“Clancy” став для гурту тим особливим викликом, коли вже можна спробувати узагальнити свій шлях і поєднати всі набуті почерки в чомусь єдиному.
Тому і виникає логічне питання, а чи є з такими стрибками щось, власне, від “Clancy”?

“Окей, хлопці. Ви не хочете жертвувати важкістю. Не хочу і я. Ви не хочете ліпити з себе казна що, аби лише погляди зосередилися на вас. Розумію.
Проте, в умовах сучасного музичного продакшену, заради нових вух, чимось у своїй поточній формулі треба пожертвувати.”

Вперше я послухав цей альбом в порожньому укритті. Незабаром дали відбій, можна було виходити назовні, але зачекай, світе, мені ще два треки лишилося.

Пізня осінь. Поки голос Саші з Дітей інженерів вчергове доносить мені ідею про клятий Спотіфай, замислююся – «чого саме Паліндром?».

Мені щось набридло згадувати дев’яності обов’язково прикольними. Бо хто я такий, щоб претендувати на якусь ностальгію за ними, якщо належу тому часу лише номінально - свої перші п’ять років (де три з них я ще інстинктивно хавав землю).