Бабина хата була стара, мазана, зведена без жоднісінької цеглини чотири чи п’ять держав тому, на високому березі річки, в старій половині села. В хаті пахло смертю багатьох поколінь, і сирою землею, і затінком, і затишком.

Я знайшов оповідання, яке не пам'ятаю, як писав, але дуже прозоро розумію, де й коли. Але зважаючи на те, що йдеться про Міжземелля, я радий вже тому, що ця проза написана не мовою сновидінь.

А чи знаєш ти, голубе, що навіть страшний і непереможний Багряний Лицар був колись людиною? Ну так, звідкись же він мав узятися! Народився він у якихось простих батьків, і був хлопцем плохим і кволим, а понад те боявся болю та страждань.

Молодий самотній мандрівник змучився в дорозі й зупинився дати ногам спочинку в Межоліссі.

Оллі мала б раніше зрозуміти, що з адресою на останньому листі щось не так.

Кожне немовля приходить на цей світ із двома третинами костей людських, і третиною костей світу того (...). Ясне панство нетутешнє знає про це й до дітей людських находжає, забираючи потроху ті кості собі, поки в дитині не лишиться саме лише людське.

Казка в народному стилі про те, що сталося з юнаком і юнкою з дивними іменами, багато років тому вперед, у часи після того, як бог умер, а Полісун став приходити до людей з-за ріки.

Був собі один чоловік із міста, роботящий, але бідний, і померла йому жона. Лишила чоловіку на спадок альбом із картинками й дочку. А в альбомі потайна сторінка була, під сторінкою лист, а на листі знак, що його ніхто ніколи не мав бачити.

Ранком баба Параскева встає по темноті, та аж так, що ще й зорі досвітньої не видно. Кришить поживу птахам, лісовим та польовим, на всі чотири сторони світу, що відходять від хати. Розчісує гриву своєму вовкові. Кидає сухих дров у піч, щоби на ній змії вигрівали своїх змієнят.

...це місце може, з певною ймовірністю, стати твоїм сховком у страшних чи просто тривожних снах.