Формат: крик душі
Бісить, коли твою доброту і емпатію, привітність і дружність,навіть просто набажання підвищувати голос сприймають як слабкістьі як заклик до атаки.

У марних пошуках "базового відчуття безпеки" або у чому різниця проживання війни травмованої та нетравмрваної людини.

Питання:
Базове відчуття безпеки
У чому різниця досвідів?
Чи травма готує до війни?

Невеличкий допис про травматичну культуру, наслідки виховання у цій культурі та про те, як цьому запобігти.
Написана штучним інтелектом.

Емоційний, не надто структурований сплеск моїх вражень, де я дивуюсь, що люди пишуть про "щасливе дитинство" під час війни.
Власне, мені це нагадує заборону на дитячі емоції з часів радянського союзу. Принагідно згадую своє "щасливе" дитинство.

Несподівано вийшла цікава розмова з чатом GPT, що відкрила мені певні цікаві психологічні моменти.
А саме: чому поганих чоловіків "приваблюють" травмовані жінки? Чому це - не зовсім романтичний інтерес і точно не початок кохання?
П.с. розмову майже не редагувала.

Авторка дуже емоційно і з прикладами пояснює, як у великій чатині сімей дівчат виховують так, що це потім шкодить їхнім стосункам і наприкінці дає адекватну пораду (на відміну від тих, які сама чула в дитинстві).
Сестра, хай мудаки йдуть за російським кораблем. Амінь.

Почну з попередження: йдеться саме про стосунки між дітьми і значущими дорослими. Тобто коли ти буквально не можеш втекти зі стосуків і в них же формуєш свої уявлення про світ.
Чому "любов з умовами" у такому випадку все ж нелюбов?

мем про токсичну продуктивність та чек-лист

Про формат майбутнього блогу