«Вільні малолюдці» — роман із серії «Дискосвіт» Террі Пратчетта про відьом. Знайомтесь із новою харизматичною героїнею — Тіфані Болячкою!
Хто сказав, що здатною на чари обов’язково може бути лише стара, страшна і злюща карга? Іноді природженою відьмою є кмітлива та допитлива дев’ятирічка.
Коли стіни світу брижаться, а загарбники зазіхають на твоє, слід діяти рішуче і захищати рідні землі! Озброївшись самими лише сковорідкою та здоровим глуздом, Тіфані доведеться поборотися з лихими ельфами, які викрадають дітей. А допомагатимуть дівчинці Нак Мак Фіґлі – вільні малолюдці, хвацькі, задерикуваті й охочі до крадіжок, пиятики та бійок. Чудова компанія для майбутньої відьми!
Щиро люблю цю книгу за її колоритність, непоказну мудрість і таких відчайдушних Нак Мак Фіґлів!
Книга на сайті видавництва: «Вільні Малолюдці»
| Author | Террі Пратчетт |
| Rate | ★ ★ ★ ★ ★ |
| ISBN | 978-617-679-837-8 |
| Lang | UA |
| Publisher | Видавництво Старого Лева |
Інша — і більша — частина мозку Тіфані переймалася словом «шурхіт». Це таке слово, про яке не дуже то й хтось думає. Чухаючи пструга по підборіддю, вона крутила шурхотом у голові.
Бабуня Болячка чудово зналася на вівцях, хоч і називала їх не інакше, як «торби з кістками, очицями і зубами, які шукають собі пригод на дупу».
Вони казали, що бабця має цілющі руки, а вона казала, що найліпший лік на хвору вівцю чи людину — це порція скипидару, міцне слівце і копняк!
Вони скидалися на мислителів, та серед них не знайшлось би й однісінького, хто б міг полагодити чайник. Вони вели ось яку справу — продавали невидимі речі. А продавши, що б там у них не було на продаж, те щось і надалі лишалось у них. Вони продавали те, що всім було потрібне, але ніхто його не хотів. Вони продавали ключі до всесвіту тим, хто навіть не здогадувався, що всесвіт на замку
— Є хто? — спитала вона. Дзвоника не було, тож вона голосно мовила «стук-стук». Жіночий голос десь зі середини відповів: — Хто там? — Тіфані. — Яка Тіфані? — Тіфані, яка налаштована серйозно. — О, це звучить багатообіцяюче. Заходь.
Вона б говорила, а люди б слухались… Вони завжди слухали бабусю. Говори за тих, хто безголосий, казала вона.
Обидві продовжували змагатися, хто кого перегледить. Тільки от Тіфані могла перегледіти хоч кота!
— Авжеж, але тато казав мені, що безкоштовні поради виливаються в копієчку, — сказала Тіфані.
— Менше з тим, мала мені сподобалася. — І мені, — сказала міс Тік квапливо. — Вона чує, що старенька загинула, бо якісь недоумки мали її за відьму, і вирішує стати відьмою, щоб такого більше не повторилося! Чудовисько ричить на неї з річки, а вона гепає його пательнею по голові!
Це ж бо не зовсім брехня. Власне, це свята правда, хоч вона і не вичерпно описує ситуацію. Тіфані в цілому правдомовна, та у неї склалося враження, що іноді не так просто визначати, що «правдиве», а що «хибне», натомість є «те, що слід знати зараз» і «те, що не слід знати зараз».
«Хотіти мало, — казала міс Тік. — Треба робити».
Людці вийняли із піхов сотні маленьких шабелин і звитяжно здійняли їх над головами. — Нак Мак Фіґлі! Вільні малолюдці! Ні крулям! Ні крулевам! Ні лордам! Ні панам! Нас не ошукати!
«А я навіть відьомської школи не спромоглася знайти, — подумала Тіфані. — Я не знаю ані однісінького заклинання. В мене навіть гостроверхого капелюха нема. Все, що я вмію, — робити сир і не гасати в паніці, коли щось йде не за планом. Ага, і ропуха ще маю!»
Усюди люди лишили по собі сліди. Крейдокрай мав вагу.
Слід визнати, що ніхто ніколи не бачив, щоб за все своє життя Бабуня Болячка хоч раз комусь молилася, тож всі пристали на думку, що навіть тепер, по смерті, вона не матиме часу на бога, який не розуміє, що вівці — понад усе і поперед усього.
То не можна тако просто прожогом гнати, розумієш. Великий фіґель-бородань підніс руку догори: — Зауваження не слушне, Велетню. Ти завжди прожогом женеш. Ми завжди так робимо. — Ая, Великий Яне, мудро кажеш. Але треба знати, куди ти намиливсі гнатисі. Не можна гнатися куди-будь. То зле тако бігти, куди вочі видят.
То все через запах. Бабуня Болячка пахла вівцями, скипидаром і тютюном «Веселий Моряк». Ці три запахи змішалися в один, який для Тіфані уособлював запах Крейдокраю. Запах той ходив за Бабунею, як хмара, і він уособлював тепло, спокій і місце, з якого все починається…
Я — простий ропух, то ж не вимагай від мене занадто багато, як твоя ласка. Можливо, вони помиляються. Можливо, помиляюся я.
— Те, що хтось хоче і що хтось робить — то дві великі різниці
В середині в тебе є гірчинка, яка тебе пече, так? Гірчинка, яка пильнує за тобою. Ти здатна на Перші Погляди і Задні Думки. І це великий дар, і велике прокляття водночас. Ти бачиш і чуєш те, що іншим не під силу. Світ відкриває тобі свої таємниці, але ти, як та гостя на вечірці, що стоїть у кутку і не може приєднатися до всіх. В тобі є гірчинка, яка не скресне і не щезне.
Пташка мусить вистрибнути з гнізда, щоб полетіти. Та й ти маєш бабусин характер: а як вона щось собі втовкмачила до голови, то ніхто її не переконав би в протилежному.
А ти, Тіфані, вважай си, — келда зітхнула гірко. — Десь казки справджуються, десь пісні збуваються…
Ага, — сказав Пограбуйко. — А шо є чари? Таково махати паличков і сказати пару чарівних слів. І що в тому дуже мудрого? А от дивитись і бачити світ, розуміти його — ото є фест вміннє!
Стогін, болісний, як тридцять понеділків на місяць, лунав на галявині.
А сама Тіфані — крихітна, дуже крихітна. Вона потрапила у дивний малюнок. Малюнок — це сон, чи сон — це малюнок, яка різниця, якщо ти — всередині! Впади-но зі скелі. Яка тобі різниця, чи земля наблизилась до тебе, чи ти — до землі. І так зле, і так погано.
Волосся вона мала темне і довге, обличчя — бліде, а губи — кольору вишні. Сукня на ній була чорно-біло-червона. І все це було якимсь трохи не таким, чи що. Задні Думки підказали Тіфані: «Це тому, що вона ідеальна. Абсолютно. Як лялька. Справжні люди не бувають ідеальними».
Донат? Донат!Доки ми тут, то принагідно нагадую, що задонатити це не тільки чудова ідея, що береже сон, покращує травлення і робить волосся блискучим, а ще й наш обовʼязок, бо в нас є тільки ми.
Ну, а вдруг ти вже задонатив, то завжди можеш закинути кілька грибнів на підтримку проекту
А тут от мої соціальні мережі, чуєш, підпишись!The post «Вільні Малолюдці» – Террі Пратчетт first appeared on gallery21.
Блог про все, що мені видалося цікавим, книжки, фільми, нотатки на полях, меми і всяке різне
Дронопад
RUSORIZ
“АЗОВ.ONE”
на кохве з курасаном класового розриву
