Чорнотою ночі позатираю шибки,
сховаюсь за вицвілою шторкою темряви,
вийму зі схованки серця
твоє малесеньке фото…
і буду його цілувати…
Ні, мене не лякає розщеплення мозку
на атоми,
регенерація шкіри
чи збоченість світу…
Я фанатію від того,
що в засіках фальші,
на дні мегаполісу
все ж відшукав своє золото!