Легенда про короля Артура та його двір – один із найвпізнаваніших сюжетів європейської середньовічної традиції. Вона охоплює десятки персонажів, розгалужену систему мотивів і символів, а також відіграє важливу роль у формуванні культурної ідентичності Великої Британії.

Образ Франкенштейна стає метафорою імперської російської культури — зшитої з чужих частин, позбавленої сумніву, але спраглої жертовності й визнання. Російська література — не лише мистецтво, а інструмент виправдання колоніалізму.

Есе розкриває суть радянського дисидентства як прояву внутрішньої свободи. Через постаті Стуса, Дзюби, Сверстюка, Руденка та інших показано: свобода – не лише політичний жест, а глибокий екзистенційний вибір бути собою попри тиск, страх і біль.

Стаття(радше есе) досліджує поетичний образ Києва в творчості Аттили Могильного як багатовимірний хронотоп пам’яті, любові та втечі. Місто постає не лише декорацією, а повноцінним героєм, що супроводжує поета аж до його остаточного мовчання.

Есе "Затоптане Відродження" розкриває трагедію української кульутри початку XVIII століття, коли царська влада в особі Петра І нищила чи обмежувала діяльність видатних українських діячів. Текст аналізує наслідки репресій для культури, мови та національної самосвідомості.

Есе аналізує історію Hen Ogledd – союзу бритських королівств, що не змогли втримати свою мову та культуру перед англо-саксонською експансією. Проведено паралелі з Україною, її історичними викликами та сучасною боротьбою за ідентичність.

Літературно-критична стаття присвячена дебютній збірці Сергія Жадана «Цитатник» (1995) , У тексті розглядаються основні художні особливості збірки , її зв'язок із постмодернізмом, вплив на подальшу творчість Жадана та українську поезію загалом.

Варвара Базас носить титул першої жінки у футуризмі - як українському, та і загальному. Проте інформації про неї майже немає, а якщо і знаходиться згадка - то лише те, що вона була дружиною Гео Шкурупія.

Попри свій життєпис, поет, письменник та журналіст із чималими амбіціями Гео Шкурупій має у суспільстві дещо стереотипну думку, а саме – хибне твердження щодо письменницької діяльності, сильно спрощене до такого собі титулу «футурист номер два» після Михайля Семенка.

У статті розглянуто зародження літературного репортажу в Радянській Україні зразка 20-30 років, відомі твори тієї доби та того стилю, а також їхніх авторів, подальшу долю та значення цих спроб та дискусій письменників навколо намагань виокремити новий жанр – «літературу фактажу».