Ранні оповідання Станіслава Лема
Обожнюю Лема і ніжно любою всю його творчість
Книга на сайті видавництва: “Ранні оповідання” Станіслав Лем
У кожного своя смерть, — сказав він. — Інша його не спіткає.
Дух віє, де хоче
Де гроші? Чи ви гадаєте, що я сіамський брат голодної бідноти й поїду на самокаті?
— Не стільки, скільки ви, але трохи таки знаю… Подумайте про зірки… Тисячі людей дивляться на них щоночі — чоловіки на кораблях посеред океанів… ескімоси на полярних кригах… негри… Чому ви хочете все це забрати у них? Забирати можна лише те, що ви самі давали, хоча й це негарно…
А коли вона дивилася на мене, то так, неначе ми були лише вдвох, зовсім самі. Потім я танцював із нею. Я боявся заговорити, бо це страшно роз’єднує людей. Коли мовчиш із кимось зовсім чужим, то часом може здаватися, ніби ти прожив із ним роки.
— Це неправда, що багатство у нас досягають чесним шляхом. Чесною працею можна заробити на серійний радіоприймач, автівку і дружину
Я міг би заробити півмільйона і навіть більше шантажем, але полюбляю спокій. Шантажисти зазвичай погано закінчують. Урешті, мама мені наказувала, щоб я завжди був увічливим.
Життя тільки одне. Я не робитиму чогось, якщо не вважаю це слушним. Не маю часу на помилки.
Вважаєш, це нормально? — Я вважаю, що коли ти вже почав грати, то мусиш закінчити партію, незважаючи на те, які в тебе карти.
Подейкують, що у Швеції хоч діаманти на вулиці розсип — ніхто не візьме. Така чесність. Але наш народ теж непоганий. Не люблю, коли чужих хвалять. Кожний має своїх тарганів у голові.
Кожну чорну роботу треба тягнути, — повільно говорив Михась, — і на це нічого не скажеш. Якщо хтось багатий і поїде до Швеції, або до Америки, чи Данії, то, повернувшись, розповідає людям, яка там культура, як там чисто і гарно, як там усього забагато, і самі вони, мерзотники, не знають, як їм добре. Та чи ми повинні стогнати разом із таким паном, що вони там мають, а ми ні, що у них там культура, а у нас — тільки могила? Краще, якщо ми самі таку Швецію зробимо, бо якщо не зробимо ми, то ніхто для нас її не зробить і не подарує на день народження. Для того, хто це усвідомлює, все зрозуміло, і немає про що тут говорити. Тож, чим швидше ми це зробимо, тим краще для нас.
Навіть злякався трохи і не соромлюся цього, бо наші хлопці знають: відважний не той, який страху не має, а той, хто боїться й далі фасон тримає.
Це був дурень, причому не латентний, а такий-собі ерудит-кретин.
Саме так, ще й жахливо — він прагнув, щоб його сприймали як цілісність, разом з усім його безглуздям, а в ньому відразу ж бачили генія.
Я втік звідти… з однією лікаркою. Усе навколо валилося, світ був таким страшним, усі прагнули сили. Я хотів когось, хто б розумів слабкість. Кому можна було б сказати: у мене немає сил. Щоб нічого не пояснювати, не намагатися змінюватися… щоб приймати все, як є.
Стефан не знав, що вона читала «Хіміодинамічні показники передракового стану мишей, котрі харчуються 3:4, 5:6 дібензантраценом» як найпрекраснішу любовну лірику.
Доки ми тут, то принагідно нагадую, що задонатити це не тільки чудова ідея, що береже сон, покращує травлення і робить волосся блискучим, а ще й наш обовʼязок, бо в нас є тільки ми.
Ну, а вдруг ти вже задонатив, то завжди можеш закинути кілька грибнів на підтримку проекту
The post “Ранні оповідання” Станіслав Лем first appeared on gallery21.
Блог про все, що мені видалося цікавим, книжки, фільми, нотатки на полях, меми і всяке різне
