Я усвідомив, що для написання своїх есе (та й не лише їх) було б дуже корисно оволодіти навичкою якісного оповідання історій (сторітелінгом). А це виявляється ледь не окрема дисципліна, яка має свої методи, підходи і спрямування. Цікаво.

Що це за дивне відчуття, коли ніби вже знаєш, що треба робити, але не розумієш, з чого почати, або, що робити прямо зараз? І набридливі банальні поради, на кшталт: «просто треба почати», «просто роби», «просто почни», здаються токсичними і незрозумілими й плутають ще більше.