Найближча для південних окупованих територій жіноча колонія в Зеленокумську Ставропольського краю. Теоретично, усіх жінок мали б залишати у спеціально створеній установі на окупованій території. У гіршому випадку — відправляти їх всіх до Зеленокумська. Важко сказати, що краще.

Заїжджена фраза «Вологодський конвой не любить жартів» тут сприймається не так жартівливо, як на волі. Ще гостріше це відчуття у Вологодській жіночій колонії номер один, де на сьогодні перебувають щонайменше три українки, засуджені російськими судами у зв’язку з війною.

«Щасливий той, хто щасливий вдома». Такий напис виведено на стіні одного з корпусів колонії № 7 у Бурятії. Ув’язнені жінки часто й одноманітно жартують з цього приводу, мовляв, в’язниця — їхній дім, але щастя якось не помітно. Принаймні три українки там чекають повернення до дому

Найстрашніше місце для українських жінок — мордовська колонія в селищі Явас. Це місце, де жінок безкарно катують, примушують працювати по 16 годин і де ув'язнена може просто зникнути назавжди. Найчастіше українок етапують саме туди — до Яваса.

Колонія в селищі Головіно входить до десятки найбільших місць позбавлення волі для жінок у всій російській системі. Щоб уявити глибину депресивності цього місця, тут продали залізничний вокзал «на дрова» у 2008 році. У важких умовах позбавлені волі тут знаходиться п'ять українок.

Про Верхньоуральську в’язницю немає пісень та моторошних легенд. Але ця «критка» спеціалізується на політв’язнях ще з царських часів. І набралась досвіду в часи НКВС. Від початку окупації Криму сюди стали привозити ув’язнених мусульман, а згодом і українських військовополонених.

Коли кажуть, що ув’язнений у тюрмі може просто зникнути безслідно, мають на увазі саме тюрму в Димитровграді. Це єдина в’язниця, у якій за останнє десятиліття спалахнув бунт ув’язнених. Але інцидент анітрохи не змінив ставлення до контингенту, серед яких щонайменше 57 українців.

Про в’язницю в маленькому приволзькому містечку Балашов кажуть, що вона «під ворами». Це твердження регулярно підкріплювалося «прогонами» про те, кого в цій в’язниці «коронували», а кому «дали по вухах». Років 8 тому в’язниця почала приймати перших українських політв’язнів.

Росія багата на гнітючі в'язниці, відомі своїми історіями. Але є одна в'язниця, про яку, без перебільшення, чув майже кожен мешканець пострадянського простору. Пісня про «Володимирський централ» свого часу лунала буквально «з кожного праски».

Що ми знаємо про умови, в яких перебувають українські політв'язні, захоплені на окупованих територіях? Відповідь на це та інші питання представлено в рамках проекту «Архіпелаг УФСІН» про місця утримання цивільних українців, які втратили свободу в результаті війни.