Ми стали сьогодні тими, хто дихає війною.

Ми чомусь стали такими, якими б не хотіли бути. Ми смиренно носим мертву душу в живому тілі. Не по рокам усі ми постаріли. Ми чекаємо завтрашній день з страхом та стійкістю. Ми хочемо заснути і не бачити усього цього.
Чекайте миру, невдовзі засіяє нова зірка. Скоро світанок, незалежно від темряви, світанок завжди настає.

Війна — це важкий біль, що вкрай глибоко, Серця розриває, душу змінює. Ми відчуваємо її в кожному кроку, Спогади, як рани, в нас залишаються.
Але в нас є сила, щоб не здатися, Ми тримаємося, як можемо. І хоча душа мертва, в нас є надія, Що ми зможемо вижити, пережити.
Нехай ця війна не забере нашу гідність, Ми залишимося людьми, нескорені. І хоча часом важко, ми не здамося, Бо в нас є внутрішня сила, що несе нас далі. Це нагадує нам, що життя може бути важким, але ми продовжуємо боротися і виживати. Ми не одні в своїх почуттях.

У серці пам'ять тихо плине,
Живе любов'ю, що не гине.
І хоча часом біль розтане,
Та спогад з життя виринає.

Не залишаєм ми слід в землі, тихо зникали.
Лиш у душах, що нас плекали
І відлунням тихих думок ми пам'ятали,
У серцях, що для нас зберігали..

Життя минає, наче тінь, обрисів розбитих,
Та пам'ять вічно буде жити.
Вона в тих серцях, що нас любили,
І в тих, кого ми полюбили.

Тож нехай іде час, нехай летять роки, навіть століття,
Спогади про нас не згаснуть, як вогні життя.
Бо в серці, де живе любов, немає кінця,
І пам'ять про нас вічно буде там жити, без забуття.

© авторський текст Tally Vi
Tally Vi