Фаза діпстрайків: як війна наближається до етапу інфраструктурного протистояння
Go to prm.ua
Джерело: Теlеgrаm-канал автора.
Чим ближче до можливих переговорів про мир, тим більше сторони готують для них підґрунтя. Війна з формату бойових дій на фронтах перейшла у фазу діпстрайків и мідлстрайків.
Ми в кращих умовах, тому що Росія більша за нас, має більше критичних об’єктів, що впливають на хід війни, і навіть за кілька років не зможе забезпечити їхній захист.
Але ми вразливіші в тому, що ворог не обиратиме (вже не обирає) об’єкти для атаки на нашій території. Тилові регіони від бензинових “Шахідів” ми захищаємо в цілому. Тому треба готуватися до того, що вони атакуватимуть на глибину 100 кілометрів усе що можливо: АЗС, поштові відділення, будь-які склади, підприємства, бази будівельної та сільськогосподарської техніки, об’єкти залізниці, автомобільні дороги, електроподстанції не лише великої потужності.
Ситуація абсолютно безглузда: обидві сторони планомірно знищують інфраструктуру одна одної. При цьому гинуть люди. Ми хочемо все це зупинити, а наш ворог ні. Його все це цілком влаштовує(
Варто розуміти, що ресурсів і натхнення для знищення об’єктів на території нашого ворога у нас більш ніж достатньо.
До слова, у ніч на неділю, 12 липня, Сили оборони уразили Сизранський НПЗ, який розташований у Самарській області РФ.
Раніше, у ніч проти 10 липня, безпілотники атакували морський порт у російському Таганрозі та Ільський нафтопереробний завод у Краснодарському краї. Після влучань у районі порту зафіксували сильне задимлення.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Фаза діпстрайків: як війна наближається до етапу інфраструктурного протистояння арреаrеd fіrst оn Прямий.
Чим ближче до можливих переговорів про мир, тим більше сторони готують для них підґрунтя. Війна з формату бойових дій на фронтах перейшла у фазу діпстрайків и мідлстрайків.
Ми в кращих умовах, тому що Росія більша за нас, має більше критичних об’єктів, що впливають на хід війни, і навіть за кілька років не зможе забезпечити їхній захист.
Але ми вразливіші в тому, що ворог не обиратиме (вже не обирає) об’єкти для атаки на нашій території. Тилові регіони від бензинових “Шахідів” ми захищаємо в цілому. Тому треба готуватися до того, що вони атакуватимуть на глибину 100 кілометрів усе що можливо: АЗС, поштові відділення, будь-які склади, підприємства, бази будівельної та сільськогосподарської техніки, об’єкти залізниці, автомобільні дороги, електроподстанції не лише великої потужності.
Ситуація абсолютно безглузда: обидві сторони планомірно знищують інфраструктуру одна одної. При цьому гинуть люди. Ми хочемо все це зупинити, а наш ворог ні. Його все це цілком влаштовує(
Варто розуміти, що ресурсів і натхнення для знищення об’єктів на території нашого ворога у нас більш ніж достатньо.
До слова, у ніч на неділю, 12 липня, Сили оборони уразили Сизранський НПЗ, який розташований у Самарській області РФ.
Раніше, у ніч проти 10 липня, безпілотники атакували морський порт у російському Таганрозі та Ільський нафтопереробний завод у Краснодарському краї. Після влучань у районі порту зафіксували сильне задимлення.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Фаза діпстрайків: як війна наближається до етапу інфраструктурного протистояння арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaАнатомія диверсії у Вишневому: як вибухи під Києвом підтвердили системний збій контррозвідки
Go to prm.ua
Під час останньої комбінованої атаки противника відбулося влучання у склад боєприпасів одного з підприємств “Укроборонпрому” у Вишневому. Це спровокувало сильну пожежу та потужну вторинну детонацію, яка тривала багато годин.
Президент Володимир Зеленський повідомив, що за фактом вибухів відкрито кримінальне провадження. Керівництво держави анонсувало масштабні звільнення в структурі “Укроборонпрому” через розміщення боєприпасів поблизу цивільної забудови, що прямо порушує чинні накази Головнокомандувача ЗСУ.
Перше питання після таких атак має бути іншим: звідки російська сторона отримує інформацію про місця базування особового складу, склади з боєкомплектом, паливно-мастильними матеріалами, ремонтні бази, оборонні підприємства та людей, пов’язаних із військовою сферою.
Чому на п’ятому році війни у нас настільки низький контррозвідувальний рівень захисту, що окупанти мають можливість отримувати інформацію щодо місць базування особового складу, складів з БК, паливно-мастильними матеріалами тощо? З цього треба починати. У випадку з Вишневим ключове питання полягає не лише в тому, чи могли там бути склади з боєкомплектом, а в тому, як про це могли дізнатися росіяни.
Наявність у російських спецслужб інформації про те, що у Вишневому були розташовані склади з БК. Оце основна причина, а не тільки те, що розташували склади з БК. Основний момент —чому військова контррозвідка допустила сценарії, які зараз відбуваються: знищення складів і численні людські жертви.
Удар по Вишневому не можна розглядати як одиничний епізод. Це вписується у ширший контекст, коли російські спецслужби демонструють обізнаність щодо українських військових об’єктів, фахівців та інфраструктури, пов’язаної з обороною.
Як приклад, згадаю цілеспрямовану атаку ворожих БПЛА на будинок радника міністра оборони України, відомого експерта з радіоелектронної боротьби (РЕБ) та зв’язку Сергія Бескрестнова (позивний “Флеш”). Постраждалий дивом залишився живий. Він отримав травми та був госпіталізований до лікарні. Його стан оцінювали як стабільний.
Виникає цілком логічне запитання щодо наявності у окупантів інформації про місце проживання радника міністра оборони. Це спеціаліст високого профілю, таких одиниці. Якщо спецслужби противника знають не тільки місце проживання, а й графік його пересування, то в мене питань ще більше.
Ще один кейс — так званий “голосіївський стрілець”. Попри спроби українських ЗМІ представити його як агента російських спецслужб, ця людина проходила службу в Збройних силах України. За офіційними даними Генерального прокурора України, Васильченков був військовим пенсіонером. У період з 1992 по 2005 рік він проходив службу в лавах Збройних сил України на різних посадах.
І знову питання до військової контррозвідки: яким чином проросійськи налаштована людина проходила службу у лавах ЗСУ? Чому він не став об’єктом оперативної розробки співробітників СБУ? Ці питання стають ще гострішими з огляду на чисельність Служби безпеки України.
Нагадаю, у 2025 році президент України підписав закон, який збільшив штат відомства. В особливий період (під час війни): гранична чисельність становить до 41 000 співробітників. У мирний час штат має бути скорочено до 37 000 осіб.
Для порівняння, провідні європейські держави утримують значно менші окремі агентства. Так, наприклад, у Великобританії Головна служба внутрішньої безпеки та контррозвідки (МІ5) налічує трохи більше 5 000 співробітників. Служба зовнішньої розвідки (МІ6) має близько 3 600 працівників. Разом вони майже вчетверо менші за СБУ.
У Німеччині Федеральна служба захисту конституції (ВfV — внутрішня безпека) має приблизно 4 200 співробітників. Федеральна розвідувальна служба (ВND — зовнішня розвідка) налічує близько 6 500 осіб. У Франції Головне управління внутрішньої безпеки (DGSІ) координує роботу близько 4 500–5 000 працівників.
Окремо звертаю увагу на російські Теlеgrаm-канали, які після таких ударів посилаються на українські відкриті джерела, зокрема судові рішення. Це створює одразу дві проблеми: по-перше, ворог може отримувати або підтверджувати інформацію про місця розташування об’єктів; по-друге, ворог може використовувати ці дані для інформаційно-психологічних операцій проти України.
Як приклад згадаю про публікації російських пабліків щодо рішення українського суду, де фігурує ДП “Завод 410 ЦА” у Києві. У судовому документі, на який посилаються російські джерела, йдеться про факт знищення 4 липня 2025 року місця тимчасового зберігання боєприпасів військової частини на території цього заводу внаслідок влучання ворожого БПЛА типу Shаhеd.
У документі також зазначено, що, крім боєприпасів до стрілецької зброї, там зберігалися боєприпаси великих калібрів, що у матеріалах справи названо грубим порушенням вимог безпеки та наказів вищого командування.
Крім того, у справі фігурує, що після попереднього удару 17 червня 2025 року були організовані заходи з переміщення майна: частину підготували або вивезли, однак повторне ураження 4 липня сталося раніше, ніж цей процес завершили. У матеріалах також ідеться, що логістичні дії проводилися, але не вистачало транспорту, спеціальних засобів, водіїв та особового складу. Окремо суд зазначає, що територія ДП “Завод 410 ЦА” використовувалася військовою частиною з 2022 року.
На моє переконання, сама наявність чутливої інформації у відкритих судових документах потребує реакції з боку держави.
Український суд фактично дав можливість окупантам розуміти місця розташування складів з БК, а головне — дав можливість проводити інформаційно-психологічні операції зі звинуваченням України в порушенні правил і норм ведення війни. Це дуже серйозна проблема.
Розташування складів з БК, особового складу чи техніки в місцях концентрації цивільного населення противник може використовувати як аргумент у своїй інформаційній пропаганді. Саме тому, удар по Вишневому мав не лише військову мету.
Чому окупанти вдарили по Вишневому? Ворог прекрасно розумів, що буде вторинна детонація, яка призведе до загибелі цивільного населення. Але всі спроби звинуватити країну-окупанта в ударах по цивільній інфраструктурі окупанти потім будуть нівелювати самим фактом розташування складів з БК безпосередньо в міській забудові. Тобто, за задумом росіян, це вже вдарить бумерангом по українській стороні.
Я переконаний, що такі удари є багатовекторними. По-перше — знищення складів або військового майна. По-друге — жертви серед цивільного населення. Третій — створення соціальної напруги всередині України. Четвертий — спроба звинуватити українську сторону в порушенні правил і норм ведення війни. П’ятий — провокування конфлікту всередині українського силового блоку.
Додаткову проблему створюють публічні коментарі посадовців, якщо вони підтверджують чутливі деталі, які потім можуть бути використані ворогом. Одразу після початку вибухів у Вишневому голова МВС України Клименко повідомив у своєму Теlеgrаm-каналі: “Складна ситуація на Київщині… У Вишневому через загрозу повторної детонації ми розпочали евакуацію жителів із небезпечної території”.
Якщо посадовець коментує такі події й фактично підтверджує вторинну детонацію, це може створювати штучний конфлікт між представниками силового блоку. Примітно, що Генеральний штаб ЗСУ миттєво відреагував на ці заяви і наголосив, що об’єкт не підпорядковувався військовим, оскільки чинне розпорядження Головнокомандувача суворо забороняє розміщувати армійські арсенали поруч із житловою забудовою.
Утім проблема не обмежується Вишневим чи заводом №410. У відкритому доступі можуть залишатися дані про компанії, які виконують оборонні замовлення, виробництва БПЛА, ремонтні бази, приватні оборонні підприємства та навіть людей, які там працюють.
П’ятий рік війни. Окупанти б’ють вибірково по підприємствах, виробництвах БПЛА, ремонтних базах, тому що інформація є у відкритих джерелах. Російські пабліки іноді прямо пишуть, хто де проживає з генеральних конструкторів тих чи інших оборонних підприємств, і напряму попереджають: мовляв, ми будемо бити по житловому будинку, сусіди, виїжджайте.
Я вважаю, що це свідчить про відсутність належного контррозвідувального режиму.
У цьому контексті варто згадати й інші кейси, які демонструють проблеми зі спецперевірками. Серед них — історія з Арестовичем. Звертаю увагу, що лише після моїх публікацій було прийнято рішення про відставку Арестовича. Зауважу, він проходив спецперевірку СБУ.
Крім того варто нагадати і про Олексія Філіпова — колишнього російського офіцера, який був інфільтрований російськими спецслужбами в середовище, пов’язане з “Азовом”, і також пройшов спецперевірку.
Російське “опозиційне” видання “Медуза” наводить спогади Філіпова щодо спецперевірки СБУ. “Ближче надвечір … приїхали співробітники Служби безпеки України. Філіппов знову повторив, що він на боці українців і готовий воювати. Переночувати його відвезли до квартири на околиці містечка, а вранці він у супроводі співробітника СБУ електричкою поїхав до Києва. Там його зустріли працівники Київського управління служби….Усі перевірки Філіппов пройшов. По Києву пересувався бсолютно вільно, мешкав у готелі”.
Аналітичний відділ ГІ “Права Справа” провів власну спецперевірку Філіпова і я мав зустріч з керівництвом СБУ з цього приводу. У підсумку Філіпову дали можливість “виломитися” з України, пояснюючи своє рішення небажанням йти на конфлікт зі структурами наближеними до тодішнього міністра МВС України Авакова.
Третій приклад— Олександр Морозов, російський політтехнолог, який позиціонував себе як “жертва путінського режиму”. Він фактично очолював громадську організацію “Батальйонне братство”. Мітинги організації, зокрема під Адміністрацією Президента у лютому 2015 року, активно використовувалися російськими телеканалами як картинка для дестабілізації ситуації в Україні. Примітно, що він так само пройшов спецперевірку СБУ і лише після оприлюднення мною інформації про його зв”язки зі спецслужбами країни-окупанта було прийнято рішення про його депортацію з України. 31 березня 2015 року СБУ депортувала російського політтехнолога та члена правління Батальйонного братства» Олександра Морозова до Росії з забороною в’їзду на 5 років.
Усі ці історії — від ударів по складах і підприємствах до питань спецперевірок окремих осіб — ведуть до одного висновку: Україні потрібно переглядати не лише правила розміщення військового майна, а й увесь характер діяльності контррозвідувальних органів
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Анатомія диверсії у Вишневому: як вибухи під Києвом підтвердили системний збій контррозвідки арреаrеd fіrst оn Прямий.
Президент Володимир Зеленський повідомив, що за фактом вибухів відкрито кримінальне провадження. Керівництво держави анонсувало масштабні звільнення в структурі “Укроборонпрому” через розміщення боєприпасів поблизу цивільної забудови, що прямо порушує чинні накази Головнокомандувача ЗСУ.
Перше питання після таких атак має бути іншим: звідки російська сторона отримує інформацію про місця базування особового складу, склади з боєкомплектом, паливно-мастильними матеріалами, ремонтні бази, оборонні підприємства та людей, пов’язаних із військовою сферою.
Чому на п’ятому році війни у нас настільки низький контррозвідувальний рівень захисту, що окупанти мають можливість отримувати інформацію щодо місць базування особового складу, складів з БК, паливно-мастильними матеріалами тощо? З цього треба починати. У випадку з Вишневим ключове питання полягає не лише в тому, чи могли там бути склади з боєкомплектом, а в тому, як про це могли дізнатися росіяни.
Наявність у російських спецслужб інформації про те, що у Вишневому були розташовані склади з БК. Оце основна причина, а не тільки те, що розташували склади з БК. Основний момент —чому військова контррозвідка допустила сценарії, які зараз відбуваються: знищення складів і численні людські жертви.
Удар по Вишневому не можна розглядати як одиничний епізод. Це вписується у ширший контекст, коли російські спецслужби демонструють обізнаність щодо українських військових об’єктів, фахівців та інфраструктури, пов’язаної з обороною.
Як приклад, згадаю цілеспрямовану атаку ворожих БПЛА на будинок радника міністра оборони України, відомого експерта з радіоелектронної боротьби (РЕБ) та зв’язку Сергія Бескрестнова (позивний “Флеш”). Постраждалий дивом залишився живий. Він отримав травми та був госпіталізований до лікарні. Його стан оцінювали як стабільний.
Виникає цілком логічне запитання щодо наявності у окупантів інформації про місце проживання радника міністра оборони. Це спеціаліст високого профілю, таких одиниці. Якщо спецслужби противника знають не тільки місце проживання, а й графік його пересування, то в мене питань ще більше.
Ще один кейс — так званий “голосіївський стрілець”. Попри спроби українських ЗМІ представити його як агента російських спецслужб, ця людина проходила службу в Збройних силах України. За офіційними даними Генерального прокурора України, Васильченков був військовим пенсіонером. У період з 1992 по 2005 рік він проходив службу в лавах Збройних сил України на різних посадах.
І знову питання до військової контррозвідки: яким чином проросійськи налаштована людина проходила службу у лавах ЗСУ? Чому він не став об’єктом оперативної розробки співробітників СБУ? Ці питання стають ще гострішими з огляду на чисельність Служби безпеки України.
Нагадаю, у 2025 році президент України підписав закон, який збільшив штат відомства. В особливий період (під час війни): гранична чисельність становить до 41 000 співробітників. У мирний час штат має бути скорочено до 37 000 осіб.
Для порівняння, провідні європейські держави утримують значно менші окремі агентства. Так, наприклад, у Великобританії Головна служба внутрішньої безпеки та контррозвідки (МІ5) налічує трохи більше 5 000 співробітників. Служба зовнішньої розвідки (МІ6) має близько 3 600 працівників. Разом вони майже вчетверо менші за СБУ.
У Німеччині Федеральна служба захисту конституції (ВfV — внутрішня безпека) має приблизно 4 200 співробітників. Федеральна розвідувальна служба (ВND — зовнішня розвідка) налічує близько 6 500 осіб. У Франції Головне управління внутрішньої безпеки (DGSІ) координує роботу близько 4 500–5 000 працівників.
Окремо звертаю увагу на російські Теlеgrаm-канали, які після таких ударів посилаються на українські відкриті джерела, зокрема судові рішення. Це створює одразу дві проблеми: по-перше, ворог може отримувати або підтверджувати інформацію про місця розташування об’єктів; по-друге, ворог може використовувати ці дані для інформаційно-психологічних операцій проти України.
Як приклад згадаю про публікації російських пабліків щодо рішення українського суду, де фігурує ДП “Завод 410 ЦА” у Києві. У судовому документі, на який посилаються російські джерела, йдеться про факт знищення 4 липня 2025 року місця тимчасового зберігання боєприпасів військової частини на території цього заводу внаслідок влучання ворожого БПЛА типу Shаhеd.
У документі також зазначено, що, крім боєприпасів до стрілецької зброї, там зберігалися боєприпаси великих калібрів, що у матеріалах справи названо грубим порушенням вимог безпеки та наказів вищого командування.
Крім того, у справі фігурує, що після попереднього удару 17 червня 2025 року були організовані заходи з переміщення майна: частину підготували або вивезли, однак повторне ураження 4 липня сталося раніше, ніж цей процес завершили. У матеріалах також ідеться, що логістичні дії проводилися, але не вистачало транспорту, спеціальних засобів, водіїв та особового складу. Окремо суд зазначає, що територія ДП “Завод 410 ЦА” використовувалася військовою частиною з 2022 року.
На моє переконання, сама наявність чутливої інформації у відкритих судових документах потребує реакції з боку держави.
Український суд фактично дав можливість окупантам розуміти місця розташування складів з БК, а головне — дав можливість проводити інформаційно-психологічні операції зі звинуваченням України в порушенні правил і норм ведення війни. Це дуже серйозна проблема.
Розташування складів з БК, особового складу чи техніки в місцях концентрації цивільного населення противник може використовувати як аргумент у своїй інформаційній пропаганді. Саме тому, удар по Вишневому мав не лише військову мету.
Чому окупанти вдарили по Вишневому? Ворог прекрасно розумів, що буде вторинна детонація, яка призведе до загибелі цивільного населення. Але всі спроби звинуватити країну-окупанта в ударах по цивільній інфраструктурі окупанти потім будуть нівелювати самим фактом розташування складів з БК безпосередньо в міській забудові. Тобто, за задумом росіян, це вже вдарить бумерангом по українській стороні.
Я переконаний, що такі удари є багатовекторними. По-перше — знищення складів або військового майна. По-друге — жертви серед цивільного населення. Третій — створення соціальної напруги всередині України. Четвертий — спроба звинуватити українську сторону в порушенні правил і норм ведення війни. П’ятий — провокування конфлікту всередині українського силового блоку.
Додаткову проблему створюють публічні коментарі посадовців, якщо вони підтверджують чутливі деталі, які потім можуть бути використані ворогом. Одразу після початку вибухів у Вишневому голова МВС України Клименко повідомив у своєму Теlеgrаm-каналі: “Складна ситуація на Київщині… У Вишневому через загрозу повторної детонації ми розпочали евакуацію жителів із небезпечної території”.
Якщо посадовець коментує такі події й фактично підтверджує вторинну детонацію, це може створювати штучний конфлікт між представниками силового блоку. Примітно, що Генеральний штаб ЗСУ миттєво відреагував на ці заяви і наголосив, що об’єкт не підпорядковувався військовим, оскільки чинне розпорядження Головнокомандувача суворо забороняє розміщувати армійські арсенали поруч із житловою забудовою.
Утім проблема не обмежується Вишневим чи заводом №410. У відкритому доступі можуть залишатися дані про компанії, які виконують оборонні замовлення, виробництва БПЛА, ремонтні бази, приватні оборонні підприємства та навіть людей, які там працюють.
П’ятий рік війни. Окупанти б’ють вибірково по підприємствах, виробництвах БПЛА, ремонтних базах, тому що інформація є у відкритих джерелах. Російські пабліки іноді прямо пишуть, хто де проживає з генеральних конструкторів тих чи інших оборонних підприємств, і напряму попереджають: мовляв, ми будемо бити по житловому будинку, сусіди, виїжджайте.
Я вважаю, що це свідчить про відсутність належного контррозвідувального режиму.
У цьому контексті варто згадати й інші кейси, які демонструють проблеми зі спецперевірками. Серед них — історія з Арестовичем. Звертаю увагу, що лише після моїх публікацій було прийнято рішення про відставку Арестовича. Зауважу, він проходив спецперевірку СБУ.
Крім того варто нагадати і про Олексія Філіпова — колишнього російського офіцера, який був інфільтрований російськими спецслужбами в середовище, пов’язане з “Азовом”, і також пройшов спецперевірку.
Російське “опозиційне” видання “Медуза” наводить спогади Філіпова щодо спецперевірки СБУ. “Ближче надвечір … приїхали співробітники Служби безпеки України. Філіппов знову повторив, що він на боці українців і готовий воювати. Переночувати його відвезли до квартири на околиці містечка, а вранці він у супроводі співробітника СБУ електричкою поїхав до Києва. Там його зустріли працівники Київського управління служби….Усі перевірки Філіппов пройшов. По Києву пересувався бсолютно вільно, мешкав у готелі”.
Аналітичний відділ ГІ “Права Справа” провів власну спецперевірку Філіпова і я мав зустріч з керівництвом СБУ з цього приводу. У підсумку Філіпову дали можливість “виломитися” з України, пояснюючи своє рішення небажанням йти на конфлікт зі структурами наближеними до тодішнього міністра МВС України Авакова.
Третій приклад— Олександр Морозов, російський політтехнолог, який позиціонував себе як “жертва путінського режиму”. Він фактично очолював громадську організацію “Батальйонне братство”. Мітинги організації, зокрема під Адміністрацією Президента у лютому 2015 року, активно використовувалися російськими телеканалами як картинка для дестабілізації ситуації в Україні. Примітно, що він так само пройшов спецперевірку СБУ і лише після оприлюднення мною інформації про його зв”язки зі спецслужбами країни-окупанта було прийнято рішення про його депортацію з України. 31 березня 2015 року СБУ депортувала російського політтехнолога та члена правління Батальйонного братства» Олександра Морозова до Росії з забороною в’їзду на 5 років.
Усі ці історії — від ударів по складах і підприємствах до питань спецперевірок окремих осіб — ведуть до одного висновку: Україні потрібно переглядати не лише правила розміщення військового майна, а й увесь характер діяльності контррозвідувальних органів
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Анатомія диверсії у Вишневому: як вибухи під Києвом підтвердили системний збій контррозвідки арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaЄвропарламент прямо вимагає від української влади скасувати незаконні санкції проти Петра Порошенка – адвокат Головань
Go to prm.ua
Європейський парламент прямо вимагає від української влади скасувати незаконні санкції проти Петра Порошенка.
Про це написав адвокат Ігор Головань в блозі на УП.
“Відповідно до Конституції України: президент є гарантом реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору. Кабінет Міністрів забезпечує реалізацію стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору”, – нагадав адвокат.
“Відповідь на питання, наскільки успішно Президент гарантує, а Кабмін забезпечує, знаходимо у свіжій резолюції Європарламенту, якраз присвяченій питанням вступу України до ЄС. Європарламент закликає українську владу утриматися від політично мотивованих судових переслідувань; не запроваджувати персональні санкції проти представників опозиції; не запроваджувати персональні санкції проти лідерів громадянського суспільства, оскільки така практика підриває демократичні стандарти і суспільну довіру”, – підкреслив Головань.
“Європейці вже не натякають. Прямо вимагають, називаючи речі своїми іменами. І якщо наша влада не прислухається, перед нашим носом цілком можуть грюкнути європейськими дверима”, – зазначив він.
“Найближчого іспиту довго чекати не доведеться. 10 липня Верховний Суд має проголосити рішення у справі про скасування прямо згаданих у резолюції персональних санкцій проти Петра Порошенка”, – зазначив адвокат.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Європарламент прямо вимагає від української влади скасувати незаконні санкції проти Петра Порошенка – адвокат Головань арреаrеd fіrst оn Прямий.
Про це написав адвокат Ігор Головань в блозі на УП.
“Відповідно до Конституції України: президент є гарантом реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору. Кабінет Міністрів забезпечує реалізацію стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору”, – нагадав адвокат.
“Відповідь на питання, наскільки успішно Президент гарантує, а Кабмін забезпечує, знаходимо у свіжій резолюції Європарламенту, якраз присвяченій питанням вступу України до ЄС. Європарламент закликає українську владу утриматися від політично мотивованих судових переслідувань; не запроваджувати персональні санкції проти представників опозиції; не запроваджувати персональні санкції проти лідерів громадянського суспільства, оскільки така практика підриває демократичні стандарти і суспільну довіру”, – підкреслив Головань.
“Європейці вже не натякають. Прямо вимагають, називаючи речі своїми іменами. І якщо наша влада не прислухається, перед нашим носом цілком можуть грюкнути європейськими дверима”, – зазначив він.
“Найближчого іспиту довго чекати не доведеться. 10 липня Верховний Суд має проголосити рішення у справі про скасування прямо згаданих у резолюції персональних санкцій проти Петра Порошенка”, – зазначив адвокат.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Європарламент прямо вимагає від української влади скасувати незаконні санкції проти Петра Порошенка – адвокат Головань арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaЗа крок до власного “щита”: перспективи та потенційні загрози локалізації антибалістичної зброї в Україні
Go to prm.ua
Під час пресконференції на полях саміту НАТО в Анкарі президент США Дональд Трамп заявив, що Вашингтон готовий надати Україні ліцензію на виробництво ракет для систем Раtrіоt.
За словами Трампа, після передачі ліцензії Київ уже не зможе дорікати Вашингтону недостатньою кількістю допомоги, адже зможе виробляти ракети самостійно. Водночас Трамп визнав, що виробника систем Раtrіоt ще не поінформували про це рішення, але висловив упевненість, що питання буде врегульовано.
Варто зауважити, що заява Дональда Трампа про можливу передачу Україні ліцензії на виробництво ракет для Раtrіоt може бути не лише практичним рішенням, а й політичним сигналом. Такий крок варто розглядати як елемент військово-політичного тиску на Росію.Такою заявою США вибивають останній важіль тиску РФ на Україну — балістику.
Україна, і Росія розуміють, що навколо теми війни посилюється політичний тиск. Тому заява про ліцензію може стосуватися не стільки негайного запуску виробництва, скільки історичної перспективи та подальших кроків США щодо зміцнення української обороноздатності.
Практичне розгортання такого виробництва швидким бути не може. Йдеться про повний виробничий цикл, компоненти, а також захищений майданчик, який має бути прикритий системами ППО або розміщений глибоко під землею.
Це потребує часу. До пів року мінімум.
Водночас я не виключаю, що під заявою про передачу ліцензії Україні може матися на увазі не розміщення виробництва саме на українській території. Найбільш імовірним варіантом є Польща. Це найбільш вірогідна ситуація — розміщення виробництва в Польщі. Все ж таки це країна НАТО, її територія не під ударами російської балістики, а логістика дозволяє досить швидко перекидати в Україну антибалістичні ракети.
Нагадаю, наприкінці травня 2026 року Державний департамент США надав попередній дозвіл Польщі на розгортання виробництва ракет-перехоплювачів для американських комплексів МІМ-104 Раtrіоt. Йдеться про РАС-3 МSЕ — антибалістичні ракети, які здатні перехоплювати балістичні цілі методом прямого кінетичного удару. Випуск планують організувати в межах консорціуму польських оборонних підприємств. Зокрема компаній, що входять до групи Роlskа Gruра Zbrоjеnіоwа.
На мою думку, варто виділити два аспекти цієї заяви. Перший — військово-політичний тиск на Росію. Другий — демонстрація того, що Трамп публічно займає проукраїнську позицію і готовий піти на передачу Україні ліцензії.
Однак, у цьому рішенні можуть бути й ризики для України.
Звертаю увагу на слова Трампа про те, що після передачі ліцензії Київ уже не зможе “дорікати Вашингтону недостатньою допомогою”. На мою думку, це дасть можливість США перекласти відповідальність за дефіцит антибалістичних ракет на саму Україну.
США передали ліцензію — і їх уже не цікавить, скільки український ВПК випустив: сто, двісті чи триста. США прекрасно розуміють обмежені можливості виробництва. Але з іншого боку, вони вибивають риторику Зеленського щодо постійних звинувачень на адресу США. Більше українській стороні аргументувати буде нічим.
Проблема в тому, що навіть США мають обмежені можливості виробництва таких ракет, а Україні для повноцінного прикриття від масованих ударів потрібні значно більші обсяги.
Річний обсяг виробництва основних протибалістичних ракет-перехоплювачів РАС-3 МSЕ для ЗРК Раtrіоt у США на сьогодні становить близько 600–620 одиниць на рік. У 2025 році компанія-виробник продемонструвала рекордні темпи та передала замовникам 620 ракет. Варто зауважити, що показник зріс на 60% порівняно з 2023 роком, коли випускали по 380 одиниць. Наразі завдяки додатковому фінансуванню оборонного сектору та новому контракту Пентагону на $4,7 млрд, компанія Lосkhееd Маrtіn випереджає графік і планує вийти на обсяг 750 ракет на рік уже до 2027 року (початковий план передбачав 650 одиниць).
Звертаю увагу, що цикл створення однієї ракети РАС-3 МSЕ є дуже тривалим і займає від 23 до 25 місяців. Головною проблемою залишається дефіцит високотехнологічних компонентів від субпідрядників, зокрема головок самонаведення (виробництва Воеіng) та твердопаливних ракетних двигунів від L3Наrrіs. Саме через нестачу цих деталей США раніше не змогли оперативно наростити ліцензійний випуск Раtrіоt на заводах Міtsubіshі Неаvy Іndustrіеs у Японії.
Утім нам потрібно до 300 ракет на місяць, щоб перехоплювати 150 російських ракет.
Справа утім, що за інформацією Головного управління розвідки МОУ, у 2026 році військово-промисловий комплекс країни-окупанта планує поставити до 700 балістичних ракет 9М723 для ОТРК “Іскандер” — стільки ж, як і минулого року. Щомісячні темпи виробництва цих ракет залишаються на рівні 55-60 одиниць.
Крім того, за даними ГУР МОУ, ворог більш ніж удвічі збільшив виробництво ударних ракет РМ-48У для ЗРС типу С-300ПМ/С-400, які окупанти застосовують для ударів по наземних цілях. У 2026 році заплановано випуск понад 480 таких ракет, тоді як у 2025 році цей показник становив понад 200 одиниць. Наразі щомісячні темпи їхнього виробництва становлять до 50 штук.
Цього року Росія також планує поставити до 60 аеробалістичних ракет “Кинджал”.
І, відповідно, якщо США передають Україні ліцензію, вони можуть сказати: “ми вам дали можливість виробляти, тепер це ваша відповідальність”.
Передача ліцензії може бути важливим кроком для майбутнього, однак вона не вирішить проблему дефіциту ракет швидко і не замінить поточну потребу України в готових засобах протиракетної оборони.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst За крок до власного “щита”: перспективи та потенційні загрози локалізації антибалістичної зброї в Україні арреаrеd fіrst оn Прямий.
За словами Трампа, після передачі ліцензії Київ уже не зможе дорікати Вашингтону недостатньою кількістю допомоги, адже зможе виробляти ракети самостійно. Водночас Трамп визнав, що виробника систем Раtrіоt ще не поінформували про це рішення, але висловив упевненість, що питання буде врегульовано.
Варто зауважити, що заява Дональда Трампа про можливу передачу Україні ліцензії на виробництво ракет для Раtrіоt може бути не лише практичним рішенням, а й політичним сигналом. Такий крок варто розглядати як елемент військово-політичного тиску на Росію.Такою заявою США вибивають останній важіль тиску РФ на Україну — балістику.
Україна, і Росія розуміють, що навколо теми війни посилюється політичний тиск. Тому заява про ліцензію може стосуватися не стільки негайного запуску виробництва, скільки історичної перспективи та подальших кроків США щодо зміцнення української обороноздатності.
Практичне розгортання такого виробництва швидким бути не може. Йдеться про повний виробничий цикл, компоненти, а також захищений майданчик, який має бути прикритий системами ППО або розміщений глибоко під землею.
Це потребує часу. До пів року мінімум.
Водночас я не виключаю, що під заявою про передачу ліцензії Україні може матися на увазі не розміщення виробництва саме на українській території. Найбільш імовірним варіантом є Польща. Це найбільш вірогідна ситуація — розміщення виробництва в Польщі. Все ж таки це країна НАТО, її територія не під ударами російської балістики, а логістика дозволяє досить швидко перекидати в Україну антибалістичні ракети.
Нагадаю, наприкінці травня 2026 року Державний департамент США надав попередній дозвіл Польщі на розгортання виробництва ракет-перехоплювачів для американських комплексів МІМ-104 Раtrіоt. Йдеться про РАС-3 МSЕ — антибалістичні ракети, які здатні перехоплювати балістичні цілі методом прямого кінетичного удару. Випуск планують організувати в межах консорціуму польських оборонних підприємств. Зокрема компаній, що входять до групи Роlskа Gruра Zbrоjеnіоwа.
На мою думку, варто виділити два аспекти цієї заяви. Перший — військово-політичний тиск на Росію. Другий — демонстрація того, що Трамп публічно займає проукраїнську позицію і готовий піти на передачу Україні ліцензії.
Однак, у цьому рішенні можуть бути й ризики для України.
Звертаю увагу на слова Трампа про те, що після передачі ліцензії Київ уже не зможе “дорікати Вашингтону недостатньою допомогою”. На мою думку, це дасть можливість США перекласти відповідальність за дефіцит антибалістичних ракет на саму Україну.
США передали ліцензію — і їх уже не цікавить, скільки український ВПК випустив: сто, двісті чи триста. США прекрасно розуміють обмежені можливості виробництва. Але з іншого боку, вони вибивають риторику Зеленського щодо постійних звинувачень на адресу США. Більше українській стороні аргументувати буде нічим.
Проблема в тому, що навіть США мають обмежені можливості виробництва таких ракет, а Україні для повноцінного прикриття від масованих ударів потрібні значно більші обсяги.
Річний обсяг виробництва основних протибалістичних ракет-перехоплювачів РАС-3 МSЕ для ЗРК Раtrіоt у США на сьогодні становить близько 600–620 одиниць на рік. У 2025 році компанія-виробник продемонструвала рекордні темпи та передала замовникам 620 ракет. Варто зауважити, що показник зріс на 60% порівняно з 2023 роком, коли випускали по 380 одиниць. Наразі завдяки додатковому фінансуванню оборонного сектору та новому контракту Пентагону на $4,7 млрд, компанія Lосkhееd Маrtіn випереджає графік і планує вийти на обсяг 750 ракет на рік уже до 2027 року (початковий план передбачав 650 одиниць).
Звертаю увагу, що цикл створення однієї ракети РАС-3 МSЕ є дуже тривалим і займає від 23 до 25 місяців. Головною проблемою залишається дефіцит високотехнологічних компонентів від субпідрядників, зокрема головок самонаведення (виробництва Воеіng) та твердопаливних ракетних двигунів від L3Наrrіs. Саме через нестачу цих деталей США раніше не змогли оперативно наростити ліцензійний випуск Раtrіоt на заводах Міtsubіshі Неаvy Іndustrіеs у Японії.
Утім нам потрібно до 300 ракет на місяць, щоб перехоплювати 150 російських ракет.
Справа утім, що за інформацією Головного управління розвідки МОУ, у 2026 році військово-промисловий комплекс країни-окупанта планує поставити до 700 балістичних ракет 9М723 для ОТРК “Іскандер” — стільки ж, як і минулого року. Щомісячні темпи виробництва цих ракет залишаються на рівні 55-60 одиниць.
Крім того, за даними ГУР МОУ, ворог більш ніж удвічі збільшив виробництво ударних ракет РМ-48У для ЗРС типу С-300ПМ/С-400, які окупанти застосовують для ударів по наземних цілях. У 2026 році заплановано випуск понад 480 таких ракет, тоді як у 2025 році цей показник становив понад 200 одиниць. Наразі щомісячні темпи їхнього виробництва становлять до 50 штук.
Цього року Росія також планує поставити до 60 аеробалістичних ракет “Кинджал”.
І, відповідно, якщо США передають Україні ліцензію, вони можуть сказати: “ми вам дали можливість виробляти, тепер це ваша відповідальність”.
Передача ліцензії може бути важливим кроком для майбутнього, однак вона не вирішить проблему дефіциту ракет швидко і не замінить поточну потребу України в готових засобах протиракетної оборони.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst За крок до власного “щита”: перспективи та потенційні загрози локалізації антибалістичної зброї в Україні арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaЧому Patriot не можуть закрити небо від усіх балістичних ракет
Go to prm.ua
Ворог не вичерпав увесь свій запас під час попередньої атаки в ніч на четвер.
На жаль, мій прогноз справдився – наступний обстріл не забарився. Причому ракетами, а не “Шахедами”.
Тут на всю цю свору ніяких Раtrіоt не вистачить.
Минулого разу було 28 балістичних ракет. Цього разу – близько 29.
Беремо для простоти 50 балістичних ракет загалом у двох “порціях” і 2-4 ракети-перехоплювачі на кожну ціль.
Тобто від 100 до 200 ракет РАС-3 лише для оперативної реакції, не кажучи вже про необхідність мати запас. І це тільки для Києва.
У світі, нагадаю, загалом виробляють до 650 таких ракет на рік.
Більше їх просто не стане.
Ходіть до укриттів. На жаль, буде прилітати.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Чому Раtrіоt не можуть закрити небо від усіх балістичних ракет арреаrеd fіrst оn Прямий.
На жаль, мій прогноз справдився – наступний обстріл не забарився. Причому ракетами, а не “Шахедами”.
Тут на всю цю свору ніяких Раtrіоt не вистачить.
Минулого разу було 28 балістичних ракет. Цього разу – близько 29.
Беремо для простоти 50 балістичних ракет загалом у двох “порціях” і 2-4 ракети-перехоплювачі на кожну ціль.
Тобто від 100 до 200 ракет РАС-3 лише для оперативної реакції, не кажучи вже про необхідність мати запас. І це тільки для Києва.
У світі, нагадаю, загалом виробляють до 650 таких ракет на рік.
Більше їх просто не стане.
Ходіть до укриттів. На жаль, буде прилітати.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Чому Раtrіоt не можуть закрити небо від усіх балістичних ракет арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaРосія переходить на реактивні “Шахеди” та вибіркові удари
Go to prm.ua
Росія змінює тактику застосування ударних безпілотників типу “Шахед”. Окупанти дедалі частіше використовують реактивні модифікації дронів, а також переходять від масованих атак до вибіркових ударів по важливих цілях.
Про це заявив радник міністра оборони України Сергій “Флеш” Бескрестнов.
За його словами, зміна тактики стала логічною після того, як українські сили почали збивати 92-96% бензинових “Шахедів” під час атак по обʼєктах у глибокому тилу.
Бескрестнов зазначив, що реактивних “Шахедів” стає дедалі більше. Водночас бензинові безпілотники росіяни й надалі активно застосовують для ударів по прикордонних регіонах і містах.
За його оцінкою, щодня близько 200 таких дронів атакують автозаправні станції, склади, енергетичну інфраструктуру та транспортні об’єкти поблизу кордону.
Радник міністра оборони пояснив, що через близькість до кордону російські війська масово використовують радіокерування на меш-модемах, тому придушення супутникової навігації в таких випадках не дає необхідного ефекту.
Водночас Бескрестнов звернув увагу, що загальна кількість “Шахедів”, які Росія запускає по Україні, останнім часом зменшилася. При цьому він не бачить для цього ані технічних, ані економічних причин і припускає, що частину виробничих потужностей ворог переорієнтував на серійний випуск реактивних версій безпілотників.
За словами “Флеша”, російська армія також переходить від тактики масованих ударів до ретельно підготовлених атак. Перед запуском дронів окупанти проводять багаторівневу розвідку, вивчають роботу українських систем РЕБ, радіолокаційних станцій і ППО, визначають маршрути обходу засобів перехоплення та застосовують безпілотники модифікації “Сікер”, здатні самостійно захоплювати цілі.
Раніше повідомлялося, що в ніч на 6 липня Росія завдала масованого ракетного удару по Києву. Перші повідомлення про вибухи з’явилися близько 2:00 ночі. Внаслідок атаки постраждали Голосіївський, Подільський, Дарницький та Оболонський райони столиці. Є загиблі та десятки поранених.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
Тhе роst Росія переходить на реактивні “Шахеди” та вибіркові удари арреаrеd fіrst оn Прямий.
Про це заявив радник міністра оборони України Сергій “Флеш” Бескрестнов.
За його словами, зміна тактики стала логічною після того, як українські сили почали збивати 92-96% бензинових “Шахедів” під час атак по обʼєктах у глибокому тилу.
Бескрестнов зазначив, що реактивних “Шахедів” стає дедалі більше. Водночас бензинові безпілотники росіяни й надалі активно застосовують для ударів по прикордонних регіонах і містах.
За його оцінкою, щодня близько 200 таких дронів атакують автозаправні станції, склади, енергетичну інфраструктуру та транспортні об’єкти поблизу кордону.
Радник міністра оборони пояснив, що через близькість до кордону російські війська масово використовують радіокерування на меш-модемах, тому придушення супутникової навігації в таких випадках не дає необхідного ефекту.
Водночас Бескрестнов звернув увагу, що загальна кількість “Шахедів”, які Росія запускає по Україні, останнім часом зменшилася. При цьому він не бачить для цього ані технічних, ані економічних причин і припускає, що частину виробничих потужностей ворог переорієнтував на серійний випуск реактивних версій безпілотників.
За словами “Флеша”, російська армія також переходить від тактики масованих ударів до ретельно підготовлених атак. Перед запуском дронів окупанти проводять багаторівневу розвідку, вивчають роботу українських систем РЕБ, радіолокаційних станцій і ППО, визначають маршрути обходу засобів перехоплення та застосовують безпілотники модифікації “Сікер”, здатні самостійно захоплювати цілі.
Раніше повідомлялося, що в ніч на 6 липня Росія завдала масованого ракетного удару по Києву. Перші повідомлення про вибухи з’явилися близько 2:00 ночі. Внаслідок атаки постраждали Голосіївський, Подільський, Дарницький та Оболонський райони столиці. Є загиблі та десятки поранених.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
Тhе роst Росія переходить на реактивні “Шахеди” та вибіркові удари арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaВід “маршу справедливості” до нової Смути: Чи є передумови для появи нової військової опозиції?
Go to prm.ua
В російській армії накопичується невдоволення через “м’ясні штурми”, катування солдатів командуванням та самогубні накази. Прикладом став публічний демарш ексвійськового Олександра Луніна, який відкрито погрожував Путіну новим військовим бунтом.
Поява цих відеозвернень викликала в українських ЗМІ асоціації з подіями 2023 року, коли засновник ПВК “Вагнер” Євген Пригожин організував так званий “марш справедливості”.
Утім події червня 2023 року не варто сприймати як справжню спробу заколоту проти Путіна. Мовиться про те, що так званий “марш справедливості” є чітко спланованою багатовекторною операцією російських спецслужб (насамперед ФСБ), спрямованою на вирішення внутрішніх та зовнішніх завдань Кремля.
Це не була ініціатива самого Пригожина. Пригожин ніколи не був самостійним гравцем в російській політиці. Пригожин є продуктом російських спецслужб. Він людина, яка була частиною найближчого оточення Путіна. За ним стояли Кірієнко та інші посадові особи. Тому говорити про якусь самостійність Пригожина не доводилось й не доводиться.
Звертаю увагу, що тривале публічне протистояння між Пригожиним і керівництвом міноборони рф (Шойгу та Герасимовим) від самого початку координувалося російськими спецслужбами. Саме через його публічні заяви російське суспільство поступово готували до кадрових змін у військовому керівництві.
Після провалу початкового етапу повномасштабної війни Кремлю було необхідно знайти винних за невдачі на фронті та одночасно не допустити появи реальної військової опозиції.
Примітно, що у звіті Інституту вивчення війни (ІSW) за 12 березня 2023 року зазначається, що Путін нібито шукав “цапів-відбувайлів”, на яких зможе покласти провину за провали росії у війні проти України . І одним із таких “цапів”, на думку представників ІSW , мав би стати Пригожин.
Натомість ніякого конфлікту не існувало. І заяви Інституту вивчення війни не вперше завідчили про повне нерозуміння ситуації його так званими аналітиками. Саме щоби унеможливити появу військової опозиції, і був спровокований так званий “марш справедливості”.
Кремль використав марш Пригожина як лакмусовий папірець, щоб виявити прихованих ворогів і ненадійних елементів усередині міноборони рф, спецслужб та серед цивільних еліт. Події дозволили провести масштабну чистку в лавах збройних сил рф, прибравши або ізолювавши генералів, які виявляли нелояльність або підтримували критику Шойгу (зокрема, генерала Суровікіна).
Ця операція російських спецслужб мала на меті дезінформувати українську сторону та західну розвідку щодо “розколу” всередині військово-політичного керівництва росії, намагаючись спровокувати на передчасні або помилкові кроки на фронті. Крім того, інсценований бунт дозволив Кремлю безболісно ліквідувати автономію ПВК “Вагнер”, перепідпорядкувати бійців міністерству оборони та перевести африканські активи під пряме керівництво ГРУ та ФСБ.
Зауважу, що наразі імовірність успішного військового чи олігархічного заколоту проти Володимира Путіна оцінюється як низька, хоча всередині російської системи наростають приховані лінії напруги. Натомість Кремль у відповідь безпрецедентно посилив заходи безпеки, а потенційні внутрішні загрози жорстко зачищаються. Путін регулярно проводить ротації та арешти у вищому військовому керівництві (наприклад, ізоляція оточення Сергія Шойгу), щоб ніхто не встиг сформувати коаліцію для перевороту.
Бізнесмени та топчиновники незадоволені ізоляцією та санкціями, але паралізовані страхом. Більшість представників так званої “еліти” вважають за краще просто чекати на природну смерть диктатора, оскільки будь-які дії проти нього несуть смертельний ризик. Силова машина миттєво реагує на найменші ознаки нелояльності, що унеможливлює таємну організацію змови.
Загальний консенсус аналітиків, зафіксований у звітах ВВС, зводиться до того, що хоча нервозність серед російських еліт висока, говорити про реальну екзистенційну загрозу режиму прямо зараз передчасно. Силовий апарат контролює ситуацію всередині країни.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Від “маршу справедливості” до нової Смути: Чи є передумови для появи нової військової опозиції? арреаrеd fіrst оn Прямий.
Поява цих відеозвернень викликала в українських ЗМІ асоціації з подіями 2023 року, коли засновник ПВК “Вагнер” Євген Пригожин організував так званий “марш справедливості”.
Утім події червня 2023 року не варто сприймати як справжню спробу заколоту проти Путіна. Мовиться про те, що так званий “марш справедливості” є чітко спланованою багатовекторною операцією російських спецслужб (насамперед ФСБ), спрямованою на вирішення внутрішніх та зовнішніх завдань Кремля.
Це не була ініціатива самого Пригожина. Пригожин ніколи не був самостійним гравцем в російській політиці. Пригожин є продуктом російських спецслужб. Він людина, яка була частиною найближчого оточення Путіна. За ним стояли Кірієнко та інші посадові особи. Тому говорити про якусь самостійність Пригожина не доводилось й не доводиться.
Звертаю увагу, що тривале публічне протистояння між Пригожиним і керівництвом міноборони рф (Шойгу та Герасимовим) від самого початку координувалося російськими спецслужбами. Саме через його публічні заяви російське суспільство поступово готували до кадрових змін у військовому керівництві.
Після провалу початкового етапу повномасштабної війни Кремлю було необхідно знайти винних за невдачі на фронті та одночасно не допустити появи реальної військової опозиції.
Примітно, що у звіті Інституту вивчення війни (ІSW) за 12 березня 2023 року зазначається, що Путін нібито шукав “цапів-відбувайлів”, на яких зможе покласти провину за провали росії у війні проти України . І одним із таких “цапів”, на думку представників ІSW , мав би стати Пригожин.
Натомість ніякого конфлікту не існувало. І заяви Інституту вивчення війни не вперше завідчили про повне нерозуміння ситуації його так званими аналітиками. Саме щоби унеможливити появу військової опозиції, і був спровокований так званий “марш справедливості”.
Кремль використав марш Пригожина як лакмусовий папірець, щоб виявити прихованих ворогів і ненадійних елементів усередині міноборони рф, спецслужб та серед цивільних еліт. Події дозволили провести масштабну чистку в лавах збройних сил рф, прибравши або ізолювавши генералів, які виявляли нелояльність або підтримували критику Шойгу (зокрема, генерала Суровікіна).
Ця операція російських спецслужб мала на меті дезінформувати українську сторону та західну розвідку щодо “розколу” всередині військово-політичного керівництва росії, намагаючись спровокувати на передчасні або помилкові кроки на фронті. Крім того, інсценований бунт дозволив Кремлю безболісно ліквідувати автономію ПВК “Вагнер”, перепідпорядкувати бійців міністерству оборони та перевести африканські активи під пряме керівництво ГРУ та ФСБ.
Зауважу, що наразі імовірність успішного військового чи олігархічного заколоту проти Володимира Путіна оцінюється як низька, хоча всередині російської системи наростають приховані лінії напруги. Натомість Кремль у відповідь безпрецедентно посилив заходи безпеки, а потенційні внутрішні загрози жорстко зачищаються. Путін регулярно проводить ротації та арешти у вищому військовому керівництві (наприклад, ізоляція оточення Сергія Шойгу), щоб ніхто не встиг сформувати коаліцію для перевороту.
Бізнесмени та топчиновники незадоволені ізоляцією та санкціями, але паралізовані страхом. Більшість представників так званої “еліти” вважають за краще просто чекати на природну смерть диктатора, оскільки будь-які дії проти нього несуть смертельний ризик. Силова машина миттєво реагує на найменші ознаки нелояльності, що унеможливлює таємну організацію змови.
Загальний консенсус аналітиків, зафіксований у звітах ВВС, зводиться до того, що хоча нервозність серед російських еліт висока, говорити про реальну екзистенційну загрозу режиму прямо зараз передчасно. Силовий апарат контролює ситуацію всередині країни.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Від “маршу справедливості” до нової Смути: Чи є передумови для появи нової військової опозиції? арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaПроти волі Гітлера і Сталіна: Як гартувалася українська державність
Go to prm.ua
Рано вранці 30 червня 1941 р. у Львові відбулися Народні збори, на яких було одностайно прийнято Акт відновлення Української Держави. На Князівській горі було підняте український національний прапор, а Львівська радіостанція повідомила про Державницький Акт населення України. Православне та греко-католицьке духовенство підтримало Акт і закликало українців об’єднатися задля розбудови незалежної держави.
Національні Збори, на яких було проголошено Акт, обрали головою новоствореного Державного Правління Ярослава Стецька – активного діяча ОУН, одного із найближчих соратників Степана Бандери.
На Східну Україну звістку про відновлення Української держави понесли 6 тисяч націоналістів-бандерівців, яких розділили на три похідні групи. Перед ними стояло завдання творити українську адміністрацію та осередки ОУН. Найбільший осередок був на Дніпропетровщині (5 тисяч осіб), Кіровоградщині (1100 осіб), а також на Донбасі і в Криму. Ми наводимо повний текст Акту відновлення Української Держави:
АКТ ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
1. Волею українського народу, Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України.
Організація Українських Націоналістів, яка під проводом її Творця й Вождя Євгена Коновальця вела в останніх десятиліттях кровавого московсько-большевицького поневолення завзяту боротьбу за свободу, взиває весь український нарід не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Українська Суверенна Держава.
Суверенна Українська Влада запевнить українському народові лад і порядок, усесторонній розвиток усіх його сил та заспокоєння всіх його потреб.
2. На західних землях України твориться Українська Влада, яка підпорядкується Українському Національному Урядові, що створиться у столиці України – Києві з волі українського народу.
3. Відновлена Українська Держава буде тісно співдіяти з Націонал-Соціалістичною Велико-Німеччиною, що під проводом Адольфа Гітлера творить новий лад в Європі й світі та допомагає українському народові визволитися з-під московської окупації.
Українська Національна Революційна Армія, що творитиме на українській землі, боротись дальше спільно з Союзною німецькою армією проти московської окупації за Суверенну Соборну Українську Державу і новий лад у цілому світі.
Хай живе Суверенна Соборна Українська Держава, хай живе Організація Українських Націоналістів, хай живе Провідник Організації Українських Націоналістів Степан Бандера! Слава Україні! Героям Слава!
В сучасних формулюваннях основний зміст Акту наступний. ОУН під проводом Степана Бандери проголошує відновлення незалежної Української Держави на Західній Україні. Основною метою є розповсюдження державності на всі землі України і створення повноцінної держави зі столицею у Києві. Ця держава покликана забезпечити українцям повноцінний розвиток і задовільнення всіх його потреб. Все це – зрозумілі речі, які у сучасного громадянина України не викликають заперечень. Заперечення традиційно викликає те, що союзником у боротьбі за державність проголошується гітлерівська Німеччина. На факті цього союзництва дуже часто спекулюють антиукраїнські сили, використовуючи його окремо від історичного і політичного контексту. Тож давайте розглянемо цей момент.
По-перше, Радянський Союз, який іноді зображують оплотом антифашизму, до війни на вищому рівні мав «теплі стосунки» з Гітлером. 23 серпня 1939 року під час зустрічі з Ріббентропом в Кремлі Сталін виголосив тост: «Я знаю, як німецький народ любить свого фюрера. Я хотів би тому випити за його здоров’я». Наступний тост Сталін підняв за Гіммлера, за «людину, яка забезпечує безпеку німецької держави». Пізніше Ріббентроп згадував: «Я почував себе в Кремлі, як серед старих партійних товаришів». За цими тостами стояла реальна співпраця двох режимів. Наприклад, до 20 тисяч офіцерів Вермахту пройшли бойову підготовку на радянських танкодромах і авіабазах. А німецько-радянський договір про дружбу і кордони від 29 вересня 1939 року розглядав розчленування Польщі «як надійний фундамент для подальшого розвитку дружніх відносин між своїми народами». Так що закидати ОУН пронімецьку орієнтацію треба лише після відповідного закиду в бік СРСР. Або треба просто зрозуміти, що війна- є війна. Війна, як відомо, є продовженням політики іншими засобами. А політика сентиментів не знає: в ній є лише вічні інтереси і тимчасові союзники.
По-друге, орієнтація ОУН на режим Гітлера була дійсно лише тактичним ходом. Дозволимо собі об’ємну цитату зі спогадів Степана Бандери. «Було ясно, що у відношенні до гітлерівської Німеччини не можна було сподіватися на успішність переговорів, ставлення вимог, переконувань тощо. Такі заходи були заздалегідь засуджені на неуспішність і могли мати значення тільки тактичних заходів, щоб мати й такі козирі і щоб приховати підготовку до дії по іншій лінії. Справжня ж самостійницька політика мусіла йти шляхом доконаних фактів, власної ініціативи, не оглядаючись на політику Німеччини, а коли треба, то й виразно проти неї». Питання відносин між Україною та Німеччиною, за висловом Степана Бандери, «мусіло залежати тільки від одного: як поставиться Німеччина до державної суверенності України».
Ту саму позицію обстоював і Ярослав Стецько, який особисто виголошував Державницький Акт. «Україна була покликана сказати своє слово: вона за інший, за новий лад в Європі, лад суверенних держав на руїнах російської імперії і кожної імперії, яка б прагнула встановлятися на Сході Європи і в поневоленій Росією Азії… Якщо ж при нагоді проголошення державності… унаявниться незмінна колоніальна політика Німеччини – тим краще для мобілізації другого – тим разом – протинімецького фронту» – писав Ярослав Стецько у своїх спогадах.
По-третє, проголошення Державницького Акту було здійснено прямо всупереч Німеччині. Якби проголошення Української Держави було на руку гітлерівцям, Степан Бандера, Ярослав Стецько і ще 300 членів ОУН не були б заарештовані гестапо 15 вересня 1941. А слідом за цим Гітлер видав наказ знищити бандерівський рух. А у пізнішому звіті про події в Україні говорилося: «Захоплені друковані матеріали та зізнання заарештованих в між часі різних людей Бандери доказують ще раз, що є неможливим притягнути членів організації Бандери до якоїсь позитивної співпраці з німецькими чинниками. Залишається тільки вирішений шлях безпощадного винищення тієї організації».
Отже, з огляду на викладені вище аргументи, можна зробити такий висновок. Державницький Акт 30 червня 1941 року свідчить, що в тій історичній ситуації ОУН була єдиною українською державницькою силою. Тільки ОУН послідовно просувалася до своєї головної мети – створення Української Соборної Самостійної Держави (УССД). «Здобудеш Українську Державу або загинеш у боротьбі за неї» – так говорить перший пункт Декалогу Українського Націоналіста.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Проти волі Гітлера і Сталіна: Як гартувалася українська державність арреаrеd fіrst оn Прямий.
Національні Збори, на яких було проголошено Акт, обрали головою новоствореного Державного Правління Ярослава Стецька – активного діяча ОУН, одного із найближчих соратників Степана Бандери.
На Східну Україну звістку про відновлення Української держави понесли 6 тисяч націоналістів-бандерівців, яких розділили на три похідні групи. Перед ними стояло завдання творити українську адміністрацію та осередки ОУН. Найбільший осередок був на Дніпропетровщині (5 тисяч осіб), Кіровоградщині (1100 осіб), а також на Донбасі і в Криму. Ми наводимо повний текст Акту відновлення Української Держави:
АКТ ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
1. Волею українського народу, Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України.
Організація Українських Націоналістів, яка під проводом її Творця й Вождя Євгена Коновальця вела в останніх десятиліттях кровавого московсько-большевицького поневолення завзяту боротьбу за свободу, взиває весь український нарід не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Українська Суверенна Держава.
Суверенна Українська Влада запевнить українському народові лад і порядок, усесторонній розвиток усіх його сил та заспокоєння всіх його потреб.
2. На західних землях України твориться Українська Влада, яка підпорядкується Українському Національному Урядові, що створиться у столиці України – Києві з волі українського народу.
3. Відновлена Українська Держава буде тісно співдіяти з Націонал-Соціалістичною Велико-Німеччиною, що під проводом Адольфа Гітлера творить новий лад в Європі й світі та допомагає українському народові визволитися з-під московської окупації.
Українська Національна Революційна Армія, що творитиме на українській землі, боротись дальше спільно з Союзною німецькою армією проти московської окупації за Суверенну Соборну Українську Державу і новий лад у цілому світі.
Хай живе Суверенна Соборна Українська Держава, хай живе Організація Українських Націоналістів, хай живе Провідник Організації Українських Націоналістів Степан Бандера! Слава Україні! Героям Слава!
В сучасних формулюваннях основний зміст Акту наступний. ОУН під проводом Степана Бандери проголошує відновлення незалежної Української Держави на Західній Україні. Основною метою є розповсюдження державності на всі землі України і створення повноцінної держави зі столицею у Києві. Ця держава покликана забезпечити українцям повноцінний розвиток і задовільнення всіх його потреб. Все це – зрозумілі речі, які у сучасного громадянина України не викликають заперечень. Заперечення традиційно викликає те, що союзником у боротьбі за державність проголошується гітлерівська Німеччина. На факті цього союзництва дуже часто спекулюють антиукраїнські сили, використовуючи його окремо від історичного і політичного контексту. Тож давайте розглянемо цей момент.
По-перше, Радянський Союз, який іноді зображують оплотом антифашизму, до війни на вищому рівні мав «теплі стосунки» з Гітлером. 23 серпня 1939 року під час зустрічі з Ріббентропом в Кремлі Сталін виголосив тост: «Я знаю, як німецький народ любить свого фюрера. Я хотів би тому випити за його здоров’я». Наступний тост Сталін підняв за Гіммлера, за «людину, яка забезпечує безпеку німецької держави». Пізніше Ріббентроп згадував: «Я почував себе в Кремлі, як серед старих партійних товаришів». За цими тостами стояла реальна співпраця двох режимів. Наприклад, до 20 тисяч офіцерів Вермахту пройшли бойову підготовку на радянських танкодромах і авіабазах. А німецько-радянський договір про дружбу і кордони від 29 вересня 1939 року розглядав розчленування Польщі «як надійний фундамент для подальшого розвитку дружніх відносин між своїми народами». Так що закидати ОУН пронімецьку орієнтацію треба лише після відповідного закиду в бік СРСР. Або треба просто зрозуміти, що війна- є війна. Війна, як відомо, є продовженням політики іншими засобами. А політика сентиментів не знає: в ній є лише вічні інтереси і тимчасові союзники.
По-друге, орієнтація ОУН на режим Гітлера була дійсно лише тактичним ходом. Дозволимо собі об’ємну цитату зі спогадів Степана Бандери. «Було ясно, що у відношенні до гітлерівської Німеччини не можна було сподіватися на успішність переговорів, ставлення вимог, переконувань тощо. Такі заходи були заздалегідь засуджені на неуспішність і могли мати значення тільки тактичних заходів, щоб мати й такі козирі і щоб приховати підготовку до дії по іншій лінії. Справжня ж самостійницька політика мусіла йти шляхом доконаних фактів, власної ініціативи, не оглядаючись на політику Німеччини, а коли треба, то й виразно проти неї». Питання відносин між Україною та Німеччиною, за висловом Степана Бандери, «мусіло залежати тільки від одного: як поставиться Німеччина до державної суверенності України».
Ту саму позицію обстоював і Ярослав Стецько, який особисто виголошував Державницький Акт. «Україна була покликана сказати своє слово: вона за інший, за новий лад в Європі, лад суверенних держав на руїнах російської імперії і кожної імперії, яка б прагнула встановлятися на Сході Європи і в поневоленій Росією Азії… Якщо ж при нагоді проголошення державності… унаявниться незмінна колоніальна політика Німеччини – тим краще для мобілізації другого – тим разом – протинімецького фронту» – писав Ярослав Стецько у своїх спогадах.
По-третє, проголошення Державницького Акту було здійснено прямо всупереч Німеччині. Якби проголошення Української Держави було на руку гітлерівцям, Степан Бандера, Ярослав Стецько і ще 300 членів ОУН не були б заарештовані гестапо 15 вересня 1941. А слідом за цим Гітлер видав наказ знищити бандерівський рух. А у пізнішому звіті про події в Україні говорилося: «Захоплені друковані матеріали та зізнання заарештованих в між часі різних людей Бандери доказують ще раз, що є неможливим притягнути членів організації Бандери до якоїсь позитивної співпраці з німецькими чинниками. Залишається тільки вирішений шлях безпощадного винищення тієї організації».
Отже, з огляду на викладені вище аргументи, можна зробити такий висновок. Державницький Акт 30 червня 1941 року свідчить, що в тій історичній ситуації ОУН була єдиною українською державницькою силою. Тільки ОУН послідовно просувалася до своєї головної мети – створення Української Соборної Самостійної Держави (УССД). «Здобудеш Українську Державу або загинеш у боротьбі за неї» – так говорить перший пункт Декалогу Українського Націоналіста.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Проти волі Гітлера і Сталіна: Як гартувалася українська державність арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaГарматне м’ясо в кредит: Чому російський диктатор заявляє про збільшення армії, яка втрачає в Україні тисячі солдатів щодня
Go to prm.ua
Днями російський диктатор заявив, що понад 700 тисяч російських військових зараз воюють в Україні. Також 12 червня диктатор видав указ про збільшення чисельності армії країни-окупанта до 2,4 млн осіб, з них 1,5 млн — це саме військові. У березні цього року був виданий подібний указ, але в новому документі чисельність військових зросла на 7 400 осіб. З цих даних випливає, що на сьогодні на фронті проти України воює майже половина російських військових.
Варто зауважити, що про 700 тисяч особового складу противника ще у вересні 2025 року заявляло Головне управління розвідки Міністерства оборони України. Зокрема, представник Головного управління розвідки Міністерства оборони Андріій Юсов на інтерв’ю Новини.LІVЕ, заявив про те, що на території України перебуває близько 700 тисяч російських військових. За словами Юсова, ця цифра враховує не лише регулярні війська, а й сили підтримки, спецслужби та росгвардію. Сухопутний компонент становить понад 620 000 солдатів. З них понад 200 000 осіб — це безпосередньо штурмові підрозділи на першій лінії фронту.
Більшість угруповання зосереджена в Донецькій області, що свідчить про головний пріоритет ворога.
Тому озвучення цієї цифри російським диктатором — не більше ніж констатація. І визнання того факту, що збільшення чисельності особового складу окупаційних військ не призвело за пів року до зміни ситуації на лінії бойового зіткнення.
Зауважу, що у червні 2024 року джерела у Головному управлінні розвідки (ГУР) повідомили, що окупанти зосередили безпосередньо в Україні та у прикордонних зонах близько 550 000 окупантів. Ця цифра складалася з 520 000 регулярних військовослужбовців зс рф та 32 000 представників росгвардії, фсб та інших силових структур, які виконували поліційні функції на окупованих територіях.
Водночас найсвіжіші комплексні дані Генерального штабу ЗСУ станом на червень 2026 року вказують, що загальна чисельність наступального угруповання окупаційних військ становить 721 300 військовослужбовців.
На думку господаря Кремля, збільшення чисельності мало кардинально змінити ситуацію на лінії фронту і дозволити країні-окупанту диктувати свої умови на міжнародній арені. Але ці плани російського диктатора провалилися.
Щобільше, збільшення чисельності збройних сил рф призвело і до зворотних процесів.
За даними Генерального штабу ЗСУ та військового керівництва України, середньомісячні втрати російських окупантів у 2026 році становлять від 35 000 до 40 000 осіб (убитими та важкопораненими). Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський та закордонні партнери з НАТО підтверджують, що в середньому окупаційна армія щодня втрачає щонайменше 1 000 – 1 300 військовослужбовців
Президент Володимир Зеленський офіційно повідомляв, що лише за один місяць активних боїв (на прикладі квітня) втрати ворога перевищили 35 000 осіб убитими та важко пораненими. Станом на кінець травня, за перші 5 місяців року, загальні втрати окупантів перевищили 141 500 осіб, з яких понад 83 000 — безповоротні (загиблі). Це дає стабільну динаміку у близько 28 300 лише загиблих на місяць, не враховуючи поранених. Загалом, станом на кінець червня 2026 року, сумарні втрати особового складу РФ від початку повномасштабного вторгнення вже перетнули межу у 1 400 000 військових (включаючи поранених, загиблих та полонених).
Варто зауважити, що можливості противника щодо поповнення особового складу у 2026 році зіткнулися із серйозною системною кризою. Аналітики СNN та українська військова розвідка констатують, що темпи рекрутингу в рф впали на 20% порівняно з минулим роком, і вже п’ятий місяць поспіль обсяги притоку новобранців не перекривають щомісячні втрати на фронті.
Через недовиконання планів поповнення особового сладу окупаційної армії російські силовики перейшли до радикальних кроків. Повідомляється про масові рейди та облави на чоловіків (наприклад, у Пензенській області), під час яких затриманих водіїв та пасажирів примусом змушували підписувати контракти.
Тому своєю заявою про чисельність угруповання російських військ господар Кремля підписався під повною неспроможністю окупаційної армії в Україні. Попри збільшення чисельності, реальних результатів на фронті у них немає.
Нагадаю, за оцінками українського військово-політичного керівництва, лінія фронту на кінець травня 2026 року знаходиться на тому ж місці, що й станом на кінець травня 2025-го. І зауважу, що водночас відбулося збільшення чисельності окупаційних військ більш як на 150 тисяч особового складу.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Гарматне м’ясо в кредит: Чому російський диктатор заявляє про збільшення армії, яка втрачає в Україні тисячі солдатів щодня арреаrеd fіrst оn Прямий.
Варто зауважити, що про 700 тисяч особового складу противника ще у вересні 2025 року заявляло Головне управління розвідки Міністерства оборони України. Зокрема, представник Головного управління розвідки Міністерства оборони Андріій Юсов на інтерв’ю Новини.LІVЕ, заявив про те, що на території України перебуває близько 700 тисяч російських військових. За словами Юсова, ця цифра враховує не лише регулярні війська, а й сили підтримки, спецслужби та росгвардію. Сухопутний компонент становить понад 620 000 солдатів. З них понад 200 000 осіб — це безпосередньо штурмові підрозділи на першій лінії фронту.
Більшість угруповання зосереджена в Донецькій області, що свідчить про головний пріоритет ворога.
Тому озвучення цієї цифри російським диктатором — не більше ніж констатація. І визнання того факту, що збільшення чисельності особового складу окупаційних військ не призвело за пів року до зміни ситуації на лінії бойового зіткнення.
Зауважу, що у червні 2024 року джерела у Головному управлінні розвідки (ГУР) повідомили, що окупанти зосередили безпосередньо в Україні та у прикордонних зонах близько 550 000 окупантів. Ця цифра складалася з 520 000 регулярних військовослужбовців зс рф та 32 000 представників росгвардії, фсб та інших силових структур, які виконували поліційні функції на окупованих територіях.
Водночас найсвіжіші комплексні дані Генерального штабу ЗСУ станом на червень 2026 року вказують, що загальна чисельність наступального угруповання окупаційних військ становить 721 300 військовослужбовців.
На думку господаря Кремля, збільшення чисельності мало кардинально змінити ситуацію на лінії фронту і дозволити країні-окупанту диктувати свої умови на міжнародній арені. Але ці плани російського диктатора провалилися.
Щобільше, збільшення чисельності збройних сил рф призвело і до зворотних процесів.
За даними Генерального штабу ЗСУ та військового керівництва України, середньомісячні втрати російських окупантів у 2026 році становлять від 35 000 до 40 000 осіб (убитими та важкопораненими). Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський та закордонні партнери з НАТО підтверджують, що в середньому окупаційна армія щодня втрачає щонайменше 1 000 – 1 300 військовослужбовців
Президент Володимир Зеленський офіційно повідомляв, що лише за один місяць активних боїв (на прикладі квітня) втрати ворога перевищили 35 000 осіб убитими та важко пораненими. Станом на кінець травня, за перші 5 місяців року, загальні втрати окупантів перевищили 141 500 осіб, з яких понад 83 000 — безповоротні (загиблі). Це дає стабільну динаміку у близько 28 300 лише загиблих на місяць, не враховуючи поранених. Загалом, станом на кінець червня 2026 року, сумарні втрати особового складу РФ від початку повномасштабного вторгнення вже перетнули межу у 1 400 000 військових (включаючи поранених, загиблих та полонених).
Варто зауважити, що можливості противника щодо поповнення особового складу у 2026 році зіткнулися із серйозною системною кризою. Аналітики СNN та українська військова розвідка констатують, що темпи рекрутингу в рф впали на 20% порівняно з минулим роком, і вже п’ятий місяць поспіль обсяги притоку новобранців не перекривають щомісячні втрати на фронті.
Через недовиконання планів поповнення особового сладу окупаційної армії російські силовики перейшли до радикальних кроків. Повідомляється про масові рейди та облави на чоловіків (наприклад, у Пензенській області), під час яких затриманих водіїв та пасажирів примусом змушували підписувати контракти.
Тому своєю заявою про чисельність угруповання російських військ господар Кремля підписався під повною неспроможністю окупаційної армії в Україні. Попри збільшення чисельності, реальних результатів на фронті у них немає.
Нагадаю, за оцінками українського військово-політичного керівництва, лінія фронту на кінець травня 2026 року знаходиться на тому ж місці, що й станом на кінець травня 2025-го. І зауважу, що водночас відбулося збільшення чисельності окупаційних військ більш як на 150 тисяч особового складу.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Гарматне м’ясо в кредит: Чому російський диктатор заявляє про збільшення армії, яка втрачає в Україні тисячі солдатів щодня арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaБитва за Лиман: чому заяви окупантів про захоплення міста є черговим фейком
Go to prm.ua
На Лиманському напрямку ситуація вкрай загострена: ворог посилює тиск і намагається просочитися на східні околиці Лимана. Найскладніша обстановка фіксується в районах Ямполя та Озерного, де тривають важкі бої.
Ворог завдає ударів та проводить десятки штурмів щодоби, намагаючись вклинитися в українську оборону. Водночас повідомлення про те, що росіяни нібито взяли під контроль Лиман, не мають жодного підтвердження.
Пресслужби бригад ЗСУ, які тримають оборону на цьому напрямку (зокрема, 60-та та 63-тя окремі механізовані бригади), зазначають, що лінія фронту залишається непохитною у своїй основі. Повідомлення про нібито масштабний відхід ЗСУ за Сіверський Донець є виключно російським фейком. Відео з російськими військовими, які з’являються у мережі, — це наслідок короткочасних рейдових дій та спроб інфільтрації малих штурмових груп.
Наразі окупаційні війська здійснюють спроби прориву малими штурмовими групами (по 5-10 осіб) за підтримки БПЛА. Ворог активно використовує особливості рельєфу місцевості — лісові масиви. Також окупанти намагалися застосувати ту саму тактику, яку використовували під час боїв за Покровськ: закріпитися в міській забудові з метою подальшого накопичення сил.
Однак наразі Лиман залишається під контролем ЗСУ. Ба більше, під контролем українських військ перебувають ключові населені пункти — Дробишеве, Ставки, Зарічне, Озерне та Діброва.
У районі Озерного наразі фіксується складна ситуація. Село знаходиться під постійними ударами, а російські підрозділи активно намагаються вклинитися в оборону з боку Серебрянського лісництва. В районі населеного пункту Діброва ворог регулярно здійснює штурмові дії, намагаючись прорвати лінію оборони. Проте Сили оборони успішно відбивають ці атаки.
Населений пункт Ямпіль залишається під контролем Збройних Сил України, проте ця ділянка фронту є однією з найгостріших точок бойового зіткнення. Окупанти активно атакують оборонні порядки в районі селища, намагаючись повністю вклинитися в лінію оборони та створити умови для подальшого просування до Лимана. Селище перебуває під щоденними артилерійськими обстрілами та ударами керованих авіабомб (КАБ), що значно ускладнює логістичне забезпечення та утримання позицій.
Звертаю увагу на різку активізацію бойових дій на цьому напрямку. Насамперед це пов’язано зі спробами окупантів вийти на фланг українського угруповання на Слов’янсько-Краматорському відтинку фронту.
Ключове завдання — спробувати просунутися у бік Святогірська та, відповідно, перерізати логістику ЗСУ. Для виконання завдань на Лиманському напрямку зосереджені значні сили російських окупаційних військ. Це 1-ша танкова армія, а також 20-та і 25-та загальновійськові армії. У 25-ї армії безпосередньою зоною відповідальності є Лиман. Інші підрозділи намагаються вирішити питання контролю над логістикою.
Ворог проводить комбіновані атаки. Йдеться не лише про дії малих штурмових груп — окупанти активно використовують автомобільну та мототехніку, а також залучають бронетехніку.
Наразі вони намагаються взяти під контроль логістику на лінії Новоселівка — Ярова. Саме там зосереджений основний тиск. Така тактика є характерною для окупантів щонайменше протягом останніх двох місяців.
Крім того, вони мають можливість оперативно перекидати резерви завдяки короткому плечу логістики. Йдеться про окуповані території Луганської області. Тому не випадково ЗСУ зосередили основні удари по тиловій логістиці противника. Це не лише так званий сухопутний коридор, а й польові склади, паливно-мастильні матеріали. Українські сили впливають на можливості ворога проводити ротації, евакуйовувати поранених, підвозити боєкомплект тощо. Саме тому ситуація на напрямку нині змінюється дуже динамічно.
Ворог розглядає Лиман як пріоритетну ціль літньої компанії через його логістичне значення як великого залізничного вузла. Вони прагнуть вийти до міста, щоб розвивати подальший рух на Слов’янськ та Краматорськ.
Командування ОСУВ “Хортиця” акцентує, що ворог намагається застосувати під Лиманом таку саму тактику, як і на інших гарячих напрямках — тиснути живою силою через брак техніки, створюючи інформаційну картинку нібито “прориву”.
Ситуація важка і змінюється динамічно. Українські війська ведуть активну оборону, здійснюють контрзаходи для стабілізації обстановки та не дають противнику розвинути тактичний успіх.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Битва за Лиман: чому заяви окупантів про захоплення міста є черговим фейком арреаrеd fіrst оn Прямий.
Ворог завдає ударів та проводить десятки штурмів щодоби, намагаючись вклинитися в українську оборону. Водночас повідомлення про те, що росіяни нібито взяли під контроль Лиман, не мають жодного підтвердження.
Пресслужби бригад ЗСУ, які тримають оборону на цьому напрямку (зокрема, 60-та та 63-тя окремі механізовані бригади), зазначають, що лінія фронту залишається непохитною у своїй основі. Повідомлення про нібито масштабний відхід ЗСУ за Сіверський Донець є виключно російським фейком. Відео з російськими військовими, які з’являються у мережі, — це наслідок короткочасних рейдових дій та спроб інфільтрації малих штурмових груп.
Наразі окупаційні війська здійснюють спроби прориву малими штурмовими групами (по 5-10 осіб) за підтримки БПЛА. Ворог активно використовує особливості рельєфу місцевості — лісові масиви. Також окупанти намагалися застосувати ту саму тактику, яку використовували під час боїв за Покровськ: закріпитися в міській забудові з метою подальшого накопичення сил.
Однак наразі Лиман залишається під контролем ЗСУ. Ба більше, під контролем українських військ перебувають ключові населені пункти — Дробишеве, Ставки, Зарічне, Озерне та Діброва.
У районі Озерного наразі фіксується складна ситуація. Село знаходиться під постійними ударами, а російські підрозділи активно намагаються вклинитися в оборону з боку Серебрянського лісництва. В районі населеного пункту Діброва ворог регулярно здійснює штурмові дії, намагаючись прорвати лінію оборони. Проте Сили оборони успішно відбивають ці атаки.
Населений пункт Ямпіль залишається під контролем Збройних Сил України, проте ця ділянка фронту є однією з найгостріших точок бойового зіткнення. Окупанти активно атакують оборонні порядки в районі селища, намагаючись повністю вклинитися в лінію оборони та створити умови для подальшого просування до Лимана. Селище перебуває під щоденними артилерійськими обстрілами та ударами керованих авіабомб (КАБ), що значно ускладнює логістичне забезпечення та утримання позицій.
Звертаю увагу на різку активізацію бойових дій на цьому напрямку. Насамперед це пов’язано зі спробами окупантів вийти на фланг українського угруповання на Слов’янсько-Краматорському відтинку фронту.
Ключове завдання — спробувати просунутися у бік Святогірська та, відповідно, перерізати логістику ЗСУ. Для виконання завдань на Лиманському напрямку зосереджені значні сили російських окупаційних військ. Це 1-ша танкова армія, а також 20-та і 25-та загальновійськові армії. У 25-ї армії безпосередньою зоною відповідальності є Лиман. Інші підрозділи намагаються вирішити питання контролю над логістикою.
Ворог проводить комбіновані атаки. Йдеться не лише про дії малих штурмових груп — окупанти активно використовують автомобільну та мототехніку, а також залучають бронетехніку.
Наразі вони намагаються взяти під контроль логістику на лінії Новоселівка — Ярова. Саме там зосереджений основний тиск. Така тактика є характерною для окупантів щонайменше протягом останніх двох місяців.
Крім того, вони мають можливість оперативно перекидати резерви завдяки короткому плечу логістики. Йдеться про окуповані території Луганської області. Тому не випадково ЗСУ зосередили основні удари по тиловій логістиці противника. Це не лише так званий сухопутний коридор, а й польові склади, паливно-мастильні матеріали. Українські сили впливають на можливості ворога проводити ротації, евакуйовувати поранених, підвозити боєкомплект тощо. Саме тому ситуація на напрямку нині змінюється дуже динамічно.
Ворог розглядає Лиман як пріоритетну ціль літньої компанії через його логістичне значення як великого залізничного вузла. Вони прагнуть вийти до міста, щоб розвивати подальший рух на Слов’янськ та Краматорськ.
Командування ОСУВ “Хортиця” акцентує, що ворог намагається застосувати під Лиманом таку саму тактику, як і на інших гарячих напрямках — тиснути живою силою через брак техніки, створюючи інформаційну картинку нібито “прориву”.
Ситуація важка і змінюється динамічно. Українські війська ведуть активну оборону, здійснюють контрзаходи для стабілізації обстановки та не дають противнику розвинути тактичний успіх.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Битва за Лиман: чому заяви окупантів про захоплення міста є черговим фейком арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaЩо насправді думають в Євросоюзі про санкції Зеленського проти громадян України
Go to prm.ua
Джерело: Fасеbооk-сторінка автора
“Поділ майна подружжя Порошенків: чому це не по-європейськи і до чого тут директива ЄС” – назва статті Тетяни Хутор, голови аналітичногоцентру ІЗІ на сайті “Європейської правди”.
В статті Тетяна Хутор пише, що “конкретний випадок із поділом майна між подружжям Порошенків, ймовірніше за все, слід кваліфікувати як обхід санкцій” – і далі про те, що в Україні, на жаль, досі нема за це кримінальної відповідальності, а в Європі є. Хоча в цілому в санкційному механізмі і є окремі недоліки, наприклад з дотриманням балансу інтересів громадян і держави і взагалі зі справедливістю санкцій не все гаразд. Треба вдосконалювати законодавство і практику, а обходити санкції, звісно, неможна, це неправильно.
На статтю миттєво відгукнулися анонімні і напіванонімні російськомовні пропрезидентські телеграм-канали: “В ЕС назвали преступлением обход Порошенко санкций и вывод через схемы 17 млрд – ЕП”. Дякуємо, “Європейська правдо”, вітаємо, пані Тетяно. У вас швидко знайшлася вдячна авдиторія. Вона не буде вникати, що саме ви написали про позицію Євросоюзу, і взагалі ні у що не буде вникати, бо це складно. Але їй приємно читати, що Порошенка знову хтось там назвав злочинцем. Я не знаю, чи було метою автора публікації кинути пас подальшим маніпуляціям медіа-смітників, але саме так воно фактично і спрацювало.
Коротку відповідь на питання із заголовку статті можна вкласти в одне речення: це не по-європейськи тому, що в Європі не буває санкцій проти своїх громадян. Рішення не потрібне, бо немає такої проблеми.
Подружжя в Польщі чи у Франції не бувають вимушені ділити спільне майно через те, що президент республіки своїм указом заборонив одному з них, як Зеленський Порошенку Цукладення договорів, вчинення правочинів – безстроковоЦ. Навіть європейські королі – ані в Іспанії, ані в Бельгії, ані в країнах Скандинавії – так вчинити зі своїми підданими не можуть. А президент України може.
Тому судовий розподіл майна наполовину підсанкційного подружжя це чисто наша українська тема. І жодна директива ЄС тут насправді ні до чого – взагалі нема таких директив, ЄС просто ніколи не доводилося регулювати щось таке як сучасні українські санкції для використання проти власних громадян. Директива №2024/1226, на яку посилається стаття, про централізовані санкції Євросоюзу і як державам-учасницям бути з ними. І звісно, ніхто в ЄС не додумався, що санкції можуть бути пожиттєвими, тотальними і без реального судового контролю.
Справжня позиція органів Євросоюзу щодо санкцій конкретно проти Порошенка зазначена в резолюціях Європарламенту від 9.09.2025 та 24.02.2026, доповіді по Україні євроомбудсмена ОʼФлаерті і в звітах Єврокомісії по темі верховенства права в Україні. Вона суто негативна: теорія українського уряду, що президент має повноваження застосовувати санкції проти політичних опонентів, не знаходить підтримки в європейців. І це одна з проблем, на яку Україні відкрито вказують як на те, що вимагає виправлення на шляху до членства.
Це все напевно вимагає пояснень з нашого боку.
Перед усім, звинувачення Порошенка в обході санкцій не має сенсу – бо обхід це щось приховане, що робиться тишком, і про що людина зазвичай не хоче, щоб дізналися держава та суспільство. Порошенко санкції не обходить, він їх порушує. Щодня, відкрито і явно, і не соромлячись. Щоразу як він заправляє мотоцикл, чи купує хоча б хліб – це порушення санкцій, бо йому заборонено всі договори і правочини, ніякого винятку для побутових витрат указ Зеленського №81/2025 не передбачає. Що ж, тим гірше для указу. Так само з пунктами “обмеження або припинення надання електронних комунікаційних послуг і використання електронних комунікаційних мереж (повне припинення)” та “заборона користування радіочастотним спектром України” – по мобільному телефону Порошенко, звісно, говорить незаконно.
Хто хоче, може удавати, що шокований таким ставленням пʼятого президента України до виконання закону. Але не треба говорити про “обхід санкцій”, це вже неактуально, цю станцію ми проїхали.
До речі, питанням “як жити, якщо президент заборонив вам купувати їжу” в контексті справи Порошенка вже зараз займається Європейський суд з прав людини. Розуміючи, що розгляд позову про оскарження санкцій у Верховному Суді може затягнутися (як воно потім і сталося) є, ми в березні 2025 року паралельно з позовом подали клопотання про зупинення дії указу в цій частині на час судового розгляду. Суд нам передбачувано двічі відмовив – і перша інстанція, і Велика Палата, бо Кодекс адміністративного судочинства не передбачає можливості зупинити дію указу президента. В лютому 2026 року ЄСПЛ прийняв нашу скаргу до розгляду, предметом обговорення там буде вже не сам указ Зеленського, а недоліки законодавства, саме відсутність в законі запобіжного механізму проти свавільних правових фантазій президента та призначеного ним особисто РНБО. Сам факт, що ЄСПЛ зареєстрував цю паралельну скаргу, поки розгляд основного позову ще триває, є гарною для нас ознакою, так буває не часто, зазвичай – коли судді бачать системну юридичну проблему.
Ця проблема там не єдина. Наші санкції, між іншим, незаконні (бо закон не дозволяє застосовувати їх проти громадян-резидентів), неконституційні – (бо Конституція не дає президентові повноважень позбавляти громадян правоздатності), безпідставні (у Зеленського називають це словом «превентивні», але юридичний сенс той самий), позасудові (ефективного судового контролю санкцій в Україні просто немає, як вже визнав ЄСПЛ) і кричуще свавільні. Про це доводиться щоразу нагадувати.
Повертаючись до статті Тетяни Хутор, треба звернути увагу ще на дві речі. Не лише Тетяна, а всі, хто говорять і пишуть про “обхід санкцій подружжям Порошенків”, в тому числі Владислав Власюк, уповноважений Офісу Президента з питань санкційної політики, який особисто рулив підготовкою санкцій проти Порошенка – не дають жодної відповіді на питання “а що саме мала робити Марина Порошенко, якщо не вимагати свою половину майна через суд?”. Всі вони згодні, що так не можна, бо це порушує принципи закону про санкції і підриває ефективність санкційного механізму, але якщо не можна так – тоді як?
Оскаржувати санкції самостійно Марина Порошенко не вправі, вона особисто не перебуває під санкціями. Про санкції проти Петра Порошенка ми чули на суді від представників Зеленського, що вони є “превентивними” і не є покаранням, а лише запобігають Порошенку завдати шкоди національним інтересам України в майбутньому. Для нас це виглядає як абсурдне пояснення, але про Марину Порошенко ніхто не каже навіть і такого. Її законна половина майна заблокована взагалі без обґрунтування, як би воно не було потрібно.
Спільне родинне майно, включно з половиною Марини Порошенко, було заблоковано указом, про її права ніхто під час процедури ні разу не згадав. Кабмін, РНБО, президент Зеленський – ніхто з них не зупинився на хвилину і не подумав “а як же там права дружини, треба ж знайти розумний баланс”. Європейська конвенція з прав людини цього вимагає, а національні звичаї – ні, тож ніхто не переймався. Ніякої процедури в законі про санкції для захисту членів сім’ї не передбачено, використовувати для цього судовий механізм поділу майна нам хочуть заборонити, бо це нібито зловживання правом. Ну думку цих законослухняних людей, якщо ви жінка і ваш чоловік потрапив під санкції, то йти до суду не можна. Бо якщо суд дозволить звільняти активи з-під санкцій через поділ майна подружжя, цим скористаються погані люди, а треба думати про національну безпеку. Коротко кажучи, і в цьому питанні Конституція теж на паузі. Жодного конкретного сценарію, що робити в такій ситуації, “Європейська Правда” та Владислав Власюк нам не пропонують. Треба просто терпіти.
Звісно, в Зеленського є “елегантний” вихід з ситуації: він завжди може впровадити санкції також і проти Марини Порошенко. Може навіть власноручно їх ініціювати перед РНБО як президент – в нього є таке повноваження, хоча він ані разу за 7 років президентства ним не скористався. Відомо, що для Зеленського комфортніша роль фінального арбітра: “я не знаю, як там було, мені доповіли, РНБО проголосувало, я лише підписав”. Проблема не у відсутності законних підстав, їх не було і у випадку Петра Порошенка, і це нікого не зупинило. Президент Зеленський не хоче виглядати жалюгідним, а саме так він й виглядатиме, якщо почне відкрито мститися на членах сім’ї свого попередника. Саме заради рятування обличчя президента зараз ведеться кампанія проти “обходу санкцій через поділ майна”.
Друга і остання річ, яку варто мати на увазі, коли ми говоримо про “посилення ефективності санкцій”. Справжнім “слоном в кімнаті”, темою, яку часто уникають в розмові про санкції, є те, на що їх фактично перетворив Зеленський. В 2014 році, коли закон про санкції приймався, міцні економічні зв’язки між Україною і Росією робили сенсовним існування механізму, який дозволяв точково блокувати російські і проросійські активи в Україні. В принципі, так подібні механізми і працюють в інших країнах. Згодом, і зокрема після 24 лютого 2022, ситуація повністю змінилася. Первинного сенсу впровадження нових економічних обмежень майже не залишилось. Всі крупні активи, пов’язані з росіянами, вже були або заблоковані, або виведені, або “обілечені” і не ризикували потрапити в поле зору РНБО. Санкції проти російського бізнесу без активів в Україні – суцільна імітація бурхливої діяльності. Європейські партнери України не дублюють наші санкції, судна російського тіньового флоту не заходять в українські порти і в нас не арештовуються. Російські пропагандисти і воєнні злочинці як правило не мають в Україні нічого, навіть нещасної квартирки. Втім, укази про санкції проти росіян множаться, апарат РНБО завантажений роботою, реєстр розбухає, Зеленський регулярно звітує про перемоги на санкційному фронті.
Ці перемоги здебільш уявні. Зсередини може бути не помітно, але коли Президент України указом №246/2025 застосовує санкції проти російського ватного клоуна, дресирувальника котів Юрія Куклачьова, забороняючи йому “заходження невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України” – це просто означає, що в ситуації беруть участь не один, а два клоуни. Це знецінює саму ідею. Краще вже ніяк, ніж так.
Так, санкції неефективні проти росіян і проти сепаратистів на окупованих територіях, а ефективні лише проти українських громадян, які залишаються в Україні. Якщо ви виїхали до Європи і вже там дізналися з соцмереж що ви тепер в Україні підсанкційна особа – на ваше життя воно не дуже й вплине. Я, наприклад, офіційно визнаний “иностранным агентом” в Росії, включений до реєстру терористів і екстремістів – і нічого, в Києві можна з цим жити. Але якщо ви мешкаєте в Україні і вам президентом заборонено “укладення договорів, вчинення правочинів” – то кожен похід в магазин для вас стає порушенням закону.
Не можна серйозно обговорювати впровадження кримінальної відповідальності за обхід санкцій “відповідно до європейських стандартів” в ситуації, коли президент перетворив санкції в імітацію боротьби з агресором і одночасно в реальну зброю проти своїх ворогів всередині України.
Краще вже нарешті впровадити за російським прикладом статус “іноземного агента”. І заодно виписатись з ЄСПЛ, бо з такими підходами ми і так нікому в Європі ще довго не будемо потрібні.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Що насправді думають в Євросоюзі про санкції Зеленського проти громадян України арреаrеd fіrst оn Прямий.
“Поділ майна подружжя Порошенків: чому це не по-європейськи і до чого тут директива ЄС” – назва статті Тетяни Хутор, голови аналітичногоцентру ІЗІ на сайті “Європейської правди”.
В статті Тетяна Хутор пише, що “конкретний випадок із поділом майна між подружжям Порошенків, ймовірніше за все, слід кваліфікувати як обхід санкцій” – і далі про те, що в Україні, на жаль, досі нема за це кримінальної відповідальності, а в Європі є. Хоча в цілому в санкційному механізмі і є окремі недоліки, наприклад з дотриманням балансу інтересів громадян і держави і взагалі зі справедливістю санкцій не все гаразд. Треба вдосконалювати законодавство і практику, а обходити санкції, звісно, неможна, це неправильно.
На статтю миттєво відгукнулися анонімні і напіванонімні російськомовні пропрезидентські телеграм-канали: “В ЕС назвали преступлением обход Порошенко санкций и вывод через схемы 17 млрд – ЕП”. Дякуємо, “Європейська правдо”, вітаємо, пані Тетяно. У вас швидко знайшлася вдячна авдиторія. Вона не буде вникати, що саме ви написали про позицію Євросоюзу, і взагалі ні у що не буде вникати, бо це складно. Але їй приємно читати, що Порошенка знову хтось там назвав злочинцем. Я не знаю, чи було метою автора публікації кинути пас подальшим маніпуляціям медіа-смітників, але саме так воно фактично і спрацювало.
Коротку відповідь на питання із заголовку статті можна вкласти в одне речення: це не по-європейськи тому, що в Європі не буває санкцій проти своїх громадян. Рішення не потрібне, бо немає такої проблеми.
Подружжя в Польщі чи у Франції не бувають вимушені ділити спільне майно через те, що президент республіки своїм указом заборонив одному з них, як Зеленський Порошенку Цукладення договорів, вчинення правочинів – безстроковоЦ. Навіть європейські королі – ані в Іспанії, ані в Бельгії, ані в країнах Скандинавії – так вчинити зі своїми підданими не можуть. А президент України може.
Тому судовий розподіл майна наполовину підсанкційного подружжя це чисто наша українська тема. І жодна директива ЄС тут насправді ні до чого – взагалі нема таких директив, ЄС просто ніколи не доводилося регулювати щось таке як сучасні українські санкції для використання проти власних громадян. Директива №2024/1226, на яку посилається стаття, про централізовані санкції Євросоюзу і як державам-учасницям бути з ними. І звісно, ніхто в ЄС не додумався, що санкції можуть бути пожиттєвими, тотальними і без реального судового контролю.
Справжня позиція органів Євросоюзу щодо санкцій конкретно проти Порошенка зазначена в резолюціях Європарламенту від 9.09.2025 та 24.02.2026, доповіді по Україні євроомбудсмена ОʼФлаерті і в звітах Єврокомісії по темі верховенства права в Україні. Вона суто негативна: теорія українського уряду, що президент має повноваження застосовувати санкції проти політичних опонентів, не знаходить підтримки в європейців. І це одна з проблем, на яку Україні відкрито вказують як на те, що вимагає виправлення на шляху до членства.
Це все напевно вимагає пояснень з нашого боку.
Перед усім, звинувачення Порошенка в обході санкцій не має сенсу – бо обхід це щось приховане, що робиться тишком, і про що людина зазвичай не хоче, щоб дізналися держава та суспільство. Порошенко санкції не обходить, він їх порушує. Щодня, відкрито і явно, і не соромлячись. Щоразу як він заправляє мотоцикл, чи купує хоча б хліб – це порушення санкцій, бо йому заборонено всі договори і правочини, ніякого винятку для побутових витрат указ Зеленського №81/2025 не передбачає. Що ж, тим гірше для указу. Так само з пунктами “обмеження або припинення надання електронних комунікаційних послуг і використання електронних комунікаційних мереж (повне припинення)” та “заборона користування радіочастотним спектром України” – по мобільному телефону Порошенко, звісно, говорить незаконно.
Хто хоче, може удавати, що шокований таким ставленням пʼятого президента України до виконання закону. Але не треба говорити про “обхід санкцій”, це вже неактуально, цю станцію ми проїхали.
До речі, питанням “як жити, якщо президент заборонив вам купувати їжу” в контексті справи Порошенка вже зараз займається Європейський суд з прав людини. Розуміючи, що розгляд позову про оскарження санкцій у Верховному Суді може затягнутися (як воно потім і сталося) є, ми в березні 2025 року паралельно з позовом подали клопотання про зупинення дії указу в цій частині на час судового розгляду. Суд нам передбачувано двічі відмовив – і перша інстанція, і Велика Палата, бо Кодекс адміністративного судочинства не передбачає можливості зупинити дію указу президента. В лютому 2026 року ЄСПЛ прийняв нашу скаргу до розгляду, предметом обговорення там буде вже не сам указ Зеленського, а недоліки законодавства, саме відсутність в законі запобіжного механізму проти свавільних правових фантазій президента та призначеного ним особисто РНБО. Сам факт, що ЄСПЛ зареєстрував цю паралельну скаргу, поки розгляд основного позову ще триває, є гарною для нас ознакою, так буває не часто, зазвичай – коли судді бачать системну юридичну проблему.
Ця проблема там не єдина. Наші санкції, між іншим, незаконні (бо закон не дозволяє застосовувати їх проти громадян-резидентів), неконституційні – (бо Конституція не дає президентові повноважень позбавляти громадян правоздатності), безпідставні (у Зеленського називають це словом «превентивні», але юридичний сенс той самий), позасудові (ефективного судового контролю санкцій в Україні просто немає, як вже визнав ЄСПЛ) і кричуще свавільні. Про це доводиться щоразу нагадувати.
Повертаючись до статті Тетяни Хутор, треба звернути увагу ще на дві речі. Не лише Тетяна, а всі, хто говорять і пишуть про “обхід санкцій подружжям Порошенків”, в тому числі Владислав Власюк, уповноважений Офісу Президента з питань санкційної політики, який особисто рулив підготовкою санкцій проти Порошенка – не дають жодної відповіді на питання “а що саме мала робити Марина Порошенко, якщо не вимагати свою половину майна через суд?”. Всі вони згодні, що так не можна, бо це порушує принципи закону про санкції і підриває ефективність санкційного механізму, але якщо не можна так – тоді як?
Оскаржувати санкції самостійно Марина Порошенко не вправі, вона особисто не перебуває під санкціями. Про санкції проти Петра Порошенка ми чули на суді від представників Зеленського, що вони є “превентивними” і не є покаранням, а лише запобігають Порошенку завдати шкоди національним інтересам України в майбутньому. Для нас це виглядає як абсурдне пояснення, але про Марину Порошенко ніхто не каже навіть і такого. Її законна половина майна заблокована взагалі без обґрунтування, як би воно не було потрібно.
Спільне родинне майно, включно з половиною Марини Порошенко, було заблоковано указом, про її права ніхто під час процедури ні разу не згадав. Кабмін, РНБО, президент Зеленський – ніхто з них не зупинився на хвилину і не подумав “а як же там права дружини, треба ж знайти розумний баланс”. Європейська конвенція з прав людини цього вимагає, а національні звичаї – ні, тож ніхто не переймався. Ніякої процедури в законі про санкції для захисту членів сім’ї не передбачено, використовувати для цього судовий механізм поділу майна нам хочуть заборонити, бо це нібито зловживання правом. Ну думку цих законослухняних людей, якщо ви жінка і ваш чоловік потрапив під санкції, то йти до суду не можна. Бо якщо суд дозволить звільняти активи з-під санкцій через поділ майна подружжя, цим скористаються погані люди, а треба думати про національну безпеку. Коротко кажучи, і в цьому питанні Конституція теж на паузі. Жодного конкретного сценарію, що робити в такій ситуації, “Європейська Правда” та Владислав Власюк нам не пропонують. Треба просто терпіти.
Звісно, в Зеленського є “елегантний” вихід з ситуації: він завжди може впровадити санкції також і проти Марини Порошенко. Може навіть власноручно їх ініціювати перед РНБО як президент – в нього є таке повноваження, хоча він ані разу за 7 років президентства ним не скористався. Відомо, що для Зеленського комфортніша роль фінального арбітра: “я не знаю, як там було, мені доповіли, РНБО проголосувало, я лише підписав”. Проблема не у відсутності законних підстав, їх не було і у випадку Петра Порошенка, і це нікого не зупинило. Президент Зеленський не хоче виглядати жалюгідним, а саме так він й виглядатиме, якщо почне відкрито мститися на членах сім’ї свого попередника. Саме заради рятування обличчя президента зараз ведеться кампанія проти “обходу санкцій через поділ майна”.
Друга і остання річ, яку варто мати на увазі, коли ми говоримо про “посилення ефективності санкцій”. Справжнім “слоном в кімнаті”, темою, яку часто уникають в розмові про санкції, є те, на що їх фактично перетворив Зеленський. В 2014 році, коли закон про санкції приймався, міцні економічні зв’язки між Україною і Росією робили сенсовним існування механізму, який дозволяв точково блокувати російські і проросійські активи в Україні. В принципі, так подібні механізми і працюють в інших країнах. Згодом, і зокрема після 24 лютого 2022, ситуація повністю змінилася. Первинного сенсу впровадження нових економічних обмежень майже не залишилось. Всі крупні активи, пов’язані з росіянами, вже були або заблоковані, або виведені, або “обілечені” і не ризикували потрапити в поле зору РНБО. Санкції проти російського бізнесу без активів в Україні – суцільна імітація бурхливої діяльності. Європейські партнери України не дублюють наші санкції, судна російського тіньового флоту не заходять в українські порти і в нас не арештовуються. Російські пропагандисти і воєнні злочинці як правило не мають в Україні нічого, навіть нещасної квартирки. Втім, укази про санкції проти росіян множаться, апарат РНБО завантажений роботою, реєстр розбухає, Зеленський регулярно звітує про перемоги на санкційному фронті.
Ці перемоги здебільш уявні. Зсередини може бути не помітно, але коли Президент України указом №246/2025 застосовує санкції проти російського ватного клоуна, дресирувальника котів Юрія Куклачьова, забороняючи йому “заходження невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України” – це просто означає, що в ситуації беруть участь не один, а два клоуни. Це знецінює саму ідею. Краще вже ніяк, ніж так.
Так, санкції неефективні проти росіян і проти сепаратистів на окупованих територіях, а ефективні лише проти українських громадян, які залишаються в Україні. Якщо ви виїхали до Європи і вже там дізналися з соцмереж що ви тепер в Україні підсанкційна особа – на ваше життя воно не дуже й вплине. Я, наприклад, офіційно визнаний “иностранным агентом” в Росії, включений до реєстру терористів і екстремістів – і нічого, в Києві можна з цим жити. Але якщо ви мешкаєте в Україні і вам президентом заборонено “укладення договорів, вчинення правочинів” – то кожен похід в магазин для вас стає порушенням закону.
Не можна серйозно обговорювати впровадження кримінальної відповідальності за обхід санкцій “відповідно до європейських стандартів” в ситуації, коли президент перетворив санкції в імітацію боротьби з агресором і одночасно в реальну зброю проти своїх ворогів всередині України.
Краще вже нарешті впровадити за російським прикладом статус “іноземного агента”. І заодно виписатись з ЄСПЛ, бо з такими підходами ми і так нікому в Європі ще довго не будемо потрібні.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Що насправді думають в Євросоюзі про санкції Зеленського проти громадян України арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaГеополітика та логістика: чому Кінбурнська коса стала пасткою для окупантів
Go to prm.ua
За офіційними даними командування ОТУ “Одеса”, ЗСУ за допомогою безпілотників повністю перекрили постачання пального, їжі та боєприпасів для загарбників. Через брак води та їжі розвідка фіксує початок евакуації окремих підрозділів російської армії з території коси.
Зауважу, що значення Кінбурнської коси виходить далеко за межі військового аспекту. Нагадаю, російські війська окупували косу на початку 2022 року. Вони використовували її як майданчик для регулярних обстрілів міста Очаків, що розташоване всього за 4 кілометри через лиман. Також ворог блокував вихід кораблів із портів Миколаєва.
Кінбурнська коса має ключове значення для судноплавства, оскільки вона повністю контролює вихід із двох найбільших річкових портів України. Хто володіє косою, той керує рухом суден у цій частині Чорного моря. Коса закриває вхід до Дніпровсько-Бузького лиману. Поки там стоять окупанти, великі торгові кораблі не можуть безпечно заходити до Миколаєва за зерном чи іншими товарами.
Якби росіяни зберегли цей плацдарм на момент можливих мирних домовленостей, вони й надалі могли б впливати на зовнішньоекономічну діяльність України через загрозу блокування портової інфраструктури.
Натомість деокупація Кінбурнської коси дасть змогу відновити роботу портів — Україна зможе повноцінно запустити експорт металу та агропродукції з Миколаївщини. Плюс, ворог більше не зможе використовувати косу як плацдарм для підготовки десантних операцій чи запусків дронів у бік Одеси.
Звертаю увагу, що нинішні проблеми російського угруповання можуть бути наслідком українських ударів по логістиці.
Логістичний локдаун, створений Силами оборони України, міг призвести до порушення матеріально-технічного забезпечення окупаційних військ. Угруповання на Кінбурнській косі критично залежить від постачання пального, продовольства та води. Без цього утримувати позиції там надзвичайно складно.
Окупаційна армія використовує на цьому напрямку кілька підрозділів зі складу угруповання військ “Дніпро”, а саме: 337-й десантно-штурмовий полк — їхні позиції на півночі та заході коси постраждали найбільше. Окремий мотострілецький полк 58-ї загальновійськової армії. Саме цими бійцями окупаційне командування намагається провести ротацію десантників 337-го полку. Крім того, “козачі” загони використовуються окупантами для посилення оборони та проведення спостереження за акваторією лиману.
Варто зауважити, що спроба провести ротацію підрозділів 337-го полку перетворилася для ворога на катастрофу. Справа утім, що на косу ведуть лише два сухопутні шляхи (один асфальтований та один грунтовий). Обидва маршрути повністю прострілюються артилерією ЗСУ та контролюються українськими дронами. Російська піхота змушена заходити на позиції пішки без важкої техніки, що призводить до величезних втрат ще до початку боїв.
Водночас я не відкидаю і політичної складової.
Ситуація певною мірою нагадує події, які передували виходу російських військ з Херсона. Ще рік тому обговорювалися різні варіанти можливих поступок з боку країни-окупанта – від міжнародного консорціуму по Запорізькій АЕС до питання Кінбурнської коси як одного з елементів відновлення вільного судноплавства.
На мою думку, увагу варто звертати не лише на ситуацію навколо Кінбурнської коси, а й на останні дії російської окупаційної влади на Херсонщині.
Наразі є заяви гауляйтера окупованої частини Херсонської області Володимира Сальдо, в якому він закликає мешканців окупованих територій терміново евакуюватися до окупованого Криму. Більше того, за словами Сальдо, на території Криму вже розгорнуто спеціальні пункти прийому мешканців Херсонської області.
Окупанти справді розвертають мобільні пункти для прийому цивільного населення з тимчасово окупованих районів Херсонської області. Але ще важливіше інше. У заяві Сальдо йшлося про те, що розглядається питання щодо можливості перенесення представницьких органів із окупованих територій Херсонської області безпосередньо на територію Криму. А це вже дуже серйозний сигнал.
Саме ці процеси можуть свідчити про підготовку до сценарію, який уже відбувався восени 2022 року під час відступу російських військ із правобережної Херсонщини.
Ситуація дуже нагадує сценарій виходу росіян з Херсона. Основою тих успішних операцій був вогневий контроль над логістичними маршрутами противника. І зараз ми бачимо схожі процеси. Причому важливу роль у цьому відіграє не тільки українська зброя, але й американська військово-технічна допомога. росіяни.
Не виключаю, що за певних умов подібні процеси можуть поширитись і на інші окуповані території. Виключати того, що під контроль України може повернутись окупована частина Херсонської області, не можна. Йдеться про створення передумов для повної логістичної блокади окупаційних військ.
Коли росіяни одного разу скажуть, що ухвалюють чергове “непопулярне рішення”, це може виглядати так само, як і під час виходу з Херсона. Тому перенесення окупаційної адміністрації до Криму виглядає абсолютно логічним кроком у рамках такого сценарію.
І тут варто говорити не лише про Кінбурнську косу. Йдеться також про можливість повернення окупованих територій Херсонської області. Не виключаю і змін ситуації у Запорізькій області. Причому не лише про контроль над Запорізькою АЕС. Швидше за все, якщо такі процеси відбуватимуться, то йтиметься про створення певного міжнародного консорціуму. Росія навряд чи погодиться просто вийти з Енергодару, але такий варіант був би позитивним сигналом.
На користь такої версії можуть свідчити останні події на Запорізькому напрямку.
Зараз ми бачимо позитивні тенденції на Запорізькому напрямку. Є тактичні успіхи Сил оборони України в районі Степногірська, Приморського та Кам’янського. Це також створює передумови або для поступового відходу російських військ, або для чергових спроб Кремля подати свої дії як вимушені, але нібито добровільні рішення.
Тому я не виключав би, що Сполучені Штати дотискають цю тему як політично, так і військово. Ми бачимо результати масштабування ударів по російській логістиці та одночасний політичний тиск. Втім, я застерігаю від надмірного оптимізму, оскільки ситуація на Донеччині залишається вкрай складною.
На жаль, паралельно ми досить серйозно просідаємо в Донецькій області. Ситуація навколо Костянтинівки викликає серйозне занепокоєння. Окупаційні війська вже закріпилися у багатоповерховій забудові та промисловій зоні. А коли противник займає такі позиції, вибити його звідти надзвичайно складно. Ми вже бачили подібне і в Бахмуті.
Крім того, відстань до Краматорська скорочується. За наявною інформацією, російська ствольна артилерія вже може працювати окремими районами міста. А Краматорськ — це не просто величезний населений пункт. Там зосереджено важливі промислові підприємства.
Тому позитивні сигнали на Херсонщині та Запоріжжі не скасовують серйозних ризиків на Донбасі.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Геополітика та логістика: чому Кінбурнська коса стала пасткою для окупантів арреаrеd fіrst оn Прямий.
Зауважу, що значення Кінбурнської коси виходить далеко за межі військового аспекту. Нагадаю, російські війська окупували косу на початку 2022 року. Вони використовували її як майданчик для регулярних обстрілів міста Очаків, що розташоване всього за 4 кілометри через лиман. Також ворог блокував вихід кораблів із портів Миколаєва.
Кінбурнська коса має ключове значення для судноплавства, оскільки вона повністю контролює вихід із двох найбільших річкових портів України. Хто володіє косою, той керує рухом суден у цій частині Чорного моря. Коса закриває вхід до Дніпровсько-Бузького лиману. Поки там стоять окупанти, великі торгові кораблі не можуть безпечно заходити до Миколаєва за зерном чи іншими товарами.
Якби росіяни зберегли цей плацдарм на момент можливих мирних домовленостей, вони й надалі могли б впливати на зовнішньоекономічну діяльність України через загрозу блокування портової інфраструктури.
Натомість деокупація Кінбурнської коси дасть змогу відновити роботу портів — Україна зможе повноцінно запустити експорт металу та агропродукції з Миколаївщини. Плюс, ворог більше не зможе використовувати косу як плацдарм для підготовки десантних операцій чи запусків дронів у бік Одеси.
Звертаю увагу, що нинішні проблеми російського угруповання можуть бути наслідком українських ударів по логістиці.
Логістичний локдаун, створений Силами оборони України, міг призвести до порушення матеріально-технічного забезпечення окупаційних військ. Угруповання на Кінбурнській косі критично залежить від постачання пального, продовольства та води. Без цього утримувати позиції там надзвичайно складно.
Окупаційна армія використовує на цьому напрямку кілька підрозділів зі складу угруповання військ “Дніпро”, а саме: 337-й десантно-штурмовий полк — їхні позиції на півночі та заході коси постраждали найбільше. Окремий мотострілецький полк 58-ї загальновійськової армії. Саме цими бійцями окупаційне командування намагається провести ротацію десантників 337-го полку. Крім того, “козачі” загони використовуються окупантами для посилення оборони та проведення спостереження за акваторією лиману.
Варто зауважити, що спроба провести ротацію підрозділів 337-го полку перетворилася для ворога на катастрофу. Справа утім, що на косу ведуть лише два сухопутні шляхи (один асфальтований та один грунтовий). Обидва маршрути повністю прострілюються артилерією ЗСУ та контролюються українськими дронами. Російська піхота змушена заходити на позиції пішки без важкої техніки, що призводить до величезних втрат ще до початку боїв.
Водночас я не відкидаю і політичної складової.
Ситуація певною мірою нагадує події, які передували виходу російських військ з Херсона. Ще рік тому обговорювалися різні варіанти можливих поступок з боку країни-окупанта – від міжнародного консорціуму по Запорізькій АЕС до питання Кінбурнської коси як одного з елементів відновлення вільного судноплавства.
На мою думку, увагу варто звертати не лише на ситуацію навколо Кінбурнської коси, а й на останні дії російської окупаційної влади на Херсонщині.
Наразі є заяви гауляйтера окупованої частини Херсонської області Володимира Сальдо, в якому він закликає мешканців окупованих територій терміново евакуюватися до окупованого Криму. Більше того, за словами Сальдо, на території Криму вже розгорнуто спеціальні пункти прийому мешканців Херсонської області.
Окупанти справді розвертають мобільні пункти для прийому цивільного населення з тимчасово окупованих районів Херсонської області. Але ще важливіше інше. У заяві Сальдо йшлося про те, що розглядається питання щодо можливості перенесення представницьких органів із окупованих територій Херсонської області безпосередньо на територію Криму. А це вже дуже серйозний сигнал.
Саме ці процеси можуть свідчити про підготовку до сценарію, який уже відбувався восени 2022 року під час відступу російських військ із правобережної Херсонщини.
Ситуація дуже нагадує сценарій виходу росіян з Херсона. Основою тих успішних операцій був вогневий контроль над логістичними маршрутами противника. І зараз ми бачимо схожі процеси. Причому важливу роль у цьому відіграє не тільки українська зброя, але й американська військово-технічна допомога. росіяни.
Не виключаю, що за певних умов подібні процеси можуть поширитись і на інші окуповані території. Виключати того, що під контроль України може повернутись окупована частина Херсонської області, не можна. Йдеться про створення передумов для повної логістичної блокади окупаційних військ.
Коли росіяни одного разу скажуть, що ухвалюють чергове “непопулярне рішення”, це може виглядати так само, як і під час виходу з Херсона. Тому перенесення окупаційної адміністрації до Криму виглядає абсолютно логічним кроком у рамках такого сценарію.
І тут варто говорити не лише про Кінбурнську косу. Йдеться також про можливість повернення окупованих територій Херсонської області. Не виключаю і змін ситуації у Запорізькій області. Причому не лише про контроль над Запорізькою АЕС. Швидше за все, якщо такі процеси відбуватимуться, то йтиметься про створення певного міжнародного консорціуму. Росія навряд чи погодиться просто вийти з Енергодару, але такий варіант був би позитивним сигналом.
На користь такої версії можуть свідчити останні події на Запорізькому напрямку.
Зараз ми бачимо позитивні тенденції на Запорізькому напрямку. Є тактичні успіхи Сил оборони України в районі Степногірська, Приморського та Кам’янського. Це також створює передумови або для поступового відходу російських військ, або для чергових спроб Кремля подати свої дії як вимушені, але нібито добровільні рішення.
Тому я не виключав би, що Сполучені Штати дотискають цю тему як політично, так і військово. Ми бачимо результати масштабування ударів по російській логістиці та одночасний політичний тиск. Втім, я застерігаю від надмірного оптимізму, оскільки ситуація на Донеччині залишається вкрай складною.
На жаль, паралельно ми досить серйозно просідаємо в Донецькій області. Ситуація навколо Костянтинівки викликає серйозне занепокоєння. Окупаційні війська вже закріпилися у багатоповерховій забудові та промисловій зоні. А коли противник займає такі позиції, вибити його звідти надзвичайно складно. Ми вже бачили подібне і в Бахмуті.
Крім того, відстань до Краматорська скорочується. За наявною інформацією, російська ствольна артилерія вже може працювати окремими районами міста. А Краматорськ — це не просто величезний населений пункт. Там зосереджено важливі промислові підприємства.
Тому позитивні сигнали на Херсонщині та Запоріжжі не скасовують серйозних ризиків на Донбасі.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Геополітика та логістика: чому Кінбурнська коса стала пасткою для окупантів арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaКостянтинівка тримає удар: як ЗСУ множать на нуль штурмові групи ворога
Go to prm.ua
На Костянтинівському напрямку станом на 21 червня 2026 року українські військові відбили 11 атак російських окупантів.
За інформацією Генерального штабу ЗСУ, ворожі штурми відбувалися у районах самої Костянтинівки, а також сусідніх населених пунктів.
Ворог атакував біля Костянтинівки, Іллінівки, Софіївки, Плещіївки, Іванопілля, Русина Яру та у бік Кучерового Яру.
Попри просування російських окупантів углиб міської забудови та важкі вуличні бої, загрози оперативного оточення Костянтинівки наразі немає.
Йдеться про те, що Сили оборони України утримують мікрорайон Шевченка, який разом із Південним та частиною інших західних околиць міста Часів Яр є плацдармом оборони міста. Мікрорайон Шевченка розташований у західній частині Часового Яру. Оскільки ворог зміг просунутися у східних частинах міста та подолати канал Сіверський Донець — Донбас на окремих ділянках, цей мікрорайон став важливою фортецею.
Саме ці позиції Збройних сил України не дозволяють російським окупантам здійснити флангове охоплення позицій Сил оборони України в Костянтинівці. До того ж самі окупанти зазначають, що за останній місяць у місті Часів Яр у ЗСУ суттєві тактичні успіхи. Саме цей фактор і впливає на можливість проведення наступальних заходів з боку окупаційних військ.
З мінусів можна відзначити те, що Костянтинівка розташована в низині. З точки зору географії це вкрай невигідна позиція.
Натомість панівні висоти у містах Часів Яр та Торецьк перебувають під контролем російських окупантів. Це дає можливість вогневого контролю над усією міською забудовою і, відповідно, логістикою Сил оборони України. Будемо називати речі своїми іменами — логістика ускладнена. На даний момент окупанти атакують за трьома напрямками — західного, східного та північно-східного, намагаючись обійти місто з флангів. Ворог тисне в районі Довгої Балки та Розкішного, намагаючись таким чином розтягнути сили ЗСУ.
Крім того, російські війська мають певні тактичні успіхи в міських кварталах, через що бойові дії розгортаються вже фактично в центрі Костянтинівки. За даними українських військових, піхотні групи противника зафіксовані в районі Центрального ринку та у приватному секторі мікрорайону Гора. Крім того противник продовжує спроби просування у напрямку мікрорайону Червоний на північно-західному фланзі.
Мета окупантів — створити стабільну зону контролю для подальшого просування у напрямку мікрорайону Металург і розширення зони присутності безпосередньо всередині міста.
Але за останній тиждень Сили оборони України провели низку успішних рейдових заходів саме в центрі Костянтинівки, не даючи можливості окупантам закріпитися на території так званої промзони та житлової забудови.
Наразі окупанти намагаються фактично екстраполювати тактику боїв за Покровськ-Соледар, а саме: контроль над мікрорайонами багатоповерхівок з метою накопичення малих штурмових груп та їхньої подальшої інфільтрації. Військове командування та українські бійці повідомляють, що окремі групи ворога проникають у будівлі та закріплюються серед руїн у деяких районах Костянтинівки. Українські захисники ведуть ударно-пошукові дії для знищення окупантів. Окупанти використовують цю тактику, що знижує можливості активного застосування основної переваги Сил оборони України у FРV-дронах.
Плюс, Костянтинівка стирається в буквальному сенсі слова з лиця землі. Це не тільки удари ствольно-реактивною артилерією. Загарбники посилили використання БПЛА та авіації, щоб тримати під вогнем дороги та заважати підвезенню допомоги українським підрозділам. Різко зросла активність фронтової і армійської авіації окупантів. В першу чергу мовиться про удари КАБ по житловій забудові, що призводить до численних жертв серед мирного населення.
Через постійні обстріли та пошкодження інфраструктури у місті та навколишніх селах критична ситуація із забезпеченням газом, водою та світлом. Місцева влада закликає громадян евакуюватися до більш безпечних регіонів України. Варто зауважити, що евакуація можлива виключно у пішому режимі або за допомогою спеціальних груп евакуації через критичну небезпеку на дорогах.
Нагадаю, що на сьогодні, за даними місцевої військово-цивільної адміністрації, у Костянтинівці залишається понад 2 500 мирних жителів. Для порівняння, до повномасштабного вторгнення населення міста складало понад 78 тисяч людей.
Це значною мірою ускладнює роботу Сил оборони України, і цим користуються окупанти, використовуючи мирне населення в якості так званого “живого щита”. Але слід відзначити той факт, що самі загарбники визнають: говорити про перспективу захоплення цього найбільшого промислового центру на даний момент немає підстав. Йдеться про те, що Костянтинівка в два рази за площею перевищує Покровськ. А я нагадаю, бої за Покровськ — це більше ніж півтора року. За Костянтинівку бої тривають уже близько 12 місяців і, як бачимо, просування окупантів мінімальне.
Натомість втрати російських окупантів на Костянтинівському напрямку є критично високими через тактику “м’ясних штурмів” малими групами, яку вони використовують для просування у міську забудову.
Намагаючись прорватися до міста, російське командування фактично стирає цілі підрозділи об українську оборону. Лише за останній місяць активних боїв у смузі відповідальності 100-ї окремої механізованої бригади росіяни втратили 910 солдатів (395 убитими та 515 пораненими). Військові зазначають, що це еквівалент двох повноцінних батальйонів, які “стерлися під нуль”.
За даними 19-го армійського корпусу ЗСУ, з початку боїв у самому місті Костянтинівка було ліквідовано понад 700 окупантів із тих інфільтраційних груп, які намагалися просочуватися у житлові квартали та руїни.
Російські окупаційні війська зробили Костянтинівський напрямок одним із пріоритетних для своєї літньої кампанії. Наразі вони намагаються прориватися безпосередньо у житлову забудову та флангами обходити Костянтинівку.
Бої за Костянтинівку є критично важливою частиною битви за Донеччину, оскільки місто виступає головним логістичним вузлом українських сил та ключовою точкою оборони всієї Краматорської агломерації.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Костянтинівка тримає удар: як ЗСУ множать на нуль штурмові групи ворога арреаrеd fіrst оn Прямий.
За інформацією Генерального штабу ЗСУ, ворожі штурми відбувалися у районах самої Костянтинівки, а також сусідніх населених пунктів.
Ворог атакував біля Костянтинівки, Іллінівки, Софіївки, Плещіївки, Іванопілля, Русина Яру та у бік Кучерового Яру.
Попри просування російських окупантів углиб міської забудови та важкі вуличні бої, загрози оперативного оточення Костянтинівки наразі немає.
Йдеться про те, що Сили оборони України утримують мікрорайон Шевченка, який разом із Південним та частиною інших західних околиць міста Часів Яр є плацдармом оборони міста. Мікрорайон Шевченка розташований у західній частині Часового Яру. Оскільки ворог зміг просунутися у східних частинах міста та подолати канал Сіверський Донець — Донбас на окремих ділянках, цей мікрорайон став важливою фортецею.
Саме ці позиції Збройних сил України не дозволяють російським окупантам здійснити флангове охоплення позицій Сил оборони України в Костянтинівці. До того ж самі окупанти зазначають, що за останній місяць у місті Часів Яр у ЗСУ суттєві тактичні успіхи. Саме цей фактор і впливає на можливість проведення наступальних заходів з боку окупаційних військ.
З мінусів можна відзначити те, що Костянтинівка розташована в низині. З точки зору географії це вкрай невигідна позиція.
Натомість панівні висоти у містах Часів Яр та Торецьк перебувають під контролем російських окупантів. Це дає можливість вогневого контролю над усією міською забудовою і, відповідно, логістикою Сил оборони України. Будемо називати речі своїми іменами — логістика ускладнена. На даний момент окупанти атакують за трьома напрямками — західного, східного та північно-східного, намагаючись обійти місто з флангів. Ворог тисне в районі Довгої Балки та Розкішного, намагаючись таким чином розтягнути сили ЗСУ.
Крім того, російські війська мають певні тактичні успіхи в міських кварталах, через що бойові дії розгортаються вже фактично в центрі Костянтинівки. За даними українських військових, піхотні групи противника зафіксовані в районі Центрального ринку та у приватному секторі мікрорайону Гора. Крім того противник продовжує спроби просування у напрямку мікрорайону Червоний на північно-західному фланзі.
Мета окупантів — створити стабільну зону контролю для подальшого просування у напрямку мікрорайону Металург і розширення зони присутності безпосередньо всередині міста.
Але за останній тиждень Сили оборони України провели низку успішних рейдових заходів саме в центрі Костянтинівки, не даючи можливості окупантам закріпитися на території так званої промзони та житлової забудови.
Наразі окупанти намагаються фактично екстраполювати тактику боїв за Покровськ-Соледар, а саме: контроль над мікрорайонами багатоповерхівок з метою накопичення малих штурмових груп та їхньої подальшої інфільтрації. Військове командування та українські бійці повідомляють, що окремі групи ворога проникають у будівлі та закріплюються серед руїн у деяких районах Костянтинівки. Українські захисники ведуть ударно-пошукові дії для знищення окупантів. Окупанти використовують цю тактику, що знижує можливості активного застосування основної переваги Сил оборони України у FРV-дронах.
Плюс, Костянтинівка стирається в буквальному сенсі слова з лиця землі. Це не тільки удари ствольно-реактивною артилерією. Загарбники посилили використання БПЛА та авіації, щоб тримати під вогнем дороги та заважати підвезенню допомоги українським підрозділам. Різко зросла активність фронтової і армійської авіації окупантів. В першу чергу мовиться про удари КАБ по житловій забудові, що призводить до численних жертв серед мирного населення.
Через постійні обстріли та пошкодження інфраструктури у місті та навколишніх селах критична ситуація із забезпеченням газом, водою та світлом. Місцева влада закликає громадян евакуюватися до більш безпечних регіонів України. Варто зауважити, що евакуація можлива виключно у пішому режимі або за допомогою спеціальних груп евакуації через критичну небезпеку на дорогах.
Нагадаю, що на сьогодні, за даними місцевої військово-цивільної адміністрації, у Костянтинівці залишається понад 2 500 мирних жителів. Для порівняння, до повномасштабного вторгнення населення міста складало понад 78 тисяч людей.
Це значною мірою ускладнює роботу Сил оборони України, і цим користуються окупанти, використовуючи мирне населення в якості так званого “живого щита”. Але слід відзначити той факт, що самі загарбники визнають: говорити про перспективу захоплення цього найбільшого промислового центру на даний момент немає підстав. Йдеться про те, що Костянтинівка в два рази за площею перевищує Покровськ. А я нагадаю, бої за Покровськ — це більше ніж півтора року. За Костянтинівку бої тривають уже близько 12 місяців і, як бачимо, просування окупантів мінімальне.
Натомість втрати російських окупантів на Костянтинівському напрямку є критично високими через тактику “м’ясних штурмів” малими групами, яку вони використовують для просування у міську забудову.
Намагаючись прорватися до міста, російське командування фактично стирає цілі підрозділи об українську оборону. Лише за останній місяць активних боїв у смузі відповідальності 100-ї окремої механізованої бригади росіяни втратили 910 солдатів (395 убитими та 515 пораненими). Військові зазначають, що це еквівалент двох повноцінних батальйонів, які “стерлися під нуль”.
За даними 19-го армійського корпусу ЗСУ, з початку боїв у самому місті Костянтинівка було ліквідовано понад 700 окупантів із тих інфільтраційних груп, які намагалися просочуватися у житлові квартали та руїни.
Російські окупаційні війська зробили Костянтинівський напрямок одним із пріоритетних для своєї літньої кампанії. Наразі вони намагаються прориватися безпосередньо у житлову забудову та флангами обходити Костянтинівку.
Бої за Костянтинівку є критично важливою частиною битви за Донеччину, оскільки місто виступає головним логістичним вузлом українських сил та ключовою точкою оборони всієї Краматорської агломерації.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Костянтинівка тримає удар: як ЗСУ множать на нуль штурмові групи ворога арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaДипломатичний демарш: чому посадовці масово відмовляються від польських орденів
Джерело: Fасеbооk-сторінка автора
Міністр закордонних справ, глава ОП, профільний заступник глави ОП, посол в країні перебування – всі написали пости про те, що повертають Польщі нагороди, якими ця країна їх в різні роки нагородила. В знак протесту на рішення президента РП Навроцького відкликати Орден Білого Орла у Президента Зеленського.
І це ще – до офіційного вступу в дію Указу. Який має бути акцептований премʼєр-міністром цієї країни (юридичні різночитання є, але, скоріш за все, процедура має бути витримана). Якщо Туск підпише (бо ж в голові усіх чергові вибори), це рішення ще має бути опубліковане в віснику польської влади – Моnіtоr Роlskі – тільки після цього воно вступить в законну силу. Час виправити помилки ще є.
От тільки питання – якщо усі наші профільні чиновники виступили з публічною позицією по нагородах, хто і на якому рівні спробує вирівнювати україно-польський діалог? Чи залишилося у нас і у поляків шанс на нормалізацію стосунків, яка ще кілька місяців тому виглядала конструктивною?
Президент Польщі позбавив Зеленського ордена Білого Орла: з’явилась реакція МЗС
Розумію політтехнологічну складову рішення віддати нагороди – але не знаю, чи прораховані подальші кроки. Бо наступного тижня – Конференція з відбудови України у Гданську (яка нам потрібна), але після всього, що сталося, є велике питання, як вона пройде і хто на неї поїде. І це те, що буде от прямо зараз. А далі – збір урожаю (потенційна блокада кордону польськими фермерами), річниця Волинської трагедії, а на осінь – ще більше загострення політичної боротьби. І як наслідок – суспільне кипіння, яке буде зривати дах.
Рішення Навроцького, звичайно, хибне і політично недолуге. Бо Україна має право самостійно визнавати своїх героїв, а не будь-яка інша держава. Ми ж з Москвою і воюємо за власну субʼєктність – право бути господарями своєї землі, ходити в свою церкву, говорити своєю мовою, самостійно визначати напрям руху (це в тому числі – про ЄС і НАТО). То чим відрізняються претензії, які ідуть з Варшави, від заяв Москви про те, що Києвом правлять нацисти?
Колись Навроцький сам казав, що минуле треба залишити історикам, а нове покоління політиків має будувати майбутнє. Але, виходить, політична доцільність має здатність відкоригувати власні переконання.
Шкода. Дуже шкода, що ми заходимо на чергове коло протистояння, в якому – це очевидно – виграє третя сторона.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Дипломатичний демарш: чому посадовці масово відмовляються від польських орденів арреаrеd fіrst оn Прямий.
Міністр закордонних справ, глава ОП, профільний заступник глави ОП, посол в країні перебування – всі написали пости про те, що повертають Польщі нагороди, якими ця країна їх в різні роки нагородила. В знак протесту на рішення президента РП Навроцького відкликати Орден Білого Орла у Президента Зеленського.
І це ще – до офіційного вступу в дію Указу. Який має бути акцептований премʼєр-міністром цієї країни (юридичні різночитання є, але, скоріш за все, процедура має бути витримана). Якщо Туск підпише (бо ж в голові усіх чергові вибори), це рішення ще має бути опубліковане в віснику польської влади – Моnіtоr Роlskі – тільки після цього воно вступить в законну силу. Час виправити помилки ще є.
От тільки питання – якщо усі наші профільні чиновники виступили з публічною позицією по нагородах, хто і на якому рівні спробує вирівнювати україно-польський діалог? Чи залишилося у нас і у поляків шанс на нормалізацію стосунків, яка ще кілька місяців тому виглядала конструктивною?
Президент Польщі позбавив Зеленського ордена Білого Орла: з’явилась реакція МЗС
Розумію політтехнологічну складову рішення віддати нагороди – але не знаю, чи прораховані подальші кроки. Бо наступного тижня – Конференція з відбудови України у Гданську (яка нам потрібна), але після всього, що сталося, є велике питання, як вона пройде і хто на неї поїде. І це те, що буде от прямо зараз. А далі – збір урожаю (потенційна блокада кордону польськими фермерами), річниця Волинської трагедії, а на осінь – ще більше загострення політичної боротьби. І як наслідок – суспільне кипіння, яке буде зривати дах.
Рішення Навроцького, звичайно, хибне і політично недолуге. Бо Україна має право самостійно визнавати своїх героїв, а не будь-яка інша держава. Ми ж з Москвою і воюємо за власну субʼєктність – право бути господарями своєї землі, ходити в свою церкву, говорити своєю мовою, самостійно визначати напрям руху (це в тому числі – про ЄС і НАТО). То чим відрізняються претензії, які ідуть з Варшави, від заяв Москви про те, що Києвом правлять нацисти?
Колись Навроцький сам казав, що минуле треба залишити історикам, а нове покоління політиків має будувати майбутнє. Але, виходить, політична доцільність має здатність відкоригувати власні переконання.
Шкода. Дуже шкода, що ми заходимо на чергове коло протистояння, в якому – це очевидно – виграє третя сторона.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Дипломатичний демарш: чому посадовці масово відмовляються від польських орденів арреаrеd fіrst оn Прямий.
Дипломатичний демарш: чому посадовці масово відмовляються від польських орденів
Go to prm.ua
Джерело: Fасеbооk-сторінка автора
Міністр закордонних справ, глава ОП, профільний заступник глави ОП, посол в країні перебування – всі написали пости про те, що повертають Польщі нагороди, якими ця країна їх в різні роки нагородила. В знак протесту на рішення президента РП Навроцького відкликати Орден Білого Орла у Президента Зеленського.
І це ще – до офіційного вступу в дію Указу. Який має бути акцептований премʼєр-міністром цієї країни (юридичні різночитання є, але, скоріш за все, процедура має бути витримана). Якщо Туск підпише (бо ж в голові усіх чергові вибори), це рішення ще має бути опубліковане в віснику польської влади – Моnіtоr Роlskі – тільки після цього воно вступить в законну силу. Час виправити помилки ще є.
От тільки питання – якщо усі наші профільні чиновники виступили з публічною позицією по нагородах, хто і на якому рівні спробує вирівнювати україно-польський діалог? Чи залишилося у нас і у поляків шанс на нормалізацію стосунків, яка ще кілька місяців тому виглядала конструктивною?
Президент Польщі позбавив Зеленського ордена Білого Орла: з’явилась реакція МЗС
Розумію політтехнологічну складову рішення віддати нагороди – але не знаю, чи прораховані подальші кроки. Бо наступного тижня – Конференція з відбудови України у Гданську (яка нам потрібна), але після всього, що сталося, є велике питання, як вона пройде і хто на неї поїде. І це те, що буде от прямо зараз. А далі – збір урожаю (потенційна блокада кордону польськими фермерами), річниця Волинської трагедії, а на осінь – ще більше загострення політичної боротьби. І як наслідок – суспільне кипіння, яке буде зривати дах.
Рішення Навроцького, звичайно, хибне і політично недолуге. Бо Україна має право самостійно визнавати своїх героїв, а не будь-яка інша держава. Ми ж з Москвою і воюємо за власну субʼєктність – право бути господарями своєї землі, ходити в свою церкву, говорити своєю мовою, самостійно визначати напрям руху (це в тому числі – про ЄС і НАТО). То чим відрізняються претензії, які ідуть з Варшави, від заяв Москви про те, що Києвом правлять нацисти?
Колись Навроцький сам казав, що минуле треба залишити історикам, а нове покоління політиків має будувати майбутнє. Але, виходить, політична доцільність має здатність відкоригувати власні переконання.
Шкода. Дуже шкода, що ми заходимо на чергове коло протистояння, в якому – це очевидно – виграє третя сторона.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Дипломатичний демарш: чому посадовці масово відмовляються від польських орденів арреаrеd fіrst оn Прямий.
Міністр закордонних справ, глава ОП, профільний заступник глави ОП, посол в країні перебування – всі написали пости про те, що повертають Польщі нагороди, якими ця країна їх в різні роки нагородила. В знак протесту на рішення президента РП Навроцького відкликати Орден Білого Орла у Президента Зеленського.
І це ще – до офіційного вступу в дію Указу. Який має бути акцептований премʼєр-міністром цієї країни (юридичні різночитання є, але, скоріш за все, процедура має бути витримана). Якщо Туск підпише (бо ж в голові усіх чергові вибори), це рішення ще має бути опубліковане в віснику польської влади – Моnіtоr Роlskі – тільки після цього воно вступить в законну силу. Час виправити помилки ще є.
От тільки питання – якщо усі наші профільні чиновники виступили з публічною позицією по нагородах, хто і на якому рівні спробує вирівнювати україно-польський діалог? Чи залишилося у нас і у поляків шанс на нормалізацію стосунків, яка ще кілька місяців тому виглядала конструктивною?
Президент Польщі позбавив Зеленського ордена Білого Орла: з’явилась реакція МЗС
Розумію політтехнологічну складову рішення віддати нагороди – але не знаю, чи прораховані подальші кроки. Бо наступного тижня – Конференція з відбудови України у Гданську (яка нам потрібна), але після всього, що сталося, є велике питання, як вона пройде і хто на неї поїде. І це те, що буде от прямо зараз. А далі – збір урожаю (потенційна блокада кордону польськими фермерами), річниця Волинської трагедії, а на осінь – ще більше загострення політичної боротьби. І як наслідок – суспільне кипіння, яке буде зривати дах.
Рішення Навроцького, звичайно, хибне і політично недолуге. Бо Україна має право самостійно визнавати своїх героїв, а не будь-яка інша держава. Ми ж з Москвою і воюємо за власну субʼєктність – право бути господарями своєї землі, ходити в свою церкву, говорити своєю мовою, самостійно визначати напрям руху (це в тому числі – про ЄС і НАТО). То чим відрізняються претензії, які ідуть з Варшави, від заяв Москви про те, що Києвом правлять нацисти?
Колись Навроцький сам казав, що минуле треба залишити історикам, а нове покоління політиків має будувати майбутнє. Але, виходить, політична доцільність має здатність відкоригувати власні переконання.
Шкода. Дуже шкода, що ми заходимо на чергове коло протистояння, в якому – це очевидно – виграє третя сторона.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Дипломатичний демарш: чому посадовці масово відмовляються від польських орденів арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.ua“Коли відлунали фанфари”: як Україна може втратити історичний шанс
Джерело: Fасеbооk-сторінка автора
Відкриття розділу (“кластеру”) “Основи” на переговорах про вступ до ЄС – дуже важливий етап. Хоча б тому, що запущено механізм контролю прогресу реформ.
Також важливо, що запущено оцінку (“скрінінг”) готовності ще по пʼяти розділах; перевіряють готовність до їх відкриття.
Але важливо памʼятати: розділи важко відкрити – але ще важче “закрити”, – констатувати, що необхідні зміни проведено, і їхня якість відповідає стандартам.
Оце останнє дуже важливо. Бо в ЄС не дадуть ухвалити “аби що”, не читаючи і без обговорення – і вимагати “назвати нарешті дату”.
Там підуть назустріч, пропонуючи зручні умови для роботи. Достоту як у ЄС, людино- і результато-центрично.
По “Основах” он цілу нову процедуру пропонували, попередньої підготовки (“форлоад”). Погодили всього 10 пунктів антикорупційних змін, виголосили у заяві Качки-Кос аж у грудні… і зі здивуванням побачили, що виконано аж нуль.
Тепер реформи зашиваються у меморандуми до виділення коштів. Не можете самі – включимо “обумовленість” (“кондиційність”): гроші в обмін на реформи.
Вступ України до ЄС опинився під питанням: чому влада зволікає з реформами
Не дійде і це – із задоволенням спихнуть на узбіччя і заходяться опікуватись “легшими” Молдовою, Албанією, Балканами… Он уже і Петер Мадяр закидає, мовляв, “несправделиво” тягти Україну поперед Балкан. І всі проколи української влади живитимуть такі настрої.
Своє майбутнє маємо вигризти самі. Працею – разом, у поєднанні всіх сил. Воно тільки так працює.
А інакше можемо втратити історичний шанс. І буде геть байдуже, кого влада називатиме винними у своїх хвацьких відосиках.
Не для того українці проливають кров, щоб замість повернення до європейського дому терпіти імітацію.
Ілюстрацію з оцінками прогресу України на тлі інших кандидатів взяв у Валерія Пекара.
До прийнятного результату – працювати і працювати.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst “Коли відлунали фанфари”: як Україна може втратити історичний шанс арреаrеd fіrst оn Прямий.
Відкриття розділу (“кластеру”) “Основи” на переговорах про вступ до ЄС – дуже важливий етап. Хоча б тому, що запущено механізм контролю прогресу реформ.
Також важливо, що запущено оцінку (“скрінінг”) готовності ще по пʼяти розділах; перевіряють готовність до їх відкриття.
Але важливо памʼятати: розділи важко відкрити – але ще важче “закрити”, – констатувати, що необхідні зміни проведено, і їхня якість відповідає стандартам.
Оце останнє дуже важливо. Бо в ЄС не дадуть ухвалити “аби що”, не читаючи і без обговорення – і вимагати “назвати нарешті дату”.
Там підуть назустріч, пропонуючи зручні умови для роботи. Достоту як у ЄС, людино- і результато-центрично.
По “Основах” он цілу нову процедуру пропонували, попередньої підготовки (“форлоад”). Погодили всього 10 пунктів антикорупційних змін, виголосили у заяві Качки-Кос аж у грудні… і зі здивуванням побачили, що виконано аж нуль.
Тепер реформи зашиваються у меморандуми до виділення коштів. Не можете самі – включимо “обумовленість” (“кондиційність”): гроші в обмін на реформи.
Вступ України до ЄС опинився під питанням: чому влада зволікає з реформами
Не дійде і це – із задоволенням спихнуть на узбіччя і заходяться опікуватись “легшими” Молдовою, Албанією, Балканами… Он уже і Петер Мадяр закидає, мовляв, “несправделиво” тягти Україну поперед Балкан. І всі проколи української влади живитимуть такі настрої.
Своє майбутнє маємо вигризти самі. Працею – разом, у поєднанні всіх сил. Воно тільки так працює.
А інакше можемо втратити історичний шанс. І буде геть байдуже, кого влада називатиме винними у своїх хвацьких відосиках.
Не для того українці проливають кров, щоб замість повернення до європейського дому терпіти імітацію.
Ілюстрацію з оцінками прогресу України на тлі інших кандидатів взяв у Валерія Пекара.
До прийнятного результату – працювати і працювати.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst “Коли відлунали фанфари”: як Україна може втратити історичний шанс арреаrеd fіrst оn Прямий.
“Коли відлунали фанфари”: як Україна може втратити історичний шанс
Go to prm.ua
Джерело: Fасеbооk-сторінка автора
Відкриття розділу (“кластеру”) “Основи” на переговорах про вступ до ЄС – дуже важливий етап. Хоча б тому, що запущено механізм контролю прогресу реформ.
Також важливо, що запущено оцінку (“скрінінг”) готовності ще по пʼяти розділах; перевіряють готовність до їх відкриття.
Але важливо памʼятати: розділи важко відкрити – але ще важче “закрити”, – констатувати, що необхідні зміни проведено, і їхня якість відповідає стандартам.
Оце останнє дуже важливо. Бо в ЄС не дадуть ухвалити “аби що”, не читаючи і без обговорення – і вимагати “назвати нарешті дату”.
Там підуть назустріч, пропонуючи зручні умови для роботи. Достоту як у ЄС, людино- і результато-центрично.
По “Основах” он цілу нову процедуру пропонували, попередньої підготовки (“форлоад”). Погодили всього 10 пунктів антикорупційних змін, виголосили у заяві Качки-Кос аж у грудні… і зі здивуванням побачили, що виконано аж нуль.
Тепер реформи зашиваються у меморандуми до виділення коштів. Не можете самі – включимо “обумовленість” (“кондиційність”): гроші в обмін на реформи.
Вступ України до ЄС опинився під питанням: чому влада зволікає з реформами
Не дійде і це – із задоволенням спихнуть на узбіччя і заходяться опікуватись “легшими” Молдовою, Албанією, Балканами… Он уже і Петер Мадяр закидає, мовляв, “несправделиво” тягти Україну поперед Балкан. І всі проколи української влади живитимуть такі настрої.
Своє майбутнє маємо вигризти самі. Працею – разом, у поєднанні всіх сил. Воно тільки так працює.
А інакше можемо втратити історичний шанс. І буде геть байдуже, кого влада називатиме винними у своїх хвацьких відосиках.
Не для того українці проливають кров, щоб замість повернення до європейського дому терпіти імітацію.
Ілюстрацію з оцінками прогресу України на тлі інших кандидатів взяв у Валерія Пекара.
До прийнятного результату – працювати і працювати.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst “Коли відлунали фанфари”: як Україна може втратити історичний шанс арреаrеd fіrst оn Прямий.
Відкриття розділу (“кластеру”) “Основи” на переговорах про вступ до ЄС – дуже важливий етап. Хоча б тому, що запущено механізм контролю прогресу реформ.
Також важливо, що запущено оцінку (“скрінінг”) готовності ще по пʼяти розділах; перевіряють готовність до їх відкриття.
Але важливо памʼятати: розділи важко відкрити – але ще важче “закрити”, – констатувати, що необхідні зміни проведено, і їхня якість відповідає стандартам.
Оце останнє дуже важливо. Бо в ЄС не дадуть ухвалити “аби що”, не читаючи і без обговорення – і вимагати “назвати нарешті дату”.
Там підуть назустріч, пропонуючи зручні умови для роботи. Достоту як у ЄС, людино- і результато-центрично.
По “Основах” он цілу нову процедуру пропонували, попередньої підготовки (“форлоад”). Погодили всього 10 пунктів антикорупційних змін, виголосили у заяві Качки-Кос аж у грудні… і зі здивуванням побачили, що виконано аж нуль.
Тепер реформи зашиваються у меморандуми до виділення коштів. Не можете самі – включимо “обумовленість” (“кондиційність”): гроші в обмін на реформи.
Вступ України до ЄС опинився під питанням: чому влада зволікає з реформами
Не дійде і це – із задоволенням спихнуть на узбіччя і заходяться опікуватись “легшими” Молдовою, Албанією, Балканами… Он уже і Петер Мадяр закидає, мовляв, “несправделиво” тягти Україну поперед Балкан. І всі проколи української влади живитимуть такі настрої.
Своє майбутнє маємо вигризти самі. Працею – разом, у поєднанні всіх сил. Воно тільки так працює.
А інакше можемо втратити історичний шанс. І буде геть байдуже, кого влада називатиме винними у своїх хвацьких відосиках.
Не для того українці проливають кров, щоб замість повернення до європейського дому терпіти імітацію.
Ілюстрацію з оцінками прогресу України на тлі інших кандидатів взяв у Валерія Пекара.
До прийнятного результату – працювати і працювати.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst “Коли відлунали фанфари”: як Україна може втратити історичний шанс арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaРадянська ностальгія: чому деякі українці досі вірять в “один народ”
Джерело: Fасеbооk-сторінка автора
У зв’язку із шикарним результатом вчорашнього нальоту по Москві, я все ж таки запитаю. Пояснить мені хтось, чому ми дали окупантам безперешкодно святкувати миле їм 9 травня? Що нам заважало зробити їхні урочистості полум’яними?
Ми боялися відповіді? Але після нашого “дозволу проводити парад” по Києву влупили нечуваною раніше кількістю балістики. Постраждали будівля Мистецького Арсеналу і Києво-Печерська лавра.
Бог з ним із самим дозволом. Я тоді писав і зараз повторюю – тролинг вийшов зачотний, істерикою окупантів я щиро задоволений, Москву принизили, і їй це дуже корисно. Але.
В указі Зеленського про дозвіл були визначені чіткі координати дозволеної території. Поза цією територією указ не діяв. Питання – чому того дня не запалало 3-4 НПЗ?
Нам пообіцяли звільнити 1000 полонених? І як? Звільнили? Сьогодні 19 червня, скільки полонених звільнено більш ніж за місяць? Нагадайте наскільки динаміка звільнення полонених змінилася у порівнянні з періодом до 9 травня 2026 року?
“Господін дрон, снимаю шляпу”: мережу заполонили меми після атаки на Москву
Нас попросив не бити по Росії Трамп? Часом не той Трамп, який регулярно вимагає поступок від нашого найвпливовішого, а той не дається, як про це волає кожна ЗЕботва? Це той самий Трамп, який руками НАБУ гнобить виробників української балістики, бо та може скласти конкуренцію американській, як про це волає та таки ЗЕботва? Це побажання цього Трампа різво кинувся виконувати офіс Зеленського?
А може причина в іншому? Може причина в тому, що низка депутатів-служок разом з найвпливовішим досі мліють від сталінської версії історії і від “Дня пабєди” за версією Сталіна? Може причина в тому, що серед депутатів Слуги народу все ще перебувають такі особи як Бужанський, Гетманцев, Гришина, Устенко та інші, які не приховують ностальгії про часах СРСР? Може причина в тому, що в Офісі Зеленського досі працює Олег Татаров, що служив в керівництві МВС у часи Януковича?
Може причина не в полонених і не в Трампі, а в 9 травня? В тому, що чимало зелених досі себе відчувають “аднім народом”?
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Радянська ностальгія: чому деякі українці досі вірять в “один народ” арреаrеd fіrst оn Прямий.
У зв’язку із шикарним результатом вчорашнього нальоту по Москві, я все ж таки запитаю. Пояснить мені хтось, чому ми дали окупантам безперешкодно святкувати миле їм 9 травня? Що нам заважало зробити їхні урочистості полум’яними?
Ми боялися відповіді? Але після нашого “дозволу проводити парад” по Києву влупили нечуваною раніше кількістю балістики. Постраждали будівля Мистецького Арсеналу і Києво-Печерська лавра.
Бог з ним із самим дозволом. Я тоді писав і зараз повторюю – тролинг вийшов зачотний, істерикою окупантів я щиро задоволений, Москву принизили, і їй це дуже корисно. Але.
В указі Зеленського про дозвіл були визначені чіткі координати дозволеної території. Поза цією територією указ не діяв. Питання – чому того дня не запалало 3-4 НПЗ?
Нам пообіцяли звільнити 1000 полонених? І як? Звільнили? Сьогодні 19 червня, скільки полонених звільнено більш ніж за місяць? Нагадайте наскільки динаміка звільнення полонених змінилася у порівнянні з періодом до 9 травня 2026 року?
“Господін дрон, снимаю шляпу”: мережу заполонили меми після атаки на Москву
Нас попросив не бити по Росії Трамп? Часом не той Трамп, який регулярно вимагає поступок від нашого найвпливовішого, а той не дається, як про це волає кожна ЗЕботва? Це той самий Трамп, який руками НАБУ гнобить виробників української балістики, бо та може скласти конкуренцію американській, як про це волає та таки ЗЕботва? Це побажання цього Трампа різво кинувся виконувати офіс Зеленського?
А може причина в іншому? Може причина в тому, що низка депутатів-служок разом з найвпливовішим досі мліють від сталінської версії історії і від “Дня пабєди” за версією Сталіна? Може причина в тому, що серед депутатів Слуги народу все ще перебувають такі особи як Бужанський, Гетманцев, Гришина, Устенко та інші, які не приховують ностальгії про часах СРСР? Може причина в тому, що в Офісі Зеленського досі працює Олег Татаров, що служив в керівництві МВС у часи Януковича?
Може причина не в полонених і не в Трампі, а в 9 травня? В тому, що чимало зелених досі себе відчувають “аднім народом”?
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Радянська ностальгія: чому деякі українці досі вірять в “один народ” арреаrеd fіrst оn Прямий.
Радянська ностальгія: чому деякі українці досі вірять в “один народ”
Go to prm.ua
Джерело: Fасеbооk-сторінка автора
У зв’язку із шикарним результатом вчорашнього нальоту по Москві, я все ж таки запитаю. Пояснить мені хтось, чому ми дали окупантам безперешкодно святкувати миле їм 9 травня? Що нам заважало зробити їхні урочистості полум’яними?
Ми боялися відповіді? Але після нашого “дозволу проводити парад” по Києву влупили нечуваною раніше кількістю балістики. Постраждали будівля Мистецького Арсеналу і Києво-Печерська лавра.
Бог з ним із самим дозволом. Я тоді писав і зараз повторюю – тролинг вийшов зачотний, істерикою окупантів я щиро задоволений, Москву принизили, і їй це дуже корисно. Але.
В указі Зеленського про дозвіл були визначені чіткі координати дозволеної території. Поза цією територією указ не діяв. Питання – чому того дня не запалало 3-4 НПЗ?
Нам пообіцяли звільнити 1000 полонених? І як? Звільнили? Сьогодні 19 червня, скільки полонених звільнено більш ніж за місяць? Нагадайте наскільки динаміка звільнення полонених змінилася у порівнянні з періодом до 9 травня 2026 року?
“Господін дрон, снимаю шляпу”: мережу заполонили меми після атаки на Москву
Нас попросив не бити по Росії Трамп? Часом не той Трамп, який регулярно вимагає поступок від нашого найвпливовішого, а той не дається, як про це волає кожна ЗЕботва? Це той самий Трамп, який руками НАБУ гнобить виробників української балістики, бо та може скласти конкуренцію американській, як про це волає та таки ЗЕботва? Це побажання цього Трампа різво кинувся виконувати офіс Зеленського?
А може причина в іншому? Може причина в тому, що низка депутатів-служок разом з найвпливовішим досі мліють від сталінської версії історії і від “Дня пабєди” за версією Сталіна? Може причина в тому, що серед депутатів Слуги народу все ще перебувають такі особи як Бужанський, Гетманцев, Гришина, Устенко та інші, які не приховують ностальгії про часах СРСР? Може причина в тому, що в Офісі Зеленського досі працює Олег Татаров, що служив в керівництві МВС у часи Януковича?
Може причина не в полонених і не в Трампі, а в 9 травня? В тому, що чимало зелених досі себе відчувають “аднім народом”?
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Радянська ностальгія: чому деякі українці досі вірять в “один народ” арреаrеd fіrst оn Прямий.
У зв’язку із шикарним результатом вчорашнього нальоту по Москві, я все ж таки запитаю. Пояснить мені хтось, чому ми дали окупантам безперешкодно святкувати миле їм 9 травня? Що нам заважало зробити їхні урочистості полум’яними?
Ми боялися відповіді? Але після нашого “дозволу проводити парад” по Києву влупили нечуваною раніше кількістю балістики. Постраждали будівля Мистецького Арсеналу і Києво-Печерська лавра.
Бог з ним із самим дозволом. Я тоді писав і зараз повторюю – тролинг вийшов зачотний, істерикою окупантів я щиро задоволений, Москву принизили, і їй це дуже корисно. Але.
В указі Зеленського про дозвіл були визначені чіткі координати дозволеної території. Поза цією територією указ не діяв. Питання – чому того дня не запалало 3-4 НПЗ?
Нам пообіцяли звільнити 1000 полонених? І як? Звільнили? Сьогодні 19 червня, скільки полонених звільнено більш ніж за місяць? Нагадайте наскільки динаміка звільнення полонених змінилася у порівнянні з періодом до 9 травня 2026 року?
“Господін дрон, снимаю шляпу”: мережу заполонили меми після атаки на Москву
Нас попросив не бити по Росії Трамп? Часом не той Трамп, який регулярно вимагає поступок від нашого найвпливовішого, а той не дається, як про це волає кожна ЗЕботва? Це той самий Трамп, який руками НАБУ гнобить виробників української балістики, бо та може скласти конкуренцію американській, як про це волає та таки ЗЕботва? Це побажання цього Трампа різво кинувся виконувати офіс Зеленського?
А може причина в іншому? Може причина в тому, що низка депутатів-служок разом з найвпливовішим досі мліють від сталінської версії історії і від “Дня пабєди” за версією Сталіна? Може причина в тому, що серед депутатів Слуги народу все ще перебувають такі особи як Бужанський, Гетманцев, Гришина, Устенко та інші, які не приховують ностальгії про часах СРСР? Може причина в тому, що в Офісі Зеленського досі працює Олег Татаров, що служив в керівництві МВС у часи Януковича?
Може причина не в полонених і не в Трампі, а в 9 травня? В тому, що чимало зелених досі себе відчувають “аднім народом”?
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Радянська ностальгія: чому деякі українці досі вірять в “один народ” арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaЛогістична криза окупаційних військ: тактичний вимір для ЗСУ
Go to prm.ua
Після атак українських військ по російській тиловій логістиці наступальні можливості противника суттєво скоротилися. І на окремих ділянках фронту Сили оборони України мають тактичні успіхи.
Блокада ключових транспортних артерій Криму та глибоководних портів Азовського моря обернулася для окупаційної армії логістичним колапсом.
Слід зазначити, що ще донедавна Крим був основною логістичною складовою російської окупаційної армії. Йшлося про можливість перекидання особового складу, паливно-мастильних матеріалів, боєкомплектів, важкої бронетехніки з тилових районів росії у Тамані залізничними поромами в напрямку Запорізької та Херсонської областей через окупований Крим. Плюс Крим використовувався як база накопичення тих самих боєкомплектів і паливно-мастильних матеріалів. Наразі у окупантів такої можливості немає.
Нгадаю, що останній із залізничних поромів, а саме “Славянин”, був знищений безпілотниками Головного управління розвідки Міноборони України у квітні 2026 року.
Те, що зараз відбувається, — Сили оборони України відсікають окупований Крим і від материкової України. Удари наносяться як безпосередньо по Чонгарському перешийку, так і по Чонгарському та Армянському мостах. Тобто, фактично, йдеться про паралізацію логістики російських окупантів і неможливість використовувати Крим як базу накопичення. Причому, зазначу, самі окупанти визнають серйозні логістичні проблеми в моменті передислокації особового складу, боєкомплектів, продовольства, води і, головне, паливно-мастильних матеріалів безпосередньо до лінії зіткнення.
Під вогневим контролем опинилася не лише логістична система окупованого Криму, а й портова інфраструктура окупованих Маріуполя та Бердянська. Ці глибоководні порти на Азовському морі активно використовувалися російськими військами як ключові логістичні хаби.
У зв’язку з цим на лінії бойового зіткнення в окупантів серйозні проблеми. Удари Сил оборони України по російській логістиці призвели до того, що окупанти тепер не можуть вести активні бойові дії.
Вони не можуть передислокувати особовий склад, проводити ротації, вивозити поранених, підвозити боєкомплекти, паливно-мастильні матеріали. Без усього цього активна фаза бойових дій окупаційних військ неможлива.
Блокування логістики в тилу противника дає можливість активізувати військові дії українським захисникам. Так, на Запорізькому напрямку Сили оборони мають низку серйозних тактичних успіхів у районі селищ Степногірськ, Приморське, Кам’янське. У районі окупованого Кам’янського українські підрозділи атакують фланги військ РФ, створюючи серйозні проблеми для російського угруповання.
Крім цього, на стику трьох областей — Донецької, Запорізької та Дніпропетровської — за останні тижні Сили оборони України, саме завдяки блокуванню логістики окупантів, зуміли провести успішні рейдові дії та деокупувати до 47 кв. км. Водночас територіальні втрати України за весь травень склали всього лише 14 кв. км.
Як бачимо, поступово Сили оборони України перехоплюють ініціативу на окремих ділянках фронту.
ЗСУ посилили удари по тиловій логістиці окупантів не тільки на південному напрямку, але й на захоплених частинах Донецької, Луганської областей. А також на території росії — насамперед у Бєлгородській та Курській областях, де розташовані тилові бази паливно-мастильних матеріалів, польові склади боєкомплектів, командно-штабні пункти.
І, як наслідок, на Лиманському напрямку фронту за останні кілька днів Сили оборони України досягли серйозних тактичних успіхів.
Завдяки блокаді російської логістики Сили оборони України провели зачистку Зеленої Долини та Шандриголового. Деокуповано 11,7 кв.км. Плюс, Сили оборони України просунулися на схід від Рай-Олександрівки — це Слов’янський напрямок фронту. І головне, ЗСУ вибили противника з трьох населених пунктів — Дробишеве, Новоселівки та Дерилове (Лиманський напрямок). Як бачимо, захисникам України вдалося досягти серйозних тактичних успіхів завдяки так званому транспортному локдауну противника.
Щобільше, зупинилося подальше просування окупантів на цьому напрямку. А це була одна із найскладніших ділянок фронту для Сил оборони України.
Крім того, внаслідок ударів ЗСУ по логістиці російських військ практично зупинено просування противника в районі села Гришине та міста Родинське на Покровському напрямку.
Окупанти визнають факт, що в районі Гришиного Сили оборони України проводять успішні контрзаходи з метою недопущення розширення російської присутності.
На мій погляд, тактика масштабування ударів по оперативних тилах російських військ може найсерйознішим чином вплинути на подальший хід бойових дій. І країна-окупант буде позбавлена можливості під час переговорів використовувати військову складову для політичного тиску як на американську, так і на українську сторону. А російський диктатор неодноразово заявляв, що контроль окупаційних військ над усією Донецькою областю є основним пунктом російських “мирних пропозицій”. І якщо Україна не віддасть цей регіон дипломатичним шляхом, то росія захопить його військовим. Але, як бачимо, зараз ситуація саме на лінії фронту змінилася найсерйознішим чином.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Логістична криза окупаційних військ: тактичний вимір для ЗСУ арреаrеd fіrst оn Прямий.
Блокада ключових транспортних артерій Криму та глибоководних портів Азовського моря обернулася для окупаційної армії логістичним колапсом.
Слід зазначити, що ще донедавна Крим був основною логістичною складовою російської окупаційної армії. Йшлося про можливість перекидання особового складу, паливно-мастильних матеріалів, боєкомплектів, важкої бронетехніки з тилових районів росії у Тамані залізничними поромами в напрямку Запорізької та Херсонської областей через окупований Крим. Плюс Крим використовувався як база накопичення тих самих боєкомплектів і паливно-мастильних матеріалів. Наразі у окупантів такої можливості немає.
Нгадаю, що останній із залізничних поромів, а саме “Славянин”, був знищений безпілотниками Головного управління розвідки Міноборони України у квітні 2026 року.
Те, що зараз відбувається, — Сили оборони України відсікають окупований Крим і від материкової України. Удари наносяться як безпосередньо по Чонгарському перешийку, так і по Чонгарському та Армянському мостах. Тобто, фактично, йдеться про паралізацію логістики російських окупантів і неможливість використовувати Крим як базу накопичення. Причому, зазначу, самі окупанти визнають серйозні логістичні проблеми в моменті передислокації особового складу, боєкомплектів, продовольства, води і, головне, паливно-мастильних матеріалів безпосередньо до лінії зіткнення.
Під вогневим контролем опинилася не лише логістична система окупованого Криму, а й портова інфраструктура окупованих Маріуполя та Бердянська. Ці глибоководні порти на Азовському морі активно використовувалися російськими військами як ключові логістичні хаби.
У зв’язку з цим на лінії бойового зіткнення в окупантів серйозні проблеми. Удари Сил оборони України по російській логістиці призвели до того, що окупанти тепер не можуть вести активні бойові дії.
Вони не можуть передислокувати особовий склад, проводити ротації, вивозити поранених, підвозити боєкомплекти, паливно-мастильні матеріали. Без усього цього активна фаза бойових дій окупаційних військ неможлива.
Блокування логістики в тилу противника дає можливість активізувати військові дії українським захисникам. Так, на Запорізькому напрямку Сили оборони мають низку серйозних тактичних успіхів у районі селищ Степногірськ, Приморське, Кам’янське. У районі окупованого Кам’янського українські підрозділи атакують фланги військ РФ, створюючи серйозні проблеми для російського угруповання.
Крім цього, на стику трьох областей — Донецької, Запорізької та Дніпропетровської — за останні тижні Сили оборони України, саме завдяки блокуванню логістики окупантів, зуміли провести успішні рейдові дії та деокупувати до 47 кв. км. Водночас територіальні втрати України за весь травень склали всього лише 14 кв. км.
Як бачимо, поступово Сили оборони України перехоплюють ініціативу на окремих ділянках фронту.
ЗСУ посилили удари по тиловій логістиці окупантів не тільки на південному напрямку, але й на захоплених частинах Донецької, Луганської областей. А також на території росії — насамперед у Бєлгородській та Курській областях, де розташовані тилові бази паливно-мастильних матеріалів, польові склади боєкомплектів, командно-штабні пункти.
І, як наслідок, на Лиманському напрямку фронту за останні кілька днів Сили оборони України досягли серйозних тактичних успіхів.
Завдяки блокаді російської логістики Сили оборони України провели зачистку Зеленої Долини та Шандриголового. Деокуповано 11,7 кв.км. Плюс, Сили оборони України просунулися на схід від Рай-Олександрівки — це Слов’янський напрямок фронту. І головне, ЗСУ вибили противника з трьох населених пунктів — Дробишеве, Новоселівки та Дерилове (Лиманський напрямок). Як бачимо, захисникам України вдалося досягти серйозних тактичних успіхів завдяки так званому транспортному локдауну противника.
Щобільше, зупинилося подальше просування окупантів на цьому напрямку. А це була одна із найскладніших ділянок фронту для Сил оборони України.
Крім того, внаслідок ударів ЗСУ по логістиці російських військ практично зупинено просування противника в районі села Гришине та міста Родинське на Покровському напрямку.
Окупанти визнають факт, що в районі Гришиного Сили оборони України проводять успішні контрзаходи з метою недопущення розширення російської присутності.
На мій погляд, тактика масштабування ударів по оперативних тилах російських військ може найсерйознішим чином вплинути на подальший хід бойових дій. І країна-окупант буде позбавлена можливості під час переговорів використовувати військову складову для політичного тиску як на американську, так і на українську сторону. А російський диктатор неодноразово заявляв, що контроль окупаційних військ над усією Донецькою областю є основним пунктом російських “мирних пропозицій”. І якщо Україна не віддасть цей регіон дипломатичним шляхом, то росія захопить його військовим. Але, як бачимо, зараз ситуація саме на лінії фронту змінилася найсерйознішим чином.
Також слідкуйте за “Прямим” у Fасеbооk, Х, Теlеgrаm та Іnstаgrаm.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція рrm.uа може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.
Тhе роst Логістична криза окупаційних військ: тактичний вимір для ЗСУ арреаrеd fіrst оn Прямий.
Go to prm.uaAbout news channel
Дізнайтеся першими про останні новини дня з Прямим каналом. 100% Свіжі новини. Новини Прямого каналу з сайту prm.ua
All publications are taken from public RSS feeds in order to organize transitions for further reading of full news texts on the site.
Responsible: editorial office of the site prm.ua.