Прямий канал

За часів радянського панування та і за часів вже незалежної України істориками та політиками штучно нав’язувалася думка, що Донбас – це винятково червоний пояс, і комуністична ідеологія там домінуюча. І це несправедливо.Факт перший.Словник української мови уклав учитель з Луганщини.Борис Грінченко вчителював на Луганщині. За цей час він створив абетку і книжку-читанку для школярів східного регіону, щоб вони вивчали українську мову. Він упорядкував чотиритомний словник на 68 тисяч слів. На початку ХХ століття це був найповніший і лексично найдосконаліший український словник.Факт другий.На зазомбованій нині російською пропагандою Луганщині існував потужний український партизанський рух, який воював з радянською владою.У часи перших національно-визвольних змагань 1918–1924 років на теренах Луганщини діяли чисельні повстанські загони, які вели запеклу боротьбу проти московсько-комуністичних зайд. Соціальну базу повстанців складало сільське населення, на їх боці були 70% козаків та 60% селян-середняків. Їх об’єднувало незадоволення політикою радянської влади, особливо такі моменти, як продподаток.За підтримки місцевого населення, яке вороже сприйняло появу московсько-комуністичних завойовників, вдалося створити організований збройних рух, який охопив практично всю сучасну Луганщину. Запекла збройна боротьба тривала до середини 20 років минулого століття, що свідчить як про підтримку повстанського руху місцевим населенням, так і про його масовий характер.В одному з військових донесень того часу писалося: “Радянська влада існує лише біля лінії залізничної колії на відстані гарматного пострілу”. Є ще одна чекістська оперативна довідка: “У Старобільскому районі протягом місяця ріст бандитизму… як місцевих, так і організованих банд значно збільшився. Через це радянської влади практично не існує…”.Примітно, що у боротьбі проти українських повстанських загонів саме на Луганщині радянські каральні органи вперше застосували практику використання провокативних повстанських загонів та масового терору проти місцевого населення.Разом з посиленням каральної системи та безжального терору V Всеукраїнський з’їзд проголосив амністію всім “бандитам”, які бажають припинити боротьбу. Амністія діяла до 15 червня, а потім її дію продовжили ще на місяць. Згідно з офіційними даними, амністією скористалося приблизно 10 000 повстанців, що свідчить про масштаб повстанського руху на Правобережній Україні.А вже у липні 1921 року тодішній головнокомандуючий всіма збройними силами Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки Лев Каменєв у доповіді В. Леніну про стан боротьби з бандитизмом змушений був визнатипро успішний характер діяльності 18 повстанських загонів лише на Донбасі, які об’єднували близько 1500 кіннотників.Факт третій.У часи других національно-визвольних змагань на теренах Луганщини діяло потужне націоналістичне підпілля. Крайовий провід ОУН (б) очолював професор Бернацький. Про масовий характер націоналістичного підпілля свідчить той факт, що за часів німецької окупації було страчено більше ніж сто українських підпільників. Бернацький був розстріляний у 1946 році органами НКВС.Штучно нав’язувалася думка, що тільки на Західний Україні існував збройний спротив радянській і нацистській окупаційним владам у роки Другої світової війни. Але останній бункер ОУН на Донбасі був викритий восени 1950 року поблизу Горлівки. Там знайшли зброю та агітаційні матеріали. У 1953 році в Донецьку було викрито групу ОУН (б), яку очолював Василь Підгородецький.У 1955 році було викрито групу Організації українських націоналістів у Горлівці. Арешт останнього українського підпільника відбувся у 1958 році у сучасному Торецьку.Ці факти наочно руйнують штучний міф про те, що на Донбасі не було українського підпілля, що воно мало локальний характер, і що було придушено радянськими каральними органами ще у 1940 роках. Це неправда.Факт четвертийСаме українська Донеччина і Луганщина – мала батьківщина шістдесятників. Василь Стус більшість свого життя прожив у Донецьку. Навчався в педагогічному інституті, працював на шахті, вчителем у школі. Пережив п’ять років таборів, три – заслання. Помер, відбуваючи другий тюремний термін.Іван Світличний народився у селі Половинкине Луганської області. Літературознавець, мовознавець, поет. Один із найактивніших діячів руху українського опору радянській владі у 1960–1970-х роках. Був репресований.Микола Руденко народився на Луганщині. Воював із гітлерівським нацизмом. Руденко – співзасновник Української Гельсінської групи.Іван Дзюба – активний учасник руху за незалежність України, дисидент радянських часів, Герой України. Один із засновників “Народного Руху України”.Анатолій Лупиніс дитячі роки провів на Донеччині. У 1956 році був заарештований за організацію студентських виступів. Саме Анатолій Лупиніс був ініціатором заснування “Меморіалу” та Української міжпартійної асамблеї (УМА), яка з часом перетворилася на УНА-УНСО.Факт п’ятийНа Донбасі страйкували проти радянської влади. У 1957 році у Хрестівці (до перейменування – Кіровське) на комсомольському будівництві загинув шахтар. Гроші на поховання адміністрація шахти відмовилася видавати. В місті відбувся організований протестний виступ проти свавілля представників комуністичної влади. Щоб придушити цей страйк, до міста стягнули війська.Факт шостийШахтарські страйки на Донбасі періоду 1989-го і початку 1990 років крім економічних мали і політичні вимоги.Так, наприклад, 6 березня 1991 року страйкуючі шахтарі Донбасу висували винятково політичні вимоги: державний суверенітет України, скасування 6-ї статті Конституції СРСР про керівну роль КПРС, деполітизація ЗМІ, деполітизація Комітету держбезпеки, армії та МВС.Якщо мовиться про шахтарські страйки 1989 року, то варто згадати, що 3 серпня 1990 року було ухвалено закон про економічний суверенітет України. Після цього був цілий “парад суверенітетів” колишніх радянських республік.Але, на жаль, змушений констатувати, що національно-демократичні сили не використали ці страйки. До речі, у 1990 році шахтарі Донецька виступили на захист єдиної української школи Донецька. Передача будівлі українській школі була однією з вимог. Чому не скористалися? Це питання до деяких романтиків. “Народний Рух” не скористався цими організованими виступами, аби зробити докорінні зміни. Варто зауважити, що тоді ці страйки охопили всю Україну. Крім шахт Донбасу страйкували ще й 12 підприємств Червонограду.Факт сьомийКультура політичних протестів почалась не з Києва чи Львова, а з Луганська. 24 серпня 1998 року на День незалежності співробітники спецпідрозділу МВС України “Беркут” розігнали шахтарський Майдан в Луганську. Тоді постраждали 22 шахтарі та 12 працівників міліції.І на останок. Більшість того “корінного” російськомовного населення сходу України з’явилося там після Голодомору. Вони замістили собою знищене українське населення. Так чому я маю перейматися долею представників народу, який приїхав і зайняв оселі мого знищеного народу?Українським по духу і змісту Донбас стане тоді, коли туди повернеться українська влада. Коли життя на Донбасі буде наповнене українським змістом. До влади на Донбасі має прийти українська політична еліта, яка докорінно змінить ситуацію у регіоні.Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.

Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.

Тhе роst Деколонізація пам’яті: Повернення справжньої історії українського сходу арреаrеd fіrst оn Прямий.

Джерело: Fасеbооk-сторінка автораЗ приводу ударів по заправках “Укрнафти”. Я довго намагався зрозуміти логіку рашистів в тому, щоби бити виключно по цим АЗС в Києві та області. Спочатку думав, що це тому, що ця мережа має гарні плюси для військових. Але ж у “Окко”, “Кло” та “Вога” ці плюси так само є, і навіть більші. Та й їх по кількості набагато більше, ніж укрнафтівських. Якось не сходиться.Далі була думка – може, через те, що вони державні і мають приставку “укр” в назві. Але це теж якось надто тупо навіть для нашого ворога. Бо який сенс бити по далеко не найбільшій мережі?Потім була ще суто територіальна версія. Мовляв, обирають державні АЗС взвдовж основних транспортних артерій столиці. Думаю, ця логіка якраз присутня. Але все ж не ясно, нащо бити по маленькій укрнафтівський АЗС, якщо прямо поруч – величезна вузлова інша? Не буду казати, про всяк випадок, про точну локацію – але кияни за кермом зрозуміють, про що я.І тут до мене дійшло. Давайте згадаємо, що більшість АЗС “Укрнафти” – це націоналізовані заправки мережі Glusсо. А кому ж у нас вони належали, а? Нагадую, що мережа Glusсо була створена на базі українських активів російської державної компанії “Роснафта” (ТНК-ВР), які були продані у 2016 році після початку російської агресії.​Офіційним бенефіціаром та власником через швейцарську компанію Рrоtоn Еnеrgy Grоuр / Glusсо Еnеrgy виступав бізнесмен Нісан Мойсеєв. Проте журналісти-розслідувачі (зокрема, програма “Схеми” у 2017 році) неодноразово наводили докази прямого зв’язку Мойсеєва з Віктором Медведчуком. Мережу називали “заправками Медведчука”.Пазл склався. Знаючи, як приймаються рішення у путінській рашці, все стає ясно. Медведчук вирішив помститися за втрачену власність. Плюс рашисти в цілому вирішили, що треба бити по АЗС в Києві для морального тиску на населення. Адже реально розраховувати на те, що буде дефіцит палива від ударів по 5-10 заправкам серед сотень інших наявних в столиці – дикуха навіть для рашистів.От і вирішили бити по “Укрнафті” з наводки куманька пуйла. Його інтереси та інтереси військових генералів – співпали. Зрозуміло, що це – моя теорія, доказів якої я не маю. Однак імхо вона добре пояснює логіку останніх ворожих ударів.Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.

Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.

Тhе роst Помста Медведчука: чому Росія б’є по заправках “Укранафти” арреаrеd fіrst оn Прямий.

Джерело: Fасеbооk0-сторінка автора.
Кожного разу, коли щось пишеш про ракети, тут же вилітають дикі Мауглі, які починають істерики типу: — Продався, захищаєш москвіча Шпілєрмана, Який вкрав всі бюджети у КБ Луча, який має століття ракетних розробок!
Я не фанат Штілєрмана, Міндіча, Зеленського, за те, щоб їх критикувати. Але я дуже не люблю стадність, тупізну і магічне мислення.
Поки залишимо тему єврейської діаспори і чи національний лобізм дозволив Штілєрману прошмигнути в дамки.
Я за нудні технічні факти, які знімають половину всіх цих наївних теорій змов.
1) FіrеРоіnt і КБ Луч не конкурують між собою в категорії крилатих ракет взагалі. ФП-5 (Фламінго) від FіrеРоіnt і “Нептун” від Луча це крилаті ракети різного класу. Нептун це легка протикорабельна ракета для ближньої зони і для відносно невеликих цілей. Навіть зараз Довгий Нептун – це до 1000 км і вага БЧ 300 кг. Фламінго – важка ракета, для далекобійних ударів (більше 1000км), по здоровенним заводам (БЧ – тонна).
Це — різні інструменти.
Потрібні обидва.
Нептуном не знищиш цех заводу Прогресс розміром з чотири футболних поля, як це зробив Фламінго. А Фламінго непотрібна по адміралу Ессену в Новоросійську, де вчора було достатньо Нептуна.
Але держава не може обрати знищувати щось одне. Україна має знищувати у ворога і те, і те.
Тому крики про “віддали всі бюджети поганій Фламінго” просто пусті. Аналога Фламінго для а) цілей з капітальними дахами, б) на 1000 км від кордону нема.
2) В категорії балістичних ракет Луч і FіrеРоіnt не конкуренти тим більше. Балістичний FР-9 має завданням удари на 800 км по Москві важкою БЧ у 800 кг. У Луча аналогічного проекту немає. Все. Ніхто ні в кого бюджети не забрав, замовлення кому б то не було на балістику по Москві ніяк не хвилює КБ Луч, бо Луч тут не змагався.
2.2) Коростильов і Штілєрман умовно пересікаються по замовленням від держави на ураження цілей в зоні “200км”: FіrеРоіnt випробовує проект балістичної FР-7, а КБ Луч свою Вільху. Але снаряд РСЗВ Вільха це ДО 200 км. А балістична ФП-7 це ВІД 200 км.
Тобто вони кокнурують як “конкурують” боксери в сусідніх вагових категорій. А то й через одну категорію.
Висновок: кожен з виробів цих компаній в категорії балістики і крилатих ракет займає власну нішу. Компанії не є конкурентами за той самий держ.бюджет на крилаті чи балістичні ракети. Ніхто нікого грошима не обділяв через юдейську змову.
2.3) Але є інший схожий крик: “просто обділили не Луч, а КБ Південне з ракетою Сапсан і з столітнім досвідом ракетобудування”!
Але тут та сама історія. Сапсан це дальність 500 кілометрів і вага БЧ 500 кг. От тільки по-перше, носіям 100-літнього досвіду треба довести, що Сапсан влучає хоча б на 500 км. Резеда Перькова, інженерка заводу, в 2022 році повідомляла ФСБшному куратору (згідно матеріалів суду), що роботи над Сапсаном “відновили і женуть”. А оскільки випробування Сапсана відбувалися в останні дні каденції Федорова, значить і бюджет на конструкторські роботи КБ мало.
А продукту досі нема.
Це був злочин, що Зеленський скасував проект в 2019.
Але уже 4 роки є все для розробки. Де результат?
А по-друге, навіть коли ракету дороблять, вона прямим конкурентом ФП-9 все одно не стане. Запланована дальність важкої балістики у FіrеРоіnt – 855 км і вага БЧ 800 кг. Це ракети різного розміру, дальності, навіть різного підходу до справи. Колись, якщо КБ Південне збільшість дальність ракети Сапсан до 1000 км і це станеться без втрати потужності БЧ, то вони стануть конкурентами. Прямо зараз немає сенсу віддавати перевагу якомусь проекту чи побиватися, що таку перевагу комусь віддали. Можна дати шлях Сапсану і зарубати Фламіндіча, але чекати ще 5 років серійного продукту. Або можна дати шлях Фламіндічу і зарубати Сапсан і теж не отримати нічого, бо Штілєрман втече з грошима. Краще дати шлях обом проектам і жорстко контролювати обох. І потім подивитися, який з проектів перспективніший.
Тепер тема ПРО.
3) Перехоплювач для протиракетної оборони ніколи не робили ні КБ Луч, ні FіrеРоіnt, ні КБ Південне. Крики, що комплекс ПРО замовили у Міндіча, а не в Луча, у якого “величезний досвід”, це або фрік-істерки, або маркетинг одного з виробників. На ділі всі компанії досвіду в сфері ПРО не мають. А влучання ракетою в ракету на висоті 10 км це зовсім інший досвід і технічні вимоги ніж все, що робили на Лучі, КБ Південне чи FР.
4) І навіть підхід до роботи у Луча і ФП не сильно відрізняється. Луч у своїй ракеті Корал виготовляє лише корпус, двигун і ряд інших елементів, а не весь комплекс. Луч не робить ГСН, не робить радари, не робить пальне. Ну так і Файр Поінт бере знання совка для двигуна від С-300, а далі ГСН купляє у німецької Dіеl, радар у Хенсольд, а наземну станцію у норвежців.
Підхід Луча: “зробимо цепок і руль велосипеду в Україні, якісно, грунтовно, як вчить радянська школа” — принципову перевагу цей підхід отримає лише, коли Луч це “все” зробить. А поки результату нема, то вилами по воді писана ця віра в Луч. Я от з 2022 вважаю, що якщо рашисти можуть з контрабандних деталей ЄС і США збирати Іскандери, то і нам треба саме інтегрувати існуючий потенціал і робити це швидше.
Як на мене половина цих криків про КБ Міндіча, Луч і Південне зараз перебуває на рівні “Нащо ви дивитеся бокс важковаговика Володимира Кличка, а не чемпіонат України по дзюдо в категорії до 50 кг?”. А інша половина беруться просто з поверхового розуміння типу “Нептун – ракета і ФП-7.х ракета – чому ви не замовили Нептун для збиття Іскандерів?”.
Це рівень навіть не бабок на лавці, а неадекватного абсурду. Його старанно роздувають боти в мережі, а на ділі половина дурі знімається, якщо просто розібратися.
До речі те саме про століття ракетного досвіду в КБ Південне.
1) КБ Південне не зробило свою балістичну ракету досі. Ніякого “масово надходити в 2021 році” не могло бути навіть в теорії. Навіть, якби Зеля не припинив фінансування в 2019 році, в 2021 КБ Південне могло б видати хіба штучні зразки, а не серійний відпрацьований виріб. Хоча я не заперечую, що скасування фінансування розробки сапсана – злочин.
2) “Сторічний досвід ракетобудування” – туфта для полоумних додіків. Цей досвід теоретично міг бути в 1980х. За 30 років незалежності діди вимерли і виїхали в рашку. Залишилися казкарі.
3) КБ Південне не розробляло ОТРК. МКБР і БРСД це одне, ОТРК це інше. У КБ Південне не існує сторічного досвіду розробки балістичних ракет дальності 500-1000км. В совкові часи він робив може двигуни до Скадів. Все інше робили в Москві.
4) Ну і так: КБ Південне ніколи не робив весь цикл балістичних ракет – навіть Р-12, Р-36. Досвід це уміння зробити все від двигуна до наведення, бч і наземної інраструктури. Цього в КБ ніколи не було. Саме тому і робить Сапсан вже 15 років.

Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.

Тhе роst “Нептун” і “Фламінго” — не конкуренти: що насправді не так із міфами про українські ракети арреаrеd fіrst оn Прямий.

Влітку 1943-го року німецькі окупанти оголосили Україну “зоною антипартизанських операцій”. До боротьби з українськими повстанцями було залучено Еріха фон дем Баха-Зелевскі – командувача німецьких проти партизанських формувань на Східному фронті.
На початку червня 1943 р. відділи УПА прогнали німецьку адміністрацію і встановили своє правління в кількох регіонах Волині – Турійську, Мацієві, Голобах, Селищі, Шацьку. Населення цих районів надавало їм усебічну допомогу як дійсним господарям рідної землі.
Українські патріоти нападали на залізниці, порушували план руху поїздів, якими окупанти намагалися своєчасно доставляти військову техніку і військову силу для підкріплення своїх сил на тій чи іншій ділянці фронту, де зазнавали невдачі.
Так, у ніч з 23 на 24 червня 1943 р. було перервано залізничну лінію між станціями Немовичі-Малинськ по шляху Рівне-Сарни. В передніх вагонах їхало 150 гестапівців карного загону. Вони верталися з погрому польських та волинських сіл, а в останніх вагонах були гармати, танки, амуніція та всякі припаси.
Заспані гестапівці ще не встигли відчинити двері своїх вагонів, щоб довідатися про причину зупинки поїзда, як у передніх двох вагонах пролунали постріли. Сотенний командир Ярема із другом Дорошем стріляли по карателях. Гестапівці пробували тікати через вікна, але влучні постріли не давали ворогам вирватися з пастки. Вранці повстанці зі зброєю та амуніцією повернулися в ліс.
У травні і червні 1943 р. відділи УПА в постійних боях з гітлерівцями контролюють усе Полісся і Волинь, обмежують володіння окупантів лише територіями головних шосейних шляхів та залізничних ліній.
На початку серпня 1943 р. відділ УПА напав на непрошених гостей, які грабували населення Гнідави (Луцький район). У запеклому бою, що почався, повстанці знищили грабіжників, а пограбоване майно було повернено населенню.
В ніч із 19 на 20 серпня відбувся напад повстанців на м. Камінь-Каширський. Після жорстокого бою повстанці перемогли і здобули цінні трофеї: понад 20 тис. набоїв, 5 кулеметів, 4 машини, понад сотню пістолетів, 16 друкованих машинок, 4 радіоприймачі, 11 коней з сідлами, 7 мотоциклів, 1 легкову машину, 15 полонених і багато продуктів. Ворог втратив 100 чоловік убитими.
Вдень 8-го вересня 1943-го року повстанська чота особливого призначення під керівництвом Андрія Марценюка (“Берези”) увійшла до Нового Загорова. Повстанці розташувалися біля Загорівського монастиря, який на випадок зустрічі з німцями мав стати надійною точкою оборони.
Довго на “гостей” чекати не довелося. Проти чоти з 44-х повстанців було кинуто роту німецької жандармерії, роту донських козаків і роту поліції із фольксдойчів – всього близько 400 осіб. Необережно наблизившись до повстанських позицій, вони потрапили під шквальний кулеметний вогонь, втративши близько 40 бійців
Німці спробували підпалити смолоскипами монастир і піти на штурм. Однак, все це виявилося безрезультатним – окрім нових втрат, окупанти не домоглися нічого.
Зі спогадів учасників того бою: “Загупали міномети, заторохкотіли кулемети, автомати… Одна за одною вибухали гранати, все злилося в один жахливий гул. Бій кипів, німці лізли як сарана, а разом з ними власівці та “фольксдойчі”. Бій тривав цілу ніч. До повстанців долинали крики німецьких радистів, які викликали допомогу. Коли стало розвиднятися, бійці побачили, що до німців прибули нові машини з солдатами. Береза обміркував ситуацію і дав наказ відступити з шанців до монастиря.”
Тоді німцями було прийнято рішення запросити підкріплення. Повстанці ж, розуміючи трагічну складність свого положення, вирішили закріпитися в монастирі і тримати оборону в святих стінах.
Вранці 9-го вересня до Нового Загорова були перекинуті додаткові сили жандармерії. Підмога до німців прибула з трьох боків: з Володимира-Волинського, Горохова і Луцька. Перешикувавшись, вони негайно пішли в атаку, тож відступати було не просто. Але монастир був сполучений із шанцями ровом, завбачливо викопаним раніше, ним повстанці і скористалися.
Тепер проти повстанців виступало понад 700 бійців, котрі мали на озброєнні міномети та артилерію. Обстріл монастиря тривав цілий день, а увечері до німців прибуло підкріплення – десять легких танків. Також три німецькі літаки розпочали бомбардування монастиря. Повстанці витримали авіа удари, сховавшись у глибоких підвалах храму, і відбили нічний штурм.
10-те вересня стало справжнім випробуванням повстанського духу. Протягом цілого дня німецькі сили штурмували монастир. Але кулеметник Коцюба, який сидів на дзвіниці, безперебійним кулеметним вогнем відкидав навалу противників.
З 44-х повстанців живими залишилося всього 18. З ночі 10-го до середини дня 11-го вересня німецькі окупанти обстрілювали монастир з артилерії, танків та мінометів, а надвечір знов пішли на штурм монастиря. Повстанці втратили ще трьох побратимів, в тому числі і свого командира Березу, але позицій не здали.
Вночі на 12-те вересня вони вирішили прорватися з оточення. Сховавши у підвалах храму поранених товаришів, повстанці розділилися на дві групи по шість чоловік і, вдаривши по німецьким окупантам одразу у двох напрямах, вирвалися зі смертельного кільця.
О 5-й годині ранку, користуючись густим туманом, упівці кинули на позиції ворога гранати і у спричиненому безладді пішли на прорив. Кулеметнику Коцюбі, який лежав поранений на дзвіниці, пощастило також врятуватися, вже після того, як затих бій. Зранку 12 вересня 1943 року німці увійшли до монастиря. Почувши стогін, вони виявили одного зі схованих поранених і повісили його того самого дня.
Трупи 29 захисників монастиря зібрали й поховали місцеві селяни. Вони ж увечері 12 вересня, після відходу німців, знайшли у підвалах і врятували ще двох поранених. Повстанці втратили 29 осіб у бою, один був убитий у полоні, дванадцятеро вирвалися, а двох врятували місцеві жителі. Німецькі втрати оцінюються в 90-100 чоловік убитими та 150-200 пораненими. За іншими джерелами, німецькі втрати оцінюються в 540 чоловік убитими та більше 700 поранених.
Монастир був зруйнований, але частково уцілів до наших днів. Про боротьбу чоти Берези видана повість-хроніка Петра Боярчука “Бій під стінами храму” та поема поета-шестидесятника Миколи Холодного “Пам’яті 29”.
В Загорові на горі (повстанська пісня)
Слова: невідомий Музика: невідомий

В Загорові на горі,
у старім монастирі,
у неділю, рано-вранці,
там молилися повстанці.
“Благослови, Божа Мати,
на ворогів міцно стати,
боронити Україну
по лицарськи – до загину.”
“Борітеся, мої діти,
бідну землю бороніте,
за прикладом мого Сина
встане з мертвих Україна.”
В понеділок, на світанку,
в Загорові блищать танки,
гудуть авта й літаки –
облягають німаки.
“Друзі, алярм, гей вставайте,
монастиря не давайте,
бороніте Україну.”
“Здобудемо або згинем!..”

Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за правдивіссть інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думок, викладених в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автором публікації.
Тhе роst Українські Термопіли: як бійці УПА протистояли нацистській авіації та танкам арреаrеd fіrst оn Прямий.

Днями російський диктатор поскаржився на відсутність реакції з боку західних партнерів України після заяв президента України про те, що Росія більше не може вважати свій повітряний простір безпечним для цивільної авіації.“Звісно, це прояв державного тероризму. І, безперечно, це ускладнює можливості проведення двосторонніх мирних переговорів”, – зауваажив він.Нагадаю, на початку вересня президент України Володимир Зеленський заявив, що російське небо стає повністю небезпечним і це варто врахувати усім авіакомпаніям, які користуються повітряним простором РФ.А вже наступного дня міністр закордонних справ Андрій Сибіга заявив, що Україна офіційно повідомила Міжнародну організацію цивільної авіації (ІСАО)про те, що повітряний простір РФ є небезпечним для цивільної авіації через посилення військової активності.Говорячи про фактичне “закриття неба” над Росією, малося передусім  на увазі те, що територія РФ і надалі перебуватиме під ударами українських безпілотників.Станом на 2026 рік Україна володіє однією з найпотужніших та найтехнологічніших екосистем далекобійних безпілотників у світі. Не маючи на початкових етапах дозволу на використання західної зброї по території РФ, країна масштабувала власне виробництво БПЛА типу dеер strіkе. Це дозволило перенести бойові дії у глибокий тил ворога, паралізуючи логістику, авіабази та нафтогазову інфраструктуру. Під вогневим контролем перебуває вся європейська частина РФ аж до Уралу та Заполяр’я. Вітчизняні оборонні підприємства випускають сотні далекобійних БПЛА щодня. Існують плани щодо нарощення спроможностей запусків до 1000 далекобійних одиниць на добу.І ще один важливий момент — стаття 51 Статуту ООН, яка є фундаментальною нормою міжнародного права і закріплює невід’ємне право держави на індивідуальну або колективну самооборону у випадку збройного нападу. Ця стаття є юридичною основою для ведення Україною оборонної війни проти російської агресії, а також легітимізує право України завдавати ударів у відповідь по військових об’єктах на території РФ.Звертаю увагу на випадки, коли небезпеку для цивільної авіації у повітряному просторі РФ створювала саме робота російської протиповітряної оборони. Наведу два приклади. Пасажирський літак авіакомпанії Аzеrbаіjаn Аіrlіnеs (АZАL) був збитий російською системою ППО. Катастрофа літака Еmbrаеr 190, який виконував рейс Баку — Грозний, сталася наприкінці грудня 2024 року.Рейс виконувався під час того, як українські далекобійні БПЛА здійснювали атаку на військові об’єкти в в районі Грозного.  Російський зенітно-ракетний комплекс “Панцир-С” випустив ракети, які вибухнули за кілька метрів від пасажирського лайнера. Фюзеляж літака посікло шrарнеллю, а системи навігації та зв’язку були паралізовані російським РЕБ.Незважаючи на критичні пошкодження, російська сторона заборонила пілотам здійснювати екстрену посадку в Грозному чи будь-якому іншому найближчому аеропорту РФ. Літак змусили летіти через Каспійське море в напрямку Казахстану. Борт зміг долетіти до території Казахстану, але розбився під час заходу на посадку поблизу міста Актау. На борту перебувало 67 осіб — 38 людей загинули, ще 29 пасажирам та членам екіпажу вдалося вижити завдяки діям пілотів.Спочатку Москва намагалася приховати інцидент, офіційно заявляючи, що причиною катастрофи стало “зіткнення з птахами”.  Проте Пентагон, а згодом і офіційне слідство Азербайджану, яке виявило уламки ракети в обшивці, підтвердили провину РФ.У жовтні 2025 року російський диктатор під час зустрічі з Ільхамом Алієвим вперше визнав факт збиття, але спробував перекласти непряму провину на “українські дрони”. Після тривалого заперечення своєї провини, у квітні 2026 року Росія офіційно визнала відповідальність та погодилася виплатити Баку грошові компенсації. Це яскравий приклад того, що саме російська ППО, а не українські безпілотники, є особливою загрозою для міжнародних авіаперевізників. Саме в цьому контексті потрібно розглядати й те, що українська сторона заздалегідь попередила міжнародні авіаційні структури про подальші ризики.Наведу ще один приклад інциденту у Московській області навесні 2026 року.20 березня 2026 року російська система ПВО  збила цивільний легкомоторний літак Аltо NG у Коломенському районі Московської області. Російські військові переплутали його з українським ударним безпілотником у розпал масованої атаки БПЛА на столичний регіон РФ.Варто зазначити, що літак виконував плановий санкціонований політ із аеродрому Торбєєво-Старт у Ступінському міському окрузі. Екіпаж мав офіційний дозвіл, поданий план польоту та увімкнений транспондер.Натомість розрахунок ЗРК “Панцир-С” прийняв  цивільний борт за українську повітряну ціль і відкрив вогонь на ураження поблизу Коломни. Після влучання ракети літак повністю втратив керування та впав у лісистій місцевості неподалік від річки Ока. Обидві людини, які перебували на борту, загинули на місці.МНС Росії офіційно підтвердило факт катастрофи та загибель людей, проте Міністерство оборони РФ традиційно спробувало приховати причетність своїх військових до інциденту. Офіційною причиною тривалий час називали “технічну несправність” або “помилку пілотування”, попри оприлюднені в мережі знімки уламків літака із характерними слідами ураження готовими забійними елементами зенітної ракети.Цей випадок став ще одним прикладом так званого “дружнього вогню” російської протиповітряної оборони через хаос і погану координацію між військовими службами та цивільною авіацією в умовах регулярних дронових атак.Тому саме в цьому контексті потрібно розглядати той факт, що українська сторона заздалегідь попередила міжнародні авіаційні структури про подальші ризики.Своєю чергою, на тлі українського попередження ІСАО закликала всі країни-члени посилити захист цивільних суден у зонах конфліктів від загрози далекобійної зброї, БПЛА та радіоперешкод. Наразі ІСАО оновлює свої рекомендації та інструкції з оцінки ризиків для польотів.Нагадаю, у своєму зверненні від 1 вересня 2026 року Володимир Зеленський наголосив, що через війну, яку розв’язала Росія, ризики для польотів над її територією стрімко зростають, і “російське небо де-факто буде закриватися”. Президент чітко підкреслив, що Україна не атакує та не збирається загрожувати пасажирським літакам, але закликає міжнародні авіакомпанії та страховиків враховувати реальні воєнні ризики. Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.

Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.

Тhе роst Ігри з вогнем: як російська ППО перетворила власне небо на пастку для цивільних літаків арреаrеd fіrst оn Прямий.

За багато років війни мені довелося познайомитися з більшістю фахівців, які працюють на технічних напрямках в українській армії. І сьогодні можу впевнено сказати: Михайло Драпатий призначає на ці напрямки одних із найбільш компетентних керівників у ЗСУ.
І важливо не лише те, що це професіонали. Нові керівники – енергійні, сучасні та комунікабельні люди, здатні працювати в умовах, коли ситуація змінюється надзвичайно швидко.
У технологічній війні вже неможливо дозволити собі місяці на ухвалення рішень. Нові технології, способи застосування озброєння та тактика противника змінюються буквально щотижня.
Українська армія має реагувати з такою ж швидкістю. Аналізувати дії ворога, прогнозувати його наступні кроки, знаходити відповіді на нові загрози і, найголовніше, намагатися діяти на випередження.
Саме тому люди, які сьогодні очолюють технічні напрямки ЗСУ, мають величезне значення. Від їхньої здатності швидко ухвалювати рішення, чути військових і фахівців та впроваджувати нові рішення залежить те, наскільки швидко армія зможе адаптуватися до змін на полі бою.
Я вірю, що попереду на нас чекають великі позитивні зміни.
Але не варто очікувати, що вони відбудуться миттєво. Система велика, проблем накопичилося багато, і змінювати доведеться дуже багато речей.
Головне, що цей процес почався. І якщо нові керівники збережуть темп та отримають можливість реалізувати необхідні зміни, українська армія зможе швидше відповідати на технологічні виклики та бути на крок попереду ворога.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Драпатий оновлює керівництво технічних напрямків ЗСУ: чого очікувати арреаrеd fіrst оn Прямий.

Після двох так званих офф-реків цього тижня – Володимира Зеленського та Михайла Федорова – можна констатувати: ці два кораблі дедалі більше віддаляються один від одного. Кожен іде своїм курсом.
Сам формат офф-реків уже давно виглядає дивно, адже все сказане на таких зустрічах усе одно стає відомим буквально за годину. Але важливіше інше – між Зеленським і Федоровим дедалі помітніше політичне дистанціювання.
І це, на мою думку, закономірний процес. Я б навіть не шукав тут якоїсь особливої технології, на що натякав Володимир Олександрович. Бо Федоров сьогодні – це, по суті, Зеленський учора, зразка 2019 року. Зокрема, з інколи ідеалістичними уявленнями про те, що і як має відбутися завтра.
І коли президент називає Федорова “маркетологом”, навряд чи це просто тепла характеристика колишнього соратника. У певному сенсі це вже нагадує “конкурс капітанів” з оглядкою на майбутні вибори. Хоча поки обидва перебувають лише на етапі розминки.
Федоров також дедалі більше говорить маніфестами. І кожен із них у майбутньому можна буде розвернути як на його користь, так і використати в кампанії проти нього.
“Служили два товариші”. Уже не памʼятаю, про що саме був той фільм, але принцип тут напрочуд влучний.
І тут вкотре доводиться повторити: за всіма цими внутрішньополітичними тертями було б навіть цікаво спостерігати, якби вони не відволікали від головного функціоналу і самих політиків, і людей, залучених до цього процесу. Бо зараз Україні потрібно вигравати війну, а не купувати попкорн і спостерігати за конкурсом КВН-щиків. Для політичних змагань ще буде час.
Є ще один момент, який непокоїть у випадку обох політичних персонажів: наскільки вони насправді відчувають реальність.
Коли так легко іронізують, що політичної кризи нібито не існує, бо за Хмару проголосували конституційною більшістю, виникає запитання: чи справді на Банковій не бачать, у чому полягає небезпека для них самих?
У Януковича теж певний час було “все спокійно”. До конкретної межі. А за нею почався Майдан.
Схожа історія і з Федоровим. Можна скільки завгодно говорити про те, що йому “підрізали крила”, але історія точно не пробачить, якщо Україна втратить шанс отримати від Ілона Маска рішення щодо супутникових даних.
Якщо Федорову вдасться цього досягти, вже буде не так важливо, як називатиметься його посада. Він матиме шанс залишитися в історії саме завдяки результату.
І насамкінець. Варто вже закінчувати з цими “відфільтрованими зустрічами”. Якщо президенту, міністру чи будь-якому іншому високопосадовцю є що сказати – треба виходити й говорити.
І не лише з обраними журналістами.
Народ має право почути.

Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.

Тhе роst Кораблі все більше віддаляються: чи розуміють Зеленський та Федоров реальність арреаrеd fіrst оn Прямий.

За інформацією Генштабу ЗСУ, протягом минулої доби було зафіксовано 231 бойове зіткнення. Двадцять атак здійснив ворог на Покровському напрямку. Окупанти намагалися просунутися у бік населених пунктів Білицьке, Новий Донбас, Світле, Сергіївка, Ганнівка, Шевченко, Матяшеве, Новопавлівка та в районах населених пунктів Дорожнє, Удачне.Окупаційні війська посилюють тиск та намагаються просуватися одразу на кількох ділянках для створення умов для подальшого наступу на Добропілля.Противник повністю окупував населений пункт Родинське та Грішине. Ворог намагається вийти на автомобільну трасу з Родинського до Криворіжжя. Командування противника планує вийти на рубежі Криворіжжя — Святогірка.Варто зазначити, що штурми міста Родинське розпочалися ще восени 2025 року. Оборона Родинського тривала близько дев’яти місяців.Як повідомляє військовий журналіст Богдан Мірошников, окупанти продовжують застосовувати тактику інфільтрації малих штурмових груп через лісосмуги та приховані маршрути, паралельно засипаючи позиції ЗСУ великою кількістю КАБів, артилерії та FРV-дронів. Вони уникають лобових ударів там, де вперлися в оборону, і намагаються діяти на флангах.Найбільша активність фіксується по лінії Софіївка — Шахове — Нове Шахове. Кінцева мета росіян на цьому напрямку – вийти на лінії, які дозволили б перерізати логістичні комунікації Сил оборони з Краматорском та Барвінковим.Ворог закріпився в населених пунктах Матяшеве та Красноподілля. У центрі Красноподілля фіксуються спроби окупантів утримати позиції та накопичити сили для штурму Новогришиного.Біля обох населених пунктів фіксують розширення сірих зон і зростання присутності російських підрозділів. Особливу небезпеку становлять лісосмуги, якими противник може просуватися малими штурмовими групами. Крім того, ворог намагається просуватися у напрямку Білицького. За інформацією з різних джерел, окупанти присутні в межах населеного пункту. Утім сталого закріплення або повного контролю над містом з їхнього боку поки не зафіксовано.Фіксується просування окупантів в районах Шевченка, Новоолександрівки, Білицького та Дорожнього.Для наступу в бік Добропілля росіяни залучили значні сили. Окупаційні війська ведуть наступ у смугах своєї 2-ї та 51-ї загальновійськових армій , підтягуючи додаткові штурмові піхотні підрозділи до першого ешелону.На правому фланзі задіяна частина сил 41-ї загальновійськової армії, зокрема підрозділи 35-ї, 55-ї та 74-ї окремих мотострілецьких бригад. Окремі підрозділи 90-ї танкової дивізії противника використовуються як оперативний резерв для посилення тиску.За інформацією речника угруповання військ “Схід”  Шаповала, попри величезну концентрацію особового складу, ворог зазнає колосальних втрат.Українські захисники зазначають, що якість підготовки більшості піхотинців окупантів на цьому напрямку є низькою. Російське командування використовує їх як видатковий матеріал: малі штурмові групи  безперервно просочуються через лісосмуги, намагаючись накопичитися в закинутих будівлях чи підвалах для створення точок кругової оборони.Лише за останню добу в ході відбиття атак ворога, який намагався просунутися в бік Білицького, Дорожнього та Удачного, Сили оборони ліквідували та поранили десятки окупантів. Зауважу, що підрозділипротивника  зазнають критичних втрат на етапі висування. Раніше фіксувалися випадки, коли у штурмах під Добропіллям за півтора дня гинули цілі взводи російської піхоти.Через активну роботу української артилерії, мінних загороджень та підрозділів безпілотних систем, спроби ворога застосувати бронегрупи завершуються розгромом. Останніми днями на напрямку знищено понад 6 одиниць автомобільної техніки та ще декілька пошкоджено безпосередньо під час відбиття останніх штурмів. Саме автотранспорт, баггі та мотоцикли ворог найчастіше використовує для швидкого підвезення піхоти до “сірої зони”.Українські контрбатарейні підрозділи та FРV-дрони уразили 7 гармат та артсистем окупантів, які прикривали штурми. Крім того знищено 3 склади боєприпасів, 3 пункти управління БпЛА та понад 70 укриттів (бліндажів та позицій), де намагався накопичуватися особовий склад противника.Засобами РЕБ та протиповітряної оборони ЗСУ було ліквідовано або придушено 329 безпілотників різних типів, які ворог використовував для розвідки та коригування вогню.Завдяки системному виснаженню резервів за допомогою концепції активної оборони, ЗСУ стримують темп просування агресора, змушуючи його платити надвисоку ціну за кожну спробу штурму.Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.

Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.

Тhе роst Повзучий наступ на Добропілля: як окупанти намагаються обійти українську оборону з флангів арреаrеd fіrst оn Прямий.

У ніч на 23 серпня Росія атакувала Україну 127 безпілотниками різних типів, зафіксовано влучання та падіння уламків на 25 локаціях. За попередніми даними, протиповітряна оборона збила або подавила 97 російських безпілотників на півночі, півдні та сході країни.
У ніч на 20 серпня ворог масовано атакував Україну ракетами різних типів та 168 безпілотниками. Основний удар припав на Київщину, ППО знешкодила 186 повітряних цілей. За даними ПС, росіяни атакували Київщину ракетами “Онікс”, “Циркон”, “Іскандер-М” та ракетами до комплексів С-400, які заходять на ціль за балістичною траєкторією.
Наразі я  не бачу  доказів щодо тривалого накопичення ракет та безпілотників. Цифри  свідчать про звичайні для противника можливості.
Говорити про те, що противник накопичував засоби ураження для останньої масованої атаки по Україні, поки що немає жодних підстав.  Насамперед  звертаю увагу на кількість безпілотників –  від 120 до 168 одиниць.
Коли противник накопичує БПЛА, Генштаб ЗСУ звітує про атаку БПЛА від 400 до 600 одиниць. Навіть максимальна кількість під час атаки 20 серпня у 168 БПЛА- це фактично їхні щодобові показники. 
За даними ГУР МОУ, російська промисловість зараз може виробляти близько 3 тисяч реактивних “Гераней-4/5” на місяць. Водночас обсяги виробництва “Герані-2” оцінюються приблизно у 2,8 тисячі одиниць щомісяця.
Основне виробництво російських ударних БПЛА розгорнуте у промисловій зоні Алабуга в Татарстані. Крім того, у рф виготовляють дрони сімейства “Гарпия” на Іжевському електромеханічному заводі Купол. Реактивні “Герань-4” і “Герань-5” належать до нових російських розробок, створених із використанням технологій, отриманих після співпраці росії з Іраном у сфері Shаhеd.
Те саме стосується і балістики. Під час останньої масованої атаки могло бути застосовано приблизно 12–15 балістичних ракет. Це знову ж таки не свідчить про те, що вони накопичували балістичну зброю. Це їхня середньостатистична здатність.
Загалом російський ОПК здатний виготовляти понад 200 крилатих і балістичних ракет щомісяця.
За інформацією військово-політичного керівництва України, Москва прагне масштабувати виробництво балістики до 100 одиниць на місяць (близько 1300 на рік), проте станом на кінець літа 2026 року таких темпів вона ще не досягла.
Згідно з офіційною відповіддю ГУР Міноборони на запити ЗМІ, станом на серпень 2026 року безпосередній бойовий запас балістичних систем в арсеналах рф складає:
-ракети до ОТРК “Іскандер-М” — близько 130 одиниць
-ракети РМ-48У (до С-400) — близько 400 одиниць
-гіперзвукові “Кинджали” — близько 50 одиниць.
При цьому я не вважаю, що противник зазнає критичного дефіциту засобів ураження. Про це свідчить той факт, що під останньої масованої   атаки були використані крилаті, балістичні та гіперзвукові ракети.
Ще один показовий момент – запуск “Калібрів” з району Новоросійська. Звертаю увагу на те, що, незважаючи на попередні удари України по російських ракетоносців чорноморського флоту, країна-окупант, як і раніше, зберігає можливість здійснювати звідти запуски крилатих ракет.
Генштаб ЗСУ повідомляв про ураження ракетоносців “Адмірал Макаров” і “Адмірал Ессен”, але бачимо, що противник має можливість завдавати ударів з Новоросійської бухти. 
Також звертаю увагу на географію запусків безпілотників. Дрони летіли з Курська, Міллерова, Орла, Приморсько-Ахтарська, а також з окупованих територій з Криму та Донецька. Особливу ​​увагу  звертаю саме на Донецьк. На мою думку, нові запуски БПЛА з Донецька свідчать про те, що противник має можливість відновлення інфраструктури запуску безпілотників у районі Донецького аеропорту у досить стислий термін. Або, інформація про знищення дронопорту була, як мінімум, перебільшена. 
У той же час головною відмінністю цих атак є не кількість ракет і географія запусків, а вибір цілей.
Удари завдавалися по логістичним хабам. Були знищені склади з продовольством і медикаментами, у тому числі склади Червоного Хреста. Тому тут, швидше, йдеться не про накопичення засобів поразки, а про вибір цілей.
Ворог систематично завдає ударів по продовольчим базам, логістичним пунктам великих торгових мереж, складам з медикаментами та іншим об’єктам, де зберігаються значні запаси товарів першої необхідності.
Так, у ніч на 5 серпня російські удари пошкодили або знищили чотири розподільчі центри Fоzzy Grоuр, які забезпечували товарами мережі “Сільпо”, “Фора” та Тhrаsh! Траш!. Унаслідок атаки загинули шестеро працівників.
Вранці 20 серпня внаслідок російської масованої ракетної атаки постраждав склад мережі супермаркетів “ЕКО Маркет”.  Унаслідок російського обстрілу постраждав склад мережі продуктових магазинів “Фора” у Мартусівці на Київщині, де зберігалася фрешова продукція. У Борисполі внаслідок російської атаки були пошкоджені продуктові склади та об’єкти Червоного Хреста. Крім того, у ніч на 20 серпня пошкоджено склад з товарами супермаркетів Vаrus у Борисполі. А 22 серпня російські загарбники завдали удару по розподільчому магазину мережі магазинів “Аврора”.
Я вважаю, що таким чином ворог намагається не просто знищити конкретний склад, а порушити саму систему постачання та створити умови для штучного дефіциту.
Вони цілеспрямовано знищують  склади з продовольством, логістичні пункти великих торгових мереж, де знаходиться холодильне обладнання. Це може призвести до утворення черг, нестачі продуктів харчування, медикаментів та товарів першої необхідності.
Саме в цьому і полягає принципова різниця між російськими ударами та частиною українських атак по об’єктах на території країни-окупанта.
 Ми завдаємо удару по маркетплейсах Wіldbеrrіеs. Це гарна картинка, але маркетплейс – не спеціалізована продовольча база і не склад медикаментів. Без Wіldbеrrіеs росіяни осінь і зиму переживуть.
Якщо говорити про удари по території рф, які здатні реально вплинути на російське суспільство напередодні осінньо-зимового періоду, значно важливішою метою є енергетична інфраструктура.
Потрібно завдавати ударів по тому, що справді може вплинути на ситуацію. Без маркетплейсів вони переживуть осінь, а ось без об”єктів енергетичного комплексу — це вже інше питання. Потрібно не мемами обмінюватися, а працювати над ударами по енергетичній інфраструктурі противника.

Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.


Тhе роst Асиметрія війни: Чому зміна тактики обстрілів з боку Москви вимагає нових підходів до ударів по тилах ворога арреаrеd fіrst оn Прямий.

Ситуація в Костянтинівці залишається складною. За минулу добу Генеральний штаб ЗСУ зафіксував тут 31 штурмову дію російських окупантів, що зробило цей напрямок однією з найгарячіших точок усього фронту. Ворог намагається прорвати оборонні рубежі українських захисників та наблизитися до населених пунктів Краматорсько-Слов’янської агломерації.
Російські війська зосередили свої атаки відразу на кількох ділянках. Бойові зіткнення зафіксовано в районах населених пунктів Костянтинівка, Новоселівка, Довга Балка, Іванопілля, Іллінівка, Софіївка та Русин Яр.Також загарбники намагаються просунутися в бік населених пунктів Вільне, Степанівка, Новопавлівка та Кучерів Яр.
Утім, проточна ситуація на Костянтинівському напрямку далека від бравурних заяв російського Генштабу та російського диктатора про повний контроль над містом. Сили оборони України проводять рейдові операції з метою недопущення подальшої інфільтрації невеликих штурмових груп у населений пункт.
Окупанти використовують тактику безперервного тиску живою силою. Ворог переміщується переважно вдень малими піхотними групами або по 1–2 особи. Штурмовиків скеровують на визначені точки для накопичення сил. Головна мета росіян — вийти на бойові порядки ЗСУ, зайти в тил та взяти під контроль українську логістику.
Наразі окупанти мають можливість накопичувати та й надалі інфільтрувати штурмові групи завдяки багатоповерховим районам та промисловій зоні. Саме щільна міська забудова обмежує можливість Сил оборони України використовувати свою головну перевагу — “стіну дронів” для створення “кіл-зони”, знищення особового складу противника за допомогою FРV-дронів.
Окупанти активно використовують і FРV-дрони, ствольну та реактивну артилерію, що суттєво ускладнює логістику українських захисників.
Зіткнувшись із затяжними складними боями в міській забудові, окупанти повернулися до тактики тотального знищення. Ворог намагається вщент руйнувати інфраструктуру — до піску та щебеню, активно використовуючи артилерію та авіабомби (КАБи), щоб позбавити українських захисників можливості тримати оборону в будівлях.
Головна перевага росіян у контролі над логістикою Сил оборони України — це контроль над панівними висотами в містах Часів Яр і Торецьк. При цьому в Часовому українські підрозділи продовжують утримувати мікрорайон Шевченка. Нагадаю, що бої за це місто тривають уже понад три роки. І те, що Сили оборони України досі утримують частину Часового Яру, не дозволяє окупантам здійснити оперативне оточення нашого угруповання.
Росіяни продовжують перекидати на Константинівський напрямок резерви особового складу, додаткові підрозділи операторів БпЛА, що свідчить про пріоритетність захоплення міста.
Зазначу, що в бойових діях окупанти масово застосовують так званих “відкривачок”.
“Відкривачки” — це фактично одноразові бійці, основне завдання яких — викликати на себе вогонь Сил оборони України з метою подальшого вогневого ураження виявлених цілей. У якості “відкривачок” масово використовуються іноземні найманці — тобто ті, за якими російські баби не плакатимуть. Це дозволяє певною мірою окупантам знижувати рівень втрат у статистиці збройних сил РФ.
За даними Головнокомандувача ЗСУ та зведень з передової, спроби окупантів просочуватися малими піхотними групами завершуються їхнім масовим знищенням. Лише під час окремих добових зіткнень на цій ділянці фіксується ліквідація десятків загарбників. Так, наприклад, під час однієї з хвиль атак було підтверджено знищення 32 окупантів ліквідованими та 9 пораненими.
Напрямок є одним із найкривавіших для ворога. Спільно з іншими гарячими ділянками фронту, Костянтинівський відтягує на себе левову частку щоденних втрат окупаційної армії, які загалом по фронту становлять близько 1190–1210 осіб на добу.
Українські захисники стримують переважаючі сили ворога, активно задіюючи сучасні технічні засоби. Російську піхоту виявляють на підступах і знищують за допомогою ударних БпЛА та FРV-дронів.
Завдяки розвідувальним та FРV-дронам ЗСУ здійснюють комплексний вогневий контроль маршрутів навіть без фізичної присутності піхоти на окремих ділянках. Це заважає росіянам оперативно підвозити боєкомплект і резерви до міської межі.
Масовано знищуються точки накопичення піхоти. Під час зачисток околиць і контрдиверсійних дій уражаються десятки укриттів. Зафіксовано одночасне знищення понад 40 укриттів особового складу та пошкодження ще близько 100 позицій ворога.
За словами військового експерта, полковника ЗСУ Владислава Селезньова, однією з головних причин успішного стримування ворога є те, що українські Сили оборони системно та ефективно нищать військову логістику окупантів та маршрути постачання їхніх передових загонів. Регулярно під удари потрапляють логістичні вузли. На відрізку напрямку знищуються автомобільна техніка окупантів та польові склади з боєприпасами.
Сили оборони України застосовують тактику активної гнучкої оборони, ізоляції передових груп противника та технологічної децентралізації логістики. Оскільки ворог робить ставку на масовані піхотні штурми методом “глибокої інфільтрації”, українське командування адаптувало свої дії для максимального перетворення наступальних операцій рф на виснажливе перебування у зоні суцільного вогневого ураження.
Замість ближніх стрілецьких боїв, які виснажують людський ресурс, артилерія та ударні БпЛА знищують ворожу піхоту ще на етапі висування та концентрації в навколишніх селах (Іллінівка, Довга Балка тощо).
Для недопущення оточення міста підрозділи ЗСУ проводять локальні та регулярні контратаки по флангах російського угруповання. Це змушує окупантів розпиляти свої резерви, що призводить до падіння темпів їхнього наступу та зриву початкових графіків просування до міст-фортець Слов’янська й Краматорська.
Якщо загарбники закріпляться у Костянтинівці, вони отримають можливість підтягнути туди важку бронетехніку та артилерійські системи. З цих позицій ворожа ствольна та армійська артилерія зможе вільно завдавати ударів та руйнувати Дружківку, що суттєво ускладнить її утримання.
Попри введення резервів, росіяни суттєво зірвали свої початкові графіки та темпи просування, перейшовши до “тактичного повзання”. Проте Кремль продовжує накопичувати сили, оскільки Костянтинівка є ключовим логістичним вузлом та “південними воротами” до Краматорсько-Слов’янської агломерації.
Окупанти намагаються максимально наблизитися до траси Ізюм — Слов’янськ, яка є найважливішою логістичною артерією Донеччини, з метою подальшого тиску на Слов’янсько-Краматорську агломерацію.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Одноразові штурмовики: цинічна тактика окупантів на Костянтинівському напрямку арреаrеd fіrst оn Прямий.

Українська кампанія з блокади та систематичних ударів по об’єктах країни-окупанта в акваторії Азовського моря паралізувала російську морську логістику, спровокувавши серйозні економічні та інфраструктурні проблеми для країни-агресора. Внаслідок закриття навігації через Керченську протоку та ураження транспортних суден країна-окупант втратила ключові експортні артерії саме в розпал збиральної кампанії.
Вагомою втратою для окупантів стала блокада глибоководних портів в Азовському морі. Зокрема Бердянського, який РФ використовувала як один з ключових портів для матеріально-технічного забезпечення окупаційної армії. Крім того, через цей порт йшло відвантаження зернових культур, зібраних на території окупованої Запорізької, Донецької областей.
Крім сільгосппродукції, продукція важкої металургії, мінеральні добрива. Окупанти визнають той факт, що внаслідок атак українських БПЛА по сухогрузах, баржах експорт російського зерна зменшився практично на 30%. Це колосальне недопостачання в російський бюджет.
Удари українських Сил оборони по російській транспортній інфраструктурі суттєво ускладнили експорт сільськогосподарської продукції РФ, що призводить до багатомільярдних втрат російського бюджету.
Йдеться про блокування Азовського моря, яке росіяни помилково вважають внутрішнім морем російської федерації, а також про серйозне обмеження постачання російської сирої нафти через Босфор і Дарданелли кінцевим споживачам. Я акцентую увагу саме на сирій нафті, тому що після ударів українських Сил оборони по нафтопереробних підприємствах Росія значною мірою втратила можливість переробляти її та виробляти бензин і дизельне паливо.
У результаті постачання нафтопродуктів кінцевим споживачам стало вкрай ускладненим. Тому Кремль намагається компенсувати катастрофічні втрати бюджету коштом експорту сирої нафти. Однак, як ми бачимо, і ця стратегія не дає бажаного результату.
Варто зауважити, що у липні внаслідок системних атак Збройних сил України на російську інфраструктуру і танкери Чорному та Азовському морях транспортування нафтопродуктів РФ зменшилося на 45,6% порівняно із червнем. Відвантаження нафтопродуктів з портів Азовського моря (включно з портами річок Волга та Дон) зменшилося на 64,3% або в 2,8 рази. На Чорному морі експорт сирої нафти РФ за липень  зменшився на 18,1%.
Нагадаю, країна-окупант ввела заборону на експорт дизельного пального з 8 по 31 липня в рамках ширшого пакета заходів з підтримки внутрішнього ринку палива. Згодом російський уряд продовжив дію заборони на експорт бензину до 31 січня 2027 року, а дизелю – до 31 серпня 2026 року.
Історично Росія сама — один з найбільших експортерів дизеля. Близько 40-50% виробленого пального вивозилося за кордон. Наприклад, у 2023 році внутрішнє споживання дизеля становило 52,2 млн тонн, а 35,7 млн пішло на експорт.
Однак удари по НПЗ, які знизили нафтопереробку в Росії до 20-річних мінімумів, призвели до скорочення випуску дизеля майже на 40% — навіть більше, ніж бензину, випуск якого став меншим на чверть.
Українські безпілотники фактично заблокували переміщення російських суховантажів і наливних суден в акваторії Чорного моря. Причому інтенсивність цих ударів постійно зростає. Окупанти змушені визнавати, що Азовське море фактично заблоковане, а транспортування нафти через Чорне море перебуває під великим питанням. Крім того, заблоковано канал Дон—Азов. Усе це означає найсерйозніші втрати для російського бюджету.
Зупинка навігації змушує мінтранс РФ шукати альтернативні залізничні маршрути, що різко здорожує логістику та веде до прямих збитків виробників на тлі заповнення внутрішніх сховищ.
Своєю чергою ураження танкерного флоту силами оборони України унеможливило безперебійне вивезення російських нафтопродуктів через Азовське море. Пошкоджені судна, які дрейфують та потребують буксирування, заблокували рух, ускладнивши постачання пального та військових вантажів до окупованого півострова
Спроба переорієнтувати потоки на порти на кшталт Новоросійська створює інфраструктурний колапс, оскільки залізнична мережа та термінали не розраховані на екстрене подвоєння обсягів.
Негативні для росіян наслідки поширюються і на аграрний сектор.
Через високі ризики знищення кораблів російська влада тимчасово припинила прийом заявок на прохід суден через Керченську протоку, що повністю заблокувало Дон-Азовський маршрут. Варто зазначити, що цим шляхом країна-окупант вивозила близько 27–30% свого збіжжя (понад 14 млн тонн за сезон). Через блокаду липневий експорт російського зерна впав до найнижчого рівня з 2017 року.
Аналітики ІКАР зафіксували падіння експорту зерна на 20% від запланованого (до 2 млн тонн замість 2,5 млн тонн) через логістичний параліч. Це означає відповідне зменшення валютної виручки від продажу агропродукції на світових ринках. І, як самі росіяни люблять говорити, “ми ще не починали”. Йдеться про подальше нарощування інтенсивності українських ударів.
Зауважу, що російська система протиповітряної оборони не справляється зі зростаючою кількістю атак. Противник змушений визнавати, що можливості протидіяти українським атакам фактично мінімальні. Система ППО ворога демонструє низьку ефективність, тоді як кількість і якість ударів української сторони постійно зростають.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
 
Тhе роst Ціна морського паралічу: як блокада Чорного та Азовського морів руйнує експорт країни-окупанта арреаrеd fіrst оn Прямий.

На сайті американського Інституту вивчення війни (ІSW) 6 серпня з’явилася інформація про те, що Кремль формує бойові підрозділи з українських військовополонених.
У звіті йдеться, зокрема, про створення першої так званої “української добровольчої бригади спецпризначення”.
Аналітики ІSW наголошують, що використання військовополонених у бойових підрозділах є грубим порушенням міжнародного гуманітарного права. Третя Женевська конвенція встановлює правила поводження з військовополоненими та забороняє їх примусове залучення до військової діяльності держави, яка їх захопила.
Після появи звіту інформацію почали активно передруковувати українські медіа, подаючи її як актуальне повідомлення про нову російську практику.
Однак сама історія значно старша за нинішній звіт ІSW.
Ще у листопаді 2025 року у програмі на YоuТubе-каналі “Голос Криму” я разом із військовим експертом, полковником ЗСУ Владиславом Селезньовим детально розбирав створення російськими спецслужбами так званих “українських батальйонів”. Йшлося не лише про сам факт їх існування, а й про механізм формування, можливий  особовий склад, завдання цих підрозділів та їхню роль у російських інформаційно-психологічних операціях.
Чотири “українські батальйони” замість одного.
На той момент росіяни сформували не один, а одразу чотири підрозділи, які підконтрольні ГУ ГШ ЗС РФ.  Йшлося про “батальйон імені Богдана Хмельницького”, “батальйон імені Максима Кривоноса”, “загін імені Мартина Пушкаря” та “загін імені Олександра Матросова”.
Сама назва “батальйон”, за задумом російських спеціальних служб, мала створювати враження значної військової сили. Однак реальна чисельність цих формувань, за даними ГУР МОУ, була неспівмірною з їхньою назвою.
Українська сторона на той момент мала інформацію про 62 контракти українських військовополонених із міністерством оборони країни-окупанта щодо участі у війні проти України у складі таких формувань.
Тобто йшлося не про тисячі українців, яких російська пропаганда могла б представити як масштабний колаборацію, а про кілька десятків встановлених осіб. Ці цифри суттєво відрізнялися від образу “масової української колаборації”, який намагалася створити російська пропаганда.
“Батальйон Богдана Хмельницького” з’явився ще у 2022 році.
Перші повідомлення про створення такого формування з’явилися ще у вересні 2022 року. Російські пропагандистські ресурси тоді поширювали інформацію про нібито бажання українських військовополонених, яких утримували в Оленівці, вступити до так званого “добровольчого козачого батальйону Богдана Хмельницького”.
Ця історія виникла за два місяці після вибуху в бараці з українськими військовополоненими в Оленівці. Російська сторона намагалася представити полонених як людей, які нібито добровільно погоджувалися воювати проти України.
Нагадаю, 24 вересня 2022 року російське пропагандистське ТАСС повідомило, що українські військовополонені, яких утримують у таборі в Оленівці, “просили” владу так званої “Донецької Народної Республіки” дозволити їм воювати в “добровольчому козачому батальйоні Богдана Хмельницького” т.зв. “ДНР”.
А вже у жовтні 2023 року російське пропагандистське агентство “РИА Новости” повідомило, що перший батальйон із колишніх бійців ЗСУ – “добровольчий батальйон імені Богдана Хмельницького” – вступив на службу до російського оперативно-бойового тактичного формування “Каскад”. ЗМІ країни-окупанта тоді повідомляли, що до лав “батальйону” зголосилося близько 70 українських військовополонених. Після бойового злагодження окупанти планували передислокувати цей підрозділ на лінію фронту.
Зауважу, батальйон – це щонайменше 800–1000 осіб. Але за рік окупанти називають цифру у 70 осіб, говорячи про кількість полонених, які зголосилися у цей підрозділ.
До речі, невипадково це формування було включено до складу батальйону “Каскад”, який очолює ще один зрадник України, полковник СБУ Ходоковський.
Однак уже тоді виникало питання, наскільки це взагалі було повноцінне військове формування.
Я звертав увагу на той факт,що російська сторона сама повідомляла, що його учасники ще не склали присягу. Тобто йшлося радше про формування на папері та інформаційний привід, ніж про повноцінну військову одиницю.
ГУР МОУ також не підтверджувало бойового застосування “батальйону Богдана Хмельницького”. У листопаді 2024 року представник ГУР Андрій Юсов заявляв, що протягом тривалого часу ця історія переважно залишалася інформаційно-психологічною операцією і підтверджень застосування підрозділу на фронті не було.
Навіщо окупантам “українські” підрозділи.
Головна мета таких формувань — не створення реальної військової сили, а формування потрібної Кремлю інформаційної картинки.
Противник намагається просувати на міжнародну аудиторію тезу про нібито внутрішній конфлікт в Україні: українці начебто воюють проти українців, а частина українського суспільства нібито готова зі зброєю в руках підтримувати Росію.
Цей наратив має кілька цільових аудиторій.
По-перше, це самі українські військовослужбовці та їхні родини. Їм намагаються нав’язати думку про нібито масштабну підтримку ворога серед українців.
По-друге, міжнародна аудиторія. Тут завдання полягає у створенні картинки, яка дозволяла б Кремлю представляти російсько-українську війну не як агресію проти України, а як внутрішнє протистояння.
По-третє, йдеться про інформаційний вплив на мешканців тимчасово окупованих територій.
Ворог “дзеркалить” українські формування.
Звертаю увагу ще на одну особливість російської пропаганди — спробу дзеркально повторити українські рішення.
У складі Сил оборони України воюють російські добровольці. Серед відомих формувань — російський добровольчий корпус, легіон “Свобода росії” та “Сибірський батальйон”.
Але є принципова різниця.
Російські добровольці у складі українських формувань реально беруть участь у бойових діях проти окупаційної армії. Натомість щодо створених противником “українських батальйонів” тривалий час не було підтверджень їхнього повноцінного бойового застосування.
Таким чином Кремль намагається створити дзеркальну картинку: якщо Україна використовує російських добровольців, то Кремль у складі окупаційної армії нібито має такі самі “українські” формування.
Однак походження людей у цих підрозділах принципово відрізняється. Частина українців потрапила до російського полону, а інша категорія — це колаборанти та колишні українські силовики, які свідомо перейшли на бік ворога.
Як полонених можуть змушувати до співпраці.
Йдеться про систему тиску, яка включає фізичне та психологічне насильство, неналежні умови утримання, голод, побиття та погрози.
У таких умовах згода полоненого на співпрацю не обов’язково означає його добровільний вибір.
Саме тому необхідно розділяти дві категорії людей: тих, хто свідомо переходить на бік ворога, і військовополонених, яких могли змусити співпрацювати через тортури, погрози або інші форми тиску.
Наразі українська сторона встановила понад 300 місць утримання українських військовополонених на території країни-окупанта, Білорусі та окупованих територій.
Понад 90% українських військових, які повернулися з полону, заявляють, що їх катували. Також їх позбавляли достатнього сну та харчування.
Це не нова тактика Росії.
Водночас використання українців для диверсійної та військової діяльності на боці противника не є новою практикою.
Поява нинішніх “українських батальйонів” має набагато давнішою практику роботи російських спецслужб на окупованих територіях.
За інформацією аналітичного відділу ГІ “Права Справа”, ще з 2014 року, російські спецслужби створювали навчальні центри, де місцевих мешканців готували для розвідувально-диверсійної роботи.
Зокрема, йшлося про підготовку снайперів, фахівців із мінно-вибухової справи та учасників розвідувально-диверсійних груп. Частину таких людей російські спецслужби використовували для проведення диверсій на підконтрольній Україні території.
У 2016 році до таких програм почали залучати й місцевих жінок. Загальна кількість курсантів, яку тоді вдалося встановити, перевищувала 120 осіб.
Пізніше аналогічний навчальний центр діяв поблизу Первомайська на базі табору “Чайка”.
Відмінність нинішньої кампанії полягає в тому, що тепер російські спецслужби активно демонструють такі формування у власному інформаційному просторі.
“Українські батальйони” і Покровський напрямок.
У листопаді 2025 року я повідомляв про перекидання на Покровський напрямок так званих “загонів Олександра Матросова” та “Мартина Пушкаря”. За оцінкою аналітичного відділу ГІ “Права Справа”, це могло бути частиною значно масштабнішої інформаційної операції.
Логіка такого сценарію проста: якщо іноземним журналістам показати на фронті людей у формі російської армії, яких представляють як українців, Кремль отримує готову картинку для просування тези про “українців, які воюють проти українців”.
Саме тому питання таких підрозділів виходить далеко за межі їхньої реальної військової чисельності.
Їхня головна цінність для ворога може полягати не у кількості бійців, а у можливості використати їх у пропагандистському сюжеті.
Чому повідомлення ІSW не нове.
Нинішня публікація ІSW  піднімає проблему використання українських військовополонених у російських формуваннях.
Проте сам факт створення російськими спецслужбами таких підрозділів не виник у серпні 2026 року.
Українська розвідка і аналітичний відділ “Права Справа” задовго до появи цієї публікації публічно коментували цю історію.
Тому сьогоднішню історію варто розглядати не як повідомлення ІSW про те, що противник раптом почав створювати “українські” підрозділи, а як черговий етап давно відомої практики.

Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.

Тhе роst Гарматне м’ясо під чужим прапором: як Кремль формує псевдоукраїнські “батальйони” арреаrеd fіrst оn Прямий.

Ситуація на Костянтинівському напрямку залишається вкрай складною.
За даними Генерального штабу ЗСУ, на Костянтинівському напрямку Сили оборони щодня відбивають десятки атак. Активні бої точаться як у самому місті, так і поблизу сусідніх населених пунктів — Іванопілля, Іллінівки, Новоселівки та Новопавлівки.
Окупанти наполегливо намагаються розширити “сіру зону” на північний схід від Новодмитрівки. Їхня мета — за допомогою лісосмуг перерізати українські логістичні маршрути, що ведуть до Подільського та Червоного.
На північний схід від міста точаться бої за висоти та лісосмуги. Росіяни намагаються просунутися на ділянці між Іллінівкою та Новодмитрівкою, але наражаються на українські контрудари.
Тривають щільні контактні бої у приватному секторі селища Іллінівка, яке безпосередньо прилягає до західних меж Костянтинівки. Селище перебуває у динамічній “сірій зоні”.
Ситуація у селищі Бересток є вкрай важкою — населений пункт окупований російськими військами та перетворений на важливий плацдарм для штурму Костянтинівки. Селище розташоване на височині, що має критичне значення для південного флангу оборони Костянтинівки. Окупація Берестка дозволила росіянам встановити візуальний та вогневий контроль над прилеглими низинами.
Противник використовує висоти Берестка для коригування артилерійського вогню та запусків FРV-дронів по логістичних маршрутах Сил оборони України.
Праворуч від селища протікає річка Кривий Торець та розташований каскад ставків. Оскільки ця заболочена низина практично унеможливлює контратаки української бронетехніки через воду, окупанти використовують її як природний захисний бар’єр для свого флангу.
Російські війська намагаються просунутися вглиб міста через приватний сектор мікрорайонів Шанхай та Гора. Загрозлива ситуація зберігається на західних околицях Костянтинівки. Там російські штурмові групи використовують щільну міську забудову для інфільтрації та накопичення сил.
Ворог майже не використовує важку бронетехніку на відкритих ділянках, оскільки 90% знищується ще на підходах. Замість цього застосовуються малі штурмові групи піхоти, які намагаються непомітно просочуватися крізь стики українських бойових порядків.
Варто зауважити, що жодного оточення українських сил у районі Костянтинівки немає. Місто стійко утримують підрозділи 19-го армійського корпусу, 93-ї ОМБр “Холодний Яр”, бригади НПУ “Лють” (полк “Сафарі”) та бригади “Хижак”. Українські бійці регулярно проводять успішні зачистки посадок та знищують ворожі вогневі точки.
За інформацією з місця подій, зафіксовано передислокацію російських оперативних резервів на цей напрямок. Це не ротація підрозділів, а саме їхнє поповнення для посилення наступальних дій.
Зауважу, що Костянтинівка має для Кремля важливе значення не лише у військовому, а й у політичному плані. Костянтинівка — це південні ворота та невіддільна частина найпотужнішого оборонного вузла ЗСУ на Донбасі (лінія Костянтинівка – Дружківка – Краматорськ – Слов’янськ).
Місто історично є великим залізничним та автомобільним вузлом Донбасу. Встановлюючи контроль над Костянтинівкою, противник повністю перерізає логістичні маршрути, які забезпечували українські підрозділи на суміжних ділянках фронту, зокрема в районі Торецька та Часового Яру.
Значимість міста підтверджує той факт, що російська пропаганда та особисто російський диктатор ще на початку липня відзвітувати про нібито “повне захоплення” Костянтинівки, хоча Сил оборони України досі тримають запеклу оборону у центральних та західних кварталах міста.
Для російської пропаганди Костянтинівка має  ще і символічний політичний і ідеологічний підтекст. За радянських часів саме на місцевому заводі “Автоскло” було виготовлено рубінове скло для кремлівських зірок та облицювання мавзолею Леніна. У 1937 році під керівництвом радянського фахівця зі скла Миколи Курочкіна було вперше зварено унікальне чотиришарове “рубінове” скло, яке здатне було витримувати різкі перепади температур і сильні пориви вітру.
Окупанти активно використовують цей факт для внутрішнього російського споживача, намагаючись надати штурмам міста ідеологічного забарвлення.
Тому Костянтинівка їм конче необхідна як політичний символ. Це буде сигнал про нібито здатність окупаційної армії просуватися вглиб української території.
Водночас відзначу і успішні дії українських військових на Часовоярському напрямку. Саме цей фактор не дозволяє російським військам замкнути оперативне оточення Костянтинівки та дають можливість Силам оборони утримувати фланги.
Окремо підкреслю важливість утримання мікрорайону Шевченка, що матиме вирішальне значення для довготривалої оборони міста. Мікрорайон Шевченка разом із Південним є головним плацдармом української оборони в місті. Він розташований на захід від каналу Сіверський Донець–Донбас. Наразі ситуація в мікрорайоні оцінюється як надкритична. Оскільки росіяни контролюють більшу частину інших кварталів міста, по мікрорайону Шевченка безперервно завдаються авіаудари КАБами. Наявність ворожих панівних висот ускладнює логістику, але українські бійці успішно знищують штурмові групи, які намагаються просочитися в цей сектор.
Попри це, станом на серпень 2026 року ситуація у Костянтинівці Донецької області є критичною та вкрай складною. Логістика українських підрозділів суттєво ускладнена через постійні удари FРV-дронів і вогневий контроль росіян із панівних висот у районах Часового Яру та Торецька.
Крім того, протягом останнього тижня, російські війська активізували застосування фронтової авіації, зокрема авіабомб ФАБ-3000.
Це свідчить, що в них мало часу. Тому найближчі місяці будуть, якщо не вирішальними, то такими, що характеризуватимуться дуже серйозною активізацією російського наступу.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst У полоні власних міфів: як Костянтинівка стала головною ідеологічною пасткою для російських окупантів арреаrеd fіrst оn Прямий.

Не втомлююся повторювати: для Зеленського цінність мають лише учасники отого корумпованого чату “Династії”. Уся решта — це вироби одноразового використання. Саша Дубінський може підтвердити. Ота пресконференція з держзрадником Андрієм Деркачем, де вони насипали лайна на Порошенка, відкрила для нього неймовірні перспективи самому стати держзрадником та споглядати на політику вже через грати СІЗО.



А тепер зверніть увагу на склад РНБО, який проголосував за незаконні санкції проти Петра Порошенка. Із 19 членів у Раднацбезі, після останніх кадрових змін, збереглися лише троє. Ще раз! Лише ТРОЄ. Частина має підозри від НАБУ. Такі як Єрмак, Кулеба, Галущенко та Пронін.








Ще частина має перспективи отримати такі підозри. Такі як екс-посол Стефаниша, або ж екс-міністр оборони Умєров. Усі вони, за вірну службу, отримали… звільнення.



Яскравий приклад, Юлія Свириденко. Вона виконала брудну роботу, отримала посаду премʼєра, але дуже швидко її втратила. У цій категорії і екс-міністр оборони Федоров. Він також голосував “за” санкції і виявився непотрібним ЗЕ.


Неважко спрогнозувати, що всі чиновники, які виконують брудну роботу, опиняються або в СІЗО, або під підозрою, або у відставці…

Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за правдивість інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думок, викладених в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автором публікації.


Тhе роst Після санкцій проти Порошенка склад РНБО майже повністю змінився арреаrеd fіrst оn Прямий.

Президент США Дональд Трамп заявив, що його адміністрація поки не готова надати Україні ліцензію на виробництво ракет-перехоплювачів для зенітно-ракетних комплексів Раtrіоt. За його словами, головною причиною є побоювання щодо передачі надсекретних американських технологій, які в майбутньому можуть потрапити в руки противників Сполучених Штатів.
Водночас ця заява різко контрастує з попередніми сигналами, які лунали після саміту НАТО, коли Трамп допускав можливість розширення співпраці з Україною у сфері протиповітряної оборони. Чому позиція американського президента змінилася? Чи має Україна шанси отримати таку ліцензію та які альтернативи існують у разі відмови Вашингтона.
Ліцензія на ракети Раtrіоt: питання не лише технологій
На мою думку, нинішня позиція адміністрації США пояснюється двома ключовими чинниками – політичним і безпековим.
Передусім звертаю увагу на те, що Сполучені Штати залишаються монополістом у виробництві ракет-перехоплювачів РАС-2 і РАС-3 для ЗРК Раtrіоt. Дозвіл на ліцензійне виробництво таких ракет наразі отримала лише одна країна світу – Японія.
Але навіть цей приклад не свідчить про простоту масштабування виробництва. Зазначу, що Японія має одну з найрозвиненіших економік світу, а виробництвом ракет-перехоплювачів займається корпорація Міtsubіshі, яка володіє значними промисловими можливостями. Проте навіть за таких умов обсяги виробництва залишаються відносно невеликими.
За даними з відкритих джерел, японські підприємства можуть випускати приблизно 70 ракет-перехоплювачів на рік. При цьому такої кількості вистачить лише для перехоплення близько трьох десятків аеробалістичних цілей.
Водночас країна-окупант, за оцінками української розвідки, здатна виробляти до 150 аеробалістичних засобів ураження щомісяця. Саме тому, навіть якщо Україна одного дня отримає американську ліцензію, це не означатиме швидкого вирішення проблеми дефіциту ракет.
Створення такого виробництва потребує значного часу, великих інвестицій, спеціалізованих підприємств і доступу до складних технологічних процесів. Тому очікувати швидкого запуску серійного виробництва, не варто.
Політичний тиск чи прагматичний розрахунок.
Другим важливим чинником  є політична складова.
Зміна риторики Дональда Трампа може бути пов’язана з активізацією дипломатичних процесів навколо можливих переговорів між Україною та країною-окупантом. Звертаю увагу, що останнім часом і сам Трамп, і державний секретар Марко Рубіо неодноразово говорили про необхідність інтенсифікації переговорного процесу.
У цьому контексті, контроль над поставками ракет-перехоплювачів для ЗРК Раtrіоt стає для Вашингтона додатковим інструментом політичного впливу.
Оскільки саме США залишаються єдиним виробником таких ракет у необхідних обсягах, вони можуть використовувати їх як важіль не лише щодо України, а й стосовно інших союзників.
Водночас  звертаю увагу й на виробничі можливості американського військово-промислового комплексу. Навіть США не можуть швидко забезпечити великі потреби союзників, адже випускають близько 600 ракет-перехоплювачів на рік.
Навіть якщо припустити гіпотетичну передачу Україні всього річного обсягу виробництва, цього ресурсу вистачило б лише на обмежений двома місяцями період активного застосування.
Саме тому нинішня відмова у видачі ліцензії та стриманість щодо передачі нових партій ракет можуть бути частиною ширшої політичної стратегії Вашингтона.
Сполучені Штати можуть одночасно чинити тиск як на Москву, так і на Київ, намагаючись підштовхнути сторони до переговорів та пошуку компромісів. Саме цим може пояснюватися нинішня зміна заяв американської адміністрації.
Чому Вашингтон побоюється передачі секретних технологій.
Окрему увагу варто приділити безпековим ризикам, які також впливають на рішення американської адміністрації.
Побоювання США не є новими. Нагадаю події 2014 – 2015 років, коли Україна отримала від американської сторони сучасні контрбатарейні радари.  Але під час боїв у районі Дебальцевого ці новітні розробки американського ВПК потрапили до рук російської сторони.
Тоді це викликало серйозне занепокоєння у Вашингтоні, адже йшлося про новітні військові технології. Саме після цього американська сторона стала значно обережніше ставитися до передачі високотехнологічного озброєння Україні.
Як приклад наведу і постачання Україні протитанкових ракетних комплексів Jаvеlіn під час першої президентської каденції Дональда Трампа. Тоді американська сторона наполягала, щоб ці комплекси зберігалися далеко від лінії фронту – на Яворівському полігоні. Таке рішення було пов’язане саме з побоюваннями, що сучасне озброєння може бути захоплене російськими військами.
Аналогічні ризики американська адміністрація враховує і сьогодні, коли йдеться про можливу передачу Україні технологій виробництва ракет-перехоплювачів РАС-3.
Ризик витоку інформації.
Ще одним фактором, який впливає на позицію США, є питання захисту секретної інформації.
Серед західних партнерів існує занепокоєння щодо діяльності російської агентури в українських державних структурах, зокрема у силових органах і спеціальних службах.
Зверну увагу на чисельні випадки викриття співробітників СБУ на керівних посадах, яких підозрювали у співпраці зі спеціальними службами країни-окупанта. Саме подібні історії формують у західних партнерів додаткові перестороги щодо передачі Україні найбільш чутливих військових технологій.
Саме тому у Вашингтоні можуть ставити питання про те, чи існують достатні гарантії того, що технології виробництва ракет- перехоплювачів для ЗРК Раtrіоt не опиняться у розпорядженні Москви.
Чи є в Європи альтернатива Раtrіоt.
Щодо можливих альтернатив американським системам, зазначу, що європейські країни мають сучасні комплекси протиповітряної оборони, однак і вони стикаються з низкою проблем.
Зокрема, мовиться про франко-італійські зенітно-ракетні комплекси SАМР/Т, які вже були передані Україні.
Однак, головною проблемою залишається не стільки недостатня кількість самих комплексів, скільки дефіцит ракет-перехоплювачів до них. Наразі європейська оборонна промисловість поки не здатна забезпечити достатні обсяги виробництва антибалістичних ракет, навіть для вже переданих Україні систем.
Саме тому покладати великі сподівання виключно на європейську допомогу наразі не варто. Проблема дефіциту ракет-перехоплювачів існує не лише в Україні, а й серед союзників загалом.
Замість перехоплення – удари по виробниках.
На моє переконання, Україна має змінювати підхід до протидії російським ракетним атакам.
Я вважаю, що замість спроб перехоплювати кожну випущену противником балістичну ракету необхідно знищувати підприємства російського військово-промислового комплексу, які займаються виробництвом такого озброєння.
Саме удари по виробничим потужностям можуть стати більш ефективним способом зменшення російського ракетного потенціалу в довгостроковій перспективі.
Наведу приклади українських ударів по підприємствах оборонної промисловості противника, які продемонстрували позитивний результат. Зокрема, атаки по Кіровському підприємству та Воткінському заводу, які задіяні у виробництві балістичних, крилатих і гіперзвукових ракет.
Саме масштабування подібних ударів здатно значно ефективніше впливати на можливості ворога здійснювати масовані ракетні удари по Україні, ніж спроби компенсувати нестачу ракет-перехоплювачів лише шляхом їх закупівлі або отримання від партнерів.
Україна має робити ставку на власні можливості.
Своєю чергою зверну увагу на розвиток українських ударних засобів. Сьогодні Україна вже має суттєві можливості для нанесення ударів по військових об’єктах на території противника, а також нарощує виробництво безпілотників і працює над власними ракетними програмами.
Саме розвиток далекобійного озброєння має істотно ускладнити виробництво балістичних і крилатих ракет та зменшити інтенсивність російських атак.
Справа утім, що російська система протиповітряної оборони не здатна ефективно протидіяти таким ударам, що відкриває для України додаткові можливості для ураження військової інфраструктури противника.
Чи може позиція США змінитися.
Попри нинішню заяви Вашингтона про відмову передавати ліцензію на виробництво ракет- перехоплювачів для комплексів Раtrіоt, питання навряд чи можна вважати остаточно закритим. Дональд Трамп уже неодноразово демонстрував готовність змінювати свої заяви щодо підтримки України залежно від політичної ситуації та перебігу переговорів.
Нинішня позиція Білого дому пояснюється поєднанням двох факторів. Перший – прагнення США зберегти контроль над критично важливими військовими технологіями та мінімізувати ризики їх можливого потрапляння до спецслужб країни-окупанта. Другий – використання питання постачання озброєнь як одного з інструментів політичного впливу напередодні потенційних переговорів між Києвом і Москвою.
Водночас наголошую, що навіть у разі отримання Україною ліцензії це не стало б швидким вирішенням проблеми дефіциту ракет-перехоплювачів. На моє переконання, створення повноцінного виробництва потребувало б значного часу, фінансових ресурсів і сучасної виробничої бази.
Натомість найбільш ефективним способом зменшити російський ракетний потенціал я вважаю системне ураження підприємств військово-промислового комплексу противника, які виробляють ракети та інші засоби повітряного нападу.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Чому США не готові передати Україні ліцензію на виробництво ракет Раtrіоt: політика, безпека та можливі альтернативи арреаrеd fіrst оn Прямий.

Джерело: Fасеbооk-сторінка автора
Багато хто питає мене, якою буде можлива російська мобілізація восени цього року. Тепер я отримав точну відповідь на це питання.
Подивіться на події у Пензі. Російські ЗМІ, наприклад, “Дождь” повідомляють, що у Пензі “бусифікацію” почали проводити люди у цивільному. Не військові, не поліція, а саме найняті особи у цивільному, які ловлять людей на вулицях або навіть витягують їх з власних будинків, силою саджають у мікроавтобуси, а згодом “бусифіковані” опиняються на фронті в Україні.
“Підписання контракту” відбувається у воєнкоматі, а мікроавтобуси мають державні номери, які видають приналежність до місцевих адміністрацій.
Але будь-які скарги в ці структури або на ці структури залишаються без відповіді. На кого скаржитись? На незнайомця у цивільному, який назвався дільничним інспектором, виманив тебе з квартири, а потім тебе скрутив натовп “спортіків”. Хто ці люди? Як ти доведеш, що вони діють від імені держави й фактично тебе викрали? Та, ніяк.
Тобто у Пензі зараз опрацьовується улюблена російська модель “нас там нет”, але тепер вже відносно прихованої мобілізації власних громадян на війну.
Насправді, це дуже зручно. Якісь чолов’яги хапають людей на вулицях, кидають у буси, везуть до воєнкоматів. Там під фізичним впливом змушують підписати контракт після чого людина опиняється на фронті. Ніяких повісток і ніяких виплат. Саме так і працює “пензенський кейс”.
Якщо досвід буде визнаний вдалим, а ніяких гучних протестів у Пензі поки що не спостерігається, цю практику розповсюдять на інші регіони росії.
Станеться це після виборів. Вони, по суті, парламентські. Але путін зробив себе обличчям передвиборчої кампанії партії “единая россия”. Фактично, це не вибори, а референдум на продовження війни. А війна – це мобілізація. Якщо результати влаштують путіна (мало сумнівів, що підрахунок буде “правильним”), у Кремлі вважатимуть, що індульгенцію отримано.
За такою моделлю можна набрати і 300, і 500 тисяч солдатів. Дешевше платити бандитам, які будуть виловлювати людей на вулицях, ніж мільйони за добровільний контракт. У такий спосіб і мобілізація буде дешевшою, і біомассу наберуть, і держава якось не замарається.
Чи буде якась реакція від простих росіян? Не знаю. Чи буде така армія ефективною? Ні, не буде. Але чи буде вона небезпечною? Так, буде. У ситуації або вбиваєш ти, або вбивають тебе вибір очевидний. Тим паче, якщо дома у заручниках твоя сім’я.
Раніше, президент України Володимир Зеленський заявив, що Росія готується до нової хвилі мобілізації після виборів до Держдуми, які мають відбутися 21 вересня. За його словами, Кремль планує призвати від 300 до 500 тисяч людей.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst “Пензенський кейс”: якою буде осіння мобілізація в Росії арреаrеd fіrst оn Прямий.

Джерело: Fасеbооk-сторінка автора
Сьогодні у центрі Харкова 69-річний харків’янин Генадій Парфенюк намагався вбити одного з вищих командирів сил оборони України. Парфенюк отримав наводку від спостерігача, який слідкував за Оболєнським, і приїхав на місце, де мав з’явитись комкор. Весь час зрадник був на зв’язку через телефон та навушники з організатором замаху.
Отримавши команду про вихід комкора на вулицю, Парфенюк наблизився зі спини до нбого та до його охоронця, навів пістолет на них пістолет і натиснув на гачок. Але пострілу не відбулось, оскільки… через хвилювання Парфенюк не діслав патрон в патроннік!
Парфенюк намагався зарядити зброю, але комкор почув звук, розгорнувся, і побачив, як на нього дивиться ствол з відстані в три метри, та швидко зреагував – разом з охоронцем вони затримали зрадника. Навушники випали з вух свої людини і було чутно, як російський куратор кричить: “Стреляй по нему, работай!”.
Напад потрапив на численні камери спостереження.
Парфенюк – пенсіонер, його відоме в інтернеті останнє місце роботи – водій одного з комунальних підприємств Харківської міськради. Парфенюк озвучив свою легенду – нібито, він отримав команду від співробітників СБУ напасти у центрі Харкова на… російського агента, про якого раніше нічого не чув та не знав.
Отримав від іншого агента пістолет Макарова з одним магазином набоїв, і завдання – підійти впритул та здійснити кілька пострілів по людині, яку він не знає і яку йому мають на місці вказати “куратори”. Ось так просто – незнайомі люди дзвонять по телефону, передають пістолет, йдеш у центр та тиснеш на гачок.
Парфенюк не проходив якоїсь спецпідготовки до теракту, він служив в силових структурах і володів зброєю. Був завербований нібито на початку липня.
Наскільки відомо, по цій справі співробітники СБУ вже затримали кілька агентів з цієї російської групи.
Сьогодні у Ігоря Оболєнського, без перебільшення, ще один день народження. Він вижив завдяки своїй швидкій реакції та помилці російського агента. Значить, ще багато чого треба зробити у житті.
На даний момент Оболєнський командує 2-м корпусом у складі 9 бригад НГУ та ЗСУ, які діють у широкій смузі на Харківщині, на якій наступ російчських військ протягом тривалого часу повністю зупинений, та проводяться успішні контратаки. Очевидно, ворог планує активні заходи.
У цьому році російські спецслужби також планували теракт проти командира 3-го корпусу Андрія Білецького, російського агента також вдалось затримати.
Це ще одне підтвердження, що ворог посилив агентурну роботу та намагається вести цілеспрямоване полювання на українських командирів, тому заходи безпеки мають бути посилені.
Фото Парфенюка за 15 хвилин після скоєння злочину на місці затримання.




Напередодні, на командира 13-ї бригади Національної гвардії України “Хартія” Ігоря Оболєнського 31 липня було скоєно замах. Нападника та його спільника вже затримали, тривають процесуальні дії для встановлення всіх обставин.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
 
Тhе роst Хто стоїть за замахом на командира “Хартії” Оболєнського і що це говорить про тактику спецслужб РФ арреаrеd fіrst оn Прямий.

Нинішній етап війни можна охарактеризувати словами Дональда Трампа за лаштунками зустрічі з Володимиром Зеленським під час саміту НАТО: “Максимальна інтенсифікація ударів по російській федерації з метою змусити росіян сісти за стіл переговорів”.
Саме після цього починається активна фаза операції Сил оборони України за підтримки наших стратегічних партнерів проти російської логістики.
Під ударами українських БПЛА опинилися основні перевалочні бази країни-окупанта для експорту сільгосппродукції, кам’яного вугілля, мінеральних добрив та продукції важкої металургії. Але основне — це продукція сільгоспвиробників, мінеральні добрива. Кремль фактично поставили перед фактом, що їх виштовхують зі світових ринків збуту. Насамперед продовольства і мінеральних добрив.
Показовим є той факт, що російські залізниці (РЖД) оголосили надзвичайні обмеження на відвантаження вантажів у напрямку припортових станцій “Азов” та “Таганрог” щонайменше до 4 серпня 2026 року.
Міністерство транспорту країни-окупанта повністю заборонило цивільним кораблям ставати на якір поблизу порту Азов. Внаслідок критичної ситуації уряд рф навіть запропонував цивільним судновласникам за власний кошт встановлювати на суховантажі кулемети та мобільні ракетні комплекси для захисту від українських дронів.
Через високі ризики знищення кораблів російська влада тимчасово припинила прийом заявок на прохід суден через Керченську протоку, що повністю заблокувало Дон-Азовський маршрут. Варто зазначити, що цим шляхом країна-окупант вивозила близько 27–30% свого збіжжя (понад 14 млн тонн за сезон). Через блокаду липневий експорт російського зерна впав до найнижчого рівня з 2017 року.
А в поєднанні з ударами по НПЗ — це колосальний тиск на її економіку.
Щодо серії ударів по складах Wіldbеrrіеs, то Україна насамперед блокує логістику матеріально-технічного забезпечення російської армії.
Справа утім, що логістичні комплекси Wіldbеrrіеs  інтегровані у структуру російської армії. Платформа Wіldbеrrіеs активно використовувалася для масових закупівель російською армією амуніції, бронежилетів, квадрокоптерів, тепловізорів та підсанкційних електронних компонентів для збирання зброї.
Перед початком масованих атак на маркетплейсі діяв величезний спеціалізований розділ “Все для СВО”, який компанія поспіхом видалила після перших атак українських БПЛА.
Це досить серйозно вдарило по російській окупаційній армії.  Окупанти визнають той факт, що знищення цих складів, а було уражено до 15 % складських приміщень, суттєво позначилося на можливості застосування FРV-дронів і дронів на оптоволокні.
Але головне – на цих маркетплейсах зареєстровані 1 млн росіян. Річний оборот мережі перевищує 4,1 трлн рублів, що становить понад 2% ВВП рф.  Разом з більш дрібними конкурентами Wіldbеrrіеs та Оzоn продають товари та послуги на суму, еквівалентну 8,5% російського ВВП, а також забезпечують 4 млн робочих місць.
Оскільки в росії відсутнє воєнне страхування майна, фінансові втрати дрібних російських підприємців (сейлерів) від знищення товарів уже перевищили 1–1,3 млрд доларів. Загальні збитки логістичної мережі оцінюють у понад 2 млрд доларів. Лише за один тиждень наприкінці липня сукупна виручка російського е-соmmеrсе сегмента впала на 10,6%. Через ураження ключових хабів терміни доставки в регіонах зросли у кілька разів.
Одразу після перших ударів Wіldbеrrіеs, Оzоn, “Яндекс Маркет” та “Мегамаркет” екстрено змінили свої оферти для продавців. Вони внесли “удари БПЛА, падіння ракет та воєнні дії” до списку форс-мажорів. Відтепер маркетплейси не компенсують збитки продавцям за згорілий товар.
А це  вже створення елемента соціальної напруги в росії. Економісти вже заявляють про потенційне збільшення кількісті банкрутств серед російських малих та середніх бізнесів та скорочення податкових надходжень на фінансування активної фази війни в Україні.
Українська розвідка повідомила, що Кремль усе активніше використовує приховану емісію грошей для фінансування війни проти України. Через неможливість залучити достатньо коштів на ринку, російська влада змушує державні банки скуповувати облігації федеральної позики, а необхідну ліквідність для цього забезпечує Центральний банк рф.
За перше півріччя 2026 року дефіцит бюджету рф сягнув майже 77 млрд дол., а головним фактором залишаються військові витрати. Додаткові видатки на війну можуть перевищити план ще на 51,3–64,1 млрд дол., частину яких Кремль хоче покрити новими запозиченнями. Водночас Центральний банк рф прогнозує, що річний дефіцит може зрости до 105,1 млрд дол.
Нагадаю, розвідувальний центр Сил оборони Естоні повідомив, що успішні повітряні атаки України на росію, новими цілями яких стали, зокрема, склади Wіldbеrrіеs, завдають відчутної шкоди російській економіці.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Удар по гаманцю Кремля: які нові больові точки Росії намацали ЗСУ арреаrеd fіrst оn Прямий.

Майже півтора роки тому я писав про те, як Вишгородський районний суд Київської області відмовив у задоволенні позову батька двох дітей з інвалідністю про спростування брехливої інформації, поширеної газетою “Закон і Бізнес” і сестрою Портнова, колишньою суддею Печерського суду, Оленою Ісаєвською.
Суд своїм рішенням встановив, що родичі Портнова і його інфопомийка можуть кого завгодно публічно звинуватити в ухиленні від мобілізації, навіть написати, що батько двох дітей з особливими потребами “розшукується органами ТЦК та ухиляється від проходження ВВК”. (Напевно, малася на увазі “ВЛК”, але, схоже, “военно-врачебная комиссия” було для них більше звично ніж “військово-лікарська”).
Само собою, нахабно протиправне рішення було оскаржене і скасоване.
Сьогодні отримали постанову Київського апеляційного суду ще від 29 квітня 2026 року (!).
Інфопомийка “Закон і Бізнес” і родичка Портнова заплатять за брехню 100 тис. грн.
Така собі сума, вимагали мільйон.
Але дітям і 100 тис. зайвими не будуть.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Портновська інфопомийка заплатить арреаrеd fіrst оn Прямий.

Джерело: Fасеbооk-сторінка автораЯ обіцяв лонгрід про рішення першої інстанції в справі Порошенко проти Зеленського про санкції. Вже зрозуміло, що в один навіть дуже довгий текст всі цікаві деталі не влізуть, тому будемо різати слона по частинах.Сьогодні розберемо два елемента цього пазлу:

як суд відреагував на фальсифікацію доказів зі сторони державних органів;що суд думає про вплив санкцій на вибори.

Бо блокування рахунків та заборона правочинів як санкційне обмеження виключає реєстрацію кандидатом через неможливість надати ЦВК всі передбачені законом документи. Відтак чинний президент може через санкції зняти з виборів будь-кого зі своїх суперніків – Порошенка вже зняв, Залужний та новий фаворит Федоров на чекають на свою чергу. Вже відомо, що 3 з 5 суддів з цим погодилися і вважають, що так і має бути, але ж вам цікаво як вони це пояснюють? Мені було цікаво.Почнемо з фальсифікацій. Кодекс адміністративного судочинства передбачає, що державні органі, до яких подано позов, мають видати суду все, що має відношення до справи (“суб’єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі” – частина 2 статті 77). В нашої справі з цим з самого початку було складно. РНБО взагалі відмовилося ходити в суд (вони завжди відмовляються в справах про санкції, хоча формально саме їх рішення і оскаржується).Підстави: РНБО як така не є юрособою і не може брати участь в процесі, юрособою є апарат РНБО, але він не приймає рішень про санкції, тому рішайте без нас, шановний суде. Верховний Суд ніколи не наполягає, але на початку кожного засідання як частина ритуалу запитує всіх учасників: чи на їхню думку можна продовжувати розгляд без явки представника РНБО? Що буде, якщо хтось скаже «ні» не знаю. Ми не пробували, бо на що?Кабмін не так часто бере участь в процесах про санкції – бо більшість санкцій ініціюються СБУ. В нашому випадку ініціатива була від КМУ, і їм довелося відповідати. В першому пакеті документів (всі з грифом “для службового користування”) вони надали суду дві версії проекту розпорядження про санкції від 12 лютого 2025, обидві за підписом міністра економіки Юлії Свириденко – “оригінальна”, зареєстрована о 17:40, та “доопрацьована за результатами зауважень на засіданні КМУ” – зареєстрована о 19:47.Юристи Кабміну не потрудилися пояснити суду, що “доопрацьована” версія фактично була створена заднім числом, бо додатками до неї були документи про погодження з різних міністерств, які надходили до Мінекономіки вже після 19:47, або взагалі наступного дня. Нам довелося видобувати цю інформацію протягом наступних 6 місяців шляхом нудного листування з окремими міністерствами. Коли в засіданні суду ми просили прокоментувати той факт, що згідно відповіді Міністерства юстиції цифровий підпис представниці України в ЄСПЛ Маргарити Сокоренко на довідці про погодження, долученої до проекту від 19:47 було поставлено о 22:17, ми почули лише “Регламент КМУ не забороняє доопрацювання розпоряджень в робочому порядку” (насправді він це забороняє).Але це всі дрібні бешкети. Далі було гірше. Частиною кожного проекту був DVD-диск з електронною версією документів. Це трохи архаїчно, але має свій сенс, бо на підставі проекту має бути створений текст фінального документу, і щоб не набирати його вручну, надається електронна версія. До проекту від 17:40 було долучено диск №ЕН/10-25ДСК, а до доопрацьованого проєкту від 19:47 – №ЕН/11-25ДСК. Суду їх відразу не надали, і в травні суд постановив витребувати їх від КМУ. КМУ відповів, що не може передати диски, бо їх в них нема – диск №ЕН/10-25ДСК повернувся до Мінекономіки, а диск було передано далі в РНБО.На той момент і РНБО і Мінекономіки обидва були формально залучені як “треті особи на стороні відповідача”, і обидва не ходили в засідання. Суд в засіданні в липні трохи збештав КМУ за брак ентузіазму до співпраці з правосуддям, і видав нову ухвалу про витребування.Сторона відповідача ще деякий час пробувала удавати, що не розуміє як виконати ухвали, бо документи помічені «ДСК», і перед тим як надавати їх суду треба ж отримати дозвіл від органу, який їх створив, а це складно. Апогеєм було клопотання представника КМУ щоб суд витребував від секретаріату КМУ стенограму КМУ – бо КМУ “не наділений повноваженнями щодо можливості використання стенограми засідання КМУ поза межами своїх повноважень, визначених Конституцією України та законами України”. Це клопотання суд проігнорував, і ми не поверталися до нього.Коли врешті диск №ЕН/11-25ДСК надійшов до суду, ми побачили (і суд побачив в закритому засіданні), що файли на цьому диску створені 13 лютого 2025 року. По документам це був оригінал того самого диску, що розглядався на засіданні РНБО між 19:47 і 20:40 12 лютого. Ніякого іншого не було, копія не створювалася.На запитання як так сталося, ми почули очікувану відповідь “мабуть технічна помилка”. Ні, це не була технічна помилка. Суду надали фальшивий DVD, який свідомо записали наступного дня, 13 лютого, коли ЗМІ помітили, що в опублікованому указі неправильно вказані податковий номер Порошенка, громадянство Медведчука і рік народження Жеваго. В указі 5 осіб – відтак брак ставить 60%. Що швидко робиться сліпе родиться.Зеленський в той момент був вже за кордоном, і в будь-якому разі йому точно не хотілося б визнавати помилку і вдруге підписувати указ про санкції проти Порошенка. В ОП, КМУ та РНБО запанікували, і не придумали нічого кращого, ніж просто поміняти текст вже підписаного указу з неправильними даними на правильний. Була задіяна купа народу. З РНБО до ОП написали лист “надсилаємо уточнену редакцію додатка, просимо повернути без розгляду додаток до рішення надісланий листом від 12.02.2025”.Видали 14 лютого позачерговий випуск “Офіційного вісника Президента України” (він виходить двічі на місяць, попередній був 5 лютого, наступний мав бути 20-го) – щоб потім говорити, що публікація на офіційному сайті Президента України з неправильним додатком була “неофіційною”, перша публікація в “Офіційному віснику” відбулася вже з правильними даними – “швидко підняте вважається таким, що не падало”. Пожежа в борделі під час повені.Частиною цієї метушні стала підміна диску №ЕН/11-25ДСК. Може це навіть не була фізична заміна диску на диск, бо взагалі не факт, що будь-яка версія диск №ЕН/11-25ДСК існував до 13 лютого 2025 року. Але напевно мав місце обман суду.На диску №ЕН/10-25ДСК був файл “Додаток 4 ОСОБИ.хls” створений 12 лютого 2025 о 17:06. Табличка на 4 рядки: 1 – Коломойський, 2 – Боголюбов, 3 – Жеваго, 4 – Порошенко.Оформлена не по правилах, на що потім Мінюст вказав в зауваженні: “Міністерством юстиції України повідомлено про відсутність у пункті 4 додатка ДО проєкту розпорядження прізвища, власного імʼя особи, до якої пропонується застосувати санкції, латинським літерам… відсутні конкретні формулювання видів санкцій” – тобто, людською мовою: замість “Порошенко Петро Олексійович” треба “Порошенко Петро Олексійович [Роrоshеnkо Реtrо], а замість “Види санкцій (обмежень), що застосовуються: [24]” треба буковками “[24] позбавлення державних нагород України, інших форм відзначення. Легко побачити, що в доопрацьованої версії ці зауваження враховані. Щоправда, якщо вірити підпису Свириденко, враховані вони о 19:47, а надійшли, як вже говорилося, лише після 22:17.Але головне що видає підробку – не розходження по часу, а розходження по змісту. І це маленький детектив всередині детективу. На засіданні КМУ, на якому розглядався ще перший, “недоопрацьований варіант”, голова СБУ Василь Малюк виступив з неочікуваною пропозицією «щодо включення до списку підсанкційних осіб Медведчука В. В., застосувавши до нього санкції безстроково». До такого ніхто не був готовий.З одного боку, Медведчук нібито олігарх, і включення його до указу “проти головних олігархів” відповідає легенді (сподіваюся всі розуміють, що це легенда, і основна ідея там в «амальгамі», щоб приховати головну мету – витиснути з політики Порошенка – під фразами “не все так однозначно, ви що проти санкцій Коломойському?”). Тому, ніхто проти такої пропозиції від СБУ не заперечував.З іншого боку, до такого “доопрацювання” нічого не було готово, і часу не було, засідання КМУ почалося о 18, засідання РНБО було призначено на 18:30. Не можна ж написати в документах “санкції Медведчуку довічно, за те що він Медведчук”, треба якесь обґрунтування, якого під рукою не було. Медведчук на той момент вже був під санкціями неодноразово. Лише за два з половиною місяці, в листопаді 2024 Зеленський підписав указ №779/2024, яким Медведчука позбавлено державних нагород. Що писати підставою в новому указі?Крім того, хоча Василь Малюк – людина, безумовно, рішуча, але він не є експертом від санкцій. І він не в курсі, що не без причини безстрокових санкцій майже ніколи не буває. На 50 років бувають, а безстроково – майже ніколи. Це напрацьована юридична конструкція для захисту перед ЄСПЛ, Верховний Суд її схвалив – у відзиві на кожен позов про скасування санкцій юристи Офісу Президента пишуть, що санкції застосовані “тимчасово, на чітко визначений строк” – і тому дотримано баланс інтересів держави і громадянина. З безстроковими санкціями так, наче, не проходить. І для Медведчука саме безстрокові санкції – найкращій шанс виграти в ЄСПЛ.Але не врахувати думку голови СБУ, підтриману членами Кабміну, не було неможливо. Ті члени КМУ, хто одночасно був членом РНБО, перейшли з будівлі Кабміну на Грушевського до Офісу Президента, бо вже починалося засідання РНБО. А працівники Мінекономіки, яке сидить в будинку КМУ, залишилися на Грушевського, і почали в турборежимі “доопрацьовувати” проєкт згідно до слів Малюка.Якби в цих людей було хоч трохи більше часу, вони б побачили, що нічного вигадувати і не треба. В обґрунтуванні санкцій Порошенка чітко значилось: “Досудовим розслідуванням встановлено, що Порошенко Петро Олексійович, перебуваючи на посаді Президента України, діючи за попередньою змовою з Медведчуком В.В…”.В пунктах 1 та 2 того ж проєкту (Коломойський і Боголюбов) текст обґрунтування взагалі ідентичний: “Встановлено громадянина Держави Ізраїль Коломойського Ігоря Валерійовича (13.02.1963 р.н.) та громадянина України Боголюбова Геннадія Борисовича (20.01.1962 р.н.), які через низку підконтрольних їм офшорних фірм…” – і далі що вони там, на думку слідства разом зробили. Не було нічого простіше як скопіювати текст обґрунтування з розділу про Порошенка і вставити його в розділ про Медведчука. Навіть було елегантно, ніхто б і не здогадався, що так не було заплановано з самого початку.Але часу думати не було, і в розділі Медведчука з’явився інший текст, де “партнеру Медведчука” Порошенку місця взагалі не знайшлося: “Колишній голова Адміністрації Президента України, голова організації “Український вибір – право народу” і голова політради забороненої в Україні партії “Опозиційна платформа – за життя”. Колишній народний депутат України за вказівкою представників органів державної влади РФ здійснював збір інформації щодо місць дислокації військових формувань України та їх бойової підготовки, а також реалізовував заходи блокування запуску передових стільникових радіотехнологій в Україні…” – і так далі. Єдине чим я особисто можу це пояснити – вони скопіювали текст з якогось попереднього указу про санкції, який швидко знайшовся. Якщо це дійсно так, значить Медведчук двічі під санкціями за те саме, і для ЄСПЛ це буде просто як червона мулета для бика.Набір санкцій натомість як раз скопіювали з інших в тому самому проєкті – і тут також вийшло не дуже, бо Медведчук був позбавлений всіх державних нагород санкціями в листопаді 2024. Нащо його ще раз позбавляти їх в лютому 2025? Може Зеленський в проміжку встиг його знову нагородити?Але це не наші з вами проблеми. Нам час йти на Банкову на засідання РНБО.Стенограму засідання РНБО суд не надали (секретаріат стверджує, що її взагалі не існує), і наразі ми можемо орієнтуватися лише на те, що потрапило в протокол. В протоколі зазначено: “ВИСТУПИЛИ: МАЛЮК В.В., який запропонував цифри і слово “10 років” замінити словом “безстроково”, що було підтримано присутніми на засіданні членами Ради національної безпеки і оборони України. ЛИТВИНЕНКО О.В., ЗЕЛЕНСЬКИЙ В.О., ВЛАСЮК В.В. взяли участь в обговоренні”.У мене є версія, що сталося. Оскільки часу переробляти перший проєкт не було, на засідання РНБО принесли або цю оригінальну версію з вписаними від руки правками, або якійсь проміжний варіант. Може там і був Медведчук, але йому, як і всім іншим, санкції пропонувалися на 10 років. Так чи інакше, Малюк не побачив там що його пропозиція на засіданні КМУ була врахована. І знову взяв слово. Якби він наполягав, що санкції Коломойському, Боголюбову, Жеваго і Порошенку також мають бути безстроковими, він міг про це сказати раніше на Кабміні. Судячи зі всього, ніхто крім Медведчука його в той момент не цікавив. Що саме говорити Власюк, Литвиненко і Зеленський ми не знаємо. Але закінчилося все тим що санкції стали безстроковими у всіх п’яти, чого Малюк, судячи з протоколу, не пропонував.В будь-якому разі, той DVD, який в серпні 2025 року передали суду як диск №ЕН/11-25ДСК, абсолютно точно не розглядався на засіданні РНБО. Він начебто був переданий до РНБО разом з паперовим оригінальним примірником розпорядження №109-р за підписом Шмигаля. Але відмітка про реєстрацію РНБО на ньому стоїть 13 лютого. На наш запит РНБО підтвердило: саме так, 13 лютого, при чому не того ж вечора після полуночі, а о 23:13 13 лютого. Більш ніж через добу після підписання Зеленським указу.Коли ми запитали про це в засіданні представника КМУ, він наполягав що саме так і було: о 19:56 секретаріат КМУ направив розпорядження до РНБО з фельд’єгерською службою (так я особисто дізнався, що в Україні досі офіційно є фельд’єгера, може десь ще ховаються кінні гренадери та лейб-гвардійці). Представник Кабміну не знає, чому документ був зареєстрований РНБО так пізно, це не вина Кабміну.– Фельд’єгер отримує розписку?– Скоріше всього, так– У вас є ця розписка?– Немає.Враховуючи все сказане, є лише одне можливе пояснення. Додатки до розпорядження КМУ №109-р від 12 лютого 2025 року, так само як і додатки до проєктів цього розпорядження, робили вже 13 лютого. Час створення файлу “Додаток 4 ОСОБИ з видами санкцій.хls” на диску №ЕН/11-25ДСК (насправді там вже 5 осіб з Медведчуком) – 17:14 13 лютого 2025 – не технічна помилка, а правда.Люди, які підробляли цей файл (метадані зазначають, що автором була Ярослва Максименко, на той час в.о. директора департаменту санкційної політики в Мінекономіки, згодом перейшла керувати АРМА; а збережено файл Андрієм Стадницьким, очільником відділу удосконалення та цифровізації інструментів того ж департаменту – але ми не знаємо, хто в той момент насправді сидів за компʼютером. Зʼясувати це буде завдання слідства) допустили одну характерну для злочинців-початківців помилку.Документ одночасно містить первинні 10-річні санкції для всіх крім Медведчука – і виправлені особисті дані (правильний податковий код Порошенка, рік народження Жеваго – 1974, у Медведчука відсутнє громадянство України). В такому вигляді цей файл не міг існувати ніколи – ані 12, ані 13 лютого.12 лютого ніхто ще не зауважив помилки в особистих даних. Указ з помилками опубліковано на сайтах Президента ти РНБО 13 лютого після 10:08, і він там висив ще майже добу до наступного ранку. Перші публікації ЗМІ про помилки, і про те, що вони ставлять під знак запитання чинність указу, з’явилися 13 лютого після 14:13, коли про це написав журналіст Максим Савчук. До того моменту ніхто в ОП, КМУ та РНБО не знав, що сталася халепа.З іншого боку, той факт, що у Медведчука термін санкцій зазначено в файлі на диску №ЕН/11-25ДСК як “безстроково; безстроково” (перше відноситься до позбавлення державних нагород, яке буває тільки безстроковим незалежно від строків інших обмежень), а у всіх інших як “безстроково; 10 років” – виключає що документ міг бути чесною спробою привести текст у відповідність до фактично проголосованого рішення РНБО – в такому випадку безстроковими були вже абсолютно всі санкції у всіх осіб.Так, цей DVD умисна підробка, вона була створена 13 лютого 2025 після 17:14 і передана в РНБО до 23:13 як оригінальний пакет документів, посланий нібито о 19:56 12 лютого. Це одночасно виключає можливість говорити про дотримання законної процедури, і підтверджує, що відбувалося те, що Велика Палата Верховного Суду називає “свавіллям” в правовому сенсі – рішення було «необґрунтованим, дискримінаційним або таким, що ухвалене з іншою метою, аніж встановлена законом. Ніхто не займається фальсифікаціями, щоб захистити законне і обґрунтоване рішення.Тепер, коли ви знаєте те, що знав на цю тему і суд – вам може бути цікаво побачити як суд це все прокоментував в рішенні? Зокрема в закритій частині, де аналізуються матеріали з грифом “ДСК”.Отак: 59. 12.02.2025 о 19 год 47 хв Мінекономіки направило до КМУ доопрацьований проєкт розпорядження КМУ «Про внесення пропозицій щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», до якого також долучено пояснювальну записку від 12.02.2025 Nо 104-ДСК на 3 (трьох) аркушах, довідку про погодження на 2 (двох) аркушах, інформаційно-довідкові матеріали на 19 (дев’ятнадцяти) аркушах, DVD-диск від 12.02.2025 Nо ЕН/11-25 ДСК (том ДСК, а.с. 14-36).148. Проаналізувавши матеріали справи (том ДСК, а.с. 6— 36, 39-42, 46-48, 90-108), у тому числі електронні носії – DVD-диски NоЕН/10-25ДСК і NоЕН/11-25ДСК (том ДСК, а.с. 88, 115) Суд установив, що Держфінмоніторинг України, КМУ зібрали інформацію про позивача відповідно до своїх повноважень, визначених Законом України “Про Кабінет Міністрів України” від 27.02.2014 Nо 794 VІІ, Закону України “Прозапобігання тапротидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення” від 06.12.2019 Nо 361-ІХ та Положенням про Державну службу фінансового моніторингу України від 29.07.2015 Nо537.Це все. Судді більшості (Кашпур, Мельник-Томенко, Мацедонська) згадують диск ЕН/11-25ДСК просто як один з матеріалів, які не підтверджують нічого незвичайного, крім того, що наш президент молодець, і що все відбувалося згідно-відповідно закону і процедури.Суд не виказав знаків обурення, що йому принесли очевидну підробку і брешуть просто в очі. Не зацікавився хто і нащо її створив. Просто як камінь в болото. Коли ви вже знаєте відповідь на перше питання «що суд думає про підроблені докази» вам буде простіше вгадати, що суд думає про право президента знімати санкціями конкурентів з виборів.Так, ви вгадали. Нічого не думає.Вплив “заборони вчинення правочинів” на вибори взагалі не згадується в рішенні – в тому числі вона пропущена в п. 40, де стисло наводяться аргументи позову. Там згадується лише, що на думку позивача, санкції мають приховану мету переслідування його як лідера політичної опозиції – і більше до цієї теми більшість суду вже не повертається.В окремій думці судді Смоковича звертається увага на політичний контекст взаємовідносин позивача Порошенка і відповідача Зеленського. Хоча головним мотивом його незгоди з більшістю і є те, що суддя Смокович вважає санкції не обґрунтованими фактами (і це також правда) – що знімає інші питання, бо необґрунтовані санкції не можуть бути законними за визначенням, незалежно від інших аспектів.Для нас ця окрема думка важлива, як і друга окрема думка судді Радишевської – яка також погоджується, щодо фактичної необґрунтованості рішення РНБО. Дві окремі думки в рішенні Верховного Суду в справі про скасування санкцій – такого ще ніколи не було. Це не футбол, де рахунок 5:0, 4:1 чи 3:2 – так само поразка. Наша апеляція вже зареєстрована Великою Палатою, і там баланс голосів може виявитись зовсім іншим. І якщо розгляд буде, як ми наполягаємо, відкритим, тема фальсифікацій як і тема обмеження санкціями демократичних процедур, будуть там серед головних.Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.Тhе роst Як судді Верховного Суду проігнорували фальсифікацію санкційних документів проти Порошенка арреаrеd fіrst оn Прямий.