуватися їхньому цинізму. Це не кінець світу, це просто справжнє обличчя геополітики. Ми не для того заливаємо кров’ю схід і південь, щоб здати захід і Бессарабію в євроінтеграційних кабінетах. Час вибачень минув. Настав час диктувати свої умови.
Україна сьогодні – це поранений лев, навколо якого зібралися шакали, чекаючи, поки він знесилиться у битві з ведмедем. Але лев не має права вмирати, і не має права ділитися своїм м’ясом. Ми повинні відростити такі дипломатичні та інституційні ікла, об які зламається будь-який ультиматум або нас розтягнуть на сувеніри ті, хто сьогодні посміхається нам на дипломатичних прийомах. А для цього потрібна національна україноцетрична політика для України, Доктрина національного інтересу для українців.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Синдром стерв’ятника: чому всі сусіди одночасно вп’ялися в Україну? арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaМільярди на армію: що приховує влада за гучними заявами
Go to prm.ua
Джерело: Fасеbооk-сторінка автора
Сьогодні влада святкує “додаткові 1,5 трильйона гривень на безпеку і оборону”, і про це розповідатимуть з усіх “прасок”. Але це ніякі не нові і не додаткові гроші для армії.
Це кошти, які потенційно закладалися в бюджет як надходження в межах кредитної підтримки Європейського Союзу. Їхнє відображення в бюджеті не є якимось особливим досягненням. Більше того, Міністр оборони визнає, що і цих коштів не буде достатньо до кінця року….
А за гучними заявами намагаються приховати інше рішення: з бюджету Міністерства оборони вилучили ‼40 мільярдів гривень, передбачених на закупівлю зброї для Сил оборони України.‼
Вдумайтеся – сорок мільярдів гривень забрали в армії і перевели до резервного фонду.
“Картярські ігри” з бюджетом: уряд звинуватили у виведенні 40 мільярдів з оборонки
У той час, коли фронт потребує більше зброї, більше боєприпасів і більше можливостей для наших захисників, влада залишає собі можливість розпоряджатися цими коштами в ручному режимі для популістичних забаганок і пускання пилу в очі суспільства!
Європейська Солідарність вимагала одного: залишити ці 40 мільярдів гривень там, де вони потрібні найбільше — у бюджеті Міністерства оборони для закупівлі озброєння.
Але цю поправку було проігноровано.
Тому ми голосували проти цих бутафорних змін до бюджету.
Під час війни справжній пріоритет оборони вимірюється не гучними цифрами в пресрелізах і не переможними звітами з трибуни. Він вимірюється готовністю держави залишити кожну можливу гривню там, де вона наближає перемогу.
І коли 40 мільярдів гривень забирають у зброї для армії, а потім розповідають про рекордну підтримку оборони, це вже не про безпеку держави. Це про політичну маніпуляцію.
Де знайти кошти на виплати військовим: у Київраді вказали на корупційні резерви
Напередодні депутати “Євросолідарності” заявили, що влада витратила кошти з Резервного фонду на 2026 рік протягом першого кварталу, і тепер вирішила залізти в кишеню оборонного бюджету, вилучивши з нього 40 млрд грн. При цьому, наголошують депутати, кошти Резервного фонду витратили не на потреби відбудови, а на кешбек та інші популістські ініціативи.
Окрім того, народна депутатка України від фракції “Європейська Солідарність” Ніна Южаніна повідомила, що реального збільшення внутрішнього фінансування Міністерства оборони не відбулося. Натомість влада перерозподілила кошти європейського кредиту та урізала власні оборонні можливості на величезну суму.
Нагадаємо, уряд ухвалив рішення вилучити з бюджету Міноборони 40 мільярдів гривень, які планували витратити на закупівлю озброєння з власних надходжень. Проте тепер ці плани опинилися під загрозою, попри обіцянки Кабміну замістити фінансування кредитними коштами.
Окрім того, експерти висловлюють занепокоєння через дії Кабінету Міністрів, який займається “сумнівним перерозподілом коштів” між бюджетними статтями. Зокрема, йдеться про вилучення 40 мільярдів гривень з оборонного сектора до резервного фонду, що може зупинити підвищення зарплат військовим.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Мільярди на армію: що приховує влада за гучними заявами арреаrеd fіrst оn Прямий.
Сьогодні влада святкує “додаткові 1,5 трильйона гривень на безпеку і оборону”, і про це розповідатимуть з усіх “прасок”. Але це ніякі не нові і не додаткові гроші для армії.
Це кошти, які потенційно закладалися в бюджет як надходження в межах кредитної підтримки Європейського Союзу. Їхнє відображення в бюджеті не є якимось особливим досягненням. Більше того, Міністр оборони визнає, що і цих коштів не буде достатньо до кінця року….
А за гучними заявами намагаються приховати інше рішення: з бюджету Міністерства оборони вилучили ‼40 мільярдів гривень, передбачених на закупівлю зброї для Сил оборони України.‼
Вдумайтеся – сорок мільярдів гривень забрали в армії і перевели до резервного фонду.
“Картярські ігри” з бюджетом: уряд звинуватили у виведенні 40 мільярдів з оборонки
У той час, коли фронт потребує більше зброї, більше боєприпасів і більше можливостей для наших захисників, влада залишає собі можливість розпоряджатися цими коштами в ручному режимі для популістичних забаганок і пускання пилу в очі суспільства!
Європейська Солідарність вимагала одного: залишити ці 40 мільярдів гривень там, де вони потрібні найбільше — у бюджеті Міністерства оборони для закупівлі озброєння.
Але цю поправку було проігноровано.
Тому ми голосували проти цих бутафорних змін до бюджету.
Під час війни справжній пріоритет оборони вимірюється не гучними цифрами в пресрелізах і не переможними звітами з трибуни. Він вимірюється готовністю держави залишити кожну можливу гривню там, де вона наближає перемогу.
І коли 40 мільярдів гривень забирають у зброї для армії, а потім розповідають про рекордну підтримку оборони, це вже не про безпеку держави. Це про політичну маніпуляцію.
Де знайти кошти на виплати військовим: у Київраді вказали на корупційні резерви
Напередодні депутати “Євросолідарності” заявили, що влада витратила кошти з Резервного фонду на 2026 рік протягом першого кварталу, і тепер вирішила залізти в кишеню оборонного бюджету, вилучивши з нього 40 млрд грн. При цьому, наголошують депутати, кошти Резервного фонду витратили не на потреби відбудови, а на кешбек та інші популістські ініціативи.
Окрім того, народна депутатка України від фракції “Європейська Солідарність” Ніна Южаніна повідомила, що реального збільшення внутрішнього фінансування Міністерства оборони не відбулося. Натомість влада перерозподілила кошти європейського кредиту та урізала власні оборонні можливості на величезну суму.
Нагадаємо, уряд ухвалив рішення вилучити з бюджету Міноборони 40 мільярдів гривень, які планували витратити на закупівлю озброєння з власних надходжень. Проте тепер ці плани опинилися під загрозою, попри обіцянки Кабміну замістити фінансування кредитними коштами.
Окрім того, експерти висловлюють занепокоєння через дії Кабінету Міністрів, який займається “сумнівним перерозподілом коштів” між бюджетними статтями. Зокрема, йдеться про вилучення 40 мільярдів гривень з оборонного сектора до резервного фонду, що може зупинити підвищення зарплат військовим.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Мільярди на армію: що приховує влада за гучними заявами арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.ua“Трішкін кафтан” порвався: як українські ракети змогли долетіти до Чебоксар
Go to prm.ua
Джерело: Fасеbооk-сторінка автора
Чому українські ракети “Фламінго” пролетіли 1000 км до Чебоксар та уразили підприємство “Прогрес”? Чому їх не збили на цьому шляху? Справді, ціль велика, порівняно повільна. Була купа часу, аби підняти винищувачі та позбивати ті ракети далеко від цілі.
Причина у тому, що ППО у росіян очевидно знекровлена. І причина – якраз наші mіddlе strіkе. Ми довго та методично вивбивали російські засоби ППО на окупованих територіях – РЛС, окремі радари, пускові установки, пункти бойового керування.
Відновити сильно пошкоджену ПУ не так вже й просто. І ще більше часу потрібно, аби виготовити новий комплекс. Хто хоча б раз бачив пускову установку зенітного ракетного комплексу той міг би переконатися, наскільки це складна річ. Існують окремі учбові курси з грифом “таємно”, які присвячені вивченню елементної бази зенітних ракетних комплексів – окремих компонентів зенітних ракетних комплексів – окремих модулів окремих компонентів зенітних ракетних комплексів. Ці вироби неможливо тасувати, як карти у колоді.
Українська балістика зможе атакувати Москву вже восени – співзасновник Fіrе Роіnt
Тому, коли ми знищували елементи ППО на окупованих територіях, то противник знімав відповідні складові, або цілі комплекси з бойового чергування на теренах рф та перекидав їх в Україну, щоб прикрити повітряний простір тем, де виникли “проріхи”.
Оголюючи у такий спосіб територію рф. Тепер бачимо результат. “Трішкін кафтан” порвався. Нема притомного прикриття ані окупованих територій України, ані територій рф. А Москву без прикриття залишати не можна. Гарний mіddlе strіkе робить добрий dеер strіkе.
Нагадаємо, українські крилаті ракети FР-5 “Фламінго” та дрони АН-196 “Лютий” уразили виробничі потужності оборонного заводу “ВНИИР-Прогресс” у Чебоксарах, який розташований приблизно за 1000 кілометрів від кордону з Україною.
Президент України Володимир Зеленський 10 червня підтвердив ураження українськими безпілотниками FР-5 Flаmіngо військового заводу в Чебоксарах, який забезпечує російську армію компонентами для ракет і дронів.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst “Трішкін кафтан” порвався: як українські ракети змогли долетіти до Чебоксар арреаrеd fіrst оn Прямий.
Чому українські ракети “Фламінго” пролетіли 1000 км до Чебоксар та уразили підприємство “Прогрес”? Чому їх не збили на цьому шляху? Справді, ціль велика, порівняно повільна. Була купа часу, аби підняти винищувачі та позбивати ті ракети далеко від цілі.
Причина у тому, що ППО у росіян очевидно знекровлена. І причина – якраз наші mіddlе strіkе. Ми довго та методично вивбивали російські засоби ППО на окупованих територіях – РЛС, окремі радари, пускові установки, пункти бойового керування.
Відновити сильно пошкоджену ПУ не так вже й просто. І ще більше часу потрібно, аби виготовити новий комплекс. Хто хоча б раз бачив пускову установку зенітного ракетного комплексу той міг би переконатися, наскільки це складна річ. Існують окремі учбові курси з грифом “таємно”, які присвячені вивченню елементної бази зенітних ракетних комплексів – окремих компонентів зенітних ракетних комплексів – окремих модулів окремих компонентів зенітних ракетних комплексів. Ці вироби неможливо тасувати, як карти у колоді.
Українська балістика зможе атакувати Москву вже восени – співзасновник Fіrе Роіnt
Тому, коли ми знищували елементи ППО на окупованих територіях, то противник знімав відповідні складові, або цілі комплекси з бойового чергування на теренах рф та перекидав їх в Україну, щоб прикрити повітряний простір тем, де виникли “проріхи”.
Оголюючи у такий спосіб територію рф. Тепер бачимо результат. “Трішкін кафтан” порвався. Нема притомного прикриття ані окупованих територій України, ані територій рф. А Москву без прикриття залишати не можна. Гарний mіddlе strіkе робить добрий dеер strіkе.
Нагадаємо, українські крилаті ракети FР-5 “Фламінго” та дрони АН-196 “Лютий” уразили виробничі потужності оборонного заводу “ВНИИР-Прогресс” у Чебоксарах, який розташований приблизно за 1000 кілометрів від кордону з Україною.
Президент України Володимир Зеленський 10 червня підтвердив ураження українськими безпілотниками FР-5 Flаmіngо військового заводу в Чебоксарах, який забезпечує російську армію компонентами для ракет і дронів.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst “Трішкін кафтан” порвався: як українські ракети змогли долетіти до Чебоксар арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaСтратегія розмитих дат: навіщо ворогу війна без фіналу
Go to prm.ua
Днями президент України Зеленський у своєму відкритому листі закликав російського лідера до припинення вогню та особистої зустрічі задля дипломатичного врегулювання. Після ознайомлення з листом у Путіна відповіли, що не бачать сенсу в прямій зустрічі з президентом України, а “мирні переговори наразі на паузі”.
Господар Кремля відкинув і пропозиції щодо мирного плану Європи та відхилив пряме припинення вогню, про яке заявляла українська сторона. Ба більше, російський диктатор заявив, що бойові дії припиняться лише тоді, коли країна-окупант виконає всі задекларовані завдання, а мирні угоди мають ґрунтуватися на вигідних для Кремля домовленостях.
Утім, Кремль не встановлює жодних дедлайнів для досягнення своїх заявлених воєнних цілей. Політичне керівництво країни-окупанта продовжує декларувати стратегічне завдання — повне захоплення Донецької області, однак свідомо не прив’язує його до конкретних дат чи дедлайнів. Є заява самого Путіна та російського військового керівництва про те, що стратегічна мета — захоплення всієї території Донецької області. Але вона не прив’язана до конкретних дат.
Нагадаю, російський диктатор відмовився називати конкретні терміни закінчення так званої “сво”, заявивши, що робити це в умовах бойових дій “необачно”.
Примітно, що офіційні представники Кремля, зокрема Пєсков, регулярно заявляють, що готові зупинити бойові дії “хоч сьогодні”. Але для цього Україна має виконати ультиматум окупантів: повністю вивести свої війська з чотирьох областей (Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької).
Проте російське керівництво не збирається зупинятися лише на сході. Попри заяви про нібито наближення конфлікту до фіналу, ворог переслідує довгострокові завдання, а саме: створення плацдарму на Донбасі для подальшого висунення нових територіальних вимог до України.
Кремль робить ставку на тривалий конфлікт. Ворог використовує свою перевагу в кількості населення та ресурсах, оскільки людське життя для окупантів є найдешевшим інструментом. При цьому Росія зберігає можливість оголосити новий етап часткової мобілізації — ймовірно, після внутрішньополітичних подій, зокрема виборів. Саме цим пояснюється активізація бойових дій: Кремлю потрібно демонструвати хоча б умовні “успіхи” для внутрішньої аудиторії.
Наразі ключовим чинником для Кремля є не воєнна динаміка, а внутрішній політичний порядок денний, особливо напередодні виборів у росії.
Осінь — це вибори в російській федерації: вибори Держдуми, вибори голів суб’єктів, законодавчих зборів. Це головне. А внутрішньому споживачеві треба продати хоча б ефемерні, але перемоги. Водночас на практиці окупаційна армія не демонструє реального просування і намагається компенсувати це інформаційними заявами та “перемогами авансом”.
Оскільки реальне просування російської армії є вкрай повільним і коштує їй колосальних втрат у техніці й людях, дефіцит успіхів перекривають інформаційними вигадками. У результаті такої тактики російським військовим доводиться “доганяти” власну брехню: після передчасних звітів командування жене солдатів у лобові штурми за будь-яку ціну, аби хоч якось закріпитися на територіях, які вони вже оголосили “своїми”.
Додам, що подібна практика не є новою і постійно спостерігалася на багатьох напрямках фронту, коли російська сторона заявляла про “контроль” над населеними пунктами, фактично його не маючи. Як це було на прикладі Куп’янська, Куп’янська-Вузлового, тієї ж самої Малої Токмачки.
На думку керівника Офісу президента Кирила Буданова, Росія наразі не має чітких військових можливостей диктувати власні дедлайни, оскільки в країні-агресорі наростає системний спад, а українські сили ефективно стримують ворога та завдають болючих ударів по російському тилу.
Замість російських ультиматумів, Буданов наголошує на наявності спільного українського та міжнародного бачення завершення війни. Натомість в умовах відсутності реальних воєнних результатів ворог може посилювати тиск на цивільне населення України. Окупаційна армія переходить до терору проти цивільного населення. Але на будь-яку дію є протидія.
Звертаю увагу, що українська сторона відповідає на агресію, однак діє виключно в межах міжнародного права та завдає ударів лише по законних воєнних цілях на території країни-окупанта з метою примусити окупантів до завершення війни в Україні.
Саме ефективні дії Сил оборони України та удари безпілотників углиб Росії створюють реальне підґрунтя для припинення бойових дій на українських умовах, зводячи нанівець будь-які загарбницькі плани Кремля.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Стратегія розмитих дат: навіщо ворогу війна без фіналу арреаrеd fіrst оn Прямий.
Господар Кремля відкинув і пропозиції щодо мирного плану Європи та відхилив пряме припинення вогню, про яке заявляла українська сторона. Ба більше, російський диктатор заявив, що бойові дії припиняться лише тоді, коли країна-окупант виконає всі задекларовані завдання, а мирні угоди мають ґрунтуватися на вигідних для Кремля домовленостях.
Утім, Кремль не встановлює жодних дедлайнів для досягнення своїх заявлених воєнних цілей. Політичне керівництво країни-окупанта продовжує декларувати стратегічне завдання — повне захоплення Донецької області, однак свідомо не прив’язує його до конкретних дат чи дедлайнів. Є заява самого Путіна та російського військового керівництва про те, що стратегічна мета — захоплення всієї території Донецької області. Але вона не прив’язана до конкретних дат.
Нагадаю, російський диктатор відмовився називати конкретні терміни закінчення так званої “сво”, заявивши, що робити це в умовах бойових дій “необачно”.
Примітно, що офіційні представники Кремля, зокрема Пєсков, регулярно заявляють, що готові зупинити бойові дії “хоч сьогодні”. Але для цього Україна має виконати ультиматум окупантів: повністю вивести свої війська з чотирьох областей (Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької).
Проте російське керівництво не збирається зупинятися лише на сході. Попри заяви про нібито наближення конфлікту до фіналу, ворог переслідує довгострокові завдання, а саме: створення плацдарму на Донбасі для подальшого висунення нових територіальних вимог до України.
Кремль робить ставку на тривалий конфлікт. Ворог використовує свою перевагу в кількості населення та ресурсах, оскільки людське життя для окупантів є найдешевшим інструментом. При цьому Росія зберігає можливість оголосити новий етап часткової мобілізації — ймовірно, після внутрішньополітичних подій, зокрема виборів. Саме цим пояснюється активізація бойових дій: Кремлю потрібно демонструвати хоча б умовні “успіхи” для внутрішньої аудиторії.
Наразі ключовим чинником для Кремля є не воєнна динаміка, а внутрішній політичний порядок денний, особливо напередодні виборів у росії.
Осінь — це вибори в російській федерації: вибори Держдуми, вибори голів суб’єктів, законодавчих зборів. Це головне. А внутрішньому споживачеві треба продати хоча б ефемерні, але перемоги. Водночас на практиці окупаційна армія не демонструє реального просування і намагається компенсувати це інформаційними заявами та “перемогами авансом”.
Оскільки реальне просування російської армії є вкрай повільним і коштує їй колосальних втрат у техніці й людях, дефіцит успіхів перекривають інформаційними вигадками. У результаті такої тактики російським військовим доводиться “доганяти” власну брехню: після передчасних звітів командування жене солдатів у лобові штурми за будь-яку ціну, аби хоч якось закріпитися на територіях, які вони вже оголосили “своїми”.
Додам, що подібна практика не є новою і постійно спостерігалася на багатьох напрямках фронту, коли російська сторона заявляла про “контроль” над населеними пунктами, фактично його не маючи. Як це було на прикладі Куп’янська, Куп’янська-Вузлового, тієї ж самої Малої Токмачки.
На думку керівника Офісу президента Кирила Буданова, Росія наразі не має чітких військових можливостей диктувати власні дедлайни, оскільки в країні-агресорі наростає системний спад, а українські сили ефективно стримують ворога та завдають болючих ударів по російському тилу.
Замість російських ультиматумів, Буданов наголошує на наявності спільного українського та міжнародного бачення завершення війни. Натомість в умовах відсутності реальних воєнних результатів ворог може посилювати тиск на цивільне населення України. Окупаційна армія переходить до терору проти цивільного населення. Але на будь-яку дію є протидія.
Звертаю увагу, що українська сторона відповідає на агресію, однак діє виключно в межах міжнародного права та завдає ударів лише по законних воєнних цілях на території країни-окупанта з метою примусити окупантів до завершення війни в Україні.
Саме ефективні дії Сил оборони України та удари безпілотників углиб Росії створюють реальне підґрунтя для припинення бойових дій на українських умовах, зводячи нанівець будь-які загарбницькі плани Кремля.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Стратегія розмитих дат: навіщо ворогу війна без фіналу арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaВибори у Вірменії: Росія неодмінно піде з Південного Кавказу
Джерело: Fасеbооk-сторінка автора
7 червня – можливо, один із найважливіших днів для майбутнього того, що залишається від пострадянського простору. Тривіальні, здавалося б, парламентські вибори у Вірменії Кремль перетворив на справжню битву – з погрозами, забороною продуктів і десантом російських мешканців з вірменськими паспортами для підтримки партії російського бізнесмена без вірменського паспорта. Якийсь повний треш – але в Путіна так завжди!
Проте якщо уважно подивитися на історичний контекст, буде очевидним, наскільки важливим для господаря Кремля є контроль над Південним Кавказом. З нашої памʼяті якось стерлося, що події в Радянському Союзі, якщо говорити про громадські рухи у союзних республіках, насправді починалися не з Литви, а з Вірменії. З комітету “Карабах”.
І от що важливо: КДБ радо використав настрої, що тоді панували у суспільстві, відчуття несправедливості у звʼязку з тим, що територія з вірменською більшістю знаходиться у складі Азербайджану і що хтось ззовні хоче змінювати територію Азербайджану для того, щоб буквально зіштовхувати народи лобами й таким чином будувати ідеальну пастку і для азербайджанців, і для вірмен – а до того ж сприяти дестабілізації ситуації у Радянському Союзі й демонструвати неефективність і безпомічність партійного керівництва.
Коли комуністична імперія остаточно зруйнувалася і люди з КДБ (тепер ФСБ) почали підбиратися до влади в Росії, двері кавказької мишоловки залишалися міцно зачиненими. Ба, більше – коли новий президент Азербайджану Гейдар Алієв, сам колишній голова КДБ Азербайджанської РСР, зробив спробу вирватися і домовитися зі своїм вірменським колегою Левоном Тер-Петросяном, колишнім головою комітету “Карабах”, Кремль організував військовий переворот у Вірменії і передав владу своєму ставленикові й колишньому президентові самопроголошеної Нагірно-Карабаської республіки Роберту Кочаряну. По суті, у Вірменії тоді відбулося те, що 1994 року сталося в Україні – тільки Кочарян був не Кучмою, а радше відразу Медведчуком.
“Український сценарій” та фейки про НАТО: як Росія впливає на вибори у Вірменії
Але не Януковичем. Якщо продовжувати ці паралелі – Януковичем був наступник Кочаряна Серж Саргсян, який намагався дружити з Москвою, але водночас отримувати гроші на Заході. Путін практично одночасно добився і від Саргсяна, і від Януковича відмови від Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Янукович втратив владу протягом кількох наступних місяців. На вірменське суспільство відмова від європейської асоціації такого враження не справила.
Проте позбавлений можливості маневру Саргсян все більше перетворювався на дрібʼязкового провінційного диктатора – і втратив владу через чотири роки після Януковича в результаті справжньої революції. Можна сказати, що у Вірменії “ефект Зеленського” тоді спрацював за рік до Зеленського – бо з усіх пострадянських лідерів Зеленський за типажем і стилем більш за все схожий на колишнього журналіста Нікола Пашиняна.
Щоправда, Путін у цій ситуації залишався Путіним без змін. Російський диктатор почав мститися вірменам так, як до цього мстився українцям, і зайняв нібито підкреслено нейтральну позицію у другій Карабахській війні, що прирекло розкрадену двома проросійськими режимами Вірменію на поразку. Але, як і у випадку з Україною, путінська помста призвела до зворотного результату – вона відкрила вірменам очі на Росію так, як вона відкрила їх українцям.
Навіть ті з вірмен, які вважають, що звʼязки з Москвою треба підтримувати, обстоюють цю ідею не з любові, а з безвиході і страху перед сусідами. І Пашинян, який ще не посварився з Путіним остаточно, але вже шукає інших друзів і створює умови для миру (нехай і прохолодного) з недавніми ворогами, виглядає для багатьох просто взірцем здорового глузду.
Путін пригрозив Вірменії “українським сценарієм”: у чому причина
Тому Кремль сьогодні веде у Вірменії битву, приречену на поразку. Головним елементом його шантажу була зовсім не вода “Джермук” і не вірменський коньяк, а контроль над Карабахом, який остаточно відновлений Азербайджаном. Так, через трагедію тисяч людей, що змушені були залишити рідні місця, – але росіяни десятиріччями робили все можливе, щоб довести справу саме до такої біди.
Якщо Москва втратить контроль над Вірменією (а вона втратить), то вона позбудеться і контролю над Кавказом. Більшовики недаремно повернулися в цей регіон сто років тому: вони хотіли не просто тримати в руках вірмен, азербайджанців і грузин, а й за змоги шантажувати Туреччину й Іран, згодом навіть частково окупований Радянським Союзом.
Москва не випадково почала дестабілізувати Кавказ у 1990-ті, підбурювати народи. Їй потрібно було, щоб саме Росія – головний дестабілізатор цього регіону – здавалася тут головним “стабілізатором”. Не кажучи вже про ту неприховану зневагу, з якою самопризначені колонізатори ставилися до давніх великих цивілізацій – для мене взагалі секрет, як вірмени чи грузини могли все це сторіччями зносити: то або безвихідь, або гіпноз якийсь.
Але тепер пастка майже зруйнована. Росія неодмінно піде з Південного Кавказу – цього разу назавжди. І я дуже сподіваюсь, що у майбутньому нам скажуть за це слова вдячності.
Бо якби не українській опір, невідомо ще, скільки років Росія тримала б Кавказ за горло.
Жах для Путіна: як Кремль втрачає контроль над Кавказом
Нагадаємо, у Вірменії 7 червня розпочалися парламентські вибори, результати яких можуть визначити подальший політичний курс країни та рівень довіри до уряду прем’єр-міністра Нікол Пашинян.
Тим часом Росія активізувала приховані операції, спрямовані на те, щоб зірвати політичний курс Вірменії на зближення із Заходом і вплинути на майбутні вибори в країні. Йдеться про дезінформаційні кампанії, організацію схем впливу на голосування та підтримку проросійських кандидатів.
Слід зауважити, що нещодавно кремлівський диктатор Володимир Путін провів телефонну розмову з прем’єр-міністром Вірменії Ніколом Пашиняном, привітавши його з днем народження. Водночас Москва продовжує посилювати економічний тиск на Єреван, запроваджуючи нові обмеження на вірменську продукцію.
Натомість Європейський Союз має намір надати Вірменії пакет економічної підтримки на суму 50 мільйонів євро на тлі обмежень з боку Росії та поглиблення співпраці Єревана з європейськими партнерами.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Вибори у Вірменії: Росія неодмінно піде з Південного Кавказу арреаrеd fіrst оn Прямий.
7 червня – можливо, один із найважливіших днів для майбутнього того, що залишається від пострадянського простору. Тривіальні, здавалося б, парламентські вибори у Вірменії Кремль перетворив на справжню битву – з погрозами, забороною продуктів і десантом російських мешканців з вірменськими паспортами для підтримки партії російського бізнесмена без вірменського паспорта. Якийсь повний треш – але в Путіна так завжди!
Проте якщо уважно подивитися на історичний контекст, буде очевидним, наскільки важливим для господаря Кремля є контроль над Південним Кавказом. З нашої памʼяті якось стерлося, що події в Радянському Союзі, якщо говорити про громадські рухи у союзних республіках, насправді починалися не з Литви, а з Вірменії. З комітету “Карабах”.
І от що важливо: КДБ радо використав настрої, що тоді панували у суспільстві, відчуття несправедливості у звʼязку з тим, що територія з вірменською більшістю знаходиться у складі Азербайджану і що хтось ззовні хоче змінювати територію Азербайджану для того, щоб буквально зіштовхувати народи лобами й таким чином будувати ідеальну пастку і для азербайджанців, і для вірмен – а до того ж сприяти дестабілізації ситуації у Радянському Союзі й демонструвати неефективність і безпомічність партійного керівництва.
Коли комуністична імперія остаточно зруйнувалася і люди з КДБ (тепер ФСБ) почали підбиратися до влади в Росії, двері кавказької мишоловки залишалися міцно зачиненими. Ба, більше – коли новий президент Азербайджану Гейдар Алієв, сам колишній голова КДБ Азербайджанської РСР, зробив спробу вирватися і домовитися зі своїм вірменським колегою Левоном Тер-Петросяном, колишнім головою комітету “Карабах”, Кремль організував військовий переворот у Вірменії і передав владу своєму ставленикові й колишньому президентові самопроголошеної Нагірно-Карабаської республіки Роберту Кочаряну. По суті, у Вірменії тоді відбулося те, що 1994 року сталося в Україні – тільки Кочарян був не Кучмою, а радше відразу Медведчуком.
“Український сценарій” та фейки про НАТО: як Росія впливає на вибори у Вірменії
Але не Януковичем. Якщо продовжувати ці паралелі – Януковичем був наступник Кочаряна Серж Саргсян, який намагався дружити з Москвою, але водночас отримувати гроші на Заході. Путін практично одночасно добився і від Саргсяна, і від Януковича відмови від Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Янукович втратив владу протягом кількох наступних місяців. На вірменське суспільство відмова від європейської асоціації такого враження не справила.
Проте позбавлений можливості маневру Саргсян все більше перетворювався на дрібʼязкового провінційного диктатора – і втратив владу через чотири роки після Януковича в результаті справжньої революції. Можна сказати, що у Вірменії “ефект Зеленського” тоді спрацював за рік до Зеленського – бо з усіх пострадянських лідерів Зеленський за типажем і стилем більш за все схожий на колишнього журналіста Нікола Пашиняна.
Щоправда, Путін у цій ситуації залишався Путіним без змін. Російський диктатор почав мститися вірменам так, як до цього мстився українцям, і зайняв нібито підкреслено нейтральну позицію у другій Карабахській війні, що прирекло розкрадену двома проросійськими режимами Вірменію на поразку. Але, як і у випадку з Україною, путінська помста призвела до зворотного результату – вона відкрила вірменам очі на Росію так, як вона відкрила їх українцям.
Навіть ті з вірмен, які вважають, що звʼязки з Москвою треба підтримувати, обстоюють цю ідею не з любові, а з безвиході і страху перед сусідами. І Пашинян, який ще не посварився з Путіним остаточно, але вже шукає інших друзів і створює умови для миру (нехай і прохолодного) з недавніми ворогами, виглядає для багатьох просто взірцем здорового глузду.
Путін пригрозив Вірменії “українським сценарієм”: у чому причина
Тому Кремль сьогодні веде у Вірменії битву, приречену на поразку. Головним елементом його шантажу була зовсім не вода “Джермук” і не вірменський коньяк, а контроль над Карабахом, який остаточно відновлений Азербайджаном. Так, через трагедію тисяч людей, що змушені були залишити рідні місця, – але росіяни десятиріччями робили все можливе, щоб довести справу саме до такої біди.
Якщо Москва втратить контроль над Вірменією (а вона втратить), то вона позбудеться і контролю над Кавказом. Більшовики недаремно повернулися в цей регіон сто років тому: вони хотіли не просто тримати в руках вірмен, азербайджанців і грузин, а й за змоги шантажувати Туреччину й Іран, згодом навіть частково окупований Радянським Союзом.
Москва не випадково почала дестабілізувати Кавказ у 1990-ті, підбурювати народи. Їй потрібно було, щоб саме Росія – головний дестабілізатор цього регіону – здавалася тут головним “стабілізатором”. Не кажучи вже про ту неприховану зневагу, з якою самопризначені колонізатори ставилися до давніх великих цивілізацій – для мене взагалі секрет, як вірмени чи грузини могли все це сторіччями зносити: то або безвихідь, або гіпноз якийсь.
Але тепер пастка майже зруйнована. Росія неодмінно піде з Південного Кавказу – цього разу назавжди. І я дуже сподіваюсь, що у майбутньому нам скажуть за це слова вдячності.
Бо якби не українській опір, невідомо ще, скільки років Росія тримала б Кавказ за горло.
Жах для Путіна: як Кремль втрачає контроль над Кавказом
Нагадаємо, у Вірменії 7 червня розпочалися парламентські вибори, результати яких можуть визначити подальший політичний курс країни та рівень довіри до уряду прем’єр-міністра Нікол Пашинян.
Тим часом Росія активізувала приховані операції, спрямовані на те, щоб зірвати політичний курс Вірменії на зближення із Заходом і вплинути на майбутні вибори в країні. Йдеться про дезінформаційні кампанії, організацію схем впливу на голосування та підтримку проросійських кандидатів.
Слід зауважити, що нещодавно кремлівський диктатор Володимир Путін провів телефонну розмову з прем’єр-міністром Вірменії Ніколом Пашиняном, привітавши його з днем народження. Водночас Москва продовжує посилювати економічний тиск на Єреван, запроваджуючи нові обмеження на вірменську продукцію.
Натомість Європейський Союз має намір надати Вірменії пакет економічної підтримки на суму 50 мільйонів євро на тлі обмежень з боку Росії та поглиблення співпраці Єревана з європейськими партнерами.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Вибори у Вірменії: Росія неодмінно піде з Південного Кавказу арреаrеd fіrst оn Прямий.
Вибори у Вірменії: Росія неодмінно піде з Південного Кавказу
Go to prm.ua
Джерело: Fасеbооk-сторінка автора
7 червня – можливо, один із найважливіших днів для майбутнього того, що залишається від пострадянського простору. Тривіальні, здавалося б, парламентські вибори у Вірменії Кремль перетворив на справжню битву – з погрозами, забороною продуктів і десантом російських мешканців з вірменськими паспортами для підтримки партії російського бізнесмена без вірменського паспорта. Якийсь повний треш – але в Путіна так завжди!
Проте якщо уважно подивитися на історичний контекст, буде очевидно, наскільки важливим для господаря Кремля є контроль над Південним Кавказом. З нашої памʼяті якось стерлося, що події в Радянському Союзі, якщо говорити про громадські рухи у союзних республіках, насправді починалися не з Литви, а з Вірменії. З комітету “Карабах”.
І от що важливо: КДБ радо використав настрої, що тоді панували у суспільстві, відчуття несправедливості у звʼязку з тим, що територія з вірменською більшістю знаходиться у складі Азербайджану і що хтось ззовні хоче змінювати територію Азербайджану для того, щоб буквально зіштовхувати народи лобами й таким чином будувати ідеальну пастку і для азербайджанців, і для вірмен – а до того ж сприяти дестабілізації ситуації у Радянському Союзі й демонструвати неефективність і безпорадність партійного керівництва.
Коли комуністична імперія остаточно зруйнувалася і люди з КДБ (тепер ФСБ) почали добиратися до влади в Росії, двері кавказької мишоловки залишалися міцно зачиненими. Ба, більше – коли новий президент Азербайджану Гейдар Алієв, сам колишній голова КДБ Азербайджанської РСР, зробив спробу вирватися і домовитися зі своїм вірменським колегою Левоном Тер-Петросяном, колишнім головою комітету “Карабах”, Кремль організував військовий переворот у Вірменії і передав владу своєму ставленикові й колишньому президентові самопроголошеної Нагірно-Карабаської республіки Роберту Кочаряну. По суті, у Вірменії тоді відбулося те, що 1994 року сталося в Україні – тільки Кочарян був не Кучмою, а радше відразу Медведчуком.
“Український сценарій” та фейки про НАТО: як Росія впливає на вибори у Вірменії
Але не Януковичем. Якщо продовжувати ці паралелі – Януковичем був наступник Кочаряна Серж Саргсян, який намагався дружити з Москвою, але водночас отримувати гроші на Заході. Путін практично одночасно добився і від Саргсяна, і від Януковича відмови від Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Янукович втратив владу протягом кількох наступних місяців. На вірменське суспільство відмова від європейської асоціації такого враження не справила.
Проте позбавлений можливості маневру Саргсян все більше перетворювався на дрібʼязкового провінційного диктатора – і втратив владу через чотири роки після Януковича в результаті справжньої революції. Можна сказати, що у Вірменії “ефект Зеленського” тоді спрацював за рік до Зеленського – бо з усіх пострадянських лідерів Зеленський за типажем і стилем більш за все схожий на колишнього журналіста Нікола Пашиняна.
Щоправда, Путін у тій ситуації залишався Путіним без змін. Російський диктатор почав мститися вірменам так, як до цього мстився українцям, і зайняв нібито підкреслено нейтральну позицію у другій Карабахській війні, що прирекло розкрадену двома проросійськими режимами Вірменію на поразку. Але, як і у випадку з Україною, путінська помста призвела до зворотного результату – вона відкрила вірменам очі на Росію так, як вона відкрила їх українцям.
Навіть ті з вірмен, які вважають, що звʼязки з Москвою треба підтримувати, обстоюють цю ідею не з любові, а з безвиході і страху перед сусідами. І Пашинян, який ще не посварився з Путіним остаточно, але вже шукає інших друзів і створює умови для миру (нехай і прохолодного) з недавніми ворогами, для багатьох має вигляд просто взірця здорового глузду.
Путін пригрозив Вірменії “українським сценарієм”: у чому причина
Тому Кремль сьогодні веде у Вірменії битву, приречену на поразку. Головним елементом його шантажу була зовсім не вода “Джермук” і не вірменський коньяк, а контроль над Карабахом, який остаточно відновлений Азербайджаном. Так, через трагедію тисяч людей, що змушені були залишити рідні місця, – але росіяни десятиліттями робили все можливе, щоб довести справу саме до такої біди.
Якщо Москва втратить контроль над Вірменією (а вона втратить), то вона позбудеться і контролю над Кавказом. Більшовики недаремно повернулися в цей регіон сто років тому: вони хотіли не просто тримати в руках вірмен, азербайджанців і грузин, а й за змоги шантажувати Туреччину й Іран, згодом навіть частково окупований Радянським Союзом.
Москва не випадково почала дестабілізувати Кавказ у 1990-ті, підбурювати народи. Їй потрібно було, щоб саме Росія – головний дестабілізатор цього регіону – здавалася тут головним “стабілізатором”. Не кажучи вже про ту неприховану зневагу, з якою самопризначені колонізатори ставилися до давніх великих цивілізацій – для мене взагалі секрет, як вірмени чи грузини могли все це сторіччями зносити: то або безвихідь, або гіпноз якийсь.
Але тепер пастка майже зруйнована. Росія неодмінно піде з Південного Кавказу – цього разу назавжди. І я дуже сподіваюся, що у майбутньому нам скажуть за це слова вдячності.
Бо якби не українській опір, невідомо ще скільки років Росія тримала б Кавказ за горло.
Жах для Путіна: як Кремль втрачає контроль над Кавказом
Нагадаємо, у Вірменії 7 червня розпочалися парламентські вибори, результати яких можуть визначити подальший політичний курс країни та рівень довіри до уряду прем’єр-міністра Нікол Пашинян.
Тим часом Росія активізувала приховані операції, спрямовані на те, щоб зірвати політичний курс Вірменії на зближення із Заходом і вплинути на майбутні вибори в країні. Йдеться про дезінформаційні кампанії, організацію схем впливу на голосування та підтримку проросійських кандидатів.
Слід зауважити, що нещодавно кремлівський диктатор Володимир Путін провів телефонну розмову з прем’єр-міністром Вірменії Ніколом Пашиняном, привітавши його з днем народження. Водночас Москва продовжує посилювати економічний тиск на Єреван, запроваджуючи нові обмеження на вірменську продукцію.
Натомість Європейський Союз має намір надати Вірменії пакет економічної підтримки на суму 50 мільйонів євро на тлі обмежень з боку Росії та поглиблення співпраці Єревана з європейськими партнерами.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Вибори у Вірменії: Росія неодмінно піде з Південного Кавказу арреаrеd fіrst оn Прямий.
7 червня – можливо, один із найважливіших днів для майбутнього того, що залишається від пострадянського простору. Тривіальні, здавалося б, парламентські вибори у Вірменії Кремль перетворив на справжню битву – з погрозами, забороною продуктів і десантом російських мешканців з вірменськими паспортами для підтримки партії російського бізнесмена без вірменського паспорта. Якийсь повний треш – але в Путіна так завжди!
Проте якщо уважно подивитися на історичний контекст, буде очевидно, наскільки важливим для господаря Кремля є контроль над Південним Кавказом. З нашої памʼяті якось стерлося, що події в Радянському Союзі, якщо говорити про громадські рухи у союзних республіках, насправді починалися не з Литви, а з Вірменії. З комітету “Карабах”.
І от що важливо: КДБ радо використав настрої, що тоді панували у суспільстві, відчуття несправедливості у звʼязку з тим, що територія з вірменською більшістю знаходиться у складі Азербайджану і що хтось ззовні хоче змінювати територію Азербайджану для того, щоб буквально зіштовхувати народи лобами й таким чином будувати ідеальну пастку і для азербайджанців, і для вірмен – а до того ж сприяти дестабілізації ситуації у Радянському Союзі й демонструвати неефективність і безпорадність партійного керівництва.
Коли комуністична імперія остаточно зруйнувалася і люди з КДБ (тепер ФСБ) почали добиратися до влади в Росії, двері кавказької мишоловки залишалися міцно зачиненими. Ба, більше – коли новий президент Азербайджану Гейдар Алієв, сам колишній голова КДБ Азербайджанської РСР, зробив спробу вирватися і домовитися зі своїм вірменським колегою Левоном Тер-Петросяном, колишнім головою комітету “Карабах”, Кремль організував військовий переворот у Вірменії і передав владу своєму ставленикові й колишньому президентові самопроголошеної Нагірно-Карабаської республіки Роберту Кочаряну. По суті, у Вірменії тоді відбулося те, що 1994 року сталося в Україні – тільки Кочарян був не Кучмою, а радше відразу Медведчуком.
“Український сценарій” та фейки про НАТО: як Росія впливає на вибори у Вірменії
Але не Януковичем. Якщо продовжувати ці паралелі – Януковичем був наступник Кочаряна Серж Саргсян, який намагався дружити з Москвою, але водночас отримувати гроші на Заході. Путін практично одночасно добився і від Саргсяна, і від Януковича відмови від Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Янукович втратив владу протягом кількох наступних місяців. На вірменське суспільство відмова від європейської асоціації такого враження не справила.
Проте позбавлений можливості маневру Саргсян все більше перетворювався на дрібʼязкового провінційного диктатора – і втратив владу через чотири роки після Януковича в результаті справжньої революції. Можна сказати, що у Вірменії “ефект Зеленського” тоді спрацював за рік до Зеленського – бо з усіх пострадянських лідерів Зеленський за типажем і стилем більш за все схожий на колишнього журналіста Нікола Пашиняна.
Щоправда, Путін у тій ситуації залишався Путіним без змін. Російський диктатор почав мститися вірменам так, як до цього мстився українцям, і зайняв нібито підкреслено нейтральну позицію у другій Карабахській війні, що прирекло розкрадену двома проросійськими режимами Вірменію на поразку. Але, як і у випадку з Україною, путінська помста призвела до зворотного результату – вона відкрила вірменам очі на Росію так, як вона відкрила їх українцям.
Навіть ті з вірмен, які вважають, що звʼязки з Москвою треба підтримувати, обстоюють цю ідею не з любові, а з безвиході і страху перед сусідами. І Пашинян, який ще не посварився з Путіним остаточно, але вже шукає інших друзів і створює умови для миру (нехай і прохолодного) з недавніми ворогами, для багатьох має вигляд просто взірця здорового глузду.
Путін пригрозив Вірменії “українським сценарієм”: у чому причина
Тому Кремль сьогодні веде у Вірменії битву, приречену на поразку. Головним елементом його шантажу була зовсім не вода “Джермук” і не вірменський коньяк, а контроль над Карабахом, який остаточно відновлений Азербайджаном. Так, через трагедію тисяч людей, що змушені були залишити рідні місця, – але росіяни десятиліттями робили все можливе, щоб довести справу саме до такої біди.
Якщо Москва втратить контроль над Вірменією (а вона втратить), то вона позбудеться і контролю над Кавказом. Більшовики недаремно повернулися в цей регіон сто років тому: вони хотіли не просто тримати в руках вірмен, азербайджанців і грузин, а й за змоги шантажувати Туреччину й Іран, згодом навіть частково окупований Радянським Союзом.
Москва не випадково почала дестабілізувати Кавказ у 1990-ті, підбурювати народи. Їй потрібно було, щоб саме Росія – головний дестабілізатор цього регіону – здавалася тут головним “стабілізатором”. Не кажучи вже про ту неприховану зневагу, з якою самопризначені колонізатори ставилися до давніх великих цивілізацій – для мене взагалі секрет, як вірмени чи грузини могли все це сторіччями зносити: то або безвихідь, або гіпноз якийсь.
Але тепер пастка майже зруйнована. Росія неодмінно піде з Південного Кавказу – цього разу назавжди. І я дуже сподіваюся, що у майбутньому нам скажуть за це слова вдячності.
Бо якби не українській опір, невідомо ще скільки років Росія тримала б Кавказ за горло.
Жах для Путіна: як Кремль втрачає контроль над Кавказом
Нагадаємо, у Вірменії 7 червня розпочалися парламентські вибори, результати яких можуть визначити подальший політичний курс країни та рівень довіри до уряду прем’єр-міністра Нікол Пашинян.
Тим часом Росія активізувала приховані операції, спрямовані на те, щоб зірвати політичний курс Вірменії на зближення із Заходом і вплинути на майбутні вибори в країні. Йдеться про дезінформаційні кампанії, організацію схем впливу на голосування та підтримку проросійських кандидатів.
Слід зауважити, що нещодавно кремлівський диктатор Володимир Путін провів телефонну розмову з прем’єр-міністром Вірменії Ніколом Пашиняном, привітавши його з днем народження. Водночас Москва продовжує посилювати економічний тиск на Єреван, запроваджуючи нові обмеження на вірменську продукцію.
Натомість Європейський Союз має намір надати Вірменії пакет економічної підтримки на суму 50 мільйонів євро на тлі обмежень з боку Росії та поглиблення співпраці Єревана з європейськими партнерами.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Вибори у Вірменії: Росія неодмінно піде з Південного Кавказу арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaТактичний хід чи свідома провокація: навіщо Зеленський написав листа Путіну
Джерело: Fасеbооk-сторінка автора
Відкритий лист Зеленського є кращим маркером як українська влада ставиться до переговорного процесу.
Лист Путіну був написаний з єдиною метою – щоб той від нього публічно відмовився. Замість направлення листа дипломатичними каналами було обрано опублікувати його у фейсбуці, тим самим перевівши політичну комунікацію в публічну площину, в якій Путін має відреагувати. Наївно думати, що Путін міг відреагувати на цей лист якось інакше, тож ми приходимо до варіантів, що або наша влада свідомо провокує Путіна, або вона дійсно наївна в своїх уявленнях про російського президента.
Тут важливо розуміти, на що саме Зеленський провокує Путіна? Ми не знаємо цього достеменно, але на п’ятому році повномасштабної війни у росіян залишились лише дві можливості для ескалації: ядерний удар або масова загальна мобілізація. Кожна з них матиме наслідки, яких російський режим може не винести, і якщо Путін не пішов на це раніше, малоймовірно що він піде на це зараз.
Думаю, головне, на що Зеленський розраховував цим листом, що Путін особисто заявить про вихід з переговорного процесу, поставивши тим самим на ньому крапку.
Багато разів писав, що найбільше переговори потрібні саме Путіну. Його вимоги до України носять політичний характер, а отже можуть досягатись лише підписанням якогось політичного документу з українською політичною владою. Участь в переговорному процесі США здебільшого призводить до тиску на Україну та Європу з боку американців, що в цілому влаштовує росіян.
Лист Зеленського до Путіна: чи відбудуться прямі переговори з РФ
Тому припинення цього процесу, про що б заявив Путін особисто, могло б на якийсь час зняти питання переговорів з порядку денного, на що, напевно, і розраховували автори ідеї з листом. Але, як вже багато писав, Путін триматиметься за переговори до останнього, і не вийде з них за власною волею ні за яких обставин. Що ми і побачили у його виступі в п’ятницю.
Системно відкидаючи можливість зустрічі з Зеленським, Путін сам загнав себе в глухий кут. Адже з одного боку, йому конче потрібна угода з Україною, яку має підписати офіційна влада України. З іншого боку, він не хоче нічого підписувати з Зеленським, адже зневажає його та не сприймає рівним собі. Саме тому у виступах Путіна слово “вибори” звучить частіше за “Донбас”, адже якщо він і стане підписувати угоду, то лише з іншим президентом.
Але зупинити війну на час виборчого процесу Путін теж не може, адже після декількох місяців “виборчого перемир’я” настане період узгодження з новообраним президентом України умов мирної угоди. Тобто ситуація повернеться в 2019 рік, коли росіяни схиляли новообраного президента Зеленського до виконання мінських угод.
Тому у Путіна тупікова ситуація, адже з одного боку йому треба щоб в Україні змінився президент, і це дало б шанс підписати з Україною угоду, але з іншого, він не може зупинити війну для проведення виборів, адже після зупинки не факт що у нього вистачить сил щоб почати її знову.
Путін втратив єдиний шанс вийти з провальної війни – МЗС
На початку літа війна вступила в нову фазу, де Україна має певні переваги. Україна здійснила якісний та кількісний стрибок у війні дронів, що загальмувало російський наступ, збільшило втрати та істотно ускладнило логістику на окупованих територіях. Темпи набору росіянами контрактників істотно впали, НПЗ горять, а їхня економіка продовжує руйнуватись.
Це не стільки перелом, скільки нова фаза війни, і як вже багато разів було, з часом ця фаза зміниться на іншу. Але війна закінчиться лише тоді, коли Росія не зможе більше воювати – це формула залишається без змін вже багато років.
Напередодні Президент України Володимир Зеленський опублікував відкритий лист до кремлівського диктатора Володимира Путіна. У ньому він закликав російського лідера завершити війну та запропонував провести особисту зустріч.
Російський диктатор Володимир Путін під час виступу на економічному форумі в Санкт-Петербурзі прокоментував лист Президента України Володимира Зеленського, висловився щодо можливих переговорів, цілей війни та атак українських дронів по території РФ.
Згодом Зеленський повідомив, що погодив проведення нових операцій Служби безпеки України. Відповідне рішення глава держави озвучив після доповіді керівництва СБУ щодо результатів роботи на фронті та виконаних спецоперацій. Також у зверненні Зеленський прокоментував заяви російського диктатора Володимира Путіна, який раніше відкинув можливість зустрічі на рівні лідерів.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
Тhе роst Тактичний хід чи свідома провокація: навіщо Зеленський написав листа Путіну арреаrеd fіrst оn Прямий.
Відкритий лист Зеленського є кращим маркером як українська влада ставиться до переговорного процесу.
Лист Путіну був написаний з єдиною метою – щоб той від нього публічно відмовився. Замість направлення листа дипломатичними каналами було обрано опублікувати його у фейсбуці, тим самим перевівши політичну комунікацію в публічну площину, в якій Путін має відреагувати. Наївно думати, що Путін міг відреагувати на цей лист якось інакше, тож ми приходимо до варіантів, що або наша влада свідомо провокує Путіна, або вона дійсно наївна в своїх уявленнях про російського президента.
Тут важливо розуміти, на що саме Зеленський провокує Путіна? Ми не знаємо цього достеменно, але на п’ятому році повномасштабної війни у росіян залишились лише дві можливості для ескалації: ядерний удар або масова загальна мобілізація. Кожна з них матиме наслідки, яких російський режим може не винести, і якщо Путін не пішов на це раніше, малоймовірно що він піде на це зараз.
Думаю, головне, на що Зеленський розраховував цим листом, що Путін особисто заявить про вихід з переговорного процесу, поставивши тим самим на ньому крапку.
Багато разів писав, що найбільше переговори потрібні саме Путіну. Його вимоги до України носять політичний характер, а отже можуть досягатись лише підписанням якогось політичного документу з українською політичною владою. Участь в переговорному процесі США здебільшого призводить до тиску на Україну та Європу з боку американців, що в цілому влаштовує росіян.
Лист Зеленського до Путіна: чи відбудуться прямі переговори з РФ
Тому припинення цього процесу, про що б заявив Путін особисто, могло б на якийсь час зняти питання переговорів з порядку денного, на що, напевно, і розраховували автори ідеї з листом. Але, як вже багато писав, Путін триматиметься за переговори до останнього, і не вийде з них за власною волею ні за яких обставин. Що ми і побачили у його виступі в п’ятницю.
Системно відкидаючи можливість зустрічі з Зеленським, Путін сам загнав себе в глухий кут. Адже з одного боку, йому конче потрібна угода з Україною, яку має підписати офіційна влада України. З іншого боку, він не хоче нічого підписувати з Зеленським, адже зневажає його та не сприймає рівним собі. Саме тому у виступах Путіна слово “вибори” звучить частіше за “Донбас”, адже якщо він і стане підписувати угоду, то лише з іншим президентом.
Але зупинити війну на час виборчого процесу Путін теж не може, адже після декількох місяців “виборчого перемир’я” настане період узгодження з новообраним президентом України умов мирної угоди. Тобто ситуація повернеться в 2019 рік, коли росіяни схиляли новообраного президента Зеленського до виконання мінських угод.
Тому у Путіна тупікова ситуація, адже з одного боку йому треба щоб в Україні змінився президент, і це дало б шанс підписати з Україною угоду, але з іншого, він не може зупинити війну для проведення виборів, адже після зупинки не факт що у нього вистачить сил щоб почати її знову.
Путін втратив єдиний шанс вийти з провальної війни – МЗС
На початку літа війна вступила в нову фазу, де Україна має певні переваги. Україна здійснила якісний та кількісний стрибок у війні дронів, що загальмувало російський наступ, збільшило втрати та істотно ускладнило логістику на окупованих територіях. Темпи набору росіянами контрактників істотно впали, НПЗ горять, а їхня економіка продовжує руйнуватись.
Це не стільки перелом, скільки нова фаза війни, і як вже багато разів було, з часом ця фаза зміниться на іншу. Але війна закінчиться лише тоді, коли Росія не зможе більше воювати – це формула залишається без змін вже багато років.
Напередодні Президент України Володимир Зеленський опублікував відкритий лист до кремлівського диктатора Володимира Путіна. У ньому він закликав російського лідера завершити війну та запропонував провести особисту зустріч.
Російський диктатор Володимир Путін під час виступу на економічному форумі в Санкт-Петербурзі прокоментував лист Президента України Володимира Зеленського, висловився щодо можливих переговорів, цілей війни та атак українських дронів по території РФ.
Згодом Зеленський повідомив, що погодив проведення нових операцій Служби безпеки України. Відповідне рішення глава держави озвучив після доповіді керівництва СБУ щодо результатів роботи на фронті та виконаних спецоперацій. Також у зверненні Зеленський прокоментував заяви російського диктатора Володимира Путіна, який раніше відкинув можливість зустрічі на рівні лідерів.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
Тhе роst Тактичний хід чи свідома провокація: навіщо Зеленський написав листа Путіну арреаrеd fіrst оn Прямий.
Тактичний хід чи свідома провокація: навіщо Зеленський написав листа Путіну
Go to prm.ua
Джерело: Fасеbооk-сторінка автора
Відкритий лист Зеленського є кращим маркером як українська влада ставиться до переговорного процесу.
Лист Путіну був написаний з єдиною метою – щоб той від нього публічно відмовився. Замість надсилання листа дипломатичними каналами було обрано опублікувати його у фейсбуці, тим самим перевівши політичну комунікацію в публічну площину, в якій Путін має зреагувати. Наївно думати, що Путін міг зреагувати на цей лист якось інакше, тож ми приходимо до варіантів, що або наша влада свідомо провокує Путіна, або вона дійсно наївна в своїх уявленнях про російського президента.
Тут важливо розуміти, на що саме Зеленський провокує Путіна? Ми не знаємо цього достеменно, але на п’ятому році повномасштабної війни у росіян залишились лише дві можливості для ескалації: ядерний удар або масова загальна мобілізація. Кожна з них матиме наслідки, яких російський режим може не винести, і якщо Путін не пішов на це раніше, малоймовірно що він піде на це зараз.
Думаю, головне, на що Зеленський розраховував цим листом, що Путін особисто заявить про вихід з переговорного процесу, поставивши тим самим на ньому крапку.
Багато разів писав, що найбільше переговори потрібні саме Путіну. Його вимоги до України мають політичний характер, а отже можуть досягатись лише підписанням якогось політичного документу з українською політичною владою. Участь в переговорному процесі США здебільшого призводить до тиску на Україну та Європу з боку американців, що в цілому влаштовує росіян.
Лист Зеленського до Путіна: чи відбудуться прямі переговори з РФ
Тому припинення цього процесу, про що б заявив Путін особисто, могло б на якийсь час зняти питання переговорів з порядку денного, на що, напевно, і розраховували автори ідеї з листом. Але, як вже багато писав, Путін триматиметься за переговори до останнього, і не вийде з них за власної волі ні за яких обставин. Що ми і побачили у його виступі в п’ятницю.
Системно відкидаючи можливість зустрічі з Зеленським, Путін сам загнав себе в глухий кут. Адже з одного боку, йому конче потрібна угода з Україною, яку має підписати офіційна влада України. З іншого боку, він не хоче нічого підписувати з Зеленським, адже зневажає його та не сприймає рівним собі. Саме тому у виступах Путіна слово “вибори” звучить частіше за “Донбас”, адже якщо він і стане підписувати угоду, то лише з іншим президентом.
Але зупинити війну на час виборчого процесу Путін теж не може, адже після декількох місяців “виборчого перемир’я” настане період узгодження з новообраним президентом України умов мирної угоди. Тобто ситуація повернеться в 2019 рік, коли росіяни схиляли новообраного президента Зеленського до виконання мінських угод.
Тому у Путіна тупікова ситуація, адже з одного боку йому треба щоб в Україні змінився президент, і це дало б шанс підписати з Україною угоду, але з іншого, він не може зупинити війну для проведення виборів, адже після зупинки не факт що у нього вистачить сил щоб почати її знову.
Путін втратив єдиний шанс вийти з провальної війни – МЗС
На початку літа війна вступила в нову фазу, де Україна має певні переваги. Україна здійснила якісний та кількісний стрибок у війні дронів, що загальмувало російський наступ, збільшило втрати та істотно ускладнило логістику на окупованих територіях. Темпи набору росіянами контрактників істотно впали, НПЗ горять, а їхня економіка продовжує руйнуватись.
Це не стільки перелом, скільки нова фаза війни, і як вже багато разів було, з часом ця фаза зміниться на іншу. Але війна закінчиться лише тоді, коли Росія не зможе більше воювати – це формула залишається без змін вже багато років.
Напередодні Президент України Володимир Зеленський опублікував відкритий лист до кремлівського диктатора Володимира Путіна. У ньому він закликав російського лідера завершити війну та запропонував провести особисту зустріч.
Російський диктатор Володимир Путін під час виступу на економічному форумі в Санкт-Петербурзі прокоментував лист Президента України Володимира Зеленського, висловився щодо можливих переговорів, цілей війни та атак українських дронів по території РФ.
Згодом Зеленський повідомив, що погодив проведення нових операцій Служби безпеки України. Відповідне рішення глава держави озвучив після доповіді керівництва СБУ щодо результатів роботи на фронті та виконаних спецоперацій. Також у зверненні Зеленський прокоментував заяви російського диктатора Володимира Путіна, який раніше відкинув можливість зустрічі на рівні лідерів.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
Тhе роst Тактичний хід чи свідома провокація: навіщо Зеленський написав листа Путіну арреаrеd fіrst оn Прямий.
Відкритий лист Зеленського є кращим маркером як українська влада ставиться до переговорного процесу.
Лист Путіну був написаний з єдиною метою – щоб той від нього публічно відмовився. Замість надсилання листа дипломатичними каналами було обрано опублікувати його у фейсбуці, тим самим перевівши політичну комунікацію в публічну площину, в якій Путін має зреагувати. Наївно думати, що Путін міг зреагувати на цей лист якось інакше, тож ми приходимо до варіантів, що або наша влада свідомо провокує Путіна, або вона дійсно наївна в своїх уявленнях про російського президента.
Тут важливо розуміти, на що саме Зеленський провокує Путіна? Ми не знаємо цього достеменно, але на п’ятому році повномасштабної війни у росіян залишились лише дві можливості для ескалації: ядерний удар або масова загальна мобілізація. Кожна з них матиме наслідки, яких російський режим може не винести, і якщо Путін не пішов на це раніше, малоймовірно що він піде на це зараз.
Думаю, головне, на що Зеленський розраховував цим листом, що Путін особисто заявить про вихід з переговорного процесу, поставивши тим самим на ньому крапку.
Багато разів писав, що найбільше переговори потрібні саме Путіну. Його вимоги до України мають політичний характер, а отже можуть досягатись лише підписанням якогось політичного документу з українською політичною владою. Участь в переговорному процесі США здебільшого призводить до тиску на Україну та Європу з боку американців, що в цілому влаштовує росіян.
Лист Зеленського до Путіна: чи відбудуться прямі переговори з РФ
Тому припинення цього процесу, про що б заявив Путін особисто, могло б на якийсь час зняти питання переговорів з порядку денного, на що, напевно, і розраховували автори ідеї з листом. Але, як вже багато писав, Путін триматиметься за переговори до останнього, і не вийде з них за власної волі ні за яких обставин. Що ми і побачили у його виступі в п’ятницю.
Системно відкидаючи можливість зустрічі з Зеленським, Путін сам загнав себе в глухий кут. Адже з одного боку, йому конче потрібна угода з Україною, яку має підписати офіційна влада України. З іншого боку, він не хоче нічого підписувати з Зеленським, адже зневажає його та не сприймає рівним собі. Саме тому у виступах Путіна слово “вибори” звучить частіше за “Донбас”, адже якщо він і стане підписувати угоду, то лише з іншим президентом.
Але зупинити війну на час виборчого процесу Путін теж не може, адже після декількох місяців “виборчого перемир’я” настане період узгодження з новообраним президентом України умов мирної угоди. Тобто ситуація повернеться в 2019 рік, коли росіяни схиляли новообраного президента Зеленського до виконання мінських угод.
Тому у Путіна тупікова ситуація, адже з одного боку йому треба щоб в Україні змінився президент, і це дало б шанс підписати з Україною угоду, але з іншого, він не може зупинити війну для проведення виборів, адже після зупинки не факт що у нього вистачить сил щоб почати її знову.
Путін втратив єдиний шанс вийти з провальної війни – МЗС
На початку літа війна вступила в нову фазу, де Україна має певні переваги. Україна здійснила якісний та кількісний стрибок у війні дронів, що загальмувало російський наступ, збільшило втрати та істотно ускладнило логістику на окупованих територіях. Темпи набору росіянами контрактників істотно впали, НПЗ горять, а їхня економіка продовжує руйнуватись.
Це не стільки перелом, скільки нова фаза війни, і як вже багато разів було, з часом ця фаза зміниться на іншу. Але війна закінчиться лише тоді, коли Росія не зможе більше воювати – це формула залишається без змін вже багато років.
Напередодні Президент України Володимир Зеленський опублікував відкритий лист до кремлівського диктатора Володимира Путіна. У ньому він закликав російського лідера завершити війну та запропонував провести особисту зустріч.
Російський диктатор Володимир Путін під час виступу на економічному форумі в Санкт-Петербурзі прокоментував лист Президента України Володимира Зеленського, висловився щодо можливих переговорів, цілей війни та атак українських дронів по території РФ.
Згодом Зеленський повідомив, що погодив проведення нових операцій Служби безпеки України. Відповідне рішення глава держави озвучив після доповіді керівництва СБУ щодо результатів роботи на фронті та виконаних спецоперацій. Також у зверненні Зеленський прокоментував заяви російського диктатора Володимира Путіна, який раніше відкинув можливість зустрічі на рівні лідерів.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
Тhе роst Тактичний хід чи свідома провокація: навіщо Зеленський написав листа Путіну арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.ua“Сталінградська хвороба”: як ЗСУ знищують логістику ворога
Джерело: Fасеbооk-сторінка автора
Що таке логістика? Уявимо собі центральну артерію великої живої істоти, по якій йде кров. Артерія має розгалуження, по яких кров доставляється до кінцівок та внутрішніх органів цієї істоти. Ворожу армію ми порівнюємо саме з таким живим організмом.
Наші дрони, які беруть під вогневий контроль ділянки такої артерії, тобто ділянки так званої “траси новоросія” на півдні, ставлять тромб. Тромб блокує кровотік. Коли таке відбувається, частина організму починає відмирати.
Неможливо перекрити постачання на 100% – якась частина вантажів все одно буде прориватись. Наприклад, у випадку з 6-ю армією Паулюса, яка була оточена під Сталінградом, поодинокі літаки прибували до “котла” аж до кінця січня 1943 року (Паулюс капітулював у перших числах лютого 1943 року). Тобто логістика по факту існувала до останніх днів навіть в умовах безнадійного фізичного оточення.
Але у нашому випадку таке завдання й не ставиться. Головне зробити так, щоб цих постачань в інтересах російської армії критично не вистачало. Це необхідно, аби примусити росіян припинити наступ, перейти до оборони й створити передумови для перехоплення ініціативи Силами оборони України на окремих ділянках фронту.
Відмирання організму через тромб у логістиці, який ставлять наші дрони, буде поступовим.
Логістичний колапс: як дрони знищують паливні можливості агресора
Коли не вистачатиме пального – воно буде розподілятися для тих підрозділів, які потребуватимуть його першочергово. Ця дельта буде звужуватись аж до останнього генератора на останній позиції останнього російського дронщика.
Коли не вистачатиме боєприпасів, буде зменшуватись кількість боєприпасів на кожну гармату, а потім зменшиться й кількість гармат, які будуть здатні стріляти. Стане менше дронів, менше батарей для дронів, менше павербанків для тих же батарей. Бо все залежить від постачань.
Неможливо, або дуже важко буде здійснювати ротацію військ та евакуацію пошкодженої техніки. Одного дня з’ясується, що з п’яти розбитих машин вже неможливо зібрати одну, а у підрозділі немає жодної не пораненої людини, тому бойові групи можна сформувати лише з більш-менш легких 300-х.
І коли ці фактори зіллються (якщо “тромб” збережеться!), то для росармії наступить січень 1943 року.
Можливо, відмирання й не встигне досягнути таких стадій як це сталося з 6-ю армією Паулюса, але якщо росіяни не знайдуть ефективного захисту, то саме відмирання є неминучою перспективою, а також передумовою для “жестів доброї волі”.
Від Луганщини до Криму: як удари ЗСУ створили “логістичний локдаун” для окупаційних військ
Коли воно станеться? Воно вже відчувається! А чи можна вирахувати, коли наступить критичний стан? У нас немає достатньо даних для такого розрахунку. Але якщо знову звернутись до історичних аналогій, то 6-а армія, яка потрапила в оточення під Сталінградом 23 листопада 1942 року, почала відчувати повне виснаження вже у середині грудня.
У нашому випадку умови зовсім інші. Тепла пора року теж має велике значення. Тому до “сталінградської хвороби” у росіян справа може й не дійти – або розсипляться раніше, або виправлять становище. Цього теж не можна виключати. Ми розглянули лише модель та послідовність подій, на прикладі історичних фактів. А якщо наші дрони триматимуть артерію закритою, вони будуть саме такими.
Нагадаємо, у ніч проти 6 червня безпілотники атакували низку об’єктів на території Росії. Зокрема, у Краснодарському краї спалахнула пожежа на нафтобазі, а в районі Санкт-Петербурга повідомляли про роботу протиповітряної оборони та задимлення поблизу порту Кронштадт.
Окрім того, підрозділи Сил спеціальних операцій ЗСУ в ніч проти 7 червня завдали ударів по двох важливих об’єктах паливної інфраструктури російських окупаційних військ у тимчасово окупованому Криму — нафтобазі “Семиколодезянська” та морському нафтовому терміналу у Феодосії.
Тим часом в анексованому Криму з 31 травня почала діяти талонна система на бензин марки АІ-95 та обмеження на продаж АІ-92. Через дефіцит пального на заправках запровадили ліміти для водіїв і заборонили відпуск бензину в каністри. Окрім того, проблеми із бензином та обмеження на продаж пального зафіксували щонайменше у 15 регіонах країни, а також на окупованих територіях України.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst “Сталінградська хвороба”: як ЗСУ знищують логістику ворога арреаrеd fіrst оn Прямий.
Що таке логістика? Уявимо собі центральну артерію великої живої істоти, по якій йде кров. Артерія має розгалуження, по яких кров доставляється до кінцівок та внутрішніх органів цієї істоти. Ворожу армію ми порівнюємо саме з таким живим організмом.
Наші дрони, які беруть під вогневий контроль ділянки такої артерії, тобто ділянки так званої “траси новоросія” на півдні, ставлять тромб. Тромб блокує кровотік. Коли таке відбувається, частина організму починає відмирати.
Неможливо перекрити постачання на 100% – якась частина вантажів все одно буде прориватись. Наприклад, у випадку з 6-ю армією Паулюса, яка була оточена під Сталінградом, поодинокі літаки прибували до “котла” аж до кінця січня 1943 року (Паулюс капітулював у перших числах лютого 1943 року). Тобто логістика по факту існувала до останніх днів навіть в умовах безнадійного фізичного оточення.
Але у нашому випадку таке завдання й не ставиться. Головне зробити так, щоб цих постачань в інтересах російської армії критично не вистачало. Це необхідно, аби примусити росіян припинити наступ, перейти до оборони й створити передумови для перехоплення ініціативи Силами оборони України на окремих ділянках фронту.
Відмирання організму через тромб у логістиці, який ставлять наші дрони, буде поступовим.
Логістичний колапс: як дрони знищують паливні можливості агресора
Коли не вистачатиме пального – воно буде розподілятися для тих підрозділів, які потребуватимуть його першочергово. Ця дельта буде звужуватись аж до останнього генератора на останній позиції останнього російського дронщика.
Коли не вистачатиме боєприпасів, буде зменшуватись кількість боєприпасів на кожну гармату, а потім зменшиться й кількість гармат, які будуть здатні стріляти. Стане менше дронів, менше батарей для дронів, менше павербанків для тих же батарей. Бо все залежить від постачань.
Неможливо, або дуже важко буде здійснювати ротацію військ та евакуацію пошкодженої техніки. Одного дня з’ясується, що з п’яти розбитих машин вже неможливо зібрати одну, а у підрозділі немає жодної не пораненої людини, тому бойові групи можна сформувати лише з більш-менш легких 300-х.
І коли ці фактори зіллються (якщо “тромб” збережеться!), то для росармії наступить січень 1943 року.
Можливо, відмирання й не встигне досягнути таких стадій як це сталося з 6-ю армією Паулюса, але якщо росіяни не знайдуть ефективного захисту, то саме відмирання є неминучою перспективою, а також передумовою для “жестів доброї волі”.
Від Луганщини до Криму: як удари ЗСУ створили “логістичний локдаун” для окупаційних військ
Коли воно станеться? Воно вже відчувається! А чи можна вирахувати, коли наступить критичний стан? У нас немає достатньо даних для такого розрахунку. Але якщо знову звернутись до історичних аналогій, то 6-а армія, яка потрапила в оточення під Сталінградом 23 листопада 1942 року, почала відчувати повне виснаження вже у середині грудня.
У нашому випадку умови зовсім інші. Тепла пора року теж має велике значення. Тому до “сталінградської хвороби” у росіян справа може й не дійти – або розсипляться раніше, або виправлять становище. Цього теж не можна виключати. Ми розглянули лише модель та послідовність подій, на прикладі історичних фактів. А якщо наші дрони триматимуть артерію закритою, вони будуть саме такими.
Нагадаємо, у ніч проти 6 червня безпілотники атакували низку об’єктів на території Росії. Зокрема, у Краснодарському краї спалахнула пожежа на нафтобазі, а в районі Санкт-Петербурга повідомляли про роботу протиповітряної оборони та задимлення поблизу порту Кронштадт.
Окрім того, підрозділи Сил спеціальних операцій ЗСУ в ніч проти 7 червня завдали ударів по двох важливих об’єктах паливної інфраструктури російських окупаційних військ у тимчасово окупованому Криму — нафтобазі “Семиколодезянська” та морському нафтовому терміналу у Феодосії.
Тим часом в анексованому Криму з 31 травня почала діяти талонна система на бензин марки АІ-95 та обмеження на продаж АІ-92. Через дефіцит пального на заправках запровадили ліміти для водіїв і заборонили відпуск бензину в каністри. Окрім того, проблеми із бензином та обмеження на продаж пального зафіксували щонайменше у 15 регіонах країни, а також на окупованих територіях України.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst “Сталінградська хвороба”: як ЗСУ знищують логістику ворога арреаrеd fіrst оn Прямий.
“Сталінградська хвороба”: як ЗСУ знищують логістику ворога
Go to prm.ua
Джерело: Fасеbооk-сторінка автора
Що таке логістика? Уявімо центральну артерію великої живої істоти, якою йде кров. Артерія має розгалуження, по яких кров доставляється до кінцівок та внутрішніх органів цієї істоти. Ворожу армію ми порівнюємо саме з таким живим організмом.
Наші дрони, які беруть під вогневий контроль ділянки такої артерії, тобто ділянки так званої “траси новоросія” на півдні, ставлять тромб. Тромб блокує кровотік. Коли таке відбувається, частина організму починає відмирати.
Неможливо перекрити постачання на 100% – якась частина вантажів все одно прориватиметься. Наприклад, у випадку з 6-ю армією Паулюса, яка була оточена під Сталінградом, поодинокі літаки прибували до “котла” аж до кінця січня 1943 року (Паулюс капітулював у перших числах лютого 1943 року). Тобто логістика по факту існувала до останніх днів навіть в умовах безнадійного фізичного оточення.
Але у нашому випадку таке завдання й не ставиться. Головне зробити так, щоб цих постачань в інтересах російської армії критично бракувало. Це необхідно, аби примусити росіян припинити наступ, перейти до оборони й створити передумови для перехоплення ініціативи Силами оборони України на окремих ділянках фронту.
Завмирання організму через тромб у логістиці, який ставлять наші дрони, буде поступовим.
Логістичний колапс: як дрони знищують паливні можливості агресора
Коли не вистачатиме пального – воно буде розподілятися для тих підрозділів, які потребуватимуть його першочергово. Ця дельта буде звужуватись аж до останнього генератора на останній позиції останнього російського дронщика.
Коли бракуватиме боєприпасів, буде зменшуватись кількість боєприпасів на кожну гармату, а потім зменшиться й кількість гармат, які будуть здатні стріляти. Стане менше дронів, менше батарей для дронів, менше павербанків для тих же батарей. Бо все залежить від постачань.
Неможливо, або дуже важко буде здійснювати ротацію військ та евакуацію пошкодженої техніки. Одного дня з’ясується, що з п’яти розбитих машин вже неможливо зібрати одну, а у підрозділі немає жодної не пораненої людини, тому бойові групи можна сформувати лише з більш-менш легких 300-х.
І коли ці фактори зіллються (якщо “тромб” збережеться!), то для росармії наступить січень 1943 року.
Можливо, відмирання й не встигне досягнути таких стадій як це сталося з 6-ю армією Паулюса, але якщо росіяни не знайдуть ефективного захисту, то саме відмирання є неминучою перспективою, а також передумовою для “жестів доброї волі”.
Від Луганщини до Криму: як удари ЗСУ створили “логістичний локдаун” для окупаційних військ
Коли воно станеться? Воно вже відчувається! А чи можна вирахувати, коли наступить критичний стан? У нас немає достатньо даних для такого розрахунку. Але якщо знову звернутись до історичних аналогій, то 6-а армія, яка потрапила в оточення під Сталінградом 23 листопада 1942 року, почала відчувати повне виснаження вже у середині грудня.
У нашому випадку умови зовсім інші. Тепла пора року теж має велике значення. Тому до “сталінградської хвороби” у росіян справа може й не дійти – або розсипляться раніше, або виправлять становище. Цього теж не можна виключати. Ми розглянули лише модель та послідовність подій, на прикладі історичних фактів. А якщо наші дрони триматимуть артерію закритою, вони будуть саме такими.
Нагадаємо, у ніч проти 6 червня безпілотники атакували низку об’єктів на території Росії. Зокрема, у Краснодарському краї спалахнула пожежа на нафтобазі, а в районі Санкт-Петербурга повідомляли про роботу протиповітряної оборони та задимлення поблизу порту Кронштадт.
Окрім того, підрозділи Сил спеціальних операцій ЗСУ в ніч проти 7 червня завдали ударів по двох важливих об’єктах паливної інфраструктури російських окупаційних військ у тимчасово окупованому Криму — нафтобазі “Семиколодезянська” та морському нафтовому терміналу у Феодосії.
Тим часом в анексованому Криму з 31 травня почала діяти талонна система на бензин марки АІ-95 та обмеження на продаж АІ-92. Через дефіцит пального на заправках запровадили ліміти для водіїв і заборонили відпуск бензину в каністри. Окрім того, проблеми із бензином та обмеження на продаж пального зафіксували щонайменше у 15 регіонах країни, а також на окупованих територіях України.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst “Сталінградська хвороба”: як ЗСУ знищують логістику ворога арреаrеd fіrst оn Прямий.
Що таке логістика? Уявімо центральну артерію великої живої істоти, якою йде кров. Артерія має розгалуження, по яких кров доставляється до кінцівок та внутрішніх органів цієї істоти. Ворожу армію ми порівнюємо саме з таким живим організмом.
Наші дрони, які беруть під вогневий контроль ділянки такої артерії, тобто ділянки так званої “траси новоросія” на півдні, ставлять тромб. Тромб блокує кровотік. Коли таке відбувається, частина організму починає відмирати.
Неможливо перекрити постачання на 100% – якась частина вантажів все одно прориватиметься. Наприклад, у випадку з 6-ю армією Паулюса, яка була оточена під Сталінградом, поодинокі літаки прибували до “котла” аж до кінця січня 1943 року (Паулюс капітулював у перших числах лютого 1943 року). Тобто логістика по факту існувала до останніх днів навіть в умовах безнадійного фізичного оточення.
Але у нашому випадку таке завдання й не ставиться. Головне зробити так, щоб цих постачань в інтересах російської армії критично бракувало. Це необхідно, аби примусити росіян припинити наступ, перейти до оборони й створити передумови для перехоплення ініціативи Силами оборони України на окремих ділянках фронту.
Завмирання організму через тромб у логістиці, який ставлять наші дрони, буде поступовим.
Логістичний колапс: як дрони знищують паливні можливості агресора
Коли не вистачатиме пального – воно буде розподілятися для тих підрозділів, які потребуватимуть його першочергово. Ця дельта буде звужуватись аж до останнього генератора на останній позиції останнього російського дронщика.
Коли бракуватиме боєприпасів, буде зменшуватись кількість боєприпасів на кожну гармату, а потім зменшиться й кількість гармат, які будуть здатні стріляти. Стане менше дронів, менше батарей для дронів, менше павербанків для тих же батарей. Бо все залежить від постачань.
Неможливо, або дуже важко буде здійснювати ротацію військ та евакуацію пошкодженої техніки. Одного дня з’ясується, що з п’яти розбитих машин вже неможливо зібрати одну, а у підрозділі немає жодної не пораненої людини, тому бойові групи можна сформувати лише з більш-менш легких 300-х.
І коли ці фактори зіллються (якщо “тромб” збережеться!), то для росармії наступить січень 1943 року.
Можливо, відмирання й не встигне досягнути таких стадій як це сталося з 6-ю армією Паулюса, але якщо росіяни не знайдуть ефективного захисту, то саме відмирання є неминучою перспективою, а також передумовою для “жестів доброї волі”.
Від Луганщини до Криму: як удари ЗСУ створили “логістичний локдаун” для окупаційних військ
Коли воно станеться? Воно вже відчувається! А чи можна вирахувати, коли наступить критичний стан? У нас немає достатньо даних для такого розрахунку. Але якщо знову звернутись до історичних аналогій, то 6-а армія, яка потрапила в оточення під Сталінградом 23 листопада 1942 року, почала відчувати повне виснаження вже у середині грудня.
У нашому випадку умови зовсім інші. Тепла пора року теж має велике значення. Тому до “сталінградської хвороби” у росіян справа може й не дійти – або розсипляться раніше, або виправлять становище. Цього теж не можна виключати. Ми розглянули лише модель та послідовність подій, на прикладі історичних фактів. А якщо наші дрони триматимуть артерію закритою, вони будуть саме такими.
Нагадаємо, у ніч проти 6 червня безпілотники атакували низку об’єктів на території Росії. Зокрема, у Краснодарському краї спалахнула пожежа на нафтобазі, а в районі Санкт-Петербурга повідомляли про роботу протиповітряної оборони та задимлення поблизу порту Кронштадт.
Окрім того, підрозділи Сил спеціальних операцій ЗСУ в ніч проти 7 червня завдали ударів по двох важливих об’єктах паливної інфраструктури російських окупаційних військ у тимчасово окупованому Криму — нафтобазі “Семиколодезянська” та морському нафтовому терміналу у Феодосії.
Тим часом в анексованому Криму з 31 травня почала діяти талонна система на бензин марки АІ-95 та обмеження на продаж АІ-92. Через дефіцит пального на заправках запровадили ліміти для водіїв і заборонили відпуск бензину в каністри. Окрім того, проблеми із бензином та обмеження на продаж пального зафіксували щонайменше у 15 регіонах країни, а також на окупованих територіях України.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst “Сталінградська хвороба”: як ЗСУ знищують логістику ворога арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaВладо, доведи патріотизм
Go to prm.ua
Джерело: Fасеbооk-сторінка автора
На мою думку, нікому не треба пояснювати, що проблема номер один в Україні зараз це війна. Ми відбиваємо навалу зовнішнього ворога і йдеться про саме виживання України як суверенної держави.
Війна потребує грошей. Найпростіше, Збройним силам зарплатні не підвищували від 22-го року. Навпаки, їх зменшували через зменшення доплат. Низькі зарплатні у ЗСУ, одна з причин того, що пробуксовує мобілізація, а з армії намагаються звільнитися досвідчені кадри.
Крім ЗП військових, грошей потребує закупівля озброєнь. Ми бачимо, Москва не в силах проломити українську оборону на фронті і тому посилює ракетний терор українських міст. Тобто потрібно більше систем ППО. Більше дронів. Більше зброї.
Де брати гроші?
Партія “Європейська солідарність” гроші знайшла швидко. І ось де.
Уряд вилучив 40 мільярдів з оборонного бюджету: чим це загрожує
По-перше, неприпустимим є те, що 40 мільярдів грн забрали у Міноборони і намагаються перевести в Резервний фонд. Гроші мають бути витрачені на військо, а не на піар команди Зеленського, різні чекінги, фекінги та єбакінги.
По-друге, на потреби війська запросто можна витратити мільярд грн передбачений на фінансування мономарафону, 4 мільярди передбачені на урядову програму “Тисячовесна” (не до того зараз) та 2 мільярди гривень з Державного фонду регіонального розвитку, який низка експертів й так називають “фондом проїдання”. Разом – 7 мільярдів грн, це трохи менше ніж Фонд Петра Порошенка витратив на ЗСУ (8 мільярдів). Гляньте, скільки всього передав ЗСУ Фонд Порошенка, і уявіть як можна з користю витратити 7 мільярдів.
Якщо уряд того не знає – хай запитає в Порошенка, як і що робити.
По-третє, можна спрямувати на закупівлю зброї кошти з різних неактуальних наразі програм. Наприклад, уряд має 1,9 мільярда на створення ігрових фільмів та серіалів (яких???) та 300 мільйонів на сучасну музику (бюджет і таке оплачує??)
Влада подає себе як патріотів? Влада доводить нам як вона дбає про Україну? Тоді вона просто зобов’язана передати всі перелічені кошти на потреби ЗСУ. Бо нема зараз нічого більш важливого за оборону України.
“Картярські ігри” з бюджетом: уряд звинуватили у виведенні 40 мільярдів з оборонки
Бо, чорт забирай, відмова передавати кошти з непріоритетних напрямів на ЗСУ смердить лаптями за кілометр і цей сморід не перебити ніякою патріотичною риторикою.
Патріотизм доводять вчинками, а не гарненькими словами. Влада має шанс довести свій патріотизм. Ділом.
Раніше в етері “Прямого” економічний та політичний експерт Павло Розенко повідомив, що уряд спрямовує ресурси Резервного фонду на програми, які не мають стосунку до форс-мажорів, зокрема на виплату “тисячі Зеленського” та національний кешбек. Такі дії є порушенням законодавства, оскільки ці ініціативи мали б фінансуватися через зміни до державного бюджету в парламенті, – наголосив він.
Нагадаємо, уряд України підготував зміни до Державного бюджету на 2026 рік для посилення сектору безпеки і оборони. Додаткове фінансування стало можливим після погодження позики Європейського Союзу обсягом 90 мільярдів євро на 2026-2027 роки.
Натомість фракція “Євросолідарність” ініціює проєкт змін до Держбюджету-26 і альтернативний проєкт антикорупційної стратегії. Там наголошують на необхідності збільшити грошове забезпечення для військових на лінії фронту.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Владо, доведи патріотизм арреаrеd fіrst оn Прямий.
На мою думку, нікому не треба пояснювати, що проблема номер один в Україні зараз це війна. Ми відбиваємо навалу зовнішнього ворога і йдеться про саме виживання України як суверенної держави.
Війна потребує грошей. Найпростіше, Збройним силам зарплатні не підвищували від 22-го року. Навпаки, їх зменшували через зменшення доплат. Низькі зарплатні у ЗСУ, одна з причин того, що пробуксовує мобілізація, а з армії намагаються звільнитися досвідчені кадри.
Крім ЗП військових, грошей потребує закупівля озброєнь. Ми бачимо, Москва не в силах проломити українську оборону на фронті і тому посилює ракетний терор українських міст. Тобто потрібно більше систем ППО. Більше дронів. Більше зброї.
Де брати гроші?
Партія “Європейська солідарність” гроші знайшла швидко. І ось де.
Уряд вилучив 40 мільярдів з оборонного бюджету: чим це загрожує
По-перше, неприпустимим є те, що 40 мільярдів грн забрали у Міноборони і намагаються перевести в Резервний фонд. Гроші мають бути витрачені на військо, а не на піар команди Зеленського, різні чекінги, фекінги та єбакінги.
По-друге, на потреби війська запросто можна витратити мільярд грн передбачений на фінансування мономарафону, 4 мільярди передбачені на урядову програму “Тисячовесна” (не до того зараз) та 2 мільярди гривень з Державного фонду регіонального розвитку, який низка експертів й так називають “фондом проїдання”. Разом – 7 мільярдів грн, це трохи менше ніж Фонд Петра Порошенка витратив на ЗСУ (8 мільярдів). Гляньте, скільки всього передав ЗСУ Фонд Порошенка, і уявіть як можна з користю витратити 7 мільярдів.
Якщо уряд того не знає – хай запитає в Порошенка, як і що робити.
По-третє, можна спрямувати на закупівлю зброї кошти з різних неактуальних наразі програм. Наприклад, уряд має 1,9 мільярда на створення ігрових фільмів та серіалів (яких???) та 300 мільйонів на сучасну музику (бюджет і таке оплачує??)
Влада подає себе як патріотів? Влада доводить нам як вона дбає про Україну? Тоді вона просто зобов’язана передати всі перелічені кошти на потреби ЗСУ. Бо нема зараз нічого більш важливого за оборону України.
“Картярські ігри” з бюджетом: уряд звинуватили у виведенні 40 мільярдів з оборонки
Бо, чорт забирай, відмова передавати кошти з непріоритетних напрямів на ЗСУ смердить лаптями за кілометр і цей сморід не перебити ніякою патріотичною риторикою.
Патріотизм доводять вчинками, а не гарненькими словами. Влада має шанс довести свій патріотизм. Ділом.
Раніше в етері “Прямого” економічний та політичний експерт Павло Розенко повідомив, що уряд спрямовує ресурси Резервного фонду на програми, які не мають стосунку до форс-мажорів, зокрема на виплату “тисячі Зеленського” та національний кешбек. Такі дії є порушенням законодавства, оскільки ці ініціативи мали б фінансуватися через зміни до державного бюджету в парламенті, – наголосив він.
Нагадаємо, уряд України підготував зміни до Державного бюджету на 2026 рік для посилення сектору безпеки і оборони. Додаткове фінансування стало можливим після погодження позики Європейського Союзу обсягом 90 мільярдів євро на 2026-2027 роки.
Натомість фракція “Євросолідарність” ініціює проєкт змін до Держбюджету-26 і альтернативний проєкт антикорупційної стратегії. Там наголошують на необхідності збільшити грошове забезпечення для військових на лінії фронту.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Владо, доведи патріотизм арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaРосія видихається? Що приховують щоденні штурми окупантів
Go to prm.ua
За інформацією Генерального штабу ЗСУ, протягом минулої доби на фронті відбулося 273 бойових зіткнення, понад 100 разів ворог атакував Покровський, Гуляйпільський і Лиманський напрямки. Найвища інтенсивність боїв фіксується на Покровському , Лиманському та Костянтинівському напрямках.
На Покровському напрямку наші захисники зупинили 41 штурмову дію агресора. На Костянтинівському напрямку окупанти здійснили 19 атак.
Не менш активним є Гуляйпільський напрям у Запорізькій області. На Гуляйпільському напрямку окупанти здійснили 37 атак у районах населених пунктів Рибне, Добропілля, Варварівка, Святопетрівка, Залізничне та у бік Привілля, Різдвянка, Воздвижівка, Нового Запоріжжя, Косівцевого, Цвіткового, Староукраїнки, Криничного, Гуляйпільського, Чарівного.
За даними українського командування, на цій ділянці фронту ворог зосередив потужне угруповання сил, намагаючись прорвати оборону ЗСУ та обійти ключові вузли з півночі та півдня.
Своєю чергою Сили оборони України досягли на цьому наспрямку серйозних тактичних успіхів. У районі Степногірська лінія фронту практично вирівнялася завдяки маневреній обороні українських сил.
Станом на червень 2026 року селище Степногірськ у Запорізькій області перебуває під повним контролем Сил оборони України. Після тривалих спроб штурму з боку РФ українські військові повністю зачистили населений пункт і зірвали плани ворога щодо створення плацдарму для наступу на Запоріжжя.
Спецпідрозділ ГУР МО України “Артан” спільно із суміжними підрозділами ЗСУ провели успішну військову операцію, вибивши окупантів із укріплених позицій.
Наразі підрозділи Сил оборони України продовжують тиск у районі населеного пункту Кам’янське, що створює загрозу флангового охоплення позицій російських окупантів у районах Степногірська та Приморська. Слід відзначити й успішні дії Сил оборони України в районі Приморська, де взято під контроль дачні кооперативи.
Крім того, ЗСУ демонструють значні тактичні успіхи на Олександрівському напрямку фронту. Під час успішного контрнаступу на Олександрівському напрямку Сили оборони України звільнили щонайменше 46 квадратних кілометрів території. Українські військові повністю повернули під контроль територію поблизу Новоселівки. Наразі тривають активні зачистки від залишків російських військ у районах населених пунктів Воронне, Січневе, Піддубне, Товсте, Новохатське та Зелений Гай.
Олександрівський напрямок є стратегічним “трикутником” на межі трьох регіонів. Загалом у межах тривалої контрнаступальної операції на цьому відтинку, яка розпочалася наприкінці січня, Сили оборони звільнили вже від 440 до 480 кв. км та понад 9 населених пунктів
Щодо Покровського напрямку в Донецькій області слід відзначити, що російське командування зосередило на цьому відрізку фронту значні резерви та використовує літні умови для посилення наступу. Окупанти активно застосовують велику кількість розвідувальних та ударних безпілотників. З настанням літа вони намагаються приховано пересуватися малими групами крізь густу рослинність і лісосмуги, а також здійснюють точкове просочування з метою блокування логістики українських підрозділів
Доволі показовий інформаційний привід, який країна-агресор подала як чи не третій Сталінград, — це захоплення свиноферми в районі Родинського, що викликає іронію навіть у російських пабліках. Тобто це показник того, наскільки мінімальним є просування окупантів на лінії бойового зіткнення. До того ж зайняття свиноферми подається російськими окупантами як чи не стратегічна операція. Насправді це просування не більш як на кілька сотень метрів.
Нагадаю, наприкінці грудня російське міністерство оборони двічі заявляло про “повну окупацію” міста. Оперативне командування “Схід” та бійці 14-ї бригади НГУ “Червона Калина” спростували цю інформацію, заявивши, що Сили оборони утримують місто, а ворожі групи, які просочувалися вздовж залізниці та в західні райони, знищувалися.
Станом на початок червня 2026 року бої за район Родинського та сусідню Василівку тривають у важкій формі. Росіяни намагаються використовувати малі штурмові групи для закріплення в міській забудові та витіснення Сил оборони.
Українське військове командування зазначає, що окупаційна армія намагається просуватися через райони Гришиного, Родинського та Добропілля. Основна мета ворога — встановлення контролю над стратегічно важливою автотрасою та повне перерізання логістичного забезпечення українського угруповання на Покровському напрямку. Бойова робота Сил оборони триває цілодобово в умовах інтенсивних обстрілів і постійних атак.
На Костянтинівському напрямку важка ситуація склалася в районі Іллінівки. Окупанти перекинули додаткові оперативні резерви. Зафіксовано спроби інфільтрації малих штурмових груп у міську забудову та промзону Костянтинівки. Здійснюються спроби окупантів зайти вздовж річки Казенний Торець та підтиснути Костянтинівку з трьох сторін, щоб паралізувати логістичні шляхи ЗСУ. Небо над містом заповнене розвідувальними та ударними БПЛА, російськими FРV-дронами й “Молніями”. Зафіксовано використання дронів із термітною сумішшю.
Але з позитивного можна відзначити успішні дії Сил оборони України в районі Часового Яру, що не дозволяє окупантам створити загрозу флангового охоплення українських позицій.
Сили оборони України проводять успішні контрнаступальні операції й у Харківській області, зокрема на Сватівському напрямку.Є подальше просування наших підрозділів і розширення зони присутності в районі населеного пункту Греківка.
Смуга Надія — Новоєгорівка — Греківка є “ключем” до Харківської та Донецької областей (напрямок на Борову, Слов’янськ та Краматорськ), тому Росія не припиняє штурмів, намагаючись витіснити ЗСУ за адміністративні межі Луганщини.
Крім цього, слід відзначити успішні дії Сил оборони України в районі Куп’янська-Вузлового. Нейтралізовано спроби противника використовувати “зеленку” з метою інфільтрації малих штурмових груп.
Ситуація на фронті залишається вкрай динамічною. Сили оборони України продовжують системне нищення противника, чинять ефективний супротив на всіх ділянках фронту.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
Тhе роst Росія видихається? Що приховують щоденні штурми окупантів арреаrеd fіrst оn Прямий.
На Покровському напрямку наші захисники зупинили 41 штурмову дію агресора. На Костянтинівському напрямку окупанти здійснили 19 атак.
Не менш активним є Гуляйпільський напрям у Запорізькій області. На Гуляйпільському напрямку окупанти здійснили 37 атак у районах населених пунктів Рибне, Добропілля, Варварівка, Святопетрівка, Залізничне та у бік Привілля, Різдвянка, Воздвижівка, Нового Запоріжжя, Косівцевого, Цвіткового, Староукраїнки, Криничного, Гуляйпільського, Чарівного.
За даними українського командування, на цій ділянці фронту ворог зосередив потужне угруповання сил, намагаючись прорвати оборону ЗСУ та обійти ключові вузли з півночі та півдня.
Своєю чергою Сили оборони України досягли на цьому наспрямку серйозних тактичних успіхів. У районі Степногірська лінія фронту практично вирівнялася завдяки маневреній обороні українських сил.
Станом на червень 2026 року селище Степногірськ у Запорізькій області перебуває під повним контролем Сил оборони України. Після тривалих спроб штурму з боку РФ українські військові повністю зачистили населений пункт і зірвали плани ворога щодо створення плацдарму для наступу на Запоріжжя.
Спецпідрозділ ГУР МО України “Артан” спільно із суміжними підрозділами ЗСУ провели успішну військову операцію, вибивши окупантів із укріплених позицій.
Наразі підрозділи Сил оборони України продовжують тиск у районі населеного пункту Кам’янське, що створює загрозу флангового охоплення позицій російських окупантів у районах Степногірська та Приморська. Слід відзначити й успішні дії Сил оборони України в районі Приморська, де взято під контроль дачні кооперативи.
Крім того, ЗСУ демонструють значні тактичні успіхи на Олександрівському напрямку фронту. Під час успішного контрнаступу на Олександрівському напрямку Сили оборони України звільнили щонайменше 46 квадратних кілометрів території. Українські військові повністю повернули під контроль територію поблизу Новоселівки. Наразі тривають активні зачистки від залишків російських військ у районах населених пунктів Воронне, Січневе, Піддубне, Товсте, Новохатське та Зелений Гай.
Олександрівський напрямок є стратегічним “трикутником” на межі трьох регіонів. Загалом у межах тривалої контрнаступальної операції на цьому відтинку, яка розпочалася наприкінці січня, Сили оборони звільнили вже від 440 до 480 кв. км та понад 9 населених пунктів
Щодо Покровського напрямку в Донецькій області слід відзначити, що російське командування зосередило на цьому відрізку фронту значні резерви та використовує літні умови для посилення наступу. Окупанти активно застосовують велику кількість розвідувальних та ударних безпілотників. З настанням літа вони намагаються приховано пересуватися малими групами крізь густу рослинність і лісосмуги, а також здійснюють точкове просочування з метою блокування логістики українських підрозділів
Доволі показовий інформаційний привід, який країна-агресор подала як чи не третій Сталінград, — це захоплення свиноферми в районі Родинського, що викликає іронію навіть у російських пабліках. Тобто це показник того, наскільки мінімальним є просування окупантів на лінії бойового зіткнення. До того ж зайняття свиноферми подається російськими окупантами як чи не стратегічна операція. Насправді це просування не більш як на кілька сотень метрів.
Нагадаю, наприкінці грудня російське міністерство оборони двічі заявляло про “повну окупацію” міста. Оперативне командування “Схід” та бійці 14-ї бригади НГУ “Червона Калина” спростували цю інформацію, заявивши, що Сили оборони утримують місто, а ворожі групи, які просочувалися вздовж залізниці та в західні райони, знищувалися.
Станом на початок червня 2026 року бої за район Родинського та сусідню Василівку тривають у важкій формі. Росіяни намагаються використовувати малі штурмові групи для закріплення в міській забудові та витіснення Сил оборони.
Українське військове командування зазначає, що окупаційна армія намагається просуватися через райони Гришиного, Родинського та Добропілля. Основна мета ворога — встановлення контролю над стратегічно важливою автотрасою та повне перерізання логістичного забезпечення українського угруповання на Покровському напрямку. Бойова робота Сил оборони триває цілодобово в умовах інтенсивних обстрілів і постійних атак.
На Костянтинівському напрямку важка ситуація склалася в районі Іллінівки. Окупанти перекинули додаткові оперативні резерви. Зафіксовано спроби інфільтрації малих штурмових груп у міську забудову та промзону Костянтинівки. Здійснюються спроби окупантів зайти вздовж річки Казенний Торець та підтиснути Костянтинівку з трьох сторін, щоб паралізувати логістичні шляхи ЗСУ. Небо над містом заповнене розвідувальними та ударними БПЛА, російськими FРV-дронами й “Молніями”. Зафіксовано використання дронів із термітною сумішшю.
Але з позитивного можна відзначити успішні дії Сил оборони України в районі Часового Яру, що не дозволяє окупантам створити загрозу флангового охоплення українських позицій.
Сили оборони України проводять успішні контрнаступальні операції й у Харківській області, зокрема на Сватівському напрямку.Є подальше просування наших підрозділів і розширення зони присутності в районі населеного пункту Греківка.
Смуга Надія — Новоєгорівка — Греківка є “ключем” до Харківської та Донецької областей (напрямок на Борову, Слов’янськ та Краматорськ), тому Росія не припиняє штурмів, намагаючись витіснити ЗСУ за адміністративні межі Луганщини.
Крім цього, слід відзначити успішні дії Сил оборони України в районі Куп’янська-Вузлового. Нейтралізовано спроби противника використовувати “зеленку” з метою інфільтрації малих штурмових груп.
Ситуація на фронті залишається вкрай динамічною. Сили оборони України продовжують системне нищення противника, чинять ефективний супротив на всіх ділянках фронту.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
Тhе роst Росія видихається? Що приховують щоденні штурми окупантів арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaПовітряний терор як засіб депортації: чим захистити українські міста
Go to prm.ua
Джерело: Fасеbооk-сторінка автора
Володимир Зеленський написав Дональду Трампу листа. Після чергового російського удару по Києву – знову по ринках, торговельних центрах і житлових кварталах – президент України звернувся до американського колеги з проханням допомогти посилити протиповітряну оборону.
Поки що відповідь пролунала лише опосередковано – від міністра оборони США Піта Геґсета. Її зміст зводиться до простого: допоможемо, чим зможемо. Але, схоже, можливості зараз обмежені. Після близькосхідної кризи американські запаси ракет виснажені, і потрібен час, щоб їх відновити.
Цю логіку можна зрозуміти. Теоретично.
Але люди в Києві не можуть чекати, поки Пентагон поповнить склади. Вони живуть – або не виживають – під російськими ударами просто зараз. І ми чудово розуміємо, що Путін не збирається припиняти ці атаки. Повітряний терор став одним із його головних інструментів у цій війні. Більше того, російський президент намагається перетворити територіальну війну на демографічну. Він продовжує сподіватися, що з кожним ударом населення України буде скорочуватися, а великі українські міста перестануть здаватися безпечними навіть для тих, хто досі не залишив свої домівки.
Зеленський попросив у США ліцензії на виробництво ракет Раtrіоt
І тут виникає питання, відповідь на яке звучить не надто комфортно.
Як сталося, що найпотужніша армія світу після кількох місяців обмеженого конфлікту на Близькому Сході вже не може забезпечити союзника достатньою кількістю засобів протиповітряної оборони? Якщо один театр воєнних дій настільки виснажує ресурси, то що буде у випадку кількох одночасних криз? І що тоді залишиться від уявлень про американську військову могутність?
Але добре. Припустімо що так.
Що тоді робити Україні?
Відповідь є, і вона не нова. Просто мені доводиться повторювати її знову і знову.
По-перше, Європа. ІRІS-Т, SАМР/Т, Раtrіоt європейського виробництва – усе це існує. Проблема не в тому, що цих систем немає. Проблема в тому, чи готові європейські країни передавати їх Україні швидко і в достатній кількості. Іноді така готовність є. Частіше її доводиться виборювати після кожного нового удару по українських містах.
По-друге, власне виробництво. Україна вже створює дрони й ракети в умовах війни. Це не замінить Раtrіоt, але це реальність, яку потрібно масштабувати. Для цього потрібні технології, комплектуючі, інвестиції та виробнича кооперація із союзниками. Не лише слова підтримки.
“Швидкого миру не буде”: Портников дав невтішний прогноз
І нарешті – найважливіше.
Найкращий захист українських міст – це знищення російських можливостей завдавати ударів. Заводів, складів, логістичних вузлів, пускових установок. Саме про такі можливості Україна просить своїх партнерів роками. І саме цього багато хто на Заході досі боїться – з міркувань, які після кожного нового удару по Києву, Харкову, Одесі чи Дніпру виглядають дедалі менш переконливими.
Парадокс цієї війни простий і жорстокий. Захід надає Україні щит – та й той не завжди в достатній кількості, – але водночас часто обмежує можливості завдавати ударів по тому, хто атакує. А потім дивується, чому ці атаки не припиняються.
Лист Зеленського був цілком логічним. Відповідь Геґсета – передбачуваною. Але листи й відповіді – це розмова, а не стратегія.
Стратегія починається там, де після наступної спроби удару по Києву є можливість її зірвати.
І бажано – до того, як ракети знову полетять у бік українських міст.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Повітряний терор як засіб депортації: чим захистити українські міста арреаrеd fіrst оn Прямий.
Володимир Зеленський написав Дональду Трампу листа. Після чергового російського удару по Києву – знову по ринках, торговельних центрах і житлових кварталах – президент України звернувся до американського колеги з проханням допомогти посилити протиповітряну оборону.
Поки що відповідь пролунала лише опосередковано – від міністра оборони США Піта Геґсета. Її зміст зводиться до простого: допоможемо, чим зможемо. Але, схоже, можливості зараз обмежені. Після близькосхідної кризи американські запаси ракет виснажені, і потрібен час, щоб їх відновити.
Цю логіку можна зрозуміти. Теоретично.
Але люди в Києві не можуть чекати, поки Пентагон поповнить склади. Вони живуть – або не виживають – під російськими ударами просто зараз. І ми чудово розуміємо, що Путін не збирається припиняти ці атаки. Повітряний терор став одним із його головних інструментів у цій війні. Більше того, російський президент намагається перетворити територіальну війну на демографічну. Він продовжує сподіватися, що з кожним ударом населення України буде скорочуватися, а великі українські міста перестануть здаватися безпечними навіть для тих, хто досі не залишив свої домівки.
Зеленський попросив у США ліцензії на виробництво ракет Раtrіоt
І тут виникає питання, відповідь на яке звучить не надто комфортно.
Як сталося, що найпотужніша армія світу після кількох місяців обмеженого конфлікту на Близькому Сході вже не може забезпечити союзника достатньою кількістю засобів протиповітряної оборони? Якщо один театр воєнних дій настільки виснажує ресурси, то що буде у випадку кількох одночасних криз? І що тоді залишиться від уявлень про американську військову могутність?
Але добре. Припустімо що так.
Що тоді робити Україні?
Відповідь є, і вона не нова. Просто мені доводиться повторювати її знову і знову.
По-перше, Європа. ІRІS-Т, SАМР/Т, Раtrіоt європейського виробництва – усе це існує. Проблема не в тому, що цих систем немає. Проблема в тому, чи готові європейські країни передавати їх Україні швидко і в достатній кількості. Іноді така готовність є. Частіше її доводиться виборювати після кожного нового удару по українських містах.
По-друге, власне виробництво. Україна вже створює дрони й ракети в умовах війни. Це не замінить Раtrіоt, але це реальність, яку потрібно масштабувати. Для цього потрібні технології, комплектуючі, інвестиції та виробнича кооперація із союзниками. Не лише слова підтримки.
“Швидкого миру не буде”: Портников дав невтішний прогноз
І нарешті – найважливіше.
Найкращий захист українських міст – це знищення російських можливостей завдавати ударів. Заводів, складів, логістичних вузлів, пускових установок. Саме про такі можливості Україна просить своїх партнерів роками. І саме цього багато хто на Заході досі боїться – з міркувань, які після кожного нового удару по Києву, Харкову, Одесі чи Дніпру виглядають дедалі менш переконливими.
Парадокс цієї війни простий і жорстокий. Захід надає Україні щит – та й той не завжди в достатній кількості, – але водночас часто обмежує можливості завдавати ударів по тому, хто атакує. А потім дивується, чому ці атаки не припиняються.
Лист Зеленського був цілком логічним. Відповідь Геґсета – передбачуваною. Але листи й відповіді – це розмова, а не стратегія.
Стратегія починається там, де після наступної спроби удару по Києву є можливість її зірвати.
І бажано – до того, як ракети знову полетять у бік українських міст.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Повітряний терор як засіб депортації: чим захистити українські міста арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaМораль із подвійним дном: Польща і УПА
Go to prm.ua
Джерело: Fасеbооk-сторінка автора
Історична пам’ять – матерія тонка і сакральна. Але коли її дістають із шухляди виключно для того, щоб боляче вдарити сусіда в найтяжчий для нього момент, вона перестає бути пам’яттю. Вона перетворюється на цинічну політичну зброю.
Останнім часом польський політикум відверто смакує розмови з Україною мовою морального прокурора. На стіл безапеляційно кидаються Волинь, УПА, Бандера, звинувачення у “неправильній пам’яті”, “неправильних символах” і “неправильних героях”. Українцям методично пропонують здавати іспит на історичну чистоту – причому виключно під пильним польським наглядом і за їхніми правилами.
Проте у мене виникає абсолютно логічне запитання, як на мене. Якщо Варшава настільки принципова в питаннях історичної моралі, символів та відповідальності, то чому ця принциповість страждає на вибіркову сліпоту на одне око?
Фашистський диктатор Беніто Муссоліні свого часу отримав найвищу нагороду Польщі – Орден Білого Орла. І знаєте що? Він досі його не позбавлений. А це означає, що у польській державній пам’яті існує дуже зручна кнопка під назвою “історичний контекст”. Для Муссоліні вона працює бездоганно. Для виправдання власних старих дипломатичних помилок – теж. Для токсичних сторінок власного пантеону – без проблем.
Подвійна пропаганда: як Польща монополізує право на біль
А от для України ця кнопка вимкнена. Коли йдеться про польські реверанси диктаторам, окупантам чи імперським діячам минулого, нам поблажливо пояснюють: це складна історія, інший час, геополітичні обставини, а от як мова заходить про українську визвольну традицію – вся “складність” раптом миттєво вивітрюється. Це і є еталонні подвійні стандарти.
Безперечно, Польща має абсолютне право на пам’ять про свої жертви. Волинська трагедія – це кривава сторінка, яку не можна ні заперечувати, ні знецінювати. Але пам’ять про власні жертви не дає жодній країні мандата на перетворення України на вічного підсудного. І тим паче не дає права читати зверхні моральні лекції нації, яка просто зараз спливає кров’ю в екзистенційній війні, закриваючи своїм тілом весь східний фланг Європи – зокрема й саму Польщу.
Звертаю нашу увагу на обраний момент для повчань українців. Україну б’ють по історичних символах не тоді, коли вона сильна, стабільна й може дозволити собі спокійну рівну дискусію. Її б’ють просто зараз – у момент максимальної вразливості, коли країна критично залежить від союзницької логістики, зброї, відкритих кордонів і дипломатичної підтримки.
Тобто влада сусідньої держави б’є тоді, коли бити найдешевше і найбезпечніше для себе. Це не шляхетність і не захист історичної правди. Це банальне самоствердження за рахунок слабшого.
Якщо Варшава справді хоче чесної історичної розмови – чудово, ми готові.
Говоримо про українські злочини минулого, але поряд кладемо історію польських злочинів проти українців.
Говоримо про УПА? Не проблема. Але тоді згадуємо і про пацифікацію, і про дії Армії Крайової, і про польські ордени для Муссоліні.
Польща знову згадала про “злочини УПА”: як реагувати Україні
Мораль, яка працює виключно проти сусіда – це не мораль. Це дешевий інструмент політичного тиску, який використовує не тільки Польща, а й Московія, Угорщина і вже, навіть Румунія.
Нам потрібно вибудувати холодну, державницьку позицію і чітко артикулювати: ми категорично відмовляємося від ролі вічного історичного хлопчика для биття. Справжнє примирення ніколи не будується на односторонньому каятті. Надійний союз ніколи не виростає на приниженні партнера. А історична пам’ять не може бути кийком, яким з безпечної дистанції б’ють того, хто сьогодні тримає фронт усього вільного світу.
Українці мають дістати із забитою імперіями глибини свою гідність, знайти повагу один до одного, а це запустить і підсилить позиції українства на міжнародній арені.
Нагадаємо, Президент Польщі Кароль Навроцький хоче позбавити Президента України Володимира Зеленського найвищої державної нагороди Польщі, Ордену Білого Орла, через його рішення присвоїти елітному підрозділу українських ССО ім’я Героїв УПА.
В указі глави держави зазначалося, що це зроблено з метою відновлення історичних традицій національного війська та з огляду на зразкове виконання підрозділом бойових завдань під час захисту територіальної цілісності та незалежності України.
Це рішення викликало невдоволення МЗС Польщі. 28 травня відбулася зустріч заступника міністра закордонних справ Польщі Марчина Босацького з послом України Василем Боднаром, під час якої було висловлено протест і наголошено, що цей крок є чутливим для польського суспільства.
До слова, у польському Любліні з будівлі міської ради прибрали прапор України після рішення президента Володимира Зеленського надати одному з підрозділів Сил спеціальних операцій почесне найменування “імені Героїв УПА”.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Мораль із подвійним дном: Польща і УПА арреаrеd fіrst оn Прямий.
Історична пам’ять – матерія тонка і сакральна. Але коли її дістають із шухляди виключно для того, щоб боляче вдарити сусіда в найтяжчий для нього момент, вона перестає бути пам’яттю. Вона перетворюється на цинічну політичну зброю.
Останнім часом польський політикум відверто смакує розмови з Україною мовою морального прокурора. На стіл безапеляційно кидаються Волинь, УПА, Бандера, звинувачення у “неправильній пам’яті”, “неправильних символах” і “неправильних героях”. Українцям методично пропонують здавати іспит на історичну чистоту – причому виключно під пильним польським наглядом і за їхніми правилами.
Проте у мене виникає абсолютно логічне запитання, як на мене. Якщо Варшава настільки принципова в питаннях історичної моралі, символів та відповідальності, то чому ця принциповість страждає на вибіркову сліпоту на одне око?
Фашистський диктатор Беніто Муссоліні свого часу отримав найвищу нагороду Польщі – Орден Білого Орла. І знаєте що? Він досі його не позбавлений. А це означає, що у польській державній пам’яті існує дуже зручна кнопка під назвою “історичний контекст”. Для Муссоліні вона працює бездоганно. Для виправдання власних старих дипломатичних помилок – теж. Для токсичних сторінок власного пантеону – без проблем.
Подвійна пропаганда: як Польща монополізує право на біль
А от для України ця кнопка вимкнена. Коли йдеться про польські реверанси диктаторам, окупантам чи імперським діячам минулого, нам поблажливо пояснюють: це складна історія, інший час, геополітичні обставини, а от як мова заходить про українську визвольну традицію – вся “складність” раптом миттєво вивітрюється. Це і є еталонні подвійні стандарти.
Безперечно, Польща має абсолютне право на пам’ять про свої жертви. Волинська трагедія – це кривава сторінка, яку не можна ні заперечувати, ні знецінювати. Але пам’ять про власні жертви не дає жодній країні мандата на перетворення України на вічного підсудного. І тим паче не дає права читати зверхні моральні лекції нації, яка просто зараз спливає кров’ю в екзистенційній війні, закриваючи своїм тілом весь східний фланг Європи – зокрема й саму Польщу.
Звертаю нашу увагу на обраний момент для повчань українців. Україну б’ють по історичних символах не тоді, коли вона сильна, стабільна й може дозволити собі спокійну рівну дискусію. Її б’ють просто зараз – у момент максимальної вразливості, коли країна критично залежить від союзницької логістики, зброї, відкритих кордонів і дипломатичної підтримки.
Тобто влада сусідньої держави б’є тоді, коли бити найдешевше і найбезпечніше для себе. Це не шляхетність і не захист історичної правди. Це банальне самоствердження за рахунок слабшого.
Якщо Варшава справді хоче чесної історичної розмови – чудово, ми готові.
Говоримо про українські злочини минулого, але поряд кладемо історію польських злочинів проти українців.
Говоримо про УПА? Не проблема. Але тоді згадуємо і про пацифікацію, і про дії Армії Крайової, і про польські ордени для Муссоліні.
Польща знову згадала про “злочини УПА”: як реагувати Україні
Мораль, яка працює виключно проти сусіда – це не мораль. Це дешевий інструмент політичного тиску, який використовує не тільки Польща, а й Московія, Угорщина і вже, навіть Румунія.
Нам потрібно вибудувати холодну, державницьку позицію і чітко артикулювати: ми категорично відмовляємося від ролі вічного історичного хлопчика для биття. Справжнє примирення ніколи не будується на односторонньому каятті. Надійний союз ніколи не виростає на приниженні партнера. А історична пам’ять не може бути кийком, яким з безпечної дистанції б’ють того, хто сьогодні тримає фронт усього вільного світу.
Українці мають дістати із забитою імперіями глибини свою гідність, знайти повагу один до одного, а це запустить і підсилить позиції українства на міжнародній арені.
Нагадаємо, Президент Польщі Кароль Навроцький хоче позбавити Президента України Володимира Зеленського найвищої державної нагороди Польщі, Ордену Білого Орла, через його рішення присвоїти елітному підрозділу українських ССО ім’я Героїв УПА.
В указі глави держави зазначалося, що це зроблено з метою відновлення історичних традицій національного війська та з огляду на зразкове виконання підрозділом бойових завдань під час захисту територіальної цілісності та незалежності України.
Це рішення викликало невдоволення МЗС Польщі. 28 травня відбулася зустріч заступника міністра закордонних справ Польщі Марчина Босацького з послом України Василем Боднаром, під час якої було висловлено протест і наголошено, що цей крок є чутливим для польського суспільства.
До слова, у польському Любліні з будівлі міської ради прибрали прапор України після рішення президента Володимира Зеленського надати одному з підрозділів Сил спеціальних операцій почесне найменування “імені Героїв УПА”.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Мораль із подвійним дном: Польща і УПА арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaAbout news channel
Дізнайтеся першими про останні новини дня з Прямим каналом. 100% Свіжі новини. Новини Прямого каналу з сайту prm.ua
All publications are taken from public RSS feeds in order to organize transitions for further reading of full news texts on the site.
Responsible: editorial office of the site prm.ua.